неділю, 30 серпня 2009 р.

Дело об измене Родине. Case of treason Russia.

Почему РФ нужна война с Украиной? Короткое расследование, в котором объясняется, почему руководству РФ нужен враг для России.



Задача простая - доставить ссылки на видеоролик максимальному количеству зрителей в России.

День доктора Дмитра Донцова


30 серпня 1873 року в Мелітополі народився ідеолог українського націоналізму доктор Дмитро Донцов. Пропонуємо увазі читачів спогад одного з його найближчих співробітників.

Робочий день д-ра Дмитра Донцова починався о 7-ій годині ранку. Тоді звичайно брався він за книжку, роблячи на її берегах різні замітки. Це я спостерігав кожного разу, коли, йдучи з кав`ярні «Віденка», заходив до нього, щоб поінформувати про найновіші події. Преса з попереднього дня лежала у нього на бюрку. І коли б я не приходив, д-р Донцов переривав читання і запрошував мене сідати.

Усі матеріали до «Вісника» приготовляв д-р Донцов сам: переглядав і виправляв надіслані статті, оповідання, вірші, рецензії. Рукописи передруковував на машинці. Коли все вже було готове, брав передруковані матеріали і заносив їх до друкарні, а з друкарні видрукувані скрипти брав із собою.

По полудні д-р Донцов заходив до адміністрації журналу по редакційну пошту, а щодо журналів та часописів, то запитував мене, що мені залишити на перегляд. В адміністрації залишав нові книжки для д-ра Л. Луцева на рецензії.

Д-р Д. Донцов був з усіма привітний, але неговіркий. Якщо в адміністрації появлявся хтось сторонній, що мав до д-ра Донцова якусь справу, то він запрошував його до свого помешкання.

Перед вечором д-р Донцов знову заходив до адміністрації, запитував, чи немає для нього пошти, і, якщо заставав когось, що приходив до мене в справах адміністрації, то негайно виходив, щоб мені не перешкоджати. Якщо ж нікого зі сторонніх не заставав, то цікавився розбудовою видавництва, оглядав на стінах карти Західної України та європейських держав, де були приколоті прапорці представників нашого видавництва, списки осіб, які замовляли журнал, але не платили за нього, не зважаючи на пригадки. Запитував, чи я приготовляю сторінки «Від Адміністрації», в яких систематично подавалась статистика передплатників «Вісника», міста і держави їх замешкання, прізвища нагороджених представників та інші відомості. Також питався, чи не надійшли пропаґандивні реферати, особливо від мґра В. Бородача і д-ра В. Савчака для залучення нових передплатників, яким я висилав оказові числа «Вісника», листи від наших представників, кольпортерів і книгарень.

Увечері д-р Д. Донцов заходив до кав`ярні «Віденка» або «Деляне», де переглядав поточну пресу. Хтось із знайомих присідав до столика, де сидів д-р Донцов, і поміж ними провадилися розмови, а то й дискусії.

По приході додому д-р Д. Донцов сідав до друкарської машинки писати чергову статтю, а потім до пізнього вечора читав.

Крім редагування журналів «Вісник», а потім «Квартальник Вісника», д-р Донцов видавав книжки і виїжджав з доповідями. Вліті, у липні і серпні, виїжджав зі Львова на відпочинок. Тоді виходило подвійне число «Вісника», щоб усі співробітники могли відпочити.

1-го вересня 1939 року почалася німецько-польська війна, і це була дата закриття видавництва «Вісника». Польська поліція заарештувала її редактора і вивезла до Берези Картузької. Після виходу з того концентраку д-р Донцов не повернувся до Львова, а пішов на Захід.

Вліті 1964 року я прожив цілий місяць у д-ра Донцова в Канаді. Тоді він також кожного дня вставав о 7-ій годині ранку і, хоч не видавав ніякого журналу, писав статті до часописів і приготовляв чергову книжку. Ніколи не вживав окулярів, не зважаючи на свій похилий вік. Багато читав. Був такий самий, як колись у Львові. Любив жартувати і оповідати про минуле, про плани на майбутнє.

Покійний д-р Донцов був глибоко релігійною і безкомпромісовою людиною. У розмовах він гостро осуджував «зустрічі» з московськими висланцями, «культурний обмін» і коекзистенцію з большевиками - комуністами, що спричиняє деморалізацію нашої еміграції. Він непохитно вірив у світле майбутнє України, вільної, самостійної і соборної.

Михайло Гікавий, «Вісник ООЧСУ» №3 (299) березень 1974 р. Нью-Йорк


Націоналістичний портал

суботу, 29 серпня 2009 р.

Росія поставила в Україну отруєну миш’яком мінеральну воду «Боржомі»


За повідомленнями українських ЗМІ, в імпортній мінеральній воді «Боржомі» фахівці виявили миш'як. Такі дані оприлюднив 28 серпня головний санітарний лікар Харківської області Сергій Савенков. Крім «Боржомі», стандартам питної води, на думку санстанції, не відповідають також такі імпортні мінеральні води, як «Нарзан» і «Єсентуки», заявив Савенков

Грузинські ЗМІ у свою чергу вказали, що миш'як в «Боржомі» не може бути за природою походження цієї мінеральної води. Компанія «GG&MWC» («Georgian Glass and Mineral Water Company»), яка володіє ексклюзивним правом на виробництво «Боржомі», кілька років тому добивалася відміни ліцензії російської фірми «Російський Боржом'», яка незаконно розливала «Боржомі» під тією ж торговою маркою.

Проте ухваливши політичне рішення (у той період вже були введені заборони на продаж «Боржомі» та іншої грузинської продукції в Росії) російські суди не задовольнили законні вимоги грузинської кампанії.

Так, що, судячи зі списку отруєної продукції, даний «Боржомі» цілком може відноситися до російської продукції.

Проте не варто упускати з вигляду декількох важливих фактів:

— Росія у стані війни з Грузією;

— Україна і Грузія — стратегічні партнери, і Росія ніяк не змогла внести між ними розбрат;

— Росія провокує конфлікт з Україною, проте на пряму військову інтервенцію поки не наважується;

— Росія не змогла занапастити авторитет грузинської продукції в світі, зокрема «Боржомі»;

— За прикладом дій проти Грузії, Росія готова на будь-які дії проти будь-якої держави, зокрема і проти мирних жителів. Про це за останній рік не раз заявляв політичний дует Путін-Медведєв, особливо Путін.

Виходячи з цього, можна стверджувати, що поява в Україні отруєних мінеральних вод це ні що інше, як спроба Росії проведення великомасштабного терористичного акту проти України, відзначають грузинські ЗМІ.

Нагадаємо в зв'язку з цим, що використання отрут є характерним почерком ФСБ.

Відділ моніторингу
КЦ

Сталинский карандашик


Умер Сергей Михалков . Великий друг детей и автор гимна самого людоедского государства на свете.

Рассказывают: когда гимн был изготовлен и высочайше утвержден, Сталин спросил: а что для себя лично хотят товарищи сочинители? Подельники Михалкова, не блещущие фантазией, стали просить квартиру, дачу, машину… в общем, типовой набор счастья советского интеллигента-номенклатурщика. А Михалков верноподданнейше попросил у Сталина … его карандашик, которым красный монарх вносил правки в текст гимна. Предполагаю, что Сталин даже крякнул от удовольствия: вот что значит дворянская школа, многовековая традиция державного служения! «Маладэц, таварищ Мыхалков! Вот тебе мой карандашик, а к нэму впрыдачу и квартыру, и дачу, и машину…».

Что и говорить, крепкие были имперские кадры. Но есть, кому продолжить дело. Никита – орел. Андрон-то так себе, по Америкам околачивался, мудрил… А вот Никитушка – плоть от плоти, кровь от крови. Наш, савецко-расейский. Настоящий патриот. Знает, как с начальством разговаривать. Говорят, в свое время Павлу Бородину чуть ли не ручку поцеловал, благодетелю. Короче, есть кому сталинский карандашик передать.

Да, есть кому продолжить дело, но и само дело-то живет себе и поживает! В аккурат перед смертью великого поэта закончилась реставрация станции метро «Курская-кольцевая». И засияла там восстановленная строчка из михалковскаго гимна: «Нас вырастил Сталин на верность народу, на труд и на подвиги нас вдохновил».

Порадовали старика.

Ибо как сказал совсем другой поэт: «Все возвращается на круги свои, ибо вращаются круги сии…».

Алексей Широпаев

четвер, 27 серпня 2009 р.

Свіжа кров

Мер Ужгорода Сергій Ратушняк повідомив, що розглядає можливість участі у виборах глави держави.

"Усе можливо, а чому це одні можуть (балотуватися - ред.), а інші ні? - сказав він, відповідаючи на запитання журналіста про можливість своєї участі в президентській кампанії як кандидат.

"Звичайно, у мене немає накрадених мільярдів. Навіть для застави мені доведеться відкривати рахунок і через інтернет звертатися до патріотів, щоб допомогли хто чим може. У нас немає серйозного грошового забезпечення. Але Яценюк у мене ніколи не виграє!", - заявив Ратушняк.

"Ви погляньте, як поводить себе кандидат Яценюк! І гляньте, як він (Яценюк - ред.) змінив свою думку одразу після виступу Медведєва! Він тут же сказав, що Ющенко дурень, що Саакашвілі - психопат і параноїк, а Медведєв говорив правильно щодо України, правильною мовою і навіть недостатньо жорстко!", - обурювався мер Ужгорода.

Одним із основних своїх завдань на посаді глави держави Ратушняк вважає перерозподіл "національних багатств на користь суспільства". За його словами, зараз ці багатства спрямовуються не на розвиток і благо суспільства, а залишаються купці олігархів, які, по суті, грабують країну.

"Їх (олігархів - ред.) треба поставити в умови, коли вони будуть забирати собі не 90% багатств, як зараз, а 10%. Їм потрібно залишати прибуток для нормальної рентабельності, а надприбуток відбирати на користь держави", - сказав він, додавши, що на виручені кошти "необхідно збільшувати пенсії, зарплати, асигнування на соціальні програми і охорону здоров’я, будівництво доріг", повідомляє Комерсант.

Сергій Ратушняк прославився на всю країну тим, що власноруч вказав ужгородській стриптизерші на неприпустимість рокзкручування проекту Яценюк методом оплачуваного стояння в наметі, а також публічно визначив національну приналежність ліберала А.Яценюка.

Народний оглядач

середу, 26 серпня 2009 р.

Вікінги не виправдовуються


Швеція не вважає за потрібне виправдовуватися перед Ізраїлем за статтю свого журналіста. Приклад того, що таке незалежність на практиці, а не в наївних "міркуваннях" окупованої політичною нацією електоральної маси.


Ізраїль-Швеція 1:1. Набирає обертів газетний скандал між Тель-Авівом і Стокгольмом.
Камінь в ізраїльский город закинуло шведське МЗС. Там відмовляються вибачатися за статтю журналіста, який закидає воякам Цахалу торгівлю органами викрадених палестинців. І заявляють - країна засуджує антисемітизм, водночас не робитиме жодних кроків, які б утискали свободу слова.

Андерс Йорге, речник МЗС Швеції: "Наш прем’єр та голова дипломатичного відомства погодили, що з приводу цієї статті не може бути жодних вибачень. Якщо ізраїльтян щось не влаштовує - вони можуть напряму звернутися до газети".

Автор публікації - шведський Ратушняк, журналіст Дональд Болстром - також відкидає звинувачення в антисемітизмі. За його словами, він лише цитує різні джерела - як палестинські, так і з боку ізраїльських військових.

Журналіст переконаний - шведський уряд не має реагувати на закиди Єрусалима. Бо незалежність преси від влади і є головною ознакою свободи слова у країні.

Народний оглядач

Шок

Здійснюючи правосуддя за расовою ознакою, феміда ліберально-комуністичної республіки розпалює в суспільстві антисемітські настрої - Ворошиловський районний суд Донецька амністував ізраїльського хірурга Міхаеля ЗІСА, що проходив у справі про незаконну трансплантацію людських органів.

Про це УНІАН повідомив адвокат М.ЗІСА Олег КУРІННИЙ, уточнивши, що рішення суд прийняв 20 серпня. За його словами, до його підзахисного була застосована «амністія, яка була в 2008 році, у грудні».

Він уточнив, що М.ЗІС все ще знаходиться в слідчому ізоляторі в Донецьку. «Його не відпустили. Суд прийняв рішення звільнити з-під варти, але конвой і УБПТЛ (Управління УВС протидії торгівлі людьми - УНІАН) не відпустили його і відвезли назад у СІЗО, мотивуючи тим, що він заарештований по екстрадиції», - вказав адвокат.

О.КУРІННИЙ підкреслив, що «по Україні справа закінчена, вирок набуде чинності 27-28 серпня, і тоді М.ЗІСА мають право передавати Ізраїлю». «Чекаємо, коли набуде чинності вирок, і чекаємо екстрадиції до Ізраїлю - те, чого ми й добивалися», - констатував адвокат.

Він також зазначив, що його підзахисний «згоден з передачею його до Ізраїлю». «Враховуючи його стан здоров`я, він чекає і сподівається на те, що в Ізраїлі його підлікують», - додав О. КУРІННИЙ.

Він також висловив переконання, що «ми в принципі могли б доводити свою невинність і переконані, що змогли б довести свою невинність». «Просто це пов`язано з тривалістю розгляду. Оскільки він не на волі, а в ізоляторі, то для нас це був такий компроміс, який нас влаштовував», - сказав адвокат М. ЗІСА.

Як повідомляв УНІАН, 20 липня 2009 року державний обвинувач з боку прокуратури змінив звинувачення, М.ЗІСУ, що пред`являлося, – зі ст. 149 (ч.2) на ст. 143 (ч.1) Кримінального кодексу України (ч.1 ст. 143 - порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини; ч. 2 ст. 149 - торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини, скоєні стосовно неповнолітнього, кількох чоловік, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності.

О.КУРІННИЙ зазначив, що з М. ЗІСА зняли серйозне звинувачення і замінили його таким звинуваченням, яке навіть не передбачає позбавлення волі.

Довідка УНІАН. М.ЗІС був затриманий 12 жовтня 2007 року в Донецьку як фігурант справи про незаконну трансплантацію людських органів, яку розслідували спільно ізраїльські та українські правоохоронці.

У липні 2008 року Ворошиловський райсуд Донецька відпустив хірурга з-під варти під заставу в 17 тис. грн.

28 липня М.ЗІС сам з`явився на чергове судове засідання. Проте після чергового слухання справи виконуючий обов`язки начальника Управління по боротьбі зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми, УМВС у Донецькій області Сергій КОЛОМІЄЦЬ за розпорядженням прокурора області Віталія МУРЗИ узяв М.ЗІСА під варту і направив у СІЗО.

4 серпня державний обвинувач у справі М.ЗІСА Людмила ГРАБОВСКА повідомила, що з хірурга знято звинувачення в торгівлі людьми, тепер йому інкримінується організація злочину – підготовка до незаконної трансплантації. Вона просила суд позбавити М.ЗІСА свободи на 3,5 роки.

21 серпня Ворошиловський райсуд його виправдав. Крім того, суд прийняв рішення відмінити попередній запобіжний захід і повернути М.ЗІСУ 17 тис. грн. застави. Проте після виправдувального рішення суду хірурга відвезли в СІЗО.

29 серпня цей же райсуд визнав незаконним затримання М.ЗІСА і його подальше утримання в СІЗО і виніс постанову негайно звільнити хірурга.

9 вересня 2008 року Донецький обласний апеляційний суд відмінив рішення Ворошиловського райсуду від 29 серпня про звільнення його з-під варти.

10 березня 2009 року Апеляційний суд Донецької області відмінив виправдувальний вирок, прийнятий 21 серпня 2008 року Ворошиловським райсудом. Рішенням суду було оголошено про скасування виправдання М.ЗІСУ і про направлення справи на новий судовий розгляд до того ж суду з іншим складом суддів.

Повторний розгляд справи розпочався 30 квітня.

Народний оглядач

Рідновіри повернули до Києва образ Перуна

Знищений християнством в 988 році Слов’янський образ бога Перуна освячений і відновлений на своєму початковому місці, в історичному центрі Києва на Старокиївській Горі.








Більш детальний репортаж у СВАРЗІ

вівторок, 25 серпня 2009 р.

Пам'яті Костя Єрофєєва



Сьогодні минув рік, як передчасно пішов з життя великий друг УНСО Костянтин Єрофєєв .

Костя був надзвичайно талановитою людиною, композитором, співаком, автором і виконавцем Маршу УНСО.





Росія звинувачує українців у масових вбивствах

Українські військові та члени УНА-УНСО воювали на боці Грузії під час конфлікту у Південній Осетії.

Про це заявив у понеділок офіційний представник слідчого комітету при прокуратурі РФ Володимир Маркін.


"У ході розслідування кримінальної справи за фактами геноциду та масових вбивств громадян РФ на території Південної Осетії отримані і задокументовані неспростовні докази участі на стороні грузинських збройних формувань представників української націоналістичної організації УНА-УНСО", - сказав він.

За словами Маркіна, у рамках розслідування кримінальної справи отримано інформацію про те, що на стороні грузинських збройних формувань у війні "брали участь військовослужбовці регулярних військових підрозділів Міноборони України".

"Також не менш 200 членів УНА-УНСО, в тому числі за прізвищами Шаповал, Кучеренко, Шевченко, Матвеюк, Желтоконь", - зазначив представник СКП.

Маркін наголосив, що в ході слідства в приміщеннях центру "Антитерор" МВС грузинського анклаву, розташованого на території села Ачабеті Цхінвальського району, була виявлена польова форма, особисті речі, фотографії та інші документи "бійців української націоналістичної організації, а також бойові накази керівництва МВС анклаву про закріплення автотранспорту за представниками УНА-УНСО".

Крім того, повідомив Маркін, в ході російсько-грузинської війни були захоплені зенітно-ракетні комплекси "БУК-М" і "ОСА-АКА", які мають українське маркування.

"Згідно з отриманими в ході слідства документами вказані ракетно-зенітні комплекси проходили регламентне технічне обслуговування на українських оборонних заводах у травні 2008 року, тобто за два місяці до початку бойових дій у Південній Осетії", - сказав офіційний представник СКП РФ.

Він підкреслив, що для з'ясування всіх обставин участі представників УНА-УНСО і представників збройних сил України на стороні грузинських збройних формувань СКП РФ направлений відповідний запит про правову допомогу в компетентні органи України "відповідь на яке з вини української сторони до теперішнього часу не отримано".

У свою чергу, в УНА-УНСО не мають наміру коментувати цю інформацію.

"На жаль, у грузино-російській війні загони УНА-УНСО і окремі члени організації не брали участі", - сказав заступник голови УНА-УНСО Микола Карпюк.

Він підкреслив, що подібні заяви лунали вже неодноразово і не знайшли докази.

Українська правда

понеділок, 24 серпня 2009 р.

Дональд Бостром, шведський Ратушняк


В Ізраїлі розгнівані статтею шведського журналіста, який припустив, що ізраїльські солдати вбивають палестинців заради подальшої трансплантації їх органів. Замітка-розслідування Дональда Бострома з газети Aftonbladet викликала цілий шквал обурення серед політичної нації.


Реакція послідувала навіть на найвищому рівні. Так, глава прес-служби ізраїльського уряду Даніель Симен висловив думку, що стаття грає на "низовинних антисемітських темах", а МЗС Ізраїлю вважає її "настільки расистською", що має намір звернутися до шведських властей з проханням розібратися в ситуації.

Шведське посольство в Тель-Авіві поспішило відхреститися від думки свого неполіткоректного співвітчизника. "Ми повністю розділяємо тривогу ізраїльського уряду, ЗМІ і суспільства із цього приводу", - мовиться в заяві посольства.

Стаття, що поставила країни на грань дипломатичного скандалу, була опублікована 17 серпня 2009 р. із заголовком "Наших синів викрадають заради органів" і грунтується на розповідях палестинців з сектора Газу. У ній Бостром проводить паралелі між дефіцитом органів для трансплантації в Ізраїлі і регулярним розтином тіл убитих палестинців, що проводиться ізраїльськими патологоанатомами.

Він також згадує історію 17-річної давнини, коли Ізраїль в 1992 р. оголосив кампанію по залученню нових донорів для пересадки органів. "В той самий час, як проводилася ця кампанія, молоді палестинці безслідно зникали, а днів через п’ять їх трупи із слідами розтину з’являлися в околицях їх рідних сіл", - пише автор.


Народний оглядач

Українці готові захищати незалежність зі зброєю в руках

Більшість українців не лише підтримують незалежність країни, але й готові її захищати у разі зовнішньої військової загрози.



Такі результати соціологічного опитування, проведеного Центром Разумкова напередодні 18-ї річниці Незалежності України, які публікує тижневик «Дзеркало тижня» (№31 від 22–28 серпня 2009 року), повідомляє УНІАН.



Якби референдум відбувався сьогодні, то незалежність країни підтримало б 52% українців — стільки ж, скільки і в серпні минулого року. Проти незалежності проголосували б 25% (минулого року — 22%). Решта 23% — або не визначилися, або на референдум не пішли б (у серпні 2008 р. — 26%).



Прихильники незалежності становлять більшість в кожному регіоні країни. На Заході їх — 86% проти 4% тих, хто не підтримав би незалежність, у Центрі — 52% проти 25%, на Сході — 41% проти 35%, на Півдні — 36% проти 32%.



Готовність захищати країну у разі військової небезпеки виявили 63% громадян — від 65% на Заході (проти 18%, які не готові захищати) до 58% на Півдні (проти 20%). При цьому до захисту країни готові 68–70% українців віком 18–39 років.



При викладенні результатів використовувався наступний регіональний розподіл країни: Схід — Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська області; Захід — Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області; Центр — Київ, Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області; Південь — АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області.



Опитування проведено соціологічною службою Центра Разумкова 20–28 липня 2009 року. Опитано 2006 респондентів старше 18 років у всіх регіонах України. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

Відділ моніторингу
КЦ

суботу, 22 серпня 2009 р.

12 принципів Унсовський Кодекс Честі


1. Ти – українець, син Великих предків. Своїми справами доказуй право бути гідним називатися їх нащадком.


2. Позбався сірості. В усьому домагайся досягти досконалості. У жодному випадку не опускайся до рівня обивателя.

3. Бережи Честь Нації, Організації, свою. Не можеш бути не обезчещеним коли обезчещена Нація.

4. Не марнуй час пустою балаканиною та мрійливістю. Лише повсякденна цілеспрямована робота приведе тебе до Величі Нації.

5. Накопичуй вчинки. Кожен твій день має бути зайнятим конкретною справою.

6. Будь готовий завжди пожертвувати собою заради Величі Нації.

7. “Про справу говори не з тим, з ким можна, а з тим, з ким треба”. Цим збережеш себе і Організацію від поразки і зайвих проблем.

8. Умій пробачити помилки. Але не пробачай зради. Зрада – найбільше зло для життя Нації. Толеранція до зрадників породжує нові зради.

9. Виховуй у собі і оточуючих почуття братолюбства. Нехай твоя любов до брата буде щирою. Коли твій брат оступився або злукавив – скажи йому це в очі і наодинці. Скажи так, щоб він зрозумів тебе.

10. Твоїм святим обов’язком є допомога братові, його родині. Твоя допомога має бути надана так, щоб вона не була обтяжливою.

11. Вмій вислухати зауваження брата. Будь йому вдячний за щирість. Знайди можливість виправити помилки.

12. Не кидай слів марно. Не давай обіцянки, коли не в силах виконати її. Але, якщо пообіцяв, виконай, чого б це не коштувало тобі.

пʼятницю, 21 серпня 2009 р.

«УНСО — це енергетична субстанція» – Руслан Зайченко, голова виконкому УНА–УНСО, — про примат нації і «романтику барикад»


Завдяки правим організаціям нація набуває більшої виразності, вигукує про свої латентні глибинні проблеми і потреби. Особливо — в країнах, які вирвалися (чи, в нашому випадку, «вилущилися») з імперії. Скажімо, якби не пікети УНСО, московський патріарх Кирил так і не побачив би інакшу Україну, православну Україну в камуфляжі, і його політичний візит пройшов би з більшим одноманіттям та позірною радістю «молящіхся ісключітєльно по–русскі».

Утім права ідея не набула в Україні поширення. Напевно, це від поміркованості нашого менталітету, від інерції життя за радянщини. За всю історію незалежної України праві так і не пробилися до влади. Лише у 1994 році по мажоритарних округах до Верховної Ради пройшли троє унсовців. У 2002–му в обоймі з «Нашою Україною» Ющенка стали депутатами четверо представників націоналістичних партій — Стецько, Івченко, Жижко, Гірник, а також, завдяки мажоритарці, — Тягнибок та Шкіль. Проте, напевно, завдяки цій обставині — незаангажованості у владу — праві зберегли ореол «не забруднених» політикою борців за ідею.

Про сьогоднішній націоналізм і чим він відрізняється від націоналізму часів Бандери ми говоримо з Русланом Зайченком, головою виконкому УНА–УНСО, особистістю сильною, романтичною й емоційною. Він був одним із 16 політв’язнів, відсидів свої два роки і чотири місяці за «справу 9 березня 2001 року». Нагода для нашої бесіди трапилася — річниця створення УНСО, до чого Зайченко безпосередньо був причетний.



«Майже з голими руками ми збиралися йти проти «десантників» ГКЧП»

— Руслане, ви були одним з перших унсовців. Розкажіть, як усе відбувалося тоді, в 1991–му.
— УНСО було народжене 19 серпня, одразу після створення в Москві ГКЧП. Українська Міжпартійна асамблея, незабаром реорганізована і перейменована в УНА, існувала вже рік як об’єднання правих партій, організацій, спілок. Її складовою частиною був СНУМ(н) — Спілка незалежної української молоді (націоналістична фракція). На його основі почала створюватися Українська націоналістична спілка (УНС), але грянув ГКЧП. На той час ми, керівництво організації, зібралися у Львові, звідки планували поїхати до Ватикану на зустріч Папи Римського з народом. У серпні 1991–го ми, пару десятків молодих хлопців, двоє дівчат, зібралися на квартирі одного з наших товаришів, яка розташовувалася недалеко від аеродрому, де, за чутками, мала висаджуватися якась десантна дивізія. Заходимо — «картина маслом»: матраци на підлозі, хтось щось чистить, якісь ребристі предмети по підлозі, пляшки з запалювальною сумішшю… Зараз це смішно, але тоді ми збиралися з усім цим реманентом йти на аеропорт. Романтика і божевілля повне! Відтак ми звернулися із закликом до наших обласних організацій про створення УНСО.

Дуже швидко підрозділи УНСО організувалися майже у всіх областях України, перша — у Рівному. Підтягнулася дуже потужна, якісна публіка, яка готова була загинути за Україну. З них саме й почала формуватися справжня організація. Назва в контексті тих подій, які, здавалося, могли реставрувати СРСР, — зрозуміла: Українська народна самооборона. Організація з такою ж назвою (тільки без останньої літери в абревіатурі) існувала у Другу світову війну, такі самі відділи існували на Черкащині, вони були спадкоємцями вільного козацтва, що існувало від 1917 року і в тих краях, до речі, дало потужну відсіч військам Муравйова. У 1991 році ми заявили, що УНСО є спадкоємцем козацтва тодішнього, і козацтва середньовічних часів, і УНС часів Другої світової війни. Мета була — відсіч Росії, якщо події набудуть загрозливого, силового розвитку. На щастя, ГКЧП закінчилося карикатурно.

Усе — в «голові»

— Номінальним керівником тоді був Шухевич, син голонокомандувача УПА?
— Так, він був обраний головним командиром. Але чому «номінальним»? Шухевичу зараз 76 років, він має феноменальну пам’ять, тримає в голові до кількасот номерів телефонів. Він має глибинні знання, мудрість, потужний розум… Кров є кров — він же представник старовинного боярського роду, галицьких Рюриковичів. Вважаю, Юрій Шухевич зараз лишився єдиним нащадком давніх українських шляхетних родів, котрий завжди боровся і ніколи не припиняв боротьби за Україну. З Шухевичем радилися, до нього прислухалися. Як і з Анатолієм Лупиносом — борцем, котрий відсидів за «політику» 23 роки і доклав руку до «ліплення» організації воєдино з обласних осередків. Одним із дієвих членів організації в ті часи був художник Данило Нарбут. Дідові було під 80 років, він прожив бурхливе життя, мав світове ім’я. У ньому дуже красиво поєднувалися енергія та мудрість. До нього можна було звернутися по толкову пораду — й отримати її.

— А Корчинський коли висунувся в лідери? З його ім’ям пов’язують і яскравий період УНСО, викличний, креативний, і занепад, за великим рахунком.
— Дмитро Корчинський був так само одним з організаторів УНСО. Ні, він номінально завжди був заступником голови. Корчинський тоді був талановитим публіцистом, на мою думку, одним із найкращих в Україні. Він мав дуже потрібну рису — всі бачення, думки, пропозиції акумулювати і видавати у прийнятній для всієї організації формі.

На той час було кілька реальних повноцінних керівників організації. А Корчинський мав харизму, стиль. Пізніше це, а також та обставина, що він киянин, стали основними аргументами обрання його керівником. Коли завдяки інтригам Корчинського Шухевич змушений був на певний час відійти від активної участі в УНСО, головою обрали Олега Вітовича, на той час депутата Верховної Ради. Корчинського виключили з організації. Його ділові якості набагато перевищували його моральні та людські якості.

Для західних організацій, які виховувалися на героїці УПА, Корчинський був чужим. А от багато організацій у центральних областях та на сході створювалися з міських хуліганів, людей, які любили свободу, Батьківщину й радикально були налаштовані на зміни в житті. Ті, в яких ще лишилися гени, невитравлені Голодомором. Такі раніше йшли в козаки. Та, повертаючись до теми, — для західних областей був несприйнятним великий люфт Корчинського в ідеологічних постулатах: від Бандери до Че Гевари.

У 1998 році ми йшли на вибори і мали реальний шанс бути обраними до Верховної Ради. Ми працювали на ентузіазмі й енергії, працювали на виснаження. Всі ЗМІ тоді писали, що УНА–УНСО перемогло у «війні плакатів». Але лідера творить оточення, і саме воно не дозволило Корчинському вирости моральним авторитетом. І коли у грудні на зборах він заявив: або ви слухаєте мене беззаперечно, або я йду — йому сказали спокійно: «Йди». Він пополотнів, але «пацан сказал — пацан отвєтіл», задній хід уже не ввімкнеш. Його відхід виглядав як зрада, особливо враховуючи те, що це сталося напередодні виборів, і був чи не єдиною причиною того, що ми не пройшли до Верховної Ради.

«Українець — це насамперед поняття духовне»

— Що зараз? Чи змінилися принципи й ідеї УНСО , закладені в серпні 1991 року?
— Ні, але змінився час, всі ми виросли відтоді, хоча ситуація, можливо, ще більш загрозлива, ніж у серпні 1991–го, а значить, організація потрібна Україні.
— Та відтоді ціле нове покоління людей виросло в Україні!
— До речі, в УНСО зараз відбувається зміна поколінь — до керівництва в обласних організаціях приходять люди, на 20 років молодші за нас, які краще озброєні знаннями, технічними навичками — світ–бо змінився. Від Макіавеллі до Черчілля світ змінився менше, ніж із 40–х років дотепер. Тому що змінилися, прискорилися комунікації. Ідеї, власне, залишилися незмінними: головна — нація, її єдність, розвиток, сила, процвітання. Але, за великим рахунком, УНСО як були традиційними україн ськими націоналістами–державниками — так і лишилися.
— Україна для українців — це не ваша теза?
— Ні, не наша. Українець — насамперед поняття духовне. Я у середині 90–х очолював Донецьку обласну організацію, то в мене українців було чи не менше, ніж етнічних росіян, були татари, греки, євреї.
— А як неетнічні українці стають українськими націоналістами? Утім ідеологи українського націоналізму були, так би мовити, «напівкровками»: Донцов — частково росіянин, Липинський — частково поляк… Але все одно загадково…
— «Напівкровка» — образливе слово, зневажливе, як «русскоязичний». Половину Росії можна назвати «украінопоющими». Донцов і Липинський ментально були українцями. Це все земля, на якій родився і живеш, — вона дає розуміння і чуття, вона дає «правильність». Для УНСО над усе — примат дер жави. Я вам скажу, що на тому ж Донбасі зараз, як у казані, кипить і переварюється, нуртує, будується нова українська нація. Там поєднується, скажімо, нарваність росіян і працелюбність українців — кращі риси характерів етносу. Наступний етап — загальноукраїнський «казан» спільно з галичанами, наддніпрянцями, подолянами, волиняками.

До слова, я нещодавно блукав по сайтах єврейських організацій і скрізь наштовхувався на таку тезу про УНА–УНСО: попри те, що, мовляв, права, найрадикальніша у своїх діях партія, але, «як не дивно, вона не має антисеміт ської, ксенофобської риторики». У нас немає графи «національність». Як на Січі: «Горілку п’єш, у Бога віруєш? «Отче наш» знаєш? Перехрестись — і приходь!». УНСО — це енергетична субстанція, це як козацтво: в кожному місті своя Січ.

Я думаю, і мовне питання в Україні надумане, штучно загострене. Доречно згадати розумні слова когось із великих, здається, Юлія Цезаря: «Ми завойовуємо державу не тоді, коли вводимо на її територію свої легіони, а коли пишемо за них їхню історію». Хотілося, щоб українці самі писали свою історію. І пишемо — кровію, волею, життям побратимів, полеглих на Кавказі. А то приїздить якийсь бородатий (патріарх РПЦ Кирил. — Ред.) і розказує нам про аскетизм. А в самого годинник на руці за 30 тисяч євро, і він не волів би згадувати, що в 90–ті роки кожна десята викурена в Росії цигарка та випита пляшка горілки були його: Гундяєв же причетний до цього бізнесу, це відомий факт. Він споював людей, наживався на цьому. І він тепер буде нам розказувати, хто наші герої, до якого храму мені ходити, якою мовою розмовляти?!

— Нація у вашому уявленні — це?..
— Це як за Шевченком — «і мертвим, і живим, і ненародженим», це енергетичний потік, який переходить із покоління в покоління, безперерв но в майбутнє.

— Які кількісні параметри УНСО, скільки вас, іншими словами?
— УНСО — чітка організована структура, яка має свої підрозділи в більшості областей України. Ми зареєстровані як організація козацького типу. Є люди «заприсяжені», є симпатики. Ми намагаємося не формалізувати УНСО. На випадок загрози ми можемо виставити десять тисяч людей, які зможуть захистити Україну.
— Коли, на вашу думку, був зоряний час УНСО?
— УНСО активізується, коли постає загроза для України. Для цього, власне, й створювали організацію. Ми завжди були на вістрі боротьби. Якби тодішні можновладці не перешкодили визволити Лавру, новітня історія України пішла б іншим, переможним шляхом. Сотня унсовців примусила поховати Патріарха Володимира Романюка у достойному місці, на Софіївському майдані. Влада була розгублена і перелякана. Та й останні наші пікетування патріарха Московського Кирила Гундяєва довели, що в Україні існують громадян ські свободи і буде Українська помісна церква.
— А ви ким і де працюєте?
— Працював монтажником у Черкасах. Заробляв близько 700 совєцьких рублів. Це на той час були добрі гроші. Потім партія наказала, щоб я став черкаським обласним головою.
— Так ви партійний функціонер, вам партія платить зарплату?
— (Сміється) Виходить, що так. Та біс його знає, ні статків не маю, нічого. Але хтось же мусить цим займатися.

ЗГАДАТИ ВСЕ
«У тюрмі до нас ставлення було таке: від розуміння до пієтету».
Спогад про «справу 9 березня»


— У «справі 9 березня» (сутичка з омонівцями, які стояли в очепленні на Банковій під час масової акції протесту в рамках «України без Кучми» 9 березня 2001 року. — Ред.) нас проходило 19, у тюрмі перебувало 16, а «на зону» пішло десятеро…

Правозахисники нам казали, що в Європі таке правопорушення тягне максимум на шість місяців. Терміни ув’язнення для учасників «справи 9 березня» — це був явний перебір. Держава в такий спосіб захищалася.

Я сидів десять місяців у СІЗО СБУ. Сидів з одним здоровим таким бугаякою, синім від татуювань, одне із них пояснювало, що він «вор–одиночка». Пізніше хлопці казали, що бачили, як він у «трубі» пляшки збирає. Звичайний провокатор, таких тюремним сленгом називають «курками». Неприємний тип. Я нарешті сказав: або його відселять, або його винесуть із цієї камери. Ну і нас розділили. А загалом у СІЗО СБУ була повна ізоляція. Перші два місяці наївно думалося, що справедливість восторжествує, слідчі розберуться і все буде добре. Особливо коли знаєш, що на тебе «нічого нема». До честі Петруні Віталія Федоровича, начальника тюрми, він робив усе, що було за законом, — і квадратура перебування, і харчування тощо. Мені більше подобалося, коли я сидів сам, — перечитав купу книжок (там непогана бібліотека), перечитав усього, що там був, Уладзіміра Караткевича. Потім 14 місяців відбув у Лук’янівському СІЗО і ще два місяці — 62–га «зона» на Хуторах, під Черкасами. На Лук’янівці «зекам» було гірше. Влітку задуха — до 50 градусів у спекотні дні. У кого слабке серце — ті мерли. Те, що там давали, їжею назвати було складно. Люди в камерах були різні. Але ставлення до нас було — від розуміння до пієтету. Можливо, завдяки нашій статті, статусу політичного. Ми ж були публіка буйна, і на будь–який прояв несправедливості, образи тих, хто поруч, давали відсіч.

— З ким доводилося сидіти? Важко було? Ув’язнені у «справі 9 березня» були рідкісним явищем в Україні — політв’язні.
— Хочу сказати, що ті байки, які про тюрму показують, — це більше для краси сюжету, щоб було «читабельно і смотрибельно». А так — світ людей, як світ навколо. Ми сиділи з верхівкою кримінального світу. Цікаві були аферисти, цікаві деякі персонажі. Взагалі тюрма — велика життєва наука, неоціненний досвід. Шкода лишень, що діти впроголодь жили, мене не бачили в ці роки, підростали без мене. Оце для мене було головним, найважчим.
— З віддалі прожитого відтоді, як вам бачаться події на Банковій 9 березня? Можна було уникнути сутичок, чи унсовці самі «наривалися»?
— Ми не планували сутички на Банковій. Якби я знав, що планується, — сам би, як завжди, першим пішов! Навпаки — ми робили все можливе, щоб уникнути провокацій. Як усе сталося?.. Юрба — страшна штука. Є певна частина людей занепалих, переляканих, хоробрих лише в юрбі, котрих вона запалює, несе. І від них найбільша небезпека… Микола Карпюк, я, Ігор Мазур–Тополя намагалися заспокоїти людей. Володя Чемерис став поміж хлопцями й міліцією — прямо тобі Джавахарлал Неру, а потім хтось його вдарив, а тоді закрутилася така колотнеча, що вже важко було утримати ситуацію. Тепер зрозуміло, що це була грамотно спланована провокація, котра досягла своєї мети…

Але взагалі то був хороший час для України, визначний. «Україна без Кучми» — це була дуже потужна громадянська акція. Тоді починала формуватися українська політична нація. Наші намети стояли поруч із соціалістами. І ми мирно співіснували, бо примат держави був для всіх тоді головним, а не ідеологічні протилежності.

ДОСЬЄ «УМ»

Руслан Зайченко
Народився 3 жовтня 1963 року в місті Бар на Вінниччині, хоча своєю батьківщиною називає Черкащину, де жив із десятирічного віку. Служив на флоті, з 16 років працював вантажником, санітаром на «швидкій», монтажником.

Був одним із засновників черкаської СНУМ у 1989 році, головою цієї організації в області. З 1991 — черкаський голова УНСО. У 1992 році воював у Придністров’ї — як сказано на сайті його організації, «стрілець УНСО». Учасник акції перепоховання патріарха УАПЦ Володимира (Романюка) біля брами Софійського собору в 1995 році. Потім очолив протестне голодування проти незаконної, на думку УНСО, заборони організації. У 1995—96 рр. очолював Донецьку обласну організацію УНА–УНСО.

Був одним із керівників акції «Україна без Кучми» на Черкащині, координатором охорони наметового містечка акції в Києві. Відсидів два роки чотири місяці за «справу 9 березня». Рішенням ПАРЄ у вересні–2003 визнаний політв’язнем. Після Помаранчевої революції отримав від Президента Віктора Ющенка орден «За мужність» ІІІ ступеня.

Дружина — дизайнер Олеся Теліженко. Має дворічного сина Аскольда та 20–річну доньку від першого шлюбу Марину.

четвер, 20 серпня 2009 р.

Росія намагається встановити в Україні маріонетковий режим

Росія проводить в Україні «кастинг маріонеток» напередодні виборів Президента.

Про це заявив експерт Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при Міністерстві закордонних справ України Олександр ПАЛІЙ на прес-конференції в УНІАН.

Коментуючи загострення українсько-російських відносин, політолог наголосив, що його ініціатором була не Україна. «Саме російське керівництво взяло на себе відповідальність за тональність звернення до Президента України Віктора ЮЩЕНКА і за ті відносини, що склалися між державами», — переконаний О.ПАЛІЙ.

На його думку, об'єктивних підстав для оприлюднення Президентом РФ Дмитром МЕДВЕДЄВИМ 11 серпня звернення на ім'я свого українського колеги В.ЮЩЕНКА не існує. «Там є лише емоції, незадоволення Україною, можливо, незадоволення тим, що Україна взагалі існує», — зауважив експерт.

На його переконання, головною причиною такої позиції російської сторони на сучасному етапі є намагання вплинути на результати українських президентських виборів.

«Росія сьогодні намагається встановити в України маріонетковий режим, який повністю й остаточно здасть країну. Сьогодні відбувається кастинг маріонеток, які намагаються довести свою лояльність, поцілувати чобіт», — наголосив О.ПАЛІЙ, додавши, що у такій ситуації значна частина політичної еліти не здатна рівно тримати перед Росією політичний хребет.

Особливо жорстко у зв'язку з цим політолог піддів критиці позицію Партії регіонів, яка «фактично пропонує здачу державного суверенітету».

«Упевнений, що більшість населення України з цим ніколи не змириться, і поставить дуже правильну оцінку тим українським політикам, які пропонують ці речі», — сказав експерт.

Характеризуючи загальну спрямованість зовнішньополітичних пріоритетів Росії, політолог зауважив, що «російське керівництво проводити таку політику, яку призводить до конфліктів з усіма державами за усім периметром кордону.

«Російське керівництво вважає, що воно може витягнути цю конфліктну ситуацію, дуже довго її розвивати і мати з цього якусь користь», — сказав він.

Водночас О.ПАЛІЙ наголосив, що Україна, керівництво держави зацікавлені у розвитку нормального співробітництва, щоб «не витрачати енергію на протистояння».

«Весь світ розвивається, а ми намагаємося з'ясовувати, хто найголовніший у наших відносинах. Але поки що Росія в таких (добросусідських — УНІАН) відносинах не зацікавлена», — сказав політолог.

УНІАН

середу, 19 серпня 2009 р.

Каким словом можно назвать человека, который панически боится своей национальности?



Фальшстарт президентской компании Арсения Яценюка уверенно называют компанией замешанной на лжи и грязных провокациях. Этот, уже известный не только в национальном масштабе факт, вовсе не требует комментариев.


Вряд ли мнение общества изменится от нарочито агрессивной и писклявой истериками Арсения Яценюка по поводу ксенофобии, межнациональной розни, национал-шовинизма и т.д. Однако, заявления других людей делают очевидной явью то, что Арсений Петрович так отчаянно пытается утаить.

Ныне, более чем нелепыми выглядят доказательства его команды о непричастности Арсения Петровича к евреям. Не менее омерзительным с точки общественной морали, выглядит представление Арсением Яценюком различные метрик и выписок о том, что он не еврей. По версии Арсения Яценюка, он не может быть евреем не только от природы, но и по определению. О постыдности такого поведения Арсению Яценюку уже публично говорят представители еврейской общины в Украине.

Зададимся же вопросом: кем является человек по-национальности, если у него папа, мама, сестры и даже жена с ее родственниками – евреи?

Однако, еще более важным является другой животрепещущий вопрос: каким словом можно назвать человека, который панически боится своей национальности и постоянно хитрит и лжет по этому поводу?

* * *

Обращение еврейской общины к Арсению Петровичу Яценюку

«Все евреи готовы поддержать Вас, Арсений Петрович, как будущего кандидата в Президенты Украины, как опору нашей веры в спокойную Украину. Вы не должны чураться еврейства и, наконец, официально заявить, что Вы еврей и гордитесь этим», - говорится в обращении.

«Мы – представители еврейской общины Украины искренне поддерживаем инициативу Арсения Петровича Яценюка баллотироваться на предстоящих выборах Президента Украины.

Наша нация пережила нелегкие испытания, мы гордимся многими соплеменниками, имена которых знает весь мир.

Как нам известно, Вы принадлежите к знаменитейшему еврейскому роду Бакаи, который официально признан Израилем. Ведь по родословной, в случае смешанных браков, евреем считается только тот, у которого мама еврейка. Ваша мама – Мария Григорьевна Бакаи (в девичестве) относится к древнейшему еврейскому роду Бакаи. Ваш глубоко уважаемых среди всех евреев предок – раввин Бакаи – самый известный сочинитель Талмуда, многотомного свода правовых и религиозно-этических положений иудаизма.

К тому же Ваша жена Терезия также принадлежит к нашей нации и исходит из древнейшего еврейского рода Гур.

Общеизвестно, что евреи неоднократно подвергались гонениям и унижениям. Жестокое подтверждение – миллионы жертв и трагедий. То время оставило глубокую незаживаемую рану в нашей памяти. Однако сегодня другое время, и мы можем открыто, не боясь сказать: "Да, мы евреи". Поэтому мы призываем Вас отойти от негативных стереотипов и взглянуть на исторические ценности нашей нации. Много лет пропаганда пыталась дискредитировать еврейскую нацию. Вы же, Арсений Петрович, политик нового времени, нового поколения. Вы не должны стыдится или утаивать свою национальность. Сегодня еврейский народ имеет национальную независимость.

В Украине находится одна из крупнейших еврейских общин. Мы поддерживаем друг друга. Мы благодарны Вам за то, что Вы высказали слова поддержки и обещания защиты нам, и надеемся, что в дальнейшем мы увидим, что на Украине будут ликвидированы любые предпосылки для зарождения антисемитских проявлений и юдофобства.

Все евреи готовы поддержать Вас, Арсений Петрович, как будущего кандидата в Президенты Украины, как опору нашей веры в спокойную Украину. Вы не должны чураться еврейства и, наконец, официально заявить, что Вы еврей и гордитесь этим», - cказано в обращении.

* * *



Ну а мы что говорили? Арсению Петровичу, наверное, остается только объявить авторов этого обращения «антисемитами», «нацистами» и потребовать возбудить против них уголовное дело, как и против ужгородского мера Сергея Ратушняка, который то же просто назвал еврея евреем.

http://www.clipnews.info/newstopic.htm?id=7642#add

суботу, 15 серпня 2009 р.

Звернення міського голови Ужгорода, народного депутата України IV скликання Сергія Ратушняка до українського народу



Дорогі співвітчизники!

Події, які творяться останнім часом навколо моєї особи, змушують мене звернутися до громадян України, оскільки політичні спекуляції досягли такого масштабу, що можуть поставити Україну на грань широкомасштабного соціального вибуху.

Нагадую, що як голова міської громади, я виступив проти сваволі у громадських місцях платних найманців одного із кандидатів у президенти. Я виходив із того, що виборча кампанія офіційно ще не розпочалася і що на сьогоднішній день не існує офіційних кандидатів, тому засмічення обласного центру макулатурою сумнівного походження шкодить елементарному порядку у густонаселеному місті. Більш того, нелегальні мільйонні тиражі, тисячі наметів Яценюка, встановлені без усіляких дозволів, продовжують безкарно і нахабно діяти на всій території України, провокуючи таким чином справедливе обурення свідомих громадян. Підтвердженням цього, - десятки зносів наметів і конфліктів по всій території України.

Однак, мої заходи, які є нічим іншим, як проявом свідомої громадянської позиції, були подані як боротьба із кандидатом у президенти єврейського етнічного походження, а відтак - як боротьба в його особі проти євреїв України.

Із смітника історії було витягнуто жупел антисемітизму, який продажні засоби масової інформації роздули із банального вуличного провінційного конфлікту. Причому робилося це за відомими історичними аналогіями часів Богдана Хмельницького чи Симона Петлюри.

Зі всією рішучістю заявляю, що я, як і абсолютна більшість моєї нації, толерантно ставлюся до представників інших національностей, в тому числі, і євреїв, які населяють Україну.

Більше того, я, як міський голова, наполегливо добиваюся, щоб в Ужгороді було повернуто для місцевих євреїв синагогу, яка стала філармонією при комуністах.

Хочу також нагадати, що мене неодноразово обирали міським головою і членом українського парламенту мешканці Ужгорода, який за етнічною багатоманітністю займає перше місце серед обласних центрів України. Тому запідозрити мене в антисемітизмі чи ксенофобії - це звалювати із хворої голови на здорову.

Разом з тим, я не буду приховувати свого глибокого переконання, яке водночас є доконаним фактом, що громадянин Яценюк є на цих виборах ставлеником таких олігархів, як Пінчук, Фірташ, Коломойський, Червоненко, Рабинович. І не моя вина, що усі ці найбагатші українські мільярдери - єврейського походження.

Я з глибокою повагою ставлюся до громадян України єврейського, як і будь-якого іншого, етнічного походження. Усі вони - рівні перед Конституцією України, як і належиться цивілізованій європейській державі.

Але, коли ми говоримо, що 80 відсотків національних багатств України належать кільком родинам, то це – саме родини пінчуків, коломойських, фірташів, червоненків, рабиновичів.

Вони забезпечили собі економічне панування над Україною, а тепер прагнуть ще й довічного царювання політичного, знахабніло пхаючи у президенти свого годованця Яценюка.

І я вголос сказав про це, хоча ця гірка правда відома кожному простому, чи, як каже В.Ющенко, маленькому українцеві.

Як стало мені відомо, за це масони винесли мені вирок - арештувати, посадити у камеру і фізично знищити.

В хід пущено колосальні гроші на підкуп найвищих посадовців, керівників правоохоронних органів, слідчих, я вже не кажу про журналістів. Масони виходять з того, що вони повинні жорстоко покарати Ратушняка, щоб це стало наукою для інших, щоб завтра не стало таких, як Ратушняк, мільйонів українців, які не будуть далі терпіти і мовчати, підкорившись своєму кріпацькому, рабському становищу.

У своїй знахабнілості вони мають нас за бидло і вважають, що можуть робити з нами, що завгодно. Вкрадені мільярди залили їм очі, і вони не розуміють, що граються з вогнем. Із великим вогнем!

Вони жорстоко помиляються. Бо якщо вони здійснять розправу наді мною, завтра підніметься окупована ними уся Україна. І помаранчева революція виявиться безневинною витівкою на галявині, солодкою квіткою в порівнянні із отруйними ягодами, які доведеться пожирати саме їм.

Я попереджую Пінчука, Фірташа, Коломойського, Червоненка, Рабиновича, що саме вони будуть нести відповідальність за наслідки розправи наді мною. Жертвами їхньої сваволі та їхніми заручниками, стануть, перш за все, прості євреї, як живуть тут, а не у Швейцарії чи Ізраїлі. Вони, як і ми, прості українці, пограбовані до нитки масонським олігархатом. Я попереджую: схаменіться, бо лихо вам буде! А що буде далі - читайте у нашого пророка Тараса, який суворим бронзовим поглядом дивиться на вас з високих постаментів у містах і селах України. Сьогодні ви кинете за грати Сергія Ратушняка! Але ви не кинете у ярмо усю Україну, яка вас, ненаситних п'явок, скине зі свого, хоч і ослабленого вами, але могутнього тіла.

Слава Україні!


http://www.clipnews.info/newstopic.htm?id=7598

пʼятницю, 14 серпня 2009 р.

Відповідь УНА-УНСО на заяви президента Російської Федерації.

Заяви президента Російської Федерації 11 серпня 2009 року є надзвичайно некоректними по відношенню України. Президент Російської Федерації розмовляє з Україною не як з суверенною державою, а як із своїм протекторатом. Хай він (президент Російської Федерації) не забуває, що Президент України є обраний на цю посаду більшістю українців, а не є призначеним на цю посаду Кремлем.

Викликає обурення українців втручання у внутрішні справи нашої держави, тому що він намагається підштовхнути українського виборця до того, щоб на наступних виборах ми голосували за бажаного для Росії кандидата у Президента України.
Таке ставлення до України не може не викликати обурення українців, і ми не тільки протестуємо поти цього ставлення, але завжди дамо гідну відсіч подібним спробам диктувати нам свою волю.
Українці не відчувають жодної ворожнечі до народів Росії, але їх обурює лише ставлення урядових кіл Кремля до України, як до своєї колонії.

вівторок, 11 серпня 2009 р.

Вспоминая 'Курск' в Мурманске


С тех пор, как атомная подводная лодка 'Курск' затонула в Баренцевом море (случилось это 12 августа 2000 года, погибло 118 человек), российское государство практически не упоминало об этом событии. Тогдашний президент Владимир Путин дал комментарии только спустя пять дней, которые он проводил на летних каникулах на Черном море. На вторую годовщину трагедии друзья и родственники погибших открыли в Москве мемориал, но церемонию открытия не посетил ни один представитель правительства сколько-нибудь высокого ранга. Это и неудивительно: 'Курск' затонул от взрыва одной из собственных торпед, а вспоминать о трагедии, в которой никто, кроме тебя, не виноват, было бы несовместимо с характерным как для советского, так и для постсоветского мифотворческого прославления российской военной мощи.

Но 17 марта журналистка из газеты 'Мурманский вестник' Татьяна Абрамова после долгих поисков, длившихся несколько месяцев, наконец побывала на каютной палубе 'Курска', обнаружив ее на свалке под Мурманском - крупнейшим городом за Северным полярным кругом, всего в паре миль от штаба Северного флота России.

'Я как будто встретилась с погибшими', - заметила Абрамова, рассказывая о своих ощущениях от находки той мощной конструкции, что когда-то служила оболочкой для центральной нервной системы сорокасемиметровой субмарины. Отец и дядя Абрамовой, как и многие мужчины в этом уставленном хрущевками и увешанным рекламными плакатами сотовых операторов городе, когда-то служили на подводном флоте.

Находка трехметровой палубы, выкрашенной в черной цвет, произвела фурор в Мурманске. На заседании городского совета, состоявшемся 29 апреля, жители города высказались в пользу того, чтобы превратить ее в мемориал. Местный губернатор Дмитрий Дмитриенко одобрил инициативу, и городские власти выделили земельный участок с видом на порт по соседству с еще одним памятником - маяком, возведенным в честь всех моряков, погибших в мирное время (среди них числятся и погибшие на подлодке 'Курск', но местный предприниматель и один из главных представителей регионального отделения прокремлевской партии 'Единая Россия' Виталий Поборчий сообщил, что горожане хотели бы, чтобы был еще один памятник, посвященный только 'Курску').

Здесь есть противоречие. Люди, больше всех ратующие за строительство мемориала - верноподданные Кремля и делают все, что им скажет Москва, но сам мемориал, судя по всему, интересам Кремля противоречит. Поборчий - прекрасный живой пример обнаруженного противоречия. Ему пятьдесят один год, он обожает Путина - и пусть Путин уже не официальный хозяин Кремля, но все уверены, что он руководит каждым шагом своего преемника Дмитрия Медведева. Поборчий даже сам похож на Путина: носит спортивный костюм с триколором и возглавляет команду 'моржей', которая каждой зимой (а в Мурманске по два месяца не встает солнце) устраивает утренние заплывы в озере.

При этом тот же самый Поборчий убежден, что Путин лжет.

'Мне нужна правда, и сейчас же. Я не верю в официальную версию произошедшего', - говорит он, добавляя, что верит авторам вышедшего в 2004 году французского документального фильма, где говорится, что 'Курск' был торпедирован американской подлодкой. По его словам, новый мемориал обеспечит погибшим вечную память.

Но с такой памятью будет трудно примириться Кремлю. В советские времена все памятники были памятниками величию, например, тридцатипятиметровый памятник солдату Леше, стоящий на той же улице, на которой предполагается увековечить 'Курск'. Советские памятники возводились с целью внушить веру в режим и вселить страх перед оным. Подобно своим советским предшественникам, Путин не любит признавать слабые места и трагические моменты.

'В российском менталитете', - рассказывает Анна Киреева из природоохранной организации 'Беллона', которая расследовала аварию 'Курска' в связи с возможной утечкой ядерных отходов, - 'есть такая шутка: правило номер один гласит, что начальник всегда прав, а правило номер два такое: если начальник неправ, смотри правило номер один'.

Вот какое объяснение стремлению местных аппаратчиков поставить памятник, могущий не понравиться Москве, предлагает Киреева:

'Во всей стране наименьшей поддержкой Медведев и Путин пользуются именно в Мурманске. В 'Единой России' об этом знают'.

Таким образом, небольшая порция неприятных воспоминаний станет ценой, которую власть заплатит за сохранение мира.

Флот2017

суботу, 8 серпня 2009 р.

Это уже смахивает на анекдот



В экспозиции "музея геноцида" в Цхинвали на всеобщее обозрение выставлены снаряды систем залпового огня "Ураган" (заявленные как украинские).

В вооружённых силах Грузии никогда не было и нет 220 мм РСЗО 9К57 «Ураган» (БМ-27)

Достоверно известно следующее: 10 октября 2008 мониторинговая группа движения "Наши" обнаружила недалеко от югоосетинского села Убиат остатки использованного кассетного боеприпаса 9М27К -- это кассетная боевая часть реактивной системы залпового огня "Ураган".



В ВС Грузии "Ураганов" нет, но сегодня достаточно достоверно известно, что в войне против Грузии участвовали следующие подразделения, имеющие на вооружения "Ураганы": 429 мотострелковый полк, город Моздок, Северо-Кавказский военный округ (4 "Урагана"), 136 отдельная мотострелковая бригада, город Буйнакск (Дагестан), СКВО (4 "Урагана"), 1451 реактивный дивизион, посёлок Прохладный (Кабардино-Балкария), СКВО (4 "Урагана"), 943 реактивный полк, посёлок Краснооктябрьский, СКВО (36 "Ураганов"): http://www.warfare.ru/rus/?linkid=2227&catid=321&lang=rus

Если в отношении 429 мотострелкового полка и 136 отдельной мотострелковой бригады ещё можно сказать, что они свои "Ураганы" оставили дома, и поехали на войну с автоматами на БТРах, то в отношении 1451 реактивного дивизиона и 943 реактивного полка этого сказать уже невозможно.

Кстати, аналогичные остатки боеприпасов были найдены у грузинского села Руиси.

пʼятницю, 7 серпня 2009 р.

ДИВІЗІЯ "ГАЛИЧИНА" У РАДІОПЕРЕДАЧІ

У студії Юрій Луговий і Ігор Аркуша (радіо "Лад", Тернопіль)



ВІСТІ КОМБАТАНТА

Росія готує удар по Тбілісі. Але перед цим повинні вбити Кокойти


Джерела в розвідувальних структурах Імарату Кавказ повідомляють, що за оперативними даними серед вищих офіцерів російських окупаційних військ поширений якийсь секретний наказ, що стосується Грузії.

У приватних розмовах офіцери заявляють, що «скоро Грузії прийде кінець».

Оперативні джерела повідомляють, що вторгнення повинне початися з масованого удару по окремих об'єктах у Тбілісі, який може відбутися між 12 і 15 серпня 2009 року.

Головні цілі — резиденція Саакашвілі і всі можливі місця його знаходження, а також військові об'єкти.

Перед початком вторгнення до Грузії повинен бути зліквідований глава цхинвальського режиму Кокойти. У його вбивстві звинуватять Саакашвілі.

Тим часом незалежний військовий експерт Павло Фельгенгауер вважає, що російські підводні човни, що з'явилися біля берегів США, перекинуті до східного УЗбережжя Америки для того, щоб контролювати війська США у випадку, якщо почнеться нова війна з Грузією.

«Цілком можливо, що це заходи, пов'язані з очікуваним всіма вторгненням до Грузії. Швидше за все, російська сторона підготувалася до того, щоб стримувати американські війська, не допустити, щоб США втрутилося У цю війну», — заявив він.

«Є, звичайно, побоювання, що через це у нас можуть виникнути конфлікти з США, але про це ми говоритимемо лише в тому випадку, якщо військові дії таки не відбудуться. Проте відзначу ще раз — вторгнення до Грузії майже неминуче», — впевнений експерт.


Відділ моніторингу
КЦ

ВІЗИТ НЕПРОХАНОГО ПУТІНАРХА КІРІЛА ДО УКРАЇНИ. ПОЧАЇВ. (ФОТО)
















Більше фотографій у СВАРЗІ

Кремль мобілізував попів на захоплення православ’я


Віце спікер парламенту Микола Томенко переконаний, що під час візиту патріарха Московського і всієї Русі Кирила розпочалася реалізація сценарію повного підпорядкування українського православ’я Московському патріархату.


Як повідомили в прес-службі віце-спікера, про це він заявив вчора, коментуючи результати візиту патріарха Кирила в Україну і його заяву про готовність отримати українське громадянство.

"Під час візиту було апробовано концепцію нової ідеологічної доктрини Росії, яка визначила ідеальним варіантом повне підпорядкування православ'я російській православній церкві", - вважає Томенко.

Він зазначив, що вже сьогодні фахівці говорять про те, що оточення патріарха Кирила так чи інакше висловлювало незадоволення не тільки існуванням Української православної церкви Київського патріархату, але й занадто істотною незалежністю УПЦ МП в цілому, і деяких представників вищого керівництва Української православної церкви Московського патріархату, зокрема.

"Тому з першого дня візиту пропагувалась ідея необхідності спільності спадщини Київської Русі, а під кінець і готовність, всупереч Конституції України, отримати подвійне громадянство", - сказав Томенко.

На його думку, відповідна заява патріарха Кирила не є випадковою і її можна розглядати як апробацію сценарію, згідно з яким Патріарх Московський і всієї Русі може стати одночасно і Патріархом Київським і всієї України.

"Таким чином передбачається суміщення посад особою, яка буде керувати Українською православною церквою, що знаходиться в системі координат Московського патріархату. Тому за певних обставин може відбутися ліквідація посади Предстоятеля УПЦ МП, і буде об'єднання цих двох посад ", - сказав Томенко.

За його словами, це буде зроблено, щоб зменшити автономність всіх регіональних представництв Української православної церкви Московського патріархату. "Але такий сценарій не буде підтриманий ні українським суспільством, ні українською державою, ані самими парафіянами УПЦ МП", - вважає віце-спікер.

Як повідомлялося, в УПЦ МП пояснюють відмову предстоятеля Російської православної церкви Кирила під час свого візиту від зустрічі з главою УПЦ КП Філаретом тим, що він не представляє яку-небудь канонічну структуру.

АРАТТА
Пам’ятай про Крути Молодь пам’ятає Шухевича