Праз імглу перашкод

Білоруські повстанці. Кліп на песню маладога барду Андрэя Раманкевіча.

ОСТАННІ ІЗ АРМІЇ ЧУПРИНКИ

На місці останнього бою членів ОУН з органами НКВС 26 жовтня в лісі поблизу хутора Лози відбулося урочисте віче зі вшанування пам'яті героїв ОУН-УПА. Організатором заходу виступила Бережанська станиця НСОУ „Пласт”.
Священики УГКЦ, УПЦ та УАПЦ із сіл Божиків, Шумляни та міста Підгаєць відправили панахиду. В урочистостях взяли участь творчі колективи сіл Божиків, Волощина та Квіткове. У виконанні учнів та пластунів із Божиківської школи присутні мали змогу почути вірші та пісні на повстанську тематику. Звукопідсилюючу апаратуру для свята надано Бережанським представництвом ВАТ «Укртелеком».
Ведучі свята Бережанські пл. прих. Юля Пудлик та Назарій Здирко по завершені свята запросили всіх присутніх почастувати повстанським чаєм, який приготували скаути із с. Саранчуки. Своєю патріотичною імпрезою приємно здивували підгаєцькі пластуни під керівництвом Володимира Федорчука.
До присутніх звернулися перший заступник голови Бережанської районної державної адміністрації Володимир Петровський, депутат обласної ради, начальник головного управління з питань внутрішньої політики обласної державної адміністрації Володимир Ткач, голова політичної референтури Всеукраїнської організації «Тризуб» ім. С.Бандери Іван Сута. В урочистостях також взяли участь начальник головного управління з питань туризму, сім’ї, молоді та спорту ОДА Володимир Гульовський, голова РДА Віктор Зінчук, голова районної ради Роман Висоцький із заступником Василем Пуківським, члени районних молодіжних громадських організацій НСОУ «Пласт» військово-патріотичного клубу «Легіонер», «Молода Україна» та ФСК «Навігатор», а також туристи із будинку творчості школярів на чолі зі своїм наставником Михайлом Слабодухом. Усі присутні на святі мали змогу відвідати показовий табір, який організували члени Бережанського «Пласту».
Місце останнього повстанського бою на території Бережанського району, як зазначив відповідальний за проведення заходу голова Бережанської СПС, ст. пл. прих. Микола Марущак, є по-героїчному унікальне. Тож кому, як не молодим патріотам, сьогодні потрібно ним опікуватися? Минулого року саме бережанські пластуни доклали максимум зусиль до того аби це місце мало належний вигляд. Литвинівськими лісниками ДП „Бережанське ЛМГ” за сприяння підгаєцької влади було встановлено дубовий хрест. Упродовж цілого року за цим місцем доглядали та впорядковували пластуни із Божикова.
Бій біля хутора Лози відбувся 14 квітня 1960 року. О 10-й ранку до лісу понаїхало багато військових. Як пригадувала Марія Пальчак, упівці того дня ніби передчували щось недобре. Але переслідувачів вони побачили надто пізно – коли їх уже оточили з усіх боків. Стрілянину чули всі навколишні села. Повстанці вирішили живими не здаватися. Остання куля за повстанським законом обірвала життя молодим Лицарям, останнім із армії Чупринки. Дружина Петра Марія Пальчак, важко поранена, вистрілила собі у скроню. Але куля застрягла в черепі, і рана виявилася несмертельною. Марія опритомніла у лікарні. В її палаті постійно чергували співробітники КДБ. Про смерть свого чоловіка Петра Пасічного та його товариша Олега Цетнарського жінка дізналася багато років потому. Слідчі їй брехали, що ті арештовані і дають проти неї покази. Однак Марія нікого не здала. Далі на неї чекали 5 місяців тортур у підземельному ізоляторі КҐБ у Тернополі та публічний суд, аби інші боялися. Воячку засудили до 5 років в’язниці та 10 – таборів. Після Мордовії, Марія повернулася в рідні Шумляни, де проживала в будинку своєї сестри. Померла у 1997 році.
Бережанщина завжди була центром національно-визвольної боротьби, про що свідчать численні стрілецькі й повстанські могили. Щиро сподіваємося, що до хреста на місці останнього бою УПА ніколи не заростатиме стежина палких послідовників та молодих націоналістів і в скорому майбутньому на цьому місці буде встановлено пантеон слави тим, кому ми з вами завдячуємо своїм життям.
Слава Україні! Героям слава! Олег ЗАХАРКІВ, м. Бережани, Тернопільська обл.

К годовщине Голодомора российские спецслужбы готовят дорогостоящую провокацию

21 ноября в Харькове состоится Международная научно-практическая конференция «Голод в СССР 30-х годов: исторические и политические оценки». Организаторами конференции являются Гуманитарный украино-российским совет, Украинский Форум, фонд «Историческая память», а также Федеральное архивное агентство РФ. Об этом сообщает Сетевой центр русского зарубежья.
На конференции будут обсуждаться темы:
1. Голод в СССР 30-х годов, его первопричины и география.
2. «Политические искажения исторической проблемы массового голода».
В конференции якобы примут участие «видные украинские, российские и зарубежные историки, ученые, политики и политологи».
Напомним, что последнее мероприятие на территории Украины вышеупомянутые структуры проводили 4 - 6 сентября 2008. Оно называлось «научно-практическая конференция «Украина-Россия: проблемные страницы общей истории», носило явно пропагандистский характер по отрицанию Голодомора и финансировалось Государственной программы РФ по оказанию помощи соотечественникам за рубежом.
Накануне сентябрьской акции заместитель главы секретариата президента Украины Андрей Кислинский заявил, что в Украине российские политические круги создают организационную базу для вмешательства в предвыборные кампании и «реванша политических сил и идей, которые проиграли» во время оранжевой революции».
«Данная программа связана с российской Службой внешней разведки», - отметил Кислинский.
«Таким образом, сегодня воспроизводится модель поддержки силам, которые работают на интересы Российской Федерации. В ближайшее время будет понятно, расширится ли круг таких традиционных апологетов интересов Москвы, как КПУ и ПСПУ, за счет Блока Юлии Тимошенко», - заявил Кислинский.
По его мнению, у БЮТ и его руководства есть возможность предоставлять услуги российским интересам на уровне правительственных решений. RUpor

Розвідка УНР — проти Голодомору

Галузевим державним архівом Служби зовнішньої розвідки України за результатами пошуку і дослідження документів історико-культурної спадщини нашої держави щойно розсекречено матеріали, які дають можливість відкрити ще одну, раніше невідому сторінку, стосовно Голодомору 1932—1933 років в Україні. Це окремі документи багатотомної архівної справи під назвою «Матеріали по УНР за 1932—1936 роки». У них детально відображено структуру, завдання, форми та методи діяльності, керівний склад спецслужби Державного центру Української Народної Республіки в екзилі, зокрема розвідки. Особливої уваги заслуговують згадування про намагання представників уенерівської розвідки добувати матеріали про голод в Україні, щоб донести цю інформацію до європейської громадськості і якимось чином вплинути на негативний розвиток подій на своїй батьківщині. І хоча знайдені та розсекречені документи й не дають цілісної картини, вони є ще одним підтвердженням цієї масштабної трагедії українського народу. А доля окремих патріотично налаштованих представників діаспори, які намагалися докопатися до істини і піддавалися за це переслідуванням з боку радянської тоталітарної системи, варта сьогодні глибокого вивчення, переосмислення й ушанування.
НА ЧОЛІ РОЗВІДКИ УНР
Пожовклі архівні сторінки рясніють оперативними зведеннями і повідомленнями про затримання представниками радянської контррозвідки кур’єрів, які направлялися з Польщі, Румунії та інших країн в Україну з розвідувальними завданнями, а також про впровадження радянських агентів та розвідників у закордонні емігрантські центри. У радянські часи, зазвичай, одні були негативними персонажами, шпигунами, інші — позитивними.
Сьогодні неупереджений погляд на ці питання змушує визнати, що не можна історію будь-яких тогочасних розвідувальних структур зображувати лише чорними або білими фарбами. Свідченням цьому може слугувати майже двадцятирічна історія уенерівської розвідки, яка увібрала в себе й романтично-утопічні плани, й наміри щодо повалення радянської влади та створення незалежної України, і трагічно-песимістичні реалії, пов’язані з необхідністю здійснювати свою діяльність на кошти іноземних спецслужб, погоджуватися на їхні правила гри, долати внутрішні суперечки й протиріччя.
У матеріалах архівної справи увага акцентується на тому, що після вбивства 1926 року головного отамана Симона Петлюри діяльність спецслужби УНР зазнала суттєвої реорганізації. Ключову позицію у ній зайняла друга секція, яка розробляла тактику і проводила розвідувальну й контррозвідувальну діяльність Державного центру УНР в екзилі. В аналітичному документі Іноземного відділу ДПУ УРСР «Про структуру, діяльність і характеристику керівного складу «Головного штабу УНР» детально подається організаційна структура та напрямки роботи цієї секції.
Вона складалася з розвідувального сектора під назвою «Наступ», який займався збиранням інформації про загальну ситуацію в Україні, підбором, навчанням і засиланням туди агентів, резидентів і кур’єрів. На контррозвідувальний сектор під назвою «Оборона» покладалося завдання забезпечення уенерівських організацій від проникнення «комуністичних агентів», а також проведення відповідної роботи в середовищі інших емігрантських організацій, особливо тих, які стояли на політичних позиціях, протилежних УНР. Третій сектор («Студії») займався аналітичною роботою, вивчаючи й узагальнюючи стан у сільському господарстві, промисловості, фінансовій, військовій сфері, партійних і радянських органах радянської України. Такий аналіз робився на підставі відкритих друкованих джерел і тих, які оперативним шляхом добувалися представниками першої секції. На основі цього готувалися доповіді керівництву Генерального штабу Військового міністерства ДЦ УНР, виготовлялися листівки та інша пропагандистська література, яка нелегально переправлялася до УРСР, розповсюджувалася серед української еміграції та на міжнародних форумах.
Особливо ефективно розвідка і контррозвідка діяли за часів керівництва нею генерал-хорунжого Всеволода ЗМІЄНКА (на фото) у 1928—1936 роках. Його ім’я згадується в багатьох архівних документах — і це не випадково. Ще за доби національно-визвольних змагань діяльність В. Змієнка як активного учасника протидії радянській владі стала приводом для внесення його 1924 року до переліку політичних злочинців, які розшукуються органами Державного політичного управління (ДПУ).
На постаті В. Змієнка варто зупинитися окремо, щоб стало зрозуміло, чому він так близько до серця сприймав усі негаразди, які відбувалися на батьківщині, особливо масштабний голод.
Всеволод Юхимович Змієнко народився в Одесі 16 жовтня 1886 року. Закінчив Київську старшинську школу і Миколаївську академію Генерального штабу. У роки Першої світової війни брав участь у бойових діях у складі царської армії. За хоробрість нагороджений орденами Святої Анни, Святого Станіслава, Святого князя Володимира і Георгіївською зброєю. За часів Центральної ради і Директорії УНР перебував в українській армії на посадах начальника штабів 83-ї піхотної дивізії, Одеської гайдамацької дивізії, 1-ї дивізії січових стрільців, військового комісара Одеси, командувача групи військ Південно-Східного фронту та на багатьох інших. Працював у Генеральному штабі Армії УНР, де мав безпосередне відношення до розвідки.
З відступаючими частинами армії УНР опинився в Польщі, у таборі для інтернованих вояків. Згодом отримав листа від одного з вірних однополчан з рідної Одеси. Там у нього залишилася вся рідня, з якою він не встиг навіть попрощатися і від якої довго не мав жодної звістки, бо й вони не знали, де його шукати. Того листа він читав і перечитував з горем і розпачем в очах. Товариш писав, що в січні 1922 року від тифу померли його мати, дружина і майже всі родичі. Залишилось троє дітей — чотирирічна Галина, семирічний Олег і десятирічний Всеволод. В. Змієнко сам 1919 року перехворів на тиф і знав, що це таке.
Дітей взяла до себе на виховання рідна сестра дружини — Марія Дмитрівна Рябініна-Скляревська, чоловік якої упродовж 1918—1920 років служив на різних посадах в українській армії у званні генерала. Згодом вони віднайшли можливість переправити до нього доньку, та в останній момент не зробили цього. Змієнко тоді бідував, був у скруті, шукав роботу, пропонуючи себе то як журналіста, то як вчителя. Вони вирішили, що в таких умовах маленькій дівчинці буде важко жити. У таборі для інтернованих міста Олександрів-Куявський, в якому до того перебувало півтори тисячі вояків білогвардійського генерала Миколи Бредова, пізніше розмістилося дві з половиною тисячі козаків і майже тисяча старшин 6-ї Січової дивізії. Згодом табір поповнився козаками і старшинами 4-ї Київської дивізії Юрка Тютюнника та 3-ї Залізної дивізії Олександра Удовиченка. Й вони швидко відчули на собі тяжке таборове життя у переповнених приміщеннях, не пристосованих до зими.
Через деякий час його синів вдалося вивезти з Радянського Союзу за допомогою польських репатріантів. Вони змогли переконати радянських чиновників, що є родичами хлопчиків. Зустріч батька з синами була жаданою і хвилюючою, а потім почалися важкі будні, сповнені турботою про хліб насущний. Лише через деякий час В. Змієнко зміг вести більш-менш безбідне життя. Упродовж усього наступного часу, аж до своєї смерті в 1938 році, він всіляко намагався допомагати знедоленим співвітчизникам.
ІНФОРМАЦІЮ ДОБУВАЛИ ПО КРИХТАХ
З документів радянської розвідки випливає, що в 1932—1933 роках в уряді УНР уже знали про голод в Україні, але про його масштаби й причини інформації було недостатньо. У зв’язку з цим було поставлено завдання зі збирання якомога ширших відомостей про ситуацію в республіці. Потрібно було активізувати діяльність резидентур, забезпечити переправу кур’єрів на той бік кордону, а головне, — добути документальні свідчення про реальний стан справ. Це необхідно було для того, щоб привернути увагу світової громадськості до подій в Україні і в такий спосіб вплинути на вище партійне керівництво Радянського Союзу.
Одним із шляхів реалізації була участь розвідки УНР у підготовці до Всеукраїнського конгресу. У спецповідомленні Іноземного відділу ОДПУ СРСР від 25 вересня 1933 року «Про передбачуване скликання Всеукраїнського конгресу» зазначається: «Думка про скликання Всеукраїнського конгресу, висунута «Спілкою українських журналістів і письменників на чужині», продовжує посилено дебатуватися в колах української еміграції... Передбачається широке обговорення на конгресі питання про «голод» в Україні і організації допомоги голодуючим». У іншому документі читаємо про плани створення так званого Малого бюро швидкої інформації про Україну: «Для цього передбачається організація групи бойових кореспондентів із числа українців і поляків, які б легально й нелегально могли здійснювати поїздки в Україну».
Про те, що розвідка УНР використовувала як прикриття журналістів, свідчить витяг з іншого розсекреченого документа: «Змієнко одержав інструкцію: підготувати двох кандидатів-розвідників УНР, які повинні здійснити поїздку в СРСР у групі польських журналістів». Подібних поїздок іноземних журналістів упродовж 1932—1933 років вдалося здійснити небагато. Та після появи в англійській газеті «Манчестер гардіан» серії статей журналіста Малькольма Маггеріджа про голод в Україні було підписано постанову ЦК ВКП(б) від 23 лютого 1933 року «Про поїздки по СРСР іноземних кореспондентів». Нею обмежувався доступ журналістів на певні території.
В умовах існування таких заборон і посиленого прикордонного й контррозвідувального режиму уенерівській розвідці доводилося шукати нові шляхи добування інформації про реальний стан справ в Україні. У розсекреченій довідці «Оперативна діяльність закордонних українських розвідувально-повстанських центрів» зі справи за 1933 рік зазначається: «У Змієнка Україна розбита на райони приблизно в межах старих повітів. До кожного району є шифр. У шифрованому вигляді описується наявність закладів, організацій громадського, кооперативного та ін. значення...». Судячи з наступного документа, вилученого радянськими органами держбезпеки, ймовірно, в одного з кур’єрів із-за кордону, уенерівською розвідкою були розроблені та розмножені відповідні питання. Відповіді на них заносилися у своєрідні паспорти районів. Документ називається «Чим цікавиться розвідка УНР». Ось деякі пункти з нього:
«1. З’ясувати, як проходять хлібозаготівлі, скільки береться з колгоспу й одноосібників, хто приймає хліб, де зсипається, які заходи вживаються до нездатчиків-одноосібників, хто видає квитанції на зданий хліб, за якою ціною такий приймається, процент невиконання хлібозаготівлі в 1932 році.
2. Про податки. Скільки платить колгосп і одноосібники.
3. Як проходить осіння посівна кампанія, скільки й чого посіяно колгоспом і одноосібниками, як підготовлений грунт до посіву.
4. Як пройшла збиральна кампанія, скільки обмолочено і ще належить обмолотити...
9. Про кооперацію. Ціни на товари та хліб...
13. Який хліб їдять у даний час колгоспники і одноосібники, доставити зразки такого.
14. З’ясувати, скільки померло від голоду, скільки опухло і є опухлих на сьогоднішній день.
16. Настрій населення у даний час, як ставляться українці до радвлади».
Якби до сьогоднішнього дня збереглися результати таких «соціологічних досліджень», це б дало можливість значно деталізувати тогочасну ситуацію в Україні. Але ці дані, очевидно, десь загубилися за кордоном. З іншого боку, якщо говорити про радянські архіви, то тогочасна практика і не передбачала зберігання якихось документів на підтвердження Голодомору. Навпаки, все робилося, щоб приховати правду. Тому на підставі архівних матеріалів, що дійшли до наших днів і зберігаються в Галузевому державному архіві СЗР України, можна говорити лише про окремі свідчення тодішньої політики партії на селі.
З документів випливає, що навіть загальну відкриту інформацію по Україні добувати було нелегко. Доходило до того, що направлені в конкретні райони уенерівські розвідники іноді навіть не могли потрапити в деякі населені пункти, які виявлялися заблокованими підрозділами міліції та ДПУ. Що там відбувалося, можна було лише здогадуватися. Почастішали і затримання агентів, яких не вдавалося ретельно навчити й підготувати до виконання завдань. Потрібно було шукати нових людей і нові, нестандартні шляхи проникнення на територію України.
Особливо важко стало працювати після процесу над членами «Спілки визволення України». До цього користувалися переважно письмовим зв’язком, шифрами і тайнописом. Кожен резидент мав задля цього свій рецепт виготовлення невидимих чорнил. Та довелося від такої форми зв’язку відмовлятися, оскільки для чекістів це вже не становило таємницю. Ставку почали робити на кур’єрів і на залучення до співпраці так званих поворотчан — тих українців-реемігрантів, які поверталися з різних причин в Україну.
СОЛОВЕЦЬКІ ВТІКАЧІ
Серед розсекречених документів є копії протоколів допиту Мамчія Григорія Матвійовича за 1932—1933 роки у рамках порушеної проти нього кримінальної справи органами ДПУ. Він був одним із тих, кого уенерівська розвідка намагалася використати для збирання інформації про обстановку в Україні. Г.Мамчій прибув до Варшави з Фінляндії разом з двома товаришами-українцями. Усі вони були втікачами з Соловецького табору. З ними зустрілися керівники уряду і розвідки УНР, детально розпитали про обставини засудження, перебування у таборі, втечу, надали необхідну матеріальну допомогу.
Григорій Мамчій про себе розповів, що був засуджений 1929 року до чотирьох років ув’язнення за якісь посадові злочини, але обвинувачення вважає надуманими. Сам він родом з села Христинівка, що на Черкащині. Там у нього лишилася сім’я. Що з ними, він не знає. Чув, що зараз голод у тих місцях. Хоч йому важко собі навіть уявити, щоб на селі, де така родюча земля та працьовиті люди, був голод. Під час однієї з бесід зазначив, що він разом із товаришами може надати свої послуги для проведення підпільної роботи.
Через деякий час їх відправили до табору для інтернованих у Каліші. Там представники розвідки УНР створили їм нормальні умови для проживання й почали спеціальну підготовку до засилання на радянську територію з розвідувальними завданнями. Після завершення підготовки Григорія направили в район дислокації Кам’янець-Подільського прикордонного загону. У липні 1932 року він без перешкод перейшов кордон і направився в бік Умані, де мав зібрати інформацію про обстановку в районі Умань—Черкаси—Мліїв і заразом таємно побачитися з сім’єю. З собою мав 1000 рублів, 2000 листівок, револьвер з набоями, підроблені документи і адресу для надсилання відомостей. Завчасно обумовлювалося, як випливає з протоколів допиту, що «про поганий врожай писати, що хороший, про погані настрої населення також писати навпаки, про хороший грунт і результати організації повстанських осередків писати, що після дощу ростуть гриби та ін.»
У Христинівці Г.Мамчій зустрічався зі своїми старими друзями та знайомими, яким міг довіритися. Про одну з таких зустрічей з односельчанином читаємо зізнання у протоколі допиту від 9 грудня 1932 року. Про становище на селі той «говорив у дуже похмурих фарбах, що селянство голодує, були навіть випадки смерті від голоду, податки і хлібозаготівлі непосильні і все це разом узяте створило таке становище, коли селянство майже відкрито висловлює ворожість до радвлади».
Зрештою, з інших матеріалів справи дізнаємося, що Григорій Мамчій був заарештований у селі Янове, коли прямував у бік Коростеня, а згодом його і ще двох осіб, які проходили по повстанській справі «Пришелець», було ліквідовано органами ДПУ. Так радянська тоталітарна система розправлялася з тими, хто намагався зібрати й передати через «залізну завісу» правдиву інформацію про голод в Україні.
Про його долю у Варшаві дізналися значно пізніше. В. Змієнко важко переживав кожну втрату своїх людей. Він цілком реально усвідомлював, що радянські підрозділи розвідки й контррозвідки у цьому протиборстві виглядали значно сильнішими, більш організованими і всеохопними. Знав він і те, що в роботі уенерівської розвідки є багато проблем і недоліків, не все йому подобалося в статусі спецслужби, її фінансуванні. Але він робив усе можливе, щоб за будь-яких обставин пріоритетними для розвідки УНР залишалися завдання, продиктовані потребами та інтересами української нації. Олександр СКРИПНИК, керівник прес-служби Служби зовнішньої розвідки України День

Визначено політиків, які найбільше дратують українців

Усі без винятку українські політики викликають роздратування у чверті мешканців великих міст України. Антирейтинг політиків укладено на основі опитування «Першої рейтингової системи» для КорреспонденТ.net. До першої п’ятірки антирейтингу, крім Президента, потрапили Прем’єр-міністр, два представники Партії регіонів (включно з її лідером) та міський голова Києва.
Очолив список політичних фігур, котрі найбільше дратують громадян, Віктор Ющенко. Чверть виборців заявили, що президент викликає у них роздратування. Друге місце посіла Юлія Тимошенко. Її показник – 17%. На третій сходинці антирейтингу опинився Віктор Янукович із 8%.
Усі інші політики суттєво відстали від трьох лідерів. Четвертим із показником 3% роздратованих громадян став ще один представник Партії регіонів Нестор Шуфрич. На п’ятій позиції мер Києва Леонід Черновецький – 2%.
Наступні місця в антирейтингу розподілилися між політиками, котрі набрали один або менше одного відсотка відповідей роздратованих громадян. 6% опитаних відповіли, що їх не дратує жодна з українських політичних фігур.
Варто зазначити, що запитання було відкритим, тобто респондентам не зачитували імен політиків. Вони самі називали тих політичних діячів, які їх дратують.
Усі політики, крім Юлії Тимошенко та Леоніда Черновецького, однаковою мірою дратують як жінок, так і чоловіків. Тим часом прем’єр-міністр і столичний мер значно частіше викликають роздратування у жінок. Натомість виборцям чоловічої статі частіше діють на нерви усі політики разом.
Примітно, що молоді виборці віком до 40 років значно менш роздратовані українськими політиками, ніж українці середнього віку чи літні громадяни.
Дослідження проводилося 18-21 жовтня 2008 року.
Тип дослідження: опитування населення методом телефонного інтерв’ю за місцем проживання респондентів.
Регіон: Київ, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів.
Вибірка: 981 респондент віком 18+.
Статистична похибка не перевищує 3,2%. НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ

«НЕРПА». Бунт на кораблі! Уся команда підводного човна виступила проти путінського «слідства»

Матроси підводного човна «Нерпа» категорично не згодні з версією путінського «слідчого комітету» при банді «прокуратура РФ» про причини НП, повідомляє Відлуння Москви з посиланням на газету «Вісті».
Як стверджують слідчі, Дмитро Гробов без яких-небудь підстав для цього включив систему пожежогасіння. Товариші по службі і родичі Гробова розповіли газеті «Вісті», номер якої вийде завтра, що насправді на матроса чинили сильний тиск.
Його затримали після добового чергування і два дні не давали спати. Його виставляють розумово-відсталим, який зміг, граючи на пульті, запустити систему — стверджують матроси підводного човна.
Вони також повідомили виданню, що зняти з посади хочуть командира «Нерпи», проти цього виступає вся команда, яка написала рапорт, що в море під командою іншої людини не піде.

Неонацисты устроили беспорядки в Чехии

В ходе беспорядков в северочешском городе Литвинов, которые учинили активисты местной крайне правой "Рабочей партии", ранения различной степени тяжести получили два журналиста, четыре полицейских и один неонацист.
Число пострадавших во время столкновений стражей порядка с радикалами может быть больше, передает РБК. Хулиганы сожгли также два полицейских автомобиля.
О нападении на своих корреспондентов сообщил пражский коммерческий телеканал "Нова". Оказавшись в гуще беспорядков они получили легкие ранения.
Полиция пресекла планы 600 неонацистов совершить марш по кварталу Янов, среди жителей которого преобладают граждане цыганской национальности. В операции было задействовано 1000 стражей порядка, включая спецназ. Обозреватеть

У Берліні школярі та ультраправі розгромили лівацьку виставку

В четвер, 13 листопада, в Берліні близько 1000 школярів і активістів політичних організацій з числа німецький автономних націоналістів розгромили організовану Університетом Гумбольта антифашистську виставку "Віддані і продані", що розповідає про репресії єврейських підприємців в гітлерівській Німеччині. Як розповів виданню The Jerusalem Post президент університету Крістоф Маркшис (Christoph Markschies), дії вандалів мали виражену антисемітську спрямованість. За словами директора, один з погромників викрикнув фразу "Проклятий Ізраїль!"
Директор відзначив, що бійці вибрали своєю мішенню Університет Гумбольта через його давні і тісні зв'язків з Ізраїлем. Маркшис також сказав, що за нападом можуть стояти активісти "Чорного блоку", організації, що пропагує антисемітизм і антисіонізм під виглядом анти фашизму (це нова тактика німецьких ультра-правих – прим.пер.). Він підкреслив, що в 30-х роках єврейські погроми починалися так само.
Того ж дня в Берліні проходила мирна демонстрація школярів, що вимагають поліпшення якості освіти. За словами Лі Хайльшера (Lee Hielscher), представника організаторів демонстрації, проводиться опитування очевидців погрому, і поки ще рано судити про те, були це учасники демонстрації чи ні. Також він відзначив, що фраза "Проклятий Ізраїль!" не є проявом антисемітизму, а всього лише "підкреслює деякі проблеми держави Ізраїль". (Прийняте ООН "робоче визначення" антисемітизму включає заперечення права держави Ізраїль на існування).
Ніклас Вухенауер (Niklas Wuchenauer), представник організації "Зруйнуємо перешкоди в освіті", що брала участь в демонстрації, також відзначив, що нібито виголошена погромником фраза не є проявом антисемітизму, а несе сенс "Створення в 1947 році єврейської національної держави було не кращим рішенням ООН".
Вухенауер пояснив, що антисемітизм не дуже поширений в середовищі школярів, так що погром в університеті було зроблено звичайними школярами, а не правими радикалами.
Представник єврейської общини Берліна Майя Цеден (Maya Zehden) поділилася думкою, що розгром виставки учасниками мирної демонстрації є вираженням "збоченого політичного бачення". За її словами, важливо розуміти, що в безладах брала участь лише мала частина школярів, решта продовжувала демонстрацію мирно.
"Демонстранти прекрасно впоралися з доведення своєї позиції. Якщо школярі можуть бути такими невігласами, систему освіти дійсно необхідно реформувати", – так прокоментувала ситуацію Белінда Купер (Belinda Cooper), колишня викладачка Університету Гумбольта. УНТП

Аспекти сучасного озброєння Сухопутних Військ Російської Федерації

Останнім часом ми вирішили поцікавитися сучасними озброєннями Російської Федерації, що протягом декількох останніх років надійшли або будуть надходити до з’єднань та частин Сухопутних Військ Російської Федерації. Під час останньої грузинської кампанії деякі мотострілецькі батальйони інтервенційних сил росіян були озброєні БТР-90, подекуди було помічено БМП-3, що знаходяться на озброєнні лише окремих підрозділів, що вказує: процес переозброєння лише почався. А Північнокавказький військовий округ зараз є округом першої категорії, яким, наприклад, в радянські часи був Білоруський. Танки Т-90, що являють собою продовження модифікації вже давно знайомого Т-72, теж є, хоч і у невеликих кількостях. Танки ці ні в чому не перевершували українську модифікацію. Хіба що кількістю та способом застосування. Бойовий вишкіл російських танкістів виявився все ж вищим, ніж у грузинських. Хоча здається на вишкіл грузинських танкістів затрачено доволі більше часу, моторесурсу та боєзапасу. Можливо і кураж більшим виявився у росіян. Все ж в юрбі грузин стає боягузливішим, а росіянин – навпаки, ймовірно.
Авіація росіян, судячи зі способу її дій взагалі ніякій модернізації не підлягає. Певна річ, ще не всіх російських пілотів позбивали міфічні «українські ракетники-зенітники». Але це не означає, що в разі нападу на Україну російські льотчики зможуть діяти в якийсь інший спосіб, ніж вони діяли в Грузії. Отож маємо якісь сподівання.
Стрілецька зброя «оновилась» серією штурмових гвинтівок АК-101/АК-103, які жодних принципіальних вдосконалень, а тим більше ідей не носять. Щось на зразок німецького комплексу Г-11 росіяни, як, до речі й американці, створити не здібні. В цьому останньому сімейку «калаша» трохи переробили зовнішній вигляд та скільки змогли покращили розсіювання, що однак не вплинуло кардинально на покращення характеристик. Ковровські кулемети «Печеніг» (7,62мм) та «Корд» (12,7мм) непогані, хоча новинкою вони вважатися не можуть, а в військах їх все одно дуже мало. Але проти Грузії це не принципово. З’явилися нові каски та частково бронежилети нових типів, та й старих типів теж не спостерігалося нестатку.
Каски і «броніки» мали новий, більш досконалий вигляд та форми, з покращеними індивідуальною підгонкою та вентиляцією. Ще нещодавно ці шоломи та бронежилети демонструвалися на російських військових та поліцейських виставках. Каски та «сфери» нових російських розробок мають значно вищу стійкість, але й більшу вартість від стандартної сталевої каски (шолому). Росіяни не пішли американським чи європейським шляхом. Застосовуючи самі лише полімери (кевлар та інше).Російський шолом складається з декількох різнорідних шарів. Верхній – це метал, або надміцні але тонкого шару сталі, або міцні надлегкі сплави (товстішого шару), середина – кераміко-вуглецевий шар до чотирьох міліметрів завтовшки. Він і є основним «утримуючим удар» шаром. Зі споду вже полімерний шар, що більше грає роль гумо-свинцевого підбою в танковій броні. За вагою такий шолом на диво легше десь на чверть від стандартної радянської сталевої каски, що тримала у 8-ми випадках з 10-ти «макарівську» кулю з трьох метрів і далі. Притому, що стінку каналізаційної труби ця куля пробивала ще з 20-ти метрів, хоч і через раз. А ця нова тримає «бронебійну» (зі сталевим сердечником) від ТТ-«Маузера» майже в упор (я гадаю, що теж десь метрів з трьох), а від «Калаша» - зі ста метрів. Трьохлінійного набою («снайпера», кулемет) цей шолом тримає з 250-300м – звичайний, з 500 – бронебійно-запалювальним. На зразку, що демонструвався на виставці, бронебійні сердечники куль стирчали ззовні з пробоїн. Вони застрягали в основному в керамічно-вуглецевому шарі, але на внутрішній поверхні спостерігалися помітні випуклості, що однак не заважали надягати її на голову. Але динамічний удар мав бути відчутний, незважаючи на м’яку підкладку на зразок мотоциклетної. В нагрудній бронепанелі (кірасє) – картина є ще більш обнадійливою (для росіян). Деякі бронежилети (6-го класу захисту, котрого раніше не було) тримають кулю БЗТ від АКМ (7,62мм, 7,9г) або кулю ЛПС від «трьохлінійного» набою 7,62/54R (СВД, ПКМ тощо) зі ста метрів. Щоправда представникові фірми приходилося вірити на слово. В усякому разі з приводу відстані обстрілу випробуваних зразків.
У російських танкістів також помічено у великих кількостях нові комбінезони зі спеціальних дещо вогнетривких тканин, а також нові шоломофони, що віддалено нагадують ізраїльські. Тобто вони точно представляють собою металеву чи з композитів каску, що має великі «пухлини» під «вуха»-навушники. УНА-УНСО

Комуністи напали на музей УПА в Запоріжжі

Відкриття експозиції про Українську повстанську армію в Краєзнавчому музеї Запоріжжя не залишилося без уваги місцевих комуністів. Біля ста пенсіонерів із червоними прапорами в руках у п`ятницю, 14 листопада, із самого ранку пікетували музей, вимагаючи згорнути експозицію й припинити героїзацію воїнів ОУН-УПА. Мітингувальники спробували прорватися в зал, у якому були виставлені експонати нової виставки, однак співробітники міліції перешкодили їхнім планамОбласні депутати приєдналися до мітингувальників. Відтепер музей не буде одержувати від держави гроші на утримування, пообіцяли вони.
Користуючись своєю недоторканністю, народний депутат Верховної Ради Бабулін безперешкодно зірвав у музеї один зі стендів і виніс його до людей на вулиці. Комуняки методично порізали стенд на шматки. Працівники музею вирішили не втручатися, а міліція - спостерігати.
Комуністи пообіцяли ходити в музей щодня.