Ненавижу я тебя, Россия...

За истоптанную сапогами землю
За пропитанную кровью и слезами
Вспаханную гусеницей танков
И засеянную сыновей костями
Ненавижу я тебя, Россия -
В кулаке у дьявола зажатой
Будешь ты тысячелетья плакать,
Каяться, но нет тебе прощенья..

Нет, не покорить земли цветущей
Не сгрести в карманы наши горы,
И не выпить вместо водки реки..
Ты рабыня - старая, больная,
Ты рабыня дьявола навеки..
Ненавижу я тебя, Россия...

Хотят ли русские войны?

Хотят ли русские войны?
Не спрашивай у тишины,
Не спрашивай у тех солдат,
В мемориалах, что лежат.
Спроси у цинковых гробов,
В которых молодых сынов
С земель соседских привозили
Старухам, чтоб те слезы лили.
Спроси у бравых тех ребят,
В Кремле которые сидят,
К погонам звезды пришивая,
Дубиной «мирною» махая.
Спроси у патриотов с бритыми главами,
Как «мирно» темными ночами,
Они «мочили» молдаван и греков,
Кавказцев разных и узбеков.
Спроси у Польши и Литвы:
Им о России снятся сны?
У пражской ты спроси весны:
Хотят ли русские войны?
Спроси у венгров, как когда-то
На танках русские солдаты,
По Будапешту рассекали,
Угорцев к миру «приучали».
Тебе ответит старый финн,
Проживший много — до седин,
Как «мирно» русские войска
Рвались сквозь зиму и снега.
Есть что сказать и белорусу коренному,
Тому, чьи предки из литвин,
Какою жуткою ценою
Им мир и братство подарил москвин.
Когда Суворова орда
Палила села, города…
Спроси, спроси у Куропат,
Там непокорные лежат.
Спроси, что Украине братской,
Заверенной в любви славянской,
Из цепких рук большого брата,
Зачем защит искать у НАТО?
Спроси всех западных славян,
Как миру их учил Иван…
Миролюбив солдат Иван
Бомбил Кабул, Афганистан.
В их кишлаки и города
Не мир пришел — пришла беда.
Спроси у вдов, детей Чечни,
Хотят ли русские войны?
Кто такой русский «миротворец»,
Тебе ответит всякий горец.
Грузин, улыбчивый всегда,
Сквозь слезы просто промолчит.
От миролюбия соседа
Сейчас его земля горит.
Хотят ли русские войны?
И от Китая до Литвы
Найдется ль хоть один сосед,
Который твердо скажет,- «НЕТ!»?

Чекістська хунта готується до атаки на країни Балтії

http://www.kavkazcenter.com/ukr/Згідно з повідомленням англійської газети The Sunday Times з посиланням на джерела в армії РФ, чекістський уряд Росії вперше з часу закінчення холодної війни вже почав оснащення свого балтійського флоту ядерними боєголовками. Раніше чекісти тільки погрожували це зробити.За планом Путіна-Менделя, що передбачає відновлення СРСР, ця атомна зброя буде в першу чергу використана проти Естонії, Латвії і Литви.
Шведський міністр закордонних справ Карл Більдт заявив, що плани Росії оснастити свій флот на Балтиці атомною зброєю не є нічим новим для Швеції, передає китайська агенція Синьхуа з посиланням на шведську ІА ТТ.
Більдт заявив, що Швеція вже дістала доступ до інформації, що чекісти вже розмістили тактичну ядерну зброю в окупованій Росією Східній Пруссії. Пускові установки знаходяться в безпосередній близькості від об'єктів, що відносяться до чекістського флоту в районі Кенігсберга.
«Це для нас не несподіванка, хоча подібні повідомлення рідко з'являються в пресі», сказав Більдт, і додав, що Швецію більше турбує та обставина, що ядерна зброя досі грає основну роль в загальній військовій доктрині Росії.
Кенігсберг знаходиться між Польщею і Литвою, які є членами НАТО.
Американський портал з питань безпеки The New Insecurity так прокоментував нову загрозу людству, що йде від московських чекістів:
«Якщо президент Медведєв здійснить свою загрозу оснастити балтійський флот ядерними ракетами, направленими на країни НАТО, тоді НАТО повинне розглянути можливість блокади кенігсбергського порту, де базується флот. В усякому разі, абсолютно необхідна сильніша присутність ВМС НАТО в Балтійському і Чорному морях. Прем'єр-міністр Путін обіцяв побудувати величезний новий флот як виклик Америці. Це не можна ігнорувати»

На центральну площу Москви вийшли дисиденти. Їх традиціно заарештували

Як і 40 років тому, на Червону площу Москви 24 серпня вийша купка дисидентів. Протесувати проти агресії в Грузії. Що далі? Політичні процеси та мордовські концтабори?
Висловити свій протест проти введення російських військ до Грузії, на Червону площу, вийшли семеро дисидентів.
Вони тримали в руках банер "За вашу і нашу свободу". Акція була присв'ячена 40-річчю з дня аналогічної демонстрації на Червоній площі в Москві, коли радянські правозахисники висловили протест проти введення військ до Чехословаччини.
"Сьогодні о 12 годині дня на Лобовому місці пройшла акція: сім молодих людей і дівчат, на згадку про радянських дисидентів, які в 1968 році так само вийшли на площу. Вони вийшли на площу з розтяжкою "За нашу і вашу свободу", - повідомила в ефірі "Ехо Москви" кореспондент "Нової газети" Олена Костюченко, додавши, що троє учасників акції і п'ятеро кореспондентів було затримано.

Серед затриманих Веніамін Дмітрошкин, Микола Зборошенко, Іван Ніненко. Імена інших поки не відомі.
Російські правозахисники протестують проти затримання в неділю на Червоній площі групи молодих людей, яка збиралася провести акцію у зв'язку з 40-літтям введення радянських військ до Чехословаччини і висловити протест проти військової операції Росії в Грузії.
"Чому мирним громадянам не можна мирно вийти на Червону площу? Вони що, на когось кидаються і представляють небезпеку? У наших правоохронців знову спрацював хапальний інстинкт", - сказала глава Московської групи (МХГ) Гельсінкі Людмила Алексєєва.
Вона нагадала, що 40 років тому, радянські спецслужби жорстоко присікли акцію правозахисників, які зібралися на Лобовому місці на Червоній площі, протестуючи проти введення військ до Чехословаччини.
За словами Алексєєвой, в неділю на Червоній площі збиралися провести акцію декілька активістів Молодіжного правозахисного руху, яких затримала міліція. "У нас на Червоній площі заборонені акції. Чому? Чому це площа для вождів, а не для людей?" - сказала Алексєєва.
Вона також захищає право молодих людей вільно висловити свою незгоду з діями Росії проти Грузії, оскільки, на її думку, "події 1968 року - введення радянських військ до Чехословаччини і нинішня військова акція Росії проти Грузії дуже схожі".
Глава МХГ повідомила, що правозахисники і активісти громадських організацій говоритимуть про це на мітингу, який відбудеться в понеділок увечері на Чистопрудному бульварі. Проведення мітингу узгоджене з московськими властями, відзначила Алексєєва.
Джерело в правоохоронних органах, підтведило журналістам, що чотири люди були затримані за спробу провести несанкціонований мітинг на Червоній площі. Всіх затриманих доставили у відділення ВС "Китай-місто" і обіцяли відпустити після складання протоколів про адміністративне правопорушення. Про долю затриманних журналістів нічого поки не відомо.
За матеріалами російських ЗМІ

Окупація Грузії.

Росія готується до анексії Криму та нової Мюнхенської угоди

70-річчя Мюнхенської угоди, яке поминатимуть 29–30 вересня цього року набуває особливої тональності, і не лише через «ювілей». Відповідно до цієї угоди, підписаної провідними європейськими державами 1938 року, Чехословаччину було віддано на поталу нацистам. Як сім десятиріч тому британський прем'єр Чемберлен та його французький візаві Даладьє увійшли в історію своїм огидним плазуванням перед Гітлером, так і сьогодні Захід демонструє свою сервільність перед московським ведмедем, що скуштував таки після багаторічної дієти свіжого м'яса і тепер жадатиме його знову і знову. Адже серпень 2008-го чим далі, тим більше асоціюється з вереснем 1938-го.



Промчавши по трасі від аеропорту до Тбілісі, яка відтоді носить його ім'я, Президент Буш запевнив на велелюдному мітингу, що США і Грузія завжди будуть разом. Англосаксонська відстороненість та обійми Буша й Путіна в Пекіні в перші дні конфлікту розбила ці порожні слова на друзки. (До речі, уся американська преса коментує момент, коли родина Бушів скочила з місць і щосили аплодувала американському плавцеві, який здобув золоту медаль, а Путін демонстративно не плеснув у долоні й не звівся на ноги).



Кореспондент Нью-Йорк Таймс, який приєднався до обозу грузинських військ, що понуро залишали Горі, наслухався на свою адресу чимало гірких слів: «Де Америка? Де НАТО?» Зрозуміло, що мова про участь Заходу у військових діях не йде, однак і мова дипломатії настільки немічна, що тільки розвеселяє Кремль. Ну й що з того, що Медвєдєва виключать із «великої вісімки»? Путін так і планував: Дімі там нічого особливо робити, а через чотири року він повернеться до тієї компанії.



Америка насправді панічно остерігається Ірану, його напівміфічного ядерного потенціалу. Невже слід чекати медового періоду між Москвою і Тегераном, аби нагадати США, що біполярний світ відновлено на кавказьких згарищах пострадянської епохи, яка завершилася у серпні 2008 року?



Україна, схоже, буде наступною за Грузією, і Кримський півострів за таких обставин, за таких безглуздих чвар тих, хто називає себе українською елітою, може бути анексований Росією. Матриця анексії вже протестована в Південній Осетії — начхавши на українське законодавства, Москва почне видавати російські паспорти кримчанам, і ті, відчувши право сильного і побачивши його на телеекранах РТР і Першого російського, вишикуються за ними в чергу. А потім Росія захищатиме не просто права російськомовного населення, а своїх громадян. Чорноморський флот, напрактикувавшись на грузинських гондолах, розверне гармати на адміністративні будинки, в яких, за висловлюванням депутата-регіонала, сидять «українські гауляйтери».

Я гидую москалями!

Я бачу, що їхня природа анітрохи не змінилась від часів руйнування Батурина.
Щоб російські танки ніколи не пройшли Хрещатиком, я не фінансую москалів, тому:
1. Не купую товарів, зроблених в Росії (перші три цифри коду товару 460 або написи «Сделано в России» чи «Made in Russia»);
2. Не користуюся послугами російських компаній (приймаються пропозиції щодо поповнення списку):

— заправки «Лукойл»,

— заправки «Татнєфть»,

— стільникова мережа МТС (Масковская Тєлєффонная сєть),

— стільникова мережа «Білайн»,

— БМ-Банк «Банк Маскви»,

— ВТБ (Внєшторгбанк),

— страхова компанія «Провідна»(РосГосСтрах),

— мережа магазинів «Спортмастер»,

— мережа магазинів «Євросєть».
3. Ніколи не проголосую на виборах за московських маріонеток — Партію Регіонів, КПУ та інших холуїв, що б вони не обіцяли.
УКРАЇНА — ДЛЯ ПАТРІОТІВ УКРАЇНИ!

Арійці

Термін „арійці” (або „орійці”) – фактично є синонімом „білої раси”. В дослідженнях присвячених цій темі завжди було забагато спекуляцій. Довгий час заперечувалося саме існування арійських племен, і, що цікаво, ті „історики”, які заперечували існування арійців, постійно наголошували на „особливій ролі” в історії людства жидів. Особисто я вважаю, що „особлива роль” жидів, полягає лише у вигадуванні неймовірної брехні, як то біблія, холокост чи заперечення існування арійських племен.
Як би там не було, в наш час жоден поважаючий себе історик, не стане заперечувати існування арійців. І так само, жоден поважний підручник з історії Стародавнього Світу, не може обійтися без згадки про грандіозний похід арійців в Індію. В цій невеличкій роботі я спробую підсумувати відомості про арійців, що існують в сучасній науковій літературі.
Зародження Білої Раси
Загальновизнаним в сучасній науці є той факт, що мавпоподібні предки людини мешкали в Африці. Я не стану зупинятися на перехідних формах, допитливий читач може ознайомитися з величезною кількістю спеціальної наукової літератури написаної з цього приводу. Перейду відразу до сучасного антропологічного типу людей – кроманьйонців. Цей тип людей виник 100 – 50 тисяч років тому. Такі великі часові рамки свідчать, як про те, що серед сучасних учених немає єдиної думки щодо часу зародження цього типу людей, так і про те, що процес утворення нового виду був розтягнений у часі – еволюція ніколи не діє одномоментно, їй потрібен тривалий час, протягом якого і накопичуються зміни. Символічно, що останки першої людини сучасного (кроманьйонського) типу археологи знайшли в Європі.
Існуючі на сьогодні наукові дані свідчать, що одночасно з зародженням і формуванням кроманьйонського типу відбувалося і розділення в межах цього типу на раси і мовні групи. Потрібно нагадати, що ці процеси співпадають в часі з епохою останнього Великого зледеніння (100 – 12 тисяч років до н.е.).
В цей час частина дна Північного Льодовитого океану була сушею, вкритою льодом, і була складовою частиною материку Євразії. Ця територія являла собою рівнини, вкриті ґрунтом з річкових відкладів. На цих ґрунтах розташовувалися пасовища тундрового типу, на яких паслися стада мамонтів, оленів, вівцебиків, шерстистих носорогів. На цих тварин і полювали мисливці, що дадуть початок арійським племенам. Їхні сліди знайдено археологами не лише в Європейському Приполяр’ї але й навіть далеко за Полярним колом, зокрема на архіпелазі Шпіцберген.

Відомості по полярні ночі і північні сяйва, та й взагалі про північ, постійно зустрічаються в древньогрецькій, кельтській і древньоіндійській міфології, беручи свій початок від усних оповідань древніх арійських племен.

Умови полярного клімату і способу життя сформували расовий тип арійських племен. Світла шкіра, блакитні або сірі очі, високі з атлетичною будовою тіла (біологи прекрасно знайомі з цим феноменом – збільшенням розмірів тіла у видів, що проживають в холодних регіонах. Та навіть і сьогодні найвищою нацією на Землі є норвежці).

Суворі умови життя, постійна боротьба з природою, колективне полювання на крупних тварин, привели до формування особливого типу особистості, власне кажучи інший тип і не вижив би за таких умов - тут мав місце природний добір у найжорсткішому вигляді. Отже, для арійців характерними є войовничість, творча енергія (необхідна спочатку для винайдення засобів виживання, потім породила всю передову сучасну науку і культуру), вроджений колективізм (необхідний при полюванні на крупних тварин, типу мамонтів, згодом знадобився і на війні).



Початок руху на південь

Закінчення льодовикового періоду і процес потепління, що розпочався за тим, призвели до серйозних змін природного середовища і, відповідно, місць проживання арійських племен. Перш за все, потепління призвело до різкого збільшення рівня Світового океану (до 100 м).

Під впливом потепління практично суцільний льодовий масив нинішнього Північного Льодовитого океану почав танути. Стада крупних травоїдних тварин, що слугували основним джерелом їжі для мисливських арійських племен, почали рухатися на південь, слідом за ними пішли і люди. Цей рух відбувався в період між 11 і 9 тисячоліттями до н.е. Арійці розходилися по світу радіально, неначе промені світла, що прямують від свого джерела в різні боки.

Поступово арійці почали перетворюватися з мисливців-кочовиків, на кочовиків-пастухів. Одночасно вони відкривали вміння виплавляти мідь, бронзу, а потім і залізо. Арійці приручили коня, але із-за відсутності необхідного спорядження, майже до початку 1 тисячоліття до н.е., не було можливості використовувати його для їзди верхи, тому коней запрягали у вози і бойові колісниці. Саме арійцям належить честь бути винахідниками колеса.

За кілька тисячоліть арійським племенам вдалося збільшити свою чисельність з 35-50 тисяч (під час життя на півночі) до 3-4 мільйонів осіб. На території України арійці породили унікальну за рівнем тогочасного розвитку Трипільську культуру. І саме з території сучасної України розпочала свій грандіозний похід на Індію частина арійських племен.



Кольорові племена

В той час, як закінчення льодовикового періоду сприяло руху арійців на південь, воно ж привело і до руху негроїдних племен з Африки на північ.

Під час льодовикового періоду на територіях Сахари (яка була тоді квітучим регіоном), нинішніх Ефіопії і Сомалі, на Східноафриканському узбережжі мешкало населення негроїдного типу. В період потепління розпочалося висихання Сахари і утворення на її території смуги пустель, що примусило негроїдне населення рухатися на південь або на північ. Ті що пішли на північ заселяли південь Європи, і частину Азії.

Одночасно розпочалося утворення пустелі Гобі в Монголії. Це примусило монголоїдні кочові племена рухатися на південь і південний-схід, завойовуючи території Центрального і Південного Китаю, Індокитаю, Малайського півострова та Індонезії, Кореї та Японії, знищуючи там племена австрало-негроїдного антропологічного типу.



Боротьба

Рано чи пізно арійці повинні були зіштовхнутися з представниками кольорових рас. Так і відбулося. Тут і проявили себе всі ті переваги, що виплекав в арійцях природній добір: войовничість, творча енергія, вроджений колективізм, унікальні фізичні дані. Арійці виходили переможцями з усіх воєн, що велися проти кольорових рас, та ще й знаходили час і сили на те, щоб повоювати між собою.

Історики і досі сперечаються з приводу того, як же далеко на південь вдалося просунутися арійським племенам. Та ми можемо абсолютно точно стверджувати, що арійці були господарями території сучасного Ірану та Іраку, Єгипту, і, звісно, Індії.

Зрозуміло, що арійці не читали наукової літератури присвяченої расовим питанням, адже такої тоді просто не існувало, проте інтуїтивно вони відчували переваги своєї раси перед іншими расами. Саме тому, повсюди вони створювали закони, що забороняли представниками арійських рас схрещуватися з кольоровими. Проте, як і слід було очікувати, завжди знаходилися дурники, що не слухали розумних порад. Саме тому, по мірі руху на південь, все більше і більше відчувалася втрата арійцями арійськості. Дуже чітко це помітно навіть зараз. Найбільш північні нащадки арійців – скандинави і зараз славляться світлим волоссям і блакитними очима. У німців це виявляється вже менше. Ще менше у слов’ян. А найпівденніші арійці, з вищих каст індійського суспільства, хоча і зберегли в цілому європеоїдні риси обличчя, та вже не відрізняються ані світлим волоссям, ані блакитними чи сірими очима, ані високим зростом.

Біда арійських племен виявляється в тому, що їхні гени рецесивні. Тобто при схрещуванні арійця з негроїдом або монголоїдом перевагу отримують саме гени кольорових. Це і є ахіллесова п’ята арійських племен. І саме на цьому будують свою політику знищення білої раси жиди. Жиди завозять в Європу цілі орди кольорових, жиди домагаються надання всіляких пільг для кольорових, щоб ті могли не працюючи добре почуватися в Європі (чорний емігрант з Африки отримує допомогу по безробіттю у Франції вищу, ніж зарплата білого емігранта з України, який на жодні пільги розраховувати не може). Крім того, жиди через підконтрольні засоби масової інформації насаджують серед нащадків арійців дегенеративні цінності, що аж ніяк не сприяють росту народжуваності, а навіть навпаки (історія промивання мізків дуже давня, і розпочалася вона ще тоді, коли жидам вдалося насадити серед арійців релігію дегенератів – християнство). Тому чи варто дивуватися, що найпопулярніше ім’я серед новонароджених в сучасному Амстердамі – Мухаммед, і зрозуміло, що він не білий.



Кінець жидівських країн

Кінець у країн захоплених жидами завжди один. Спочатку вони завозять туди кольорових дегенератів доки вони не стануть більшістю в країні. Потім ці дегенерати асимілюють арійську меншість. Потім країна деградує і гине – її роздирають внутрішні чвари жидівської верхівки, що б’ється за надприбутки. Внутрішніх сил для подолання деградації в країні вже не має, адже творча енергія властива лише для арійців, яких уже або просто не залишається в достатній кількості, або вони повністю усуваються від управління державою. Потім з’являється зовнішній ворог, який і добиває прогнилу державу. І не має значення як називатиметься ця країна: Рим (сплюндрований жидами-християнами), Хазарія (сплюндрована жидами-іудеями), СРСР (сплюндрована жидами-більшовиками), Франція чи США (сплюндровані жидами-космополітами) – кінець врешті-решт буде один: зникнення сильного арійського начала і, як наслідок, неминуча деградація і загибель держави.

Зрозуміло, що у найбільш виграшному становищі виявиться та арійська за складом населення країна, що вбережеться від кольорової навали. Адже коли сусіди деградують, саме вона і заволодіє їхніми територіями. І тут я хочу дати кілька порад Українцям:

1. Знищуйте кольорових загарбників всіма доступними засобами. Не давайте їм можливості вільно почуватися на нашій землі. І не чекайте допомоги чи хоча б розуміння від жидо-кацапської влади, що керує зараз Україною – представники цієї влади такі ж вороги для Українців, як і кольорова наволоч.

2. Підтримуйте на виборах найбільш право-радикальні політичні рухи, і не лише словом, але й ділом!

3. Якщо нам не вдасться визволити Україну з під жидо-кацапського гніту, тоді ми звісно загинемо, і говорити немає про що. Якщо ж все-таки Українці здобудуть перемогу, тоді потрібно поговорити про методи відродження нації. Вони мають бути такими:

а) пропаганда в засобах масової інформації культу великої сім’ї, що має не менше 4-5 дітей – сім’ї в яких менше дітей, є просто неповноцінними, чоловіків в таких сім’ях потрібно висміювати як імпотентів;

б) збільшення матеріальної допомоги по догляду за дитиною – для жінки найбільш прибутковою роботою має стати народження і виховання дітей;

в) дозволити еміграцію в Україну лише особам арійського типу, себто білим людям;

г) розвиток репродуктивного клонування – найсучасніший засіб, що дозволить швидко отримати величезну кількість світлошкірих, світловолосих і блакитнооких дітей – найбільш чистого арійського типу. Саме проти такого клонування і виступають жиди, адже в цьому вони вбачають реальний порятунок арійської раси, а отже, власну загибель. В той же час жиди підтримують розвиток, так званого, медичного клонування, суть якого полягає в тому, що білих жінок будуть використовувати в якості „контейнерів” для клонів, після чого їм доведеться робити аборти і віддавати зародки для отримання стовбурових клітин, з яких будуть готуватися медичні препарати для багатої жидівської „еліти”.

Вихід для арійців взагалі і Українців зокрема, лише один – боротися і побороти

Джейн Гарденер Чому так старанно оберігається секрет лохокосту?

Я можу зрозуміти єврейських сіоністів, які жахаються ідеї втручання науковців-істориків у вивчення Голокосту. Я маю на увазі, що ніхто з них не хоче фігурувати в цьому питанні як відвертий брехун. Або як дурень, якого втягнули у 62-річну брехню, не дивлячись на все сильніші докази неправдивості поширюваної ними інформації про долю євреїв під час другої світової війни. Виявилося, що більшість того, про що вони нам розповідали, було неправдою, а факти були перекручені до невпізнання. Вони самі вже відмовилися від своїх найбільш неймовірних тверджень за ці всі роки. Наприклад, про кількість загиблих. Спочатку стверджували, що в одному лише Освенцімі (Аушвіці) загинуло 9 мільйонів, згодом ця цифра була переглянута та з кінця війни постійно змінювалася. Згодом музей в Освенцімі зменшив кількість загиблих з 4-ох до 1,5 мільйонів, та за довідками Червоного Хреста навіть ця цифра є перебільшеною {1}. Не будемо навіть здогадуватись, як можна зменшити на два з половиною мільйони жертв Освенціму, проте й далі мати загальну суму в 6 мільйонів загиблих. Навіть першокласник зрозуміє, що математика тут не працює. Під час одного з судових засідань проти пана Ернста Зюнделя, пан Зюндель та його адвокати примусили Червоний хрест представити дані організації щодо обліку загиблих. Червоний хрест представив документ про те, що кількість загиблих по всіх таборах склала 280 тисяч (див. фото). Звичайно, людська смерть від тифу, голоду та інших причин є поганою справою. Але коли війна підходила до кінця та німецькі транспортні комунікації були знищені бомбардуваннями союзних військ, то це унеможливило забезпечення продовольством. В результаті загинуло багато цивільного населення Німеччини, а що вже казати за увязнених у концтаборах. По закінченні війни, коли світ став забувати її наслідки, свідчення про Голокост почали набувати все неймовірніших розмірів, особливо коли суспільна думка почала налаштовуватися проти Ізраїлю під час війни у 1967-му році. Пізніше деякі з неймовірних свідчень про Голокост були облишені. Наприклад, «свідчення» про виготовлення мила з євреїв або абажурів з їхньої шкіри для німців були відкликані та покладені на «запорошені полички». Брехня Елі Візеля про те, що начебто євреїв кидали живцем у палаючі печі (звідки пішла назва «Голокост») згодом була відкинута. Та й інші голокостівські фанати були спіймані на різного роду наклепах та неправдивих показах разом з такими, як Симон Візенталь, Рудольф Вірба та інші. Симон Візенталь дав багато свідчень, які конфліктують між собою. Що ж до його місцеперебування під час війни, то були навіть чутки, що він співпрацював з німцями, хоча в моїх джерелах підтвердження цьому не було. Коли співпрацівник запитав у Рудольфа Вірби (який пізніше став професором у престижному університеті Канади), чи те, що він розповів у інтервю в документальному фільмі «Шоах» було правдою, Вірба відповів з цинічною посмішкою: «Я не знаю. Я був тільки актором і прочитав мій текст» {2} Вірба був (як виглядало) одним з небагатьох полонених, якому вдалося втекти з Освенціма та згодом описати це. Його рапорт став одним з основоположних документів Голокосту. Але його свідчення під час судового процесу пана Зунделя були повні брехні, викручувань та ухилянням від відповідей. Нам брехали в самій основі про концтабори. Вони не були, як виглядає, центрами по масовому знищенню євреїв. Фактично ще ніхто не довів до цього часу, що Гітлер віддав такий наказ. Концтабори були центрами для затриманих, де їх примушували працювати, та де ув'язнені (які були під підозрою та являлися загрозою для безпеки) затримувалися та працювали на компанії — такі як IG Farber та інші. Ув'язнені діставали платню за працю «концтабірними грошима» — лагергельд — які були зроблені спеціально для цієї мети. {3} Навіть опублікований та широко читаний щоденник Анни Франк — молодої дівчини, яка нібито 2 роки переховувалася з її сім’єю на горищі, щоб уникнути нацистів, — може бути фальшивкою. Існують свідчення, що ці дописи були включені у щоденник кимось іншим, а не Анною Франк, що було власне опубліковано у «New York Post». {4} Навіщо продовжувати цю брехню? Ці гидкі фабрикації та перебільшення є інструментом для євреїв вічно залишатися «потерпілими» і використовувати це задля держави Ізраїль. Важливо також те, що Голокост зробився грошовою «дійною коровою». Недавно мені попалася цитата зі статті, яку написали Адам Сейдж та Роджер Бойз: «У березні 1952 року, зразу перед тим, як почалися переговори з Німеччиною, Йоганан Бадер сказав: «Скажімо, вони (німці) заплатять вам за 6 мільйонів євреїв. Але коли період репарацій буде закінчено... де ви ще дістанете 6 мільйонів, щоб одержати більше грошей?» ... Хаім Ландау сказав на мові ідиш до Шмуля Дайян (Мапай): “A glick hot unz getrofen (нам пощастило) — 6 мільйонів євреїв було замордовано і за це ми можемо дістати гроші» {5}. Уявіть собі, що може статися, якщо цей всесвітньо відомий «голокостівський кіт» буде випущений з мішка? По-перше, євреї будуть змушені зупинити гру в потерпілих і утриматися від тверджень, що вони постраждали більше, ніж хто-небудь у будь-який період історії. По-друге, безумовна підтримка держави Ізраїль та 15 мільонів доларів, які щоденно відкашлюють американські платники податків, дуже ймовірно випарувалися б - як і підтримка та кооперація між двома країнами. По-третє, німці будуть нарешті виправдані. Я впевнена, що буде якась озлобленість з їхньої сторони, але хто може докоряти їм за це? Німці (а також поляки, оскільки Освенцім та більшість концтаборів знаходилися на території Польщі) отримали клеймо злих, ненависних, антисемітських монстрів, які були здатні на найстрашніші дії проти євреїв. В покарання за це вони мають справу з Голокостом, що насильно нав’язується обом останні 62 роки. І це не все. Німецькі платники податків мусіли виплатити 60 мільярдів доларів — це приблизна сума, яка була отримана від них способом вимагання. У це не включено 1.25 мільярдів доларів, які швейцарські банки запропонували виплатити в разі, коли б усі подальші вимагання, пов’язані з Голокостом, були припинені проти них. {6} Це є причиною, чому «секрет Голокосту» так пильно оберігається. Чому Гермар Рудольф, Давид Ірвінг та Ернст Зюндель поряд з іншими були звинувачені у злочині ненависті та дістали вирок. Напевно, жодна подія в історії світу не оберігалася так пильно та сильно, як Голокост. Що вони ховають? Звичайно, якщо вони, що так міцно тримаються поширеної версії Голокосту, були б абсолютно правдивими та впевнені у свідченні своїх очевидців, то чому б їм не сприяти відкритому науковому дослідженню? Відповідь зрозуміла — вони не можуть допустити цього. Якщо це станеться, то вони будуть виявлені як брехуни. Вони знають, що єврейська версія війни має настільки багато брехливих свідчень та перебільшень, що тепер мусять заборонити будь-які спроби чесних досліджень, щоб це їм не коштувало. Я б також боялася помсти проти євреїв, яка може закінчитися ще більшою трагедією. Я не тримаю помсти у моєму серці. Я просто вірю, що нам винні правду. Німецькому народові винні правду. Найбільше Давиду Ервінгу, Гермару Рудольфу, Ернесту Зунделю та багатьом іншим “ревізіоністам” винні правду. Та виправдання. З розвитком інтернету та свобідного обміну інформацією, який він забезпечує, я вірю, що правда вийде на світ. Це вже по трошки відбувається. Все більше веб-сторінок та блогів обговорюють це питання — і все більше відкриваються очі у людей на правду. Принаймні, люди намагаються ставити запитання і хочуть отримати відповідь. Ейб Фоксман (Abe Foxman) та його співзлочинники можуть спробувати заборонити та виключити сайти та блоги, але їх є дуже багато, тож навіть він не може зупинити цей потік. Правда буде знана, якою б вона не була. Я не маю жодного сумніву що до цього. Я тільки надіюсь, що це буде за мого життя.

Джейн Гарденер 1 червня 2007 р

Левко Лук’яненко До єврейського питання або чи існує в Україні антисемітизм?

Слово “семіт” – етнічний термін, що означає групу народів точно так саме, як слово “слов’янин” означає іншу групу народів; причому у першому як і в другому випадку ці терміни означають не так кровну, як мовну спорідненість.

До групи семітських народів належать араби, сірійці, євреї, ефіопи, мальтійці. Слово “антисеміт” таким чином означає людину, що є проти цієї групи народів.Відразу зауважу, що я не зустрічав жодного українця, який був би проти всіх семітських народів, отже вживання в Україні терміну “антисеміт” з наукової точки зору абсолютно безпідставне. Українці виробляли своє ставлення до інших націй та національних груп, з якими мали взаємини, на основі їхнього ставлення до українців, а не на основі етнічних ознак.

З часу проголошення Україною державної незалежності Україна зацікавлена встановити широкі дипломатичні, економічні, культурні та інші зв’язки з іншими державами світу. Семітські народи – це широкий ареал близькосхідних та північно африканських країн. Господь наділив українців плодоносними землями, семітів наділив великими покладами нафти. В плані міжнародного поділу праці українці і семітські народи мають величезні природні передумови для економічної співпраці обидвох сторін: українці виробляють сільськогосподарську продукцію, володіють технічними знаннями і мають технічні можливості розвивати в семітських країнах мережі нафтогонів, будувати залізниці, мости, греблі, електростанцій тощо взамін за нафту, бавовну та інші їхні традиційні товари. Сфери такої співпраці величезні і можуть обраховуватися в мільярдах доларів. Україна зацікавлена в розширені такої співпраці і того вона зовсім не зацікавлена, щоб серед семітських народів поширювали наклеп, буцімто українці – антисеміти. Той, хто це робить, зокрема деякі територіально українські сіоністи, прагнуть загальмувати розширення економічних і інших взаємин України з арабами та іншими семітськими народами, тобто діють супроти українських національних інтересів. І тут хочу підкреслити, що я за розширення взаємин з Ізраїлем, але категорично проти того, щоб Україна відмовилася від розширення взаємин з іншими семітськими народами.

Євреї як і будь-яка інша нація, складається з людей, що заробляють собі на хліб-сіль фізичною працею, і людей, що заробляють на прожиття розумовою працею. Співвідношення між першою і другою категоріями у них таке ж, як і в інших націй (що ж стосується торгівлі, до якої мають пристрасть і в яку залучений відносно великий відсоток євреїв, то торгівля сама по собі на її низовому рівні не переводить людей в інтелектуальну категорію). Тому проблема формування ідеології - це проблема інтелектуальної частини нації і сіонізм – це власне її плід. Абсолютна більшість євреїв ідентифікують себе на основі побутових звичок, правил, моральних норм, а не на основі ідеології - явища теоретичного.

В Ізраїлі діє парламентська демократія з її міжпартійною боротьбою. Там для виборців має значення різниця між партійними програмами та методами політичної боротьби, до яких вдається та чи та партія. В Україні євреї як громадяни України входять до різних політичних партій. При цьому над поділом громадян за партійною ознакою є поділ щаблем вище, що ділить всі партії країни на групи партій, наприклад, група партій націоналістичних, націонал-демократичних, соціалістичних, християнських, бізнесових. Очевидно з такого рівня класифікації можна розглядати й сіонізм--ідеологію групи єврейських партій, що сповідує виключність єврейської нації і ставить її над іншими націями. Сіонізм був визнаний ООН за расистську ідеологію і поставлений в один ряд з німецьким (гітлерівським) нацизмом та італійським фашизмом, які були Нюрнберзьким трибуналом засудженні й заборонені.

Якщо сіоністи, дотримуючись ідеї зверхності над іншими націями, проживаючи в Україні, проявляють зверхність щодо українців, то нам, ясна річ, не може це подобатися. В Україні живуть росіяни, білоруси, грузини, татари, і багато інших національних груп. Претензія сіоністів на виділення з низки інших національних груп несправедлива.

Україна ухвалили закони, що встановлюють рівне (справедливе) ставлення українців до національних груп, які живуть на нашій землі. Виділення однієї з них – це несправедливість, і якщо такий факт поки що має місце, то лишень як тимчасове явище перехідного суспільства.

Прагнення до справедливості передбачає побудову міжетнічних взаємин не на успадкованих від минулого забобонах (і хто сказав, що українці їх більше мають щодо євреїв, аніж євреї щодо українців?), а на фактах, на статистичній інформації. ( За останнім переписом єврейська національна меншина з 17 назв національних меншин посідає дев’яте місце).

Відкритість українського суспільства – умова, що дає можливість (інструмент), за допомогою якого міжетнічні взаємини можна привести до справедливості. Факт, що у паспорті громадянина України не має фіксації, до якої національності належить власник паспорта, суперечить принципу відкритості суспільства, бо приховує найважливіший чинник, що становить суть міжетнічних взаємин. Як можна вивчати міжетнічні взаємини, не знаючи основного кількісного показника?! Як можна вивчати й характеризувати взаємини між росіянами, євреями, татарами не знаючи, скільки їх живе в Україні? І якщо ми хочемо відкритого справедливого суспільства, то чого громадянин України має приховувати свою національність?

Трохи історії. Історія євреїв показує, що в усіх країнах, де їм дозволили були поселитися, вони в основному займалися ремеслом, торгівлею та нагромадженням капіталів і з допомогою капіталів проникали ( і проникають) в державні структури і справляли значний вплив на державні справи. Вони вміють підтримувати дружбу з владою. Українці в 17 сторіччі підняли національно-визвольну війну проти польської окупації. Інтереси української нації і польської окупаційної влади були протилежні. Перед війною (Хмельниччиною) євреї дружили з польською владою і часто допомагали польській владі знущатися над українцями. Коли почалася війна проти окупантів, то козаки били всіх, хто уособлював чужу владу і не вина українців, що євреї були серед чужої влади. Очевидячки козакам було б приємніше, коли б євреї допомагали їм, а не полякам-окупантам.

Початок 20 сторіччя. Перша світова війна. Повалення царату. Боротьба української нації за відновлення державності. Проголошення незалежності Української народної республіки. Боротьба за державність. Український уряд проводить найтолерантнішу політику щодо національних меншин у т. ч. й щодо євреїв. Їх допускають до участі в уряді. І в цей час керівництво червоної Росії, що майже суцільно єврейське за національністю, мобілізовує величезні імперські сили на боротьбу проти молодої української держави. Чому б Троцькому і всім 17 євреям з більшовицького уряду в 20 осіб не зайняти дружню позицію щодо української боротьби за незалежність? Чому б їм не зайняти бодай нейтральну позицію у боротьбі російських шовіністів за імперію і українських патріотів за незалежність? Ні, вони стали побіч москалів супроти українців і активно діють проти нас. Ось уривок (мовою окупантів). «Инструкции агитаторам – коммунистам на Украине» від народного комісара Троцького: «… Помните также, что так или иначе, а нам необходимо возвратить Украину России. Без Украины нет России. Без украинского угля, железа, руды, хлеба, соли Черного моря Россия существовать не может: она задохнётся, а с ней и Советская власть и мы с вами.». (“Праці Українського наукового інституту.” Том 13, Варшава, 1932; стор. 149-151).

Єврей Троцький дбає про Росію і організовує боротьбу проти України. Навіщо він так завзято захищає московщину? Але коли він (і не тільки ж він!) став у російські шовіністичні лави борців проти українського національно-визвольного руху, то якого ж він (і всі його проімперські співвітчизники) ставлення до себе чекають з боку українців?

У проміжку років між поновленням московської окупації України в 1920році і Другою світовою війною українство нарощує свої патріотичні сили для наступної боротьби за свободу і проводить міжнародну дипломатичну і роз’яснювальну працю. Прапором цієї політичної діяльності є С. Петлюра. Його убиває єврей. Навіщо він допомагає московській комуністичній імперії?

Ось як оцінює цей злочин колишній народний віце-комісар у єврейських справах більшовицького уряду І.Г.Добковський: “Я не враг Шварцбарда и готов был бы бороться за его освобождение, если бы он не убил Петлюру и если бы легкомысленные евреи не стремились бы сделать из этого убийства своё национальное дело и покрыть Шварцбарда ореолом национального героя.”(“Убийство Петлюры и провокация на еврейской улице.” Голос еврея., с. 4, Архів І.Коляски). І далі: “Какое же моральное право имеет Шварцбард нам евреям лгать и своею ложью стремится сыскать наше сочувствие. Но ещё больше я спрашиваю – какое моральное право имеет Шварцбард говорить перед христианским миром о своем чистом чувстве как еврея, когда он сам руководил и командовал большевицким отрядом на Украине, который по его же словам, как он мне рассказывал и как он писал в своих воспоминаниях в одной из аргентинских еврейских газет в 1923 году, убивал и грабил христиан, богатых и бедных, воюя на Украине. Разве у христиан, украинца или русского нет матерей, отцов, детей? Разве у христиан нет слез и горя по утеряному?” (Добковський, там само с.7).

По-перше, Петлюра жодного погрому євреїв в Україні не організовував. По-друге, як мали ставитися діти убитих і пограбованих до більшовицького загону Шварцбарда, що зробив їх сиротами й нещасними?! Навіщо було єврею вбивати українців задля повернення України під владу Москви?

1991 рік. Україна проголосила незалежність, 1992 року розпочала трансформацію економіки. Суспільство розділене на дві частини: частина його намагається подолати колоніальну спадщину і вивести Україну на шлях демократії і національного відродження. Друга частина під впливом п’ятої колони московського імперіалізму намагається зруйнувати економічний і науковий потенціал, принизити ідеал національної свободи, продовжити русифікацію населення і знову повернути Україну під владу Москви. Яку сторону у цьому протистоянні займають сіоністи? – А все ту ж традиційну – переважно побіч влади проти українства. Так на яке ж ставлення до себе вони розраховують з боку народу?

Проблема правди. Правда – вищий критерій справедливості. Шляхетна людина захищає не свого друга, а правду. Як сказав Сократ: Платон мій друг та істина дорожча. Ця думка виходить із засновку, що друг має бути правдивий і відстоювати справедливість і якщо він її не відстоює, то він не друг.

Україна видерлася із системи, в якій усі поняття добра і зла європейської цивілізації були зневажені, перевернуті й опоганені. Щоб відродити повагу до добрих вчинків, щоб добро називалося добром, а зло - злом, треба правду повернути на той п’єдестал, на якому вона завжди була в справедливих суспільствах. Україна понад 300 років була під московською окупаційною цензурою. Цензура душила всяке інтелектуальне життя і Україна не мала змоги вивчати свою власну історію, історію тих національних груп, що жили проміж нами, історію і наміри сусідів. Як бездержавна нація ми були об’єктом ідеологічних і всяких духовних впливів і навіювань, причому всі ці зусилля були спрямовані на послаблення опору українців і зміцнення над Україною чужинецької влади.

Тепер українці вперше за кілька сторіч здобули свободу і природньо, хочуть, ми просто маємо обов’язок зайнятися вивченням об’єктивних властивостей і самих себе і тих національних груп, що живуть поміж нами, і наших сусідів. Якщо нація хоче жити в умовах свободи, вона мусить думати про національну консолідацію для захисту свого природнього середовища, і своєї державності. В основу рішень, спрямованих на досягнення цих стратегічних цілей на самозбереження нації, мають бути покладені об’єктивні факти, об’єктивні характеристики нас самих, євреїв та інших національних груп, що живуть між нами, і наших сусідів.

Рішення, ухвалені на основі міфів, що їх нам окупанти навіяли були за цілі сторіччя колоніального рабства, вестимуть нас не до сили, а до національної немічності. Того мусимо докопуватися до правди. І не може бути заборони на будь-які теми. Якщо ми, українці готові почути про себе найгіркішу правду, то почути таку ж сувору правду про росіян, євреїв та інші національні групи ми й поготів готові. Цікаві в цьому плані атаки на газету “Сільські вісті”, яку В. Маленкович охрестив антисемітською. Чому? На якій підставі?

Вище я сказав, що семіти – це не тільки євреї. Маленкович не навів жодного факту антиарабського, антисірійського, антиефіопського висловлювання газети, а називає газету антисемітською. Чи що, євреями він хоче закрити весь семітський світ?! Не навів він і жодного антиєврейського висловлювання, хоча коли б таке було, то логічним було б висловлювання газети називати антиєврейським, а не антисемітським. А коли б газета висловлювалася проти сіонізму, то таке висловлювання не є антиєврейським, як не є антинацистське висловлювання антинімецьким, бо носіями сіоністської ідеології є не весь єврейський народ, а тільки його частини, як носіями нацизму була частина, а не весь німецький народ.

Метода Маленковича і Ко проста як дишло: запідозривши когось в недостатній лояльності до когось із йому подібних, наліпити наличку “антисеміт”! Наклеювання цієї налички завжди правило за сигнал “куси, души, знищуй!" За цим сигналом сіоністи відкривають масову атаку всіма засобами масової інформації на людину і таврували її до повного морального (а той фізичного) знищення. Ніяких публічних дискусій чи суперечок з метою виявлення об’єктивної істини про суть висловлювання не передбачалося. З людини робили жертву і розправлялися негайно.

Так було 70 років, коли Україну мордували Ленін, Сталін, Ягода, Каганович, Леплевський та їхні однодумці. Тоталітарна система не передбачала дискусію і виявлення істини. Проти затаврованого влада дозволяла казати що завгодно – він не відповідав. Маленкович і ко тепер (2004р!) діють методами тридцятих років. Не зрозуміли: навішування налички “антисеміт” було ефективним в умовах тоталітарного режиму: повної безправності громадян, і не може бути ефективним за умов зовсім інших, коли обґрунтованість звинувачення потрібно доводити в публічній дискусії або відкритому суді. Доба Кагановичів, Постишевих, Леплевських в Україні скінчилась на завжди і не може повернутися в такій личині як бурхливе навішування праворуч і ліворуч налички “антисеміт”.

Славнозвісний Нікколо Макіавелі (1469- 1527) казав: жоден народ ще не згинув від меча, але багато їх зникло від асиміляції. І далі радив володарю: якщо він хоче зберегти свій народ, хай потурбуєтьтся прокопати найглибшу канаву між своїм народом і сусідніми народами. Євреї це знали і до Макіавелі. Досить почитати Достоєвського Status in Statu (у його щоденниках), польський роман Елізи Ожешко Мейер Юзефович і подібну літературу, щоб оцінити звичаї, що їх духовні отці євреїв виробили і заклали ще в Талмуд. Суть цих правил в тому, що вони відокремлюють євреїв від народу, серед якого живуть. Усе (віра, одяг, вся зовнішність, мораль, звички) в них має бути не таке, як у місцевого населення. І рабини упродовж кільканадцяти сторіч пильно слідкують за своїми прихожанами, щоб у них все було не так, як у навколишнього народу. Це відокремлення - макіавелівська канава – і є спосіб проти асиміляції.

Циганів від асиміляції у продовж трьох тисяч років уберігав бродячий спосіб життя і заборона під загрозою смертної кари змішаних шлюбів. Євреїв зберігала від асиміляції макіавелівська канава у вигляді окремої віри, зовсім окремих моральних засад та відокремлення у всьому можливому від місцевих народів. Ненависть місцевого народу до євреїв як спосіб запобігання асиміляції з місцевим населенням – це постійна продумана і послідовна політика єврейських керманичів. Без цієї ненависті євреї давно б асимілювалися. Щоб цього не сталося вони самі нерідко інспірували негативне ставлення інших народів до євреїв. При цьому вони вдавалися до різних методів у т. ч. організації місцевого населення на антиєврейські акції.

А тепер питання українцю: як ти себе почуваєш в середовищі, яке тебе ненавидить? Я почуваю себе погано. А вони нормально. Ось свідчення. Сидів я у Рузаївській пересильній в’язниці, що в Мордовії. До камери посадили Ленінградського єврея Х. З вищою освітою, середнього віку, культурна людина. Він попався в концтабір на хвилі боротьби євреїв за право виїзду на свою історичну батьківщину. Між українцями і євреями було більше взаєморозуміння, ніж між українцями і російськими дисидентами , бо з російськими дисидентами ми були за одне в боротьбі проти комуністичної диктатури за демократизацію СРСР, але в українців і євреїв було додатково спільне те, що українці прагнули вивести Україну зі складу Союзу РСР і щиро підтримували єврейське прагнення до виїзду з СРСР, а євреї, на відміну від російських дисидентів, щиро визнавали наше право на самостійність України. Це зближувало нас і наші взаємини робило теплими і дружніми.

З політичних в’язнів у Рузаївці в ті дні були ми тільки двоє і нам ніхто не заважав говорити відверто. Після всяких цікавих дружніх дискусій Х каже: “У нашому єврейському характері є те, чого немає у вас, українців, немає загалом у людей інших європейських народів: ми вороже ставлення оточення до нас сприймаємо спокійно. Воно не створює дискомфорту у наших душах, у той час як в інших народів люди важко переносять ненависть до себе і намагаються або втекти з такого середовища або змінити на краще навіть ціною власних поступок.”

Я погодився й кажу: справді фундаментальна психологічна різниця. Ясна річ ця риса не абсолютна. Не всякого єврея і не завжди вона заполонює повністю. Коли б це сталося, відпала б потреба в організаційних формах відмежування від людей інших національностей. По суті цей стан необхідно підтримувати різними способами, наприклад, створенням гето. Серед українців поширене розуміння слова "гето" як ізольованого місця, куди євреїв хтось інший заганяє силою, примусом. Насправді гето – це витвір отців єврейської нації, що так яскраво показала Еліза Ожешко в названому вище романі. У кожній країні ви створюєте свої ізольовані від місцевого населення організації, де виховуєте дітей в своїй окремій моралі й звичаях в дусі внутрішньої консолідації шляхом відокремлення від звичаїв інонаціонального оточення.

Мій співрозмовник погодився і додав: євреї - практичний і роботящий народ, а що наша роботящість виявляється більше в сфері розподілу, а не матеріального виробництва, то й дає більші бариші, а разом з тим і більші можливості впливу на владу країн поселення. В інших країнах нас не люблять, але нам і не потрібна їхня любов. Своєю роботящістю і грішми ми пробиваємо собі дорогу у верхні ешелони влади і впливаємо на державні справи. Будьте й ви, українці, більш напористі й пробивні.

Нам не наполегливості бракує, а почуття кровної спорідненості й солідарності і, знаєте, сором’язливість.

Проблема - консолідація нації. Віктор Шишкін, колишній народний депутат України, колишній генеральний прокурор України і теперішній член Центрального проводу УРП “Собор” влучно сказав: "Кожен росіянин в Україні має бути українським націоналістом; кожен українець в Росії має бути російським націоналістом".

Демократичне суспільство надає право кожному громадянинові покинути країну і переїхати в ту, яка йому більше до вподоби. Це стосується українців у Росії, росіян, євреїв і всіх інших в Україні. Ніхто не може примушувати жити в Україні того, хто хоче з неї виїхати. А це означає, що той, хто добровільно живе в Україні, зобов’язаний бути законослухняним і дбати про благо України, бути, як каже Шишкін, українським націоналістом, бо ж життя й добробут кожної сім’ї залежать від стану цілого українського суспільства.

Кожна цивілізована нація виробила в собі доцентровий дух з ієрархією цінностей, за якою турбота про благо сім’ї не може здійснюватися за рахунок чи на зло суспільству. Працюючи на свою сім’ю, людина частину своєї праці віддає державі для здійснення заходів, спрямованих на оборону національного життєвого простору та врегулювання внутрішніх суперечностей. Нація не може дозволити собі терпіти на своїй території проживання національних груп, що мають інші від нації основні цілі й ідеали і прагнуть служити іншим державам. Не можна бути громадянином України і служити Росії чи Ізраїлю. Тобто росіянин чи єврей, який хоче служити Росії чи Ізраїлю має відмовитися від українського громадянства і виїхати з України.

Українська нація була роз’єднана і окремі частини національного тіла перебували під владою Московщини, Польщі, Австро-Угорщини, Румунії. Кожен окупант справив свою частку ворожого впливу у справу релігійного, ідейного, культурного роз’єднання української нації.

Тепер коли Україна стала незалежною державою, було б верхом національного недбальства не використати всі можливості для подолання ідейної колоніальної спадщини задля приведення різних частин нації до більш-менш єдиного спільного знаменника. Мова не йде про уніфікацію мислення громадян України. Мова йде про вироблення поняття єдиного національного дому для всіх громадян України з найвищим поцінуванням української держави як інструменту захисту своєї території, захисту своїх громадян та створення найсприятливіших умов для розвитку людських здібностей і талантів. Мова йде про Києвоцентричне мислення, за якого народ сприймає столицю за центр своїх надій і сподівань і в ньому шукає захисту від зовнішніх ворогів та небезпек і будь-якої внутрішньої кривди. І коли на бурхливих вітрах світової політики в разі виникнення очевидної загрози існуванню держави, тоді всі громадяни відкладають убік свої суперечки і стають під жовто-блакитний прапор єдиною лавою.

А чи сприяють консолідації нації теперішні єврейські володарі телевізії, радіо, газет? Що вони подають з екранів, що пояснюють слухачам радіоприймачів, що підносять їхні газети українським очам? Вони культивують зраду і розпусту, підступ і лукавство, жорстокість і садизм. Телевізійний екран перетворили в школу способів убивства і застосування наркотиків. Осміяли традиційну народну мораль і звели нанівець повагу дітей до старших, співчуття до слабкого і каліки, безкорисливість і бажання допомогти ближньому. Шляхетну сміливість і прямоту, принциповість і чесність, почуття обов’язку перед батьківщиною і лицарство пожбурили у придорожню канаву. Замість прищеплювати любов до праці і народної винахідливості єврейські господарі ЗМІ виховують у нашої молоді любов до красивого життя за нечесні гроші, причому це так зване красиве життя у дійсності геть чисто позбавлене духовності і зведене до шикарного забезпечення шлункових і статевих потреб. Замість розвивати дух розвивають тваринні інстинкти. Ми з жахом бачимо, як проти української нації ведуть інформаційну війну, обдумано, послідовно, упродовж дванадцяти років, як послідовно обривають і послаблюють духовні зв’язки по вертикалі між поколіннями і опоганюють взаємини поміж молодим поколінням, між підсистемами національної системи і в судини національного організму запомповують отруту, що поступово непомітно підточує і роз’їдає його.

Невже думають, що люди цього не бачать чи не розуміють? Невже думають, що у людей терпець безмежний і він ніколи не обірветься? Даремно!