Роман Шухевич не стерпів би брехні, яка нині панує в Україні

Псевдоніми: Тарас Чупринка, Тур, Роман Лозовський, Чернець, Туча, Степан, Щука, Дзвін.

Народився 17-го липня 1907 в Краківцях Яворівського р-ну Львівської області. Син повітового судді, він ще з шостого класу гімназії, яку закінчив у 1925 році, став підпільником Української військової організації (УВО). У 1926-1929 роках брав участь, організовував і керував різними антипольськими акціями. У 1929-му вступив до ОУН як один з перших її членів. Був членом Пласту (курінь "Лісові чорти", пізніше "Чорноморці") у Львові (1922-30), а також УВО (1923-29); служив у Польській армії при артилерії (1928-29). У 1932-му закінчив Львівський політехнічний інститут. Член ОУН від 1929 р., у 1933-1934 був бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН, яку очолював Степан Бандера. У 1934 році був ув'язнений поляками до політичного концентраційного табору Береза Картузька (1934-35), політичтний в'язень польської тюрми (1935-37), амністований у 1938 році. У 1938-1939 роках був старшиною у штабі Карпатської Січі в ранзі поручника.

Роман Шухевич був переконаним антикомуністом. Комуністична влада відправила на заслання його батьків і сестру. На початку радянсько-нацистської війни у 1941 році, коли більшовики "чистили" західноукраїнські в'язниці, було розстріляно його брата, арештовано його дружину, а дочку і сина відправлено до спеціального дитячого будинку.

В 1939-1941 роках у Проводі ОУН відповідав за організацію підпільної мережі на західноукраїнських землях. У 1941 році як політичний керівник Українського легіону "Нахтіґаль" ввійшов до Львова. Військовий референт Проводу ОУН від березня 1943, голова Бюра проводу ОУН від травня 1943, В серпні 1943 року обраний Головою Бюро Центрального Проводу ОУН. З осені 1943-го в ранзі підполковника очолив УПА.

В липні 1944-го на підпільному І Великому зборі Української Головної Визвольної Ради обраний Головою Генерального Секретаріату Військових справ УГВР. Іменований УГВР генерал-хорунжим УПА у 1946 році.

Після 1945 року Роман Шухевич разом із прибічниками по ЦП ОУН розробив тактичні основи, що дали змогу ще на кілька років активно протидіяти комунізації Західної України. У першій половині липня 1948 року в Іловському лісі тодішньої Дрогобицької області він провів нараду на базі Львівського крайового проводу, яким керував Зиновій Тершаковець ("Федір"). Члени ЦП ОУН Василь Кук, Василь Шелест, Роман Кравчук, Олекса Гасин ухвалили важливі рішення про перебудову підпільної роботи та посилення конспірації. Разом з тим вони були вражені, коли дізналися про те, що Р.Шухевич намагався знайти контакти із представниками комуністичного режиму, розпочати мирні переговори, щоб зменшити негативні наслідки протистояння у західноукраїнському регіоні.

Згідно рішення УГВР від 29.08.1949 р., з кінцем 1949 р. часово припинилась діяльність всіх підвідділів і штабів УПА. Роман Шухевич перебував у глибокому підпіллі. Але його кріївку було розкрито. Загинув смертю героя в перестрілці зі спeцгрупою МҐБ в с.Білогорща під Львовом 5 березня 1950 року.

Посмертно нагороджений УГВР Золотим Хрестом бойової заслуги 1-ого класу та Золотим Хрестом заслуги. Провід Пласту посмертно іменував Романа Шухевича Гетьманським пластуном Скобом.

ОУН-УПА


Зв’язкова Ольга Ільків, яка особисто знала Романа Шухевича, вважає, що муки та випробування через, які вона пройшла, – ніщо порівняно з теперішньою ситуацією в державі: «Муки, кров, через які ми пройшли – це було так, як у всіх людей, – боліло і страждали. Але те, що діється зараз: брехня, нечесність – набагато гірше», – розповіла вона вчора, 5 березня, під час відкриття пам’ятника генерал-хорунжому УПА Роману Шухевичу у Білогорщі.

Ольга Ільків також згадує, як перебували рік на одній квартирі з генерал-хорунжим УПА: «Квартира була строго конспіративна. Навіть у селі ніхто не знав, хто ми є. Ми виконували свою роботу совісно, щоб дати провідникові спокійно в цей час працювати, дбали про нього. Я його одного разу запитала: «Як ви думаєте, чи довго нам чекати незалежної України?», на що він відповів: «Довго. Думаю, не менш як 30 років, але ми маємо йти до кінця».

Ольга Ільків вважає, що Роман Шухевич не мовчав би в тій ситуації, яка склалася в Україні «Він не чекав би, він не дивився б, не дозволяв би красти».

Зв’язкова не шкодує ні за чим: «Ми посвятили все життя, майбутнє своїх сімей, все, що мали Україні. Але ми не жаліємо ніколи. Життя пройшло як один великий сон».


НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ

У Ющенка побачили, що ПР і БЮТ зробили крок до диктатури

Заступник глави Секретаріату Президента України - Представник Президента України в Конституційному Суді Марина СТАВНІЙЧУК заявляє, що скасування виборів до Тернопільської обласної ради руйнує демократичний устрій і є кроком у напрямку диктатури.

Про це УНІАН повідомили у прес-службі Президента.

М.СТАВНІЙЧУК зазначила, що ухвалене голосами фракції БЮТ і Партії регіонів рішення Верховної Ради щодо визнання такою, що втратила чинність Постанови «Про призначення позачергових виборів депутатів Тернопільської обласної ради» викликає серйозну стурбованість.

«Конституція України чітко визначає: єдиним джерелом влади в Україні є народ. Саме народ має виключне право формувати національні і місцеві виборні органи влади. Вчорашнім рішенням дві найбільші фракції парламенту фактично перекреслили це конституційне право і зробили спробу узурпувати владу», - наголосила заступник глави Секретаріату.

«Як свідчить історія, усунення громадян від процесу формування владних інституцій поза межами конституції і законів є «класичним» початком руху до диктатури. Так, у 1918 р. більшовики розігнали демократично обрані Установчі Збори, що заклало підвалини для формування комуністичної диктатури. Фашистські режими в Італії та Німеччині з`явились у результаті переродження слабких демократій, загнаних у кут агресивними популістами. Після захоплення влади «чорними полковниками» у Греції, вибори було скасовано, і наступних 7 років країною правила військова хунта», - звернула увагу М.СТАВНІЙЧУК.

Вона підкреслила, що за всю історію сучасної незалежної України це перше рішення Верховної Ради України, яким в антиконституційний спосіб скасовуються вибори практично напередодні дня голосування. «Нагадаю, що 18 грудня 2008 року Верховною Радою було прийнято 71 рішення про призначення позачергових виборів органів місцевого самоврядування на 15 березня 2009 року, у тому числі 6 із них було призначено на території Тернопільської області», - зазначила заступник глави Секретаріату.

М.СТАВНІЙЧУК зауважила, що офіційна мотивація скасування тернопільських виборів “вражає протиправністю та брехливістю”. «Автори постанови називають причинами складну фінансово-економічну ситуацію в країні (про яку, як виявляється, не було відомо два місяці тому, коли ті ж БЮТ і ПР голосували за призначення виборів на Тернопільщині) та відсутність належного фінансового забезпечення. Водночас станом на 3 березня 2009 року, згідно з розподілом субвенцій з державного бюджету України на проведення позачергових місцевих виборів, майже 7 млн. грн. уже знаходиться в області - це більше 70% коштів, виділених на проведення тернопільських обласних виборів, що відповідає звичайному порядку фінансування місцевих виборів. На сьогодні для забезпечення виборчого процесу уже виконано робіт на більш ніж 3 млн. грн. Відтак, виникає питання: хто буде відшкодовувати ці кошти і хто буде відповідати за таке марнотратство?» - наголосила заступник глави Секретаріату.

Крім того, аргументуючи необхідність прийняття вчорашньої постанови Верховної Ради України загрозами «зриву проведення зазначених виборів», парламент скасував ці вибори взагалі, замість того, щоб спрямувати зусилля на забезпечення законності їх проведення.

М.СТАВНІЙЧУК також наголосила, що вчорашнє рішення парламенту залишило відкритими проблеми, констатовані Комітетом Верховної Ради з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, який 17 грудня 2008 року встановив факти численних та систематичних порушень Конституції та законів України Тернопільською обласною радою, ігнорування нею вимог компетентних органів, порушення її посадовими особами вимог законодавства. Таким чином, профільним парламентським комітетом було встановлено достатні та законні підстави для призначення позачергових виборів депутатів Тернопільської обласної ради, які й на сьогодні залишаються актуальними, підкреслила вона.

«Отже, крім іншого, скасування виборів до цієї обласної ради означає заморожування серйозних проблем, продовження фактичного стану «паралічу» місцевого самоврядування на обласному рівні», - повідомила М.СТАВНІЙЧУК.

«Детальний аналіз усіх обставин вчорашнього рішення ВР про скасування тернопільських виборів свідчить про превалювання політичних міркувань над юридичними аргументами та демократичними засадами», - зазначила заступник глави Секретаріату.

«Стандарти демократичних виборів передбачають принцип періодичності та обов`язковості виборів, який полягає, зокрема, у недопущенні будь-яких дій, рішень, метою яких є спонукання до зриву чи скасування виборів, перенесення строків виборів, виборчих дій і процедур, призначених відповідно до Конституції і законів. Якщо так далі піде, то не виключено, що практика скасування виборів на місцевому рівні деякими політичними силами пошириться і на загальнонаціональні вибори», - припустила М.СТАВНІЙЧУК.

Заступник глави Секретаріату наголошує, що позиція Президента України є категоричною: ніхто не може забрати право громадян України обирати місцеву та національну владу.

Як повідомляв УНІАН, 3 березня 250 народних депутатів проголосували за ухвалення постанови “Про визнання такою, що втратила чинність, постанови Верховної Ради України “Про призначення позачергових виборів депутатів Тернопільської обласної ради”. Постанова набуває чинності з дня її ухвалення.

Вибори мали відбутися 15 березня.

Український ТИЖДЕНЬ

Геї та леcбіянки в Одесі показали своє справжнє обличчя

Широко розрекламований «Русский маршъ» в Одесі таки відбувся. Причому відбувся він в обоймі з таким новаторством для політичного життя міста, як „Марш свободи”. Справа в тому, що напередодні цієї вистави „городскіх сумасшедших”, син пана-отамана Грицяна Тавріческого – Артік Дрямін розіслав по усіх ЗМІ України запрошення на перший в Одесі гей-парад „Марш свободи”, де любителі одностатевого кохання, і подібні їм сексуальні збоченці мали роздавати людям різнокольорові стрічки. Щоправда, навздогін, Артік Дрямін, мабуть злякавшись того, що активні представники гей-товариства будуть конфліктувати, та домагатися шанувальників російської мови, розіслав другу депешу, де російською по білому написав, що геї не відстоюватимуть свої права, а, фактично – дублюватимуть гасла проросійських сепаратистів. Зрозуміло, що за таких обставин: з одного боку – паразити-сепаратисти з гей-підтанцьовкою, з іншого – патріоти, влада зробила все, аби не допустити в Одесі масових заворушень. Патріоти вирішили триматися осторонь збоченців, і провели свій багатолюдний мітинг в зрозумілому місці – поблизу пам’ятника Тарасу Шевченку. Всього нас зібралося більше трьох сотень. Цього разу - були не лише одесити, а й наші друзі з Миколаєва, Запоріжжя, Криму, Києва... Тобто – з Південного Сходу, де паразити так люблять хизуватися своїми прихильниками.


Натомість, на Соборній площі в зоопарку – тобто за міліцейськими турнікетами зібралося ,чоловік сорок, сепаратистів та їх супутників – геїв. Було досить важко розібратися, хто з них не належав до сексуальних меншин, оскільки палітра їхніх прапорів: від Андріївського – через аквафреш , чомусь прапор Одеси, прапори ПСПУ, ЗУБРу, Партії Регіонів, імперський триколор – до прапору... Донецької республіки. А як відомо – саме різнобарвність кольорів і є одним символом гей-руху.

Трохи повештавшись під пам’ятником масону Воронцову (мабуть палкому „прихильнику” російського самодержавства, оскільки його масонський медальйон експонується в Одеському краєзнавчому музею), і отримавши з рук судовиконавця постанову Приморського суду про заборону будь-яких маршів – колона голубих сепаратистів рушила до головної „ідолиці” сексуальних збоченців Одеси – пам”ятника відомій зоофільші, німфоманці та шльондрі, водночас – імператриці Російській, німкені Катерині ІІ. Там активісти сумнівних організацій остаточно спростували всі сумніви щодо їхньої адекватності та сексуальної орієнтації: перед бронзовою скульптурою ідола гріха – вони стали навколішки.

Проспівавши свої маловідомі широкому загалу мантри – вони, очевидно, організовано пішли в свій штаб постійної дислокації – клуб „Тема” – улюблене місце одеських педерастів. Відомо ще й те, що одеситів серед учасників секс-параду було не так вже і багато. Більшість з тих, хто насмілився відкрито заявити про свої сексуальні збочення – були непрошені гості з Миколаєва, Донецька, Херсона. Як стало відомо пізніше, через проблеми з обміном валют на парад не зміг добратися ще один активіст - з Ізмаїла.

Тим часом, представники незрозумілого крила Партії регіонів на чолі з відомою божевільною бабусею а-ля „Амеріка заметаєть следи”, людиною-мегафоном Ніною Кочановською – зробили унікальний, як для літніх бабусь "марш-бросок" з Соборної площі – в Аркадію до Генконсульства РФ в Одесі. Там, скоріше за все, з рук консула Грачова бабулі отримали „кровно-зароблену” получку, нажившись трохи на тих, хто просто вирішив продемонструвати свою нетрадиційну сексуальну орієнтацію.
Словом, голубі сепаратисти так і не зуміли переконати суспільство в тому, що Одеса – це хоч трохи проросійське місто, натомість, як репетиція „Гуморини-2009” з місцевим Love Parad – як на мене – вдалася. .

У Херсоні робітники захопили ОДА. З метою вибити зароблені гроші

Працівники ТОВ “Херсонський машинобудівний завод” (ХМЗ) захопили перший поверх будівлі Херсонської обласної державної адміністрації і обласної ради.

Сьогодні близько 500 робітників ХМЗ прийшли о 9.00 до будівлі ОДА і обласної ради в центрі Херсона і вимагали зустрічі з керівництвом ОДА і ради для вирішення питань виплати заборгованості з зарплати.

Частину пікетувальників, близько 200 осіб, запросили до малої зали ОДА на першому поверсі будівлі для зустрічі з головою облдержадміністрації Борисом СІЛЕНКОВИМ. Губернатор пояснив працівникам ХМЗ, що з боку адміністрації вже зроблено все, що в її компетенції: питання зараз знаходиться на рівні уряду і вирішується, але для розв’язання проблеми потрібен час. Однак розмова із знервованими відсутністю грошей людьми відбувалася в підвищеному тоні.

Після зустрічі люди відмовилися покинути адміністративну будівлю. Як повідомив керівник незалежної профспілки «Петровець» Леонід Немченко, «ми захопили перший поверх адміністрації і будемо утримувати доти, доки не виконають наші вимоги: виплатять борги з зарплати і почне працювати підприємство». На думку Немченка, люди готові утримувати будівлю до 3-4 діб.

На даний час на місце події прибув керівник обласного Управління держохорони. Також чекають на прибуття прокурора області, який має пояснити людям, як триває розслідування відносно посадових осіб ХМЗ.

Як повідомлялося, раніше, 3 лютого, працівники ХМЗ, яким підприємство заборгувало до 5,5 млн. грн. зарплати, захопили адміністративну будівлю заводу. З того часу тривають протести працівників заводу. На даний час власник ХМЗ погасив приблизно 0,92 млн. грн. боргу.

Аратта

Вісім років після...

Сьогодні восьма річниця ліквідації наметового містечка акції "України без Кучми"



Особисто я приїхав на акція 5 лютого 2001р. Ситуація у наметовому містечку була дуже напружена, соціалісти, які приписали собі "безкомпромісну боротьбу із режимом", не знали, що робити. Саму ідею наметового містечка подали УНСОвці і охорона також лягла на наші плечі.
6 лютого на наметове містечко вчинили напад "невідомі" особи. Як згодом стало відомо це були переодягнені курсанти училищ МВС.


А 1 березня о 8.45 міліція оточила наметове містечко акції "Україна без Кучми" на Хрещатику. Члени УНА-УНСО вишикувалися у "живий ланцюг" навколо наметів. Учасники акції скандували: "Міліція така ж гола та боса, як народ, міліція з народом!". На Хрещатик прибуло близько 10 автобусів, у які і мали зібрати намети. Близько дев'ятої години міліція вирішила застосувати силу. "Правоохоронці" щільним кільцем оточили намети, перекрили Хрещатик, і пустили попереду себе жінок - судових виконавців. За ними йшли міцні мужики в помаранчевих жилетах, ніби то працівники комунальної служби.


Я був на самому краю містечка, біля "Макдональдса", коли мусора почали знімати намети і брутально рвати і топтати державні прапори . Мене "доблесні" співробітники МВС відтягнули за межі свого кордону (просто поблизу не було автозеків, а таскати мене пару сотень метрів ментам було впадло).

Я, із прапором, який вирвав в мусорів, скандуючи "Слава нації" , "Ганьба" пішов до початку наметового містечка. Там УНСОвці і пару соціалістів стали у ланцюг і героїчно захищали останні палатки від ментовського свавілля. Через пару хвилин мусора розірвали ланцюг і почали тягнути людей у автозеки. У фільмі "Обличчя протесту" на 26 хвилині видно як бандити в пагонах тягнуть жінку-соціалістку і активіста УНСО Олега Бурячка. Я почав скандувати "Ганьба міліції" "Бандити-фашисти", один ментовський офіцер порекомендував мені замовкнути. Я почав вимагати пояснень пояснень чому працівники МВС чинять наругу над державними символами України, товді вже у грубій формі мені було сказано "заткнутися, бо буде гірше". У відповідь я у тактовній формі сказав мусорам, що я про них думаю. Мусорні виродки взяли скрутили мене і запхали у автозек.

У машині вже знаходились пару соціалістів, один член партії "Собор" і кілька УНСОвців. Після мене у воронок вкинули, ще одного громадянина, який до акції не мав ніякого відношення, був на Хрещатику випадково і зробив зауваження бандитам із МВС, що вони топчуть прапори України.

Завезли нас у Печерський райвіділ, правда по дорозі ми трохи буянили, розхитали автозек так, що на повороті моло не перекинулись.
Нам пощастило, десь через годину приїхали чотири народних депутати і член Проводу УНСО Руслан Зайченко. І почали розбиратись з приводу нашого затримання. Працівники райвіділу до подій на Хрещатику відношення не мали, але по тупості, яка властива 99/9% співробітникам МВС почали складати протоколи. Там вони понаписували таку "ахінєю", що на суді народний депутат Юрій Кармазін, який був нам за адвоката, швидко спростував ментовські несенітниці.

Іншим протестувальникам, яких завезли в другі райвіділи пощастило меньше. Іх швидко "судили", визнали виними і прасудили невеликі штрафи.

Десь коло другої дня нас випустили. Ми сіли на метро, поїхали на Димитрова 6(товді там був штаб УНСО). У вечері нас відправили по домах, сказали приїхати на ранок 9 березня...

Двох елітних упіймали на браконьєрстві в чорнобильській зоні

Вчора вдень співробітники міліції затримали в чорнобильській 30-кілометровій зоні двох посадовців Головного управління секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.


Про це УНІАН повідомили в Міністерстві внутрішніх справ України.

За інформацією співрозмовника агентства, з показів затриманих з’ясувалося, що вони потрапили на заборонену територію на автомобілі УАЗ-469, за кермом якого перебувала приватна особа.

У багажнику автомобіля було виявлено та вилучено м’ясо лосеняти, якого затримані застрелили з карабінів, що зареєстровані в Києві.

За інформацією джерела агентства, затримання посадовців відбулося під час їхньої спроби виїхати на автомобілі на одну з автодоріг Чорнобильської зони.

Наразі у затриманих взято пояснення. Готуються матеріали для притягнення їх до адміністративної відповідальності за незаконне перебування в зоні, а також готуються матеріали для передачі їх в прокуратуру для вирішення питання про притягнення затриманих до кримінальної відповідальності за браконьєрство.

М’ясо вбитої тварини передано експертам для встановлення наявності чи відсутності в ньому радіонуклідів.

Також з’ясовується, куди «мисливці» намагалися подіти м’ясо.


НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ

Українське суспільство продовжує радикалізуватись

Тепер явно менше громадян, схильних до стриманих, мирних акцій протесту, а налаштованих на немирні, радикальні акції протесту – помітно більше.

Протягом 6-15 лютого 2009 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів всеукраїнське опитування громадської думки. Методом інтерв’ю опитано 2038 респондентів, що мешкають у 110 населених пунктах у всіх областях України, у Криму та у Києві за стохастичною вибіркою, репрезентативною для населення України віком від 18 років.

Статистична похибка вибірки (з імовірністю 0.95 і за дизайн-ефекту 1.5) не перевищує 3,3% для показників близьких до 50%, 2,8% - для показників близьких до 25%, 2,0% - для показників близьких до 10%, 1,4% - для показників близьких до 5%, 0,9% - для показників близьких до 2% та 0,6% - для показників близьких до 1%.

На запитання стосовно того, в яких акціях соціального протесту опитані особисто готові взяти участь,

51% сказали, що не готові брати участь в акціях масового протесту,

41% повідомили, що готові брати участь у певних акціях протесту;

зокрема –

21,6% – у виборчій кампанії,

17,4% – у зборі підписів під колективними відозвами, вимогами, закликами,

16,6% –у санкціонованих мітингах і демонстраціях,

7,7% – у страйках,

5,0% – у загрозах страйком,

4,8% – у пікетуванні державних установ,

3,8% – у бойкоті (відмовах виконання) рішень адміністрації, органів влади,

3,6% – у несанкціонованих мітингах і демонстраціях,

1,8% – у створенні незалежних від владних структур збройних формувань,

1,6% – у захопленні будівель,

0,9% – у голодуванні.

Для оцінки поточної ситуації варто взяти до уваги, що за даними аналогічного опитування КМІС у грудні 2004 року,

коли частка громадян, готових брати участь в акціях протесту, була в 1,4 рази більше і досягала 57% дорослого населення,

то лише у трьох формах протесту відсоток готових брати в них участь був статистично значуще більший ніж зараз:

у виборчій кампанії – 43,7% проти 23,6%,

у санкціонованих мітингах і демонстраціях – 20,3% проти 16,6%,

у голодуванні протесту – 1,6% проти 0,9%.

Тепер, у лютому 2009 року, статистично значуще не менший ніж у 2004 році відсоток готових брати участь:

у страйках (було 7,2%),

у пікетуванні державних установ (було 4,0%),

у бойкоті рішень адміністрації, органів влади (було 3,6%);

та статистично значуще більший ніж у 2004 році відсоток готових брати участь:

у загрозах страйком - 5,0% проти 3,5%,

у несанкціонованих мітингах і демонстраціях – 3,6% проти 2,0%,

у створенні незалежних від владних структур збройних формувань – 1,8% проти 0,9,

у захопленні будівель – 1,6% проти 0,6.

Ці дані показують, що хоча поширеність готовності до протестів зараз помітно менша ніж у грудні 2004 року, але її радикалізація – помітно більша. Тепер явно менше громадян, схильних до стриманих, мирних акцій протесту, а налаштованих на немирні, радикальні акції протесту – помітно більше.

Те, що відсоток радикально налаштованих громадян невеликий, не може заспокоювати. В Україні один відсоток дорослого населення – це близько 370 тисяч громадян.

І ще має сенс пам’ятати, що за підрахунками істориків у Великій французькій революції участь брав приблизно один відсоток населення тодішньої Франції.

НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ

„РУCCКИЙЪ ДЕМАРШЪ”. АБО ЯК ХОЛУЇ ЗА ПУТІНСЬКІ ГРОШІ ХОТІЛИ ЗРОБИТИ ОДЕСУ „РУССКИМЪ ГОРОДОМЪ”

Як відомо, любителі „Росії-матушкі” в Одесі не є ані шанувальниками Булгакова або Мусоргського, ані тими, у кого лікарі констатували хворобу Защімлєніє яічка язика. Приблизно два тижні тому в соціальній мережі „Вконтакті.ру” було зареєстровано зустріч із запрошенням взяти участь у т.з. „Русском марше” опівдні 28-го лютого. Організатори цієї акції, а це насамперед Олександр Міщенко і Павло Токарев зажадали пройтися урочистою ходою від пам’ятника графові Воронцову – до монументу „Засновники міста”, або, кажучи українською мовою – пам’ятника Катьці-сучці. Оскільки організатори цього „Маршу”, будучи надто впевненими у власних силах відмовилися від підтримки антидержавних парторганізацій, взяти відповідальність за акцію попросили у голови громадської організації „Військо вірних козаків чорноморських імені гетьмана Богдана Хмельницького” Олега Дряміна. Для тих, хто мало знайомий з цією конторою, вимушений пояснити, що повну назву я списав з їхньої печатки і про «кАзаків» в назві організації не йдеться. Це невеличка групка сподвижників відомого російського фофудьєносца Каурова, є царебожниками і головними організаторами «Хресних ходів» проросійського і антиукраїнського спрямування в Одесі. Так ось, основні гасла, висунені в першій редакції „Русского марша” виглядають так: „Против пропаганды УПА и НАТО”, «Против насильственной украинизации», «Одесса – русский город», «За единство триединого русского народа». Оскільки я не є фаховим юристом, не буду підраховувати, скільки десятків років буцегарні заробили б собі ці жертви українізації і кандидати на місце в Святій Трійці – Міщенко, Токарев, Дрямін. Єдине, що видно неозброєним оком, так це те, що путінські паразити, більше не соромлячись і не ховаючись, хочуть перетворити Одесу на анклав сепаратизму. Вони, за облиті кров»ю, брудні кремлівські гроші, що отримали з рук консула РФ в Одесі Грачова – готові потопити своє ж рідне місто в крові, з єдиною метою, забезпечити Путіну чергову колонію, на кшталт Придністров»я, але з чорноморським портом.

Щоправда, ілюзії з того, що Одеса є п»ємонтом російської культури в Одесі розвіялися дуже швидко. В тематичній гілці на «Одеському форумі» серед майбутніх учасників антиукраїнського шабашу в Одесі стали вспливати, м’яко кажучи, не зовсім одесити, але жителі Миколаєва, Криму. Херсона, Ізмаїла… Натомість патріотичні організації і партії швидко консолідувалися з метою захистити Українську Конституцію в Одесі і не дати злочинному режимові Путіна розіграти свою карту в Україні. Вже за тиждень до наміченого часу „Ч” організатори маршу згорнули свої гасла, залишивши максимально толерантне: «За Единство Соборного и неделимого Русского Народа»; втім, ще за декілька днів ряджений отаман рядженого кізяцтва Дрямін дав акції зворотній хід. Тепер він оголосив, що жодного „маршу” росіяни проводити не будуть, обмежившись покладанням квітів до пам”ятника Воронцову. Тай з кількістю людей у організаторів виникли проблеми. Таких було заявлено лише 50. Так що побачимо, чи „русский город” Одеса, чи українське місто. До зустрічі 28-го лютого опівдні на Соборній площі. З любов”ю – ваше УНСО!
НАША АЛЬТЕРНАТИВА

Москалі про своє "свято"

Миф о 23 февраля

Он введен в оборот Сталиным, а Государственная Дума его “ратифицировала”

В столичном Доме военной книги привлекает внимание посетителей яркой цветной обложкой очередной опус небезызвестного Резуна-Суворова “Очищение. Зачем Сталин обезглавил свою армию?”.

“23 февраля 1938 года, - говорится в ней, - весь советский народ и все прогрессивное человечество торжественно отметили 20-ю годовщину Рабоче-Крестьянской Красной Армии.

За 20 лет до этого, 23 февраля 1918 года, отряды Красной гвардии одержали свои первые победы под Псковом и Нарвой над регулярными войсками кайзеровской Германии. Вот эти первые победы и стали днем рождения Красной Армии”.

И далее автор не без иронии пишет, что обороной Нарвы руководил Павел Дыбенко, который вместе со своими “братишками-матросиками” трусливо драпанул, едва завидев разведывательный дозор германцев.

А это полуправда, которая, как известно, является одной из коварнейших разновидностей лжи.

КАК ЭТО БЫЛО

Нет, дело обстояло не так. Под Нарвой кроме моряков и рабочих-путиловцев находились: сводный красноармейский отряд Кляве-Клявина, группа венгров-интернационалистов во главе с Белой Куном, отряд под командованием Владимира Азина. Начальником Нарвского боевого участка был назначен бывший командующий 12-й русской армией генерал-лейтенант Дмитрий Парский. И столкновения с германскими частями здесь начались не 23 февраля, а лишь 3 марта. Опасность выхода немцев в тыл, их подавляющее превосходство в артиллерии вынудили красные войска к отступлению. После упорного боя (сопротивление все же было!) 4 марта 1918 г. противник занял Нарву.

Что же касается Пскова, то город несколько раз переходил из рук в руки. На этом направлении боевые действия начались под вечер 23 февраля. Передовые части германцев попытались с ходу прорвать оборону большевиков в 10-25 км от Пскова. Однако отошедший из-под Риги 2-й Красноармейский полк под командованием Александра Черепанова и прибывший из Петрограда 1-й Красноармейский полк смелыми контрактами отбрасывали врага на исходные позиции. Только под прикрытием огня бронепоезда и крупнокалиберных орудий немцам удалось прорваться вечером 24 февраля к станции Псков-1. В ночь на 28 февраля они захватили центр Пскова, а затем в течение того же дня - весь город.

Разумеется, ни о каких громких победах нашего оружия под Псковом и тем более под Нарвой не может быть и речи. Но склоним головы перед памятью тех романтиков в солдатских шинелях, которые “штурмовали небо”! Ведь декрет об организации новой армии был подписан в конце января, ее практически еще не существовало, она представляла тогда, по выражению председателя Совнаркома Ленина, “нулевую величину”. И тут - сразу в бой! Да еще с кем - с прославленными кайзеровскими полками. Но первые красноармейцы с винтовками-трехлинейками в руках знали, на что шли, хотя не принимали даже военной присяги (ее попросту не имелось). Ведь запись в Красную Армию была добровольной. И тем не менее в течение многих десятилетий мы отмечали 23 февраля как День рождение Красной Армии. Почему?

СОМНЕНИЯ… СОМНЕНИЯ

Первым засомневался наш Первый Маршал (была популярной в свое время песня: “Когда приказ отдаст товарищ Сталин и Первый Маршал в бой нас поведет…”) - нарком обороны Климент Ворошилов. Еще в 1933 г. в главной (самой главной!) газете страны “Правда”, в статье, посвященной 15-летнему юбилею Красной Армии, он помимо прочего констатировал: “…Кстати сказать, приурочивание празднества годовщины РККА к 23 февраля носит довольно случайный и трудно объяснимый характер и не совпадает с историческими датами”.

Еще одним сомневающимся оказался писатель Александр Степанов. Он даже обратился с личным письмом к самому “Вождю народов”, хотя риск был немалый: вместо разъяснения могли запросто отвезти на Лубянку. Правда, Степанов обладал своего рода индульгенцией - ему недавно присвоили Сталинскую премию за хорошо известный нашему читателю исторический роман “Порт-Артур”.

Но к тому времени уже вышла из печати и издавалась многомиллионными тиражами средних размеров книжица под названием “История ВКП(б). Краткий курс”. Сталин в отличие от многих нынешних лидеров сам писал свои речи, тщательно редактировал партийно-исторические труды. Естественно, он не мог оказаться равнодушным к оценке начального периода интервенции Германии, угрожавшей захватом “колыбели Великого Октября” - Петрограда. Именно он в абзац о событиях под Нарвой и Псковом в 1918 г. вписал: “немецким оккупантам был дан решительный отпор. Их продвижение было приостановлено. День отпора войскам германского империализма - 23 февраля - стал днем рождения молодой Красной Армии”.

ДОСТОЙНО УДИВЛЕНИЯ

Не упуская случая лягнуть, а то и заклеймить позором буржуазную лженауку, особенно закордонных философов, Сталин тем не менее нередко руководствовался тезисом “растленного позитивизма”: истинно то, что нам выгодно. Иначе как объяснить его знаменитый (он был тогда Верховным главнокомандующим и народным комиссаром обороны СССР) приказ от 23 февраля 1942 г.?

Врага только-только отогнали от Москвы, но под гнетом фашистской оккупации находились десятки миллионов соотечественников. Следовало как-то приободрить их, вдохнуть победный боевой дух в наши основательно потрепанные части и молодое воинское пополнение, вселить в советских людей светлую надежду: “Будет и на нашей улице праздник!” Потому Иосиф Виссарионович своею рукой из самых благих побуждений усиливает уже упоминавшийся абзац из “Краткого курса”. Он дополняет приказ такими строками: “Молодые отряды Красной Армии, впервые вступившие в войну, наголову разбили немецких захватчиков под Псковом и Нарвой 23 февраля 1918 года. Именно поэтому день 23 февраля был объявлен днем рождения Красной Армии”.

Надо сказать, подобная корректировка истории для поднятия морального духа масс - не только исключительно советское явление. Тому есть много примеров. Удивляет другое: из каких побуждений избранный демократическим путем российский парламент продолжает дублировать сталинский миф?

Действительно, пять лет назад, 10 февраля 1995 г., Государственная Дума приняла Федеральный закон “О днях воинской славы (победных днях) России”, который 15 марта того же года вступил в силу. А в этом законе предписано отмечать 23 февраля как “День победы Красной Армии над кайзеровскими войсками Германии (1918 год) - День защитников Отечества”. По иронии судьбы именно 23 февраля 1918 г., в 10.30 утра в Петрограде получили радиограмму с новым, еще более жестким германским ультиматумом. На размышление давалось 48 часов. Как выразился Ленин, выступая на чрезвычайном заседании ВЦИК, “Советская власть должна констатировать полную невозможность сопротивления германцам… Нам встали коленом на грудь…”

ОТКУДА ЖЕ ДАТА?

Обычно день, месяц и год рождения любой государственной структуры определяется датой соответствующего нормативного официального документа. Декрет об организации Красной Армии был подписан председателем Совнаркома Лениным 15 (28) января 1918 г. Предложения учредить День Красной Армии родились едва ли не вместе с ней. Правда, речь велась не о государственном празднике, а о разовом, чисто агитационном мероприятии.

Позднее ВЦИК решил совместить годовщины Красной Армии с еще с одним агитационным мероприятием - с так называемым “Днем Красного подарка”. Вскоре “Правда” оповестила трудящихся: “Устройство дня Красного подарка по всей России перенесено на 23 февраля. В этот день по городам и на фронте будет организовано празднование годовщины создания Красной Армии, исполнившейся 28 января”.

В общем, день рождения нашей родной армии, а значит, и День защитников Отечества определил Его Величество Случай.

Как же согласовать исторические факты с принятым Госдумой Федеральным законом в отношении памятного дня 23 февраля - Дня воинской славы?

Тут возможны варианты. Первый вариант предложил Павел Бобылев: “Можно было бы увековечить этот день, нисколько не нарушая исторической правды. 23 февраля - традиционный день Советской Армии и Военно-Морского Флота, отмечавшийся в СССР. Думается, что такая формулировка было бы вполне приемлемой, понятной и, подчеркнем, точной для объяснения причины, по которой в Российской Федерации (преемнице СССР) в этот же день отмечается новый праздник - День защитников Отечества”.

Второй вариант: вернуться к общепринятому алгоритму исчисления, т.е. к дню подписания декрета Совнаркома - 28 января 1918 г.

Третий вариант: ничего не менять, а только подкорректировать преамбулу в принятом Госдумой законе и отмечать 23 февраля как “День первого боевого крещения отрядов Красной Армии под Псковом и Нарвой (1918 год) - День защитников Отечества”.

Статья из “Независимой Газеты” 24 января 2003 года
Владимир Сергеев
prazdnichek.ru/

Переможна хода українофобського терору

Одеса, 28 лютого, "гусскій марш". В програмі - терор, арешти і напади на українців, заклики до знищення українських трудящих, заклики до територіального розчленування та окупації українських земель, паплюження української символіки. Зберігати спокій, на провокації не піддаватися.

Звернення Одеської міської організації НРУ до Голови Одеської обласної державної адміністрації Миколи Сердюка

28 лютого в Одесі планується проведення так званого Руського маршу. Таку акцію уже проводили у 2006 році в Харкові, Сімферополі, Севастополі та Одесі. Організатори акції намагаються довести, що ці міста є російськими. Масові протести українських громадських організацій призвели до сутичок. У той час у цих містах відбулися арешти та бійки.

На відміну від української, молдавська влада розігнала “Імперський марш”. Ця акція не що інше, як чергова спроба дестабілізувати українське суспільство і розпалити міжетнічний конфлікт та нав"язати іншодержавну ідеологію. Враховуючи нещодавні дії та заяви проросійських організацій, які містили неприховану образу національної гідності українського народу, Одеська міська орагнізація НРУ закликає Одеську облдержадміністрацію вжити всіх конституційних заходів проти проведення в нашому місті цієї акції, яка шкодить громадському порядку, руйнує міжнаціональну злагоду.

У противному випадку, в цей день вийдуть на вулиці міста з протестом усі українські організації. В Інтернеті на багатьох сайтах уже довгий час триває не дитяча перепалка між націоналістами та тими, що вважають себе росіянами в Україні.

Для того, щоб не допустити кровопролиття, вимагаємо втрутитися і заборонити цей антиукраїнський проект. Адже його ціль – тиснути на Україну, розхитати ситуацію, потім розділити нашу державу. Кожен справжній український патріот повинен захищита рідну землю та відстоювати інтереси України.

Українські патріотичні організації закликають: Україно, повстань!

Голова Одеської міської організації НРУ Надія Яшан
м.Одеса 19 лютого 2009 року