Ігор МАЗУР (Тополя): 9 березня, політв’язні і подвійні стандарти »

300 унсовців налякали “Беркут” настільки, що у багатьох порвалися штани нижче спини (з матеріалів кримінальної справи). Потерпілими у цій справі йшли 72 міліціонери.

Не дивно, що “правоохоронці” через кілька годин після протистояння під адміністрацією президента розгромили наш штаб, почалися арешти всіх і вся – навіть на залізничному вокзалі увечері всім молодим людям віком до 30-ти років, які розмовляли українською мовою, заламували руки, кидали в АвтоЗаки і розвозили по київських райвідділах.

Після цього кілька сотень українців, навіть журналісти, отримали хто добу, хто три, а хто і всі 15 за порушення громадського порядку. А 18 унсовців пройшли через 143 судових засідання, що завершилися вироком – від 2 до 4-ох років за гратами.

Відсиділи, вже 8 років як на волі, не реабілітовані, але вже з погашеними судимостями. Влада змінювалася за ці роки, як фантики на цукерці. Хоча було кілька місяців, коли вірили, що правила гри змінюються. Дарма. Свої залишилися для них своїми, а чужі – 99% громадян України – чужими.

І зараз, коли трублять про подвійні стандарти хочеться спитати лідерів опозиції (януківців питати безглуздо, бо вони навіть на словах проти системи кучмізму не повставали): – “чому ви не змінили правила життя і взаємовідносин між владою і громадянами України? Чому ви самі не творили нове, маючи владу, а послуговувалися тим, що створили Кучма, Кравченко, Бакай та Лазаренко?

42 слідчих СБУ, які ліпили справу проти політв’язнів УБК, не були звільнені новим головою Турчиновим, бо професійно виконали “заказ”.

Суддя Волік пішов на підвищення в Господарський суд, прокурорчик Кузовкін став прокурором Борисполя, а потерпілі “беркутята”, які по райвідділах товкли ув’язнених 9 березня, зараз товчуть демонстрантів під Печерським судом. І будуть товкти, бо вони потрібні цій системі, а ця система потрібна і владі, і так званій опозиції, бо ж вона прийде до влади.

Коли лідери БЮТ заявляють, що справжні політв’язні лише з їх блоку, а унсовці, тризубівці, патріоти… будь-хто інший отримують від влади терміни ув’язнення, щоб лише відволікти увагу від розправи над “священними коровами”, то no comment.

У 2009 році Страсбурзький суд звернувся до уряду Тимошенко з запитаннями: чи справедливі вимоги засуджених за участь в акції “Україна без Кучми”, чи потрібно відшкодувати їм за арешт з побиттям, за вибивання показів, утримання в клітці під час судового процесу, втрату здоров’я (лише на туберкульоз у в’язниці захворіли троє), то відповідь була така: “Уряд не визнає вимоги по жодному з пунктів, всі були засуджені за кримінальні злочини відповідно до чинного законодавства”.

А це законодавство працює сьогодні проти них…

На той час вже на волі померли від хвороб серця Денис Андрусенко (24 роки), і Андрій Косенко (30 років). За останні 2 роки не стало Василя Назара (45 років) і Руслана Зайченка (47 років). Чи це не подвійні стандарти по-європейськи?

Кричати про репресії проти окремих лідерів сьогодні і галопом розглядати їх справи як першочергові і забути про “простих смертних” демонстрантів, бо націоналісти-бандерівці не на часі для Страсбурга.

Європарламентарям цікавий стан здоров’я і умови утримання однієї людини в качанівській колонії і плювати на тисячі інших ув’язнених жінок.

Взагалі наші VIP-політв’язні, згадуючи свою участь в УБК, ані разу під час судових виступів не згадали тих, хто був засуджений кучмівським режимом на роки неволі за свій гайдамацький чин. Вони наголошували лише на тому, що були керівниками УБК.

Хоча міг Юра Луценко згадати краще під час виступу, як приїхав на Харківщину до мене на туберкульозну зону, як “шуршали” полковники, намагаючись догодити нардепу, показували VIP-корпус, де жили в’язні, які співпрацювали з адміністрацією, або платили круглу суму.

Його дивувало, що я в будівельній бригаді, живу в старому бараці, а я пояснив, що у нас в руках ломи, молотки, кувалди і до нас маски-шоу не заходять. І тому ми на цій зоні найвільніші люди і гадів серед нас – немає.

Шкіль, який, ставши нардепом перескочив з УНА-УНСО в БЮТ, приїздив лише до кількох УБКівців в день їх звільнення. Не заходив він і на судовий процес Луценка на відміну від Миколи Карпюка, Володі Горощука, Влада Мирончика і мене – тих, хто “провідував” Юру на засіданнях в Печерському суді.

Це вам ще слова з пісні про подвійні стандарти. Любити і жаліти себе сьогоднішнім політикам, які наразі за гратами, ніхто не забороняє. Але політичні репресії були завжди – і за царя, і за комуністів, і після проголошення незалежності України.

Для кабінетних опозиціонерів певно буде дикістю той факт, що 8 унсовців відбули за гратами хто рік, а хто й більше за участь ще й в анти-лукашенківських акціях опозиції в квітні 1996 року в Мінську. І, уявіть собі, не за гроші! І потім на УБК вони були, і на Майдані в 2004 році. І при помаранчевій владі не прилаштувалися на тепленьке місце…

Біда України в тому, що сьогоднішня молодь бачить свою участь в політичному житті через призму матеріальних благ – 100 гривень за участь в мітингу, 500-1000 – за сидіння в виборчих комісіях, тощо.

Молодь – майбутнє України? Не дивно, коли в нас така політична еліта. Сьогодні лідери партій чи нардепи, незалежно від кольору прапорів, дивляться на “младую паросль”, як на прислугу, чи на “танкістів”, які за скромні гроші організують опонентам проблеми.

Дехто з борців з антинародним режимом депутатствує з 1990 року і вважає, що своє крісло у Верховній Раді може поміняти лише на Байкове кладовище.

Система кучмізму (модернізованого “СОВКА”) живе і, дякуючи так званій політеліті, не збирається здихати. Подвійні стандарти стосуються і помаранчевих, і блакитних. Це боротьба влади і опозиції, яка сама була вчора при владі, і хоче бути нею завтра.

9 березня день народження Тараса Шевченка – поета, політв’язня, прапора нації. Українська земля час від часу народжує таких пасіонаріїв, згустків енергії, величі духу, яких вистачає і для сучасників, і для нащадків на століття вперед.

Коли послухаєш Шевченка у виконанні гурту “Кому вниз”, серце виривається з грудей, а кров героїв, пролита за нашу чорну землю, кличе до бою. Найтемніша ніч – перед тим, як має засяяти перший промінь сонця!

Ігор МАЗУР (Тополя), для «Української правди»

http://www.pravda.com.ua/columns/2012/03/9/6960310/

09 березня 2012 р.

Зрадники є однією з головних проблем опозиції

Народний депутат, член партії "Фронт змін" Геннадій Москаль: "Якщо ви не сприймаєте цю владу, не дайте ні одного голосу за Партію регіонів та її сателітів — Блок Литвина, "Єдиний Центр" і комуністів"

— Під час поїздок я не чув жодного хорошого слова на адресу влади. Це дзвоник для неї, — каже нардеп-"нунсівець" член партії "Фронт змін" 60-річний Геннадій Москаль. — Від влади чекають конкретних дій, покращення життя. А Партії регіонів немає з чим іти до людей.

Геннадій Геннадійович призначив зустріч у київському ресторані "Фелліні". Замовляє гусячу печінку з малиновим соусом, свіжу полуницю, малину, різні сорти сирів. Частує білим вином. Сам п'є віскі 12-річної витримки.

— Недавно був на зустрічі у Вінницькій області, — продовжує. — Там один чоловік кожні 10 хвилин говорив, що треба брати автомати і всіх перестріляти. Народ каже: "Ми їх розірвемо".

Що говорите людям на зустрічах?

— Наш девіз: якщо ви не сприймаєте цю владу, не дайте ні одного голосу за Партію регіонів та її сателітів — Блок Литвина, "Єдиний Центр" і комуністів. Тоді 28 жовтня ми демократичним шляхом змінимо владу, скасуємо антинародні реформи і будемо рухатися шляхом перегляду своїх відносин з Європою. Зараз у цьому питанні влада завела нас у глухий кут. Як і з Росією. Люди хочуть об'єднання опозиції. Потрібно підлаштовуватися під це.

У Росії є запит на дружбу з Україною?

— У населення є. А ще багато моїх знайомих у російській владі кажуть: звільнення Тимошенко — це моральний обов'язок Путіна. Адже він теж ставив підпис під газовими контрактами, а його вмочили обличчям у багно.

Чому Янукович пішов таким шляхом?

— Був час, коли він працював головою Донецької обласної адміністрації, я — Закарпатської. Тоді серед усіх губернаторів Янукович був одним із кращих. Я не можу відповісти на запитання, чому він змінився. Будь-яка партія, що йде у владу, має займатися тим, що робили комуністи, — підбором, розстановкою і вихованням кадрів. Сьогодні ніхто цим не займається. Захопили владу, а тоді постають перед проблемою: кого ставити? А немає кого.

За який напрямок відповідаєте у "Фронті змін"?

— Загально-політичний, питання боротьби з корупцією. Сьогодні рейтинг "Фронту змін" та особисто Яценюка зростає. Прийде час, і Партія регіонів перейде Рубікон. Вона це пережити не може, тому почала тупий безглуздий наступ на тих, хто, на їхню думку, фінансово підтримує опозицію. Ті люди далекі від великих грошей. Але в кожній області когось беруть і "мочать" — затримують, закривають бізнес, проводять маски-шоу. Наприклад, ситуація із заводом "Стальканат". Влада порахувала, що Володимир Немировський (головний акціонер "Стальканату" і голова Одеського обласного відділення "Фронту змін". — "ГПУ") може утримувати всю партію. А сьогодні стоїть питання знищення фінансової підтримки "Фронту змін". Їм до лампочки ті 1200 людей, які там працюють, що вони 40 мільйонів гривень платять до державного бюджету, 20 — до місцевого. Що вони — єдині виробники канатів, на яких тримаються всі ліфти, металургійна, вугільна промисловість.

Офіціантка підносить тарілку з шоколадними цукерками, тістечками й желейними сердечками.

Де може бути точка кипіння, коли українцям урветься терпець?

— До парламентських виборів не буде. Але якщо вибори будуть сфальшовані і проведені владою тупо, нагло і безпардонно, тоді терпець може урватися. Люди закликають до фізичного насилля та знищення. І не жартують.

Яка мета утримання Тимошенко за ґратами?

— Відсторонити від участі у парламентських та президентських виборах.

Яка головна помилка Юлії Володимирівни, що зараз вона перебуває за ґратами?

— В оточенні. Між першим і другим туром команда мала згуртуватися і дотягти 3 відсотки, яких не вистачило для перемоги. Насправді ж хтось був за кордоном, хтось — відсипався.

Тимошенко зрозуміла цю помилку, переосмислила?

— Мала б. От сьогодні у "Фронті змін" триває тяжкий підбір кадрів. Вже понад рік Луценко за ґратами. І тільки через рік до мене підійшов Микола Мартиненко (керівник виборчого штабу у "Фронті змін". — "ГПУ") і запропонував співпрацю. Бо нагальна проблема зрадників. Усі розуміють: якщо партії помиляться й після складання присяги частина депутатів стануть зрадниками, то буде крах політичної сили і її лідера.

Якщо Янукович так не хотів, щоб Тимошенко брала участь у виборах, то міг би це зробити делікатно. Дав би сім років із п'ятирічним випробувальним терміном — і ні в парламент, ні в президенти вона йти не змогла б. Тоді б і Європа була задоволена, і Янукович.

Чи люди вже готові голосувати за програму партії, а не за обличчя?

— Такого розгубленого електорату, як сьогодні, ще не було. Політичним грипом у відношенні до конкретної партії люди не захворіли. Вони захворіли зневірою у правлячу верхівку.

Можливий спонтанний вибух, який призведе до революції?

— Може навіть початися з того, що комусь у тролейбусі на ногу наступлять. А може бути, коли 20 чоловік із якогось райцентру підуть на Київ. Щоб захопити владу, треба сто тисяч людей. Оточити Адміністрацію президента, Кабмін, Верховну Раду.

Але ж є міліція. Всі бачили, як "Беркут" бив людей і розганяв мітинги.

— Не перебільшуйте можливостей міліції. Вона перейде на бік людей, а армії як такої в нас немає. Громадянської війни не буде.

Нинішній міністр оборони Саламатін, коли був народним депутатом, кулаками і стільцями бив опозиціонерів. Він може дати наказ стріляти в людей?

— Там є розумні генерали, які такий наказ не виконають. Діло Саламатіна — дерибанити те, що залишилося. Реально армією керує Генеральний штаб.

Бачите передумови, щоб на вулицю вийшли сто тисяч людей?

— Лідер потрібен. Звільніть Луценка, і через місяць у Києві будуть сто тисяч людей. І міліція, армія та СБУ перейдуть на їхній бік.

Які будуть першочергові рішення опозиції у парламенті після виборів?

— Перша постанова буде про звільнення Тимошенко і Луценка. Доки їх не звільнять, парламент чекатиме й інші питання не розглядатиме. Тоді підемо в колонію і приведемо їх у Верховну Раду.

Рішення парламенту мають виконуватися на всій території України й усіма державними установами. Це буде покладено в юридичну площину. Головне, щоб ми мали більшість.

"Газета по-українськи" №1382

Джерело: Gazeta.ua

Міліція затримала активістів, які роздавали на Майдані презервативи «Партія кондомів»

Міліція затримала чотирьох активістів, які безкоштовно роздавали у центрі Києва презервативи в упаковці біло-блакитного кольору. За інформацією прес-служби Олександра Бригинця на упаковках було написано: «Увага! Країну заполоняє партія кондомів».

Фото mignews.com.ua

Правоохоронці затримали у Києві чотирьох активістів, які брали участь у несанкціонованій акції у центрі столиці. Після складання адміністративних протоколів у Шевченківському райвідділі міліції порушників відпустили.

Як повідомляє відділ зв'язків із громадськістю ГУ МВС України у Києві, акцію на Майдані Незалежності у п'ятницю вдень намагалися провести представники низки громадських організацій, але відповідної заявки у Київську міськадміністрацію не надходило.

«За порушення вимог ст. 185-1 КУоАН „Порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій“ правоохоронці затримали чотирьох осіб і доставили у Шевченківське РУ ГУ МВС України у Києві. Стосовно них складено адміністративні протоколи, взято зобов'язання щодо їхньої явки до Шевченківського районного суду Києва, після цього їх відпустили», — підкреслили у міліції.

Між тим, у Коаліції учасників помаранчевої революції (КУПР) відзначили, що «міліція влаштувала облаву» на активістів, які безкоштовно роздавали в центрі Києва презервативи в упаковці біло-блакитного кольору.

Лідер КУПР Сергій Мельниченко повідомив, що до роздачі призначили 1,5 тис. упаковок презервативів.

«Половину відібрали опери на підході до поштамту. Близько половини вдалося роздати. Затримали голову „Чорного Комітету“ Богдана Тицького, Ярославу Пугачову з „Братства святого Луки“, Олега Покляцького з „Академії культурної спадщини українського козацтва“. Семеро учасників акції члени КУПР і „Чорного Комітету“ не дійшли до місця її проведення», — стверджує Мельниченко.

За інформацією прес-служби депутата Київської міськради Олександра Бригинця, активісти роздавали презервативи в упаковці біло-синього кольору, з одного боку якої написано: «Увага! Країну заполоняє партія кондомів», з іншого - «Тому що справжній український през» із зображенням на ньому якоїсь особи. За матеріалами: Інтерфакс-Україна

Ярослав Грицак: "Нова революція висить у повітрі"

Вiдомий iсторик змоделював сценарiї можливих подiй

В Україні можлива нова революція. Адже протестні настрої, які наростають у суспільстві, дуже схожі на ті, що охопили торік арабські країни. Так вважає знаний історик i науковець Ярослав Грицак. 

На його переконання, влада втратила інстинкт самозбереження, і змiнити її насправді нескладно. Але для того, щоб “перезавантажити” Україну, до влади має прийти вмотивована й рішуча еліта, котра знає, що і як треба робити.

Докладніше про це -– в інтерв'ю "Експресу" з Ярославом Грицаком.

-- Що підштовхнуло вас до висновку про те, що в Україні ймовірна нова революція?

-- Мій висновок не є оригінальним. Подивіться, про що пишуть в інтернеті, які книги мають провідні позиції у списку найбільш розпродуваних видань книгарень "Є". Про протести говорять, про них думають. Зауважте, як часто сьогодні вживають слово "Майдан". Ми вже мали Майдан учителів, підприємців, "чорнобильців", "афганців", а недавно -– і Майдан користувачів інтернету.

-- Так, але ж водночас часто чуємо про те, що українці збайдужіли до політики, тому нового Майдану очікувати не слiд. Хiба не так?

-- Приблизно те саме говорили перед Помаранчевою революцією: ситуація безнадійна, народ байдужий. Політологи змагалися між собою у песимістичних прогнозах. А минуло кілька місяців, і цей нібито байдужий народ вийшов на вулицю.

Дозволю собі порівняння: якби пророкування революції в Україні прирівняти до ставок на футбольні матчі, то мій прогноз був би 6:4 або навіть 7:3. Не хочу бути погано зрозумілим: історики не пророкують майбутного, вони лише пробують з'ясувати можливі сценарії розвитку подій. А сценарій тут такий, що в сучасному світі революції стаються дедалi частіше. За підрахунками, у ХХ столітті революції були приблизно двічі на рік. За перших 10 років цього століття пропорція зросла до чотирьох революцій на рік.

Старше покоління у цій країні виховано на міфі Великої Жовтневої революції 1917 року, котра, своєю чергою, у свідомості більшовиків розвивалася за сценарієм Великої Французької революції 1789-го. Зауважте, в обох випадках ключовим словом є "Велика": мовляв, революція -– то щось велике, епохальне, як вибух вулкана або землетрус. Історики ж знають, що насправді революції є банальним явищем. Вони стаються, як корки на дорогах: не регулярно, але часто.

Якщо ж ідеться конкретно про теперішню українську владу, то проблема з нею така, що вона ігнорує або ж не знає цих суспільних тенденцій. Вона й далі думає, що революція може бути тільки "Великою" і раз на сто лiт. А якщо вона так думає, то шанси нової "банальної" революції збільшуються.

-- Нинішню ситуацію в Україні ви у своїх коментарях називаєте ще гіршою, аніж за Кучми. Чому?

-- За Кучми -- яким би корупційним той режим не був -– існувало негласне правило: опозицію не саджають у тюрми. Всі розуміли, що нині ти при владі, а завтра можеш бути поза нею. Кучма розумів, що в цій країні ніхто не може взяти владу навічно. Нинішня ж влада діє так, ніби прийшла років на сто. І почала з того, що посадила в тюрму своїх головних опонентів -- Юлію Тимошенко та Юрія Луценка.

Прихід до влади Януковича відтворює логіку розвитку революції, коли на хвилі революційних розчарувань до влади приходить контрреволюція, яка нічого не забула, але нічого й не навчилася. Януковича і його команду губить ще специфічний "донбаський синдром": вони думають, що усією Україною можна керувати, як Донбасом, за російським варіантом. А Україна -– то не Росія. Кучма принаймні це розумів і навіть книжку про те написав. Нині ж жартують, що Януковичу час писати книжку "Україна -– не Єгипет".

На переконання деяких політологів, Україна ще ніколи не мала такого слабкого режиму, як теперішній. Знаю одного закордонного посла, котрий кілька місяців тому зателефонував нашому міністрові закордонних справ, привітати його з великим "досягненням" -- з тим, що Україна за дуже короткий час зуміла ізолювати себе водночас від Москви, Брюсселю та Вашингтону. Посол сказав: "Таке ще нікому не вдавалося – ви зробили справжній переворот у міжнародній політиці!"

Влада так активно ізолює себе від власного суспільства i зовнішнього світу, що не надивуєшся, як швидко вона втрачає інстинкт самозбереження.

-- Вiд початку виборці Західної України з недовірою ставилися до Віктора Януковича як Президента. Тим часом на сході йому ще донедавна довіряли. Як вважаєте, чому він так втрачає нині рейтинг по всій країні?

-- На заході він ніколи не мав довіри і, припускаю, не матиме. Інша річ на сході. Тут на Януковича покладали певні надії, бо вважали, по-перше, що він свій, по-друге, що влада, яка прийшла після Помаранчевої революції, є кращою, ніж попередня (бо гіршу від “помаранчевої” влади складно було собі уявити), по-третє, що їй вдасться владнати відносини з Росією, вирішити газові проблеми, по-четверте, поремонтувати будинки, дороги, школи і так далі. Тепер бачимо, що насправді жодна з цих надій не справдилася. Навпаки, люди переконалися: єдине, що вдається чинній владі, -- це себе збагачувати.

Одна з ознак революційної ситуації: влада втрачає легітимізацію -- тобто виправдання, навiщо прийшла до керма держави. Тепер вона не має легітимізації ні на заході України, ні на її сході, ні в Брюсселі, ні в Москві, ні у Вашингтоні.

-- Але чи була б така революція благом для країни?

-- Тут я більш обережний у прогнозах. Україна від 2004 року вступила в такий розвиток подій, коли кожна нова влада гірша за попередню. Не відкидаю сценарію, коли після скинення Януковича матимемо ще гіршу ситуацію. Українцям треба припинити таку погану черговість подій, коли в їхніх руках революційні вила перетворюються на постреволюційні граблі.

-- Якої ж революції потребує Україна?

-- Я, і не тільки я, вважаю, що перед політичною революцією має відбутися революція цінностей. Україна потребує "перезавантаження", тобто гри за новими правилами. Я не вважаю, що ці правила мають бути якісь унікальнi. На щастя, українцям не треба відкривати Америки чи  винаходити велосипеда. Подивіться на сусідню Польщу, "чемпіона від революцій", чи на більш далеку Грузію. Або ж на постфранківську Іспанію, або постнацистську Німеччину. Усім цим країнам рано чи пізно вдалося перервати ту погану послідовність i запровадити просту формулу -- "ринок плюс демократія". Звичайно, ця формула не є ідеальною, вона також дає збої i провокує нові кризи. Але ці кризи не є революційними, їх вирішують у рамках один раз запущеного механізму.

Щоб “перезавантажити” Україну, до влади має прийти вмотивована i рішуча еліта, котра знає, що і як треба робити. Це, власне, вона є носієм нових цінностей і, користаючи з доступу до державних ресурсів (школи, мас-медіа і так далі), поступово поширює ці цінності на все суспільство.

-- Кому належатиме головна роль у нових протестах?

-- Думаю, що арабський світ, а віднедавна Росія показують нам нову тенденцію: вирішальну роль у революціях, масових протестах відіграють не партії, а громадські рухи. Подібні процеси сьогодні є в Україні: стара опозиція слабка і роз’єднана, зате міцніють громадські рухи. Головна проблема: цим рухам бракує солідарності. Виходять протестувати на вулиці підприємці -– всі iншi підтримують, але мовчать. Те саме сталося з учительським Майданом, рухами "чорнобильців" чи користувачів ex.ua. А логіка має бути така, як у випадку польської "Солідарності" 1980-х років: нинi страйкують робітники, але їх підтримують і лікарі, і вчителі, і навіть професори.

Треба розуміти: революція -– не від солодкого життя. Це є хвороблива реакція на суспільні недуги, схожа на те, як температура тіла підвищується від вірусу. Боюся, що за чинного режиму українські хвороби вилікувати не вдасться, бо сам режим хворобливий. Питання в тому, чи суспільство, яке хоче жити нормальним життям, може саме себе вилікувати.

-- Як розцінюєте останні президентськi призначення у силових структурах: Калініна -- головою СБУ та Саламатіна -- міністром оборони?

-- Я не політолог, щоб аналізувати ці рішення, але як історик скажу: влада, яка так нерозумно поводиться, найімовірніше, добровільно не здасться. Вона робитиме все, аби втриматися силою, і щоб на ту "силу" можна було обпертися та їй довіряти.

-- Якого характеру можуть набути нові протестні події?

-- Характер революції більшою мірою визначає влада, а не опозиція. Зрозуміло, нинішнє керівництво держави не готове віддати владу мирно -– бо воно само підготувало такий сценарій, коли з влади йдеш просто в тюрму. Тому загроза, що проллється кров, є, її не можна ігнорувати. Але, з iншого боку, хочу звернути увагу на таке: згідно зі статистикою, сайт ех.uа за одну секунду відвідало близько 120 тисяч людей.

Кожен фахівець iз питань внутрішньої безпеки скаже, що жодне військо, жодна поліція не зможуть упоратися з натовпом, який збирається в одному місці і нараховує 100 тисяч осіб. Питання мирної революції полягає в тому, чи вдасться зібрати цих сто тисяч. Потенційно -– так. Адже кількість обурених роботою чинного уряду сягає уже мільйонів.
Важливо перетворити протести кількох тисяч людей на організовану дію в один час і в одному місці.

-- Як треба діяти, аби -- в разі революції -- не змарнувати шансу на позитивні зміни в країні?

-- Найбільше сподівань у нинішній ситуації дає виникнення різних громадських організацій по всій Україні, які посилено розмірковують над стратегію розвитку цієї держави. Особисто для мене найбільш відрадною надією є ініціатива "1 грудня", яка зібрала поважних громадських діячів разом iз лідерами головних українських Церков. Ці люди тоді закликали власне до морального спротиву чинному режиму.

Для російського чи українського урядiв не є великою проблемою “посадити” лідера опозиції -– як-от Ходорковського чи Тимошенко. Проблема для нього виникає, однак, тоді, коли йому протистоїть зорганізоване громадянське суспільство, де є сотні й тисячі потенційних лідерів: спробуй їх усіх вияви й пересади!

-- Кому ж маємо довіряти?

-- Американський історик Олександр Мотиль колись навів такий приклад: найбільший вплив в Америці в боротьбі за громадянські права негрів мав Мартін Лютер Кінг. Він не був політиком, а лідером великого громадського руху, який об'єднався не за ідеологією, а за спільними цінностями: ніхто не має права позбавляти людину її гідності. Проблема для Януковича полягає у тому, що громадський рух в Україні нині має десятки потенційних Мартінів Лютерів Кінгів.

Пригадайте: в одному зі своїх віршів Шевченко писав, що найбільше боїться, як окрадену й нещасну Україну пробудять тоді, коли вона не буде до цього готова. Щось приблизно таке сталося 2004 року. Тоді Україна не мала якісної еліти, а суспільство дещо наївно вирішило, що все можна віддати на відкуп політикам. Але незабаром виявилося, що хоч би які добрі ці лідери були, вони, прийшовши до поганої влади, рано чи пізно зіпсуються.

З огляду на це i поразка Ющенка, і перемога Януковича є для нас ніби подарунками Божими: вони дають нам шанс помудрішати. Треба перестати довіряти лише лідерам і почати довiряти собi.

Наталія ВАСЮНЕЦЬ
 

Експрес online

БЕЗ МАЙБУТНЬОГО. В РОСІЇ ВИНИК ХИМЕРНИЙ ЖАНР ФАНТАСТИКИ: ПОТРАПЛЯТИ В МИНУЛЕ І РЯТУВАТИ КРАЇНУ

Росіяни не вірять у майбутнє і не бачать перспектив у сучасності. Саме тому вони мріють про можливість потрапити в минуле і переробити його так, щоб Росія стала Великою і Славною. Результат цих мрій - новий літературний жанр під назвою "попаданство".

Автор: Орест ЗОГ

"Вона зірвала Хрестовий похід на Русь, брала участь у Невській битві та була важко поранена на кривавій кризі Чудського озера. Колись вона намагалася вбити Батия - аж поки не зрозуміла, що європейські загарбники набагато небезпечніші за степовиків, адже мета Заходу - не просто пограбувати Русь та обкласти даниною слов'ян, а стерти православних "єретиків" з лиця землі. І єдиний порятунок - укласти військовий союз з Ордою проти спільного ворога". А значить, їй доведеться, залишивши коханого чоловіка та маленького сина, вирушити за тридев'ять земель, в Дике поле та азійські пустелі, - щоб урятувати Батия!"

- Це що за дика графоманія? - запитають читачі. Якби ж то це була лише графоманія... Перед нами типова анотація до найпопулярнішого на даних момент жанру російської фантастичної літератури. Якщо ж говорити про масову літературу взгалі, то за кількістю книг конкуренцію цьому напрямку можуть скласти хіба що жіночі романи - і то навряд чи переможуть. Десятки авторів, сотні (а з урахуванням "самвидавівських" ресурсів у інтернеті - тисячі) книг написані про те, як головний герой-сучасний росіянин потрапляє в минуле і змінює його у відповідності до інтересів російської сучасності. Так, як ці інтереси розуміє типовий російський обиватель

Цей жанр за останні десять років набув такої аномальної популярності в Росії, що удостоївсяокремої назви -"попаданство", а головні герої подібних книг - відповідно, "попаданці".

Літературою, до речі, справа не обмежилася. Навіть екранізації вже є - фільм "Ми з майбутнього ", той самий, друга частина якого в Україні була спочатку заборонена за розпалювання міжнародної ворожнечі, а потім все ж показана по телебачення акурат до роковин Голодомору.

Відразу зазначимо - літературне явище, про яке йтиме мова, не стосується "класичного" жанру альтернативної історії (а що було б, якби Гітлер переміг у Другій світовій, а Карфаген - у Третій Пунічній), утопії, антиутопії чи навіть переносу героя з "нашої" реальності в якийсь вигаданий світ - ну як дівчинка Еллі, перенесена торнадо із штату Канзас у чарівну Країну Оз. Чи землянин Джон Картер, який незрозуміло як потрапив на вимираючий Марс у відомій "марсіанській сазі" Едгара Райса Берроуза.

У попаданського жанру інші ознаки. Їх дві: по-перше, головний герой потрапляє не в країну Оз, до хобітів з ельфами чи в якусь там галактичну імперію, а у цілком конкретну історичну ситуацію, що мала місце в минулому. А по-друге, у цих історичних обставинах персонаж не просто махає мечем та "грабує коровани", а цілеспрямовано змінює реальність - так, щоб нинішня російська дійсність стала іншою.

Чи є Росія першовідкривачем літературного "попаданства"? Звісно ж ні. Першим твором, де було використано подібний прийом, є "Янкі при дворі короля Артура" Марка Твена. Це відомий і популярний твір, але є цікавий момент: письменників-фантастів, які стали б писати в аналогічному ключі, фактично не було - серед текстів "золотого фонду" фантастики "попаданства" практично нема, а серед "другого ешелону" знайдеться хіба кілька книжок.

І це при тому, що наріжним каменем, на якому тримається популярність фантастики, є ескапізм читачів - тобто, бажання опинитися в кращому, цікавішому чи щасливішому світі. Однак "світи для втечі" майже ніколи не пов'язувалися з "роботою над помилками" минулого. Наприкінці 19 століття люди мріяли про жуль-вернівські світи, де всемогутня наука і техніка допомагає людям будувати краще майбутнє. Після трагедії Першої світової з'являється фентезі - література, читачі якої "втікають" у вигаданий світ меча й магії. Неймовірні темпи науково-технічного прогресу після Другої світової породжують потужну хвилю "космічної" сайнс фікшн - де герої розсікають на зорельотах по Всесвіту, неначе на звичайних автомобілях. Розвиток комп'ютерних технологій спричинив появу кіберпанку - світу Мережі, або світу Матриці - як кому більше до вподоби.

Однак ні західна, ні радянська фантастика майже ніколи не зверталася до прийому "попаданства". Чому? Та тому, що переробка минулого нікого особливо не приваблювала. Любителям фантастичної літератури хотілося або потрапити "на сто років тому вперед", або ж відчути себе мешканцем зовсім іншого світу, а ля толкієнівське Середзем'я чи Земномор'я Урсули ле Гуїн. І коли падіння СРСР зняло перед фантастикою ідеологічні бар'єри, цей жанр почав розвиватися так само, як і на Заході. Ну хіба що з регіональними поправками, які дуже влучно описав пан Анжей Сапковський у феєричній статті "Вареник, або Нема золота в Сірих горах".

І лише років десять тому - приблизно в той же самий час, коли Російська Федерація почала посилено вставати з колін і будувати вертикаль під керівництвом президента Путіна, у простір російської фантастичної літератури, немов із продертого мішка з картоплею, посипалися тексти про "попаданців".

ГРАФОМАНІЯ ПЛЮС ІМПЕРСЬКІ КОМПЛЕКСИ

Людям, незнайомим з жанром "попаданства", автор не радить цього робити навіть заради цікавості. Причина проста: на 99,99% ці книжки являють собою жахливу графоманію, щедро приправлену роялями в кущах, богами з машини, клюковками з полуничками та іншими класичними ознаками літературного трешу. Російська специфіка додала до цього набору ще один прийом, який вже здобув статус інтернет-мема - "хруст французской булкі". Тобто, солодкаве до нудоти замилування Росією кінця 19 століття, де життя було нібито найбільш благолєпне і богоугодне - так наче не проти цієї Росії повставав народ і в 1905, і в 1917 році.

Типовий попаданський сюжет виглядає так. Головний герой - наш сучасник (десантник у відставці, любитель історичних реконструкцій, геймер, історик, програміст і т.д.) після потрапляння в аномальну зону (втрати свідомості в бійці, удару блискавки, вибуху міни і т.д. і т.п.) потрапляє до минулого (Київська Русь, часи Петра Першого, громадянська війна, перебудова - але найчастіше це Друга Світова). Де, використовуючи знання історії, навички рукопашного бою чи вміння пілотувати літак в авіасимуляторі (без жартів, є й таке) дуже швидко займає місце біля ключових осіб історичного процесу - а в найбільш радикальному випадку вселяється в тіла цих самих осіб. І починає давати чортів ворогам Росії (англійцям, американцям, нацистам, більшовикам, ліберастам, полякам, бандерівцям і т.д.).

Перелік ворогів обмежений лише фантазією автора, але найчастіше межа цієї фантазії - це набір типових пропагандистських ідеологем путінської Росії. А саме: німці погані, але заслуговують на респект, піндоси з британцями - вороги, Сталін - надія і найвидатніший політик і т.д. і т.п.

Варіації в цій схемі мінімальні. Замість мужнього героя, знавця всіх видів стрілецької зброї та всіх прийомів рукопашного бою, може фігурувати дівуля - така ж смертельно небезпечна для всього, що ворушиться, але при цьому неймовірно сексапільна. У деяких випадках "попаданцем" є історичний персонаж з минулого: потрапив Лаврентій Берія у перебудовні часи і швидко зачистив під корінь ліберастичну нечисть. Замість того, щоб пробиватися до царя чи генсека, попаданець може вселитися в його тіло - і ось уже царєвіч Ніколай, а насправді ветеран Афгану, Прідністров'я та Чечні, започатковує союз із кайзерівською Німеччиною і готується спільно з нею взяти до нігтя кляту Британію.

Окрема тема у цих текстах - ставлення до інших народів. Тут великодержавний руссо-шовінізм квітне махровим цвітом. Щоб не бути голослівним, наведемо першу-ліпшу цитату, де згадані українці.

В коридоре потемнело — на Катрин рванулся четвертый националист. Грузный, пожилой. Страшное, ненавидящее лицо с седыми отвислыми усами.

— Дерьмо собаче. Москали вошивы! — В занесенной руке сверкнула сабля.

Катрин вскинула «парабеллум». С левой руки она стреляла похуже. Но здесь не промахнешься: ствол пистолета почти упирался в широкую грудь. Щелк — фишка затвора нелепо застыла в верхнем положении — осечка.

— Задушу, сосунок! — сабля зацепила провод, сшибла лампочку, хлопнувшую игрушечным выстрелом.

Катрин успела отпрыгнуть. Престарелый бандеровец действовал не слишком резво.

— Шкодливый комунячий кобель! — зарычал старик, напирая.

Зрозуміло, що героїчна Катрін бендерівця знищила максимально жорстоким способом. А потім вдалася до філософських міркувань:

Что здесь делают парни вроде лейтенанта? Освобождают или завоевывают землю, жители которой встречают «всяк входящего» цветами и улыбками, а провожают выстрелами в спину? Знатная страна, благородная, древняя. Как в борделе, пропускающая через себя толпы завоевателей, но вечно помнит о своей «незалежности». Тильки дайтэ волю, и будэмо плевать на всех, говорить на поэтично-песенном языке и устраивать попсовые, с серпантином «революции». От то красивэ життя будэ. Оперетка. Галиция — одно слово.

Подальші коментарі тут навряд чи потрібні. Зауважимо тільки, що подібні сцени можна виявити в переважній більшості "попаданських" книжок. Виправляючи історичні помилки, "попаданці" мочать в сортирі поляків, фіннів, монголів (правда, монголів не до кінця - бо вони ж допоможуть боротися з підлими європейськими загарбниками), американців, японців, німців і т.д. і т.п.

ПОПАДАНС ЯК НОВИЙ ДЕКАДАНС

То звідки ж узявся цей літературний феномен? Адже мова йде не про поодиноке явище - занадто вже великий масштаб, і занадто він відрізняється від того русла, в якому фантастична література розвивалася протягом останніх ста років.

Найбільш логічна версія є й найбільш невтішною для наших російських сусідів. А саме - наразі масова свідомість росіян (а саме вона проявляється в масовій літературі - це типове явище) не бачить перспектив ні у теперішній ситуації, ні у минулому. Росіянам нема чим пишатися зараз, і вони не вірять, що їм буде чим пишатися в майбутньому. Славним минулим теж пишатися не доводиться. Що залишається? Лише переробити минуле так, щоб світ став інакшим.

Зрозуміло, що подібні мрії є повністю безперспективними. Неможливо переграти ні революцію, ні Другу світову, ні перебудову. В цьому сенсі "попаданство" виступає як безневинний спосіб випустити пару і зняти психологічний стрес.

Однак непокоїть інше. Популярність жанру "попаданства" як серед російських літераторів, так і серед читачів свідчить про те, наскільки потужним є комплекс історичної та політичної неповноцінності, що охопив маси "простих росіян". І ніхто не може гарантувати, що палке бажання "переграти історію" так і залишиться на сторінках графоманських книжок про "попаданців".

http://texty.org.ua/