Чергова річниця бою під Крутами…
У пресі з’являються відповідні публікації, політики, громадські діячі та інші “батьки народу” готують свої вельми патріотичні заяви. Про Крути писали і говорили дуже багато, тож придумати щось нове й оригінальне важко – відразу натикаєшся на банальність. Але все ж, така затяганість крутянської теми не може примусити нас, українських націоналістів, не звернути на неї уваги. Навпаки: всі ті патетичні слова, так засмальцювали подвиг юних лицарів, що його вже не видно – тож доводиться “витягувати діамант з багнюки”.
Останнім часом оцінки і бою під Крутами, й інших подій нашої військово-політичної історії з боку державної влади значною мірою змінилися. Якщо раніше дати, пов’язані з визвольною боротьбою українців, владоможцями переважно ігнорувались, а їхнє відзначення з боку національно-патріотичних сил не рідко ставало об’єктом зацікавлення відповідних служб, то зараз ми можемо спостерігати як влада майже повністю перебрала ініціативу у тих імпрезіоністів, котрі залишились поза коритом…
Але, не дивлячись на це, нічого майже не змінилось. Так, відзначення стали більш масштабними і помпезними, проте їхня суть залишилась, в кращому випадку, незмінною. Щодо відзначення героїчного крутянського чину, то можна констатувати: зараз, як і п’ять, як і десять років тому, звучать сентиментальні зітхання про нещасних юнаків, які впали безвинною жертвою наших кровожерних ворогів, про те, яка це була трагедія, про те, що такого не повинно більше повторитись…
Напевно дійсно не повториться, якщо героїв зображувати жертвами, а їхній чин – трагедією, і на цьому виховувати підростаюче покоління. Водночас нічого не говориться про причини того, що на захист держави, яка цілком реально могла б мати боєздатну двох-мільйонну армію, стало лише кілька сотень юнаків. І це не дивно, адже причини невдач державотворення в ті часи і зараз – ті самі! Не будуть же влада і політикум самі себе компрометувати, викривати свою недолугість. Тож і вшановують поруч з тими, хто віддав своє життя за Україну, осіб, котрі зробили для неї більше зла ніж Лєнін, Троцький і Муравйов разом взяті – всіляких Грушевських, Винниченків, Мартосів та їм подібних, які звели нанівець величезний потенціал українського народу, здатного тоді не тільки побудувати власну державу, а й знищити московську тюрму народів, а з нею – сатанинський більшовизм.
Адже саме політика Грушевського & Co, що стояли на позиціях гуманізму, соціал-демократії, облудного інтернаціоналізму, призвела до всіх тих голодоморів, депортацій, репресій та інших нещасть української нації, саме через те, що вищезгадані “пани” заходилися будувати державу соціалістичну, а не національну, ми залишилися бездержавною нацією. Сучасна влада не дуже відійшла від своїх попередників. Врешті-решт, ми не маємо своєї влади, а маємо режим внутрішньої окупації.
Прикро лише бачити, що й так зване національно-патріотичне середовище, включаючи “теж-націоналістів”, демонструє не тільки нерозуміння сучасної політичної ситуації, але й в оцінках історичних подій керується засадами, які не мають нічого спільного з українським націоналізмом. То ж із уроків історії не тільки не робляться відповідні висновки, а й будь-яка героїчна сторінка нашої визвольної боротьби подається під дегенеративним соусом плаксивості й національного мазохізму. Лейтмотивом до відзначення річниці бою під Крутами завжди є сентиментальне Тичинове “На Аскольдовій могилі поховали їх – Тридцять мучнів українців, Славних, молодих…”
Знову ж таки створюється образ жертви, в голови українців вбивається думка про нещасливий для нашого народу фатум, при цьому повністю ігнорується історична правда. Про політичні причини поразки під Крутами я вже згадував, тепер дещо про сам бій. Вже давно у голови багатьох вкорінилася думка, що проти орди Муравйова виступили, ну майже безневинні діти, які зовсім не тямили у військовій справі. Це значною мірою не так. В бою з українського боку брали участь юнаки Першої Військової школи під проводом сотника Д.Носенка, а також нашвидку сформований Помічний курінь Студентів Січових Стрільців під командою сотника Омельченка. Якщо учасники останнього були фактично необстріляними, то вояки Школи мали певні навички у військовій сфері й крім того раніше вже брали участь у бойових діях (вони боронили стратегічний відтинок фронту Бахмач-Конотоп). Щодо кількісного співвідношення, то москальня переважала українців більш ніж в десять раз, проте українці зайняли надзвичайно вигідні позиції для кулеметного обстрілу. Не одна сотня п’яних більшовицьких матросів впала від куль наших солдатів. Однак бракувало набоїв, скоростріли ламалися – це і послужило причиною поразки, не було б проблем з озброєнням – хто його знає як склалась б історія… Що ж до віку українських воїнів – то це справжній предмет для гордості нашої нації, адже у бою під Термопілами воювали загартовані дорослі мужі, а наші Спартанці віддали життя за свободу своєї Батьківщини будучи ще зовсім юнаками – якщо хтось й слабосльозий, то плакати потрібно з гордості, а не з жалю.
Ми не маємо права забувати про героїчний чин під Крутами й повинні належним чином вшановувати пам’ять його учасників, але при цьому ні в якому разі не уподібнюватись до плаксіїв, імпрезіоністів, ура-патріотів, “теж-націоналістів” та їм подібних. Кров Героїв вимагає від нас не сліз, а активної боротьби!
Щиро помолімося за душі тих, хто віддав своє молоде життя за ближніх, за Свободу власної Нації, а також попросімо, щоб Господь дарував нам силу, сміливість й завзяття йти їхніми стопами, але не до нових Крутів, Базарів й Полтав, а до нового Конотопу, до нової Перемоги. Плекаймо в собі й несімо в масу дух войовничості, боротьби та “святої помсти” – нехай він спалить всю ту кволість, плісняву збоченого пацифізму, нав’язаного нашому суспільству чужинцями та доморощеними дегенератами.
За набої у стінах Софії,
За скровавлену скруту Крут
Хай московськеє серце Росії
Половецькі пси роздеруть
Нехай ці слова Євгена Маланюка стануть нашим життєвим кредо. Незвідані шляхи Господні. Не відомо, коли саме вдасться роздерти серце імперії зла. Не знаю, що попереду – ще одні Крути, чи, нарешті, перемога. Головне, щоб не тепла й комфортна піч удома, на якій так люблять поспати наші “патріоти-іскаріоти”. Бандерівець
Немає коментарів:
Дописати коментар