14 января президент Украины Виктор Ющенко заявил: « …мы понимаем - атака, предпринятая на Украину, имела несколько целей… Среди них - растревожить внутриполитическую жизнь в Украине, политически активизировать регионы, особенно чувствительные к теме украинско-российских отношений».
Сказано точно и емко. Попытаемся выделить цели, которые преследует политика кремля в отношении Украины.
Эти цели и политические, и экономические. Трудно сказать, где кончаются первые и начинаются вторые. Равно как и невозможно однозначно определить природу Газпрома – это организация экономическая или политическая? А ФСБ? Где в ее деятельности пролегает граница между т.н. интересами государства и бизнесом? Наконец, кто у нас премьер – государственный деятель или бизнесмен?
В связи с газовой войной называют прежде всего такие цели кремля.
Первая. Задекорировать неспособность России выполнять обязательства по поставкам газа в Европу.
Вторая. Попытаться наложить волосатенькую лапку на украинскую газотранспортную систему (дескать, Киев не справляется с транзитом). Стоит отметить, что, по словам президента Украины, «коэффициент надежности украинской ГТС 1,8 - это вдвое выше показателя России и приблизительно соответствует коэффициенту транзитных сетей Европы».
Третья, все-таки главная. Та, которую назвал Виктор Ющенко: раскачать Украину. Сколько намедни было воплей: "хохлы" не пропускают газ в Европу! Однако трудно поверить, будто Газпром заранее не знал, что утром 13 января Украина сможет прокачать такой объем газа лишь ценой отключения целого ряда своих регионов, в том числе весьма «чувствительных к теме украинско-российских отношений». Разумеется, Киев на это не повелся.
Уполномоченный президента Украины по вопросам энергетической безопасности Богдан Соколовский прямо заявил: «Есть достаточно доказательств, что спланировано было отключить Донецкую, Луганскую и часть Харьковской области. Цель – без предупреждения вывести из строя украинскую экономику именно в этих регионах, где сконцентрирована металлургия и химия». А это означает одно: социально-политический взрыв, столь желанный кремлю.
Все-таки политика в действиях кремля доминирует. Газпром уже потерял свыше миллиарда долларов на газовой войне против Киева. И тем не менее война продолжается.
РФ, этой усеченной Империи, позарез нужна Украина. Именно с независимости Украины началась агония Империи, длящаяся до сих пор. И только присоединение Украины может, по мнению кремлевских византистов, реанимировать «великую страну».
То, что сейчас происходит – это типичная чекистская операция по ликвидации «бандеровщины», только в грандиозных масштабах. Даже более того: газовая война – эта форма настоящей АГРЕССИИ кремля против независимой Украины, вполне сопоставимая с российско-грузинской войной. Тогда, в августе, я прогнозировал, что следующей целью кремлевских заглотчиков станет Украина. Правда, мне виделся чисто военный сценарий, в духе аксеновского «Острова Крым». Как видим, кремль избрал другое, бесшумное оружие, но не менее жестокое и эффективное. Мне остается лишь повторить сказанное в августе: Украина под угрозой. Алексей Широпаев
середа, 14 січня 2009 р.
У Секторі Газа не стихають бої. Євреї вбили і скалічили 1790 дітей
Ввечері 13 січня новинні агенції навели додаткові подробиці боїв в Газі, про які КЦ повідомив раніше.
Нагадаємо, що на центральному фронті в ході боїв під Газою вранці 13 січня палестинські бійці знищили 11 одиниць бойової техніки сіоністів.
Конкретно тільки на одній ділянці центрального фронту, в північній частині Гази, «Бригади Касама» підірвали на фугасах один «ізраїльський» танк і два військових бульдозера, а також обстріляли загін сіоністського спецназу з ручних гранатометів.
Пізно ввечері стало відомо, що в районі Аль-Карама в Газі на міні був вбитий один з командирів сіоністських формувань.
На північному фронті в запеклих боях під містом Бейт-Лахия (Beit Lahiya), що розпочалися з ранку 13 січня, палестинські бійці знищили не менше 12 сіоністських бойовиків.
На південному фронті 13 січня сіоністи зробили спробу опанувати з східного напряму містом Хан-Юніс, проте їхня атака була відбита палестинцями. Бійці Бригад Касама знищили при цьому більше 10 сіоністських танків і бронетраспортерів.
Повідомляється також, що на південному фронті бійці Бригад Касама використовували протипіхотні міни, гранатомети і міномети, завдавши удару по частинах сіоністського «спецназу», який намагався опанувати містом Хузаа (Khuzaa) на сході від Хан-Юнісу.
Пізніше стало відомо, що на цій ділянці фронту 13 січня палестинські бійці влаштували засідку сіоністським бойовикам на схід від міста Хан-Юніс. Був підірваний фугас, а потім єврейські бойовики були розстріляні ракетами «RPG». Сіоністи зазнали втрат.
У другій половині дня лікарі і рятувальники витягнули з-під уламків будівель в південно-східному передмісті міста Гази, Тіл Аль-Іслам, тіла 22 палестинців, вбитих бомбами сіоністів під час спроби увірватися у столицю Сектора Газа в ході невдалої танкової атаки.
Проти мирного населення міста Газа сіоністи широко використовували 13 січня фосфорні і запальні бомби.
У спростування ранкового повідомлення сіоністського режиму, у другій половині дня 13 січня військове джерело в Йорданії заявило, що з йорданської території не було зроблено жодного пострілу у бік «ізраїльського» патруля, й усі повідомлення на цю тему нічим не обгрунтовані.
Тим часом деякі спостерігачі вважають, що сіоністські «звинувачення» сусідніх з Палестиною арабських режимів в обстрілі єврейських окупантів є своєрідною перевіркою морально-психологічного стану правителів цих країн. Якщо виправдовуються, значить, можна бути спокійним і не чекати від них яких-небудь реальних дій на допомогу палестинцям.
На 18-й день «ізраїльської» агресії в Секторі Газа кількість вбитих зросла до 1000, поранених — до 4300, переважна більшість жертв — мирне населення. Серед них 300 дітей і 95 жінок.
375 поранених знаходяться в дуже важкому стані, покалічені 1490 дітей і близько 690 жінок.
13 січня всі відомі ЗМІ т.з. «Ізраїлю» повідомили про стійкість палестинського Опору і зажадали від своєї сіоністської верхівки негайного припинення війни в Газі, щоб уникнути ще більших втрат і поразки у війні, як це трапилося в Лівані. КАВКАЗ ЦЕНТР
19-летний Андрей Александрович Волохов из Томска сменил свою фамилию на "Путин" и даже отчество на "Владимирович". Как заявил СМИ новообразовавшийся Путин Андрей Владимирович, он "видит в президенте образ идеального отца и постарается воспитать из себя идеального сына."
Проникнув горячей симпатянией к рабам Путаляндии, сайт ГУЛАГ признает 142 миллионов проголосовавшими за 10 новых Заповедей всея Земли. А именно:
1. Россия переименовывается в Путаляндию.
2. Закрепляется божественное происхождение Путина.
Путин – Отец, Сын и Святой Дух всех путаляндцев и путаляндок.
3. Путанославие объявляется официальной религией Путаляндии.
4. Вводится национальность путана путаляндская.
5. Отныне и во веки веков, Санкт-Петербург переименовывается в Санкт-Путанбург, а Москва в Нью-Путаград.
6. Увековечить Имя Его во всех населенных пунктах страны. В связи с лихим иностранным кризисом, модернизировать памятники Ленину, поменяв им головы. Во всех храмах страны сменить Христа на распятого Отца Путаляндии.
7. В каждом городе и ПГТ переименовать главные улицы и площади, совхозы, заводы, корабли и т.п. в честь божественной суки Путаляндии "Кони".
8. Огнем, мечом, вилками и унитазами насаждать путанославие во все стороны Света. На всех сортирах дворового и внутреннего пользования заменить букву "М" на букву "П", а букву "Ж" на букву "Л".
9. Для укрепления божественной вертикали Путаляндии клонировать святого Путина Владимира Владимировича и его Суку в каждой стране мира (по одному).
10. Для улучшения генофонда Земли, нижайше просить клонов пополнять банк спермы планеты, дабы удовлетворить страсть всех женщин человечества стать Божьей Матерью. Запретить иметь детей не от Путина.
вівторок, 13 січня 2009 р.
Поблизу Бамута моджахеди розгромили угрупування банди «ГРУ»
Представник штабу Південно-західного Фронту ЗС Імарату Кавказ повідомив Кавказ-центру, що у вівторок 16 Мухарама близько 14 30 за місцевим часом в районі села Бамут в лісовій зоні відбувся запеклий бій між одним з підрозділів Ачхой-Мартанівського сектора ЗС ІК (командувач амір Хамзат) і бандою спецназу окупантів «ГРУ».
Джерело, що зв'язалося телефоном відразу ж після бою, повідомило, що моджахеди влаштували засідку окупантам в ході наперед спланованої спецоперації.
Банда окупантів в декілька десятків «спецназівців» була блокована і атакована по ходу свого руху.
В ході майже півгодинного бою моджахеди знищили 4 окупантів. Не менше 5–7 були поранені.
Окупанти викликали на допомогу авіацію, проте після виконання поставленого бойового завдання моджахеди відійшли з зони зіткнення.
Як передає джерело, втрат серед моджахедів немає. КЦ
неділя, 4 січня 2009 р.
Рано вранці 31 грудня 1994, роки російські броньовані армади почали штурм чеченської столиці. 90 тисячне угрупування агресорів, підтримане 6 тисячами одиниць важкої і легкої бронетехніки, артилерійських установок, реактивних ракетних систем і допоміжної техніки, під постійним повітряним прикриттям масованих авіаційних атак, увійшло до Грізного (Джохара) з трьох боків.
За наказом чеченського командування колони російської бронетехніки, як і 26 жовтня під час штурму Грізного (нині Джохара) промосковською опозицією, були пропущені в центр міста. Потім почалася знаменита чеченська контратака. Протягом дня передові частини і бронетехніка російських військ, що увійшли до міста, були знищені.
Запеклі бої розпочалися прямо перед Президентським палацом. Мобільні групи чеченських солдатів і сільських ополченців розстрілювали танки і БМП з гранатометів. Кілька одиниць чеченських танків періодично проривалися в центр міста і атакували ворога. Проте вже на третій день боїв, чеченське командування було змушене відмовитися від використання цієї бронетехніки, оскільки сільські ополченці кілька разів розстрілювали бронемашини, приймаючи їх за техніку ворога.
У Президентському палаці знаходилися віце-президент ЧРІ Зелімхан Яндарбієв, що здійснював загальне керівництво на місці і начальник Головного Штабу ЗС ЧРІ Аслан Масхадов, який безпосередньо керував обороною міста. Джохар Дудаєв знаходився в резервному штабі в селищі Алди на заході Грізного і координував дії Збройних Сил ЧРІ.
У боях 31 грудня 1994 чеченські солдати і сільські ополченці наголову розбили російські підрозділи, що штурмували Джохар. Потім послідувала безліч інших штурмів, в яких чеченські бійці і ополченці продемонстрували непохитну волю і мужність.
Сотні одиниць бронетехніки і тисячі тіл знищених агресорів валялися на вулицях чеченської столиці. Цілі полки і бригади були розгромлені в тих боях. Сотні окупантів були захоплені в полон.
Бої за Грізний продовжувалися два з половиною місяці. Загальні втрати російсіян в боях за Грізний склали від 18 до 22 тисяч солдатів і офіцерів. Більше 1200 одиниць бронетехніки було спалено чеченськими гранатометами. Лише в середині березня 1995 року останні великі підрозділи чеченських військ залишили столицю, підірвавши за наказом Шаміля Басаєва телевізійну вежу.
Російська пропаганда досі намагається принизити безумовний військовий успіх чеченських військ, які практично на 90% складалися з простих ополченців, що вперше узяли в руки автомат тими днями.
Окупаційне командування і російські генерали нагромадили купу брехні про неіснуючі «дудаєвкські доти і бункери», багатоярусні «оборонні рубежі», які доводилося «долати ціною неймовірних зусиль і героїзму російських солдатів», про міфічних найманців-професіоналів і балтійських біатлоністок-снайперш, які отримували від Дудаєва по 1000 доларів на день.
Автор цих рядків, як безпосередній учасник тих подій може з усією відповідальністю засвідчити, що дивізію Рохліна, наприклад, протягом півтора місяців стримувало кількадесят чеченських бійців (це не описка — саме кількадесят), які обороняли позиції по лінії, — Будинок піонерів, старий Обком, Радмін і готель Кавказ. І єдиним непереборним рубежем перед російською армадою був простій чеченський ополченець. Саїд Ірбахаєв
для «Кавказ-Центру»
Від себе скажу, що на допомогу чеченському народові прийшли добровольці із України.Це кадри з відеозйомки зробленої у січні 1995 року, у Грозному. Зверніть увагу на нарукавну повязку чоловіка з права. Це УНСОвець, псевдо - Білий, Консул.
"... Три вулиці були названі нашими іменами у Грозному: Степана Бандери, Олега Беркута та Сашка Білого..."
"... за те що я підбив 3 танки, більше 6 БТРів, БМП, та розстріляв СУшку..."
"... за то, что он самолично завел в засуду целий полк российских морских пехотинцев, Дудаев лично наградил его орденом "Честь нации..."
пʼятниця, 2 січня 2009 р.
Степану Бандері —100!
Київ.
ТЕРНОПІЛЬ. Cварга
Смолоскипна хода до 100-річчя Бандери у Запоріжжі Про ходу у Запоріжжі на честь Дня народження Провідника стало відомо десь у листопаді. Чесно кажучи, в мене були сумніви щодо вдалості акції, а конкретно – щодо кількості. В Запоріжжі такого ще не було, плюс специфіка дня…
Але члени ВО «Свобода» та співчуваючі розпочали ґрунтовну підготовку до дійства. Інформація розповсюджувалася через Інтернет та традиційно - за допомогою афіш (правда, більшість з них трималася дуже недовго).
Хода планувалася центральною вулицею міста (проспектом Леніна) від облдержадміністрації до мерії. Також передбачалося спалення комуністичної символіки (слід зазначити, що одного холодного зимового вечора червоний прапор на обласному офісі КПУ був зірваний вітром та знайдений невідомими патріотами, що випадково йшли неподалік).
Зрозуміло, що подібну акцію неможливо було приховати від «опонентів» (та й не збиралися приховувати). Незабаром до акції місцеві комсомольці стали розповсюджувати у мережі наступне повідомлення:
ВНИМАНИЕ!!!! ВСЕ ЖИТЕЛИ ПРЕКРАСНОГО ГОРОДА ЗАПОРОЖЬЯ!!!! 1 ЯНВАРЯ 2009 ГОДА БАНДЕРОВЦЫ, ФАШИСТЫ, УСТРАИВАЮТ МИТИНГ, СОБИРАЮТСЯ ПРОВОДИТЬ МИТИНГ В ЧЕСТЬ 100-ЛЕТИЯ БАНДЕРЫ В 16.00 НА ПЛОЩАДИ ВОЗЛЕ ДОМА ОБЛАСТНОГО СОВЕТА!!! Из проверенного источника стало известно, что СБУ завело дело о провокации массовых столкновений и собирается запретить митинг. Давайте же не будем сидеть у себя в норах и быть трусами! Давайте выйдем и покажем фашистским наследникам настоящую войну и массовые столкновения!!!! СОБИРАЕМСЯ В ТО ЖЕ ВРЕМЯ И В ТОМ ЖЕ МЕСТЕ, ГДЕ И ОНИ!!!!!
Крім того, стало відомо, що комуністи подали заявку на свою акцію. Знову ж таки – те ж місце, той же час. Стало зрозуміло, що заборонять скоріш за все обом сторонам – «во ізбєжаніє». Проте організатори пішли на маленьку хитрість, і дозвіл був отриманий.
Я прибув на місце на 15.30 (початок був зазначений на 16.00). Поступово збиралися люди. Десь неподалік стояло декілька підозрілих особистостей, можливо, червоних «скаутів».Тут же стояв міліцейський загін та декілька джипів з «Беркутом». Якийсь офіцер став розмовляти з головою запорізької «Свободи», повідомивши йому, що смолоскипи заборонені (пожежна безпека і все таке інше). Начебто на це потрібен окремий дозвіл. Після декількох хвилин дзвінків та переговорів стало відомо, що смолоскипи все ж дозволені.
А люди тим часом все підходили й підходили. Я розраховував десь на 30 осіб, максимум на 50, а їх на четверту зібралось вже біля сотні!
Незабаром декілька людей виступило з промовою на сходах, а мене попросили запалити перший смолоскип та спалити той самий прапор, що я з задоволенням зробив))
Дуже швидко всі бажаючі запалили смолоскипи і ми вирушили.
Майже одразу колона зустріла бойовий загін комуністів. Їх було чи троє чи четверо, і їхнім першим гаслом було чомусь «Россия!» (отак одразу, без підготовки, перейшли «до суті»)).
Три обличчя були дуже знайомими: кумедний дядько, який з`являється на всіх акціях комуністів, щоразу питає правих «а когда появилось слово «Украина?» і щоразу отримує у відповідь і дату, і назву літопису; велике жирне тіло, що влітку під час акції за знесення пам`ятника Дзержинському ходило у футболці «Рожденный в СССР» та демонстративно сіло на парапет під час виконання Гімну, а також молодик в окулярах, який під музеєм дудкою заглушав знову ж таки Гімн.
«Борці» взялися за руки і почали виконувати свою обіцянку «показать фашистским неследникам настоящую войну и массовые столкновения». Майже всю ходу (десь годину) вони йшли перед колонною СПИНОЮ ВПЕРЕД (точніше, не перед колоною, а перед міліцією, що йшла перед колоною). В нас до традиційних гасел додалося ще кризове «Українцям – робочі місця!», ну і, звичайно, не обійшлося без перепалки з нашими дорогими клоунами (один для більшої комічності одягнув шапку Діда Мороза). В них гасла були чомусь не комуністичні (окрім «Сталин – вождь!»), а відверто російські: здебільшого «Россия» (яке дуже швидко тонуло в нашій відповіді), «Севастополь!» (ну, ми не проти, гарне українське місто) та якісь довжелезні промови про «русский город Александровск» (таку назву до 1921 р. мало Запоріжжя).
Десь за 5 хвилин до кінцевого пункту до наших супутників приєднується ще декілька чоловік (плюс пару біля мерії, загалом десь 10). Вони знову беруться за руки і намагаються не пропустити колону. Чи варто казати, що їх досить швидко відштовхують міліція та авангард колони.
Нарешті, ми дійшли до нашої мерії. Комуністів (хоча скажу, як було – збірну солянку українофобів) міліція швидко відтіснила до стіни і оточила.
Декілька хвилин обміну компліментами, і починаємо співати Гімн. Скажу відверто – заспівали не дуже. Увімкнули трохи невчасно, під час галасу. Тому виконали трохи незлагоджено. Це єдиний негативний момент ходи. Правоохоронці безуспішно намагалися загасити вогнище. 2 рази вони виносили з мерії вогнегасники, і 2 рази вони не спрацьовували)))
Нарешті, ми самі загасили вогонь за допомогою снігу, культурно викинувши смолоскипи у смітник)
На цьому, власне, все скінчилося. Більш детальніше тут
ТЕРНОПІЛЬ. Cварга
Смолоскипна хода до 100-річчя Бандери у Запоріжжі Про ходу у Запоріжжі на честь Дня народження Провідника стало відомо десь у листопаді. Чесно кажучи, в мене були сумніви щодо вдалості акції, а конкретно – щодо кількості. В Запоріжжі такого ще не було, плюс специфіка дня…
Але члени ВО «Свобода» та співчуваючі розпочали ґрунтовну підготовку до дійства. Інформація розповсюджувалася через Інтернет та традиційно - за допомогою афіш (правда, більшість з них трималася дуже недовго).
Хода планувалася центральною вулицею міста (проспектом Леніна) від облдержадміністрації до мерії. Також передбачалося спалення комуністичної символіки (слід зазначити, що одного холодного зимового вечора червоний прапор на обласному офісі КПУ був зірваний вітром та знайдений невідомими патріотами, що випадково йшли неподалік).
Зрозуміло, що подібну акцію неможливо було приховати від «опонентів» (та й не збиралися приховувати). Незабаром до акції місцеві комсомольці стали розповсюджувати у мережі наступне повідомлення:
ВНИМАНИЕ!!!! ВСЕ ЖИТЕЛИ ПРЕКРАСНОГО ГОРОДА ЗАПОРОЖЬЯ!!!! 1 ЯНВАРЯ 2009 ГОДА БАНДЕРОВЦЫ, ФАШИСТЫ, УСТРАИВАЮТ МИТИНГ, СОБИРАЮТСЯ ПРОВОДИТЬ МИТИНГ В ЧЕСТЬ 100-ЛЕТИЯ БАНДЕРЫ В 16.00 НА ПЛОЩАДИ ВОЗЛЕ ДОМА ОБЛАСТНОГО СОВЕТА!!! Из проверенного источника стало известно, что СБУ завело дело о провокации массовых столкновений и собирается запретить митинг. Давайте же не будем сидеть у себя в норах и быть трусами! Давайте выйдем и покажем фашистским наследникам настоящую войну и массовые столкновения!!!! СОБИРАЕМСЯ В ТО ЖЕ ВРЕМЯ И В ТОМ ЖЕ МЕСТЕ, ГДЕ И ОНИ!!!!!
Крім того, стало відомо, що комуністи подали заявку на свою акцію. Знову ж таки – те ж місце, той же час. Стало зрозуміло, що заборонять скоріш за все обом сторонам – «во ізбєжаніє». Проте організатори пішли на маленьку хитрість, і дозвіл був отриманий.
Я прибув на місце на 15.30 (початок був зазначений на 16.00). Поступово збиралися люди. Десь неподалік стояло декілька підозрілих особистостей, можливо, червоних «скаутів».Тут же стояв міліцейський загін та декілька джипів з «Беркутом». Якийсь офіцер став розмовляти з головою запорізької «Свободи», повідомивши йому, що смолоскипи заборонені (пожежна безпека і все таке інше). Начебто на це потрібен окремий дозвіл. Після декількох хвилин дзвінків та переговорів стало відомо, що смолоскипи все ж дозволені.
А люди тим часом все підходили й підходили. Я розраховував десь на 30 осіб, максимум на 50, а їх на четверту зібралось вже біля сотні!
Незабаром декілька людей виступило з промовою на сходах, а мене попросили запалити перший смолоскип та спалити той самий прапор, що я з задоволенням зробив))
Дуже швидко всі бажаючі запалили смолоскипи і ми вирушили.
Майже одразу колона зустріла бойовий загін комуністів. Їх було чи троє чи четверо, і їхнім першим гаслом було чомусь «Россия!» (отак одразу, без підготовки, перейшли «до суті»)).
Три обличчя були дуже знайомими: кумедний дядько, який з`являється на всіх акціях комуністів, щоразу питає правих «а когда появилось слово «Украина?» і щоразу отримує у відповідь і дату, і назву літопису; велике жирне тіло, що влітку під час акції за знесення пам`ятника Дзержинському ходило у футболці «Рожденный в СССР» та демонстративно сіло на парапет під час виконання Гімну, а також молодик в окулярах, який під музеєм дудкою заглушав знову ж таки Гімн.
«Борці» взялися за руки і почали виконувати свою обіцянку «показать фашистским неследникам настоящую войну и массовые столкновения». Майже всю ходу (десь годину) вони йшли перед колонною СПИНОЮ ВПЕРЕД (точніше, не перед колоною, а перед міліцією, що йшла перед колоною). В нас до традиційних гасел додалося ще кризове «Українцям – робочі місця!», ну і, звичайно, не обійшлося без перепалки з нашими дорогими клоунами (один для більшої комічності одягнув шапку Діда Мороза). В них гасла були чомусь не комуністичні (окрім «Сталин – вождь!»), а відверто російські: здебільшого «Россия» (яке дуже швидко тонуло в нашій відповіді), «Севастополь!» (ну, ми не проти, гарне українське місто) та якісь довжелезні промови про «русский город Александровск» (таку назву до 1921 р. мало Запоріжжя).
Десь за 5 хвилин до кінцевого пункту до наших супутників приєднується ще декілька чоловік (плюс пару біля мерії, загалом десь 10). Вони знову беруться за руки і намагаються не пропустити колону. Чи варто казати, що їх досить швидко відштовхують міліція та авангард колони.
Нарешті, ми дійшли до нашої мерії. Комуністів (хоча скажу, як було – збірну солянку українофобів) міліція швидко відтіснила до стіни і оточила.
Декілька хвилин обміну компліментами, і починаємо співати Гімн. Скажу відверто – заспівали не дуже. Увімкнули трохи невчасно, під час галасу. Тому виконали трохи незлагоджено. Це єдиний негативний момент ходи. Правоохоронці безуспішно намагалися загасити вогнище. 2 рази вони виносили з мерії вогнегасники, і 2 рази вони не спрацьовували)))
Нарешті, ми самі загасили вогонь за допомогою снігу, культурно викинувши смолоскипи у смітник)
На цьому, власне, все скінчилося. Більш детальніше тут
четвер, 1 січня 2009 р.
Алексей Широпаев - Начало года (тост)
Сегодня Украина отмечает не только Новый год, но и столетие со дня рождения своего героя Степана Бандеры.
Знаменательно, что эта дата совпала с очередными попытками кремля накинуть на шею Украины энергетическую удавку.
В новогоднюю полночь, когда по городам и весям Орды гремел гимн, сочиненный «потомственным балалаечником Мухалко», я решил прослушать другой гимн. Украинский.
«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
Я был поражен красотой, мощью и внутренним достоинством этого произведения. Как не похоже оно на высокопарную и пустую «мухалковскую» халтуру, в которой Ленин наскоро заменен на «Бога», а коммунизм на «мудрость народную»! Как контрастирует «козацький род» в гимне Украины с совковыми «братскими народами» в гимне Эрэфии!
Столь же непохожи и сами страны.
Украинцы строят свой национальный дом. А русские – бездомны. В гимне РФ о них – ни слова.
В Украине ставят памятники Степану Бандере. А в России крушат обелиски красновских казаков и везде стоят истуканы Ленина. В Украине чтят Шухевича и УПА, а в России поливают грязью Власова и РОА.
Достаточно сравнить гимны, чтобы понять, что украинцы и русские живут не просто в разных странах, а в разных мирах. Украинцы – почти в Европе. А мы, русские – в имперско-большевистской блевотине, на которую вернулись. И считаем ее своей родиной.
Нет у меня пока родины. Нет дома. Будет, если создадим Республику Залесская Русь.
А пока мой новогодний тост: Слава Украине! Руки прочь от «козацького роду»! За нашу и вашу свободу! Алексей Широпаев
Знаменательно, что эта дата совпала с очередными попытками кремля накинуть на шею Украины энергетическую удавку.
В новогоднюю полночь, когда по городам и весям Орды гремел гимн, сочиненный «потомственным балалаечником Мухалко», я решил прослушать другой гимн. Украинский.
«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
Я был поражен красотой, мощью и внутренним достоинством этого произведения. Как не похоже оно на высокопарную и пустую «мухалковскую» халтуру, в которой Ленин наскоро заменен на «Бога», а коммунизм на «мудрость народную»! Как контрастирует «козацький род» в гимне Украины с совковыми «братскими народами» в гимне Эрэфии!
Столь же непохожи и сами страны.
Украинцы строят свой национальный дом. А русские – бездомны. В гимне РФ о них – ни слова.
В Украине ставят памятники Степану Бандере. А в России крушат обелиски красновских казаков и везде стоят истуканы Ленина. В Украине чтят Шухевича и УПА, а в России поливают грязью Власова и РОА.
Достаточно сравнить гимны, чтобы понять, что украинцы и русские живут не просто в разных странах, а в разных мирах. Украинцы – почти в Европе. А мы, русские – в имперско-большевистской блевотине, на которую вернулись. И считаем ее своей родиной.
Нет у меня пока родины. Нет дома. Будет, если создадим Республику Залесская Русь.
А пока мой новогодний тост: Слава Украине! Руки прочь от «козацького роду»! За нашу и вашу свободу! Алексей Широпаев
Степан Бандера (01.01.09 - 15.10.59)
Народився в с. Старий Угринів Калуського повіту на Станіславщині (тепер Івано-Франківщина) в родині греко-католицького священика. В 1919 - 1927 навчався у Стрийській гімназії. На поч. 1922 став членом Пласту, а згодом - Організації Вищих Класів Українських Гімназій. Після закінчення гімназії намагався виїхати у Чехо-Словаччину для навчання в Українській Господарській Академії у Подебрадах, але не дістав дозволу від польських властей. В 1928 Б., ставши членом Української Військової Організації, отримав призначення спочатку у відділ розвідки, пізніше - пропаганди. Одночасно належав до студентської організації Група Української Націоналістичної Молоді, що була тісно пов'язана з УВО. В 1929 Б. вступив в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), з 1931 - член Крайової Екзекутиви ОУН на Західно-Українських-Землях (ЗУЗ), а з червня 1932 - заступник Крайового Провідника і референт пропаганди. В червні 1933 на берлінській конференції ОУН Б. був офіційно затверджений Крайовим Провідником ОУН на ЗУЗ. Під час зустрічей з Є. Коновальцем Б. виклав власне бачення шляхів розбудови організації та розгортання національно-визвольного руху в Західній Україні. В 1933 Б. спланував і провів шкільну акцію, спрямовану проти спроб польського уряду полонізувати українське шкільництво. Підтримуючи акції протесту Українського Національно-Демократичного Об'єднання проти спланованого голодомору 1932-33 в Наддніпрянській Україні, Б. доручив М. Лемику здійснити замах на радянського консула у Львові. В 1934 Б., виконуючи постанову конференції ОУН у Берліні (1933), підготував замах на одного з головних організаторів політики “пацифікації” щодо українського населення Галичини і Волині міністра закордонних справ Польщі Б. Пєрацького. В червні 1934 заарештований і в ході Варшавського процесу 1935-36 і Львівського процесу 1936 був засуджений до смертної кари, згодом заміненої на довічне ув'язнення. З 1936 Б. разом з М. Лебедем, М. Климишиним, Я. Карпинцем, Є. Качмарським, Р. Мигалем та іншими націоналістами перебував у в'язниці “Swięty Krzyż” (“Святий Хрест”) у Варшаві. Після розвалу Польської держави у вересні 1939 звільнений з тюрми. Прибувши до Львова, Б. разом з активом ОУН протягом короткого часу виробив детальний план розбудови мережі ОУН на теренах всієї України. В 1939 очолив течію в ОУН, яка стояла в опозиції до методів і тактики діяльності Проводу Українських Націоналістів під керівництвом А. Мельника. 10.2.1940 у Кракові був створений Революційний провід ОУН на чолі з Б., затверджений у квітні 1941 Великим Збором ОУН. Після початку радянсько-німецької війни 1941-45 ОУН ставить своїм завданням відновлення української державності. За розпорядженням Б. були сформовані три похідні групи ОУН (загальна кількість 6 тис. чол.), Дружини Українських Націоналістів (складалися з військових частин “Нахтігаль” і “Роланд”), організовано редакції газет. 30.6.1941 ОУН (під проводом Б.) проголосила у Львові відновлення на західноукраїнських землях української державності і сформувала орган крайової влади на чолі з Стецьком Ярославом - Українське Державне Правління. 6.7. 1941 Б. був заарештований окупаційними властями і після відмови скасувать акт відновлення Української держави ув'язнений у концентраційному таборі Саксенгаузен. У цей же час брати Б. були кинуті до німецького концтабору Освенцім, де загинули в 1942. Після звільнення з концтабору військами союзників Б. внаслідок постійної загрози арешту радянськими спецслужбами був змушений змінювати місце перебування. Жив в Інсбруку, Зеєнфельді, Мюнхені. В лютому 1946 (за іншими даними - в 1947) Б. очолив провід Закордонних Частин ОУН (ЗЧ ОУН). У грудні 1950 (за іншими даними - в серпні 1952) внаслідок розходження з питань стратегії і тактики визвольного руху з Крайовим Проводом ОУН Б. відмовився від посту голови Проводу ЗЧ ОУН. В 1953-54 намагався врегулювати відносини між українськими еміграційними угрупуваннями і досягти консолідації всіх націоналістичних сил за кордоном. В 1956 на Конференції 3Ч ОУН Б. знову був обраний головою Проводу. В наступні роки активізував роботу по налагодженню зв'язків з націоналістичним підпіллям в Україні і формуванням нової нелегальної структури ОУН на українських землях. Ця організаційна діяльність Б. серйозно занепокоїла керівництво СРСР. 15.10.1959 у Мюнхені агент КДБ Б. Сташинський пострілом із спеціально виготовленого пістолету (стріляв ампулами з ціаністим калієм) вбив Б. Похований на кладовищі у Мюнхені. Б. автор декількох праць, в яких ґрунтовно розроблено теологічні і теоретичні засади українського націоналізму, зокрема “Перспективи Української Національної Революції” (1958) та ін. ОУН-УПА
Ще більш детальніша інформація про Провідника у Вікіпедії
Підписатися на:
Дописи (Atom)
