неділю, 31 жовтня 2010 р.

Свобода слова від гаранта. Від студентів зажадали розкаятися за календар для Януковича


Студентів, які готували календар для президента Віктора Януковича, викликали до керівництва Київського інституту журналістики і примусили розкаятися.

Як стало відомо сайту "Дуся ", викладачі на чолі з директором інституту Володимиром Різуном були незадоволені, що їм навіть не повідомили про намір випустити календар для Януковича. І дійшли висновку, що активістів треба покарати.

Причому, з чуток, директор не сам здогадався запровадити серед студентів цензуру, а йому натякнули йому про це "згори".

У п'ятницю тим студентам, які не брали участі в акції, на першій парі роздали анкети з питаннями на кшталт "Чи не прикро вам, що однокурсники зробили календар, а вас узяти участь не запросили?" або "А раптом образиться Янукович?".

А студентам-ініціаторам, за даними "Дусі", натякнули, що добре було би вибачитися - кожному особисто написати лист президентові про те, як їм "шкода, дуже шкода".

Коли студенти висловили готовність відповідати за свої слова, розчарований проректор КНУ Володимир Бугров нібито сказав: "Краще б вони роздягнулись, а так - це політичний проект!".

Нагадаємо, студенти Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка презентували календар з 12 запитаннями до президента, наслідуючи приклад своїх російських колег – московських студенток, які створили еротичний календар для Путіна.

Однак у календарі для Януковича дівчата були одягненими, і задали Януковичу досить гострі запитання:

• Коли з'явиться доступне житло для молодих сімей?
• Що робити з президентом, який не виконує своїх обіцянок?
• Коли українські вузи будуть давати практичні знання?
• Де інфраструктура до Євро-2012?
• Коли чиновники нестимуть відповідальність за хабарі?
• Смерть Ігоря Індила - службова недбалість?
• Як забезпечити чесний вступ до вузів?
• Хто вбив Георгія Гонгадзе?
• Чому Україна в рейтингу свободи преси опустилася на 131 місце?
• Скільки ми ще будемо знущатися над Конституцією?
• Чи залишиться українська мова єдиною державною?
• Журналістика - не проституція. Правда?

До речі, в Адміністрації Януковича появу календаря розцінили як ознаку наявності свободи слова в Україні.

"Це свідчить про те, що в Україні є свобода слова, що б там не говорили. Це ознака демократичності українського суспільства", - заявив Денис Іванеско, керівник прес-служби глави держави.




Аратта

понеділок, 25 жовтня 2010 р.

Звернення Ради Сибірського Народу до Українців

Рада Сибірського Народу - політична організація, яка прагне до побудови майбутнього процвітаючого Сибіру і щастя всіх сибірських народів, зокрема українців і сибіряків.

Брати українці!

У цей історичний момент пробудження сибірської нації ми, сибіряки, простягаємо вам руку дружби. Наші народи мають схожу історичну долю. Століттями колонізатори грабували наші землі, забороняли рідну мову, переслідували борців за свободу. Але українці відстояли своє право бути нацією. Сьогодні про свої національні права заявляємо і ми, сибіряки.

Ми прагнемо будувати своє майбутнє в дружбi та співробітництвi з усіма народами, поважаючи право кожної нації на самовизначення. У Сибіру з першої половини XIX століття iснує багатотисячна українська діаспора, є навiть регіони компактного проживання українців, відомі як Сірий Клин і Зелений Клин. Сьогодні всі ці люди позбавлені права навіть на шкільне навчання рідною мовою. Російські власті вважають будь-якого громадянина РФ "русским", нехтуючи права всіх інших народів. У цьому сибіряки і українці Сибіру перебувають в однакових умовах.

Рада Сибірського Народу - політична організація, яка прагне до побудови майбутнього процвітаючого Сибіру і щастя всіх сибірських народів, зокрема українців і сибіряків. Наша програма передбачає захист прав сибірських українців, в першу чергу, права на навчання рідною мовою. І тому ми звертаємося до вас, браття українці, з проханням поширювати інформацію про Раду Сибірського Народу і нашу боротьбу за сибірську націю і вільний Сибір. Повірте, цим ви надасте нам велику допомогу. Якщо хтось із вас хоче взяти активну участь у нашій роботі або зв’язатися з нами з інших питань, просимо писати на адресу sibveche@gmail.com.

Слава Україні! Слава Сибіру! За вашу і нашу свободу!

Бандерівець

вівторок, 19 жовтня 2010 р.

Ліберальна Німеччина сьогодні: учнів німецьких шкіл переслідують за світле волосся та добру німецьку

Німецький міністр у справах родини Крістіна Шредер виступила вчора на державному телебаченні з попередженням про те, що велика кількість дітей з родин етнічних німців піддаються приниженням та дискримінації з боку дітей іммігрантів. Вона визнала, що «німецьких дітей принижують за те, що вони німці».


Збережи свою расу!


«Антинімецькі виступи – це форма ксенофобії та расизму» - підкреслила міністр та пояснила, що «…це дискримінація за приналежність до певної етнічної групи». Шредер додала, що це явище розповсюджено у школах та громадському транспорті

Голова уряду землі Баварія Горст Зеєгофер не задовільнився підтвердженням сумного факту дискримінації тубільного населення, та додав, під час виступу у цей самий день, що Німеччина має зачинити двері перед мусульманськими та арабськими іммігрантами.

Яка причина таких відвертих та різких висловлювань німецьких політиків?

Наприкінці минулого тижня німецька газета BILD та телеканал Das Erste оприлюднили шокуючи матеріали про знущання та побиття німецьких дітей в деяких школах Німеччини, в яких етнічні німці виявилися меншиною

Наприклад, у школах Ессену, де біля 70% учнів є дітьми іммігрантів, панує справжня германофобія.

«З них насміхаються, часто навіть б’ють. У класі з ними ніхто не спілкується, вони забиті, постійно напоготові та рідко висловлюють власну думку. Іншими словами, вони не інтегровані у класі. Гадаєте мова йде про дітей іммігрантів у німецькій школі? Ні, ми говоримо про німецьких дітей в звичайній середній школі – 5-9 класу», - розповідає журналіст.

«Вони, звісно, не погрожують ножами кожен день, але іммігрантські діти поводять себе досить своєрідно, - розповідає директор школи в Ессені. – Наші вчительки змушені працювати з дітьми, які говорять про них до своїх однолітків: «Не розмовляй з нею, це просто німецька шльондра».

«Під час рамадану в школі надзвичайний стан, -розповідає викладач. – В цей рамадан дійшло до того, що вони плювали в їжу товаришам по навчанню. Вважається, що дискримінують іноземців, але в нас якраз навпаки».

У відповідь німецькі діти або б’ються, або намагаються достосуватися до обставин. На перервах вони тиснуться до кутків. «16 річний Себаст’ян відчуває постійну загрозу з боку іммігрантських дітей та часто б’ється. Юлія товаришує з набожним Салехом з Палестини. Вона запевняє, що відчуває себе мусульманкою…»

Не кращий стан справ і в Берліні. Викладачі однієї з берлінських шкіл написали доповідь у професійну спілку вчителів, у якій скаржаться на анти-німецьку поведінку учнів. З учнів знущаються, їм погрожують, а якщо доходить до бійки, на допомогу іммігрантам приходять родичі та друзі.

Вчитель фізкультури Олівер Люк каже, що приниження німецьких дітей - це звичайна справа.

15 річний Доміціан з Берліна-Шарлоттенбурга розповідає кореспонденту BILD, що від самого початку відчував себе аутсайдером у своєму класі, бо в нього світла шкіра та волосся, у нього добра німецька та він з повагою ставиться до вчителів.

В серпні його перевели до іншої школи, бо він мав погані оцінки і його життя стало нестерпним. «Мені весь час дошкуляють за добру німецьку», каже хлопець.

«З 29 учнів у класі, крім мене, був ще тільки один німець, - скаржиться він. – Усі інші араби та турки».

«З першого дня почалися переслідування. Вони запитали, що мені тут треба і чому я розмовляю німецькою без акценту. Усі вони розмовляли сумішшю німецької та інших мов та вимагали цього від мене, але я хочу говорити німецькою». Хлопець почав пропускати заняття, але вчителі не могли нічого зробити. Батьки були змушені перевести його до школи, де є більше німців.

"Ми мусимо захистити існування нашої раси і майбутнє для білих дітей!" (Девід Лейн)


Народний оглядач

суботу, 16 жовтня 2010 р.

У нас была УПА (утро после Марша)

Итак, утро на больничном. Горячий кофе обжигает воспаленное горло, глаза слезятся, кашель такой, что вот-вот соседи начнут стучать в стенку. Все логично: если наспех сбить температуру лошадиной дозой антибиотиков, пару часов прогуляться прохладным октябрьским вечером, время от времени выкрикивая «Слава Героям!» - на утро просто должно стать хреново. Самое время задуматься, а стоило ли? И если да, то почему и зачем?

Почему и зачем восточный украинец, с детства говоривший по-русски, внук красноармейцев, провел вчерашний вечер на Марше УПА?

Сразу вынесем «за скобки» второстепенное.

С одной стороны, было решение Окружного админсуда, который по иску Горадминистрации запретил проведение Марша на Крещатике и Майдане. Я «разбаловался» за 5 лет после Майдана, и не привык, чтобы мне указывали, по каким улицам моего родного города и под какими флагами мне можно ходить, а где и под какими – нельзя. Так что не без того – имела место «красная тряпка», которой режим помахал у меня перед простуженным носом.

Признаться, я и сейчас слегка сожалею, что организаторы Марша прошли исключительно по «санкционированному» маршруту, не попытавшись реализовать свое конституционное право гулять где угодно. УПА, памяти которой посвящен Марш, как-то не спрашивала санкций на маршруты своих рейдов ни у немцев, ни у советов, ни уж тем более у какого-то админсуда… Однако «не суди» - в этот раз не я был организатором, и не мне было решать, вести ли толпу с изрядным процентом стариков и малолеток на прорыв ментовских заслонов. Решение реально не простое, и вероятно, на месте «свободовцев» я бы тоже ограничился прохождением по разрешенным улицам. Что не мешает мне как рядовому участнику об этом слегка жалетьJ

С другой стороны, были аргументы «против». Мне не импонирует «Свобода» Тягнибока, и это еще очень мягко сказано; между тем именно она выступила организатором Марша, и волей-неволей выбор сводился к неучастию в Марше или к прогулке под их флагами. Касательно еще нескольких групп постоянных участников маршей – «автономных правых», конторы с пафосным названием «Патриот Украины» и прочей публики с резкой правой асимметрией мозга, я вообще удержусь от комментариев. При обычных обстоятельствах я едва ли присел бы с ними по нужде в пределах одного гектара. Однако обстоятельства были не вполне обычными – Марш УПА в Киеве был один, и нужно было либо идти всем вместе, либо оставаться дома.

Итак, будем условно считать, что попытка запрета Марша со стороны режима примерно уравновесила мою антипатию к организаторам. В сухом остатке остается собственно Марш. Остается главный вопрос – кем и чем для нас, современных украинцев, является УПА?

Меньше всего хотелось бы сейчас заниматься «историческим ликбезом». На тему реальной, исторической УПА уже написано очень много. Я же сейчас пытаюсь понять скорее другое: чем лично для меня и моих единомышленников является та Легенда, которая осталась от УПА в нашем сознании?

Думаю, ключевое слово – это слово ВЫБОР.

УПА раз и навсегда ломает привычный стереотип «исторической безнадеги», навязываемый нам всеми имперскими версиями истории. Нет страшного мира тоталитарных режимов, в котором отдельно взятый человек ничего не решает. Нет заведомой обреченности. Нет тоскливого выбора между «большим злом» и «чуть меньшим злом», где третьего не дано. В России, увы, было именно так. В Германии было так же, если не хуже.

А у нас была УПА.

А значит – был личный выбор каждого отдельного человека. Выбор не между «большим и меньшим злом», а между Злом и Добром.

Выбор, отказ от которого не замаскируешь знаменитой фразой всех трусов и предателей - «ну, знаете, время было такое, от нас ничего не зависело…». Выбор, за который каждый отвечает сам, перед Тем или чем, в Кого или во что он верит.

Оказывается, можно было не разрываться между сотрудничеством с наци и унылой покорностью коми. Можно было лихо выкрикнуть «Чума на оба ваших дома!» и уйти в лес. Уйти в УПА.

ОБСЕ в 2009 году наконец –то уравняла сталинизм с гитлеризмом. Для простых сельских парней из УПА это было очевидно еще в 1942-м. Тот случай, когда крестьянская простота куда лучше политических мудрствований.

И не важно, были ли шансы на победу. Если не было – тем более ответственным был этот выбор. Если на войну идут, математически оценивая шансы на выигрыш и проигрыш – это военная кампания. Это ремесло генералов. Если идут просто потому, что совесть не позволяет не пойти – это Священная Война. Это – дело Граждан.

У нас была УПА. А значит – были Граждане. Граждане страны, которой еще не было на картах мира. Страны, которой не должно было возникнуть по планам что одних победителей, что других. Страны, у которой не было признанных флага и герба, госапарата, дипслужбы, валюты, регулярной армии, вообще ничего не было. Были только Граждане. И у этих Граждан была своя «самодельная» армия – УПА.

Если у страны есть Граждане – все остальное рано или поздно «приложится». Наоборот – едва ли.

А еще – УПА НИКОГДА НЕ КАПИТУЛИРОВАЛА.

Да, вооруженная борьба в какой-то момент прекратилась, когда все солдаты нашей лесной армии оказались в безымянных могилах или сибирских лагерях. Но капитуляции не было. Не было «мировой» с оккупантами, признания легитимности их режима. Была только вынужденная передышка – пока подрастет новое поколение бойцов. Генералы могут сдаваться в плен со своими регулярными армиями, Граждане не капитулируют.

А еще – УПА ПОБЕДИЛА.

Победила в 56-м, когда советы были вынуждены «амнистировать» выживших повстанцев, чтобы хотя бы прекратить вооруженное противостояние и перестать тратить огромные ресурсы на карательные акции в давно «мирной» стране.

Победила в 60-е, когда требование независимости Украины стали выдвигать будущие диссиденты - юные комсомольцы из Восточной Украины, никогда в жизни не видевшие живого «бандеровца».

Победила в 90-м, когда киевские студенты в своем палаточном лагере запели неведомо кем и как переписанные повстанческие песни, а молодые рок-н-рольные команды стали посвящать УПА свои новые альбомы.

Победила в августе 91-го, когда исконные враги УПА, коммунисты, скрипя зубами были вынуждены проголосовать за независимость Украины, и поднять над своим верховным советом наши флаг и герб. Флаг и герб УПА.

Победила в декабре 91-го, когда на референдуме 92% украинцев поддержали независимость. То есть поддержали программу и цель УПА.

Победила в 2004, когда миллионы людей вышли на улицы защитить свое право выбора. Над ревущим морем киевлян и гостей из всех регионов вместе с национальными флагами, оранжевыми и желтыми флагами нынешних партий, гордо реяли красно – черные боевые знамена УПА. Их держали люди, мало кто из которых может похвастаться дедом – повстанцем. Повстанцы в силу понятных причин редко успевали обзавестись детьми… Но эти люди, чьи деды в большинстве своем тихо тянули лямку законопослушных «совков», все же слышали, что можно было – ИНАЧЕ. Что БЫЛ ВЫБОР. Что были люди, РЕШИВШИЕ САМИ. И именно поэтому их хватило на то, чтобы в нужный момент сделать СВОЙ ВЫБОР, и выйти на Майдан в футболках с портретами Бандеры и Шухевича.

УПА побеждает сегодня, когда модный исполнитель в стиле реп-панк вдруг говорит на концерте, обращаясь к толпе юношей и девушек, для которых не то что Вторая Мировая – для них даже СССР как таковой это уже только строчка из школьного учебника: «Ребята, совсем недавно, в 43-м, в такие же осенние дни сотня бойцов УПА приняла бой с тремя батальонами гитлеровцев, окруженная в руинах старого казацкого монастыря. Не выжил никто, но продержались они целую неделю. Давайте сегодня их вспомним» - и выдает потрясающую рок-балладу памяти повстанцев. И зал, состоящий в основном из совершенно «цивильных», русскоговорящих в повседневной жизни киевских студентов, хором подхватывает припев… Или когда исполнитель любовной лирики вдруг записывает альбом перепетых в современной аранжировке повстанческих песен, восстановленных по оригинальным записям 40-х, и эти песни становятся национальными хитами, и тысячи киевских мальчишек и девчонок, чьи деды в большинстве своем не только не были в УПА, но даже не жили в тех регионах, где УПА воевала, радостно хором орут «Лента за лентой патроны подавай, Повстанец – украинец, в бою не отступай!».

УПА побеждает, когда в ответ на очередные свинства режима сотни людей без призыва какой-либо партии, просто по переписке в ЖЖ и Фейсбуке, молча выстраиваются вдоль Крещатика с сине-желтыми ленточками на рукавах, лацканах, сумочках; приходят под стены Службы Безопасности с «просьбой арестовать себя как носителя государственных секретов»; собираются под Парламентом в день рассмотрения дискриминационного языкового законопроекта…

У НАС БЫЛА УПА.

А ЗНАЧИТ – У НАС ЕСТЬ ВЫБОР.

Если он был у этих парней даже тогда – тем более он есть у нас сегодня. У каждого из нас. И за это стоит воевать.

До встречи на следующем Марше. А если будет нужно – до встречи в новой УПА.

КиевлянинЪ

понеділок, 11 жовтня 2010 р.

В бандитської влади - бандитська міліція!



У Бердянську (24.09.2010р) "податківці" влаштувала "маски-шоу" зі стріляниною по безбройних людях.

В бандитської влади - бандитська міліція!
Може після цього Бердянськ зрозуміє кого обрали у владу...

суботу, 9 жовтня 2010 р.

Хорунжий




Ти повертаєшся в село,
Його неначе не було.
Тут кожне згарище священне.
А в місті розкопали рів,
А там — тіла, і на горі -
Твої батьки і наречена.

Викопуєш і чистиш кріс,
Ідеш з повстанцями у ліс,
Стежею кінно і оружно.
Ракета вгору б'є — «Алярм!»
Оце ж вона — твоя зоря,
Коротка, а яка ж ясна.
Хорунжий, хорунжий.

Пізнаєш шлях, здобудеш ціль.
До сповнення обітниці
Покличе Бог і Україна.
І славний двоколірний стяг
Засяє у твоїх руках
Дороговказом по руїні.

Незримий кулемет заграв
Мелодію нічних заграв,
Життя без помсти осоружне.
І ні Варшава, ні Москва
Не ствердять тут свої права.
За це ти покладеш життя.
Хорунжий, хорунжий.

Нащадок підлого раба,
Який кричить тобі: «Ганьба!»
І марить більшовицьким «раєм»,
Не встигне кинутись назад,
Ти кільцями ручних гранат
З життям заручини зіграєш.

Кохання не заступить шлях,
Тобі роковано в зірках,
Ніхто не втримається поруч.
Самотній легше йде у бій,
Собі лишаючи набій.
До вимаршу вперед
І вгору, і вгору.

В обличчях блазнів грає лють,
І вдови зрадників плюють
При згадці імені твого, надарма.
Їм ріжуть слух твої пісні
І все ввижається вві сні
Прихід московського жандарма.

Та чути крок нових полків,
Юнацькі погляди палкі
Доводять, що не вмерла мужність.
До звіту правді «вправо глянь!»
Герою визвольних змагань,
Повінчаний із майбуттям
Хорунжий, хорунжий.


пʼятницю, 8 жовтня 2010 р.

В Україні суспільство дозріває до бунту

Українці економлять на продуктах і запасаються іноземною валютою, в суспільстві панує тривожний настрій, повідомляють аналітичні центри. Влада обіцяє втримати ситуацію під контролем, але проблема в тому, що дані офіційної статистики реалії вже зараз разюче відрізняються. Розвиваючись, ситуація може призвести до народного бунту на початку весни, допускають політологи.


Настрої суспільства і влади в Україні стрімко розходяться, пише журналіст Тетяна Івженко в статті, яку публікує “Нєзавісімая газета”

Днями три великих українських аналітичних центри оприлюднили результати досліджень, які свідчать про тривожні тенденції. Спільний проект компанії GfK-Україна та Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) виявив обвал індексу споживчих настроїв: понад 60% українців украй негативно оцінюють своє матеріальне становище і роблять небувало песимістичні прогнози на майбутнє. Висновки аналітиків підтвердила Міжнародна організація праці (МОП), яка внесла Україну до списку країн з високим рівнем соціального неспокою.

Керівник програми "Соціальна економіка" МЦПД Максим Борода пояснив, що тривожні настрої в суспільстві викликані різким подорожчанням продуктів, які визначають значну частину витрат пересічних громадян.

"Сумніви в здатності влади забезпечити підвищення добробуту пересічних громадян, що з’явилися, теж негативно позначаються на очікуваннях суспільства", - зазначив експерт.

Про це побічно свідчать і офіційні дані валютного ринку: у вересні українці почали скуповувати іноземну валюту. Обсяг купівлі склав майже 3 млрд. дол. проти 1,3 млрд. дол. обсягу продажу. У серпні ці параметри були приблизно рівні.

Зазвичай громадяни запасаються доларами і євро - поряд з крупами, сірниками, сіллю - в очікуванні різкого зростання цін, знецінення національної валюти, соціальних і економічних потрясінь, зазначають експерти.

Про те, наскільки погіршилося реальне становище українців, можна судити за "індексом борщу" - українському аналогу прийнятого на Заході "індексу Біг-Мака". Західні експерти таким неофіційним, але дієвим методом порівнюють паритет купівельної спроможності в різних країнах, а в Україні агентство "АПК-Інформ" досліджує динаміку цін на основні продукти харчування, які є традиційними інгредієнтами національної страви. Грунтуючись на даних власного щоденного моніторингу, агентство днями повідомило, що середньостатистичний овочевий "борщовий набір" у вересні цього року коштує на 92% дорожче торішніх показників. За даними агентства, подорожчання призвело до зниження на 10-20% обсягів покупок овочів і фруктів населенням.

За даними інших спеціалізованих дослідницьких центрів, м’ясо за цей період подорожчало в середньому на 10-20%, але до зими очікується стрімке зростання цін до 40% через подорожчання кормового зерна. Сало, яке прийнято жартома називати стратегічним продуктом України, на київських ринках продають вже по 5-7 дол. за кілограм, що більш ніж вдвічі перевищує торішні ціни. Ціни на молочну продукцію зросли за останні кілька місяців на 50-100%, так само стрімко дорожчають яйця, крупи, цукор. Днями в Києві приблизно на 10% зросли ціни на соціальні сорти хліба, що викликало паніку в суспільстві. Антимонопольний комітет зажадав від виробників обгрунтувати це підвищення ціни і пригрозив санкціями.

Водночас, перший заступник міністра економіки Анатолій Максюта, намагаючись заспокоїти громадян, заявив, що подорожчання пояснюється спекулятивними тенденціями: "Ми бачимо зростання цін на продтовари і вживемо заходів щодо недопущення значного зростання". Одним з таких заходів має стати розширення імпорту продуктів в Україні, сказав чиновник. Проте його колеги не розділяють цієї думки, побоюючись, що імпорт завдасть нищівного удару по українських виробниках.

Галузеві експерти вважають, що влада зможе утримувати ситуацію під контролем адміністративними заходами максимум до призначених на 31 жовтня виборів до місцевих органів влади, а після голосування зростання цін неминуче відновиться. До речі, днями пропрезидентська більшість у Верховній Раді провалила голосування за розроблений опозицією законопроект, що забороняє подальше підвищення тарифів на газ, електроенергію, послуги ЖКГ для населення. Тому українці, які ще не звикли до 50-процентного подорожчання з 1 серпня найнеобхідніших послуг, готуються до нових етапів зростання цін.

Українська опозиція щосили використовує ці приводи для критики влади. Юлія Тимошенко звинуватила президента, уряд, Національний банк і Держкомстат у змові заради приховування реальної інформації про економічну ситуацію. Вона заявила, що влада безконтрольно друкує гроші, щоб укластися в затверджені МВФ річні показники дефіциту держбюджету. А емісія коштів призводить до зростання інфляції, внаслідок якої "за три останніх місяці кожен громадянин України став втричі біднішим". За її словами, реальна інфляція в сегменті продуктів харчування становить зараз не менше 54%, що ніяк не відповідає даним Держкомстату про менш 3% інфляції у вересні.

На цьому тижні до опозиції приєднався і Національний форум профспілок України, який оголосив про проведення в жовтні соціального експерименту "Життя на прожитковий мінімум". П’ять добровольців у різних містах країни спробують вижити місяць на офіційно встановлений державою розмір прожиткового мінімуму - 907 гривень, що дорівнює майже 115,5 дол. Керівник організації Мирослав Якибчук повідомив, що всі охочі можуть у режимі реального часу спостерігати за учасниками експерименту - де живуть, що купують, яким транспортом користуються, оплачують комунальні послуги.

Причому серед добровольців немає киян, оскільки в українській столиці неможливо не те що вижити, але навіть орендувати житло на зазначену суму. Автори ідеї сумніваються, що доведуть експеримент до кінця і в інших містах країни, оскільки, за їхніми підрахунками, реальний прожитковий мінімум в Україні складає на сьогодні в 2,5 рази більше, ніж офіційний показник. Якибчук пояснив, що мета акції в тому, щоб донести до влади просту думку: "На офіційно встановлений прожитковий мінімум в Україні вже неможливо забезпечити навіть біологічно достатній рівень харчування, не кажучи вже про елементарні соціальні й культурні потреби людини".

Директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін, коментуючи ситуацію, зауважив, що нинішня українська влада поки що не звертає уваги на стан пересічних громадян, на показники "індексу борщу", займаючись у першу чергу посиленням своїх позицій. А суспільство, якому належить пережити небувало важку у фінансово-економічному сенсі зиму, поступово дозріває до бунту.

Народний Оглядач

пʼятницю, 1 жовтня 2010 р.

Конституційний суд скасував політреформу 2004 року і повернув у дію Конституцію 1996 року

Тепер немає жодного легітимного органу – ані Президента, який обирався з іншими повноваженнями, ані парламенту, який також обирався з іншими повноваженнями, ані місцевих адміністрацій, ані уряду, який так само призначений, згідно з рішенням Конституційного суду в нелегітимний спосіб.


Рішення оголосив голова Конституційного Суду Анатолій Головін.

Рішення складається з чотирьох пунктів:

1. Визнати таким, що не відповідає Конституції (є неконституційним) закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.

2. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV втрачає чинність з дня ухвалення цього рішення.

3. Згідно з частиною 2 ст. 70 закону України «Про Конституційний Суд» покласти на органи державної влади обов’язок щодо невідкладного виконання цього рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року №2222-4.

4. Рішення Конституційного суду є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржено.

Таким чином форма правління в Україні перетворюється з парламентсько-президентської на президентсько-парламентську.

«У країні стався державний переворот, порушено Конституцію – Основний Закон країни», – так заступник голови фракції БЮТ Сергій Соболєв прокоментував Радіо Свобода рішення Конституційного Суду про скасування політреформи 2004 року.

«Розділ про внесення змін до Конституції ніхто не змінював, він був і в старій, і в новій редакції. Цей розділ передбачає, що виключно парламент має право змінювати Конституцію», – сказав Соболєв.

Після рішення Конституційного суду про скасування політреформи країна живе за умов, вважає Соболєв, «коли немає жодного легітимного органу – ані Президента, який обирався з іншими повноваженнями, ані парламенту, який також обирався з іншими повноваженнями, ані місцевих адміністрацій, ані уряду, який так само призначений, згідно з рішенням Конституційного суду в нелегітимний спосіб».

Єдиний вихід із цієї ситуації – дострокові президентські і парламентські вибори, вважає Соболєв. «Інакше в країні буде узаконена диктатура і антиконституційна влада», – зазначив Соболєв.

Конституційний Суд своїм рішенням про скасування політичної реформи 2004 року підтвердив, що мали місце порушення процедури при ухваленні Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV. Про це Радіо Свобода заявив керівник Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко.

Конституційний суд визнав закон № 2222 неконституційним з моменту оголошення свого рішення. «З одного боку, він не мав права інакше вирішити, з другого боку, незрозуміло, як тоді у нас понад чотири роки діяла фактично «неконституційна» Конституція», – сказав Ігор Коліушко.

«Я не розумію, звідки взялися повноваження у Конституційного Суду змінювати своїм рішенням чинну Конституцію. З логіки цього рішення випливає, що до сьогоднішнього дня діяла Конституція 2004 року, а з сьогоднішнього дня Конституційний Суд сказав, що всі закони та інші законодавчі акти мають ухвалюватися відповідно до положень Конституції 1996 року. Це означає, що Конституційний суд перевищив повноваження, надані Конституцією», – сказав Радіо Свобода Ігор Коліушко.

Народний оглядач
Пам’ятай про Крути Молодь пам’ятає Шухевича