неділю, 24 квітня 2011 р.

Генерал Джохар Дудаев

15 лет со дня убийства
Free Speech. Свобода Слова.Free Speech. Свобода Слова.
Поздно вечером 21 апреля 1996 года первый президент Чеченской республики Ичкерия генерал Джохар Дудаев был сражен ракетой. Удар был нанесен в момент, когда он разговаривал по спутниковому телефону в безлюдной местности неподалеку от села Гехи-чу на западе Чечни.



Free Speech. Свобода Слова.
Free Speech. Свобода Слова. Сайт Сергея Мельникофф. Генерал Джохар Дудаев
Free Speech. Свобода Слова.
Free Speech. Свобода Слова.
Free Speech. Свобода Слова.
Героям не дано умирать в постели
Поздно вечером 21 апреля 1996 года первый президент Чеченской республики Ичкерия генерал Джохар Дудаев был сражен ракетой. Удар был нанесен в момент, когда он разговаривал по спутниковому телефону в безлюдной местности неподалеку от села Гехи-чу на западе Чечни.

Российское руководство надеялось, что с убийством Дудаева сопротивление в Чечне прекратится, и война быстро закончится в пользу оккупационных войск. Однако дальнейшие события показали, что надеждам Кремля не суждено было оправдаться. Оккупанты были изгнаны из Чечни. А после нового вторжения русских, гражданская война распространилась по всему Северному Кавказу

Установлено, что в террористическом акте против Дудаева замешаны спецслужбы США и России, а так же непосредственно высшее военно-политическое руководство этих стран.

По одной из версий, координаты местонахождения Дудаева были переданы российской стороне, по прямому указанию администрации Клинтона, Агентством Национальной Безопасности (АНБ) США, которое отслеживало сеансы спутниковой связи чеченского президента, пользовавшегося системой «ИНМАРСАТ».

Кроме того, установлено, что приказ об организации террористического акта был отдан непосредственно Ельциным. Организаторы теракта и исполнители были награждены лично Ельциным золотыми звездами героев России.

Периодически вбросы в СМИ разного рода выдумок чекистской пропаганды об убийстве Джохара Дудаева, в том числе и «новая» деза о том, что якобы было подкуплено окружение Джохара Дудаева, сдавшего его местонахождение за 1 млн. долларов не соответствуют действительности.

На самом деле вся эта пропагандистская брехня призвана дезавуировать и скрыть тот факт, что убить Джохара Дудаева России помогали США, которые являются непосредственными участниками этого убийства.
Free Speech. Свобода Слова.
Free Speech. Свобода Слова.
Free Speech. Свобода Слова.
Free Speech. Свобода Слова. Сайт Сергея Мельникофф. Генерал Джохар Дудаев
На видеосигнале с ракеты, Генерал Джохар Дудаев говорит по спутниковому телефону. Услышав звук ракеты, профессиональный летчик и военный, Джохар поднял голову и оценив ситуацию, даже не изменил позы, достойно приняв смерть.
Фото с американского журнала, связанного с АНБ США. Считается, что именно АНБ США получала в режиме реального времени видео с ракеты. 
Свобода Слова

вівторок, 19 квітня 2011 р.

У мінському метро підірвали Білорусь

Голова Білоруської Партії Свободи Сяргєй Висоцкі – про версії теракту в метрополітені Мінська, майбутню національно-визвольну боротьбу сябрів та відгодованих опозиціонерів Лукашенка

Марина Ткачук “Україна Молода”

Сяргєй Висоцкі, керівник опозиційної Білоруської Партії Свободи, про вибухи в мінському метро й численні жертви дізнався у Києві – сюди він у справах приїхав за день до трагічних подій на Батьківщині. «Моє перебування в Україні фактично врятувало мене від арешту», – каже один із найактивніших патріотів Білорусі й прогнозує: тепер, після теракту в мінському метрополітені, «під шумок» прокотиться хвиля затримань незручних владі людей – уже це проходили.
Із Сяргєєм ми розмовляємо в порожньому київському кафе, і мій співрозмовник зауважує: у Мінську так не поспілкуєшся із журналістом. Інтерв’ю для преси білоруські опозиціонери дають у квартирах, на вулиці чи в машині. Бо у мінській кав’ярні за сусіднім столиком обов’язково хтось мовчки сидітиме й фіксуватиме розмову. «Ви одразу даватимете інтерв’ю для преси і КДБ», – сміється Сяргєй. Висоцкі принципово говорить білоруською, а на лацкані піджака носить знак своєї партії із зображенням лева. «Це на противагу «пернатим» російським двоголовим орлам», – жартує. Про слід тих «птахів» у мінському метро, версії теракту, кволу й відгодовану білоруську опозицію, репресії та національно-визвольну боротьбу Білорусі – Сяргєй Висоцкі розповів «Україні молодій».
Росія демонструє: «Білорусь – наша»
- Після подій у Мінську почали обговорювати різні версії щодо мотивів теракту: від участі білоруських спецслужб, до «руки» Москви. Яка версія вам видається найімовірнішою?
- Звісно, на ваше питання немає чіткої відповіді, бо ми не володіємо фактами повною мірою. Але потрібно розуміти: цей теракт стався у дуже складний для Білорусі час. По-перше, досі в тюрмі після президентських виборів перебуває більше 20 опозиціонерів. Деяким вже дали серйозні терміни – до 4 років позбавлення волі. Частина людей перебуває у розшуку й переховується. І, очевидно, що після виборів ситуація в державі погіршилася. Зачинені усі західноєвропейські центри, закрита місія ОБСЄ, не працює Єврокомісія. З іншого боку, відбувається зміцнення русифікаційного напряму, політика етноциду посилюється: заборонені усі білоруськомовні музичні гурти. Натомість ми бачимо тріумф російської бюрократії: підписано, як відомо, угоду про Єдиний економічний простір із Росією, Митний союз. Паралельно ведеться будівництво російської експериментальної атомної станції, що викликає серйозний спротив у населення… Плюс небачена економічна криза.
Моя версія: у цих подіях найбільше зацікавлена Росія. Тим самим Лукашенка, говорячи просто, беруть за зябра. Росія демонструє: «Білорусь – наша». Звісно, не можна відкидати вірогідність того, що це зробили самі білоруські спецслужби. І це буде видно по тому, якою мірою буде затискатися і добиватися білоруська опозиція.
Є ще третій варіант – працював психопат-одиночка. Але це найменш ймовірно. З іншого боку, навіть якщо це й так, влада використає цю ситуацію на свою користь.
«У Білорусі зараз панує тоталітаризм»
- Є ще версія, яку активно обговорюють в Інтернеті: мовляв, теракт
організований білоруськими спецслужбами, аби відвернути увагу населення від економічного колапсу.
- Ситуація у нас і справді нервозна: такої економічної кризи Білорусь ще не переживала. Лукашенко під вибори брав кредити в Росії, Китаю і має тепер відповідні наслідки. Населення панікує: люди стають у черги о 6-й ранку, щоб купити 100 доларів. Пройшла чутка, що будуть у кілька разів дорожчати машини. І зараз усі кинулися переганяти іномарки з-за кордону. Звісно, люди не задоволені ситуацією в державі.
Але хоча в мене немає підстав виправдовувати нинішній режим Білорусі, дуже не хочеться вірити, що влада могла піти на свідомий теракт, такий злочин проти власного народу.
- Одначе, з тою ж опозицією білоруська влада не дуже церемониться. Не боїтеся, що на вас, незручних режиму людей, намагатимуться повісити цей вибух?
- Не сумніваюся, що це буде черговий привід для зачисток. Уже зараз ми бачимо коментарі білоруського телебачення і натяки: мовляв, ми ж попереджали вас про опозиційних негідників. Після подібних подій трирічної давнини, коли на площі Незалежності відбувся вибух і постраждало близько 40 осіб, усіх більш-менш боєздатних молодих лідерів опозиції пропустили через жорна КДБ – затримували, знімали відбитки пальців, чинили тиск, обмежували виїзд, проводили обшуки. Забирали у людей комп’ютери, літературу. А якщо, не дай, Боже, щось знаходили українською мовою, то це класифікувалося мало не як міжнародний тероризм.
Я пройшов через це особисто: обшук провели у моїх батьків. І мама мала черговий серцевий напад. Перетряс був і в мене вдома: спеціально у пошуках свідків обійшли два під’їзди в моєму будинку, усім повідомили: я проходжу в справі про вибух. Особливо переживала моя дружина, яка працювала в гімназії, де вчилися постраждалі діти.
У суспільстві насаджувався «штамп»: ось, бачте, на що здатна опозиція. Мене теж затримали – кілька діб я провів в ізоляторі КДБ, «американці». Потім мене відпустили під підписку про невиїзд. Але тотальний контроль не припинявся – не було можливості влаштуватися на роботу навіть вантажником! Я проходжу до роботодавця, а через кілька хвилин з’являється офіцер КДБ і розпитує: «А що Сяргєй Висоцкі тут робив?»
Вони свою справу знали: принизили, знеславили. І зараз існує загроза такої ж ситуації – безсумнівно закручування гайок буде.
Мені насправді пощастило, що я опинився в ці дні в Україні. Якби я був у Білорусі, то вже був би вочевидь затриманий і обвинувачений. Тепер же спецслужбам буде складно щось «пришити» – мене фізично не було в Мінську.
- На вашу думку, до чого ці всі події можуть призвести?
- Важко прогнозувати. Може бути звичайний сценарій: знову пропустять через м’ясорубку КДБ – арешти, приниження, перетруси. Але я боюся гіршого: аби не почали нові страшні атаки, щоб остаточно залякати людей і зробити Лукашенка ще більш залежним. Уже найближчим часом стане все зрозуміло. Бо минулого разу, під час вибухів на майдані Незалежності Білорусі, репресії тривали до того часу, доки слід не привів на Росію. Після цього справу зразу зам’яли. Але цей вибух у метро – серйозніший злочин.
Тому важливо, аби світова громадськість (і Україна також) пильно стежила за цією ситуацією. Бо ж там, у метро, не просто підірвали невинних людей, там підірвали Білорусь. І це може відкрити нову сторінку, боюся, більш страшну для нашої країни. Розумієте, Білорусь перейшла й стадію оксамитового, і стадію суворого авторитаризму. І зараз у Білорусі тоталітаризм. І постає питання: що буде далі?
«Готуємося до боротьби за незалежність Білорусі»
- А чи накрапало вже відро народного гніву? Які настрої в білорусів?
- Ситуацію в державі доведено до абсурду. Наприклад, під час святкування Дня Незалежності Білорусі 25 березня спецслужби влаштували справжні лови – такий був прес! Якщо людина йшла центром міста й мала в руках кульок, це вже було підозріло: а раптом там якийсь стяг, листівки чи щось серйозніше? Тільки за одне це працівники КДБ затримували людей. Спецназівців тисячами нагнали в двори центру міста. Заарештували більше 60 людей. Ось така атмосфера: на одного мітингувальника – двоє людей «в цивільному».
Протестний настрій назріває і дуже помітно. Я постійно буваю у різних осередках і серед простих людей бачу це. І разом із тим ніколи в Білорусі ще не було таких патріотичних настроїв. На чому «виїхав» Лукашенко під час виборів? На патріотичних гаслах, які підтримали люди: «Білорусь – друга Швейцарія, незалежна від Росії та Заходу, міцна економіка, інвестиції, незалежність». Це потім він забував про обіцянки.
Але люди залякані. Причому білоруси бояться не тільки Лукашенка – вони бояться втратити державність.
- До чого готується білоруська опозиція? Зокрема, ваша політсила?
- Варто розмежовувати «офіційну» і народну опозицію до якої ми належимо. Тому готуємося до боротьби за незалежність Білорусі. Бо всі страшні дзвіночки нічого доброго не віщують. Зараз чимало опозиціонерів почне говорити, що Лукашенко винен. Фактор Лукашенка тут не єдиний. У нас під час президентських чотири кандидати від опозиції закликали за союз із Росією. І з нею, мовляв, у Європу. Геніально! І чим вони кращі від Лукашенка?
Зрозуміло, що ми не підтримували таких кандидатів. Проблема ж не в Лукашенкові. Проблема в тому, щоб розірвати пуповину колоніальної залежності від Росії, щоб Білорусь нарешті отримала національну свободу. І
демократизацію Білорусії не можна розглядати без національно-визвольного руху. Це самообман. Тому ми представляємо саме ту частину опозиції, яка ставить перед собою мету – формування нової політичної еліти, національної, білоруської.
- У вас та ж сама проблема, що й у нас: народ не задоволений владою, але й не у захваті від опозиції…
- Так і є. Крім того, слід враховувати, що Лукашенко свідомо нищив усі ці роки національно свідомі структури в Білорусі -  розкололи, роздавили, позбавили реєстрації. Із національно-демократичних партій лишилася насправді хіба що тільки наша партія, яка не може зареєструватися. Але ми принаймні є уособленням ідейності, маємо певну дієздатність.
До наших ліберальних опозиціонерів є багато питань. Не секрет, що на їхню підтримку виділяється величезні ресурси: США щороку надає по 40 мільйонів доларів – це офіційна інформація. За такої підтримки можна було зробити вже три демократичні революції! Але нічого не відбувається: у наших опозиціонерів немає навіть штабів, не можуть вони й організувати охорону демонстрацій, щоб не допустити бійні. Крім того, очевидні прояви корупції – у власності опозиціонерів, наприклад, шикарні джипи (а це ж навіть не Україна, у нас інші можливості, слід на це зважати). Люди ж все бачать і питають: звідки гроші?
- А як ви прокоментуєте історію навколо екс-кандидата на пост президента Білорусі Алеся Михалєвича, його втечу за кордон, надання політичного притулку в Чехії?
-        Михалєвич довгий час був улюбленцем західних політиків. Як відомо, після подій 19 грудня у Мінську його затримали. Згодом він заявив про катування.  Ймовірність того, що так і відбувалося, висока. Але з іншого боку, вийшов у світ відеозапис, де Михалєвич розказує про всіх учасників опозиційного руху. Каже: «Я можу бути корисним і готовий співпрацювати». Бог йому суддя – у кожної людини своя межа витривалості. Але такій людині більше не треба претендувати на роль політичного лідера. Він пішов на все, щоб здобути свою свободу і «здав» своїх людей. А далі буде знову «проїдати» західні гранти і претендувати на президентство? Так само відкритим лишається питання: як Михалєвіч зміг виїхати на Захід?  Ті, хто знають, як працюють спецслужби, сприймають історію про втечу Михалєвича в багажнику авто як легенду про Джеймса Бонда.
Але трагічно інше. Що саме такі люди склали більшість в білоруському політикумі, який підтримує Захід. І це теж питання: як можна було допустити, що в офіційній опозиції фактично немає білоруських патріотів, не задіяні до діалогу достойні діячі: духовенство, письменники, дисиденти – люди, які є підмурком будь-якої нації. Тепер маємо таку ситуацію. І неповага до політичної еліти серед народу обіцяє серйозні потрясіння для країни.

ДОСЬЄ «УМ»
Сяргєю Висоцкому 39 років, одружений. Народився в Мінську. Закінчив факультет історії та політології Мінського педуніверситету. У 1994 році заснував Білоруську Партію Свободи. Активісти цієї політичної сили, під безпосереднім керівництвом Висоцкого, брали активну участь у масовій акції у Курапатах в 2001 року, протестуючи упродовж восьми місяців  проти руйнування національного некрополю при будівництві мінської кільцевої дороги. Білоруські «свободівці» – активні учасники боротьби з російським фашизмом. Сяргєй Висоцкі – активіст Помаранчевої революції. Своїми українськими побратимами «свободівці» називають УНА-УНСО, УНП і КУН.
Сяргій Висоцкі переміг у виборах до Верховної Ради Білорусі в 1996 році. Але Лукашенко  анулював результати волевиявлення своїх громадян.

неділю, 10 квітня 2011 р.

Держдеп США: права людини в Україні під загрозою.

Держдеп США оприлюднив доповідь про стан прав людини в світі за 2010 рік. Дуже багато уваги привернуто до України — читати цілком англійською тут 

Основними проблемами в доповіді називають зловживання міліції та смерті арештованих, побиття та тортури затриманих та арештованих, погані умови тримання в тюрмах та місцях тимчасового тримання, невмотивовані та задовгі досудові затримання, неефективна та корумпована судова система.

Увагу також звернули на збільшення владного тиску на незалежні медіа, обмеження свободи мирних зібрань та появу політично вмотивованих переслідувань опозиційних політиків.

Відмітили розповсюджену корупцію в урядових структурах та суспільстві в цілому. Особливо підкреслили випадки переслідування службою безпеки громадських організацій.

В доповіді зазначається, що лишається серйозною проблемою торгівля людьми. Повідомляється про дискримінацію та насильство проти ромів, кримських татар та людей не слов`янської зовнішності. Звернуто увагу на обмеження прав працівників на об`днання та вступ в профспілки, та участь в прийнятті колективних угод з роботодавцями.

Серед величезного списку порушень прав людини, про які йдеться в доповіді хочемо особливу увагу звернути увагу на випадки, які багато висвітлювалися на Майдані.

Згадується про запит Хорошковського до Верховного суду про прослуховування кілької телефонних номерів замість одного, а також повідомлення голови ВС Онопенка про те, що щорічно видається судами до 20.000 дозволів на послуховування телефонів. А також про те, що Львівська обладміністрація незаконно збирала інформацію про політичні вподобання управлінців та чиновників.

Серед чисельних повідомлень про обмеження свободи слова в доповіді згадані і репресії стосовно блогерів — Олени Білозерської (за висвітлення акцій протесту) та Олега Шинкаренко (за заклик “вбити Януковича”). 

Згадана справа історика Руслана Забілого, в якого СБУ конфіскувало диски з архівами КДБ. Розмова голови УКУ Бориса Гудзяка з СБУ. Арешт активістів “Зеленого фронту” в Харкові. Допити організаторів податкового майдану. Про порушення на місцевих виборах восени 2010. Про підвищену цікавість СБУ до деяких укарїнських ГО.

В доповіді також звертається увага на те, що пропри законодавчу вимогу оприлюднювати щорічну доповідь з прав людини, з моменту впровадження інституту омбудсмана в 1998 році такі доповіді оприлюднювалися всього 5 разів.
МАЙДАН 





КАТИНЬ-2. Перед посольством РФ у Варшаві пройшла демонстрація під гаслами «Путін — вбивця!», «Путіна — до Нюрнберга!»

По повідомленню з Варшави поляки провели увечері 9 квітня демонстрацію перед т.з. «посольством Росії».

Демонстранти тримали транспаранти «Путін — вбивця!», «Путіна — до Нюрнберга!», «Тільки страшна правда про Смоленськ і Катинь може нас об'єднати, а брехня — ніколи», «Туск — зрадник!»,

Демонстранти зажадали від російських злочинців-«дипломатів» повернути Польщі уламки підірваного ФСБ літака президента, бортові самописці («чорні скриньки») та інші докази.

Перед посольством було спалено чучело кривавого вбивці поляків Путіна. При спалюванні (фото) поляки викрикували: «Вбивця!».

Демонстранти також тримали польські прапори, портрети польського папи Іоанна Павла II і священика Ержі Попілушко, звірячо замученого, а потім убитого російськими катами з КГБ на початку 1980-х під час російської окупації Польщі за його заклики до поляків до виступів проти лютого російського ярма.









Демонстранти нагадали, що 9 квітня року росіяни опоганили тимчасовий пам'ятник жертвам теракту 4/10, вкравши з нього табличку з написом.

Демонстрація були організована групою Akcja Alternatywna Naszoж. На своєму сайті варшавський опозиційний тижневик Gazeta Polska виклав фото і відеофільм з демонстрації.

Після демонстрації  частина поляків відправилася до палацу Бельведері, резиденції польшевіцького президента Коморовського, і теж провела там демонстрацію.

Поляки викрикували: «Коморовський переміг на виборах в Москві!», «Коморовський — зрадник Польщі!», «Тут тобі Польща, а не Москва!».

Навіть за даними офіційного опитування, 70% поляків вважає, що Качиньського та 95 інших представників польською політичної, військової і церковної еліт убили росіяни.

10 квітня — перші роковини Катині-2. Цього дня рік тому росіяни знов убили представників еліти цього народу. Цього разу за наказом російських ватажків Путіна і Медведева, під Смоленськом тербандою ФСБ було убито 96 поляків.



суботу, 9 квітня 2011 р.

1989: радянський спецназ розганяє мітинг за незалежність у Тбілісі



Відеохроніка кривавого розгону мирного мітингу 9 квітня 1989 року у Грузії. 19 трупів, із них 17 - жіночих. Керівник силової акції Ігор Родіонов потім став міністром оборони Росії і депутатом Держдуми. 

вівторок, 5 квітня 2011 р.

В Эстонии "Бронзовый Солдат" переименован в "монумент воинам СА, оккупировавшим Таллин"

ТАЛЛИН, 4 апреля. /ИТАР-ТАСС/. Министерство обороны Эстонии, переименовавшее "Бронзового Солдата" в "монумент воинам советской армии, оккупировавшим Таллин", не считает эту надпись оскорбительной и не собирается удалять данную табличку. Об этом сообщил сегодня корр. ИТАР- ТАСС представитель эстонской антифашистской организации "Ночной дозор" Максим Рева.
По его словам, после того, как решением министерства обороны Эстонии на Воинском кладбище в Таллине установили стенд-указатель с оскорбительной надписью, один из лидеров "Ночного дозора" Дмитрий Линтер направил в минобороны ходатайство с требованием немедленно удалить ее, а также разъяснить, на основании какого нормативного акта была сделана и размещена вышеуказанная вывеска. "Подобное наименование советских солдат является, по меньшей мере, неполиткорректным и оскорбительным и может разжечь вражду", - говорилось в обращении антифашиста. "В ответном же письме минобороны указало, что надпись на стенде-указателе – это не оскорбление, а исторический факт. А поскольку это является историческим фактом, то минобороны не собирается убирать табличку, говорилось в ответе военного ведомства", - рассказал Максим Рева.
Представитель "Ночного дозора" уверен, что "этот вопрос нужно решать на уровне Евросоюза". "Пока со стороны ЕС не будет заявлен решительный протест, власти Эстонии продолжат переписывать историю", - считает он.

суботу, 2 квітня 2011 р.

Останній бій УПА. 1960 рік

  Вони передруковували ОУНівські агітки, датуючи їх різними датами, щоб створити враження масовості. Вони грабували магазини і вбили офіцера КДБ. Ці люди були останніми, хто свідомо чинив спротив радянській владі зі зброєю в руках. І не відступився від своїх переконань до останнього.

В 1960 році в СРСР була успішно випробувана перша міжконтинентальна балістична ракета. Країна виграла чемпіонат Європи з футболу і оголосила про підтримку соціалістичної Куби. Хрущов, подавивши антирадянські заворушення в Угорщині, стукав черевиком по трибуні ООН.

В Казахстані готувалися до запуску Гагаріна, в Москві - до останньої в СРСР грошової реформи, в Києві відкривали першу лінію метро. У молдавському селі Драгонешти народився ше нікому не відомий Сергій Тігіпко. У Кремлі готувався взяти в руки владу вже досить відомий Леонід Брєжнєв.

Пройшло 10 років від смерті командира УПА Романа Шухевича і шість років від арешту останнього головнокомандуючого Армії Василя Кука. Похідні групи відійшли на Захід, а хто не загинув - легалізувався в Українській СРСР. "Воюючої України" фактично вже не було.

Закінчувалася нетривала хрущовська "відлига". Світовий авторитет і державна потуга Радянського Союзу здавалися такими непохитними, що виступити проти них зі зброєю в руках міг хіба що той, хто не боявся за життя.

Такі люди знайшлися. Повстанська боївка кілька років переховувалася на кордоні Івано-Франківщини і Тернопільщини, дбайливо зберігаючи вже непрацюючу рацію, справну зброю і друкарську машинку, на якій вони передруковували повстанські агітки, підписуючи їх різними датами, щоб створити враження масовості. І все заради короткочасної вогневої сутички і самогубства. Так само як 10 років тому Шухевич.

Про цих людей ІП і хоче розповісти вам сьогодні.

Наближається 51-ша річниця останнього бою підпілля України із радянським військами. Як відомо, він відбувся у Підгаєцькому районі Тернопільської області 14 квітня 1960 року - в лісі біля хутора Лози, розташованого між селами Шумляни та Божиковим.

В результаті бою із опергрупою Тернопільського управління КДБ із доданим до неї 12-тим Римнікським ордена Богдана Хмельницького загоном Внутрішньої охорони МВС СРСР (раніше, до речі, ця частина охороняла тили Особливого корпусу, який придушував Угорське повстання 1956 року) була оточена і розгромлена остання група українських повстанців.

За наслідками того бою двох чоловіків, учасників групи, було поранено і вони дострілился, а третій учасник - жінка - останнім набоєм учинила невдалу спробу самогубства.

Як вдалося документально переконатися автору, більшу частину свого часу в підпіллі в 1950-х роках ця повстанська група провела на хуторі Кубань села Цюцьків в Рогатинському районі Станіславської (нині Івано-Франківська - ІП) області. Про це я неодноразово чув раніше від старожилів села.

Група повстанців, про яку ми ведемо мову, діяла з літа 1952 року - спочатку у складі Пальчак Марії Іванівни, псевдо "Стефа" (22.07.1922 - 03.01.1998) та члена Подільського окружного проводу ОУН Пасічного Петра, з 1948 р. вінчаного чоловіка Марії, псевда "Чорний", "Петро" (1925 р.н., с. Середнє Войнилівського району Івано-Франківської області - 14.04.1960р.), а з 1955 року до цієї групи приєднався Цетнарський Олег з с. Боків Підгаєцького району (1938 - 14.04.1960р.).

З надрукованих спогадів Марії Пальчак (яка після того, як була засуджена, повністю відбула свій строк покарання, вийшла на свободу 14 квітня 1975 року та дожила до незалежності України) знаємо, що повстанцям допомагало вузьке коло довірених осіб сіл Шумляни, Боків, Підгаєцького району села Тростянець, Славитин, хутір Діброва Славитинська Бережанського району Тернопільської області, сіл Зеленів, Свистільники і, природно, Цюцьків Станіславської області.

В своїх спогадах Пальчак виголошує таємничу фразу: "В одних господарів ми перебули три зими в криївці і ніхто про це не знає з посторонніх ще й до сьогодні".

Тепер, крім каральних органів радянської влади, про це знаємо і ми, "посторонні" - цими людьми було подружжя Клюбів з хутора Кубань на Івано-Франківщині!

Хутір Кубань - маленьке поселення тоді ще села Цюцькова (з 1968 року радянська влада перейменувала його на Малинівку), на п'ять-шість хат. Після Другої Світової війни дехто з господарів переселився до самого Цюцькова, а на хуторі залишилися обжитими лише чотири хати. Зараз обжитою залишилась лише одна хата.

Хутір, як і саме село, оточений лісом та знаходиться на межі Рогатинського та Бережанського районів Івано-Франківщини. А якщо перейти через ліс "Кізлики", опиняєшся у Підгаєцькому районі Тернопільської області.

Зиму 1952-1953 років Пальчак та "Петро" зимували в криївках, розташованих в Тростянецькому лісі, що в Тернопільській області, але через труднощі та незручності тривалого перебування далеко від населених пунктів, вирішили обладнати криївку в якомусь населеному пункті.

До 1954 років організований опір українських повстанців на території Підгаєцького, Бережанського районів Тернопільської області та Рогатинського району Станіславської області було придушено і з цього часу, як зрозуміли Марія і Петро, їхніми безпосередніми пошуками каральні органи радянської влади активно не займалися.

Тому восени 1954 року за пропозицією Петра Пасічного та за згодою жителя хутора Кубань Мирона Клюби і його дружини Михайлини Нижник (прізвище по першому чоловікові - так її і кликали в селі) в недобудованій частині їхньої хати була викопана криївка. Вона була невеликою та розрахована на двох осіб.

Спочатку криївку планувалося побудувати у двоюрідного брата Мирона Клюби - Ярослава, про авторові розказав Ярослав Клюба особисто. Однак від цієї ідеї відмовилися, оскільки хата Ярослава стояла на піску і близько до поверхні підходила вода.

Мирон Клюба і його двоюрідний брат Ярослав - родом із сусіднього хутора Діброва Славитинська Підгаєцького району Тернопільської області й перейшли жити до Цюцькова лише на початку 1950-х років.

Господарство Мирона було вибране для обладнання криївки не випадково. Господарів та їхніх сусідів Петро Пасічний знав давно, тому ховатися тут, на думку підпільників, було безпечно.

До господарів ця група повстанців постійно заходила на протязі 1952-1954 років разом із Михайлом Перегінцем "Білим", деколи переховуючись тут та отримуючи допомогу продуктами.

Криївка була викопана за п'ять днів з допомогою господарів та їхніх родичів - Ярослава Клюби та його дружини Каськи. Під час копання криївки підпільники були вимушені з допомогою господарів та їх сусідів витягати великий камінь, що виявився в тому місці. В подальшому ця криївка використовувалась підпільниками в зимовий час аж до 1959 року, а коли була така необхідність через небезпеку, то і в літній час.

Сама криївка, як вже вказувалося, була малою за розмірами і повітря для перебування там трьох людей (після приєднання до них в 1955 році Олега Цетнарського) не вистачало, тому переховуватися в ній було важко. Через це підпільники намагалися більше бути на поверхні, дотримуючись при цьому правил конспірації.

Те, що на Кубані переховуються підпільники, жителі Цюцькова знали, але мовчали - переважно через страх бути покараними, бо дійсно вірили, що десь у "Кізликах" є ще інші, які можуть помститись за цих підпільників. Ставилися до цього нейтрально, але і зв'язків із групою не шукали.

До речі, на даний час ця хата розібрана родичами дружини Мирона Клюби на будівельні матеріали. Залишився лише фундамент, а саме місце заростає лісом. А на цьому місці доцільно б поставити, наприклад, пам'ятний знак.

З огляду на пасивність радянських каральних органів, протягом 1955-1958 років підпільники більшу частину часу проводили на горищі або в хаті, а не в криївці, оскільки через те, що хутір Кубань знаходиться серед лісу, до нього рідко навідувались представники радянської влади.

Повстанцям допомагали діти Мирона Клюби, які інформували про становище на хуторі та чужих осіб чи представників органів влади, якщо вони з'являлися. Тоді група ховалася у криївці.

З часом підпільники почали почувати себе настільки вільно, що - за спогадами жителів Малинівки - навіть зверталися за медичною допомогою до медпункту у центрі сільської ради - Верхній Липиці, а також ходили на танці до клубу в тому ж селі.

Цікаво, що для Мирона Клюби та його сусідів, які знали, що в його хаті переховуються повстанці, Олег Цетнарський та Петро Пасічний були відповідно "Іваном молодим" та "Іваном".

Протягом усього описуваного часу в літній період повстанці відходили на терени Тернопільщини та у навколишні села Рогатинського району, іноді навідуючись до свого постійного місця перебування на хуторі Кубань.

На озброєнні група мала автоматичну гвинтівку та пістолети. Мали вони також друкарську машинку і вже несправний передавач (Пасічний був радистом, закінчивши відповідний вишкіл УПА в Карпатах).

Крім цього, у підпільників був певний запас старої націоналістичної літератури, яку Цетнарський регулярно передруковував, датуючи більш пізнім часом, ніж вона була створена - у такий спосіб підпільники переконували населення, що крім них, є й ще інші підпільники, а повстанська боротьба триває.

З часом про те, що вони переховуються на хуторі, стало відомо родичам дружини Мирона Клюби, з якими повстанці навіть сфотографувались - в подальшому це фото зіграло фатальну роль в їх повстанській долі.

Зиму 1959-1960 року група Марії Пальчак перебула в криївці, викопаній в господарстві жителя села Шумляни Підгаєцького району Петра Підгородецького.

Під час бесіди з працівниками Тернопільського обласного КДБ відразу після захоплення, 15 квітня 1960 року, Марія не сказала спецслужбам про це, повідомивши, що єдина їхня криївка знаходиться в хаті Мирона Клюби на хуторі, як неправильно записано в довідці, "Тютьків", тобто Цюцьків.

Причини, чому група не ховалася у криївці взимку 1959-1960 років, Марія Пальчак пояснила тим, що влітку 1959 року їм стало відомо, нібито КДБ має у своєму розпорядженні фото, на якому зображені "Петро", сама Марія Пальчак, жінка з родини Мирона Клюби і ще один чоловік, і що органи намагаються встановити особи сфотографованих.

Повстанці знали, що це фото було зроблене на хуторі Кубань у Ярослава Клюби, і вирішили з літа 1959 року більше тут не базуватися. Але перед відходом вони попередили Мирона, щоб він криївки не засипав, бо вона може їм іще згодитися.

Пізніше повстанцям стало відомо, що взимку 1958-1959 років до Мирослава Клюби на Кубань навідувались працівники КДБ та міліції, намагаючись довідатися, чи не переховується хтось у нього.

Брат Мирона Клюби Ярослав, безпосередній учасник цих подій, проживає в Херсонській області і авторові вдалося поспілкуватися з ним особисто у травні 2010 року.

Він пригадує, що однією з причин, чому повстанці припинили переховуватися в цій криївці, міг бути також особистий конфлікт між Мироном Клюбою та "Петром". При відході від Мирона повстанці нібито пригрозили йому.

Однак схоже, що каральні органи почали безпосередньо займатися цією групою лише після того, як 12 жовтня 1959 року Петро Пасічний застрелив - швидше волею випадку - лейтенанта КДБ В. Стороженка, який йшов на зустріч із інформатором з с. Тростянець в Тростянецький ліс.

Лейтенант Стороженко став останньою бойовою жертвою з боку радянської влади у її війні з націоналістичним підпіллям.

За показами Марії Пальчак, це вбивство сталося тоді, коли група йшла на вечерю до когось із села Тростянець. На узліссі Тростянецького лісу на них вийшов якийсь чоловік, який крикнув: "Стой! Кто идет!".

Група кинулась тікати, а "Петро" подумав, що це засідка на них. В. Стороженко почав переслідувати підпільників із пістолетом в руках. Коли стало ясно, що він один, "Петро" вбив КДБіста із мисливської рушниці. Документи та зброю партизани забрали.

На той час група вже фактично не вела жодної організаційно-пропагандистської роботи, але здійснила 11 озброєних пограбувань магазинів і колгоспних складів у навколишніх селах для забезпечення своєї життєдіяльності, а також займалася залякуванням сільських активістів.

Награбовані товари реалізовувались через магазини споживчої кооперації у інших селах.

За спогадами Ярослава Клюби, "Петро" обґрунтовував йому дії повстанців при пограбуванні сільпо, зокрема, й як одну із форм боротьби із радянською владою та правомірністю таких дій щодо влади, яка визискує українців.

Поступово коло пошуків звужувалось. У навколишніх селах з'явились відозви до партизанів, щоб вони здавались. В цей час, взимку 1960 року група перебувала в криївці в Петра Підгородецького в с. Шумлянах, який, здається, був родичем Марії Пальчак.

Однак незабаром у стані алкогольного сп'яніння Підгородецький перед кимось хвалився, що у нього переховуються партизани, тому далі перебувати у нього стало небезпечно.

Група вийшла з криївки 4 березня 1960 року, тобто занадто рано - в лісі ще лежав сніг, на вулиці було досить холодно.

Надалі підпільники перебували у лісі, що було небезпечно, оскільки підвищувало імовірність бути виявленими. А 14 квітня 1960 року, в Страсний Четвер, настала розв'язка - в Божиківський, Тростянецький та Слав'ятинський ліси наїхало багато війська.

Ось, як про це розповідає сама М. Пальчак в інтерв'ю Д. Нискоклон ("Визвольний шлях" у кн. №3 (588) за 1997 рік - с.316; думаю, що ця розповідь суттєво відредагована інтерв'юером):

"Нас або вистежили або донесли сексоти. Це стало зрозумілим в одну мить. Побачивши, що ми оточені, ми вирішили разом бігти і в разі смертельної небезпеки дострілятись, щоб не здатися ворогові живими. Ми почули крики з вимогою здатись живим.

Раптом я перечепилась за гілля і впала. Солдати почали підбігати до мене, а я вже була поранена і в праву руку. Останніми зусиллями приклала пістолет П-38 (нім. виробництва) до голови, вистрілила і впала. Рукою володіла погано, тому куля попала в голову в 7 міліметрах від мозку, і я себе не змогла смертельно поранити.

Коли фотографували місце події, то солдат почув, що я дихаю. Мені на місці санітари зробили перев'язку і на машині відправили у Підгайці. Цього я вже не пам'ятаю".

Імовірно, стан Марії був не настільки важким, як вона стверджує, оскільки вже 15 квітня 1960 року вона була опитана працівниками УКДБ Тернопільської області.







Під час короткочасного бою Петро Пасічний отримав кілька кульових поранень у груди, а Олегу Цетнарському перебили ноги. Щоб не потрапити до рук кадебістів пораненими, вони застрілилися.

Їхня тіла забрали до Підгайців для впізнання.

Так закінчився організований спротив радянській владі. Однак, ще залишались одинокі нелегали. Деякі з розшукуваних повстанців ховались аж до незалежності України, в тому числі й на Тернопільщині.

За переховування повстанців, а також співучасть у деяких епізодах пограбувань, Мирон і Ярослав Клюби були засуджені до різних термінів ув'язнення і відбули покарання. Однак, наприклад, дружина Мирона, Михайлинка Нижник як багатодітна мати покарання уникнула - в цьому, безумовно, проявилися нові віяння у репресивній політиці радянської влади.

Як зазначено у вироку Тернопільського обласного суду від 16 листопада 1960 року, за яким було засуджено, зокрема і Пальчак М.,

"... знаючи, що рештки бандитів ОУН ліквідовані органами радянської влади, (підпільники - Автор) стали з 1952 року ховатись і діяти на території Підгаєцького і Бережанського районів Тернопільської області, а також Рогатинського району Станіславської області

і шляхом залякування населення, тероризації окремих громадян, передрукування старої націоналістичної літератури і розповсюдження її серед населення, шляхом залучення до розбійних нападів окремих, нестійких громадян створювали видимість, що крім них діють інші банди ОУН і таким чином добували собі житло та їжу...".

Такі дії на перший погляд не свідчать на користь повстанців, героїзований образ яких склався після незалежності України.

Однак, відомо, що всі підпільні організації були вимушені підтримувати матеріально свою життєдіяльність за рахунок експропріації у держав, проти яких вони боролися - тут можна згадати і більшовицьких бойовиків, які нападали на пошти та банки у царській Росії (цим безпосередньо, зокрема, займався майбутній глава ВКПб та Радянської держави - Й. Джугашвілі, більше відомий за своїм партійним псевдо "Сталін"), і ОУН у міжвоєнний час, яка займалася експропріаціями коштів Польської держави.

Крім того, необхідно взяти до уваги, що в той період переважна більшість людей уже б побоялися допомагати повстанцям продуктами, тому фактично у цієї групи щоб вижити іншого виходу, можливо, й не було.

Ці люди були останніми, хто свідомо чинив спротив радянській владі зі зброєю в руках. І не відступився від своїх переконань до останнього.

Нам варто пам'ятати і про них - не як забронзовілих образів, а як живих людей зі своїми героїчними рисами і недоліками.

 
Роман Москаль
Адвокат (Харків).
Цікавиться краєзнавством Івано-Франківщини





Історична правда

Пам’ятай про Крути Молодь пам’ятає Шухевича