Привітання Юрія Шухевича з нагоди свята Покрови (Відео)

Толерація слабкості

Можливо, зараз я говоритиму непопулярні речі, але ж хтось має сказати це відверто і в голос. Нехай сказане в цій статті сподобається не всім, однак головне - що воно буде істинним. А істина робить нас сильнішими.

«Якщо ідея істинна, то вона належить всім, хто здатний її осягнути. Істинна ідея не може бути новою, оскільки істина не є продуктом людського розуму. Вона існує незалежно від нас, і все, що ми повинні зробити - це постаратися зрозуміти її». (Рене Генон)

Однією з найбільших проблем нашого суспільства, яких на перший погляд не помітно, однак які, натомість, є причиною більшості наших негараздів, є толерація слабкості. Не так фізичної, як духовної. Я маю на увазі лінь, страх, байдужість, слабкодухість, заздрість, хтивість, марнославство тощо. Нам не згадують про наші недоліки, не змушують з ними боротись, взамін отримуючи нашу підтримку та мовчазну згоду на право ЇХ мати ці ж самі недоліки і бути віддзеркаленням суспільства - начебто представляючи наші інтереси. ВОНИ мають всі наші чесноти і недоліки, а що чесноти нині не у фаворі у народу - то вони не притаманні і нашим обранцям. НИМИ керує страх, тому ЇМ вигідно, аби ми деградували - так ми є слабшими, а отже, безпечнішими для НИХ. ВОНИ - нікчемні пігмеї, що швидко плодять собі подібних.
Раніше ВОНИ не могли пройти природній відбір - і помирали ще в дитячому віці. В ті часи, коли над усе цінувались хоробрість, мужність, вправність, наполегливість та фізична сила, кожен, хто не мав цих якостей, автоматично ставав здобиччю спершу диких звірів, а згодом - диких племен чужинців. Спершу ЇХ просто фізично знищували, а потім почали перетворювати на рабів. Можливо, саме це і дало початок культу слабкості, адже раби отримали страх, а рабовласники - лінь. Завдяки людському розуму ми, начебто, зуміли обдурити природу, і слабкі вже не вмирали одразу. Однак, на жаль, це призвело до появи ще глибших проблем. Для поповнення дешевої робочої сили рабовласники змушені були здійснювати нові завоювання, підкорювати все нові і нові народи. Для утримання в покорі завойованих народів їм нав'язувалась окупаційна адміністрація. Так було зламано первинний принцип формування влади - коли плем'я саме обирало свого вождя - кращого з кращих. Для того, щоб стати керівником, вже не обов'язково треба було бути мужнім, сміливим, сильним. Інколи достатньо було догодити і підлеститись до імператора або його підлеглих. Найкраще ж догоджати вміли самі раби. Так, використавши таку слабкість імператора, як марнославство, ВОНИ могли отримати певну владу. Але свідомість їхня залишалась рабською. І, отримавши цю владу, ВОНИ вже думали не про те, як ефективно виконувати свої обов'язки, а про те, як створити видимість їх виконання. Так з'явилась корупція та зловживання владними повноваженнями.
Щоб надалі залишатись при владі, ЇМ необхідно було заручитись підтримкою більшості населення. Таку підтримку ЇМ вдалось отримати, потураючи слабостям народних мас. ВОНИ переконали народ у тому, що йому більш не треба думати, за нього подумають провідники, що всі люди мають бути в усьому рівними, тому необхідно просто «не висовуватись», а задовольнятись тим, що тобі дадуть «мудрі керівники». Так виникла сучасна «демократична» форма правління. Сьогодні рівень виродження суспільства досягнув тієї межі, при якій у «пересічного громадянина» слава викликає не повагу та захоплення, а заздрість, чесність викликає подив, хоробрість викликає страх, а культура, любов до прекрасного - зневагу.
Але для чого ЇМ потрібна ця влада? Для того, аби, використовуючи свої вроджені здібності до управління, примножувати достаток, збільшувати чисельність, розвивати культуру та обороняти всі здобутки своєї нації? Сумніваюсь...
Влада ЇМ потрібна для того, аби вгамувати свої комплекси неповноцінності, страхи та заздрість до тих, хто дійсно має природжений талант до управління.
Погляньмо на інші країни світу - адже при всій своїй зовнішній привабливості, за «тональним кремом» цивілізованості, благополуччя та демократії країн Європи та Північної Америки, ховаються ті самі проблеми, що маємо ми. А свій «тональний крем» вони виготовляють з нашої сировини - тому й поширюють свої «демократичні цінності» на весь світ - завдяки створеному НИМИ ж процесу глобалізації. ВОНИ фінансують громадські організації, що говорять та роблять речі, які ЇМ вигідні. ВОНИ дають нам гасла та ідеї, які розкладають наше суспільство. ВОНИ пропонують нам моделі управління державою, які можуть призвести до зникнення самої держави в принципі.
І сьогодні виявами діяльності такої влади є, на перший погляд, благородні речі. Наприклад, соціальні гарантії та пільги. Це перше і найголовніше джерело будь-якої корупції. Це - механізм формування цивілізації трутнів і гноблення здорових сил у суспільстві. Для того, аби фінансувати всі ці соціальні програми, встановлюється надзвичайно високий податковий тиск в першу чергу на малий та середній бізнес. Це, як наслідок, призводить до ухилення від сплати податків та виникнення тіньової економіки. Для існування тіньової економіки доводиться платити контролюючим органам в обхід держави. Так виникає корупція. Більше того, там, де існують пільги - виникає можливість зловживань через перерахунок коштів на забезпечення «позитивної дискримінації» - адже надану пільгу ніколи не можна точно оцінити в грошових одиницях. Так виникають «відкати». А вся ця «соціалка», насправді, ніколи не доходить до цільової категорії населення.
Та навіть, якщо розглянути теоретичну ситуацію, коли соціальні програми дійшли до своєї цільової аудиторії. Чи принесе це їм користь? Однозначно - ні! Цим держава створює ситуацію, коли вигідніше відноситись до «пільгової категорії населення». Якщо ти маєш посвідчення чорнобильця, сироти чи інваліда - ти менше платиш за квартиру, за проїзд, безкоштовно навчаєшся на престижних спеціальностях у престижних ВУЗах (навіть не маючи відповідних знань та здібностей), отримуєш підвищену стипендію, фінансову допомогу від держави... і зовсім не обов'язково дійсно бути сиротою, чорнобильцем чи інвалідом. Ось іще одне джерело корупції... Однак, якщо ти купуєш собі таке посвідчення, ти не просто робиш аморально і протизаконно - ти даєш установку вищим силам - і вони реалізовують записане у посвідченні - ти стаєш або сиротою або інвалідом...
Справжнім же сиротам та інвалідам ці пільги образливі. Сама їх наявність говорить про те, що держава вважає цю категорію громадян занадто нікчемними, щоб, наприклад, навчатись на рівні з іншими дітьми, або заробляти стільки ж, скільки звичайний працівник. Цим держава ніби нагадує про те, про що ці люди думати не хочуть - про їхнє горе, і позбавляє бажання змагатись за гідне життя в здоровому суспільстві. І вони не змагаються - переважна більшість складає руки і живе за рахунок державних ін'єкцій. Вони звикають, що хтось їм зобов'язаний дати, і для цього їм достатньо просто існувати. При цьому значна частина починає деградувати ще більше - шляхом вживання алкоголю, тютюну, наркотиків або просто - шляхом самогубства.
Те саме стосується різноманітних благодійних організацій та вуличних жебраків. Я розглядаю ці два явища разом - адже вони мають спільну природу. І перше, і друге ґрунтується на одному з найнижчих людських почуттів - на жалості. Це останнє почуття, яке йде після ненависті, презирства та огиди. Однак деякі спритні ділки зуміли, експлуатуючи його, створити вигідний бізнес.
Що змушує дорослу людину з достатньо високим рівнем інтелекту давати гроші чоловіку з пропитою фізіономією та перегаром на пів квартала «на хліб»? При тому, що ця людина точно знає, який «хліб» купуватиме така людиноподібна істота... Невже якийсь благородний порив? Почуття відповідальності за долю людства? Та ні, тут, швидше за все, свою роль грає бажання возвеличити себе в своїх очах. Заспокоїти той самий свій комплекс неповноцінності і підтвердити для себе, що є ще більш неповноцінні, ніж він сам. Але таким жестом ці «благодійники» не вирішують проблему, а лише поглиблюють її. Вони фінансують «робочі місця» працівників соціально-непотрібної сфери - від «акторів-виконавців», до «режисерів-постановників» та «продюсерів», які, зазвичай, залишаються в тіні від людських очей.
Більшість благодійних організацій працюють за тою ж схемою, з єдиною різницею - від їхніх «працівників» не смердить.
Почуття жалості так само безсоромно експлуатує і наша політична псевдо еліта. Досить лишень жалібно та слізно розповісти жахливу історію про те, як безсердечно та несправедливо тебе звільнили з посади прем'єра, як тобі заважають працювати злі тьоті та дяді, як тебе отруїли ворожі спецслужби або як тебе хотіли «пристрелити» яйцем «божевільні» націоналісти - як електоральні симпатії до кандидата стрімко зростають! І можна вже зовсім не розповідати про те, що, в принципі, існує ще й якась там передвиборча програма і історія невиконання попередніх передвиборчих обіцянок... кого це цікавить, якщо «дитятко плаче», що його назвав негарним словом мер Ужгорода... треба його «заколисати» своїми голосами...
Однак батьки знають, якщо виконувати всі забаганки свого чада - воно вилізе вам на голову і ще й ноги звісить! Тому робити подарунки необхідно не через жалість, а за сумлінну поведінку, за успішне виконання домашніх завдань та гарні оцінки.
Ще хотів згадати про питання толерантності та ґендерної рівності. Чому всі західні фонди підіймають ці питання та фінансують проекти, спрямовані на вирішення проблем, яких саме в нашій державі де-факто не існує?
Україна - одна з не багатьох держав, в яких існує максимальна гармонія у стосунках між чоловіком та жінкою. Так склалось історично. Ми ніколи не мали інквізиції, що спалювала жінок на вогнищах, не продавали жінок на ринку, не видавали жінок заміж при народженні. Ми - єдина в світі країна, де дівчина мала право засватати хлопця, що відобразилось і в народних традиціях. Про українських дівчат ходять легенди по всьому світу - як про непереможне плем'я амазонок. Традиції матріархату глибоко вкорінені в нашу свідомість, наш побут і пронизали все наше життя. Насправді, жодна українська жінка не має реальних, а не надуманих, проблем через свою стать. Якщо жінка - професіонал у своїй справі - при бажанні вона зробить успішну кар'єру. Ми бачимо чимало жінок на ключових посадах у державі - як на найнижчому, так і на найвищому рівні.
Те саме стосується ставлення українців до представників інших націй, інших політичних поглядів та інших віросповідань. Всі ми завжди нормально уживаємось тисячі років, і проблеми виникали виключно у вигляді відповіді насильством на насильство з боку якоїсь конкретної етнічної чи релігійної групи. То чому ж нас із усіх сил намагаються переконати, що ми таки маємо ці проблеми?
За розмовами про толерантність та ґендерну рівність, насправді, відбувається спроба протиставити та посіяти ворожнечу між націями, віруючими, статями, реалізуючи принцип «розділяй та владарюй». Нам намагаються довести, що з жінки треба зробити чоловіка, в той час, коли насправді чоловіків необхідно робити з самих чоловіків... суспільство, що збудоване з несправжніх чоловіків та несправжніх жінок - слабке суспільство.
Отже, висновок. Нас хочуть зробити слабшими. І роблять. Цілеспрямовано, впевнено, систематично. Давайте чинити організований опір таким діям, поки ще є кому його чинити... а найкращий захист - це наступ.
Соціальні програми держави мають бути спрямовані на розвиток, а не на деградацію. Створив здорову родину - отримай в подарунок житло. Народили здорову дитину - отримай рахунок на її ім'я. Ведеш здоровий спосіб життя, не вживаєш ніякої гидоти, займаєшся спортом та громадською діяльністю - отримай премію! Бути здоровим та активним має бути вигідно.
Жебрацтво необхідно зробити кримінальним злочином, а почуття жалості - викинути на смітник.
Громадські організації мають займатись не тими проблемами, на які дають гранти, а такими, які дійсно необхідно вирішувати негайно, на які є запит з боку громади!
Отож давайте будемо пильними - необхідно бачити саме коріння проблем - аби можна було їх вирішити. Не дамо себе ослабити!



Дмитро Сінченко


Дух волі

Судилище над Дем’янюком розпочнеться 30 листопада

За повідомленням ВВС, німецький суд у Мюнхені призначив початок слухання у справі українця Івана Дем'янюка на 30 листопада ц.р. Джону-Івану Дем'янюку інкримінують співпрацю з нацистами у знищенні 27,9 тис. осіб у період ІІ Світової війни (раніше ЗМІ повідомляли про пособництво Дем'янюка у вбивстві 29 тис.(!) саме євреїв(!)). У випадку обвинувального вироку суду, 89-ти літньому уродженцю України загрожує 15 років тюрми.

Сам Дем'янюк заперечує висунуті проти нього обвинувачення і, зокрема, те, що він служив у березні-вересні 1943 року охоронцем СС нацистського табору смерті Собібор на території Польщі. Він заявляє, що потрапив в полон під час боїв на батьківщині, після чого утримувався нацистами як військовополонений.

На судові слухання відведено 35 днів і процес, як очікують, продовжиться до травня 2010 року. Головний свідок обвинувачення, колишній в'язень концтабору Собібор Тома Блатт дасть свої покази в період між 19 і 21 січня.
Нагадаємо, що звинувачення були висунуті Дем'янюку 13 липня, після того, як медична комісія мюнхенської тюрми Штадельхайм визнала його достатньо дієздатним. Лікарі, однак, обмежили час допитів до двох півторагодинних засідань в день.
Родина Дем'янюка заявила, що він надто слабкий для участі у судовому процесі, оскільки хворий на рак, артрит, а також страждає захворюванням нирок.
Водночас, в Україні, зокрема у Львові, тривають протести громадськості з вимогою звільнення Івана Дем'янюка: 20 травня і 11 вересня відбулось пікетування Почесного консульства ФРН, а 22 вересня відповідне рішення ухвалила Львівська обласна рада. Львів'яни вважають, що Дем'янюк є не катом, а жертвою. Адже, у 1987 році він вже був засуджений до страти ізраїльським судом, однак, через відсутність доказів у 1993 році Верховний суд Ізраїлю зняв з Дем'янюка усі звинувачення і визнав його не винним. Тому, на думку громадсько-політичних організацій краю і обласних депутатів «справа Івана Дем'янюка є міжнародною змовою з метою дискредитації українців і України в очах світової громадськості. Адже, матеріали цієї справи сфальшовані та сфабриковані ще КГБ, а нині активно підкидаються ФСБ Росії іншим державам, що поспішно ковтають цю про вокативну наживку». До речі, львівські депутати звернулись до Президента України, прем'єр-міністра, Міністерства закордонних справ з вимогою вжити невідкладних заходів правового захисту у тому числі шляхом врегулювання дипломатичними каналами для звільнення І. Дем'янюка. Просять народні обранці втрутитись і Світовий Конгрес Українців. Львів'яни звинувачують канцлера ФРН Ангелу Меркель в антиукраїнській діяльності і вимагають припинити в т.ч. у США багаторічний морально-психологічний терор І. Дем'янюка. (Недарма, побоюючись акцій протесту у Львові, Генеральне консульство ФРН днями відкрили не на Заході, як планувалось, а на Сході України - в Донецьку).
Не погодилась з принциповою і патріотичною позицією львів'ян «п'ята колона» в Україні. Так, Український єврейський комітет (голова О. Фельдман) обурився з приводу захисту Дем'янюка, таким чином, заперечуючи рішення своїх одноплемінників з прабатьківщини і забуваючи про презумпцію невинності будь-кого до рішення суду. Не здивувала позиція Компартії, лідер якої П. Симоненко (Пітер Сіменс - ред.) взагалі вимагає розпустити Львівську облраду, як нацистську.
Антиукраїнські сили не вважають за доцільне розбиратися в суті справи, а головне навішати ярликів та діяти за радянськими штампами. А тим часом, слідство не може відповісти однозначно на ряд питань у справі Дем'янюка. Так, в Ізраїлі вважали, що Дем'янюк служив у концтаборі Треблінка. Німці стверджують, що табір називався Собібор. В США думають, що це Майданек. Проте в Польщі, де знаходились усі зазначені німецькі концтабори, заперечують факт присутності серед табірного начальства особи на прізвище Дем'янюк. Та й сам аусвайс - посвідчення, що Дем'янюк закінчив курси табірних охоронців, яке передане з Москви, є явною підробкою: відсутня дата видачі, вказаний зріст не відповідає дійсності, фотокартка складається явно з декількох частин і кріпиться різними, мало не свіжими, клеями. І все це висновки багатьох експертів - з Франції, Великобританії, США та ін. Відомо також, що німецькі нацисти, які вважали себе арійцями і зневажали інші народи, ніколи б не поставили на відповідальну посаду за знищення в'язнів концтаборів нікого іншого крім німця. А «унтерменші», до яких зараховували і українців, принаймні до 1945 року, і близько не допускались до роботи в таборах смерті. Цікаво також, що у справі Дем'янюка фігурує єдиний свідок 93-річний єврей з Канади, який перебуває в такому стані, що не впізнає по фотографіях навіть рідного батька.
А те, що закордоном не прийнято вказувати національність людини, а щодо Дем'янюка всі ЗМІ наголошують, що він є українцем, ще раз підтверджує, що справа Дем'янюка замовлена, сфабрикована, шита білими нитками і має на меті вигороджувати німців, що до кінця своїх днів мали б спокутувати вину за злочини проти людства у період ІІ Світової війни. Отож найкраще все «повісити» на інші народи, зокрема, українців. А по вулицях німецьких міст і далі вільно шкандибатимуть тисячі нацистських злочинців, до яких нікому немає діла.
«Дух волі» закликає громадськість, зокрема Одеси і Донецька, де розташовані Консульства ФРН, долучатись до акцій на підтримку безневинного глибоко літнього, хворого українця Івана Дем'янюка. Не допустимо наруги над гідністю і честю людини!
Свободу Івану Дем'янюку!


Народний оглядач

Российский офицер украл в жодинском магазине шампунь

6 октября в городе Жодино в магазине «Белмаркет» была зафиксирована кража.

Молодой человек пробовал вынести из магазина шампунь. По сведениям газеты «Наша Ніва», его остановили охранники. Преступник пытался убежать через окно, однако его схватили. Оказалось, что молодой человек – офицер российской армии, который прибыл в Беларусь на учения «Запад-2009». Дальнейшую судьбу нарушителя будет выяснять военная прокуратура.

В магазине, который находится на улице «Им. 50-летия Октября» с журналистами разговаривать отказались. Только сказали, «что писать об этом нельзя».

http://www.charter97.org/ru/news/2009/10/9/22667

Звернення Координаційної Ради ГО «Українська патріотична Асоціація»

Координати: вул. Ярославів вал, 9, м.Київ, 01034, Україна
Тел\ф: +38.044.279-8201 8.0673227116, 80952741704, E-mail: i_lisodid@ukr.net

7 жовтня 2009 року


Звернення
Координаційної Ради ГО «Українська патріотична Асоціація»,
яка об’єднує двадцять п‘ять українських громадських патріотичних організацій
щодо збереження міжконфесійної толерантності, національної єдності, політичної стабільності в державі та прискорення формування Української Помісної Церкви


Українське суспільство, яке тривалий період знаходилося під тиском тоталітарного і антинаціонального, формально комуністичного релігійного вірування залишається в свій основі з стереотипами свідомості, нав‘язаними минулою системою антиукраїнської пропаганди, через що перестало бути толерантним і віротерпимим, легко піддається на провокації.. Перебіг подій як в Україні так і навколо неї вказує, що з відновленням Незалежності України боротьба за її державність не скінчилася, а з кожним роком все більше загострюється. Інерція світоглядних стереотипів використовується противниками державності України застосовують будь-які методи та можливості чи найменші зачіпки для досягнення своєї мети.
Координаційна Рада ГО «Українська патріотична Асоціація» наголошує: для збереження незалежності Української держави та її демократичного розвитку між українцями має бути злагода. До цього мають прагнути влада, Церква, українська громада. Найвищим суддею в наших духовних прагненнях та потребах має бути чинне законодавство, яке визначає права та свободи кожного українця.
Розбрат в нашій українській родині потрібен нашим одвічним ворогам, які готують нові концтабори, щоби примирити нас на лісоповалах Сибіру чи в арміях «визволителів». А нам потрібна злагода й любов до українського й у першу чергу до українця. Історія дала нам гіркий урок, який ми маємо пам‘ятати й скористатися у подальшому житті. Закон окупанта – «Розподіляй й пануй» не повинен живитися вадами нашої недосконалості й викривленої свідомості. Навіть за межами України, навіть з іншим світоглядом українці залишаються нашими братами, які потребують нашої допомоги й підтримки.
У цьому контексті нагадуємо, що 1686 року Православна Церква на східних землях України опинилася під владою Московського патріархату. Невдовзі після укладання Переяславської Угоди, у 1667 р. Московський цар віддав Польщі Правобережні землі України, . Київський митрополит був позбавлений свободи діяння і впливу на свою паству. Спекулюючи на християнській єдності Московії та України у добу Гетьманщини, Москва насаджувала в Україні промосковськи налаштованих гетьманів, що постійно воювали поміж собою за булаву, проливаючи море крові, зруйнувала Запорожську Січ, що унеможливило процес державницького усамостійнення України аж до проголошення у 1917 р. ІV Унівесалу Центральної Ради.
Пізніше використовувалася теорія панславізму, як однієї з форм расизму яка розширювала межі російської імперії й пригнічували опір московському окупантові.
Сьогодні, під впливом Російської Православної Церкви, яка керує в Україні УПЦ Московського патріархату, знаходяться мільйони наших співвітчизників.
Отже, боротьба Московського патріархату за утримання Української Церкви в своєму підпорядкуванні – це не релігійна, не міжконфесійна, а політична боротьба за відновлення Російської імперії: всі розмови про канони – це фарисейське прикриття імперських інтересів, заради яких Московська церква власні релігійні канони завжди грубо порушувала, коли йшлося про повне й остаточне поневолення України.
Служителі РПЦ в Україні (УПЦ Московського патріархату), не зважаючи на церковні догми, що забороняють священнослужителям займатися політикою, але у той же час виконуючи завдання імперської ідеології нинішньої Росії щодо відновлення «єдінаго отєчества», нагородила своїм «відомчим» орденом відомого марксиста-атеїста - Першого Секретаря ЦК Компартії України Петра Симоненка; під час президентських виборів 2004 р., виставляли в церкві, поруч з іконою Богоматері портрет кандидата у Президенти України московської орієнтації - Віктора Януковича. Нещодавно в Одесі знову відбувся молебень, під час якого служителі РПЦ (УПЦ Московського патріархату) закликали парафіян підтримати В.Януковича на чергових президентських виборах 2010 р.
Нині супроти Української Державності ведуть відкриту та «підкилимну» боротьбу спецслужби московських імперо–реваншистів, УПЦ Московського патріархату, як «п’ята колона» Московського імперіалізму в Україні, численні промосковські партії та рухи в Україні: блок лівих партій – вірних прислужників Москви, російські засоби масової інформації заполонили теле - й радіоефір нашої держави.
Отже українські патріотичні та національно–демократичні сили мають спрямовувати свої зусилля не супроти руху рідновірів як окремої релігійної проукраїнській конфесії чи українського православ‘я, а зосередитися на системній праці, спрямованій на захисті Української нації та держави від внутрішніх та зовнішніх антиукраїнських політичних формувань. Маємо утриматися від будь яких зіткнень між прибічниками українського православ’я та рідновірів. Неможна допускатися конфлікту, який явно роздмухують і на який розраховують внутрішні та зовнішні вороги Української Держави з метою використати таку нагоду для подальшого знекровлення українства та приниження авторитету України у світі.
Отже, в умовах незалежного розвитку, маємо консолідуватися для створення Української Помісної Церкви, що сприятиме духовному відродженню українства та становленню національної єдності.
Дороговказом на цьому тернистому шляху для наших сучасників є ідеологічні засади діяльності ОУН і УПА, як найуспішнішого українського визвольного руху ХХ століття.
До боротьби у лавах ОУН долучалися всі українці незалежно від їх приналежності до тієї чи іншої української релігійної конфесії. На перший план чільні діячі руху українського національного опору, висувалися спроможність члена ОУН боротися за ідею здобуття Української Соборної Самостійної Держави, як вищої цінності для всіх її громадян. До ОУН залучалися всі здатні до жертовної, героїчної боротьби за Державну Незалежність України. ОУН на всіх етапах боротьби, усіма засобами, підтримувала усі гілки українського християнства. На етапі збройної боротьби з окупаційними військами гітлерівської Німеччини та СРСР, у загонах ОУН і УПА спільно воювали представники українського православ’я, католики, юдеї, мусульмани та атеїсти. Усіх їх гуртувала спільна боротьба заради досягнення великої мети – здобуття національної та соціальної свободи для всіх поневолених народів.
Позитивний досвід, накопичений ОУН і УПА маємо використати і в процесі побудови Української Держави і в ХХІ столітті.
Для уникнення можливого конфлікту поміж вірними українському православ’ю та прибічниками Об’єднання Рідновірів, збереження міжконфесійної злагоди, ГО «Українська патріотична Асоціація» до 14 жовтня 2009 року пропонує здійснити наступні кроки до порозуміння:
- Лідерам Об’єднання Рідновірів рекомендуємо підготувати до Міністерства Культури і туризму, МВС України та КМДА обґрунтовані пропозиції щодо зарахування скульптурного зображення Перуна, до переліку нерухомих пам’яток культури, що мають національне історико–культурне значення;
- Православній Церкві Київського Патріархату пропонуємо зосередити зусилля на об’єднавчих процесах та створенні Української Помісної Православної Церкви
Всі дії та акції, плани і задумки антиукраїнського та антидержавного спрямування, з якого б боку вони не з’явилися, не будуть залишені осторонь, а будуть зупинені.

Слава Україні!

За дорученням Координаційної Ради
ГО «Українська патріотична Асоціація»

Голова Української патріотичної Асоціації Ігор Лісодід
Член Центрального Проводу ОУН (д) Віталій Матяш
Українська партія Георгій Лук‘янчук
ГО Українська духовна республіка Валентина Бердник-Сокоринська
Звичаєва громада Українського козацтва Євген Петренко
Голова молодіжного крила ОУН(д) Анатолій Левченко
Заступник голови КО СОУ Фелікс Редько
Заступник голови КО КУН Володимир Манько
Всеукраїнська Ліга українських жінок Наталія Осьмак
Київська міська ОУН Анатолій Ціпко
Голова Міжнародної ліги «Матері і сестри
молоді України Галина Яблонська
ВУТ «Просвіта» Микола Оцун
Київське міське відділення ВОВ Олесь Гриб
Собор українських звичаєвих громад Сергій Смірнов
Собор українських звичаєвих громад Валентина Іванішина
Собор українських звичаєвих громад Олександр Глущенко

м. Київ, 7 жовтня 2009 року

СВАРГА

З двох зол… не обирають жодного!

Часто доводиться чути від «пересічних» українців відому приказку про більше і менше зло. Зазвичай її застосовують у контексті виборів до різних органів влади. Але чому ми сьогодні маємо вибір без вибору? Чи маємо ми цей вибір? Навіщо свідомо обирати хоч і «менше», але все ж таки «зло»? І що є тим «злом»?

Сьогодні Україна стала полігоном для змагання між двома світами - західним та східним. Західний світ упевнено перемагає, адже раніше цей полігон пролягав через території Західної та Центральної Європи, і, на сьогодні, значно просунувся на схід. А сама ця боротьба ведеться вже нашими власними руками у нашій державі. І найбільше вона відчувається під час виборів Президента.

Який же шлях обрати нашій країні? Кого підтримати в цій боротьбі? Давайте оцінимо обидві альтернативи.
1. «Західний світ». У цю категорію можна віднести такі країни, як Сполучені Штати Америки, Канада, Австралія, Швейцарія, Ізраїль, країни Євросоюзу та НАТО.
2. «Східний світ». До цієї категорії можна визначити, зокрема, Росію, Китай, Північну Корею, країни Ташкентського договору та більшість мусульманських держав.
У стародавній Індії суспільство поділялось на 5 варн: брахмани, кшатрії, вайші, шудри та «недоторканні». Брахмани презентували духовну частину суспільства - вони були вершиною суспільної ієрархії. Це були філософи, митці, вчителі та священнослужителі. На них рівнялась вся решта людності. Наступною за ієрархією були кшатрії - воїни та керівники. Вони виконували адміністративну функцію у суспільстві. Вайші - це були торговці та виробники. Шудри ж були найманими працівниками - найчисельнішою варною. Всі ці люди були корисні та потрібні суспільству - кожен на своєму місці. Дозволявся і перехід з однієї варни в іншу - у випадку вияву виняткових талантів у людини, народженої не в тій варні. Найнижчою ланкою суспільства були «недоторканні». Це були злочинці, жебраки, раби, безумці, збоченці та інші декласовані елементи. До них було заборонено навіть торкатись.
Хто ж керує Західним суспільством? Брахмани? Ні! Західне суспільство відрізняється надзвичайною бездуховністю. Церква вже давно поступилась своєю панівною роллю світському життю. Західна філософія возвеличує ницість суспільства і виводить всю мотивацію дій людини від сексуального потягу, ненависті та заздрощів. Західна культура потурає тим самим низьким почуттям і тим самим створює морально низький примітивний продукт.
Тоді, може, кшатрії? Навряд! Поняття честі, слави, героїзму вже давно знівельовано в західному суспільстві. Якщо ти маєш інтелект, силу, вроду, сміливість, це аж ніяк не гарантуватиме тобі успіх. На місце цих якостей прийшли лицемірство, пиха, нахабність, підлість, ницість, розпуста та збочення. Конфлікти вирішуються не в чесному бою - обличчям до обличчя, а кулуарно, за лаштунками - шляхом змов та зрад.
Отож, сьогодні ми маємо таку ситуацію, при якій панівною верствою західного світу є вайші. Все купується і все продається. Суспільство виробників і споживачів. Торгівлю піднесено в ранг державної політики. Головне його завдання - отримання найбільшого прибутку при найменших затратах. В жертву такій цілі приноситься все - і духовність, і культура, і мораль, і, що ще гірше - природа. Споживацьке, грабіжницьке ставлення до природних ресурсів вже призводить до невідворотних жахливих глобальних наслідків.
Хто ж керує східною «цивілізацією»? На перший погляд також схоже на вайші. Однак, тут варто вказати на певні особливості. Якщо в західному суспільстві прихід до влади тих чи інших сил відбувався в рамках законів тогочасних держав, то на сході на ці закони ніхто навіть не звертав і не звертає уваги. І прихід до влади, і її утримання там відбувається за рахунок жорстокості і неприхованого насильства. Лідери цих держав, в основному, не мають відповідної освіти та відрізняються низьким рівнем культури. Багато хто з них мав відверто кримінальне минуле. В Україні їх досі, щоправда, дещо з інших причин, називають «недоторканними». Так, цей світ, в результаті різних революційних подій, захопили декласовані елементи, які ним і керують, передаючи владу у спадок собі подібним.
То кому ж ми маємо надати владу? Торговцям, чи криміналітету, що «косить» під бізнесменів? Хто зможе краще і ефективніше керувати? За логікою, начебто, вайші, адже вони знаходяться на вищому щаблі суспільної ієрархії, ніж «недоторканні». Їхня цивілізація досягнула більшого розвитку в економіці, в науці, вона значно багатша від східної. Однак, насправді, саме тим вони і є ще небезпечнішими для світу. Їхня бездуховність розкладає людські душі, позбавляє їх сенсу існування, а споживацьке ставлення до оточуючого середовища робить непоправну шкоду для всієї планети. Не можна довіряти управління державою тим, хто апріорі до цього не здатен.
Насправді, ми маємо всі ресурси та можливості для створення правильного суспільного ладу, де найвищими ланками будуть брахмани та кшатрії. Адже ми сьогодні знаходимось у стані трансформації, де переваги ще не має жодна зі сторін. Наші душі відкриті для сприйняття істинних ідей. Ми маємо вдосталь енергії та бажання здійснити правильні зміни, в першу чергу, в собі.
З двох зол... не обирають жодного! Давайте, врешті-решт, знайдемо, або створимо й оберемо добро!

Дух волі

Єврей став міністром закордонних справ України

Кандидатуру Петра Порошенка таки пропхали на посаду міністра закордонних справ України. 240 депутатів Верховної Ради висловились «за», 200 нардепів - не голосувало, жодного не було «проти» і ніхто не «утримався». Підтримали Порошенка фракції БЮТ, «Наша Україна» та блок Литвина. Партія Регіонів та комуністи дали лише по одному голосу. Петро Порошенко відомий громадськості більше як бізнесмен. У суспільній свідомості він асоціюється з влучною назвою «Шоколадний заєць». Він є власником декількох кондитерських фабрик і, зокрема, знаної торгової марки «Рошен» (подейкують, що це його справжнє прізвище). Вважається одним з найбагатших людей України (недарма Сергій Ратушняк нещодавно заявив, що всі олігархи в Україні євреї).
За освітою Петро Порошенко дійсно економіст-міжнародник. Але після закінчення факультету Міжнародних відносин Київського Національного Університету 20 років тому, він жодного дня не працював по спеціальності. Отож, втратив кваліфікацію, не набувши практичного досвіду.
Політичні переконання Петра Порошенка впродовж десяти років змінювались діаметрально протилежно. То він входив до керівництва СДПУ(о) - «обрізаних» як кажуть в народі, то був одним з лідерів партії Регіонів (зверніть увагу - обидві партії є антиукраїнськими за суттю). То очолює виборчий штаб кандидата у Президенти Віктора Ющенка і стає одним з керівників «Нашої України». Такі метаморфози не викликали б поваги до жодного політика. Але для «любих друзів» це не береться до уваги.
Згадується, коли після успішної виборчої компанії Ющенка, Петро Порошенко між іншим заявив, що він дуже пишається, що його діти вдома і повсюдно розмовляють російською мовою!
То ж чого можна очікувати від нового міністра закордонних справ України? Очевидно всього, що завгодно. Тільки не принципової державницької проукраїнської позиції. Невже у Президента настільки малий кадровий вибір?

Дух волі

Примара близької війни

Перед началом каждой войны, в обществе есть немало тех, кто не верит в ее вероятность. "Все это ерунда! Этого не может быть", – так говорят они. Но грохот взрывов и выстрелов вскоре заставляет их изменить свою точку зрения.

"Война с Украиной начнется в ближайшее время" – листовками такого содержания недавно был обклеен Севастополь от имени российского политэмигранта профессора Михаила Хомякова.

Несмотря на грозные предупреждения, украинские обыватели – от шахтера до исполняющего обязанности министра обороны Украины – не верят в такие перспективы.

Зато в российскую угрозу для Украины верят западные обозреватели. Швейцарская газета Neue Zurcher Zeitung отмечает нарушения Россией международного права, прямые угрозы Москвы Киеву – такие же, как и в отношении Грузии накануне российского вторжения.

Также не скрылась от внимания иностранных обозревателей массовая выдача российских паспортов в Крыму, как и в Абхазии и Южной Осетии, перед конфликтом.

Россия реализует в отношении Украины сценарий, который уже эффективно сработал в Грузии.

В последние несколько лет Россия вложила большие средства в поддержку пророссийских организаций Крыма, Одессы, Донбасса, Харьковщины. Только в 2005 году Москва была готова выделить на дискредитацию идеи вступления Украины в НАТО до 15 миллионов долларов.

Пять лет информационно-пропагандистская машина России не устает возлагать на Украину вину за ухудшение двусторонних отношений. В то же время, в российском обществе достигнуто устойчивое восприятие Украины в качестве врага России – в одном ряду с Грузией.

По некоторым неофициальным оценкам в кругах украинских военных, вероятность войны между Украиной и Россией в ближайшие полгода составляет не 20, и не 50, а порядка 70%!

Период информационных, газовых и дипломатических обострений подходит к концу. Холодное противостояние плавно перерастает в горячий конфликт.

11 августа президент России Дмитрий Медведев своим беспрецедентно жестким заявлением по поводу Украины подорвал веру миллионов украинцев в "дружеские" и "братские" отношения двух государств. Характер и тон заявления не предполагал возможность полюбовного разрешения противоречий между сторонами.

В сентябре Государственная дума РФ утвердила поправки в закон "Об обороне". Теперь Россия может переправлять свои войска за границу для ведения боевых действий.

По закону – с целью отражения или предотвращения агрессии против другого государства и защиты граждан России на территории чужого государства.

Украинские наблюдатели практически упустили из внимания один важный факт. С 1 сентября начал действовать указ президента России о подчинении Черноморского флота (ЧФ) командующему Северокавказским военным округом (СКВО).

Таким образом, черноморские силы России отныне будут действовать в одной связке с 58-й общевойсковой армией – наиболее боеспособным общевойсковым соединением России, которое прошло вторую чеченскую войну и закалку в Южной Осетии.

Очевидно, централизация командования 58-й армией и Черноморским флотом в рамках СКВО необходима для улучшения координации. Что это, как не подготовка к совместной операции?

Теперь, географическая зона ответственности Северокавказского военного округа проходит от Севастополя, Ялты, Симферополя и Феодосии, где в Крыму расположены основные объекты флота, пересекает Керченский пролив, проходит через Новороссийск, Геленджик, Гудауту и далее по территории России.

29 сентября этого года Украинская община Севастополя выступила с заявлением, информация которого подтвердилась также из других источников.

"Как стало известно из источников в ЧФ, штабом Черноморского флота Российской Федерации завершена дежурная плановая рекогносцировка территории крымского полуострова для планирования и подготовки ее захвата воздушным десантом и морской пехотой ЧФ РФ с привлечением части сил Новороссийской воздушно-десантной дивизии с учетом опыта последней войны на Кавказе.

Соответствующими специалистами штаба ЧФ РФ были определены и нанесены на оперативные карты путевые сообщения Севастополь – Ялта – Феодосия, Севастополь – Симферополь – Феодосия – Керчь, а так же учтены все придорожные здания и сооружения с бетонными подвалами, которые, по мнению российских военных экспертов, могут быть использованы украинской стороной в качестве опорных пунктов.

Поступает информация о переброске сил 58-й армии России в непосредственную близость к украинским границам – к Ростову-на-Дону и Таганрогу.

Эксперты не исключают, что её возможное участие в украино-российском конфликте предполагает выход театра боевых действий за пределы Крымского полуострова с возможной оккупацией Восточной Украины.

Военное командование Украины, в отличие от политиков, увлеченных предвыборной кампанией, осознает реальность и близость российской угрозы.

В 20-тых числах сентября по всей Украине прошли широкомасштабные учения. В Крыму учения проходили с условной целью выбить с полуострова русского захватчика, который угрожает территориальной целостности Украины. В них приняли участие более 480 военнослужащих и почти 80 единиц военной техники.

Стоит отметить, что предположительные силы России значительно больше. В составе ЧФ РФ в Крыму помимо 55 боевых кораблей, подводных лодок и катеров находятся 810-тый отдельный полк морской пехоты и 382-той отдельный батальон морской пехоты, береговые подразделения.

Всего – до 25 000 личного состава, 132 ББМ и 24 артиллерийских единиц калибра 100 миллиметров и выше. Также насчитывается 20 самолетов Су-24М и Су-24МР, Ан-26, и до 10 вертолетов Ка-27.

58-я общевойсковая армия России насчитывает около 70 тысяч человек личного состава. В арсенале армии находятся 609 танков, почти 2 тысячи БМП и БТР, 125 миномётов и орудий, 190 установок "Град" и 450 зенитных систем.

Одна только эта армия превышает по количеству основного вооружения все украинские войска, которые находятся в непосредственной приближенности к России и в Крыму.

Бюджетное недофинансирование украинской армии практически поставило ее на колени. Украинским солдатам денег попросту не хватает на одежду, питание и мыло. Но военным запрещено жаловаться на свое положение.

Если в 1991 году Украина владела достаточным потенциалом для обеспечения более чем пятимиллионной армии в течение трех лет войны, то теперь, по экспертным оценкам, Украина не выдержит даже недели полномасштабных боевых действий.

Ситуация в Украине усугубляется политической неразберихой, приближением президентских выборов и практическим безвластием. Вряд ли в Кремле могли мечтать о лучшем моменте для силового решения крымского вопроса.

Безусловно, "силовой вариант" не начнется на пустом месте.

Ему будет предшествовать ряд провокаций – возможно, протесты и бунты пророссийских организаций (при активном участии граждан РФ из числа разных казачьих организаций и лиц с двойным гражданством) в проблемных регионах Украины, вплоть до гражданского кровопролития.

Может ли Украина еще что-то изменить, вопреки плачевному положению дел? Может!

Украинское общество, которое не верит в реальность войны, должно осознать ее раньше, чем об этом заговорят пушки.

Украина должна нанести превентивный информационный удар, предупредив об угрозе мировое сообщество. Единственная возможность сохранить status quo – создать условия, при которых агрессия станет невыгодна России.

Тогда каждый выпад против Украины будет оборачиваться для Кремля пусть даже и победой, но пирровой.

Угроза реальна. А для тех, кто в этом сомневается, стоит напомнить известный разговор Уинстона Черчилля с писателем Андре Моруа, который состоялся еще до начала активных боевых действий на Западном фронте Второй мировой войны.

Черчилль спрашивал, о чем тот пишет. "Вы знаете, я пишу о жизни, о смерти, о любви, о высоком, о вечном", – отвечал Моруа. Черчилль заметил: "А я бы на Вашем месте так не делал, я бы писал только об одном: у Франции нет самолетов".

"Боже мой, какой недалекий человек", – подумал Андре Моруа после встречи с Черчиллем. Но через 70 дней немцы были уже в Париже.


Алексей Толкачев, специально для УП

Росія приводить усю свою армію в повну бойову готовність

Усі частини Збройних Сил РФ з 1 грудня будуть укомплектовані за нормами військового часу, тобто «знаходитися в повній бойовій готовності». Про це повідомив начальник Головного організаційно-мобілізаційного управління Генштабу Збройних Сил РФ Василь Смирнов.

«Це обумовлено формуванням нової зовнішності Збройних Сил РФ. Цей процес знаходиться зараз на завершуючому етапі», — пояснив В.Смирнов, повідомляє Флот2017.

За його словами, «раніше тільки 15–17% від загальної чисельності Збройних Сил РФ становили частини повної бойової готовності».


Український погляд

Ющенко не дозволить Турчинову закрити газету

Президент Віктор Ющенко не допустить закриття у Криму україномовної газети "Флот України".

"Я не дозволю закрити цю газету", - сказав він на прес-конференції в Криму, де відбулися тактичні навчання Військово-Морських Сил ЗСУ, повідомляє прес-служба глави держави.

Ющенко доручив командувачу ЗСУ і в.о. міністра оборони категорично відхилити пропозицію першого віце-прем’єра щодо ліквідації цього видання.
Президент підкреслив, що за всіх обставин, які є у Криму, зокрема, присутності українського флоту, уряд мав би навпаки робити все для збільшення україномовних видань, у тому числі відомчих.

"Це зворотна політика, ніж та, яку проводить президент країни, і якої потребують, переконаний, громадяни України, що проживають у Криму", - сказав Ющенко.

Він висловив переконання, що джерела фінансування газети "Флот України" будуть знайдені поза урядом.

Президент наголосив, що без утвердження в країні державної мови не буде безпосередньо і самої держави.

"Паралель проста: той, хто працює проти мови, працюватиме в опозиції до політики президента, в опозиції до свого народу", - переконаний Ющенко.

За його словами, видання в Криму газети українською мовою є принциповим з точки зору демонстрації української присутності на цій території.

Українська правда