Показ дописів із міткою : ВІЙНА. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою : ВІЙНА. Показати всі дописи
пʼятниця, 21 лютого 2014 р.
середа, 19 лютого 2014 р.
неділя, 9 жовтня 2011 р.
неділя, 24 квітня 2011 р.
Генерал Джохар Дудаев
15 лет со дня убийства
 |  | Поздно вечером 21 апреля 1996 года первый президент Чеченской республики Ичкерия генерал Джохар Дудаев был сражен ракетой. Удар был нанесен в момент, когда он разговаривал по спутниковому телефону в безлюдной местности неподалеку от села Гехи-чу на западе Чечни. |
|
 |
|
 |
|
Героям не дано умирать в постели
Поздно вечером 21 апреля 1996 года первый президент Чеченской республики Ичкерия генерал Джохар Дудаев был сражен ракетой. Удар был нанесен в момент, когда он разговаривал по спутниковому телефону в безлюдной местности неподалеку от села Гехи-чу на западе Чечни.
Российское руководство надеялось, что с убийством Дудаева сопротивление в Чечне прекратится, и война быстро закончится в пользу оккупационных войск. Однако дальнейшие события показали, что надеждам Кремля не суждено было оправдаться. Оккупанты были изгнаны из Чечни. А после нового вторжения русских, гражданская война распространилась по всему Северному Кавказу
Установлено, что в террористическом акте против Дудаева замешаны спецслужбы США и России, а так же непосредственно высшее военно-политическое руководство этих стран.
По одной из версий, координаты местонахождения Дудаева были переданы российской стороне, по прямому указанию администрации Клинтона, Агентством Национальной Безопасности (АНБ) США, которое отслеживало сеансы спутниковой связи чеченского президента, пользовавшегося системой «ИНМАРСАТ».
Кроме того, установлено, что приказ об организации террористического акта был отдан непосредственно Ельциным. Организаторы теракта и исполнители были награждены лично Ельциным золотыми звездами героев России.
Периодически вбросы в СМИ разного рода выдумок чекистской пропаганды об убийстве Джохара Дудаева, в том числе и «новая» деза о том, что якобы было подкуплено окружение Джохара Дудаева, сдавшего его местонахождение за 1 млн. долларов не соответствуют действительности.
На самом деле вся эта пропагандистская брехня призвана дезавуировать и скрыть тот факт, что убить Джохара Дудаева России помогали США, которые являются непосредственными участниками этого убийства.
Российское руководство надеялось, что с убийством Дудаева сопротивление в Чечне прекратится, и война быстро закончится в пользу оккупационных войск. Однако дальнейшие события показали, что надеждам Кремля не суждено было оправдаться. Оккупанты были изгнаны из Чечни. А после нового вторжения русских, гражданская война распространилась по всему Северному Кавказу
Установлено, что в террористическом акте против Дудаева замешаны спецслужбы США и России, а так же непосредственно высшее военно-политическое руководство этих стран.
По одной из версий, координаты местонахождения Дудаева были переданы российской стороне, по прямому указанию администрации Клинтона, Агентством Национальной Безопасности (АНБ) США, которое отслеживало сеансы спутниковой связи чеченского президента, пользовавшегося системой «ИНМАРСАТ».
Кроме того, установлено, что приказ об организации террористического акта был отдан непосредственно Ельциным. Организаторы теракта и исполнители были награждены лично Ельциным золотыми звездами героев России.
Периодически вбросы в СМИ разного рода выдумок чекистской пропаганды об убийстве Джохара Дудаева, в том числе и «новая» деза о том, что якобы было подкуплено окружение Джохара Дудаева, сдавшего его местонахождение за 1 млн. долларов не соответствуют действительности.
На самом деле вся эта пропагандистская брехня призвана дезавуировать и скрыть тот факт, что убить Джохара Дудаева России помогали США, которые являются непосредственными участниками этого убийства.
|
|
|
 |
На видеосигнале с ракеты, Генерал Джохар Дудаев говорит по спутниковому телефону. Услышав звук ракеты, профессиональный летчик и военный, Джохар поднял голову и оценив ситуацию, даже не изменил позы, достойно приняв смерть.
Фото с американского журнала, связанного с АНБ США. Считается, что именно АНБ США получала в режиме реального времени видео с ракеты.
Свобода Слова
Фото с американского журнала, связанного с АНБ США. Считается, что именно АНБ США получала в режиме реального времени видео с ракеты.
понеділок, 10 січня 2011 р.
Перша чеченська...
Ця стрічка - альтернативне бачення подій 1994-1995 років у Чеченській Республіці Ічкерія. Сталося так, що українська делегація дістала можливість бути присутніми на території повстанської Чечні, розмовляти з керівниками, а також людьми, які все це бачили своїми очима ...
понеділок, 29 березня 2010 р.
Російське суспільство шоковане. В будь-якому випадку винен Путін
За повідомленнями російських ЗМІ, в програмах московського радіо, присвячених вибухам в метро, пересічні громадяни висловлюють думку, що це справа рук російських спецслужб, метою яких є ще більше «закрутити гайки» суспільству, що «розперезалося», посміло критикувати і вимагати відставки Путіна.
Реакція на вибухи така, що навіть, якщо за атаками, що відбулися, дійсно стоять кавказькі моджахеди, російське суспільство сьогодні схильне до того, щоб звинуватити в цих вибухах Путіна і ФСБ.
10 років безперервного базікання про «перемогу» на Кавказі і «утихомиренні Чечні», під фактичне схвалення російським суспільством кампанії жахливого терору в Чечні, в результаті якої було вбито 250 тисяч мирних жителів, у тому числі і 42 тисячі чеченських дітей від немовлят до 11 річних, призвели до того, що війна розширилася далеко за межі Чечні.
Сьогодні все більше ознак того, що для російського суспільства наступив момент істини.
Цілком очевидно, що саме російське суспільство зовсім не хоче відповідати за скоєне лиходійство, за вбивство чверті мільйона людей. Тому, за законом жанру, повинен бути призначений головний винний. І ним, швидше за все, буде оголошений Путін, навіть, якщо із заявою про атаку в московському метро виступить бригада Шахідів «Ріядус Саліхийн».
Звідси й істерика Путіна, який після вибухів заявив, що терміново повертається до Москви і зажадав, як і 10 років тому, «замочити терористів в сортирі».
Проте грізне ворушіння білястими бровами і гіллястими рогами на лобі вже більше нікого не вражає. Виходить так, що за будь-яких обставин винен Путін.
«Якщо в результаті послідують заклики до влади про посилення і «закручування гайок», до збільшення фінансування силових структур, не залишиться і тіні сумніву, що ці вибухи — справа рук самих спецслужб, говорять пересічеі громадяни.
Рух суспільства до зміни неефективної, корумпованої системи путінської «вертикалі влади» наростає. Вимоги відставки Путіна звучать з усіх боків, зі усіх прошарків суспільства, навіть з його найближчого оточення. У цих умовах нинішня влада може зважитися на будь-які провокації і лиходійства, лише б залишитися при владі.
Довіри до нинішньої влади в багатьох громадян вже не залишилося», пишуть коментатори і журналісти.
«У Путінській Росії вибухи — це найважливіша складова частина політики. Путінська Росія почалася з вибухів будинків. І через 10 років ніякої зрозумілої версії цих вибухів, окрім «руки ФСБ», суспільство так і не дочекалося.
За 10 років так ніхто і не узяв відповідальність на себе, так і не сказав, мовляв, ми висадили, щоб добитися отого й отого. Дивовижна риса Путінської Росії — тероризм на умовах повної анонімності.
Відтоді тероризм в Путінській Росії здебільшого анонімний. Летять під укіс потяги, падають літаки, вибухають вагони метро — і ніхто не висуває ніяких вимог. Здогадайтеся, мовляв, самі, чого ми хотіли добитися. І ця голівудська страшилка триває вже 10 років.
Тепер навіть цікаво — чи скінчиться Путінськая Росія вибухами, як і почалася?», — запитує редактор опозиційною форму МСК Анатолій Баранов і укладає -
«Путінська Росія почалася з вибухів в Москві, Волгодонську і «навчань ФСБ» в Рязані. Путінська Росія висаджує себе 10 років з приводу і без.
Та заберіть же ж, нарешті, в дурня тротилову шашку!»
Відділ моніторингу КЦ
субота, 7 листопада 2009 р.
Майор Малік Хасан влаштував Ірак в Техасі
Американський майор Малік Надаль Хасан, який вбив і поранив більше 40 американських солдатів на військовій базі Fort Hood в Техасі, був ярим противником війни в Іраці, при цьому його мали намір відправити до зони бойових дій в кінці листопада, стверджують американські ЗМІ.
За словами товаришів по службі, він нібито був «засмучений» цією перспективою, передає агентство Associated Press.
«Мотиви досі незрозумілі, але влада вважає, що він не був учасником терористичної змови», поспішила запевнити влада США.
В четвер вдень Хасан, військовий лікар-психіатр, влаштував стрілянину в центрі, де солдати готуються до відправки до Іраку. 11 осіб вбито на місці, один помер пізніше в лікарні, 31 отримав поранення.
Сам Хасан був поранений, проте вижив. Його стан оцінюється як стабільний.
Влада з посиланням на родичку лікаря висунула версію, що «чоловіка звели з розуму страх перед поїздкою на фронт і страшні історії про війну, які він чув від своїх пацієнтів».
Вона також заявила, що після 11 вересня 2001 року Хасана гнобили через його йорданське походження. Незадовго до розстрілу Хасан найняв адвоката, щоб той допоміг йому піти з армії, повідомляє ABC News.
Влада США заявляє, що доктор Хасан виступав проти воєн в Іраку і Афганістані і не приховував цього. У розмовах він висловлював надію, що президент Обама виведе звідти військо.
При цьому представники американської влади особливо напирають на те, що «при обговоренні цих питань він ставав емоційніший і сперечався з тими, хто підтримував військові операції». Про це телеканалу Fox News розповів відставний полковник Тері Лі, колишній товариш по службі Хасана.
«Майор Хасан відкрито заявляв, що мусульмани мають право битися з американськими агресорами і, з чуток, висловлював радість, коли в червні в результаті стрілянини біля призовного пункту в місті Літтл-Рок загинув військовий», повідомив Чи полковник.
Малік Надаль Хасан, якому, за різними даними, 39 або 40 років, був переведений на техаську базу в липні. До цього він шість років пропрацював в армійському медичному центрі у Вашингтоні, де займався психологічною реабілітацією військовослужбовців і превентивною психіатрією.
Влада США повідомляє, що близько півроку тому Хасан потрапив у поле зору спецслужб, коли в інтернеті з'явилися повідомлення, в яких він обговорював атаки Шахідів, відзиваючись про них позитивно.
Доктор Хасан має йорданське коріння, але народився в штаті Вірджинія і ніколи не виїжджав за межі США. Хасан все життя був мусульманином і регулярно відвідував молитви, розповів колишній імам мечеті в Сілвер-Спрінгс в Меріленді, до якої ходив майор.
«Ніщо не видавало в Хасані радикала чи екстреміста», відзначив імам.
«Ми навіть майже не обговорювали політику, — підкреслив імам. — Переважно ми розмовляли на релігійні теми, нічого особливо спірного, нічого екстремістського».
«Стрілянина на базі Fort Hood — це кримінальний злочин, ніяких відомостей про терористичну змову у влади немає», повідомило високопоставлене джерело в адміністрації у бесіді з NBC News.
Fort Hood — найбільша американська військова база в світі, тут розквартировані близько 50 тис. військовослужбовців і працюють близько 9 тис. цивільних службовців.
Кавказ центр
пʼятниця, 9 жовтня 2009 р.
Перед началом каждой войны, в обществе есть немало тех, кто не верит в ее вероятность. "Все это ерунда! Этого не может быть", – так говорят они. Но грохот взрывов и выстрелов вскоре заставляет их изменить свою точку зрения.
"Война с Украиной начнется в ближайшее время" – листовками такого содержания недавно был обклеен Севастополь от имени российского политэмигранта профессора Михаила Хомякова.
Несмотря на грозные предупреждения, украинские обыватели – от шахтера до исполняющего обязанности министра обороны Украины – не верят в такие перспективы.
Зато в российскую угрозу для Украины верят западные обозреватели. Швейцарская газета Neue Zurcher Zeitung отмечает нарушения Россией международного права, прямые угрозы Москвы Киеву – такие же, как и в отношении Грузии накануне российского вторжения.
Также не скрылась от внимания иностранных обозревателей массовая выдача российских паспортов в Крыму, как и в Абхазии и Южной Осетии, перед конфликтом.
Россия реализует в отношении Украины сценарий, который уже эффективно сработал в Грузии.
В последние несколько лет Россия вложила большие средства в поддержку пророссийских организаций Крыма, Одессы, Донбасса, Харьковщины. Только в 2005 году Москва была готова выделить на дискредитацию идеи вступления Украины в НАТО до 15 миллионов долларов.
Пять лет информационно-пропагандистская машина России не устает возлагать на Украину вину за ухудшение двусторонних отношений. В то же время, в российском обществе достигнуто устойчивое восприятие Украины в качестве врага России – в одном ряду с Грузией.
По некоторым неофициальным оценкам в кругах украинских военных, вероятность войны между Украиной и Россией в ближайшие полгода составляет не 20, и не 50, а порядка 70%!
Период информационных, газовых и дипломатических обострений подходит к концу. Холодное противостояние плавно перерастает в горячий конфликт.
11 августа президент России Дмитрий Медведев своим беспрецедентно жестким заявлением по поводу Украины подорвал веру миллионов украинцев в "дружеские" и "братские" отношения двух государств. Характер и тон заявления не предполагал возможность полюбовного разрешения противоречий между сторонами.
В сентябре Государственная дума РФ утвердила поправки в закон "Об обороне". Теперь Россия может переправлять свои войска за границу для ведения боевых действий.
По закону – с целью отражения или предотвращения агрессии против другого государства и защиты граждан России на территории чужого государства.
Украинские наблюдатели практически упустили из внимания один важный факт. С 1 сентября начал действовать указ президента России о подчинении Черноморского флота (ЧФ) командующему Северокавказским военным округом (СКВО).
Таким образом, черноморские силы России отныне будут действовать в одной связке с 58-й общевойсковой армией – наиболее боеспособным общевойсковым соединением России, которое прошло вторую чеченскую войну и закалку в Южной Осетии.
Очевидно, централизация командования 58-й армией и Черноморским флотом в рамках СКВО необходима для улучшения координации. Что это, как не подготовка к совместной операции?
Теперь, географическая зона ответственности Северокавказского военного округа проходит от Севастополя, Ялты, Симферополя и Феодосии, где в Крыму расположены основные объекты флота, пересекает Керченский пролив, проходит через Новороссийск, Геленджик, Гудауту и далее по территории России.
29 сентября этого года Украинская община Севастополя выступила с заявлением, информация которого подтвердилась также из других источников.
"Как стало известно из источников в ЧФ, штабом Черноморского флота Российской Федерации завершена дежурная плановая рекогносцировка территории крымского полуострова для планирования и подготовки ее захвата воздушным десантом и морской пехотой ЧФ РФ с привлечением части сил Новороссийской воздушно-десантной дивизии с учетом опыта последней войны на Кавказе.
Соответствующими специалистами штаба ЧФ РФ были определены и нанесены на оперативные карты путевые сообщения Севастополь – Ялта – Феодосия, Севастополь – Симферополь – Феодосия – Керчь, а так же учтены все придорожные здания и сооружения с бетонными подвалами, которые, по мнению российских военных экспертов, могут быть использованы украинской стороной в качестве опорных пунктов.
Поступает информация о переброске сил 58-й армии России в непосредственную близость к украинским границам – к Ростову-на-Дону и Таганрогу.
Эксперты не исключают, что её возможное участие в украино-российском конфликте предполагает выход театра боевых действий за пределы Крымского полуострова с возможной оккупацией Восточной Украины.
Военное командование Украины, в отличие от политиков, увлеченных предвыборной кампанией, осознает реальность и близость российской угрозы.
В 20-тых числах сентября по всей Украине прошли широкомасштабные учения. В Крыму учения проходили с условной целью выбить с полуострова русского захватчика, который угрожает территориальной целостности Украины. В них приняли участие более 480 военнослужащих и почти 80 единиц военной техники.
Стоит отметить, что предположительные силы России значительно больше. В составе ЧФ РФ в Крыму помимо 55 боевых кораблей, подводных лодок и катеров находятся 810-тый отдельный полк морской пехоты и 382-той отдельный батальон морской пехоты, береговые подразделения.
Всего – до 25 000 личного состава, 132 ББМ и 24 артиллерийских единиц калибра 100 миллиметров и выше. Также насчитывается 20 самолетов Су-24М и Су-24МР, Ан-26, и до 10 вертолетов Ка-27.
58-я общевойсковая армия России насчитывает около 70 тысяч человек личного состава. В арсенале армии находятся 609 танков, почти 2 тысячи БМП и БТР, 125 миномётов и орудий, 190 установок "Град" и 450 зенитных систем.
Одна только эта армия превышает по количеству основного вооружения все украинские войска, которые находятся в непосредственной приближенности к России и в Крыму.
Бюджетное недофинансирование украинской армии практически поставило ее на колени. Украинским солдатам денег попросту не хватает на одежду, питание и мыло. Но военным запрещено жаловаться на свое положение.
Если в 1991 году Украина владела достаточным потенциалом для обеспечения более чем пятимиллионной армии в течение трех лет войны, то теперь, по экспертным оценкам, Украина не выдержит даже недели полномасштабных боевых действий.
Ситуация в Украине усугубляется политической неразберихой, приближением президентских выборов и практическим безвластием. Вряд ли в Кремле могли мечтать о лучшем моменте для силового решения крымского вопроса.
Безусловно, "силовой вариант" не начнется на пустом месте.
Ему будет предшествовать ряд провокаций – возможно, протесты и бунты пророссийских организаций (при активном участии граждан РФ из числа разных казачьих организаций и лиц с двойным гражданством) в проблемных регионах Украины, вплоть до гражданского кровопролития.
Может ли Украина еще что-то изменить, вопреки плачевному положению дел? Может!
Украинское общество, которое не верит в реальность войны, должно осознать ее раньше, чем об этом заговорят пушки.
Украина должна нанести превентивный информационный удар, предупредив об угрозе мировое сообщество. Единственная возможность сохранить status quo – создать условия, при которых агрессия станет невыгодна России.
Тогда каждый выпад против Украины будет оборачиваться для Кремля пусть даже и победой, но пирровой.
Угроза реальна. А для тех, кто в этом сомневается, стоит напомнить известный разговор Уинстона Черчилля с писателем Андре Моруа, который состоялся еще до начала активных боевых действий на Западном фронте Второй мировой войны.
Черчилль спрашивал, о чем тот пишет. "Вы знаете, я пишу о жизни, о смерти, о любви, о высоком, о вечном", – отвечал Моруа. Черчилль заметил: "А я бы на Вашем месте так не делал, я бы писал только об одном: у Франции нет самолетов".
"Боже мой, какой недалекий человек", – подумал Андре Моруа после встречи с Черчиллем. Но через 70 дней немцы были уже в Париже.
Алексей Толкачев, специально для УП
"Война с Украиной начнется в ближайшее время" – листовками такого содержания недавно был обклеен Севастополь от имени российского политэмигранта профессора Михаила Хомякова.
Несмотря на грозные предупреждения, украинские обыватели – от шахтера до исполняющего обязанности министра обороны Украины – не верят в такие перспективы.
Зато в российскую угрозу для Украины верят западные обозреватели. Швейцарская газета Neue Zurcher Zeitung отмечает нарушения Россией международного права, прямые угрозы Москвы Киеву – такие же, как и в отношении Грузии накануне российского вторжения.
Также не скрылась от внимания иностранных обозревателей массовая выдача российских паспортов в Крыму, как и в Абхазии и Южной Осетии, перед конфликтом.
Россия реализует в отношении Украины сценарий, который уже эффективно сработал в Грузии.
В последние несколько лет Россия вложила большие средства в поддержку пророссийских организаций Крыма, Одессы, Донбасса, Харьковщины. Только в 2005 году Москва была готова выделить на дискредитацию идеи вступления Украины в НАТО до 15 миллионов долларов.
Пять лет информационно-пропагандистская машина России не устает возлагать на Украину вину за ухудшение двусторонних отношений. В то же время, в российском обществе достигнуто устойчивое восприятие Украины в качестве врага России – в одном ряду с Грузией.
По некоторым неофициальным оценкам в кругах украинских военных, вероятность войны между Украиной и Россией в ближайшие полгода составляет не 20, и не 50, а порядка 70%!
Период информационных, газовых и дипломатических обострений подходит к концу. Холодное противостояние плавно перерастает в горячий конфликт.
11 августа президент России Дмитрий Медведев своим беспрецедентно жестким заявлением по поводу Украины подорвал веру миллионов украинцев в "дружеские" и "братские" отношения двух государств. Характер и тон заявления не предполагал возможность полюбовного разрешения противоречий между сторонами.
В сентябре Государственная дума РФ утвердила поправки в закон "Об обороне". Теперь Россия может переправлять свои войска за границу для ведения боевых действий.
По закону – с целью отражения или предотвращения агрессии против другого государства и защиты граждан России на территории чужого государства.
Украинские наблюдатели практически упустили из внимания один важный факт. С 1 сентября начал действовать указ президента России о подчинении Черноморского флота (ЧФ) командующему Северокавказским военным округом (СКВО).
Таким образом, черноморские силы России отныне будут действовать в одной связке с 58-й общевойсковой армией – наиболее боеспособным общевойсковым соединением России, которое прошло вторую чеченскую войну и закалку в Южной Осетии.
Очевидно, централизация командования 58-й армией и Черноморским флотом в рамках СКВО необходима для улучшения координации. Что это, как не подготовка к совместной операции?
Теперь, географическая зона ответственности Северокавказского военного округа проходит от Севастополя, Ялты, Симферополя и Феодосии, где в Крыму расположены основные объекты флота, пересекает Керченский пролив, проходит через Новороссийск, Геленджик, Гудауту и далее по территории России.
29 сентября этого года Украинская община Севастополя выступила с заявлением, информация которого подтвердилась также из других источников.
"Как стало известно из источников в ЧФ, штабом Черноморского флота Российской Федерации завершена дежурная плановая рекогносцировка территории крымского полуострова для планирования и подготовки ее захвата воздушным десантом и морской пехотой ЧФ РФ с привлечением части сил Новороссийской воздушно-десантной дивизии с учетом опыта последней войны на Кавказе.
Соответствующими специалистами штаба ЧФ РФ были определены и нанесены на оперативные карты путевые сообщения Севастополь – Ялта – Феодосия, Севастополь – Симферополь – Феодосия – Керчь, а так же учтены все придорожные здания и сооружения с бетонными подвалами, которые, по мнению российских военных экспертов, могут быть использованы украинской стороной в качестве опорных пунктов.
Поступает информация о переброске сил 58-й армии России в непосредственную близость к украинским границам – к Ростову-на-Дону и Таганрогу.
Эксперты не исключают, что её возможное участие в украино-российском конфликте предполагает выход театра боевых действий за пределы Крымского полуострова с возможной оккупацией Восточной Украины.
Военное командование Украины, в отличие от политиков, увлеченных предвыборной кампанией, осознает реальность и близость российской угрозы.
В 20-тых числах сентября по всей Украине прошли широкомасштабные учения. В Крыму учения проходили с условной целью выбить с полуострова русского захватчика, который угрожает территориальной целостности Украины. В них приняли участие более 480 военнослужащих и почти 80 единиц военной техники.
Стоит отметить, что предположительные силы России значительно больше. В составе ЧФ РФ в Крыму помимо 55 боевых кораблей, подводных лодок и катеров находятся 810-тый отдельный полк морской пехоты и 382-той отдельный батальон морской пехоты, береговые подразделения.
Всего – до 25 000 личного состава, 132 ББМ и 24 артиллерийских единиц калибра 100 миллиметров и выше. Также насчитывается 20 самолетов Су-24М и Су-24МР, Ан-26, и до 10 вертолетов Ка-27.
58-я общевойсковая армия России насчитывает около 70 тысяч человек личного состава. В арсенале армии находятся 609 танков, почти 2 тысячи БМП и БТР, 125 миномётов и орудий, 190 установок "Град" и 450 зенитных систем.
Одна только эта армия превышает по количеству основного вооружения все украинские войска, которые находятся в непосредственной приближенности к России и в Крыму.
Бюджетное недофинансирование украинской армии практически поставило ее на колени. Украинским солдатам денег попросту не хватает на одежду, питание и мыло. Но военным запрещено жаловаться на свое положение.
Если в 1991 году Украина владела достаточным потенциалом для обеспечения более чем пятимиллионной армии в течение трех лет войны, то теперь, по экспертным оценкам, Украина не выдержит даже недели полномасштабных боевых действий.
Ситуация в Украине усугубляется политической неразберихой, приближением президентских выборов и практическим безвластием. Вряд ли в Кремле могли мечтать о лучшем моменте для силового решения крымского вопроса.
Безусловно, "силовой вариант" не начнется на пустом месте.
Ему будет предшествовать ряд провокаций – возможно, протесты и бунты пророссийских организаций (при активном участии граждан РФ из числа разных казачьих организаций и лиц с двойным гражданством) в проблемных регионах Украины, вплоть до гражданского кровопролития.
Может ли Украина еще что-то изменить, вопреки плачевному положению дел? Может!
Украинское общество, которое не верит в реальность войны, должно осознать ее раньше, чем об этом заговорят пушки.
Украина должна нанести превентивный информационный удар, предупредив об угрозе мировое сообщество. Единственная возможность сохранить status quo – создать условия, при которых агрессия станет невыгодна России.
Тогда каждый выпад против Украины будет оборачиваться для Кремля пусть даже и победой, но пирровой.
Угроза реальна. А для тех, кто в этом сомневается, стоит напомнить известный разговор Уинстона Черчилля с писателем Андре Моруа, который состоялся еще до начала активных боевых действий на Западном фронте Второй мировой войны.
Черчилль спрашивал, о чем тот пишет. "Вы знаете, я пишу о жизни, о смерти, о любви, о высоком, о вечном", – отвечал Моруа. Черчилль заметил: "А я бы на Вашем месте так не делал, я бы писал только об одном: у Франции нет самолетов".
"Боже мой, какой недалекий человек", – подумал Андре Моруа после встречи с Черчиллем. Но через 70 дней немцы были уже в Париже.
Алексей Толкачев, специально для УП
вівторок, 29 вересня 2009 р.
Точка зору. У випадку збройного конфлікту в Криму пріоритетними цілями є інфраструктура ЧФ РФ
Спроба зробити російсько-український збройний конфлікт локальним і обмежити його винятково Кримом приречена. Якщо війна трапиться, вона стане тотальною, заявив фахівець із «гарячих точок» на території колишнього СРСР Юрій Кудрєв, пише Бандерівець
Тому до запропонованих останнім часом українськими військовими аналітиками заходів він додає ще кілька першочергових завдань, «що підлягають реалізації в перші ж години конфлікту:
1. Знищення ударами з повітря й артилерією інфраструктури ЧФ — у першу чергу злітно-посадочні смуг, радарів ППО, складів ПММ. На літаки й кораблі можна спочатку навіть не відволікатися.
2. Одночасно зі знищенням інфраструктури ЧФ необхідно знищити штаб СКВО в Ростові-на-Дону (авіа-, або ракетним ударом).
3. Авіаударом знищити інфраструктуру Новоросійського порту, ліквідувавши тим самим можливість постачання севастопольського угруповання.
Війська без керування й постачання швидко (буквально на очах) перетворюються на дезорганізовані банди мародерів ( тим більше на чужій землі), на боротьбу з якими підніметься населення, причому самостійно».
У якості додаткових заходів він не виключає проведення диверсійних акцій на залізничних і автомобільних мостах, вузлах зв'язку, телевишках, об'єктах энерго- і газопостачання на території РФ. «Населення РФ повинне зрозуміти, що війна йде не в далекому Криму, війна на порозі кожного будинку. Це буде гарна психологічна підмога для її якнайшвидшого припинення», — відзначає експерт.
Швидке й рішуче застосування вищевказаних заходів військового характеру в комбінації із іншими заходами «дозволить досягти швидкої, малокровної й беззастережної перемоги над московською імперією», підкреслює він.
Напевне, до списку пріоритетних завдань можна було б також дописати знищення трьох залізничних і трьох автомобільних мостів через Дон в Ростові-на-Дону, що практично блокує наземне сполучення центральної Росії з Північним Кавказом.
Відділ моніторингу
КЦ
середа, 23 вересня 2009 р.
Росіян готують до війни проти України.
К зомбированию российских граждан на предмет неотвратимости войны с Украиной подключился купленный «Газпром-Медиа» телеканал РЕН-ТВ. В минувшие выходные там вышла телевизионная программа «Военная тайна», в которой нападение на «вражескую» республику преподносится как уже свершившийся факт.
ЗА начало войны в ближайшее время канал дает 60%.
Военный эксперт некто Виктор Баранец утверждает: «Я на сегодняшний день говорю, что будет – 60 к 40».
Под словом «будет» подразумеваются тысячи, а то миллионы челоевеческих жизней мирного «братского» украинского народа.
«Будет» - решено в Кремле.
Обжалованию не подлежит…
Такова суть первой части программы. Будет-не будет, решили почему-то, что все-таки будет и нарисовали 60%. В следующих программах, очевидно, будут каждый раз добавлять процентов по десять. А там и, глядишь, русский Ваня в Крыму появится.
Вторая часть 15-минутной программы - обработка массового сознания россиян на предмет развития физиологической ненависти к украинцам, националистам и президенту Ющенко.
Для изготовителей данного информационного продукта все эти понятия абсолютно тождественны. Вместе со словами «УПА», «бандеровцы», «мазепинцы», «Роман Шухевич».
Цель – убедить телезрителей в том, что украинцы постоянно воюют против Российской Федерации и это ОНИ ПЕРВЫМИ ЕЩЕ НЕСКОЛЬКО ЛЕТ НАЗАД НАЧАЛИ ПРОТИВ НАС ВОЙНУ, служа наемниками
1993 г. – в Абхазии (якобы свыше 500 лиц, 14 погибло)
1994-95 гг. в Чечне
2008 г. – в Грузии
«Эти профессиональные убийцы отличались жестокостью и беспощадностью. Ведь за голову убитого русского солдата они получали деньги», - говорит голос диктора.
НАША АЛЬТЕРНАТИВА
понеділок, 11 травня 2009 р.
Легендарные убийцы
Позволю себе парафраз. Возму старую статью Юлии Латыниной и сделаю свой вариант. Потому, как на носу у совков их великая радость – День победы в проигранной вчистую войне.
Они сейчас суетятся – навешивают на горлышко водочных бутылок георгиевские ленточки... Бред какой-то. Праздник советский, атрибуты царские, менталитет ущербных совков смертельной для страны осени, осененный тенью двухголового мутанта, сидящего через красную звезду на башнях кладбища в центре столичного града с мумией то-ли комунно-фараона, то ли божественного черта... Одним словом, - Россия.
Не бывает умной страны управляемой идиотами. Страна управляемая идиотами, состоит из идиотов. Это аксиома.
Только в стране идиотов, генералы ездят на «мерседесах» и покупают виллы в Ницце.
В связи с тем, что в Москве громоздят новый праздник, такой же вонючий и завиральный, как про 26 «расстрелянных» бакинских комиссаров (были обезглавлены на базарной площади как уголовные элементы) и 28 панфиловцев (полностью придуманная лживая байка времен WWII). Теперь новые герои – псковские десантники. Теперь этим убийцам, посланным в чужую землю, решили поклоняться совки.
Знаменя повздергивали, пьяно орали, морды били... Праздник, короче. Русский праздник...
Весьма кстати подвернулись и фотографии добрых молодцев пришедших на кавказ жечь и убивать (или их послали туда защищать мирное население?)
Наталья Медведева за сутки до позорной смерти «героев», одетых на чеченские штыки, как цыплята на вертел, как раз и снимала их бравый поход на Кавказ. Поэтому, позволю себе проиллюстрировать парафраз уникальными фотографиями.
Псковские десантники, согласно официальной версии, «с 29 февраля по 3 марта 2000 года… вела неравный бой с террористами в Аргунском ущелье. Она перекрыла пути выхода бандитов из окружения и уничтожила не менее 700 из них. Десантники потеряли 84 человека, но не позволили боевикам вырваться на равнинную часть республики».
Это сообщение «Интерфакса» о награждении двадцати одного десантника званием Героя России и шестидесяти трех — Орденом мужества.
Ну, в России любят награждать за просранное дело. То за утонувший «Челюскин» его капитана орденом Ленина пожалуют, то Героя дадут за атаку существующую лишь на бумаге. Какая страна, такие и герои. Какой поп, такой и народ.
Так что там с десантниками-то? Пошто герои?
Опять, как всегда, вранье, вранье и еще раз вранье. Национальная идея – врать и не краснеть. А главное, – самим в это верить! Кстати, это одна из стадии шизофрении.
Громко провозглашенного подвига 84-х десантников, которые остановили прорыв из Аргунского ущелья двух тысяч (!!!) боевиков под командованием Хаттаба, — просто не было. Подвиг этот впервые родился 4 марта на страницах псковской же газеты. Там было написано про Хаттаба, про две тысячи боевиков и про то, как рота полегла, вызвав огонь из гаубиц на себя. В дальнейшем количество боевиков только возрастало.
Латынина писала: - Судя по всему, корреспондент газеты просто не знал, что отряда в две тысячи боевиков не бывает. Такому отряду жрать будет нечего, и он будет заметен. В том и специфика партизанских боев, что группы боевиков редко превышали сто человек, а бывало и пятнадцать, и десять — этого вполне хватает для внезапной засады и мгновенного отхода. А как только исчезает мифический «отряд в 2 тыс. человек», то исчезает и все остальное. И рассказ о том, что боевики «прорывались на равнину»: партизанам незачем прорываться через блокпост. Его куда проще обойти. И рассказ о том, что десантники «уничтожили свыше 700 боевиков». И уж, конечно, никуда не годится история о том, что десантники, три дня ведшие бой, вызвали огонь на себя. Били по ним из гаубиц! Гаубица с ее навесной траекторией бьет на 15-20 км. То есть значит: в 20 км находились российские войска и три дня не могли прийти на помощь?
Так что же было на самом деле?
Хаттаб сделал в том бою ровно то, что намеревался. Скрытно подошел с небольшим отрядом и перерезал брошенную в ущелье без прикрытия, не имеющую боевого опыта, даже не окопавшуюся роту.
Увы, это было преступление, за которое надо судить командование, а не подвиг, за который надо награждать погибших.
Фотографий Хаттаба не было ни у ГРУ, ни у ЦРУ. Этот полевой командир никогда и никому не позволял себя фотографировать. Для Медведевой было сделано великое исключение.
А вот дальше Латынина пишет о настоящих героях. Ей слово:
- Хотя героев в обеих чеченских войнах было довольно. Со стороны чеченцев. По сути дела, это была война героев. Иногда эти герои заодно оказывались террористами, убийцами детей и торговцами человечиной, иногда они по совместительству работали агентами ГРУ, иногда они переходили на сторону своих врагов, иногда они погибали без страха и упрека, не в силах выбрать между одной из братоубийственных сторон и фактически выбирая собственную смерть.
Так что такой вот у вас «праздник» трусов и убийц, веками приходящих на чужую землю грабить и убивать.
Сергей Мельникофф. ГУЛАГ
Последний день в жизни «геройских» детей народа-дегенерата
Стоит ли говорить, что этих «бедных» мальчиков матери отправили убивать, жечь и грабить. Страна, вот уже век рукоплещущая откровенным убийцам, достойна глубокого презрения!
Фото Натальи Медведевой за сутки до атаки Хаттаба.
Они сейчас суетятся – навешивают на горлышко водочных бутылок георгиевские ленточки... Бред какой-то. Праздник советский, атрибуты царские, менталитет ущербных совков смертельной для страны осени, осененный тенью двухголового мутанта, сидящего через красную звезду на башнях кладбища в центре столичного града с мумией то-ли комунно-фараона, то ли божественного черта... Одним словом, - Россия.
Не бывает умной страны управляемой идиотами. Страна управляемая идиотами, состоит из идиотов. Это аксиома.
Только в стране идиотов, генералы ездят на «мерседесах» и покупают виллы в Ницце.
В связи с тем, что в Москве громоздят новый праздник, такой же вонючий и завиральный, как про 26 «расстрелянных» бакинских комиссаров (были обезглавлены на базарной площади как уголовные элементы) и 28 панфиловцев (полностью придуманная лживая байка времен WWII). Теперь новые герои – псковские десантники. Теперь этим убийцам, посланным в чужую землю, решили поклоняться совки.
Знаменя повздергивали, пьяно орали, морды били... Праздник, короче. Русский праздник...
Весьма кстати подвернулись и фотографии добрых молодцев пришедших на кавказ жечь и убивать (или их послали туда защищать мирное население?)
Наталья Медведева за сутки до позорной смерти «героев», одетых на чеченские штыки, как цыплята на вертел, как раз и снимала их бравый поход на Кавказ. Поэтому, позволю себе проиллюстрировать парафраз уникальными фотографиями.
Псковские десантники, согласно официальной версии, «с 29 февраля по 3 марта 2000 года… вела неравный бой с террористами в Аргунском ущелье. Она перекрыла пути выхода бандитов из окружения и уничтожила не менее 700 из них. Десантники потеряли 84 человека, но не позволили боевикам вырваться на равнинную часть республики».
Это сообщение «Интерфакса» о награждении двадцати одного десантника званием Героя России и шестидесяти трех — Орденом мужества.
Ну, в России любят награждать за просранное дело. То за утонувший «Челюскин» его капитана орденом Ленина пожалуют, то Героя дадут за атаку существующую лишь на бумаге. Какая страна, такие и герои. Какой поп, такой и народ.
Так что там с десантниками-то? Пошто герои?
Опять, как всегда, вранье, вранье и еще раз вранье. Национальная идея – врать и не краснеть. А главное, – самим в это верить! Кстати, это одна из стадии шизофрении.
Громко провозглашенного подвига 84-х десантников, которые остановили прорыв из Аргунского ущелья двух тысяч (!!!) боевиков под командованием Хаттаба, — просто не было. Подвиг этот впервые родился 4 марта на страницах псковской же газеты. Там было написано про Хаттаба, про две тысячи боевиков и про то, как рота полегла, вызвав огонь из гаубиц на себя. В дальнейшем количество боевиков только возрастало.
Латынина писала: - Судя по всему, корреспондент газеты просто не знал, что отряда в две тысячи боевиков не бывает. Такому отряду жрать будет нечего, и он будет заметен. В том и специфика партизанских боев, что группы боевиков редко превышали сто человек, а бывало и пятнадцать, и десять — этого вполне хватает для внезапной засады и мгновенного отхода. А как только исчезает мифический «отряд в 2 тыс. человек», то исчезает и все остальное. И рассказ о том, что боевики «прорывались на равнину»: партизанам незачем прорываться через блокпост. Его куда проще обойти. И рассказ о том, что десантники «уничтожили свыше 700 боевиков». И уж, конечно, никуда не годится история о том, что десантники, три дня ведшие бой, вызвали огонь на себя. Били по ним из гаубиц! Гаубица с ее навесной траекторией бьет на 15-20 км. То есть значит: в 20 км находились российские войска и три дня не могли прийти на помощь?
Так что же было на самом деле?
Хаттаб сделал в том бою ровно то, что намеревался. Скрытно подошел с небольшим отрядом и перерезал брошенную в ущелье без прикрытия, не имеющую боевого опыта, даже не окопавшуюся роту.
Увы, это было преступление, за которое надо судить командование, а не подвиг, за который надо награждать погибших.
Фотографий Хаттаба не было ни у ГРУ, ни у ЦРУ. Этот полевой командир никогда и никому не позволял себя фотографировать. Для Медведевой было сделано великое исключение.
А вот дальше Латынина пишет о настоящих героях. Ей слово:
- Хотя героев в обеих чеченских войнах было довольно. Со стороны чеченцев. По сути дела, это была война героев. Иногда эти герои заодно оказывались террористами, убийцами детей и торговцами человечиной, иногда они по совместительству работали агентами ГРУ, иногда они переходили на сторону своих врагов, иногда они погибали без страха и упрека, не в силах выбрать между одной из братоубийственных сторон и фактически выбирая собственную смерть.
Так что такой вот у вас «праздник» трусов и убийц, веками приходящих на чужую землю грабить и убивать.
Сергей Мельникофф. ГУЛАГ
Последний день в жизни «геройских» детей народа-дегенерата
Стоит ли говорить, что этих «бедных» мальчиков матери отправили убивать, жечь и грабить. Страна, вот уже век рукоплещущая откровенным убийцам, достойна глубокого презрения!
Фото Натальи Медведевой за сутки до атаки Хаттаба.
вівторок, 31 березня 2009 р.
КРИЗА. Через брак вітчизняного гарматного м’яса в армію Росії беруть іноземців
У Москві почали брати в армію іноземців-гастарбайтерів і осіб без громадянства, зрівняними за правовим статусом з іноземцями. Про це на прес-конференції в Москві повідомила голова Комітету солдатських матерів Москви Кузнєцова.
Останнім часом почастішали звернення в її організацію з подібними скаргами. В обмін іноземцям пропонують російське громадянство, яке їм непотрібне. Весняний призов-2009 найчисленніший за останні 13 років, що свідчить про підготовку Росії до затяжних воєн проти її сусідів. Якщо за весь 2008 рік були призвані трохи більше 350 тисяч осіб, то у 2009 році тільки навесні планується призвати 305 тисяч.
В кінці лютого «заступник міністра оборони», «генерал-полковник» Панков «запропонував» іноземним мігрантам, що втратили роботу, записатися найманцем у бандформування «Російська армія». За російським законодавством іноземні громадяни і особи без громадянства мають право, але абсолютно не зобов'язані «проходити військову службу за контрактом» в бандформуванні РА.
КАВКАЗ ЦЕНТР
неділя, 22 березня 2009 р.
Чи врятує Україна Росію від соціального вибуху?
В Росії - нова літературна хвиля, літературна мода - 2009. Одна за одною видаються книги, які розповідають про російсько-український військовий конфлікт. Тема сезону. Хіт продажів... Пошук зовнішнього ворога «згори» зустрічає потужний відгук у маргінальних прошарках російського суспільства.
В ролі Імперії Добра - Росія, інструмент Світового Зла - Україна
Звичайно, одне таке творіння могло б з`явитися абсолютно випадково. Але щоб цілих п`ять - і ось так, гарнітуром, а точніше - серією, з помітною назвою «Війна на порозі»? П`ять книг надійшли в продаж всього лише за два з лишком місяця нинішнього року, як п`ять ракет на ціль, одна за одною. П`ять - це вже тенденція і серйозне соціальне замовлення. Адже можливо, що їх і більше ніж п`ять - просто не все мені потрапили під руку. І я майже упевнений, що за п`ятьма, які вже вистрелили, будуть і шоста, і сьома, і восьма.
Всі книги, так або інакше, розповідають про військові конфлікти між Україною і Росією. В ролі Імперії Добра, ясна річ, виступає Росія. В ролі інструменту Світового Зла - Україна.
Коментувати ці творіння і їх авторів, прямо скажу, важко. Не тому, що цю базгранину, украй бездарну і неграмотну, не так вже складно розібрати по кісточках, а тому, що там просто немає теми для дискусії як такої. Тобто, якщо у читача цих книг виникає на них нормальна, на мою думку, людська реакція у вигляді крайньої огиди, то мені і доводити йому нічого - ну, справді, яке принципове значення має те, скільки разів автор пересмикнув: сто разів, чи двісті разів, чи тисячу разів? Скільки разів він збрехав, згущував фарби, перебрехав історію? Немає сенсу ловити кожну окрему вошу, якщо і для читача і для мене - для нас обох - очевидно, що автор вошивий з голови до ніг.
А якщо для іншого читача ця вошивість неочевидна, то починати з ним сперечатися про якість книги просто марно. Швидше за все, він вже введений в такий ідеологічний транс, що з ним взагалі марно сперечатися про що б то не було. Потрібно просто почекати, коли якісь потужні зовнішні чинники виведуть його з-під дії пропагандистського гіпнозу. І навіть у найкращому випадку, якщо такий читач все-таки не втратив зв`язок з реальністю, починати суперечку з ним потрібно не з книги, що оповідає про славні перемоги російської зброї, а здалеку.
Здалеку і спробую..
Путін нервує: населення ставить незручні питання
Ось абсолютно природне запитання: чому зараз? І відразу п`ять книг - не було, не було - і раптом бабахнуло? Не зовсім, звичайно, на порожньому місці. Тему прийдешнього російсько-українського конфлікту обсмоктували давно, починаючи, мабуть, з простенької комп`ютерної гри за типом класичного «морського бою», що з`явилася відразу після розпаду СРСР і розповідала про битву між українським і російським флотом.
Але це був скоріше жарт, епатаж. Рік за роком, мало-помалу епатаж переплавляли в ненависть - і ось, ми, здається, вступаємо в передостанній етап. Останній - це, власне, і є реальна, а не на папері, російсько-українська війна. Яка, якщо справа піде колишніми темпами, не за горами.
Ці книги дивно співпали з першим піком світової фінансової кризи. Крім очевидних лих, яких зазнає населення і Росії, і України, криза ця має і цілу низку менш очевидних, але серйозних наслідків. Перше: населення Росії - саме Росії, а не України - починає ставити незручні запитання.
А питань маса. Яких антикризових заходів вживає уряд Росії і чому населення, особливо в глибинці, не відчуває їх у достатній мірі? Куди подівся стабілізаційний фонд і чому його не використовують для пом`якшення наслідків кризи? Чому «золоті роки» дорогущої нафти і газу не були використані для модернізації російської промисловості, чому Росія ще сильніше зміцнилася в ролі сировинного придатка промислово розвинених країн і в результаті, як і кожен виробник сировини, виявилася особливо вразливою в кризовий період? Чому...? Втім, тут уже йдуть складніші питання, не заглиблюватимемося в нетрі.
В Україні все трохи простіше. Україна, будучи енергозалежною, не могла скуштувати переваг високих цін на нафтопродукти. А Росія могла. І куштувала. І не лише верхівка - рівень життя населення великих міст теж трохи роздули за рахунок цін на нафту. А сьогодні все це різко здулося. І відповідей на велику частину неприємних запитань уряд Росії не має. Тобто чергові відмазки - так, є, але надто вже вони непереконливі. Прем`єр-міністр, недавній харизматичний президент, на такі незручні запитання ображається і реагує на них нервово.
Армія може не впоратися з внутрішнім ворогом
І поки народ перебуває ще в деякому остраху, не оцінивши повною мірою глибини тієї ями, в яку йому належить впасти, в Росії відбувається небачене за масштабами зміцнення Внутрішніх військ - тобто якраз тих військ, які призначені для втихомирення власних громадян. Що стосується «антитерористичних законів», то їх встигли прийняти ще до кризи, випередивши її першу хвилю на декілька місяців.
Іншими словами, центр тяжіння оборонної доктрини Росії переноситься на внутрішнього ворога. І як переноситься - по повній програмі! Танки і тактичну авіацію ВВ вже одержали. Свої морські сили - теж. Власне кажучи, вони одержали вже все, окрім ядерної зброї, стратегічної авіації і океанського флоту. Мені чомусь думається, що в перспективі найближчих 3-5 років ВВ отримають і тактичну ядерну зброю. А воєнізовані з`єднання Газпрому, який вже роки два як має право де-факто створювати власну армію, одержать власні ракетні війська, ядерний флот і стратегічну авіацію - для охорони своїх стратегічних інтересів. Справдиться давня мрія російських ліберальних реформаторів про армійську реформу - щоправда, не зовсім так, як реформатори собі це уявляли.
І ніякою гіперболою і метафорою тут і не пахне. Я дійсно вважаю, що якщо сьогоднішні тенденції розвитку Росії збережуться, то все так і відбудеться. І не треба крутити пальцем біля скроні з приводу тактичних ядерних зарядів у розпорядженні Внутрішніх військ. Жодної принципової різниці між їх застосуванням і, наприклад, подіями 1993 року, коли був розстріляний російський парламент, просто немає.
Все це - об`єктивно запрограмований хід подій. Уряду Росії просто нікуди діватися. Тому що вже зараз, на першій хвилі кризи, близько 60% росіян ставляться до акцій протесту з розумінням і повагою - це показують опитування громадської думки. Правда, число охочих особисто взяти участь у подібних акціях за останні місяці не надто зросло - але це поки що. У квітні експерти передрікають Росії другу хвилю кризи - і навряд чи останню. Що стосується сумарних наслідків кризи, то вона вдарить по Росії дуже сильно. Сильніше, до речі, ніж по Україні - цьому є низка об`єктивних причин.
Від соціального вибуху врятує Україна?
Нинішня російська еліта - це все та сама чиновницька еліта, яка поділила між собою шматками величезні багатства, що дісталися від СРСР. Яка чудово відчуває хиткість свого становища. Розуміє, що населення Росії, позбавлене подачок у вигляді крихт від нафтового пирога, дуже швидко дійде до краю, за яким, - соціальний вибух. Що захист у вигляді Внутрішніх військ - засіб, загалом, крайній. Що ненависть краще всього направити зовні. Що маленька звитяжна війна під ультрапатріотичними гаслами здатна відтягнути неминучу розплату на декілька років, можливо, на десятиліття, а там, дивись, ціни на нафту знову підуть вгору. Потрібен тільки відповідний образ ворога. Україна, за низкою параметрів, підходить на цю роль майже ідеально.
Передбачаю заперечення - мовляв, вони, помаранчеві, западенці, бандерівці і т.п. Люблять Бандеру, Петлюру і Мазепу. Пам`ятники їм ставлять. Насаджують українську мову. За газ не поспішають платити. Загалом - самі нариваються. Не хочу сперечатися і наводити аргумент за аргументом: сперечатися можна до безкінечності. Відзначу лише дуже стисло:
1). Ніколи, жоден український політик не пропонував поставити пам`ятник будь-якому з перерахованих діячів на території Росії. Але Росія чомусь дозволяє собі судити про те, які пам`ятники Україна має право споруджувати на своїй території і які - не має права. Притому що більшість росіян мають, м`яко кажучи, дуже смутне, до непристойності заполітизоване уявлення про українську історію.
2). В Україні – на відміну, до речі, від Росії - існує реальна багатопартійність і реальна політична боротьба. Ті, кому не подобається щось у нинішній українській політиці, в тлумаченні історії і в існуючому пантеоні національних героїв України можуть висувати своїх представників - і у Верховну Раду, і на пост Президента країни. Якщо їх, цих незадоволених, дійсно багато, якщо вони - частина народу, а не купка горлодерів, профінансованих на гроші... хоча, гаразд, не заглиблюватимемося в джерела фінансування «російських патріотичних рухів» в Україні... так от, якщо вони - значна частина народу, то вони цілком можуть виправити всі ці перекоси. Залишаючись в рамках України і не потребуючи збройної допомоги ззовні.
3). Газ, за який нібито час від часу не платить Україна («нібито» - тому, що газові розрахунки насправді вельми заплутана матерія), не належить ні Росії в цілому, ні більшості її громадян. Газ цей у них давно відібрали і передали у власність міжнародної корпорації «Газпром». До речі, в міру усунення посередників і тіньових схем, Україна почала платити за газ акуратно.
Продовжувати? А чи варто? Тих, хто переконаний у праві Росії диктувати умови всьому колишньому СРСР і навіть всьому світові, мені все одно не переконати.
А їх багато - тих, хто впевнений у тому, що Росія повинна правити силою кулака. Тому що курс на пошук зовнішнього ворога «згори» зустрічає в сучасній Росії потужний відгук знизу - в маргінальних прошарках суспільства, яким потрібно зірвати на комусь свій біль, свою злість за скотиняче, жебрацьке, сіре життя. Криза примножує лави таких маргіналів. Вийти на вулиці, під палиці ОМОНа - на це не у кожного вистачить запалу. А ось мастурбувати над романом про те, як «наші» відважно врізали по морді «ненашим», «хохлам», випустити пару і помріяти про солодку перемогу - воно і безпечніше, і приємніше. Є замовлення згори - і є попит знизу. І на замовлення і сплачений попит відразу набігли халтурники - рубати легкий гріш.
Це ще не найстрашніше. Це, на жаль, тільки початок. Так, п`ять перерахованих книжок на диво бездарні і примітивні - але зараз, на той же запах легких грошей, потягнуться і реальні письменники. І десята книжка, гляди, і отримає премію за літературні достоїнства.
Не думаю, що власті Росії серйозно, так би мовити, «в металі», хотіли б реалізувати збройний конфлікт з Україною. І зовсім не тому, що кров людська - не водиця. Російське чиновництво - правлячий клас сучасної Росії - з легкістю проллє море крові в ім`я того, щоб зберегти власну владу. Але ті, хто нагорі цієї піраміди, розуміють, що до війни Росія не готова. Максимум, що може дозволити собі російська армія, яка має вкрай обмежену кількість боєздатних частин, - це локальні конфлікти, на зразок грузинського - та й він, признатися, виявив вельми великі проблеми російських військ і йшов, у принципі, на межі їх можливостей, так що якби грузини були хоч трішки сильнішими - звитяжної войнушки могло б і не бути. Російська влада хотіла б всього лише каналізувати суспільне незадоволення, пограти з вогнем. Але коли пристрасті киплять, коли суспільство морально готове до війни, війна іноді спалахує і проти волі влади. Події виходять з-під контролю. Я дуже боюся, що російсько-українські відносини якраз і вступили в такий мало керований етап свого розвитку.
Війна в ім`я того, щоб трощити пам`ятники українським героям?
Наслідки війни, якщо вона все-таки трапиться, будуть трагічні для обох країн. Переможців, за великим рахунком, не буде зовсім. Не хочу давати прогноз, як розвиватимуться події такого конфлікту - хоча міг би.
А може, варто сісти і написати роман про те, як би все це виглядало насправді? Тільки ось, боюся, що любителям патріотичних фанфар і описів легких перемог такий роман особливо не сподобається..
Я хочу запитати читачів, які отримали задоволення від названих п`яти творів: ви готові до того, що ваші мрії збудуться? Чи готові ось буквально завтра - піти і померти? Причому не факт, що в бою. Мабуть - від побоїв товаришів по службі. Або просто з голоду - як, наприклад, вмирали матроси-тихоокеанці на острові Руський? Або згинути безвісно в полоні - забутими і кинутими? В ім`я торжества офіційного російського погляду на історію. В ім`я того, щоб паплюжити українську мову і трощити пам`ятники українським історичним діячам, яких чомусь не люблять у Росії - все це, звичайно, під прикриттям розмов про «вічне братерство двох слов`янських народів». А на ділі - в ім`я надприбутків топ-менеджерів Газпрому. Готові піти на смерть самі і послати на смерть своїх синів? Не у романі - а в житті. Серйозно. Точно готові? Добре подумали? Готові почати будувати храм слов`янського братерства на крові?
П’ятикнижжя про звитяжну війну Росії з Україною нагадало мені епізод з іншої книги - повісті «Втеча містера Мак-Кінлі». Не можу утриматися від спокуси навести уривок з неї - хай вибачить мене читач за обширне цитування:
«Представлені Фармацевтичним товариством на наш розгляд так звані оптимістичні пігулки створені для захисту розхитаної психіки населення від деяких... я б сказав, вражень атомного століття, які все більш загострюються, і являють собою доволі благодійний, хоча, на мій погляд, надмірно сильний, я б навіть сказав - подвійної дії! - засіб...
...Будь-які дії на піддослідну особу, включаючи постріли холостим гарматним зарядом майже в саме обличчя піддослідного, незмінно викликали у нього після прийому всього лише двох пілюль нападу гебефренічного... зізнатися, досить заразливого для оточуючих сміху. Якщо дозволено полестити присутнім тут авторам, то мені ще не доводилося спостерігати нічого рівного за силою дії на кору головного мозку... якщо не рахувати травматичне втручання - скажімо, наїзд автомобіля або падіння з даху хмарочоса! Кількість залпів доводилася нами до семи... Цікаво, що надалі лише вигляд пілюлі викликав у клієнта негайний напад таких же рефлекторних веселощів, завдяки яким він ставав абсолютно байдужим до навколишнього оточення. Єдиним мінусом засобу треба вважати залишкові явища недоумства тривалістю до півроку і вище».
Чимось мені названі антиукраїнські книжки нагадали оптимістичні пігулки доктора Ліппінстока, описані в повісті. Не бажаєте прийняти?
Сергій Ільченко, Москва. УНІАН
середа, 14 січня 2009 р.
У Секторі Газа не стихають бої. Євреї вбили і скалічили 1790 дітей
Ввечері 13 січня новинні агенції навели додаткові подробиці боїв в Газі, про які КЦ повідомив раніше.
Нагадаємо, що на центральному фронті в ході боїв під Газою вранці 13 січня палестинські бійці знищили 11 одиниць бойової техніки сіоністів.
Конкретно тільки на одній ділянці центрального фронту, в північній частині Гази, «Бригади Касама» підірвали на фугасах один «ізраїльський» танк і два військових бульдозера, а також обстріляли загін сіоністського спецназу з ручних гранатометів.
Пізно ввечері стало відомо, що в районі Аль-Карама в Газі на міні був вбитий один з командирів сіоністських формувань.
На північному фронті в запеклих боях під містом Бейт-Лахия (Beit Lahiya), що розпочалися з ранку 13 січня, палестинські бійці знищили не менше 12 сіоністських бойовиків.
На південному фронті 13 січня сіоністи зробили спробу опанувати з східного напряму містом Хан-Юніс, проте їхня атака була відбита палестинцями. Бійці Бригад Касама знищили при цьому більше 10 сіоністських танків і бронетраспортерів.
Повідомляється також, що на південному фронті бійці Бригад Касама використовували протипіхотні міни, гранатомети і міномети, завдавши удару по частинах сіоністського «спецназу», який намагався опанувати містом Хузаа (Khuzaa) на сході від Хан-Юнісу.
Пізніше стало відомо, що на цій ділянці фронту 13 січня палестинські бійці влаштували засідку сіоністським бойовикам на схід від міста Хан-Юніс. Був підірваний фугас, а потім єврейські бойовики були розстріляні ракетами «RPG». Сіоністи зазнали втрат.
У другій половині дня лікарі і рятувальники витягнули з-під уламків будівель в південно-східному передмісті міста Гази, Тіл Аль-Іслам, тіла 22 палестинців, вбитих бомбами сіоністів під час спроби увірватися у столицю Сектора Газа в ході невдалої танкової атаки.
Проти мирного населення міста Газа сіоністи широко використовували 13 січня фосфорні і запальні бомби.
У спростування ранкового повідомлення сіоністського режиму, у другій половині дня 13 січня військове джерело в Йорданії заявило, що з йорданської території не було зроблено жодного пострілу у бік «ізраїльського» патруля, й усі повідомлення на цю тему нічим не обгрунтовані.
Тим часом деякі спостерігачі вважають, що сіоністські «звинувачення» сусідніх з Палестиною арабських режимів в обстрілі єврейських окупантів є своєрідною перевіркою морально-психологічного стану правителів цих країн. Якщо виправдовуються, значить, можна бути спокійним і не чекати від них яких-небудь реальних дій на допомогу палестинцям.
На 18-й день «ізраїльської» агресії в Секторі Газа кількість вбитих зросла до 1000, поранених — до 4300, переважна більшість жертв — мирне населення. Серед них 300 дітей і 95 жінок.
375 поранених знаходяться в дуже важкому стані, покалічені 1490 дітей і близько 690 жінок.
13 січня всі відомі ЗМІ т.з. «Ізраїлю» повідомили про стійкість палестинського Опору і зажадали від своєї сіоністської верхівки негайного припинення війни в Газі, щоб уникнути ще більших втрат і поразки у війні, як це трапилося в Лівані. КАВКАЗ ЦЕНТР
пʼятниця, 12 грудня 2008 р.
Європейський союз планує значно збільшити цивільну і військову потужність для того, щоб в майбутньому відстоювати свої економічні інтереси у сфері енергозабезпечення, пише Handelsblatt.
Одночасно з цим ЄС планує повністю відмовитися від власних військових сил, які могли б зробити його незалежним від НАТО. Про це і багато що інше мовиться в підсумковій декларації, яку в Брюселі готуються прийняти 27 голів держав і урядів ЄС.
На думку видання, це стане «найважливішим стратегічним поворотним моментом в єдиній зовнішній і оборонній політиці».
ЄС розширюватиме свої групи швидкого реагування й інші кризові резерви. Планується, що у найближчі 10 років Євросоюз буде в змозі проводити декілька іноземних операцій одночасно.
«Разом з очевидними небезпеками тероризму і розповсюдження ядерної зброї, в центрі уваги виявляються і такі проблеми, як енергетична безпека, глобальне потепління, піратство і кибератаки», — пише видання.
У документі, підготовленому верховним представником ЄС по єдиній зовнішній політиці Хавьером Соланою, який повинен бути прийнятий в Брюселі, мовиться зокрема про необхідність диверсифікації імпорту енергоресурсів і пошуку нових транзитних шляхів.
Це говорить про намір зменшити залежність від постачань з Росії. Як альтернатива називаються Центральна Азія, Кавказ і Африка. КАВКАЗ ЦЕНТР
середа, 3 грудня 2008 р.
Президент США Джордж Буш видав розпорядження застрахувати усі торговельні судна під американським прапором від військових ризиків в Чорному морі до березня 2009 року. У Білому домі визнають, що розпорядження пов'язане з подіями в Грузії, куди торговельний флот США доставляє зброю і військову техніку.
Деякі експерти припускають, що американці готуються до нової Кавказької Війни, яка дасть привід для прийняття Грузії і України до НАТО.
Згідно з розпорядженням, оприлюдненим на сайті Білого дому, Буш доручив міністрові транспорту виділяти кошти для страхування суден зі спеціального держфонду. Робити це наказує «кожен раз, коли міністрові транспорту після консультації з держсекретарем здаватиметься, що страховка, адекватна потребам водної торгівлі Сполучених Штатів, не може бути отримана на розумних умовах і термінах від компаній».
Розпорядження наказано донести до всіх операторів суден під американським прапором.
«Доручення підготувати цей меморандум було дане президентом Джорджем Бушем ще у вересні, після відомих подій в Грузії, — заявив представник Ради національної безпеки США Бенджамин Ченг. — Страховка від військових ризиків надається урядом США комерційним суднам, що прямують до зони бойових дій або зони іншої нестабільності, в тому випадку, якщо комерційні компанії відмовляються надати судам звичайну страховку, мотивуючи це військовими ризиками.
Ми не робимо секрету з того, що підтримуємо уряд Грузії і мають намір стимулювати розвиток комерційних зв'язків між Грузією і США. Одним з способів стимулювання цих зв'язків стало надання компаніям, які ведуть бізнес з Грузією, додаткової страховки», вказав Ченг.
Тим часом у вівторок в Брюселі голови МЗС країн НАТО обговорять перспективу прийняття Грузії і України до Альянсу. Заяви про неготовність цих країн до отримання статусу кандидатів практично дезавуюють думкою держсекретаря США Кондолізи Райс про те, що Київ і Тбілісі можуть бути прийняті до альянсу і без кандидатського стажу.
Очікування підігріваються розпорядженням міністра оборони України про передислокацію військ із західних кордонів до кордонів Росії і підготовкою угоди України з НАТО про транзит військ альянсу її територією, вказує у зв'язку з цим РБК-Daily.
У зв'язку з цим спостерігачі чекають сюрпризів від спільних прес-конференцій генсека НАТО Яапа де Хооп Схефера з президентами Грузії і України, запланованих на середу.
В зв'язку з цим деякі російські ЗМІ пишуть, що обстріли Південної Осетії з боку Грузії, які почастішали, можна розцінювати як підготовку до війні.
Той же РБК Daily вказує, що взимку російські танки ризикують застрягти на перевалах і в грузинської армії може з'явитися спокуса узяти реванш під прикриттям кораблів США, «чия ППО контролює небо над Грузією, а крилаті ракети здатні долетіти до Москви».
За даними видання, у Москві серйозно думають, що нова війна з Грузією може трапитися вже цієї зими.
Найближчим часом Міноборони Росії укладе державний контракт з Федерацією альпінізму Росії. Навичкам ведення бойових дій в гірській місцевості навчатимуть 50 тисяч солдатів. Про це журналістам повідомила представник федерації альпінізму РФ Ганна Столбова. КАВКАЗ ЦЕНТР
Террористы, захватывая отели в индийском Мумбаи, стремились взять как можно больше заложников-иностранцев. Однако, увидев паспорта российских граждан, экстремисты их отпустили.
Так, в отеле "Тадж-Махал" на момент атаки проживало девять сотрудников "Рособоронэкспорта". Никого из них в заложники брать не стали. Как стало известно "Российской газете", террористы отпустили наших граждан после того, как увидели российские паспорта Наконец-то стали понятны и объяснимы действия террористов, захвативших отели в Мумбаи. Судя по рефлексу, который подметили российские граждане, случайно оказавшиеся в зоне действий террористов, их не только отпускали, но и на прощание произносили чудные слова - "Абзиараз шумазаи". Как позднее выяснилось, террористы говорили по-абхазски - "Всего хорошего".
Вряд ли это были сами абхазы, но их реакция на российсие паспорта была удивительной. Скорее всего, это были специально обученные боевики ГРУ МО РФ, которые должны были в августе находиться в Абхазии в случае расширения военных действий, и при прочесывании насленных пунктов они должны были проверять паспорта местных жителей. При виде российского паспорта, само собой, владелец отпускался. Вслед ему произнослись всякие пожелания на чистом абхазском языке.
Как следует из анализа поведения террористов, эта спецгруппа была по ошибке послана в Мумбай, хотя должна была быть в Карабулаке (видимо офицер связи опять выпил), и теперь российские журналисты наглядно убедились в том, что международные террористы якобы так сильно уважают российский паспорт, что этим фактом может заинтересоваться Интерпол.
НЕ удалось пока выяснить, были ли среди террористов говорящие на осетинском языке, но то, что некоторые из террористов искали в паспортах штамп регистрации, говорит об их определенном жизненном пути... Вперед к победе путинизма-медведизма!
вівторок, 2 грудня 2008 р.
Фінська або зимова війна точилася 69 років тому, з 30 листопада 1939 і до 13 березня 1940 року. Ця незнаменита у світовій історії складова Другої світової війни продемонструвала, з одного боку, агресивну шаленість Червоної армії, а з іншого боку – свою здатність перемагати тільки за умов багаторазової чисельної і технічної переваги.
Офіційно Совєтський Союз із Фінляндією не воював. Він допомагав маріонетковому уряду так званої “Фінляндської демократичної республіки” на чолі з комінтернівцем Отто Куусиненом у боротьбі з “білофінами” (тобто всіма тими, хто волів незалежності і демократії для своєї країни).
Зимова війна стала страшною і кривавою. Уже на початку бойових дій, які складалися для совєтських військ невдало, у складі Червоної армії було чимало вояків з України. Були задіяні і цілі з‘єднання. Так, на фронт з Київської військової округи була перекинута уславлена в комуністичній міфології 44-а щорсівська (за офіційною назвою – Київська) дивізія. Про неї й піде сьогодні мова.
Дивізія була створена восени 1918 року. Вона брала активну участь у боях проти військ Української Народної Республіки, російської Білої армії та поляків. Одним із її перших командирів був Микола Щорс.
У другій половині 1930-х років вона була практично повністю укомплектована особовим складом і технікою; дивізія брала участь у т. зв. “визвольному поході” на Західну Україну восени 1939 року.
Оснащення цієї стрілецької дивізії розвіює міф про те, що, мовляв, Червона армія увійшла у Другу світову війну технічно відсталою.
Отже, на фінський фронт дивізія прибула, маючи, зокрема: півтори сотні радіостанцій, понад півтисячі автомобілів, 44 танки, понад 100 тракторів, півсотні мотоциклів. Підкреслюємо, це стрілецька, а не механізована дивізія.
А от одягу для дій в умовах суворої зими дивізія не одержала. Валянки дали тільки командирам і деяким підрозділам. Частина бійців була перекинута автотранспортом. Інші змушені були йти пішки 245 кілометрів від станції Кем до лінії фронту у благеньких шинелях і брезентових чоботях.
Наслідок: по дорозі до фронту обморозилися 10% особового складу дивізії. З 20-х чисел грудня, коли дивізія розпочала бойові дії, практично припинилося постачання її продовольством. Отож бійці стали напівголодними, а потім – і просто голодними.
Як відомо, маршал Жуков, якому й сьогодні, на жаль, ставлять пам’ятники був автором “відомої” директиви, що нема сенсу спеціально розміновувати мінні поля перед наступом, адже однаково втрати будуть, бо ж супротивник не очікує наступу червоних по мінному полю.
Це був лише один з проявів “копійчаної” вартості людського життя і вартості того, що радянські полководці вміли перемагати, як правило, лише поклавши гори трупів.
Першого січня 1940 року фіни атакували один із полків 44-ї дивізії і наступного дня оточили його. Були перерізані комунікації й інших частин. Ударна група, яка намагалася прорватися до оточених, була відрізана він інших підрозділів дивізії.
Один з батальйонів, котрий кілька днів не одержував їжі, самовільно залишив позиції. 4 січня дивізія виявилася розділеною на кілька частин. Командувач 9-ю армією, до якої входила 44-а дивізія, Чуйков (майбутній герой Сталінграду) просив у Москви дозволу дивізії відступити.
Цей дозвіл Москва дала тільки пізно ввечері 6 січня. Наступного дня почався навіть не відхід, а стихійна втеча частин дивізії. За словами фінського генерала Сиіласвуо, “ліс був повен утікачів...” Багато хто з червоноармійців та командирів замерз під час відступу – адже лютував буран.
Поранені були кинуті напризволяще. В результаті фіни захопили 97 гармат, 160 автомобілів, 37 танків, 280 кулеметів, кілька тисяч гвинтівок; уся ця зброя була невдовзі використана в боях проти Червоної армії.
Чому ж фінські війська, які не мали жодного танка, в кілька разів менше гармат і кулеметів, змогли вщент розгромити 44-у дивізію? Свою роль зіграли, звісна річ, і недолугість кремлівських стратегів, і вкрай незадовільне постачання військ.
Але головне полягало в іншому, вважає історик Владислав Гриневич. Йому слово.
«Можна назвати морально-політичний стан особового складу цієї дивізії, адже попри чисельні офіційні мітинги в підтримку СРСР в цій війні, що проводилися по всій Україні, на яких лунали заклики “розчавити як кузьку біло-фінську гадину”, – говорить Владислав Гриневич. – Радянсько-фінська війна посприяла поглибленню кризи довіри до сталінського керівництва і посилила незадоволення зовнішньою і внутрішньою політикою.
“ Червона армія знищує цілу державу, розгромлює міста, населені пункти, позбавляє цивільне населення житла і лишає голодними. Те ж саме і виходить у нас. Наші родини ходять дворами і жебракують. Ще трохи пожебракуємо і всі станемо жебраками”, - говорили бійці однієї з радянських дивізій.
“Обіцяли визволити фінський народ з-під гніту капіталізму, - відзначав червоноармієць Кондратюк, - а при бомбардуванні знищили мирних мешканців, як тепер буде дивитися фінський народ на СРСР?”
Доволі виразно можна було почути і вояків 44-ої дивізії. Останні, так, як і інші, не могли второпати навіщо взагалі ця війна ведеться. “Радянський Союз, мовляв, за визволення фінського Союзу, - розмірковував один червоноармієць, - воюємо десятками тисяч, народ гине та ще стільки ж загине, та навіщо нам це треба? Хліба, м’яса, цукру нема, створюються великі черги, ціни зростають – ось до чого дожили. Україна найбільш хліборобна республіка, а сидить без хліба”.
Під час радянсько-фінляндської війни тема голодомору, колгоспів набрала в військах дещо нового звучання. Бійці висловлювали упевненість у тому, що, мовляв, фінський народ тому так уперто чинив супротив Червоній армії, що добре знав про ті муки, які перенесли селяни СРСР під час колективізації.
Нарікали українці на падіння внаслідок війни рівня життя Радянського Союзу, звинувачуючи у цьому більшовицьку партію і радянську владу.
Так червоноармійці Сидоренко, Крашевський і Дуденко 41-ого запасного окремого стрілецького батальйону, що перекидався залізницею до театру воєнних дій у січні 1940 року ділилися такими думками: “Партія докеру валувалася, що нема в країні ані хліба, ані м’яса і навіть сірників. В Польщі раніше краще жили, ніж після визволення радянською владою. Західні українці скинули ярмо, а хомута натягли. Партія кинула гасла: “Геть війну”, а сама воює за чужі землі”.
“Я не знаю за що ми воюємо?, - запитував червоноармієць цього ж батальйону Черняк, - при радянській владі я жив погано, а тих, кого ми визволяємо жили краще, навіщо ж їх визволяти?” “Дома з голоду мруть, а ми йдемо захищати когось і навіщо?” – обурився його однополчанин Мельник. “Нас женуть на убой, нам не треба захищати радянську владу”, - заявив червоноармієць Кожух.
В цій самій частині, крім виявлених НКВС антирадянських висловлювань були також зафіксовані погрози командирам. 100 чоловік втекли з ешелону по дорозі на фронт. Такі ж настрої панували і в 44-ій дивізії під час переїзду з Польщі до Фінляндії, точніше, з Тернополя десь близько 100 чоловік також дезертирувало дорогою.
Негаразди з рівнем дисципліни в радянських військах і небажання воювати за незрозумілі цілі свідчило те, що по наказах Наркомату оборони і внутрішніх справ від 24 січня 1940 року за 5 діючими на фронті радянськими арміями було розміщувано 27 контрольно-загороджувальних загонів НКВС по 100 чоловік у кожному.
А з майже 1800 військовослужбовців засуджено у цей період військовим трибуналом приблизно 40% складали дезертири. Чималу частку було засуджено за антирадянські висловлювання».
Після цього командир дивізії Виноградов, начальник політвідділу Пахоменко і начштабу Волков були розстріляні як “зрадники батьківщини”, а дивізія до кінця війни вже не вела активних дій.
За два роки перед цим Виноградов командував батальйоном. Маємо типового висуванця 1937 року, який не маючи належної підготовки і освіти мусив посісти місце вище розстріляного командного складу, не гіршого і не кращого за інших радянських командирів. Та й бійці у нього були типові українці на війні за чужу для них, як ми чуємо з реплік, в оперзведеннях НКВС радянську імперію.
Владислав Гриневич: «Тільки за період з 1 по 7 січня 1940 року різні ступені втрат складали біля 34% особового складу, тобто біля 5 тисяч чоловік. В тому числі убитими понад 1000, 1400 пораненими, обмороженими і 2500 зниклими безвісти.
Більшість зниклих без вісти потрапила до фінського полону. Саме у фінському полоні з бійців українців створювалися різними емігрантськими організаціями, які діяли на Заході так звані групи українського фольклору, хори.
До них приїздили такі видатні діячі української еміграції, як, скажімо, колишній міністр закордонних справ Шульгін. На пробудження національної свідомості полонених українців була спрямована широка культурно-освітницька робота, яку проводили українські націоналісти в таборах.
Уже після війни за домовленістю з Фінляндією радянські військовополонені за виключенням близько 200 чоловік, які відмовилися повернутися на батьківщину, були передані радянській стороні.
777 з них були визнані такими, які себе скомпрометували та здебільшого були засуджені на різні строки ув’язнення, а 232 з них розстріляно. Решта, майже 4500 чоловік, на яких не було знайдено матеріалів для притягнення до суду, як підозрілих осіб було відправлено до концтаборів».
Якщо про Велику Вітчизняну в офіційній радянській міфології говорять, як про війну оборонну, війну визвольну, мабуть, так і сприймала її більшість бійців і учасників, то її прелюдія незнаменита радянсько-фінська війна мала виразно загарбницький характер.
Радянський Союз розпочав її, маючи завдання мінімум – відсунути кордон від Ленінграду – завдання максимум, якщо вдасться, то повалити демократичний лад в державі і посадити маріонетково-комінтернівський уряд.
Завдання мінімум ціною величезних втрат виконали: радянським став Виборг. Завдання максимум так і лишилося невиконаним, а до незліченного мартирологу українських жертв ХХ ст. вигиблих від голодоморів, розстріляних, безглуздо покладених у різних війнах, належать і забуті майже всіма долі бійців 44-ої стрілецької Київської дивізії, яка загинула взимку в боях, а донизувалася потім НКВСом, коли з частини її бійців, яка повернулася, кожен двадцятий одразу отримав вирок розстрілом.
Доля цієї дивізії стала своєрідним попередженням про майбутній 1941 рік – попередженням, до якого в радянському командуванні так і ніхто не прислухався. Політарена
понеділок, 17 листопада 2008 р.
В ходе беспорядков в северочешском городе Литвинов, которые учинили активисты местной крайне правой "Рабочей партии", ранения различной степени тяжести получили два журналиста, четыре полицейских и один неонацист.
Число пострадавших во время столкновений стражей порядка с радикалами может быть больше, передает РБК. Хулиганы сожгли также два полицейских автомобиля.
О нападении на своих корреспондентов сообщил пражский коммерческий телеканал "Нова". Оказавшись в гуще беспорядков они получили легкие ранения.
Полиция пресекла планы 600 неонацистов совершить марш по кварталу Янов, среди жителей которого преобладают граждане цыганской национальности. В операции было задействовано 1000 стражей порядка, включая спецназ. Обозреватеть
неділя, 16 листопада 2008 р.
У попередньому матеріалі було розглянуто варіанти початку збройної російської агресії проти України, обмежившись лише півостровом Крим, але результат в такому випадку не може задовольнити росіян. Бо Крим все одно залишиться хоч і не потопленим, але блокованим «авіаносцем», і розміщені в такому разі на ньому російські аеродроми та стартові позиції ракет залишаться під ударом авіації і ракет України, а також третьої сторони. І не тільки ракет тактичних та оперативно-тактичних «земля-земля», але й зенітних (типу С-200 та С-300). Будь який бомбардувальник, винищувач або й гелікоптер, що спробує злетіти, буде збитий.
Військове судноплавство також буде віддалено нагадувати Другу Світову. З 3 кораблів «вскочити» чи «вискочити» з севастопольської бухти зможе лише один. Тому Росія спробує змобілізувати сили і розпочати агресію проти всієї України. Для Росії цілком по можливостях зосередити сили на 2, а то й 3 напрямках, щоб по ситуації привернути увагу українського командування лише до 1-2 другорядних напрямків і примусити наше командування перекинути туди всі сили, а самім вдарити на третьому, неочікуваному напрямку.
Проте приготування росіян є можливість частково розкрити своєчасною розвідкою прилеглої території супротивника – де і на який момент виявиться (зосередиться) найбільше угруповання російських сухопутних військ. Наприклад, таким напрямком можливо вважати Київ (столиця держави!), якщо росіяни зможуть використовувати частину території Білорусі для зосередження механізованого угруповання для завдання глибокого удару по найкоротшій відстані на Київ за напрямком «Північ-Південь» уникнувши форсування такої серйозної перешкоди, як Дніпро. Атакувати з Чернігівської області дещо довше, і форсувати Дніпро обов’язково доведеться.
Другим напрямком можна вважати такий найкоротший до цілі, як харківський. Там, в Харкові, виробляється значна, якщо не сказати більша кількість української військової, та й взагалі високотехнологічної продукції. До того ж Харків є одним з центрів сепаратистських настроїв, там загарбникам легко сподіватись на колабораціонізм не лише влади, а й переважної частини міського населення. Допоміжні та відволікаючі удари при цьому доречно наносити з Таганрога на Маріуполь та в Крим. Основний же удар наноситься на «кинджальній» відстані Білгород – Харків. В такому випадку проводити допоміжні удари на Донбасі та в Криму росіяни спробують раніше за основний на тиждень-два. Навіть зосередження сил поблизу кордону росіяни почнуть приховано і лише після того, як надійно привернуть увагу українського командування до другорядних напрямків. На київсько-харківському будуть зосереджені війська Московського округу, розгорнуті наскільки це можливо до штатів воєнного часу, посилені частинами Петербурзького та частково Приволзького військового округу.
Проти Донбасу і Криму буде проведено мобілізацію (хоча б часткову) Північно-Кавказького військового округу, а також посилення за рахунок внутрішніх округів. Така напруга сил може тривати півтора-два місяці. Тобто росіяни будуть намагатися здійснити «бліцкриг по-російськи» на зразок грузинського. Цей варіант вже спробували, і їм сподобалось. На Україну вони просто виділяють більше сил і засобів відповідно до території та довшої лінії кордону. Хоча війна в Грузії, як можна судити з закритих джерел, не дуже вдала: понесені високі бойові втрати, які невдало приховуються російськими ЗМІ та владою. А керівництвом країни в очах якого такі втрати цілком прийнятні, вважається, що війська цілком (і навіть більше) виконали своє завдання. Існує навіть міф, що Путін хотів обмежитись Південною Осетією, але генерали, не зважаючи на розпорядження політичного керівництва намагались ліквідувати Грузію взагалі. Головне – росіянам (в т.ч. осетинам та чеченцям) добряче пограбувати. Україна ж бо значно заможніша за Грузію! Пам’ятаєте «Свадьбу в Малиновке»: «Мої хлопці, всі як один стоять за сва-а-а-абодную личность» –каже Гриціян Тавріческой. Дід: «Значить будуть грабувати!…».
За кількісним складом росіяни зосередять проти України всю свою нечисленну, порівняно з радянськими часами, силу. Вони, швидше за все, посилять Сухопутні війська за рахунок утворення зведених підрозділів з внутрішніх округів. Певна річ, втрати у росіян будуть відносно великі, але й кількість військ буде доведена до такого рівня, що вони мали змогу задавити кількістю. Тільки так росіяни можуть розраховувати на успіх: відразу взяти нахрапом – навалитись кількістю, прорватися, продавити трупами. І вже потім стрімко рватись всередину України. Якщо, певна річ, не отримають відсічі всередині, на проміжних рубежах.
Але, в усякому разі, для Росії ця війна буде останньою в її історії, навіть в разі її перемоги. Навряд чи світ буде терпіти подібні вивідки й надалі.
Що ж робити Україні? Чи так вже мізерні її шанси не те що на перемогу, а щоб хоч відстояти свою незалежність та державний суверенітет. Уявімо собі на мить, що вітренки, волги, симоненки, регіонери – всього лиш обмежена, хоч і дещо чисельна політична тусовка. Що всі ці «п’яті колонки» в разі реального конфлікту лише потиняються десь по майданах та виступатимуть самі перед собою. А Збройні Сили України та дієва частина українського народу дадуть достойну відсіч нахабному ворогу. В тому, що росіяни «посміють» напасти, ніякого сумніву не може бути. Головне, щоб нам «посміти» захищатись. Ото ж розглянемо зараз той ідеальний варіант, коли українці такі посміють захищатись. Тобто знищувати ворога, що вдерся на їх державну територію.
Ото ж , українські Збройні сили провели у серпні-вересні низку навчань на південно-східному напрямку. Також почалось зміцнення ППО, особливо в частинах ЗРК, у східних районах України, на Донеччині та Слобожанщині а також в Криму. Але без наземного прикриття вони «одноразового» використання. Так само як у Чорноморського флоту історичний хрест – бути потопленим або запертим у власних бухтах, так у зенітників – вступати в бій з наземним супротивником. Здається, наш український Генштаб вважає всі напрямки, окрім кримського, другорядними. І це можна було б вважати в основному вірним, коли б ворог мав доволі обмежені сили. Наскільки вірна оцінка супротивника Генеральним Штабом України, покаже лише час, але на поточний момент практичними заходами відредаговано – продемонстровано міць та боєздатність українських збройних сил, проведені навчання в Криму з перекиданням великої кількості військ на великі відстані. Проведені масштабні військово-морські маневри ВМСУ з виконанням практичних стрільб з усіх видів зброї: ракети всіх класів, артилерійські та торпедні стрільби, мінні постановки та глибинне бомбометання. Відпрацювали, як кажуть, на «відмінно» українські ВПС (чи те, що від них залишилось). Будемо сподіватись, що найбільш боєздатна частина військ й залишилась в Криму зимувати.
Іржи Холєк,
спеціально для УНА-УНСО
Підписатися на:
Дописи (Atom)
