Ну хіба балакуни можуть щось путнє зробити? Хіба людина, якій пішов дев’ятий десяток і яка все життя моталася між совістю і достатком, особистою славою великого поета і славою КПРС, може бути лідером опозиції? З Дмитра Павличка буде такий же лідер опозиції, як недавно з Олександра Мороза вийшла совість нації. І взагалі, всі ті, хто створює беззубі комітети спасіння, гризеться за лідерство в опозиції, пробує зібрати під свої прапори велелюдні мітинги, є зовсім непереконливими. Відчувається, що вони всі скоріше виглядають ображеними на те, що так легко були позбавлені влади і всіх пов’язаних з нею благ. І тільки це є їхньою головною спонукаючою силою хоч щось робити.
Ну не можуть, не можуть бути дієвою опозицією ті, хто був при владі і програв. Навіть останні події у Великобританії показують, що хто програв, той іде з політики. Так в цивілізованому світі роблять всі. Невже Гордон Браун не хотів би залишитись на посаді прем’єра чи голови партії? Теоретично би міг. Але не зробить таке ні він, ні будь-хто. Програв? Будь добрим, дай дорогу тим, хто переможе.
В Україні так не відбувається. В радянській, совковій Україні сучасного розливу одні й ті самі люди мутять воду і збирають бариші, нічого не змінюючи по суті. Після 2004 року програвший Янукович повинен би був передати місце в своїй партії молодшим і агресивнішим, але якщо партії побудовані по прикладу злочинної організації, тобто лідер партії – це автоматично пахан, для якого його партія є його власністю, то всі вони завжди залишаються лідерами партій, і тому політичних партій в Україні станом на сьогоднішній день аж 180, але толку від них нема. Партії роблять так само, як відкривають ларьок біля дому, - я хазяїн, а ти у мене купляєш сигарети і пиво.
Тому і витягнув в 2005-му з нафталіну Ющенко Януковича, призначивши прем’єр-міністром, бо така система всім вигідна. І вся теперішня боротьба так званої офіційної опозиції з антиконституційною владою, де легітимно прийшов до влади тільки Янукович, але ніяк не Азаров-Пахло зі своїм Кабінетом Міністрів, є слабкою. Уряд і коаліція у Верховній Раді є незаконними. Ця хунта під час незаконного захоплення влади, правда, нікого не вбила, а просто підкупила чи залякала, але від цього їхній злочин не стає менш суспільно небезпечним. За допомогою корупції прийшли до влади, тепер кажуть, що з корупцією будуть боротися. Ця опозиція їх не поборе і не переможе хоча би тому, що не всі дії їхніх лідерів, коли вони ще керували державою, були законними і правильними.
Боротьба влади і опозиції зразка 2010 року, як і в попередні роки незалежної радянської України, - це боротьба нанайських хлопчиків, де один актор одягнутий в такий костюм і так танцює, що виникає ілюзія ніби там хтось один з одним дуже бореться, а насправді переможця там немає, кого актор захоче, той і буде переможцем. Бо реально в Україні немає ні влади, ні опозиції. Є група людей, яка бездарно втратила доступ до матеріальних благ, які дають владні важелі, і тих, хто дорвався до цього корита і доки ще є запал, роблять все, щоб втримати в своїх руках ці самі матеріальні блага.
Не можна вірити тим, хто був у владі і нічого не зробив, що, якщо вони знову будуть при владі, то на цей раз обов’язково щось зроблять. Вони нічого не зроблять. В країнах розвиненої демократії давно це зрозуміли і тому виробили механізми, які оновлюють систему насамперед кадрово, бо, як відомо, кадри вирішують все. А яке оновлення може бути з пенсіонерами Азаровим-Пахлом та Януковичем? Яка може бути сучасна, розвинута, процвітаюча Україна, якщо за всю коротку історію нашої держави нею керували виключно вихідці з КПРС? І всі вони, кожний з них, від Ющенка до Кравчука будували в Україні свій совок. І тільки нувориші-олігархи, що паразитують на тілі народу, підкидують трохи грошей одним та іншим, гарантуючи собі безпеку зі сторони держави, якою як керували, так і керують клоуни, ідіоти, злодії, наперсточники, кидали та гопники.
Боротьба за лідерство в опозиції – це ділення шкури невбитого ведмедя. Не називатиму імен, але кожний з них бачить себе президентом в майбутньому, та за рахунок чого ця влада має перейти до них, вони не кажуть. Напевно, демократично, тобто без всяких-там збройних повстань чи перетягненням гнилих «тушок», а через вибори. Спочатку парламентські через два роки, а через 5 років вже і президентські. Але, спостерігаючи за свавіллям тих, хто дорвався до державних споруд на Банківській і Грушевського, є великі сумніви, що хтось спокійно добровільно віддасть цю владу, особливо тим, вибачте, «лузерам», які так успішно її прос…проґавили.
Кажуть, що надія у людей на те, що ті, що прийшли до влади, підуть геть тільки в одному випадку: «І тільки смерть розлучить нас». А на що ще надіятись, як не на знаки, які дають вищі сили? То двері зачиняються перед носом Януковича під час інавгурації, то могильний вінок падає на обличчя Президента. Хіба це не причина зловтішатись і сподіватися, що ця влада якось сама розсмокчеться? Можливо. Але я переконаний, що пасивне вичікування нічого не дасть, як нічого не дасть і сподівання на тих, хто був при владі і хоче собі її повернути. Всі вони заражені егоїзмом. А значить, за ними немає правди. Ті, що дорвались до влади, мають егоїзм награбувати те, що ще залишилось для грабежу; ті, що позбулися влади, хочуть реваншу, - як одним, так і іншим на народ наплювати.
Перевернути ситуацію може тільки опозиція з низів, точніше, не вертикальна, а горизонтальна опозиція, де ніхто не преться в лідери і не мріє, щоб біля нього чи неї запопадливо прислужували і зрештою на своїх плечах внесли в Адміністрацію Президента прямо в тепле, після Януковича, крісло Президента. Чесних людей більше, ніж підлоти, хоч по телевізору показують переважно тільки останніх. Але якщо людей не заганяти в якусь ієрархію, структуровану опозицію і не вичавлювати з них енергію аж до наступних виборів, то тоді, коли потрібно, у них будуть сили, щоб повалити антиконституційну владу коаліції регіоналів, тушок і комуністів, – вони будуть, і люди будуть готові до боротьби. І ми переможемо.
Головне не розпорошуватись, але і не давати януковичам розпродувати Україну на догоду своїм «гражданінам начальникам» з Кремля чи іншим закордонним структурам, як це було з відмовою запасів високозбагаченого урану. В цих випадках треба реагувати рішуче і цілеспрямовано. Бо тоді їм не допоможе ні розвалена армія, ні деградована міліція, ні 33% населення, які проголосували за Януковича на виборах. Їхня влада хитка і, сподіваємося, нетривала. Вони вже були при владі і керували державою, і керівництво їхнє було бездарним і шкідливим. Та тільки шкода, що на сьогоднішній момент в Україні ще немає справжньої опозиції, яка би не танцювала під гармошку олігархів і не була б заплямована перебуванням у владі. Україні потрібні люди, які би змогли з неї зробити велику, сильну, процвітаючу державу.
СТОПКОМ
