30 листопада 1939 року розпочалася війна СССР з Фінляндією — большевицькі війська атакували кордон цієї незалежної країни. Втім, намагання Москви проковтнути свого північного сусіда обернулося, в черговий раз, величезними втратами з москвинського боку і повною поразкою агресора.
Згадуючи ту «Зимову війну» (фінською — Talvisota), варто згадати і тих українців, які використовували її як можливість долучитися до справи визвольної боротьби з совєтським поневолювачем України.
Українські підрозділи, що воювали на фінському боці, були сформовані 1940 року в Фінляндії. Добровольці здебільшого набиралися з полонених совєтських військовослужбовців і озброювалися фінською та совєтською зброєю. Однострої були фінськими з чорними кашкетами, хоча в багатьох випадках українці продовжували носити совєтську уніформу, доповнюючи її мазепинками (Ukrainian Bergmutze). На мазепинці кріпився знак Тризуба; деякі вояки мали значки, діягонально розділені на синю та жовту смужки. Синьо-жовті армійські відзнаки не вживалися, оскільки такі мали добровольці зі Швеції.
Хоча нам дуже небагато відомо про кількість і розташування українських добровольців у Фінляндії, більше відомо про командира одного з підрозділів — Юрія Горліс-Горського (відомого автора роману про повстанську антибольшевицьку боротьбу в Україні «Холодний яр»; його справжнє прізвище — Городянин-Лісовський). Він народився 14 січня 1898 року неподалік Полтави у Східній Україні. Воював у Першій світовій війні, будучи старшиною Армії УНР, брав участь у славетному Зимовому поході 1919-20 року.
Коли Україна була окупована большевиками, Юрій продовжував боротьбу в підпіллі. Був захоплений, знаходився під розстрілом, але зміг урятуватися і продовжити війну. Знову був захоплений 1922 року, але цього разу не знайшлося доказів його вини і його було звільнено. За наказом українського підпілля вступив до ЧК і став подвійним агентом. Був розкритий 1924 року, але зумів удати божевільного. 1932 року втік з Херсонської психіятричної лікарні і через Москву та Білорусь дістався Західної України (тоді під польською окупацією) й оселився у Львові. У 1930-і роки здобув славу успішного письменника. 1938-39 року Юрій брав участь у збройній боротьбі Карпатської України проти угорських загарбників, після чого через Малу Азію й Північну Африку дістався Франції. Маючи можливість емігрувати до Канади, він волів залишитися у Европі, міцно вірячи у справу визволення України. Коли розпочалася совєтсько-фінська війна, він взяв участь і в ній; після війни очолив Український радіоцентр у Берліні. 1942 року Юрій повернувся до України і оселився в Рівному, працюючи в якості журналіста. З наступом совєтів він повернувся до Львова; кінець війни зустрів у Західній Німеччині. Був убитий совєтськими агентами 27 вересня 1946 р. в місті Новий Ульм.
dzhmil
Финская песня (к 70-летию Зимней войны)
Мы как древний, волшебный народ,
Что сливается с камнем и мхами...
Там, левее, еще один дот.
Справа веет залива дыханье.
Поднимаются снова на нас
Превращенные в темную сволочь,
Чтоб полечь на искрящийся наст
Под раскатистой дробью веселой.
Кто виновен, что мясом легли
Эти массы в шинелях линялых?
Чья-то воля их в спину из мглы
Как багровый пентакль, погоняла.
А за нами – лесная махра,
Зимний воздух волшебнее сомы,
Там свобода, земля, хутора,
Там в озерах и елях Суоми.
Огневеет от гнева в глазах.
Индевеют стволы от мороза.
На озерных лесных берегах
Не бывать лагерям и колхозам.
Перекрестный огонь по врагам
Исторгают подземные глуби.
Суматошных совков пополам
Пулеметная очередь рубит.
А зачем этот красный полез,
Нам неся большевистское счастье?
Это рвет их разгневанный лес,
Это лед их кромсает на части.
Это смерть. Не ушел ни один
От огня беспощадного дота.
Снег срывается с хвойных вершин.
Припорошена мертвая рота.
Вот он, рядом – холодный комок,
А в глазах – безразличие стали.
Я не звал тебя в гости, совок.
Я не звал. Остальное – детали.
Алексей Широпаев
Немає коментарів:
Дописати коментар