У своєму інтернету-інтерв'ю німецькому тижневику «Шпігель» англійський католицький єпископ Річард Вільямсон (Richard Williamson), що мешкає в Аргентині, підтвердив свою невіру в єврейський міф про «голокост».
Нічого проти нього зробити не можуть, оскільки заперечення цього єврейського міфу дозволене як в Англії, так і в Аргентині. Єпископ є ректором католицької семінарії біля Буенос-Айреса.
Єпископ заявив «Шпігелю», що ніяких доказів на підтвердження свого міфу в сіоністів немає і ніколи не було: «Йдеться про докази, а не про емоції», підкреслив чесний християнин.
Раніше, 21 січня, у своєму інтерв'ю державному телебаченню Швеції Sveriges Television AB, де також дозволено не вірити в єврейський міф, єпископ вказав, що ніяких «газових камер» в Німеччині ніколи не було. Оповідання про «шість мільйонів євреїв, вбитих злими німцями», — вигадка. Вільмсон відзначив, що в 1980-х роках він займався інтенсивним вивченням міфу про «голокост» і дійшов цих висновків.
В першу чергу, вказав єпископ в інтерв'ю, сіоністські вигадки спростовуються відомим американським інженером Фредом Лойхтером (Fred Leuchter), який сам встановлював газові камери в американських в'язницях для страти в'знів.
У 1988 році Лойхтер провів професійну експертизу муляжів «газових камер» в Освенцимі (Auschwitz), Біркенау, Майданеку і підтвердив в офіційному «Звіті Лойхтера» (Leuchter-Report, текст англійською), що ці споруди чисто технічно ніколи не могли бути використані для знищення людей, як і всі інші атрибути єврейського міфу, включаючи горезвісний інсектицид для знищення блощиць в рамках боротьби з тифом «Циклон-Б», повідомляє мюнхенська газета Süddeutsche Zeitung.
Уривки з інтерв'ю невіруючого в міф про «голокост» єпископа Вільямсона англійською тривалістю 6 хвилин можна подивитися на сайті державного шведського телебачення тут.
Тим часом 6 лютого на Міжнародній конференції з безпеки в Мюнхені голова іранської делегації, спікер іранського парламенту Алі Ларіджані висловив обурення злочинним характером західного світу, який дозволяє безкарно ображати Пророка Мухамада (а.с.с), але переслідує в багатьох країнах людей тільки за те, що вони не вірять в єврейський міф.
Ларіджані підкреслив, що в Ірані за невіру в цей міф людей ніхто не переслідує, пише німецька газета Welt .
КАВКАЗ ЦЕНТР
середа, 11 лютого 2009 р.
У Харкові отруїли 70 курсантів
Пацифізм, виваженість, толерантність - це терор проти захисників Вітчизни.
За попередніми даними, 70 курсантів Харківського гвардійського факультету військової підготовки Національного технічного університету «ХПІ» отруїлися м’ясними котлетами, які зіпсувалися через відключення холодильного обладнання.
Як передає кореспондент УНІАН, про це повідомив головний державний санітарний лікар Міністерства оборони України Валерій БАРКЕВИЧ сьогодні на брифінгу.
За його словами, 29-30 січня харківський військовий навчальний заклад було відключено від енергопостачання через заборгованість. У зв’язку з цим у курсантській їдальні не працювало обладнання, зокрема, холодильники, в яких зберігалися продукти харчування.
В.БАРКЕВИЧ зауважив, що, незважаючи на цю обставину, співробітники комерційної цивільної структури, що організовує харчування військовослужбовців, не вжили належних заходів і, за попередніми висновками, подали курсантам котлети із м’яса, що зіпсувалося.
«Фірма повинна була передбачити наслідки аварійної ситуації, наприклад, перейти на сухі пайки», - пояснив В.БАРКЕВИЧ.
Він підкреслив, що у Міноборони вживатимуть суворих заходів для притягнення до відповідальності осіб, винних в отруєнні курсантів. Це можуть бути штрафні санкції, відмова від подальшої співпраці з комерційною структурою.
«Відповідальні однозначно повинні бути покарані. Це ті, хто стежить за дотриманням технологій приготування їжі та дотриманням санітарно-гігієнічних умов у їдальні», - сказав В.БАРКЕВИЧ.
Водночас він висловив претензії до енергопостачальної компанії. За словами головного санітарного лікаря Міноборони, відповідальні за знеструмлення вишів повинні думати про наслідки.
За словами В.БАРКЕВИЧА, на даний момент стан здоров’я 70 госпіталізованих військовослужбовців є задовільним, перебіг хвороби є легким, і впродовж декількох днів усі курсанти будуть виписані з госпіталю.
Як передає кореспондент УНІАН, у вихідні дні (7-8лютого) 70 курсантів Харківського гвардійського факультету військової підготовки Національного технічного університету «ХПІ» було госпіталізовано до Військового медичного клінічного центру Північного регіону з попереднім діагнозом – гостре кишкове інфекційне захворювання.
Наприкінці січня ц.р. У Харкові через борги за електроенергію було знеструмлено 4 військових об’єкта.
НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ
За попередніми даними, 70 курсантів Харківського гвардійського факультету військової підготовки Національного технічного університету «ХПІ» отруїлися м’ясними котлетами, які зіпсувалися через відключення холодильного обладнання.
Як передає кореспондент УНІАН, про це повідомив головний державний санітарний лікар Міністерства оборони України Валерій БАРКЕВИЧ сьогодні на брифінгу.
За його словами, 29-30 січня харківський військовий навчальний заклад було відключено від енергопостачання через заборгованість. У зв’язку з цим у курсантській їдальні не працювало обладнання, зокрема, холодильники, в яких зберігалися продукти харчування.
В.БАРКЕВИЧ зауважив, що, незважаючи на цю обставину, співробітники комерційної цивільної структури, що організовує харчування військовослужбовців, не вжили належних заходів і, за попередніми висновками, подали курсантам котлети із м’яса, що зіпсувалося.
«Фірма повинна була передбачити наслідки аварійної ситуації, наприклад, перейти на сухі пайки», - пояснив В.БАРКЕВИЧ.
Він підкреслив, що у Міноборони вживатимуть суворих заходів для притягнення до відповідальності осіб, винних в отруєнні курсантів. Це можуть бути штрафні санкції, відмова від подальшої співпраці з комерційною структурою.
«Відповідальні однозначно повинні бути покарані. Це ті, хто стежить за дотриманням технологій приготування їжі та дотриманням санітарно-гігієнічних умов у їдальні», - сказав В.БАРКЕВИЧ.
Водночас він висловив претензії до енергопостачальної компанії. За словами головного санітарного лікаря Міноборони, відповідальні за знеструмлення вишів повинні думати про наслідки.
За словами В.БАРКЕВИЧА, на даний момент стан здоров’я 70 госпіталізованих військовослужбовців є задовільним, перебіг хвороби є легким, і впродовж декількох днів усі курсанти будуть виписані з госпіталю.
Як передає кореспондент УНІАН, у вихідні дні (7-8лютого) 70 курсантів Харківського гвардійського факультету військової підготовки Національного технічного університету «ХПІ» було госпіталізовано до Військового медичного клінічного центру Північного регіону з попереднім діагнозом – гостре кишкове інфекційне захворювання.
Наприкінці січня ц.р. У Харкові через борги за електроенергію було знеструмлено 4 військових об’єкта.
НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ
понеділок, 9 лютого 2009 р.
Турчинов: насувається трагедія - ми знаходимося в умовах військових дій
Ми дійсно входимо в особливий режим життя країни. В першу чергу через економіку, в другу – через вибори, що наближаються, - підтримав пана Турчинова Юрій Луценко.– Ми повинні діяти згідно із законом і подолати в собі страх політичних звинувачень. Тому наказ номер один – забути про політику. Плювати, що скажуть про нас завтра!
Виступаючи на розширеній колегії МВС, перший віце-прем`єр Олександр Турчинов заявив, що Україна вже зараз знаходиться в умовах «військових дій».
Свою промову перед керівництвом МВС віце-прем`єр почав з апокаліптичного прогнозу щодо краху долара, що насувається . Очевидно, для того, щоб підтвердити своє право говорити такі речі, Турчинов вказав, що є доктором економічних наук, і почав інформувати присутніх про історію становлення американського долара і Федеральної резервної системи США, пише Коммерсант-Украина.
"Наступна стадія світової кризи – повне руйнування самого долара. У США цю проблему також прогнозують. Хаос, що насувається, неможливо зупинити без сильної влади. І стрижнем цієї влади у всіх країнах є МВС", - повідомив пан Турчинов.
Зал слухав ці слова в гробовій тиші, повідомляє видання. "Першою реакцією певної частини населення на серйозні проблеми буде бажання вирішити їх незаконним способом. І ось на цьому етапі ми повинні поставити заслін, - продовжував Олександр Турчинов.– Користуючись тим, що в залі немає нікого із сторонніх (пресу попросили із залу дещо раніше, проте Комерсант стверджує, що вдалося дізнатися про те, що відбувається за закритими дверима – ред.), з усією відповідальністю вам заявляю: ми знаходимося в умовах трагедії, що насувається, в умовах військових дій. Ви перші, хто це повинен зрозуміти".
«Ми дійсно входимо в особливий режим життя країни. В першу чергу через економіку, в другу – через вибори, що наближаються, - підтримав пана Турчинова Юрій Луценко.– Ми повинні діяти згідно із законом і подолати в собі страх політичних звинувачень. Тому наказ номер один – забути про політику. Плювати, що скажуть про нас завтра! Діяти згідно із законом і нічого не боятися!».
НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ
Виступаючи на розширеній колегії МВС, перший віце-прем`єр Олександр Турчинов заявив, що Україна вже зараз знаходиться в умовах «військових дій».
Свою промову перед керівництвом МВС віце-прем`єр почав з апокаліптичного прогнозу щодо краху долара, що насувається . Очевидно, для того, щоб підтвердити своє право говорити такі речі, Турчинов вказав, що є доктором економічних наук, і почав інформувати присутніх про історію становлення американського долара і Федеральної резервної системи США, пише Коммерсант-Украина.
"Наступна стадія світової кризи – повне руйнування самого долара. У США цю проблему також прогнозують. Хаос, що насувається, неможливо зупинити без сильної влади. І стрижнем цієї влади у всіх країнах є МВС", - повідомив пан Турчинов.
Зал слухав ці слова в гробовій тиші, повідомляє видання. "Першою реакцією певної частини населення на серйозні проблеми буде бажання вирішити їх незаконним способом. І ось на цьому етапі ми повинні поставити заслін, - продовжував Олександр Турчинов.– Користуючись тим, що в залі немає нікого із сторонніх (пресу попросили із залу дещо раніше, проте Комерсант стверджує, що вдалося дізнатися про те, що відбувається за закритими дверима – ред.), з усією відповідальністю вам заявляю: ми знаходимося в умовах трагедії, що насувається, в умовах військових дій. Ви перші, хто це повинен зрозуміти".
«Ми дійсно входимо в особливий режим життя країни. В першу чергу через економіку, в другу – через вибори, що наближаються, - підтримав пана Турчинова Юрій Луценко.– Ми повинні діяти згідно із законом і подолати в собі страх політичних звинувачень. Тому наказ номер один – забути про політику. Плювати, що скажуть про нас завтра! Діяти згідно із законом і нічого не боятися!».
НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ
четвер, 5 лютого 2009 р.
Заява УНА-УНСО (стосовно рішення міжнародного суду ООН в Гаазі щодо острову Зміїний)
3 лютого 2009 Міжнародний суд ООН в Гаазі прийняв рішення про те, що український острів Зміїний не може вважатися прибережною смугою України… Згідно з цією постановою Україна втратила 14000 кв.км. території з величезними запасами нафти й газу.
Історія довкола острова Зміїний - приклад зрадницької політики нині діючої влади, котра не здатна відстоювати національні інтереси, захищати територіальну цілісність України.
Українська влада, котра складається із зрадників, мародерів і спекулянтів, зовсім не переймається питаннями національної безпеки та безпеки громадян України. Наша безпека - в наших руках!
УНА-УНСО заявляє, що не визнає цього судового рішення, а також буде сприймати не тільки визнання з боку будь-яких як владних структур України так і окремих їхніх представників, як прояв ганебного колабраціонізму.
Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО) розцінює це судове рішення, як новий «міжнародну мюнхенську змову» в результаті якого 71 рік тому від Чехії було відторгнуто Судецьку область на користь нацистської Німетчини, що спричинило менше ніж за рік втрату Чехією своєї незалежності.
УНА-УНСО закликає всіх свідомих громадян України, перед загрозою повної анархії в державі, створювати на місцях загони самооборони для протидії можливій втраті Україною державного суверенітету, і забезпечення безпеки своїх сімей.
Ми звертаємось до офіцерів Збройних Сил України, Служби Безпеки України, Міністерства Внутрішніх Справ, Державної Прикордонної Служби, до всіх у кого залишила хоча б крапля совісті, хто давав присягу народу України, а не злочинній безвідповідальній владі, взяти на себе відповідальність за збереження територіальної цілісності України.
Україна єдина і неподільна.
Історія довкола острова Зміїний - приклад зрадницької політики нині діючої влади, котра не здатна відстоювати національні інтереси, захищати територіальну цілісність України.
Українська влада, котра складається із зрадників, мародерів і спекулянтів, зовсім не переймається питаннями національної безпеки та безпеки громадян України. Наша безпека - в наших руках!
УНА-УНСО заявляє, що не визнає цього судового рішення, а також буде сприймати не тільки визнання з боку будь-яких як владних структур України так і окремих їхніх представників, як прояв ганебного колабраціонізму.
Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО) розцінює це судове рішення, як новий «міжнародну мюнхенську змову» в результаті якого 71 рік тому від Чехії було відторгнуто Судецьку область на користь нацистської Німетчини, що спричинило менше ніж за рік втрату Чехією своєї незалежності.
УНА-УНСО закликає всіх свідомих громадян України, перед загрозою повної анархії в державі, створювати на місцях загони самооборони для протидії можливій втраті Україною державного суверенітету, і забезпечення безпеки своїх сімей.
Ми звертаємось до офіцерів Збройних Сил України, Служби Безпеки України, Міністерства Внутрішніх Справ, Державної Прикордонної Служби, до всіх у кого залишила хоча б крапля совісті, хто давав присягу народу України, а не злочинній безвідповідальній владі, взяти на себе відповідальність за збереження територіальної цілісності України.
Україна єдина і неподільна.
Взрыв жилого дома в Евпатории - дело рук террористов (документы)
Евпаторийскую пятиэтажку разрушил не взрыв газа, а детонация бризантного взрывчатого вещества. К таким выводам пришел независимый эксперт, доктор технических наук Владимир Захматов, приглашенный местным горсоветом. Специалист передал «Таймеру» документ – объемистую брошюру, в которой детально описывается ход независимого расследования и, собственно, выводы. Страшные выводы…
Прежде всего Владмир Захматов исследовал – мог ли взрыв газа причинить такие повреждения, которые получила злополучная пятиэтажка. Его вывод – нет.
- Во время взрывов разрушения причиняются избыточным давлением, - рассказывает ученый. - Так вот, взрыв газовоздушных смесей дает давление 6-8 килограммов на сантиметр. При таком несильном давлении легкие стены вываливаются целиком, а не дробятся. Кроме того, поскольку газовый взрыв проистекает относительно медленно, температура нарастает - поэтому обои, пластик, краска успевают обуглиться. На стенах образуется сажа. На месте же трагедии таких признаков не обнаружено. Плиты перекрытия и бетонные пояса в доме буквально рассыпались. Кроме того, очевидцы крушения «хрущевки» говорили о том, что над обрушившимися двумя подъездами поднялся столб пыли. Также люди чувствовали запах: «как после взрыва боеприпаса, запах пороха».
Эксперт подверг сомнению и тот факт, что эпицентр взрыва был в подвале, где располагалась ЖЭКовская мастерская. Конечно, официальному следствию так удобнее – есть плохие сантехники, есть их газовые баллоны, значит, есть и готовые «виновники» трагедии. Козлы отпущения, другими словами. Но тут есть ряд неувязок, на которые обратил внимание профессор Захматов.
Во-первых, в подвальном помещении не только нашли целые баллоны, но и абсолютно нетронутую мебель. При взрыве газа в подвале это было бы нереально. По мнению эксперта, характер повреждений дома говорит о том, что эпицентр взрыва был на втором этаже – ориентировочно это 22-я или 23-я квартиры. В одной из них погиб мужчина и его 9-летний сын. А вот владелец 23-ей квартиры не числится ни среди погибших, ни среди тех, кто получил компенсации и новое жилье. К тому же, двадцать третья квартира - и это хорошо видно на фото и видео – пострадала больше других. Взрыв выбил межкомнатную стену, срезал несущие стеновые блоки полуметровой толщины. Чугунная 40-килограммовая батарея отопления из этой квартиры выброшена на 34 метра. Причем большую часть этого расстояния она пролетела горизонтально со скоростью около 77 м/сек, не задев магазин, стоящий прямо напротив дома. Ее выбросило с высоты 4,6 метра, а уровень крыши магазина – 4,35 м. И батарея не задела его.
В экспертном заключении сказано: «Суммарный анализ позволяет сделать вывод о взрыве сосредоточенного заряда конденсированного взрывчатого вещества». То есть, взрывчатки.
Владимир Захматов рассчитал и количество взрывчатого вещества. Кстати, формулы тоже опровергают версию о взрыве газа. Судя по ним, даже если бы газ заполнил подвал и все квартиры первого и второго этажей дома, то его количества не хватило бы для того, чтобы так разрушить пятиэтажку. Объем газа достиг бы в таком случае 1770 кубометров, а для разрушения двух подъездов, по мнению ученого, нужно было бы намного больше - 2360-2950 кубометров. К тому же, жильцы в таком случае обязательно бы почувствовали запах газа.
Расчеты скорости взрыва показали, что речь идет о бризантных веществах, то есть о таких, которые взрываются быстро, высвобождая огромное количество энергии.
«Мы можем с достаточной степенью точности предположить, - пишет Захматов, - что заряд взрывчатого вещества состоял примерно из:
- 60 кг. тротила, это мог быть гранулированный тротил в двух мешках по 30 кг, стандартная упаковка;
- 45 кг гексогена в виде белого порошка в 1-2 мешках стандартных упаковок;
- аммотол от 70 до 100 кг в 4-5 мешках стандартной упаковки;
- аммонит от 90 до 130 кг в 5-7 мешках стандартной упаковки».
Учитывая, что на месте взрыва не обнаружено металлических осколков, Владимир Захматов практически исключает, что взорваться могли артиллерийские боеприпасы или гранаты.
«Такой характер разрушения секции дома по уровню второго этажа с последующим оседанием секции дома, достаточно убедительно свидетельствует о взрыве мощного заряда бризантного взрывчатого вещества с высокой скоростью детонации, который создал мощную взрывную волну с коротким временем воздействия», - говорится в экспертном заключении.
Профессор склоняется к мысли, что у кого-то из жильцов дома могла храниться взрывчатка, каким-то образом похищенная с военных складов. Скорее всего, в стандартной упаковке. Находился опасный склад примерно в 4 метрах от несущей стены на втором этаже здания. Кто бы не хранил взрывчатку – простой вор или потенциальный террорист – он допустил взрыв. Это могло произойти по разным причинам – хранение вместе со взрывчаткой детонаторов к ней, открытый огонь, попытки «попробовать» сжечь небольшое количество вещества.
Евпаторийские депутаты получили эти выводы эксперта и уже направили их в республиканскую прокуратуру. Но примет ли следствие такую неудобную версию с явно криминальным оттенком – неизвестно.
Напомним, взрыв в Евпатории произошел 24 декабря. Обрушились два подъезда 5-этажного жилого дома, в результате 27 человек погибли (в том числе трое детей). 28 декабря по факту взрыва прокуратура Крымской автономии возбудила уголовное дело, по которому были задержаны директор коммунального предприятия “Житловик-1″, мастер участка и газоэлектросварщик, подозреваемые в причастности к взрыву. Рудольф Лауде, «Таймер» (Симферополь)
середа, 4 лютого 2009 р.
Бегун Глухов пришел вторым
Наш спецкор Ирина Куксенкова выяснила: первого дезертира грузины просто отправили обратно.
Скандальная история со сбежавшим в Грузию сержантом Глуховым приобрела неожиданный и не менее скандальный поворот. Как выяснил на месте событий спецкорреспондент “МК” , Глухов оказался не единственным дезертиром. Просто он первый, кого не удалось вернуть.
Информацию о том, что сержанта похитили грузинские спецслужбы, наши военные в Цхинвале воспринимают с улыбкой. И озвучивают другую, до банальности простую версию.
— В магазин его послали вечером. Тут до грузин 15 метров. А он ушел совсем. К сожалению, бывают в армии такие “бойцы-затупки”, — рассказывает мне офицер. — Я когда в Узбекистане служил еще в советское время, у меня боец один отправился из Чирчика пешком домой в Саратов. Далеко, понятное дело, не ушел, а когда его поймали, он свой поступок объяснил тем, что соскучился по дому…
Сержанта Глухова действительно никто не похищал. Ушел и предал он абсолютно осознанно. Просто в силу своих умственных способностей Глухов так и не понял, что именно он сделал, поедая американские котлеты в Тбилиси.
Версию того, что он сбежал по доброй воле, подтверждает еще и тот факт, что из наших частей в Южной Осетии уже бегали солдаты. Но таких откровенных “подстав” они себе не позволяли. Последний перед Глуховым случай дезертирства был не так давно — из батальона в верхнем городке, “Шанхая”, убежал солдат-срочник:
— Служил там рядовой из Бурятии, — утверждает полковник из части, дислоцированной в Южной Осетии. — Домой очень хотел, решил уйти. Хорошо хоть оружие оставил…
Солдат этот плохо разбирался в особенностях местности и ушел в сторону Никози. Из расположения верхнего батальона открывается прекрасный вид на это грузинское село, до него рукой подать. В Никози он сел в автобус, но далеко уехать ему не удалось — сняли с рейса грузинские полицейские. Абсолютно ничего они с ним не сделали, связались с нашим командованием и передали бойца российским военным. Никаких интервью мировым телеканалам он не стал давать. Больше того, грузины ему этого даже не предлагали. Просто проверили документы и депортировали со своей территории. Солдату в части надавали подзатыльников и отправили служить дальше. Впрочем, долго он не прослужил, все равно убежал. Только на этот раз извлек уроки и ушел в сторону России. Поймали его аж в районе Рокского туннеля.
Но больше на “Шанхай” не отправляли, перевели в другую часть…
— А что вообще в Южной Осетии делают срочники? — спрашиваю у офицера.
— Ситуация такова, что пока толком их статус не определен. Сейчас по всем частям предлагают по контракту за неплохие деньги ехать сюда. Но мало кто соглашается. Вот срочников и гонят. Хотя здесь все это происходит с лета.
Сейчас в Южной Осетии одна из основных проблем — укрепление границ. В Ахалгори нагнали большое количество российских войск. По оперативной информации, грузины намерены устроить в этом районе маленькую войну…
Скандальная история со сбежавшим в Грузию сержантом Глуховым приобрела неожиданный и не менее скандальный поворот. Как выяснил на месте событий спецкорреспондент “МК” , Глухов оказался не единственным дезертиром. Просто он первый, кого не удалось вернуть.
Информацию о том, что сержанта похитили грузинские спецслужбы, наши военные в Цхинвале воспринимают с улыбкой. И озвучивают другую, до банальности простую версию.
— В магазин его послали вечером. Тут до грузин 15 метров. А он ушел совсем. К сожалению, бывают в армии такие “бойцы-затупки”, — рассказывает мне офицер. — Я когда в Узбекистане служил еще в советское время, у меня боец один отправился из Чирчика пешком домой в Саратов. Далеко, понятное дело, не ушел, а когда его поймали, он свой поступок объяснил тем, что соскучился по дому…
Сержанта Глухова действительно никто не похищал. Ушел и предал он абсолютно осознанно. Просто в силу своих умственных способностей Глухов так и не понял, что именно он сделал, поедая американские котлеты в Тбилиси.
Версию того, что он сбежал по доброй воле, подтверждает еще и тот факт, что из наших частей в Южной Осетии уже бегали солдаты. Но таких откровенных “подстав” они себе не позволяли. Последний перед Глуховым случай дезертирства был не так давно — из батальона в верхнем городке, “Шанхая”, убежал солдат-срочник:
— Служил там рядовой из Бурятии, — утверждает полковник из части, дислоцированной в Южной Осетии. — Домой очень хотел, решил уйти. Хорошо хоть оружие оставил…
Солдат этот плохо разбирался в особенностях местности и ушел в сторону Никози. Из расположения верхнего батальона открывается прекрасный вид на это грузинское село, до него рукой подать. В Никози он сел в автобус, но далеко уехать ему не удалось — сняли с рейса грузинские полицейские. Абсолютно ничего они с ним не сделали, связались с нашим командованием и передали бойца российским военным. Никаких интервью мировым телеканалам он не стал давать. Больше того, грузины ему этого даже не предлагали. Просто проверили документы и депортировали со своей территории. Солдату в части надавали подзатыльников и отправили служить дальше. Впрочем, долго он не прослужил, все равно убежал. Только на этот раз извлек уроки и ушел в сторону России. Поймали его аж в районе Рокского туннеля.
Но больше на “Шанхай” не отправляли, перевели в другую часть…
— А что вообще в Южной Осетии делают срочники? — спрашиваю у офицера.
— Ситуация такова, что пока толком их статус не определен. Сейчас по всем частям предлагают по контракту за неплохие деньги ехать сюда. Но мало кто соглашается. Вот срочников и гонят. Хотя здесь все это происходит с лета.
Сейчас в Южной Осетии одна из основных проблем — укрепление границ. В Ахалгори нагнали большое количество российских войск. По оперативной информации, грузины намерены устроить в этом районе маленькую войну…
* * *
Ми випрягли волів, перевернули плуга,
Сідлаємо коней та гостримо списи.
Відкинули жалі, згадали всі наруги,
Прости нас, Господи, помилуй і спаси.
На скресі двох світів стаємо до двобою,
На скресі двох епох гряде шляхетний світ.
Віч-на-віч Нація з безликою юрбою.
Навколо ворогів - суцільний живопліт.
Волога цвіль Європ лоскоче наші ніздрі,
Спекотних Азій тлін судомить рамена.
Чекає бій. Все інше буде… після.
Життя триває. Точиться війна.
(1990 рік)
Більше поезій тут
Ми випрягли волів, перевернули плуга,
Сідлаємо коней та гостримо списи.
Відкинули жалі, згадали всі наруги,
Прости нас, Господи, помилуй і спаси.
На скресі двох світів стаємо до двобою,
На скресі двох епох гряде шляхетний світ.
Віч-на-віч Нація з безликою юрбою.
Навколо ворогів - суцільний живопліт.
Волога цвіль Європ лоскоче наші ніздрі,
Спекотних Азій тлін судомить рамена.
Чекає бій. Все інше буде… після.
Життя триває. Точиться війна.
(1990 рік)
Більше поезій тут
5 лютого 2009 року о 18-00 за адресою м. Київ, вул. Ярославів вал, 9 відбудеться вечір пам`яті Анатолія Лупиноса.
Запрошуємо друзів згадати добрим словом Дядю Толю.
Змалювати постать Лупиноса настільки легко, як і визначити силу впливу місячного сяйва на ріст телеграфічних стовпів на території, скажімо, Броварського району. Невмотивованість, а швидше, незрозумілість багатьох вчинків пана Анатолія була й досі лишається причиною несприйняття його деким.
Змалювати постать Лупиноса настільки легко, як і визначити силу впливу місячного сяйва на ріст телеграфічних стовпів на території, скажімо, Броварського району. Невмотивованість, а швидше, незрозумілість багатьох вчинків пана Анатолія була й досі лишається причиною несприйняття його деким. Та це давня українська традиція. Чубаті селяни то здавали полякам козацьких ватажків, то скопом виловлювали поодиноких запорізьких козаків по плавнях Петра1. Лупиносу щастило в житті. Доля була поблажлива до нього, посилаючи важкі випробування та б`ючи іноді так, що інший би не витримав і сотої частки. Та він був одним з небагатьох обраних – для боротьби, в якій йому судилося загартуватися і перемогти. Йому щастило на друзів і ворогів. І мав він їх безліч – кагебістське та міліцейське начальство, «воров в законе», політв`язнів – майбутніх лідерів національно-визвольних рухів СРСР, різноманітних «авторитетів». Він сам був авторитетом. В розмові з одним банкіром Дядя Толя, нещадно смалячи одну цигарку за одною, сказав: «До мене, молодого хлопця, щоб поговорити, прилітали на «зону» генерали КДБ – Едік Шеварнадзе та Гейдар Алієв, а з Гамсахудрія та Ельчібеєм я сидів». Зустрівся він з ними вже через двадцятиліття – в 90х, коли ті вже були президентами своїх держав. Пощастило Анатолію вже тоді, коли комендант Аджеро-Судженського табору допоміг втекти його батькам, пожалівши ще зовсім малу дитину, старшу сестру Анатолія. На Донбасі, куди пробралася родина, 20 вересня 1937 року, в селі Новоолександрівка Червоноармійського районуДонецької області і ародився майбутній бунтар. З початком війни батьки зібралися на рідну Черкащину, і до рідної домівки, за браком транспорту, чотирирічний Толік добирається верхи на коровах. У 1954 році закінчує середню школу в м. Монастирищі і вступає на механіко-математичний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Та в жовтні 1965го, під час поїздки на Кавказ, Антаолія заарештовують. Вирок – 6 років таборів, у яких вистачало буйного елементу – бандерівців, власовців, «лісових братів» з Прибалтики, офіцерів ГРУ та інших бойових офіцерів, що їх Сталін пачками засилав до різних ЛАГів і які часто спільно з бандерівцями піднімали повстання. Але саме двадцятирічного Лупиноса бувалі вояки обрали головою страйкового комітету політтабору Ь 7 Дубровлаг у Мордовії. Та страйк придушили танками, а його голову при цьому сильно покалічили. Лупинос отримує 10 років «критої» - тобто тюремної камери. Покарання відбував у Володимирській закритій тюрмі та в спецтаборі особливого суворого режиму Ь 10. Пережив кілька голодівок протесту з примусовим годуванням. Під час перебування у Володимирській «критій» отримав параліч ніг, та все ж, після двох років лікування, звільнившись у 1968му році, докладаючи нелюдських зусиль починає пересуватися на милицях і вступає на економічний факультет Української сільськогосподарської академії. З милиць – на кувіньку, далі - своїми ногами. Та навчання було недовгим. 22 травня 1971 року, на сходці біля пам»ятника Шевченку, Лупиніс читає свого вірша «я бачив, як безчестили Матір» і йде на другий строк, цей раз по спецлікарнях. На небі таки є Бог. Лікарі жаліли дивного пацієнта, намагалися сильно не заколювати, і той довго не затримувався на одному місці. Головлікар однієї з найстрашніших психушек пообіцяла обламати, нарешті, Лупиносу роги. По прибутті Анатолій за звичкою почав писати у всі інстанції про чисельні порушення, і з властивим йому гумором сповістив, між іншим, що головний лікар живе статевим життям зі своїми паціентами. Лікарню замучили комісіями та перевірками, а головлікар через дев»ять місяців звільнилась з роботи народивши сина. Якось ми запитали Дядю Толю про одного його бізнесмена, на що той відповів коротко: «Це мій син. Незаконнонароджений.», але на запитання, чи цей синок, часом, не дитя тієї лікарки, лише мовчки посміхнувся. Та Верховний Суддя буває і жорстоким. Свою лепту у другу ходку внесла однокурсниця Лупиноса, яка «стучала» на нього в КДБ, і до якої, на своє горе, він був небайдужий. Наврядчи Анатолію було легше сидіти, знаючи, що все наступне навчання її оточує повна мовчанка з боку однокурсників. Ледве не збожеволівши, з радістю отримавши направлення на роботу, нещасна приїжджає в невеличке містечко, де мешкає якась лупиносова рідня. І тотальна мовчанка триває.
Поспішне одруження з алкоголіком і виїзд у Сибір, де щоденні побої, навряд чи можна назвати порятунком. Не доведи Господи, такої страшної кари за зраду. Коли на закаті «пєрєстройки» Лупиноса по-звірячому побили, він відлежувався у майстернях черкаських художників, хоча для тих це було досить небезпечно. Цей епізод життя пана Анатолія маловідомий, і рятівникі ще обов`язково дочекаються своїх «дослідників». Його обколотого звільнили додихати, не розуміючи, що випускають джина з пляшки. «Зелений світ», «Меморіал». Народний Рух, незалежні профспілки, Українське Православ`я, Спілка офіцерів України, інші організації нарешті УНА-УНСО постали завдяки невсипущій енергії Анатолія Лупиноса. Та він належить не тілтки їм. Швидше усім нам. Україні. Лупиніс повертає на Україну під час розвалу Союзу сотні солдат та офіцерів, наших земляків, витягує їх із полум»я війни з «гаряччих точок» СНД. Напевно, мало хто з них вже пам`ятає, кому завдячувати порятунком. Таки справді «добро наказуемо», хоча Лупиніс ніколи не думав про вдячність чи винагороду. Метляючи бородою, часом тягнучи паралізовану колись ногу, метається він по планеті. Подзвонивши із Вільнюса, що їде в Баку, повідомляє із Штатів, що добрався туди з Анкари, заскочивши по дорозі у Варшаву та Душанбе. І це при повній відсутності будь-яких документів. Прямо як отець Фьодор: «Как он туда залез, чем питается, неизвестно». Лише раз був із посвідченням Комітету соціального захисту військовослужбовців при Кабінеті Міністрів України, коли вивозив з-під бомбардувань чеченських дітей. Наявність документів і стала, на думку Лупиноса, приводом для його затримання працівниками ФСБ Росії. Жартував: «Вирішили – якщо є документ, значить ссучився, «пошол на сотрудничество с режимом». Після чисельних протестів, у тому числі і президентів закавказьких держав, та ноти МЗС України, був звільнений із фільтраційного табору, хоча, я підозрюю, що хавдяки тому, що дістав своїми (вибачте, дуже хочеться написать «базарами») розмовами. У Корчинського, незважаючина його надмірний цинізм і пихате ставлення до нормальних людей, є влучні рядки про Дядю Толю: «Його можна було викинути з літака в будь-якій незнайомій країні без грошей та документів і за два дні зустріти в кабінетах міністрів та президентів. Знаходилося все: машини, квартири, «вікна» на кордонах, ефірний час на телебаченні. Через тиждень його вже знали всі і він знав усіх. Він миттєво орієнтувався в ситуації і вже сам пояснював її аборигенам, навчав і розводив із неймовірним апломбом». Під час перших переговорів із Джохаром Дудаєвим Лупиніс говорив дві з половиною години, дозволивши йому репліки аж на п`ятнадцять хвилин. Іще з Корчинського: «Харчувався кавою і сигаретним димом. За три дні перетворював новий костюм на ганчірку». Для розмови Лупиноса із президентом Вірменії, після розшуків по всій країні, знайшли розкішну сктерку зеленого плюшу. Підпалюючи цигарку одна від одної Дядя Толя залишив на раритеті сорок дірок від недопалків. Міг випити за день банку кави і ми його чи несиломіць примушували їсти.
Стригли. Насильно вдягнений новий костюм перетворював в одежу перших апостолів – рубище. Та Корчинський вже далеко від політичної боротьби, і Лупиноса судити Богові і нам, його землякам. А по Кавказу вже ходять легенди про «Білого Діда» та «Українського Аксакала». Не тримався хвилі, але був справжнім батьком чотирьом названим дітям від тендітної жіночки, яка після того страшного побиття прийняла його, вигнавши чоловіка-п`яничку. Та двом синам, які народилися, коли йому було за п`ятдесят. Правду пишуть козацькі літописи, що запорізькі козаки, які не загинули в бою до 55 років ішли у свої монастирі або у Велику Україну, одружуючись з молодими дівчатами, наживали з ними дітей, ще й колисали онучат. І нині по українській землі бігають дві Лупиносові копії разючої схожості. Коли пана Анатолія влітку 91го, під час ГКЧП, в ччерговий раз затримали, його дружина із малим сином на руках подалася до Києва визволяти чоловіка. Начальник одного з райвідділів внутрішніх справ, який до того їх і в очі не бачив, випадково йшов назустріч. І враз зупинився навпроти, як вкопаний, і ствердно промовив: «Це Лупиносів син».Якби ж то наше суспільство таке структуризоване і традиціоналістське, як індійське. Козак-характерник і філософ Анатолій Лупиніс – це український Джавахарлал Неру; побільше б Україні Лупиносів! Але його самого уже не вернеш. Вісім смертельних хвороб раптово зламали залізну волю та безмежну жагу життя і боротьби. Якісь одномірні високі чини, якими багата поки ще наша Держава, вперто не давали дозволу поховати на Байковому цвинтарі. УНА-УНСО – «Лупиносові діти» - заявила, що принесе і поставить домовину біля приміщення Київради. І тоді Олександр Омельченко наполіг, щоби Лупиноса поховали таки на Байковому. Повторення похорону Патріарха Володимира 1995 року не відбулося, і вічний бунтар знайшов спочинок неподалік від своїх побратимів Стуса, Тихого, Литвина, наших молодих хлопців, що загинули в Грузії. Він обажався, коли його називали дідом, говорив: «Мені 19, як тоді, коли вперше пов`язали». Таким, дев`ятнадцятирічним, він і пішов у вічність. Ми вважаємо, що синів пана Анатолія – Іванка та Миколу, чекає доля українського офіцера. І тоді Ольга, дружина Лупиноса, сказала: «Хлопці, не хвилюйтеся, я вирощу своїх синів Лупиносами». Впевнений – так і буде. Вони будуть достойні пам»яті свого батька. Того, хто дуже багато зробив для утвердження авторитету України у світі, хто спалахнув і згорів, як протуберанець. Неофіційного посла України. Козака і християнина Дядю Толю. Пана Анатолія. Анатолія Лупиноса.
Руслан Зайченко. УНА-УНСО
Запрошуємо друзів згадати добрим словом Дядю Толю.
Змалювати постать Лупиноса настільки легко, як і визначити силу впливу місячного сяйва на ріст телеграфічних стовпів на території, скажімо, Броварського району. Невмотивованість, а швидше, незрозумілість багатьох вчинків пана Анатолія була й досі лишається причиною несприйняття його деким.
Змалювати постать Лупиноса настільки легко, як і визначити силу впливу місячного сяйва на ріст телеграфічних стовпів на території, скажімо, Броварського району. Невмотивованість, а швидше, незрозумілість багатьох вчинків пана Анатолія була й досі лишається причиною несприйняття його деким. Та це давня українська традиція. Чубаті селяни то здавали полякам козацьких ватажків, то скопом виловлювали поодиноких запорізьких козаків по плавнях Петра1. Лупиносу щастило в житті. Доля була поблажлива до нього, посилаючи важкі випробування та б`ючи іноді так, що інший би не витримав і сотої частки. Та він був одним з небагатьох обраних – для боротьби, в якій йому судилося загартуватися і перемогти. Йому щастило на друзів і ворогів. І мав він їх безліч – кагебістське та міліцейське начальство, «воров в законе», політв`язнів – майбутніх лідерів національно-визвольних рухів СРСР, різноманітних «авторитетів». Він сам був авторитетом. В розмові з одним банкіром Дядя Толя, нещадно смалячи одну цигарку за одною, сказав: «До мене, молодого хлопця, щоб поговорити, прилітали на «зону» генерали КДБ – Едік Шеварнадзе та Гейдар Алієв, а з Гамсахудрія та Ельчібеєм я сидів». Зустрівся він з ними вже через двадцятиліття – в 90х, коли ті вже були президентами своїх держав. Пощастило Анатолію вже тоді, коли комендант Аджеро-Судженського табору допоміг втекти його батькам, пожалівши ще зовсім малу дитину, старшу сестру Анатолія. На Донбасі, куди пробралася родина, 20 вересня 1937 року, в селі Новоолександрівка Червоноармійського районуДонецької області і ародився майбутній бунтар. З початком війни батьки зібралися на рідну Черкащину, і до рідної домівки, за браком транспорту, чотирирічний Толік добирається верхи на коровах. У 1954 році закінчує середню школу в м. Монастирищі і вступає на механіко-математичний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Та в жовтні 1965го, під час поїздки на Кавказ, Антаолія заарештовують. Вирок – 6 років таборів, у яких вистачало буйного елементу – бандерівців, власовців, «лісових братів» з Прибалтики, офіцерів ГРУ та інших бойових офіцерів, що їх Сталін пачками засилав до різних ЛАГів і які часто спільно з бандерівцями піднімали повстання. Але саме двадцятирічного Лупиноса бувалі вояки обрали головою страйкового комітету політтабору Ь 7 Дубровлаг у Мордовії. Та страйк придушили танками, а його голову при цьому сильно покалічили. Лупинос отримує 10 років «критої» - тобто тюремної камери. Покарання відбував у Володимирській закритій тюрмі та в спецтаборі особливого суворого режиму Ь 10. Пережив кілька голодівок протесту з примусовим годуванням. Під час перебування у Володимирській «критій» отримав параліч ніг, та все ж, після двох років лікування, звільнившись у 1968му році, докладаючи нелюдських зусиль починає пересуватися на милицях і вступає на економічний факультет Української сільськогосподарської академії. З милиць – на кувіньку, далі - своїми ногами. Та навчання було недовгим. 22 травня 1971 року, на сходці біля пам»ятника Шевченку, Лупиніс читає свого вірша «я бачив, як безчестили Матір» і йде на другий строк, цей раз по спецлікарнях. На небі таки є Бог. Лікарі жаліли дивного пацієнта, намагалися сильно не заколювати, і той довго не затримувався на одному місці. Головлікар однієї з найстрашніших психушек пообіцяла обламати, нарешті, Лупиносу роги. По прибутті Анатолій за звичкою почав писати у всі інстанції про чисельні порушення, і з властивим йому гумором сповістив, між іншим, що головний лікар живе статевим життям зі своїми паціентами. Лікарню замучили комісіями та перевірками, а головлікар через дев»ять місяців звільнилась з роботи народивши сина. Якось ми запитали Дядю Толю про одного його бізнесмена, на що той відповів коротко: «Це мій син. Незаконнонароджений.», але на запитання, чи цей синок, часом, не дитя тієї лікарки, лише мовчки посміхнувся. Та Верховний Суддя буває і жорстоким. Свою лепту у другу ходку внесла однокурсниця Лупиноса, яка «стучала» на нього в КДБ, і до якої, на своє горе, він був небайдужий. Наврядчи Анатолію було легше сидіти, знаючи, що все наступне навчання її оточує повна мовчанка з боку однокурсників. Ледве не збожеволівши, з радістю отримавши направлення на роботу, нещасна приїжджає в невеличке містечко, де мешкає якась лупиносова рідня. І тотальна мовчанка триває.
Поспішне одруження з алкоголіком і виїзд у Сибір, де щоденні побої, навряд чи можна назвати порятунком. Не доведи Господи, такої страшної кари за зраду. Коли на закаті «пєрєстройки» Лупиноса по-звірячому побили, він відлежувався у майстернях черкаських художників, хоча для тих це було досить небезпечно. Цей епізод життя пана Анатолія маловідомий, і рятівникі ще обов`язково дочекаються своїх «дослідників». Його обколотого звільнили додихати, не розуміючи, що випускають джина з пляшки. «Зелений світ», «Меморіал». Народний Рух, незалежні профспілки, Українське Православ`я, Спілка офіцерів України, інші організації нарешті УНА-УНСО постали завдяки невсипущій енергії Анатолія Лупиноса. Та він належить не тілтки їм. Швидше усім нам. Україні. Лупиніс повертає на Україну під час розвалу Союзу сотні солдат та офіцерів, наших земляків, витягує їх із полум»я війни з «гаряччих точок» СНД. Напевно, мало хто з них вже пам`ятає, кому завдячувати порятунком. Таки справді «добро наказуемо», хоча Лупиніс ніколи не думав про вдячність чи винагороду. Метляючи бородою, часом тягнучи паралізовану колись ногу, метається він по планеті. Подзвонивши із Вільнюса, що їде в Баку, повідомляє із Штатів, що добрався туди з Анкари, заскочивши по дорозі у Варшаву та Душанбе. І це при повній відсутності будь-яких документів. Прямо як отець Фьодор: «Как он туда залез, чем питается, неизвестно». Лише раз був із посвідченням Комітету соціального захисту військовослужбовців при Кабінеті Міністрів України, коли вивозив з-під бомбардувань чеченських дітей. Наявність документів і стала, на думку Лупиноса, приводом для його затримання працівниками ФСБ Росії. Жартував: «Вирішили – якщо є документ, значить ссучився, «пошол на сотрудничество с режимом». Після чисельних протестів, у тому числі і президентів закавказьких держав, та ноти МЗС України, був звільнений із фільтраційного табору, хоча, я підозрюю, що хавдяки тому, що дістав своїми (вибачте, дуже хочеться написать «базарами») розмовами. У Корчинського, незважаючина його надмірний цинізм і пихате ставлення до нормальних людей, є влучні рядки про Дядю Толю: «Його можна було викинути з літака в будь-якій незнайомій країні без грошей та документів і за два дні зустріти в кабінетах міністрів та президентів. Знаходилося все: машини, квартири, «вікна» на кордонах, ефірний час на телебаченні. Через тиждень його вже знали всі і він знав усіх. Він миттєво орієнтувався в ситуації і вже сам пояснював її аборигенам, навчав і розводив із неймовірним апломбом». Під час перших переговорів із Джохаром Дудаєвим Лупиніс говорив дві з половиною години, дозволивши йому репліки аж на п`ятнадцять хвилин. Іще з Корчинського: «Харчувався кавою і сигаретним димом. За три дні перетворював новий костюм на ганчірку». Для розмови Лупиноса із президентом Вірменії, після розшуків по всій країні, знайшли розкішну сктерку зеленого плюшу. Підпалюючи цигарку одна від одної Дядя Толя залишив на раритеті сорок дірок від недопалків. Міг випити за день банку кави і ми його чи несиломіць примушували їсти.
Стригли. Насильно вдягнений новий костюм перетворював в одежу перших апостолів – рубище. Та Корчинський вже далеко від політичної боротьби, і Лупиноса судити Богові і нам, його землякам. А по Кавказу вже ходять легенди про «Білого Діда» та «Українського Аксакала». Не тримався хвилі, але був справжнім батьком чотирьом названим дітям від тендітної жіночки, яка після того страшного побиття прийняла його, вигнавши чоловіка-п`яничку. Та двом синам, які народилися, коли йому було за п`ятдесят. Правду пишуть козацькі літописи, що запорізькі козаки, які не загинули в бою до 55 років ішли у свої монастирі або у Велику Україну, одружуючись з молодими дівчатами, наживали з ними дітей, ще й колисали онучат. І нині по українській землі бігають дві Лупиносові копії разючої схожості. Коли пана Анатолія влітку 91го, під час ГКЧП, в ччерговий раз затримали, його дружина із малим сином на руках подалася до Києва визволяти чоловіка. Начальник одного з райвідділів внутрішніх справ, який до того їх і в очі не бачив, випадково йшов назустріч. І враз зупинився навпроти, як вкопаний, і ствердно промовив: «Це Лупиносів син».Якби ж то наше суспільство таке структуризоване і традиціоналістське, як індійське. Козак-характерник і філософ Анатолій Лупиніс – це український Джавахарлал Неру; побільше б Україні Лупиносів! Але його самого уже не вернеш. Вісім смертельних хвороб раптово зламали залізну волю та безмежну жагу життя і боротьби. Якісь одномірні високі чини, якими багата поки ще наша Держава, вперто не давали дозволу поховати на Байковому цвинтарі. УНА-УНСО – «Лупиносові діти» - заявила, що принесе і поставить домовину біля приміщення Київради. І тоді Олександр Омельченко наполіг, щоби Лупиноса поховали таки на Байковому. Повторення похорону Патріарха Володимира 1995 року не відбулося, і вічний бунтар знайшов спочинок неподалік від своїх побратимів Стуса, Тихого, Литвина, наших молодих хлопців, що загинули в Грузії. Він обажався, коли його називали дідом, говорив: «Мені 19, як тоді, коли вперше пов`язали». Таким, дев`ятнадцятирічним, він і пішов у вічність. Ми вважаємо, що синів пана Анатолія – Іванка та Миколу, чекає доля українського офіцера. І тоді Ольга, дружина Лупиноса, сказала: «Хлопці, не хвилюйтеся, я вирощу своїх синів Лупиносами». Впевнений – так і буде. Вони будуть достойні пам»яті свого батька. Того, хто дуже багато зробив для утвердження авторитету України у світі, хто спалахнув і згорів, як протуберанець. Неофіційного посла України. Козака і християнина Дядю Толю. Пана Анатолія. Анатолія Лупиноса.
Руслан Зайченко. УНА-УНСО
неділя, 1 лютого 2009 р.
Сибіряки зажадали від Москви припинити красти їхній газ
Товариство народів фінно-пермської групи зажадало від Росії негайно припинити видобуток газу на сибірській території. У інтерв'ю українській пресі представник Товариства, фінноугрознавець Ростислав Мартинюк вказав, що корінні народи Сибіру: ханти, мансі, ненці — обурені маніпуляціями, що проводяться кремлем з їхніми природними ресурсами.
Слід припинити видобуток газу на території Ханти-Мансійського і Ямало-Ненецького автономних округів і транзит його на підтвердження статусу приналежності надр корінним народам Західного Сибіру, вимагають сибіряки.
У 1992 році їхні представницькі органи зробили відповідні заяви, вони в той або інший способом внесені до конституційних документів автономій. Ігнорувати їх протизаконно.
80% так званого російського газу видобувається в межах Ханти-Мансійського округу і на ненецькому півострові Ямал. У багатьох випадках — безпосередньо на землях із статусом «родових угідь», які вилучені з об'єктів, де можуть проводитися розвідувальні і видобувні роботи.
Але з першого дня, коли ханти і мансі оголосили суверенітет над своїми надрами, московські картелі систематично підкуповують органи місцевої влади і пересічних людей. Часом залякують.
Проте фінно-угри не розгублені. Вони знають, що це їхні землі, а вкрадене повинне бути повернене. Зокрема, хантам і мансі.
Російські грабіжники чужих природних багатств з «Газпрому» не визнають протизаконність свого бізнесу. «Газпром» — згусток цинізму і суто колоніальної поведінки, коли сильний отримує все, а слабкого просто терпить, свідчать сибіряки.
Корінні народи за викачані Москвою на їхній території газ і нафту в кращому разі отримують хабар — від відра горілки на стійбищі до приватних свердловин для поступливих олігархів.
Торгівля ресурсами, вкраденими в корінних народів Сибіру, є аморальною, гідною засудження Євросоюзом і Україною, куди Москва продає крадений газ, вказує Товариство народів фінно-пермської групи.
У Західному Сибіру корінні жителі незмінно протестують проти російської окупації. Лідер Естонії Томас Ільвес прямо сказав: беріть приклад з своїх європейських родичів, боріться за національне звільнення і державність.
У боротьбі з російськими окупантами в сибіряків є й інші союзники. Сибірський біль краще розуміють ерзяни (Мордовія), комі, удмурти, марі.
Хантийська, або, ширше, західносибірська проблема — це виклик не тільки фінно-уграм, а всій Європі. Вона зараз повинна задуматися: чи добре опалювати будинки Риму і Берліну краденим газом?
Ханти говорять: ні. Усі мансі нелояльні Росії. Тому що не можна грабувати і в той же час вимагати пошани, вказав представник народів Західного Сибіру, поневолених Росією, вказує активіст Товариства народів фінно-пермської групи, фінноугрознавець Ростислав Мартинюк. Кавказ-Центр
СКАНДАЛ. Єпископ Вільямсон: «голокост» євреїв в Німеччині влаштували не німці, а американці
Католицький єпископ Річард Вільямсон в інтерв'ю шведському телебаченню висловив свою тверду невіру в єврейський міф про «голокост».
Єпископ заявив, що вигадки про те, що в німецьких таборах були нібито вбито 6 мільйонів євреїв, є відвертою брехнею. Насправді євреїв загинуло в таборах не більше 300 тисяч. До того ж загинули вони під бомбами американської і британської авіації, оскільки керівництво західних союзників вважало, що в цих таборах розташовані заводи з виробництва боєприпасів.
Це інтерв'ю було записане ще до нового року, проте оприлюднене в січні.
«Так, це моя думка, і я думаю, що газові камери ніколи не існували», — вказав єпископ.
Він навів докладні технічні факти, які доводять, що не могло існувати печей такої висоти і форми, як стверджують адепти «голокосту», а двері таких «камер» не могли герметично закриватися.
Відповідаючи на питання, чи вважає він себе антисемітом, Р.Вільямсон відповів:
«Антисемітизм поганий тільки тоді, коли він йде проти правди, але якщо існують достовірні факти, вони не можуть бути поганими».
Р.Вільямсон належить до групи прихильників кардинала Лефевра, єврея, що прийняв християнство.
Під тиском фактів Ватикан був змушений відмінити днями відлучення від церкви християн, що не вірять в єврейський міф про «голокост». Кавказ-Центр
Єпископ заявив, що вигадки про те, що в німецьких таборах були нібито вбито 6 мільйонів євреїв, є відвертою брехнею. Насправді євреїв загинуло в таборах не більше 300 тисяч. До того ж загинули вони під бомбами американської і британської авіації, оскільки керівництво західних союзників вважало, що в цих таборах розташовані заводи з виробництва боєприпасів.
Це інтерв'ю було записане ще до нового року, проте оприлюднене в січні.
«Так, це моя думка, і я думаю, що газові камери ніколи не існували», — вказав єпископ.
Він навів докладні технічні факти, які доводять, що не могло існувати печей такої висоти і форми, як стверджують адепти «голокосту», а двері таких «камер» не могли герметично закриватися.
Відповідаючи на питання, чи вважає він себе антисемітом, Р.Вільямсон відповів:
«Антисемітизм поганий тільки тоді, коли він йде проти правди, але якщо існують достовірні факти, вони не можуть бути поганими».
Р.Вільямсон належить до групи прихильників кардинала Лефевра, єврея, що прийняв християнство.
Під тиском фактів Ватикан був змушений відмінити днями відлучення від церкви християн, що не вірять в єврейський міф про «голокост». Кавказ-Центр
Підписатися на:
Дописи (Atom)
