пʼятниця, 21 лютого 2014 р.
середа, 19 лютого 2014 р.
пʼятниця, 24 січня 2014 р.
Вбито Локкі !!!
22 січня до Валгалли відлетіла душа воїна українського народу – Михайла (Локкі).
СПИ З МИРОМ НАШ ВОЙОВНИЧИЙ ДРУЖЕ, ТИ НАЗАВЖДИ ЗАЛИШИШСЯ З НАМИ І ТВОЄ БОЙОВЕ ГАРАЧЕ СЕРЦЕ НАДИХАТИМЕ НАС НА ПОДВИГИ.
Ось бойова куля якими стрiляють на Грущевського. Такою кулею вбили нашого Друга Локкi…
Святіть ножі,бо це війна….
субота, 18 січня 2014 р.
ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ: Що робити якщо застосовано "cпецпризначенців".
• Жбурляти каміння це найдієвіший і найдосіпніший метод боротьби з спецпризначенцями,найбільша перевага цього методу є те що жбурляти каміння можуть всі незалежно від особистісних характеристик. Якщо нема каміння жбурляйте все що попадеться під руки.
• Для ближнього бою варто застосовувати черенки від лопат,ломи і або бити, простіше кажучи в ближньому бою треба використовувати все чим можна сильно вдарити.
• Застосовуйте газові балончики в випадку відкритих забрал (або відсутності шоломів).
• Жбурляти пакети з фарбою в смотрові отвори амуніції, або забризкувати їх з балончиків з фарбою,це виводить на деякий час бійця з бою.
• Жбурляти пакети з маслом на амуніцію, масло заважає втримати амуніцію бійцю, це виводить на деякий час бійця з бою.
• Жбурляти велику кількість копійок (монет) це викликає значний психологічний ефект, а саме пониження бойового духу, при несподіваному і значному застосуванні викликає ступор на 3-7 секунд.
• Застосовуйте газові балончики в випадку відкритих забрал (або відсутності шоломів).
• Голову треба захистити надівши мотоциклетний шолом, велосипедний шолом, будівельну каску або воєнну каску.
• Руки і ноги треба захистити спортивними щитками або обвязавши товстими журналами, товстий одяг теж деякою мірою може служити захистом рук і ніг.
• Треба одіти зручне але міцне взуття найкращий вибір кросівки.
Що робити якщо застосовано сльозогінний газ.
• Очі можуть захистити тільки окуляри герметичного типу, краще всього використовувати підводні або антипилові окуляри. При використанні необхідно намочити внутрішню поверхню окулярів слиною ( плюнути і розтерти ), для того що б окуляри не запотівали.
• Органи дихання захищати найкраще протигазом , але його важко сховати або пояснити " зацікавленим особам" його присутність . Органи дихання можна захистити респіратором , респіратор потрібно брати з фільтрами від "кислих газів і аерозолів ". Так само від сльозогінного газу можна застосовувати хустку змочений оцтом, яку слід максимально щільно притиснути до рота і носа у випадку газової атаки.
• Одягайте одяг з синтетики ( нейлон , акрил , поліестер). Він не накопичує у собі сльозогінний газ.
• Якщо у вас є фізрозчин ( для промивання контактних лінз , є в більшості аптек), візьміть його з собою і промивайте очі. Якщо ні фізрозчину , дуже ретельно промийте очі чистою холодною водою. Також добре помийте відкриті ділянки шкіри.
Що робити якщо застосовані "Водометні машини".
• Спорудити "протитанкові їжаки".
• Активно використовувати "проти шинні рогульки"
• При першій можливості можливості сильно різати і проколювати шини тому що часто на водометних машинах ставиться підкачка шин.
• Також треба виливати на асфальт велику кількість масла для проскользування шин.
• При можливості заливати в воздухозабірники двигунів воду.
• При можливості засипати в бензобаки пісок.
• При можливості закривати вихлопні труби промасленими ганчірками або будь яким іншим способом здатним забезпечувати герметичність.
• При можливості закривати лобове скло і вікна тканиною або заливати їх фарбою.
Що робити якщо застосовані гумові кулі.
• По можливості надіньте костюм лижника, мотоцикліста, або мотокроссера , щоб гасити удари гумових куль.
• Якщо нічого такого немає , надіньте памперси для дорослих і засуньте пластикову кришку за пазуху , щоб захистити геніталії і груди.
• Одягніть товстий але зручний одяг. в'язаний светр плюс товста куртка, а також джінці плюс товсті штани здатні мінімізувати удари гумових куль.
• У випадках застосування будь яких куль фіксуйте як це відбувається на відео і відправляйте в усі можливі ЗМІ як свідчення і доказ застосування бойової зброї апріорі на поразку, в відео висвітлюйте всіх жертв як жертв вогню на поразку.
Що робити якщо застосовані бойові кулі.
• У випадках застосування будь яких фіксуйте як це відбувається на відео і відправляйте в усі можливі ЗМІ як свідчення і доказ застосування бойової зброї апріорі на поразку, в відео висвітлюйте всіх жертв як жертв вогню на поразку.
• Зазвичай бойові кулі застосовуються не для вбивства , а для того , щоб поранити людей. Тому якщо в натовпі з 100 чоловік після поранення одного 99 осіб залишаються в строю. А один поранений відволікає 20 осіб, при цьому його крики, підривають моральний дух .
• Якщо хтось поранений , призначте двох-трьох чоловік для його транспортування в безпечне місце.
• Відвезіть потерпілого до швидкої допомоги, медичному персоналу або хоча б до найближчої людини з аптечкою першої допомоги.
• Завжди розмовляйте з потерпілим : скажіть йому , що зробите все можливе для його порятунку. Ні в якому разі не робіть нічого , що може викликати у нього паніку або крики. Це дозволить уникнути уваги з боку ворогів і зберегти сили.
• Оперативна допомогу постраждалим може переконати інших протестувальників залишитися і боротися.
• Якщо бойову зброю почали використовувати для вбивства, негайно забиратися звідти.
• Ховайтеся за машини і стіни, укривайтеся в підвальних входах - словом , використовуйте все, що може прикрити ваш відступ.
пʼятниця, 17 січня 2014 р.
Заява УНА-УНСО щодо неконституційного голосування у ВР 16.01.2014
Вважаємо неприпустимим прийняття
подібних законів по відношенню до прав і свобод Громадян України.
Закликаємо українців до невиконання будь-яких дій та законів, що
обмежують їхні конституційні права та свободи. Вимагаємо негайного
розпуску ВР, як такої, що порушує Конституцію України, та притягнення
всіх учасників злочину, що був вчинений 16.01.2014 р., до кримінальної
відповідальності.
УНА прийняла рішення про низку заходів, пов’язаних із подіями у ВР 16.01.2014 р.:
1. В зв’язку з тим, що головним порушником закону є держава, закликаємо всіх Громадян України спиратися на Європейське Законодавство, зокрема на Хартію основних прав Європейського Союзу.
2. Сформувати Рух Силового Захисту Конституції, базовими організаціями вважати втому числі і крайові Команди УНСО.
3. Звернутись до всіх операторів мобільного зв’язку України з проханням не виконувати безглузді норми вищезгаданих законів;
4. Звернутись до громадян України із проханням виїздити на родинний відпочинок:
- виключно автоколонами чисельністю не менше п’яти авто,
- одягатись тільки в маскувальні костюми;
- зупинятись біля помешкань представників державної, судової та законодавчої влади,
- ставити там намети,
- читати виключно незареєстровані Інтернет – ресурси,
- робити інші веселі вчинки,
5. Закликати всі політичні партії України почати процедуру саморозпуску, як єдиний шлях врятувати українців від подальшого політичного кретинізму.
Провід УНСО прийняв рішення про об’єднання з усіма дієвими українськими організаціями та окремими громадянами, що готові до силового спротиву диктатурі та налаштовані на ефективну боротьбу за незалежну та соборну Україну.
«Єдиним джерелом і носієм влади в Україні є народ.» (ст. 5 Конституції України)
УНА прийняла рішення про низку заходів, пов’язаних із подіями у ВР 16.01.2014 р.:
1. В зв’язку з тим, що головним порушником закону є держава, закликаємо всіх Громадян України спиратися на Європейське Законодавство, зокрема на Хартію основних прав Європейського Союзу.
2. Сформувати Рух Силового Захисту Конституції, базовими організаціями вважати втому числі і крайові Команди УНСО.
3. Звернутись до всіх операторів мобільного зв’язку України з проханням не виконувати безглузді норми вищезгаданих законів;
4. Звернутись до громадян України із проханням виїздити на родинний відпочинок:
- виключно автоколонами чисельністю не менше п’яти авто,
- одягатись тільки в маскувальні костюми;
- зупинятись біля помешкань представників державної, судової та законодавчої влади,
- ставити там намети,
- читати виключно незареєстровані Інтернет – ресурси,
- робити інші веселі вчинки,
5. Закликати всі політичні партії України почати процедуру саморозпуску, як єдиний шлях врятувати українців від подальшого політичного кретинізму.
Провід УНСО прийняв рішення про об’єднання з усіма дієвими українськими організаціями та окремими громадянами, що готові до силового спротиву диктатурі та налаштовані на ефективну боротьбу за незалежну та соборну Україну.
«Єдиним джерелом і носієм влади в Україні є народ.» (ст. 5 Конституції України)
Українська національна асамблея (УНА-УНСО)
субота, 14 грудня 2013 р.
четвер, 12 грудня 2013 р.
Дмитро Снєгирьов про події на Майдані в ніч на 11те грудня 2013 року
Біля покинутих барикад
обов’язково треба залишити печенька для Беркуту і бочки з дровами щоби
18-річним ВВникам було не так зимно демонтувати ці
споруди.Толерантність-це наша зброя. Можна ще поскандувати гасло
“Міліція з народом” і отримати, як бонус удар кийком по голові. Кожного
року типу націоналісти носили колючий дріт до пам’ятника Грушевському і
казали правильні слова про те, що у часи революційного зриву сам факт
мирних переговорів – є фактичною зрадою національних інтересів. У
ораторів очі горіли революційним вогнем, а руки просилися до зброї.
Засуджувати історичні події і людей, які робили цю історію дуже легко.
Значно важче самим робити історію і не повторювати тих самих помилок. А
тепер вийшло те, що вийшло. Народ підняв голову і кулак протесту проти
правлячої влади. А що ж очільники цього збурення, ті , хто ще вчора
розповідав про толерастів і ліберастів , і гнівно обурювався діями
Грушевського? А сьогодні вони розповідають про мирний характер Майдану і
гнівно засуджують своїх же побратимів, які наважилися на акції прямої
дії. Ще вони носять печеньки і канапки Беркуту, демонструючи всьому
світові ідеї толерантності і лібералізму. Покидьки, Грушевський увійшов в
історію України, як її Президент, а ви увійдете в історію, як зрадники і
колаборанти режиму, які дозволили узурпатору придушити національну
революцію. До ваших могил не понесуть вінки з колючого дроту, тому що
зрадників не ховають.
Дмитро Снєгирьов
Дмитро Снєгирьов
четвер, 5 грудня 2013 р.
Заява УНА-УНСО щодо революційної ситуації в Україні.
Ситуація що склалася сьогодні в
Україні засвідчує, що український народ повстав проти олігархічного
режиму Януковича. Майдани що проходять не тільки в столиці, а й в
багатьох містах та селах України засвідчують готовність людей йти до
перемоги.
Нажаль, парламентська опозиція виявилася не готовою до активних протестних дій, проводячи при цьому кулуарні перемовини з режимом, стримуючи вимоги людей які зібрались на акції протесту. Це дезорієнтує народ та дає можливість мобілізуватися провладним силам реакції.
На даний час тільки в самому Києві зосереджено значну кількість членів різних українських національно-патріотичних організацій. Щодня їх кількість збільшується. Опозиція не хоче бачити цього факту, ігноруючи потенціал революції.
На наших очах парламентський формат вичерпує свою ефективність, отже, приходить епоха нових політичних сил та нових лідерів, сформованих майданом.
Тому УНА-УНСО офіційно звертається до керівників громадських організацій та позапарламентських партій всіх здорових сил Євромайданів сформувати єдиний штаб для вироблення спільного плану подальших дій.
Україні нову політичну еліту!
Нажаль, парламентська опозиція виявилася не готовою до активних протестних дій, проводячи при цьому кулуарні перемовини з режимом, стримуючи вимоги людей які зібрались на акції протесту. Це дезорієнтує народ та дає можливість мобілізуватися провладним силам реакції.
На даний час тільки в самому Києві зосереджено значну кількість членів різних українських національно-патріотичних організацій. Щодня їх кількість збільшується. Опозиція не хоче бачити цього факту, ігноруючи потенціал революції.
На наших очах парламентський формат вичерпує свою ефективність, отже, приходить епоха нових політичних сил та нових лідерів, сформованих майданом.
Тому УНА-УНСО офіційно звертається до керівників громадських організацій та позапарламентських партій всіх здорових сил Євромайданів сформувати єдиний штаб для вироблення спільного плану подальших дій.
Україні нову політичну еліту!
Українська національна асамблея (УНА-УНСО)
вівторок, 2 липня 2013 р.
понеділок, 24 червня 2013 р.
Як Жуков бив Клейста, або кілька слів про найбільшу танкову битву всіх часів...
"Про ганьбу згадувати не хочеться
Однією з найяскравіших подій 2-ї Світової війни стала танкова битва в районі Дубно – Броди – Луцьк, що відбулася 23 – 29 червня 1941 року. Московські історики воліють замовчувати її. Попри те, що це була найбільша танкова битва у світовій історії. З обох сторін у ній взяв участь 4871 танк. Для порівняння скажемо, що під час Курської битви 1943 року, про яку придворні кремлівські історики охоче згадують, сіяло смерть 908 панцерних машин. Що ж тенденція відома: московські пропагандисти криком кричать про свої перемоги, а про поразки хіба випадково прохопляться.
У танковій битві в районі Дубно – Броди – Луцьк німці вщент розгромили 6 механізованих корпусів РККА (4-й, 8-й, 9-й, 15-й, 19-й і 22-й) – разом 4072 танки. Розбили їх німецькі війська, які мали 799 танків.
Московською армадою командував начальник Генерального штабу РККА Георгій Жуков, німецькою 1-ю танковою групою – генерал Евальд фон Клейст. Чому ж у нашій пам’яті ім’я безталанного Жукова зафіксоване та ще й як видатного полководця, а про геніального німецького воєначальника ми й не чули?
Нехай кожен сам відповість на це питання."
Гадаєте найбільша танкова битва всіх часів і народів відбулася влітку 1943 року на "Курській дузі"? А от і не правда! Радянський Агітпроп зробив усе, аби світ так вважав, бо справді велику битву показувати було не можна: надто яскраво передумови, хід і результат тих боїв показує категоричну не здатність радянсько-комуністичної системи до створення або здійснення чогось дійсно якісного.
Отже, 23 червня 1941 року в районі Луцьк-Рівно-Дубно-Броди розпочалася майже тижнева танкова битва між 7 механізованими (танковими) корпусами Червоної армії під загальним командуванням начальника Генерального штабу РККА генерала армії Г.К. Жукова і 5 танковими дивізіями Вермахту, які входили до 1-ї танкової групи Клейста. Загальне командування операцією з німецького боку здійснював командувач групи армій "Південь" генерал-фельдмаршал Герд фон Рундштедт.
Радянська пропаганда зробила все для того, аби приховати роль Жукова у тих ганебних подіях. Основну провину за поразку покладали (а деякі найзатятіші фальсифікатори історії покладають і досі) на командуючого Південно-Західним фронтом генерал-полковника Михайла Петровича Кирпоноса та начальника штабу цього фронту генерала Максима Олексієвича Пуркаєва.
Але насправді всі рішення одноособово приймав саме Жуков, який вже в перший день війни (22 червня) прибув в штаб фронту. Сам майбутній "Маршал Перемоги" пізніше всіляко намагався затушувати свою участь у цій справі, зокрема у своїх спогадах пересуваючи прибуття на фронт на добу або дві пізніше (мовляв, війська вже втяглися у бій і нічого вдяти я вже не міг), але об`єктивні дослідники давно вже викрили брехню Жукова.
Ще відповідальність за трагедію (з подача Жукова) перекладають на Сталіна, мовляв, вождь вимагав будь-що контратакувати і розбити ворога, генерали боялися гніву Сталіна, тому, не зважаючи на те, що були проти танкових контрударів по військам Клейста, змушені підкоритися. Насправді Жуков знов-таки брехав, бо ініціативна нанесення цих контрударів налажить йому і лише йому - це підтверджено документально.
Що ж там трапилося? Справа в тому, що "геніальний стратег" Жуков, який після війни "заднім числом" розповідав довірливим, як він передбачив гітлерівський "План Барбаросси", перебуваючи на посаді Начальника Генштабу, наказав чомусь більшу частину кадрової Червоної Армії розмістити не на шляху основного німецького удару - в Білорусії, а - південніше, в Україні. Коли стало зрозуміло, що німці, захопивши ініціативу, і, використовуючи помилки радянського стратегічного командування, нестримно рвуться вперед, Жуков злякався.
Злякався Жуков не за долю країни - злякався за себе. Адже в будь-який момент Сталін міг викликати начальника Генерального штабу і задати просте питання: товаришу Жуков, як так сталося, що основне угрупування наших сил розташовано зовсім не в тому місці, куди прийшовся основний удар танкових груп німців? Чому 2/3 наших танків і 4/5 наших бойових літаків зосереджено зовсім не на шляху танкових колон Гудеріана? Так і до звинувачення в шпигунстві на користь Німеччини недалеко.
Тому Жуков зробив усе, аби винним у стратегічному розгромі в Білорусії зробити генерала армії Павлова, а сам швиденько із небезпечної для нього зараз Москви поскакав в Україну. Для чого? Для того, аби організувати й здобути тут перемогу і таким чином виправдатися в очах Сталіна. Жуков був хоч і повним профаном у військовій справі, але дурнем не був: розумів, що в умовах, коли його "геніальна діяльність" на посаді начальника Генштабу призвела того, що в перший же день війни стратигічний фронт РККА впав, про про великі перемоги не йтиметься. Йтиметься про те, що радянських генералів битимуть на всіх напрямках.
На всіх, окрім Південно-Західного фронту. Бо сталося так, що саме тут, завдяки "геніальному плануванню" Жукова проти слабенької німецько-румунської групи армій "Південь" опинилися достатньо сильний Південний фронт і суперпотужний фронт Кирпоноса. Проти трьох польових армій та танкової групи Клейста (800 танків) в Україні діяло загалом 2 армії та три окремих корпуси (тобто фактично ще 1 армія) Південного фронту і 4 польових армії і 7 окремих механізованих корпусів, кожен з яких окремо за кількістю танків перевершував всю 1-у танкову групу німців.
Отож, знаючи про шалену кількісну і якісну перевагу радянських військ над військами Рунштедта, "геніаний стратег" Жуков не сумнівався в успіху. Йому будь що, за всяку ціну потрібна була перемога, щоб можна було показати Сталіну свою "крутість" на тлі невдач іших генералів.
Пізніше, вже після смерті Сталіна і більшості генералів-очевидців (Кирпонос загинув ще в 1941 році, Пуркаєв помер в 1953 році) Жуков у своїх мемуарах перекладав провину саме на них - дурних генералів і придурка Сталіна, мовляв, це вони прагнули наступати, а я був проти, бо той наступ не було підготовано як слід - половина військ на марші, противник панує у повітрі, розстрілюючи й бомблячи наші танкові колони, розвідка не має достовірних відомостей про силу й розташування противника, і т.д.
Написано красиво. Всі навкого були дурнями і негідниками, один Жуков - д`Артаньян. Ось цей "геній" прибуває в штаб Кирпоноса і дізнається картину, яку ми коротко змалювали вище. І що ж він робить?
За логікою Жуков мав наказати відводити війська на заздалегідь укріплені позиції для наведення порядку у частинах і підрозділах, організовувати нормальне постачання військ боєприпасами, продовольством, медикаментами; провести розвідку угруповання противника, і т.д. Те, про що відомо будь-якому зеленому лейтенантику. А натомість?
Натомість Жуков надає накази про наступ. Серед геніальних тих наказвв, наприклад, могли бути й такі: "З`ясувати де знаходяться основні частини 26 мехкорпусу і наказати наранок нанести удар на Броди..."
І не Жуков, а саме генерали із штабу Південно-Західного фронту пропонували, просили і благали про оборону: дайте розібратися в ситуації; дайте привести частини до ладу; дайте хоча б забезпечити їх набоями: в деяких танках залишилося по 3 снаряди, а суперпотужні гармати КВ взагалі не мають бронебійних снарядів і змушені стріляти бетонобійними, що викликає щире здивування і сміх німецьких танкістів...
Але Жуков невблаганний: вперед! Вперед!!! В телефонних розмовах із Сталіним Жуков переконує вождя в тому, що наступ іде успішно і що ось-ось станеться розгром всього правого крила німецького Східного фронту з виходом військ, якими командує він, Жуков у фланг і тил групи армій "Центр", що рветься на Мінськ і далі - на Москву. Сталін брехунові вірить...
Та Жуков і сам собі вірить. Бо програти битву за такої переваги не зміг би навіть і клінічний ідіот. Якби німецьким генералам були відомі справжні сили, якими командував Жуков (про це вони неодноразово писали в мемуарах), ті генерали обов`язково дали б команду на відступ, бо перемогти оту армаду не є можливим...
Жуков мав у своєму розпорядженні більше 2.500 танків. У Рунштедта - 799 танків. Більш ніж триразова кількісна перевага. Але це ще не все. Головне - у Жукова величезна перевага якісна!
Основним танком 1-ї танкової групи Клейста на той момент був танк PzKpfw III модифікацій від типу "А" до типу "Є". Цей танк в народі більше відомий як Т-ІІІ. Бронювання танка (лобова броня 15 мм) - протипульне і при потраплянні навіть в "лоб", навіть слабенької кулі з протитанкової рушниці Дегтярьова (бронепробивність 30 мм) призводила до враження цілі. Якщо ж влучав снаряд з потужної 45-мм протитанкової гармати - він міг німецький "супертанк" і розколоти, мов яйце. Танк цей мав на озброєнні 37-мм гармату, яка не пробивала навіть відносно легку броню радянських Т-26, броні Т-34 взагалі була не страшною, а КВ ці, як казали радянські танкісти, "пукалки" навіть не вважали за честь давити. Деяка кількість танків PzKpfw III з гарматами 50-мм та кілька танків PzKpfw IV з короткоствольними 75-мм гаубицею нічого не давали.
А були у німців і менш "сучасні" танки, наприклад, Т-ІІ. Їх чомусь агітатори не згадують, не розповідають про їхні видатні характеристики. Взагалі, агітатори наші - люди, як відомо, без честі й совісті, тому замість того, аби порівнювати відносно новий німецький PzKpfw III(Н) з тким же радянським Т_№;, вони беруть для порівняння наш танк підтримки піхоти Т-26, або давно знятий з виробництва легкий БТ-5. Але і наші "старі танки чогось ватували. І спеціалісти (а не політичні горлопани) це знають:
"Хотя толщина брони танка T-II в 2 раза больше, чем у танка Т-26, он от этого не превратился в танк с противоснарядным бронированием. Пушка советского танка Т-26 типа 20К 45 мм калибра уверенно пробивала такую броню на дальности 1200 м, в то время как снаряд 20 мм пушки KwK-30 сохраняет необходимую пробиваемость только на дальности 300-500 м. Такое сочетание параметров брони и вооружения позволяло советскому танку при грамотном его использовании практически безнаказанно расстреливать немецкие танки" (http://topwar.ru/1399-nerealizovannoe-prevosxodstvo.html).
А нам слід знати, що з 799 танків в групі Клейста, танків Т-ІІ (тобто, на той час вони мали вважатися танкетками) - було 280. Проти них Жуков міг виставити лише Т-26 - 1501. Де ж "страшна" перевага німців, про котру далдонять горлопани?
Радянські агітатори не втомлюються досі розповідати, як наші танки горіли, мов сірники, але чомусь стидаються сказати, що німецькі танки, які всі(!) мали бензинові двигуни, і які в 10 випадках із 10 при влучанні на відстані 1000 метрів з радянської 45-мм гармати вражалися, горіли мов смолоскипи!
А що ж у Жукова? Жуков проти 799 застарілих морально і технічно німецьких танків кинув суперсучасні, кращі в світі бойові машини. Лише 4-й механізований корпус мав 892 танки, з яких 414 новітніх Т-34 та КВ.
Нагадаємо, що танк Т-34 в 1941 році мав лобове бронювання 45 мм, борта та корми - 40 мм. І ці міліметри не могли пробити ані 37-мм танкова гармата німців, ані основна німецька протитанкова гармата Pak 35/36, яка мла все той же калібр - 37 мм.
"... воспоминаниям ряда видных немецких военачальников, например, фон Меллентина и Миддельдорфа, неспособность Pak 35/36 к борьбе против Т-34 была «драматической главой в истории немецкой пехоты». Приводятся случаи десятков попаданий в Т-34 из Pak 35/36, не повлиявших на боеспособность советского танка. По ряду свидетельств, немецкие солдаты из-за низкой эффективности прозвали Pak 35/36 «дверным молотком» или «хлопушкой» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Pak_35/36).
А знаєте, чому "дверний молоток"? Це так солдати жартували: снаряд з нашої гармати - мов дверний молоток - постукати (в броню) може, а увійти - ні...
Через повну неспроможність своїх танків і протитанкової артилерії боротися з радянськими танками (навіть проти більш легких БТ-7, БТ-7м іти на "грізних" PzKpfw III було для німецьких танкістів смертельним номером), германське командування змушено було кидати на боротьбу із сталінськими броньованими монстрами потужні зенітні гармати. Але якщо з Т-34 вони ще сяк-так справлялися, то в КВ потрібно було влучити від 5 до 15 разів, аби завдати якоїсь шкоди. Найчастіше цією шкодою була перебита гусениця.
Жуков кинув у бій 8-й мехкорпус. Це ще 858 танків, в т.ч. 171 КВ і Т-34.
В 15 мехкорпусі було 733 танки, з яких 131 - це Т-34 і КВ...
Ну і, як у нас в Україні кажуть, тощо...
А тут же радянські протитанкові гармати. Ось як характеризують 52-мм протитанкову гармату ЗІС-2:
"... в 1940 году, являлось, на момент начала серийного производства, самой мощной противотанковой пушкой в мире — настолько мощной, что в 1941 году орудие не имело достойных целей, что и привело к снятию её с производства в пользу более дешёвых и технологичных пушек" (http://ru.wikipedia.org/wiki/57-мм_противотанковая_пушка_образца_1941_года_(ЗИС-2).
"Найправдивіша" радянська пропаганда нам про ці гармати не розповідає у фільмах "про війну" не показує. Вона показує, як наш солдатик з пляшкою запалювальної суміші до німецького танка повзе. Або зв`язкою гранат.
До речі, застосовувати "зв`язки" гранат проти танків - це не наш винахід. Це придумали німецькі солдати. З відчаю.
А ось іще 45-мм протитанкова гармата зразка 1937 року, яка більш правильно називалася 52-П-243-ПП-1. Радянські "інженери людських душ" привчили нас сміятися і з калібру, і з зовнішнього вигляду гарматки. А ось що про неї говорять спеціалісти:
"Для своего времени её бронепробиваемость была вполне адекватной — по нормали на 500 м она пробивала 43 мм броню" (http://ru.wikipedia.org/wiki/45-мм_противотанковая_пушка_образца_1937_года_(53-К).
До цього додамо, що ці гармати стояли практично на всіх "застарілих" радянських танках серії БТ, що (за рівності в бронювані і триразової переваги у швидкості) робило їх незаперечним фаворитом у протистоянні з основними німецькими танками.
Маючи все це, Жуков примудрився найграндіознішу битву всіх часів і народів ганебно програти. З тріском. Катастрофічно.
Але як це могло статися, коли з такою силищею битву міг виграти навіть клінічний ідіот? Невже Жуков був менш розумний? Судити читачам. Тут лише скажемо, що аби здобути небачену ніким раніше поразку, Жуков дуже постарався.
По-перше, він почав вимотувати частини безперервними маршами. Деякі механізовані корпуси проводили 23-24 години на добу на колесах, причому накази куди їм рухатися, змінювалися по 5-6 разів. На марші їх обстрілювали й бомбили німецькі літаки, від чого ще до боєзіткнення з противником було втрачено половину техніки. Плюс коли нарешті та армада танків зіткнулася з німцями, з`ясувалося, що танки спалили на маршах все пальне. Тому було прийнято рішення злити з частини танків бензин і дизпаливо, аби забезпечити бойову роботу хоча б решти. Так бездарність Жукова ще раз переполовинила сили.
Але це ще не вся трагедія. Особливо дефіцитним в ті часи було дизельне пальне. Кращі на той час в світі танки БТ-7м, Т-34, КВ-1, КВ-2 були дизельними. І саме більшість цих танків у вирішальний момент залишилася стояти, мов вкопані, обабіч доріг (їх потім німці використовували проти наших військ аж до 1945 року).
А ще не вистачало снарядів і набоїв. Не встигли підвести. Якби Жуков дослухався до думки начальника штабу фронту Пуркаєва про необхідність відведення військ і постановку їх в оборону, снаряди, набої і тушонку підвезли б. І з тим, де зараз противник і що збирається робити - розібралися б, а не ганяли б танкові колони в пошуках ворога безкінечними маршами. І солдати б не засинали просто під час бою від надлюдського виснаження.
Після війни, заднім числом, Жуков мудрував, списуючи катастрофу на... рядових солдат. Виявляється, причина того, що в танкових боях німецькі слабенькі Т-ІІІ розколошматили радянські Т-34 було те, що наші механіки водії... не мали достатнього досвіду водіння танків, особливо в умовах бою!
Оце так! От в чому причина! Солдати винні! Але не винен "геніальний полководець", який за своєю посадою мав опікуватися підготовкою солдат і офіцерів! Генерали Пуркаєв і Кирпонос про недоліки в бойовій підготовці екіпажів знали. Тому й пропонували відійти, вивести корпуси з-під ударів авіації, розташувати на заздалегідь укріплених позиціях, закопати в землю, перетворивши на броньовані вогневі точки, посадити поміж ними піхоту. А у зручних місцях в засідках розташувати на шляху танкових колони Клейста бригади ПТО з найкращими у світі протитанковими гарматами, що кололи германські танки, мов горіхи.
Про "кололи" - це свята правда. Справа в тому, що навіть коли снаряд пробивав броню, то в радянському танку то виглядало, мов круглий випалений отвір. Відповідно, була змога танк евакуювати, дірку заварити, провести ремонт і повернути машину в стрій. А ось у німців через брак нікелю й інших складових, броня мала недостатню в`язкість і надмірну крихкість, отож після потрапляння снаряду, особливо - з потужних радянських гармат, розліталася на шматки, а в корпусах бойових машин утворювалися страшні півметрові тріщини.
Про те, як могли б воювати всі війська, а не в окремих випадках, якби не самовпевненість, авантюризм і повне військове невігластво Жукова, можна судити за одним із окремих епізодів:
"На левом фланге, прорвав оборону 212-й моторизованной дивизии 15-го мехкорпуса, около 40 немецких танков вышли к штабу 12-й танковой дивизии. Командир дивизии генерал-майор Т. А. Мишанин отправил им навстречу резерв — 6 танков КВ и 4 Т-34, которым удалось остановить прорыв не понеся при этом потерь, немецкие танковые пушки их броню пробить не смогли" (http://ru.wikipedia.org/wiki/Битва_за_Дубно_—_Луцк_—_Броды).
Десять радянських танків зупиняють і розбивають 40 німецьких, не втративши при цьому жодного свого! Оце показник реального співвідношення сил сторін. Але зауважимо, що при цьому наші танки використовувалися тактично правильно - в обороні, а не кидалися в дурні атаки під німецькі зенітки, на німецькі мінні поля і під організований протитанковий вогонь.
Якби німецькі солдати побачили б перед собою одразу всі 892 танки 8-го мехкорпусу, в одній потужній нестримній атаці, у них сталася відома реакція організму, яка наступає внаслідок сильного раптового переляку. Навіть якщо б вони побачили перед собою лише чотири сотні найновіших Т-34 та КВ організми їхні відреагували б так само.
Та Жуков дозволив (і навіть у суперечках з іншими генералами наполіг!) аби їх били частинами...
Наслідки для радянської армії ця битва мала колосально катастрофічні. Можна вважати, що саме тут Вермахт зламав хребет радянським танковим військам, які всемеро переважали його за кількістью танків, які лише новітніх машин мали майже стільки, скільки у Вермахті було всіх танків, включно з старими уродцями Т-І. І якби не поставки США броні й алюмінію, гармат і пороху, якби не американські та англійські допотопні (в порівняні з радянськими) танки, що надходил по Ленд-Лізу, ще питання чи оговталися б бронетанкові війська СРСР. Але це - окрема тема.
Член Військової ради Південно-Західного фронту (тобто, головний комісар) Микола Миколайвич Вашугін за результатми битви застрелився, не витримавши ганьби. А Жуков сів у літак і втік до Москви. Сталіну він пояснив, що винні а) механіки-водії танків; б) погода; в) генерали, які не так виконували його геніальні накази; в) страшна перевага німців у танках, літаках і живій силі; в) кращими ніж в СРСР танками, гарматами та снарядами; г) загальним становищем на фронті (сусідні фронти теж винні - не допомогали). Отже були винні всі, окрім нього, Жукова.
Не зрозуміло, чому Сталін не наказав розстріляти придурка одразу. Може, оті брехливі реляції про страшну перевагу гітлерівців і про те, що Жуков, виявляється, не програв, а перемолов всі німецькі танки, зіграли роль. В ті дня суцільний хаос і безлад були такими, що отримати реальну інформацію було практично не можливо, тому, напевне Сталін повірив, що "Георгій-Побідоносець" ледве не втнув щось на кшталт новітнього Ватерлоо. Напевне, якби вождь дізнався про дійсні втрати сторін, Жукова б пристрелили просто в його робочому кабінеті. Бо з`ясувалося (набагато пізніше), що в тій битві Жуков бездарно спалив понад 1200 танків. Німці втратили 150 бойових машин...
А Жуков... Жуков ще цілий місяць перебував на посаді начальника Генерального штабу, і робив неодноразові спроби проводити подібні контрудари вже на інших напрямках, зокрема, в полосі дії Західного фронту. Тут він також проявив повну нездатність до адекватного сприйняття ситуації, нормальної співпраці з іншими командирами і просто феноменальну безграмотність.
Отож...
"Войска Юго-Западного фронта, где сам Жуков с 23 июня находился в качестве представителя Ставки ГК, не окружили наступающие группировки, как предполагалось предвоенными планами, хотя и сумели серьёзно замедлить продвижение немецких войск, используя значительный перевес советских войск в бронетехнике, практически полностью потерянной к концу июня. Войска Западного и Северо-Западного фронтов, не имевшие значительного перевеса над немецкими войсками в силах и средствах, при попытке нанесения контрударов понесли серьёзные потери, не достигнув существенных результатов, а Западный фронт, на который пришелся главный удар силами немецкой группы армий «Центр», вскоре был разгромлен.
В конце июля после ряда тяжелых поражений советских войск на Западном и Северо-Западном направлениях, в частности после того, как 28 июля 1941 года последние советские войска оставили Смоленск (см. Оборона Смоленска 1941), 29 июля 1941 года Жуков был смещён с должности Начальника Генерального Штаба РККА и назначен командующим Резервным фронтом" (http://ru.wikipedia.org/wiki/Жуков,_Георгий_Константинович).
Кажуть, що Жукова від розправи Сталіна врятував Бєрія, з котрим у "стратега" були тоді непогані стосунки. Пізніше, в 1953 році, вже після смерті Сталіна, Жуков, як відомо, за врятоване життя Лаврентію Павловичу віддячив сповна. У стилі комуністів. Та то вже інша історія...
Павло Правий
http://polis-luga.blogspot.com/2013/06/blog-post_23.html
Однією з найяскравіших подій 2-ї Світової війни стала танкова битва в районі Дубно – Броди – Луцьк, що відбулася 23 – 29 червня 1941 року. Московські історики воліють замовчувати її. Попри те, що це була найбільша танкова битва у світовій історії. З обох сторін у ній взяв участь 4871 танк. Для порівняння скажемо, що під час Курської битви 1943 року, про яку придворні кремлівські історики охоче згадують, сіяло смерть 908 панцерних машин. Що ж тенденція відома: московські пропагандисти криком кричать про свої перемоги, а про поразки хіба випадково прохопляться.
У танковій битві в районі Дубно – Броди – Луцьк німці вщент розгромили 6 механізованих корпусів РККА (4-й, 8-й, 9-й, 15-й, 19-й і 22-й) – разом 4072 танки. Розбили їх німецькі війська, які мали 799 танків.
Московською армадою командував начальник Генерального штабу РККА Георгій Жуков, німецькою 1-ю танковою групою – генерал Евальд фон Клейст. Чому ж у нашій пам’яті ім’я безталанного Жукова зафіксоване та ще й як видатного полководця, а про геніального німецького воєначальника ми й не чули?
Нехай кожен сам відповість на це питання."
Гадаєте найбільша танкова битва всіх часів і народів відбулася влітку 1943 року на "Курській дузі"? А от і не правда! Радянський Агітпроп зробив усе, аби світ так вважав, бо справді велику битву показувати було не можна: надто яскраво передумови, хід і результат тих боїв показує категоричну не здатність радянсько-комуністичної системи до створення або здійснення чогось дійсно якісного.
Отже, 23 червня 1941 року в районі Луцьк-Рівно-Дубно-Броди розпочалася майже тижнева танкова битва між 7 механізованими (танковими) корпусами Червоної армії під загальним командуванням начальника Генерального штабу РККА генерала армії Г.К. Жукова і 5 танковими дивізіями Вермахту, які входили до 1-ї танкової групи Клейста. Загальне командування операцією з німецького боку здійснював командувач групи армій "Південь" генерал-фельдмаршал Герд фон Рундштедт.
Радянська пропаганда зробила все для того, аби приховати роль Жукова у тих ганебних подіях. Основну провину за поразку покладали (а деякі найзатятіші фальсифікатори історії покладають і досі) на командуючого Південно-Західним фронтом генерал-полковника Михайла Петровича Кирпоноса та начальника штабу цього фронту генерала Максима Олексієвича Пуркаєва.
Але насправді всі рішення одноособово приймав саме Жуков, який вже в перший день війни (22 червня) прибув в штаб фронту. Сам майбутній "Маршал Перемоги" пізніше всіляко намагався затушувати свою участь у цій справі, зокрема у своїх спогадах пересуваючи прибуття на фронт на добу або дві пізніше (мовляв, війська вже втяглися у бій і нічого вдяти я вже не міг), але об`єктивні дослідники давно вже викрили брехню Жукова.
Ще відповідальність за трагедію (з подача Жукова) перекладають на Сталіна, мовляв, вождь вимагав будь-що контратакувати і розбити ворога, генерали боялися гніву Сталіна, тому, не зважаючи на те, що були проти танкових контрударів по військам Клейста, змушені підкоритися. Насправді Жуков знов-таки брехав, бо ініціативна нанесення цих контрударів налажить йому і лише йому - це підтверджено документально.
Що ж там трапилося? Справа в тому, що "геніальний стратег" Жуков, який після війни "заднім числом" розповідав довірливим, як він передбачив гітлерівський "План Барбаросси", перебуваючи на посаді Начальника Генштабу, наказав чомусь більшу частину кадрової Червоної Армії розмістити не на шляху основного німецького удару - в Білорусії, а - південніше, в Україні. Коли стало зрозуміло, що німці, захопивши ініціативу, і, використовуючи помилки радянського стратегічного командування, нестримно рвуться вперед, Жуков злякався.
Злякався Жуков не за долю країни - злякався за себе. Адже в будь-який момент Сталін міг викликати начальника Генерального штабу і задати просте питання: товаришу Жуков, як так сталося, що основне угрупування наших сил розташовано зовсім не в тому місці, куди прийшовся основний удар танкових груп німців? Чому 2/3 наших танків і 4/5 наших бойових літаків зосереджено зовсім не на шляху танкових колон Гудеріана? Так і до звинувачення в шпигунстві на користь Німеччини недалеко.
Тому Жуков зробив усе, аби винним у стратегічному розгромі в Білорусії зробити генерала армії Павлова, а сам швиденько із небезпечної для нього зараз Москви поскакав в Україну. Для чого? Для того, аби організувати й здобути тут перемогу і таким чином виправдатися в очах Сталіна. Жуков був хоч і повним профаном у військовій справі, але дурнем не був: розумів, що в умовах, коли його "геніальна діяльність" на посаді начальника Генштабу призвела того, що в перший же день війни стратигічний фронт РККА впав, про про великі перемоги не йтиметься. Йтиметься про те, що радянських генералів битимуть на всіх напрямках.
На всіх, окрім Південно-Західного фронту. Бо сталося так, що саме тут, завдяки "геніальному плануванню" Жукова проти слабенької німецько-румунської групи армій "Південь" опинилися достатньо сильний Південний фронт і суперпотужний фронт Кирпоноса. Проти трьох польових армій та танкової групи Клейста (800 танків) в Україні діяло загалом 2 армії та три окремих корпуси (тобто фактично ще 1 армія) Південного фронту і 4 польових армії і 7 окремих механізованих корпусів, кожен з яких окремо за кількістю танків перевершував всю 1-у танкову групу німців.
Отож, знаючи про шалену кількісну і якісну перевагу радянських військ над військами Рунштедта, "геніаний стратег" Жуков не сумнівався в успіху. Йому будь що, за всяку ціну потрібна була перемога, щоб можна було показати Сталіну свою "крутість" на тлі невдач іших генералів.
Пізніше, вже після смерті Сталіна і більшості генералів-очевидців (Кирпонос загинув ще в 1941 році, Пуркаєв помер в 1953 році) Жуков у своїх мемуарах перекладав провину саме на них - дурних генералів і придурка Сталіна, мовляв, це вони прагнули наступати, а я був проти, бо той наступ не було підготовано як слід - половина військ на марші, противник панує у повітрі, розстрілюючи й бомблячи наші танкові колони, розвідка не має достовірних відомостей про силу й розташування противника, і т.д.
Написано красиво. Всі навкого були дурнями і негідниками, один Жуков - д`Артаньян. Ось цей "геній" прибуває в штаб Кирпоноса і дізнається картину, яку ми коротко змалювали вище. І що ж він робить?
За логікою Жуков мав наказати відводити війська на заздалегідь укріплені позиції для наведення порядку у частинах і підрозділах, організовувати нормальне постачання військ боєприпасами, продовольством, медикаментами; провести розвідку угруповання противника, і т.д. Те, про що відомо будь-якому зеленому лейтенантику. А натомість?
Натомість Жуков надає накази про наступ. Серед геніальних тих наказвв, наприклад, могли бути й такі: "З`ясувати де знаходяться основні частини 26 мехкорпусу і наказати наранок нанести удар на Броди..."
І не Жуков, а саме генерали із штабу Південно-Західного фронту пропонували, просили і благали про оборону: дайте розібратися в ситуації; дайте привести частини до ладу; дайте хоча б забезпечити їх набоями: в деяких танках залишилося по 3 снаряди, а суперпотужні гармати КВ взагалі не мають бронебійних снарядів і змушені стріляти бетонобійними, що викликає щире здивування і сміх німецьких танкістів...
Але Жуков невблаганний: вперед! Вперед!!! В телефонних розмовах із Сталіним Жуков переконує вождя в тому, що наступ іде успішно і що ось-ось станеться розгром всього правого крила німецького Східного фронту з виходом військ, якими командує він, Жуков у фланг і тил групи армій "Центр", що рветься на Мінськ і далі - на Москву. Сталін брехунові вірить...
Та Жуков і сам собі вірить. Бо програти битву за такої переваги не зміг би навіть і клінічний ідіот. Якби німецьким генералам були відомі справжні сили, якими командував Жуков (про це вони неодноразово писали в мемуарах), ті генерали обов`язково дали б команду на відступ, бо перемогти оту армаду не є можливим...
Жуков мав у своєму розпорядженні більше 2.500 танків. У Рунштедта - 799 танків. Більш ніж триразова кількісна перевага. Але це ще не все. Головне - у Жукова величезна перевага якісна!
Основним танком 1-ї танкової групи Клейста на той момент був танк PzKpfw III модифікацій від типу "А" до типу "Є". Цей танк в народі більше відомий як Т-ІІІ. Бронювання танка (лобова броня 15 мм) - протипульне і при потраплянні навіть в "лоб", навіть слабенької кулі з протитанкової рушниці Дегтярьова (бронепробивність 30 мм) призводила до враження цілі. Якщо ж влучав снаряд з потужної 45-мм протитанкової гармати - він міг німецький "супертанк" і розколоти, мов яйце. Танк цей мав на озброєнні 37-мм гармату, яка не пробивала навіть відносно легку броню радянських Т-26, броні Т-34 взагалі була не страшною, а КВ ці, як казали радянські танкісти, "пукалки" навіть не вважали за честь давити. Деяка кількість танків PzKpfw III з гарматами 50-мм та кілька танків PzKpfw IV з короткоствольними 75-мм гаубицею нічого не давали.
А були у німців і менш "сучасні" танки, наприклад, Т-ІІ. Їх чомусь агітатори не згадують, не розповідають про їхні видатні характеристики. Взагалі, агітатори наші - люди, як відомо, без честі й совісті, тому замість того, аби порівнювати відносно новий німецький PzKpfw III(Н) з тким же радянським Т_№;, вони беруть для порівняння наш танк підтримки піхоти Т-26, або давно знятий з виробництва легкий БТ-5. Але і наші "старі танки чогось ватували. І спеціалісти (а не політичні горлопани) це знають:
"Хотя толщина брони танка T-II в 2 раза больше, чем у танка Т-26, он от этого не превратился в танк с противоснарядным бронированием. Пушка советского танка Т-26 типа 20К 45 мм калибра уверенно пробивала такую броню на дальности 1200 м, в то время как снаряд 20 мм пушки KwK-30 сохраняет необходимую пробиваемость только на дальности 300-500 м. Такое сочетание параметров брони и вооружения позволяло советскому танку при грамотном его использовании практически безнаказанно расстреливать немецкие танки" (http://topwar.ru/1399-nerealizovannoe-prevosxodstvo.html).
А нам слід знати, що з 799 танків в групі Клейста, танків Т-ІІ (тобто, на той час вони мали вважатися танкетками) - було 280. Проти них Жуков міг виставити лише Т-26 - 1501. Де ж "страшна" перевага німців, про котру далдонять горлопани?
Радянські агітатори не втомлюються досі розповідати, як наші танки горіли, мов сірники, але чомусь стидаються сказати, що німецькі танки, які всі(!) мали бензинові двигуни, і які в 10 випадках із 10 при влучанні на відстані 1000 метрів з радянської 45-мм гармати вражалися, горіли мов смолоскипи!
http://topwar.ru/1399-nerealizovannoe-prevosxodstvo.html
Т-ІІІ та Т-ІІ потрапили "під роздачу" нашим танкістам. В бою навіть з легкими БТ-7 та т-26
германські танки були беззахисні. Що ж до Т-34...
http://topwar.ru/1399-nerealizovannoe-prevosxodstvo.html
"... немецкий генерал Б. Мюллер-Гиллебранд: «Появление танка Т-34 было неприятной неожиданностью, поскольку благодаря своей скорости, высокой проходимости, усиленной бронезащите, вооружению и, главным образом, наличию удлиненной 76 мм пушки, обладавшей повышенной меткостью стрельбы и пробивной способностью снарядов на большой, до сих пор считавшейся недостижимой дистанции, представлял собой совершенно новый тип танкового оружия. Немецкие пехотные дивизии хотя и располагали каждая в общей сложности 60–80 противотанковыми пушками и имели достаточное количество других противотанковых средств, но при калибре орудий 37 мм они почти не оказывали поражающего действия на «тридцатьчетверки».
А що ж у Жукова? Жуков проти 799 застарілих морально і технічно німецьких танків кинув суперсучасні, кращі в світі бойові машини. Лише 4-й механізований корпус мав 892 танки, з яких 414 новітніх Т-34 та КВ.
Нагадаємо, що танк Т-34 в 1941 році мав лобове бронювання 45 мм, борта та корми - 40 мм. І ці міліметри не могли пробити ані 37-мм танкова гармата німців, ані основна німецька протитанкова гармата Pak 35/36, яка мла все той же калібр - 37 мм.
"... воспоминаниям ряда видных немецких военачальников, например, фон Меллентина и Миддельдорфа, неспособность Pak 35/36 к борьбе против Т-34 была «драматической главой в истории немецкой пехоты». Приводятся случаи десятков попаданий в Т-34 из Pak 35/36, не повлиявших на боеспособность советского танка. По ряду свидетельств, немецкие солдаты из-за низкой эффективности прозвали Pak 35/36 «дверным молотком» или «хлопушкой» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Pak_35/36).
А знаєте, чому "дверний молоток"? Це так солдати жартували: снаряд з нашої гармати - мов дверний молоток - постукати (в броню) може, а увійти - ні...
Через повну неспроможність своїх танків і протитанкової артилерії боротися з радянськими танками (навіть проти більш легких БТ-7, БТ-7м іти на "грізних" PzKpfw III було для німецьких танкістів смертельним номером), германське командування змушено було кидати на боротьбу із сталінськими броньованими монстрами потужні зенітні гармати. Але якщо з Т-34 вони ще сяк-так справлялися, то в КВ потрібно було влучити від 5 до 15 разів, аби завдати якоїсь шкоди. Найчастіше цією шкодою була перебита гусениця.
Жуков кинув у бій 8-й мехкорпус. Це ще 858 танків, в т.ч. 171 КВ і Т-34.
В 15 мехкорпусі було 733 танки, з яких 131 - це Т-34 і КВ...
Ну і, як у нас в Україні кажуть, тощо...
А тут же радянські протитанкові гармати. Ось як характеризують 52-мм протитанкову гармату ЗІС-2:
"... в 1940 году, являлось, на момент начала серийного производства, самой мощной противотанковой пушкой в мире — настолько мощной, что в 1941 году орудие не имело достойных целей, что и привело к снятию её с производства в пользу более дешёвых и технологичных пушек" (http://ru.wikipedia.org/wiki/57-мм_противотанковая_пушка_образца_1941_года_(ЗИС-2).
"Найправдивіша" радянська пропаганда нам про ці гармати не розповідає у фільмах "про війну" не показує. Вона показує, як наш солдатик з пляшкою запалювальної суміші до німецького танка повзе. Або зв`язкою гранат.
До речі, застосовувати "зв`язки" гранат проти танків - це не наш винахід. Це придумали німецькі солдати. З відчаю.
А ось іще 45-мм протитанкова гармата зразка 1937 року, яка більш правильно називалася 52-П-243-ПП-1. Радянські "інженери людських душ" привчили нас сміятися і з калібру, і з зовнішнього вигляду гарматки. А ось що про неї говорять спеціалісти:
"Для своего времени её бронепробиваемость была вполне адекватной — по нормали на 500 м она пробивала 43 мм броню" (http://ru.wikipedia.org/wiki/45-мм_противотанковая_пушка_образца_1937_года_(53-К).
До цього додамо, що ці гармати стояли практично на всіх "застарілих" радянських танках серії БТ, що (за рівності в бронювані і триразової переваги у швидкості) робило їх незаперечним фаворитом у протистоянні з основними німецькими танками.
http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/7/73/ZIS_2_57_mm.jpg?uselang=ru
52-мм протитанкова гармата ЗІС-2. Краща в світі. Пробивала більшість
німецьких танків в обидва борти. В жодному фільмі про 1941 рік це
протитанкове чудо не побачиш - агітаторам треба було переконати людей
в тому, що зброя німців була кращою...
Маючи все це, Жуков примудрився найграндіознішу битву всіх часів і народів ганебно програти. З тріском. Катастрофічно.
Але як це могло статися, коли з такою силищею битву міг виграти навіть клінічний ідіот? Невже Жуков був менш розумний? Судити читачам. Тут лише скажемо, що аби здобути небачену ніким раніше поразку, Жуков дуже постарався.
По-перше, він почав вимотувати частини безперервними маршами. Деякі механізовані корпуси проводили 23-24 години на добу на колесах, причому накази куди їм рухатися, змінювалися по 5-6 разів. На марші їх обстрілювали й бомбили німецькі літаки, від чого ще до боєзіткнення з противником було втрачено половину техніки. Плюс коли нарешті та армада танків зіткнулася з німцями, з`ясувалося, що танки спалили на маршах все пальне. Тому було прийнято рішення злити з частини танків бензин і дизпаливо, аби забезпечити бойову роботу хоча б решти. Так бездарність Жукова ще раз переполовинила сили.
Але це ще не вся трагедія. Особливо дефіцитним в ті часи було дизельне пальне. Кращі на той час в світі танки БТ-7м, Т-34, КВ-1, КВ-2 були дизельними. І саме більшість цих танків у вирішальний момент залишилася стояти, мов вкопані, обабіч доріг (їх потім німці використовували проти наших військ аж до 1945 року).
А ще не вистачало снарядів і набоїв. Не встигли підвести. Якби Жуков дослухався до думки начальника штабу фронту Пуркаєва про необхідність відведення військ і постановку їх в оборону, снаряди, набої і тушонку підвезли б. І з тим, де зараз противник і що збирається робити - розібралися б, а не ганяли б танкові колони в пошуках ворога безкінечними маршами. І солдати б не засинали просто під час бою від надлюдського виснаження.
Після війни, заднім числом, Жуков мудрував, списуючи катастрофу на... рядових солдат. Виявляється, причина того, що в танкових боях німецькі слабенькі Т-ІІІ розколошматили радянські Т-34 було те, що наші механіки водії... не мали достатнього досвіду водіння танків, особливо в умовах бою!
Оце так! От в чому причина! Солдати винні! Але не винен "геніальний полководець", який за своєю посадою мав опікуватися підготовкою солдат і офіцерів! Генерали Пуркаєв і Кирпонос про недоліки в бойовій підготовці екіпажів знали. Тому й пропонували відійти, вивести корпуси з-під ударів авіації, розташувати на заздалегідь укріплених позиціях, закопати в землю, перетворивши на броньовані вогневі точки, посадити поміж ними піхоту. А у зручних місцях в засідках розташувати на шляху танкових колони Клейста бригади ПТО з найкращими у світі протитанковими гарматами, що кололи германські танки, мов горіхи.
Про "кололи" - це свята правда. Справа в тому, що навіть коли снаряд пробивав броню, то в радянському танку то виглядало, мов круглий випалений отвір. Відповідно, була змога танк евакуювати, дірку заварити, провести ремонт і повернути машину в стрій. А ось у німців через брак нікелю й інших складових, броня мала недостатню в`язкість і надмірну крихкість, отож після потрапляння снаряду, особливо - з потужних радянських гармат, розліталася на шматки, а в корпусах бойових машин утворювалися страшні півметрові тріщини.
Про те, як могли б воювати всі війська, а не в окремих випадках, якби не самовпевненість, авантюризм і повне військове невігластво Жукова, можна судити за одним із окремих епізодів:
"На левом фланге, прорвав оборону 212-й моторизованной дивизии 15-го мехкорпуса, около 40 немецких танков вышли к штабу 12-й танковой дивизии. Командир дивизии генерал-майор Т. А. Мишанин отправил им навстречу резерв — 6 танков КВ и 4 Т-34, которым удалось остановить прорыв не понеся при этом потерь, немецкие танковые пушки их броню пробить не смогли" (http://ru.wikipedia.org/wiki/Битва_за_Дубно_—_Луцк_—_Броды).
Десять радянських танків зупиняють і розбивають 40 німецьких, не втративши при цьому жодного свого! Оце показник реального співвідношення сил сторін. Але зауважимо, що при цьому наші танки використовувалися тактично правильно - в обороні, а не кидалися в дурні атаки під німецькі зенітки, на німецькі мінні поля і під організований протитанковий вогонь.
http://www.webpark.ru/comment/legendarniy-podvig-sovetskih-tankistov
Це - автентичне фото знаменитого танка КВ-1 лейтенанта Коновалова після легендарного боя в районі ст. Н.-Мітянкінське (липень 1942 р). Видно десятки вм`ятин від потрапляння ворожих снарядів. Танк вів бій (сам!) проти 75 ворожих танків (більш досконалих, ніж в 1941 році), знищив 16 ворожих танків і 2 бронемашини. Знищений був після того, як закінчилися боєприпаси німецькою 105-мм гарматою, яка стріляла прямою наводкою з дистанції 75 метрів.
"Танки KB буквально ошеломили противника. Они выдерживали огонь пушек абсолютно всех немецких танков. Но в каком виде они возвращались из боя! Их броня была вся во вмятинах от огня вражеской артиллерии" (Із спогадів маршала К.К. Рокоссовського).
До того ж ми маємо обов`язково сказати про ще одну важливу причину поразки танкових сил РККА. Справа в тому, що геній Жукова дозволив розбити їх по частинам. Георгій Костянтинович не напружувався, аби сконцентрувати всі сили в єдиний потужний броньований кулак і нанести шалений по силі удар, а вводив частини в бій поступово, одну за одною, по мірі їх надходженя на передову. Перестріляли німецькі артилеристи і танкісти перші 100 радянських танків однієї танковорї бригади, Жуков кидає в бій наступні 100 танків, які лише півгодини тому вийшли на рубіж атаки і механіки-водії яких навіть не втигли водички попити. Гинуть і ці 100 танків. А наранок у Жукова - радість - прийшли цілих 200 танків чергової танкової бигади...Якби німецькі солдати побачили б перед собою одразу всі 892 танки 8-го мехкорпусу, в одній потужній нестримній атаці, у них сталася відома реакція організму, яка наступає внаслідок сильного раптового переляку. Навіть якщо б вони побачили перед собою лише чотири сотні найновіших Т-34 та КВ організми їхні відреагували б так само.
Та Жуков дозволив (і навіть у суперечках з іншими генералами наполіг!) аби їх били частинами...
Наслідки для радянської армії ця битва мала колосально катастрофічні. Можна вважати, що саме тут Вермахт зламав хребет радянським танковим військам, які всемеро переважали його за кількістью танків, які лише новітніх машин мали майже стільки, скільки у Вермахті було всіх танків, включно з старими уродцями Т-І. І якби не поставки США броні й алюмінію, гармат і пороху, якби не американські та англійські допотопні (в порівняні з радянськими) танки, що надходил по Ленд-Лізу, ще питання чи оговталися б бронетанкові війська СРСР. Але це - окрема тема.
Член Військової ради Південно-Західного фронту (тобто, головний комісар) Микола Миколайвич Вашугін за результатми битви застрелився, не витримавши ганьби. А Жуков сів у літак і втік до Москви. Сталіну він пояснив, що винні а) механіки-водії танків; б) погода; в) генерали, які не так виконували його геніальні накази; в) страшна перевага німців у танках, літаках і живій силі; в) кращими ніж в СРСР танками, гарматами та снарядами; г) загальним становищем на фронті (сусідні фронти теж винні - не допомогали). Отже були винні всі, окрім нього, Жукова.
Не зрозуміло, чому Сталін не наказав розстріляти придурка одразу. Може, оті брехливі реляції про страшну перевагу гітлерівців і про те, що Жуков, виявляється, не програв, а перемолов всі німецькі танки, зіграли роль. В ті дня суцільний хаос і безлад були такими, що отримати реальну інформацію було практично не можливо, тому, напевне Сталін повірив, що "Георгій-Побідоносець" ледве не втнув щось на кшталт новітнього Ватерлоо. Напевне, якби вождь дізнався про дійсні втрати сторін, Жукова б пристрелили просто в його робочому кабінеті. Бо з`ясувалося (набагато пізніше), що в тій битві Жуков бездарно спалив понад 1200 танків. Німці втратили 150 бойових машин...
А Жуков... Жуков ще цілий місяць перебував на посаді начальника Генерального штабу, і робив неодноразові спроби проводити подібні контрудари вже на інших напрямках, зокрема, в полосі дії Західного фронту. Тут він також проявив повну нездатність до адекватного сприйняття ситуації, нормальної співпраці з іншими командирами і просто феноменальну безграмотність.
Отож...
"Войска Юго-Западного фронта, где сам Жуков с 23 июня находился в качестве представителя Ставки ГК, не окружили наступающие группировки, как предполагалось предвоенными планами, хотя и сумели серьёзно замедлить продвижение немецких войск, используя значительный перевес советских войск в бронетехнике, практически полностью потерянной к концу июня. Войска Западного и Северо-Западного фронтов, не имевшие значительного перевеса над немецкими войсками в силах и средствах, при попытке нанесения контрударов понесли серьёзные потери, не достигнув существенных результатов, а Западный фронт, на который пришелся главный удар силами немецкой группы армий «Центр», вскоре был разгромлен.
В конце июля после ряда тяжелых поражений советских войск на Западном и Северо-Западном направлениях, в частности после того, как 28 июля 1941 года последние советские войска оставили Смоленск (см. Оборона Смоленска 1941), 29 июля 1941 года Жуков был смещён с должности Начальника Генерального Штаба РККА и назначен командующим Резервным фронтом" (http://ru.wikipedia.org/wiki/Жуков,_Георгий_Константинович).
Кажуть, що Жукова від розправи Сталіна врятував Бєрія, з котрим у "стратега" були тоді непогані стосунки. Пізніше, в 1953 році, вже після смерті Сталіна, Жуков, як відомо, за врятоване життя Лаврентію Павловичу віддячив сповна. У стилі комуністів. Та то вже інша історія...
Павло Правий
http://polis-luga.blogspot.com/2013/06/blog-post_23.html
Підписатися на:
Дописи (Atom)
