четвер, 12 грудня 2013 р.

Дмитро Снєгирьов про події на Майдані в ніч на 11те грудня 2013 року

Біля покинутих барикад обов’язково треба залишити печенька для Беркуту і бочки з дровами щоби 18-річним ВВникам було не так зимно демонтувати ці споруди.Толерантність-це наша зброя. Можна ще поскандувати гасло “Міліція з народом” і отримати, як бонус удар кийком по голові. Кожного року типу націоналісти носили колючий дріт до пам’ятника Грушевському і казали правильні слова про те, що у часи революційного зриву сам факт мирних переговорів – є фактичною зрадою національних інтересів. У ораторів очі горіли революційним вогнем, а руки просилися до зброї. Засуджувати історичні події і людей, які робили цю історію дуже легко. Значно важче самим робити історію і не повторювати тих самих помилок. А тепер вийшло те, що вийшло. Народ підняв голову і кулак протесту проти правлячої влади. А що ж очільники цього збурення, ті , хто ще вчора розповідав про толерастів і ліберастів , і гнівно обурювався діями Грушевського? А сьогодні вони розповідають про мирний характер Майдану і гнівно засуджують своїх же побратимів, які наважилися на акції прямої дії. Ще вони носять печеньки і канапки Беркуту, демонструючи всьому світові ідеї толерантності і лібералізму. Покидьки, Грушевський увійшов в історію України, як її Президент, а ви увійдете в історію, як зрадники і колаборанти режиму, які дозволили узурпатору придушити національну революцію. До ваших могил не понесуть вінки з колючого дроту, тому що зрадників не ховають.
Дмитро Снєгирьов

четвер, 5 грудня 2013 р.

Заява УНА-УНСО щодо революційної ситуації в Україні.

Ситуація що склалася сьогодні в Україні засвідчує, що український народ повстав проти олігархічного режиму Януковича. Майдани що проходять не тільки в столиці, а й в багатьох містах та селах України засвідчують готовність людей йти до перемоги.
Нажаль, парламентська опозиція виявилася не готовою до активних протестних дій, проводячи при цьому кулуарні перемовини з режимом, стримуючи вимоги людей які зібрались на акції протесту. Це дезорієнтує народ та дає можливість мобілізуватися провладним силам реакції.
На даний час тільки в самому Києві зосереджено значну кількість членів різних українських національно-патріотичних організацій. Щодня їх кількість збільшується. Опозиція не хоче бачити цього факту, ігноруючи потенціал революції.
На наших очах парламентський формат вичерпує свою ефективність, отже, приходить епоха нових політичних сил та нових лідерів, сформованих майданом.
Тому УНА-УНСО офіційно звертається до керівників громадських організацій та позапарламентських партій всіх здорових сил Євромайданів сформувати єдиний штаб для вироблення спільного плану подальших дій.
Україні нову політичну еліту!


Українська національна асамблея (УНА-УНСО)

понеділок, 24 червня 2013 р.

Як Жуков бив Клейста, або кілька слів про найбільшу танкову битву всіх часів...

"Про ганьбу згадувати не хочеться

Однією з найяскравіших подій 2-ї Світової війни стала танкова битва в районі Дубно – Броди – Луцьк, що відбулася 23 – 29 червня 1941 року. Московські історики воліють замовчувати її. Попри те, що це була найбільша танкова битва у світовій історії. З обох сторін у ній взяв участь 4871 танк. Для порівняння скажемо, що під час Курської битви 1943 року, про яку придворні кремлівські історики охоче згадують, сіяло смерть 908 панцерних машин. Що ж тенденція відома: московські пропагандисти криком кричать про свої перемоги, а про поразки хіба випадково прохопляться. 
У танковій битві в районі Дубно – Броди – Луцьк німці вщент розгромили 6 механізованих корпусів РККА (4-й, 8-й, 9-й, 15-й, 19-й і 22-й) – разом 4072 танки. Розбили їх німецькі війська, які мали 799 танків.
Московською армадою командував начальник Генерального штабу РККА Георгій Жуков, німецькою 1-ю танковою групою – генерал Евальд фон Клейст. Чому ж у нашій пам’яті ім’я безталанного Жукова зафіксоване та ще й як видатного полководця, а про геніального німецького воєначальника ми й не чули?
Нехай кожен сам відповість на це питання."

Гадаєте найбільша танкова битва всіх часів і народів відбулася влітку 1943 року на "Курській дузі"? А от і не правда! Радянський Агітпроп зробив усе, аби світ так вважав, бо справді велику битву показувати було не можна: надто яскраво передумови, хід і результат тих боїв показує категоричну не здатність радянсько-комуністичної системи до створення або здійснення чогось дійсно якісного.


     Отже, 23 червня 1941 року в районі Луцьк-Рівно-Дубно-Броди розпочалася майже тижнева танкова битва між 7 механізованими (танковими) корпусами Червоної армії під загальним командуванням начальника Генерального штабу РККА генерала армії Г.К. Жукова і 5 танковими дивізіями Вермахту, які входили до 1-ї танкової групи Клейста. Загальне командування операцією з німецького боку здійснював командувач групи армій "Південь" генерал-фельдмаршал Герд фон Рундштедт.
       Радянська пропаганда зробила все для того, аби приховати роль Жукова у тих ганебних подіях. Основну провину за поразку покладали (а деякі найзатятіші фальсифікатори історії покладають і досі) на командуючого Південно-Західним фронтом генерал-полковника Михайла Петровича Кирпоноса та начальника штабу цього фронту генерала Максима Олексієвича Пуркаєва.
      Але насправді всі рішення одноособово приймав саме Жуков, який вже в перший день війни (22 червня) прибув в штаб фронту. Сам майбутній "Маршал Перемоги" пізніше всіляко намагався затушувати свою участь у цій справі, зокрема у своїх спогадах пересуваючи прибуття на фронт на добу або дві пізніше (мовляв, війська вже втяглися у бій і нічого вдяти я вже не міг), але об`єктивні дослідники давно вже викрили брехню Жукова.
      Ще відповідальність за трагедію (з подача Жукова) перекладають на Сталіна, мовляв, вождь вимагав будь-що контратакувати і розбити ворога, генерали боялися гніву Сталіна, тому, не зважаючи на те, що були проти танкових контрударів по військам Клейста, змушені підкоритися. Насправді Жуков знов-таки брехав, бо ініціативна нанесення цих контрударів налажить йому і лише йому - це підтверджено документально.
     Що ж там трапилося? Справа в тому, що "геніальний стратег" Жуков, який після війни "заднім числом" розповідав довірливим, як він передбачив гітлерівський "План Барбаросси", перебуваючи на посаді Начальника Генштабу, наказав чомусь більшу частину кадрової Червоної Армії розмістити не на шляху основного німецького удару - в Білорусії, а - південніше, в Україні. Коли стало зрозуміло, що німці, захопивши ініціативу, і, використовуючи помилки радянського стратегічного командування, нестримно рвуться вперед, Жуков злякався.
      Злякався Жуков не за долю країни - злякався за себе. Адже в будь-який момент Сталін міг викликати начальника Генерального штабу і задати просте питання: товаришу Жуков, як так сталося, що основне угрупування наших сил розташовано зовсім не в тому місці, куди прийшовся основний удар танкових груп німців? Чому 2/3 наших танків і 4/5 наших бойових літаків зосереджено зовсім не на шляху танкових колон Гудеріана? Так і до звинувачення в шпигунстві на користь Німеччини недалеко.
      Тому Жуков зробив усе, аби винним у стратегічному розгромі в Білорусії зробити генерала армії Павлова, а сам швиденько із небезпечної для нього зараз Москви поскакав в Україну. Для чого? Для того, аби організувати й здобути тут перемогу і таким чином виправдатися в очах Сталіна. Жуков був хоч і повним профаном у військовій справі, але дурнем не був: розумів, що в умовах, коли його "геніальна діяльність" на посаді начальника Генштабу призвела того, що в перший же день війни стратигічний фронт РККА впав, про про великі перемоги не йтиметься. Йтиметься про те, що радянських генералів битимуть на всіх напрямках.
      На всіх, окрім Південно-Західного фронту. Бо сталося так, що саме тут, завдяки "геніальному плануванню" Жукова проти слабенької німецько-румунської групи армій "Південь" опинилися достатньо сильний Південний фронт і суперпотужний фронт Кирпоноса. Проти трьох польових армій та танкової групи Клейста (800 танків) в Україні діяло загалом 2 армії та три окремих корпуси (тобто фактично ще 1 армія) Південного фронту і 4 польових армії і 7 окремих механізованих корпусів, кожен з яких окремо за кількістю танків перевершував всю 1-у танкову групу німців.
      Отож, знаючи про шалену кількісну і якісну перевагу радянських військ над військами Рунштедта, "геніаний стратег" Жуков не сумнівався в успіху. Йому будь що, за всяку ціну потрібна була перемога, щоб можна було показати Сталіну свою "крутість" на тлі невдач іших генералів.
     Пізніше, вже після смерті Сталіна і більшості генералів-очевидців (Кирпонос загинув ще в 1941 році, Пуркаєв помер в 1953 році) Жуков у своїх мемуарах перекладав провину саме на них - дурних генералів і придурка Сталіна, мовляв, це вони прагнули наступати, а я був проти, бо той наступ не було підготовано як слід - половина військ на марші, противник панує у повітрі, розстрілюючи й бомблячи наші танкові колони, розвідка не має достовірних відомостей про силу й розташування противника, і т.д.
      Написано красиво. Всі навкого були дурнями і негідниками, один Жуков - д`Артаньян. Ось цей "геній" прибуває в штаб Кирпоноса і дізнається картину, яку ми коротко змалювали вище. І що ж він робить?
     За логікою Жуков мав наказати відводити війська на заздалегідь укріплені позиції для наведення порядку у частинах і підрозділах, організовувати нормальне постачання військ боєприпасами, продовольством, медикаментами; провести розвідку угруповання противника, і т.д. Те, про що відомо будь-якому зеленому лейтенантику. А натомість?
      Натомість Жуков надає накази про наступ. Серед геніальних тих наказвв, наприклад, могли бути й такі: "З`ясувати де знаходяться основні частини 26 мехкорпусу і наказати наранок нанести удар на Броди..."
      І не Жуков, а саме генерали із штабу Південно-Західного фронту пропонували, просили і благали про оборону: дайте розібратися в ситуації; дайте привести частини до ладу; дайте хоча б забезпечити їх набоями: в деяких танках залишилося по 3 снаряди, а суперпотужні гармати КВ взагалі не мають бронебійних снарядів і змушені стріляти бетонобійними, що викликає щире здивування і сміх німецьких танкістів...
      Але Жуков невблаганний: вперед! Вперед!!! В телефонних розмовах із Сталіним Жуков переконує вождя в тому, що наступ іде успішно і що ось-ось станеться розгром всього правого крила німецького Східного фронту з виходом військ, якими командує він, Жуков у фланг і тил групи армій "Центр", що рветься на Мінськ і далі - на Москву. Сталін брехунові вірить...
      Та Жуков і сам собі вірить. Бо програти битву за такої переваги не зміг би навіть і клінічний ідіот. Якби німецьким генералам були відомі справжні сили, якими командував Жуков (про це вони неодноразово писали в мемуарах), ті генерали обов`язково дали б команду на відступ, бо перемогти оту армаду не є можливим...
      Жуков мав у своєму розпорядженні більше 2.500 танків. У Рунштедта - 799 танків. Більш ніж триразова кількісна перевага. Але це ще не все. Головне - у Жукова величезна перевага якісна!
      Основним танком 1-ї танкової групи Клейста на той момент був танк PzKpfw III модифікацій від типу "А" до типу "Є". Цей танк в народі більше відомий як Т-ІІІ. Бронювання танка (лобова броня 15 мм) - протипульне і при потраплянні навіть в "лоб", навіть слабенької кулі з протитанкової рушниці Дегтярьова (бронепробивність 30 мм) призводила до враження цілі. Якщо ж влучав снаряд з потужної 45-мм протитанкової гармати - він міг німецький "супертанк" і розколоти, мов яйце. Танк цей мав на озброєнні 37-мм гармату, яка не пробивала навіть відносно легку броню радянських Т-26, броні Т-34 взагалі була не страшною, а КВ ці, як казали радянські танкісти, "пукалки" навіть не вважали за честь давити. Деяка кількість танків  PzKpfw III з гарматами 50-мм та кілька танків  PzKpfw IV з короткоствольними 75-мм гаубицею нічого не давали.
      А були у німців і менш "сучасні" танки, наприклад, Т-ІІ. Їх чомусь агітатори не згадують, не розповідають про їхні видатні характеристики. Взагалі, агітатори наші - люди, як відомо, без честі й совісті, тому замість того, аби порівнювати відносно новий німецький  PzKpfw III(Н) з тким же радянським Т_№;, вони беруть для порівняння наш танк підтримки піхоти Т-26, або давно знятий з виробництва легкий БТ-5. Але і наші "старі танки чогось ватували. І спеціалісти (а не політичні горлопани) це знають:
      "Хотя толщина брони танка T-II в 2 раза больше, чем у танка Т-26, он от этого не превратился в танк с противоснарядным бронированием. Пушка советского танка Т-26 типа 20К 45 мм калибра уверенно пробивала такую броню на дальности 1200 м, в то время как снаряд 20 мм пушки KwK-30 сохраняет необходимую пробиваемость только на дальности 300-500 м. Такое сочетание параметров брони и вооружения позволяло советскому танку при грамотном его использовании практически безнаказанно расстреливать немецкие танки" (http://topwar.ru/1399-nerealizovannoe-prevosxodstvo.html). 
      А нам слід знати, що з 799 танків в групі Клейста, танків Т-ІІ (тобто, на той час  вони мали вважатися танкетками) - було 280. Проти них Жуков міг виставити лише Т-26 - 1501. Де ж "страшна" перевага німців, про котру далдонять горлопани?
       Радянські агітатори не втомлюються досі розповідати, як наші танки горіли, мов сірники, але чомусь стидаються сказати, що німецькі танки, які всі(!) мали бензинові двигуни, і які в 10 випадках із 10 при влучанні на відстані 1000 метрів з радянської 45-мм гармати вражалися, горіли мов смолоскипи!
http://topwar.ru/1399-nerealizovannoe-prevosxodstvo.html
Т-ІІІ та Т-ІІ потрапили "під роздачу" нашим танкістам. В бою навіть з легкими БТ-7 та т-26
германські танки були беззахисні. Що ж до Т-34...

http://topwar.ru/1399-nerealizovannoe-prevosxodstvo.html
"... немецкий генерал Б. Мюллер-Гиллебранд: «Появление танка Т-34 было неприятной неожиданностью, поскольку благодаря своей скорости, высокой проходимости, усиленной бронезащите, вооружению и, главным образом, наличию удлиненной 76 мм пушки, обладавшей повышенной меткостью стрельбы и пробивной способностью снарядов на большой, до сих пор считавшейся недостижимой дистанции, представлял собой совершенно новый тип танкового оружия. Немецкие пехотные дивизии хотя и располагали каждая в общей сложности 60–80 противотанковыми пушками и имели достаточное количество других противотанковых средств, но при калибре орудий 37 мм они почти не оказывали поражающего действия на «тридцатьчетверки».


      А що ж у Жукова? Жуков проти 799 застарілих морально і технічно німецьких танків кинув суперсучасні, кращі в світі бойові машини. Лише 4-й механізований корпус мав 892 танки, з яких 414 новітніх Т-34 та КВ.
     Нагадаємо, що танк Т-34 в 1941 році мав лобове бронювання 45 мм, борта та корми - 40 мм. І ці міліметри не могли пробити ані 37-мм танкова гармата німців, ані основна німецька протитанкова гармата Pak 35/36, яка мла все той же калібр - 37 мм.
      "... воспоминаниям ряда видных немецких военачальников, например, фон Меллентина и Миддельдорфа, неспособность Pak 35/36 к борьбе против Т-34 была «драматической главой в истории немецкой пехоты». Приводятся случаи десятков попаданий в Т-34 из Pak 35/36, не повлиявших на боеспособность советского танка. По ряду свидетельств, немецкие солдаты из-за низкой эффективности прозвали Pak 35/36 «дверным молотком» или «хлопушкой» (http://ru.wikipedia.org/wiki/Pak_35/36).
      А знаєте, чому "дверний молоток"? Це так солдати жартували: снаряд з нашої гармати - мов дверний молоток - постукати (в броню) може, а увійти - ні...

       Через повну неспроможність своїх танків і протитанкової артилерії боротися з радянськими танками (навіть проти більш легких БТ-7, БТ-7м іти на "грізних"  PzKpfw III було для німецьких танкістів смертельним номером), германське командування змушено було кидати на боротьбу із сталінськими броньованими монстрами потужні зенітні гармати. Але якщо з Т-34 вони ще сяк-так справлялися, то в КВ потрібно було влучити від 5 до 15 разів, аби завдати якоїсь шкоди. Найчастіше цією шкодою була перебита гусениця.
      Жуков кинув у бій 8-й мехкорпус. Це ще 858 танків, в т.ч. 171 КВ і Т-34.
      В 15 мехкорпусі було 733 танки, з яких 131 - це Т-34 і КВ...
      Ну і, як у нас в Україні кажуть, тощо...
      А тут же радянські протитанкові гармати. Ось як характеризують 52-мм протитанкову гармату ЗІС-2:
      "... в 1940 году, являлось, на момент начала серийного производства, самой мощной противотанковой пушкой в мире — настолько мощной, что в 1941 году орудие не имело достойных целей, что и привело к снятию её с производства в пользу более дешёвых и технологичных пушек" (http://ru.wikipedia.org/wiki/57-мм_противотанковая_пушка_образца_1941_года_(ЗИС-2).
      "Найправдивіша" радянська пропаганда нам про ці гармати не розповідає у фільмах "про війну" не показує. Вона показує, як наш солдатик з пляшкою запалювальної суміші до німецького танка повзе. Або зв`язкою гранат.

      До речі, застосовувати "зв`язки" гранат проти танків - це не наш винахід. Це придумали німецькі солдати. З відчаю.
      А ось іще 45-мм протитанкова гармата зразка 1937 року, яка більш правильно називалася 52-П-243-ПП-1. Радянські "інженери людських душ" привчили нас сміятися і з калібру, і з зовнішнього вигляду гарматки. А ось що про неї говорять спеціалісти:
      "Для своего времени её бронепробиваемость была вполне адекватной — по нормали на 500 м она пробивала 43 мм броню" (http://ru.wikipedia.org/wiki/45-мм_противотанковая_пушка_образца_1937_года_(53-К).
      До цього додамо, що ці гармати стояли практично на всіх "застарілих" радянських танках серії БТ, що (за рівності в бронювані і триразової переваги у швидкості) робило їх незаперечним фаворитом у протистоянні з основними німецькими танками.

http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/7/73/ZIS_2_57_mm.jpg?uselang=ru
52-мм протитанкова гармата ЗІС-2. Краща в світі. Пробивала більшість
німецьких танків в обидва борти. В жодному фільмі про 1941 рік це
протитанкове чудо не побачиш - агітаторам треба було переконати людей
в тому, що зброя німців була кращою...

     

      Маючи все це, Жуков примудрився найграндіознішу битву всіх часів і народів ганебно програти. З тріском. Катастрофічно.
      Але як це могло статися, коли з такою силищею битву міг виграти навіть клінічний ідіот? Невже Жуков був менш розумний? Судити читачам. Тут лише скажемо, що аби здобути небачену ніким раніше поразку, Жуков дуже постарався.
      По-перше, він почав вимотувати частини безперервними маршами. Деякі механізовані корпуси проводили 23-24 години на добу на колесах, причому накази куди їм рухатися, змінювалися по 5-6 разів. На марші їх обстрілювали й бомбили німецькі літаки, від чого ще до боєзіткнення з противником було втрачено половину техніки. Плюс коли нарешті та армада танків зіткнулася з німцями, з`ясувалося, що танки спалили на маршах все пальне. Тому було прийнято рішення злити з частини танків бензин і дизпаливо, аби забезпечити бойову роботу хоча б решти. Так бездарність Жукова ще раз переполовинила сили.

      Але це ще не вся трагедія. Особливо дефіцитним в ті часи було дизельне пальне. Кращі на той час в світі танки БТ-7м, Т-34, КВ-1, КВ-2 були дизельними. І саме більшість цих танків у вирішальний момент залишилася стояти, мов вкопані, обабіч доріг (їх потім німці використовували проти наших військ аж до 1945 року).
     А ще не вистачало снарядів і набоїв. Не встигли підвести. Якби Жуков дослухався до думки начальника штабу фронту Пуркаєва про необхідність відведення військ і постановку їх в оборону, снаряди, набої і тушонку підвезли б. І з тим, де зараз противник і що збирається робити - розібралися б, а не ганяли б танкові колони в пошуках ворога безкінечними маршами. І солдати б не засинали просто під час бою від надлюдського виснаження.
      Після війни, заднім числом, Жуков мудрував, списуючи катастрофу на... рядових солдат. Виявляється, причина того, що в танкових боях німецькі слабенькі Т-ІІІ розколошматили радянські Т-34 було те, що наші механіки водії... не мали достатнього досвіду водіння танків, особливо в умовах бою!
      Оце так! От в чому причина! Солдати винні! Але не винен "геніальний полководець", який за своєю посадою мав опікуватися підготовкою солдат і офіцерів! Генерали Пуркаєв і Кирпонос про недоліки в бойовій підготовці екіпажів знали. Тому й пропонували відійти, вивести корпуси з-під ударів авіації, розташувати на заздалегідь укріплених позиціях, закопати в землю, перетворивши на броньовані вогневі точки, посадити поміж ними піхоту. А у зручних місцях в засідках розташувати на шляху танкових колони Клейста бригади ПТО з найкращими у світі протитанковими гарматами, що кололи германські танки, мов горіхи.
      Про "кололи" - це свята правда. Справа в тому, що навіть коли снаряд пробивав броню, то в радянському танку то виглядало, мов круглий випалений отвір. Відповідно, була змога танк евакуювати, дірку заварити, провести ремонт і повернути машину в стрій. А ось у німців через брак нікелю й інших складових, броня мала недостатню в`язкість і надмірну крихкість, отож після потрапляння снаряду, особливо - з потужних радянських гармат, розліталася  на шматки, а в корпусах бойових машин утворювалися страшні півметрові тріщини.
      Про те, як могли б воювати всі війська, а не в окремих випадках, якби не самовпевненість, авантюризм і повне військове невігластво Жукова, можна судити за одним із окремих епізодів:
     "На левом фланге, прорвав оборону 212-й моторизованной дивизии 15-го мехкорпуса, около 40 немецких танков вышли к штабу 12-й танковой дивизии. Командир дивизии генерал-майор Т. А. Мишанин отправил им навстречу резерв — 6 танков КВ и 4 Т-34, которым удалось остановить прорыв не понеся при этом потерь, немецкие танковые пушки их броню пробить не смогли" (http://ru.wikipedia.org/wiki/Битва_за_Дубно_—_Луцк_—_Броды).
     Десять радянських танків зупиняють і розбивають 40 німецьких, не втративши при цьому жодного свого! Оце показник реального співвідношення сил сторін. Але зауважимо, що при цьому наші танки використовувалися тактично правильно - в обороні, а не кидалися в дурні атаки під німецькі зенітки, на німецькі мінні поля і під організований протитанковий вогонь.


http://www.webpark.ru/comment/legendarniy-podvig-sovetskih-tankistov
Це - автентичне фото знаменитого танка КВ-1 лейтенанта Коновалова після легендарного боя в районі ст. Н.-Мітянкінське (липень 1942 р). Видно десятки вм`ятин від потрапляння ворожих снарядів. Танк вів бій (сам!) проти 75 ворожих танків (більш досконалих, ніж в 1941 році), знищив 16 ворожих танків і 2 бронемашини. Знищений був після того, як закінчилися боєприпаси німецькою 105-мм гарматою, яка стріляла прямою наводкою з дистанції 75 метрів. 

"Танки KB буквально ошеломили противника. Они выдерживали огонь пушек абсолютно всех немецких танков. Но в каком виде они возвращались из боя! Их броня была вся во вмятинах от огня вражеской артиллерии" (Із спогадів маршала К.К. Рокоссовського).
      До того ж ми маємо обов`язково сказати про ще одну важливу причину поразки танкових сил РККА. Справа в тому, що геній Жукова дозволив розбити їх по частинам. Георгій Костянтинович не напружувався, аби сконцентрувати всі сили в єдиний потужний броньований кулак і нанести шалений по силі удар, а вводив частини в бій поступово, одну за одною, по мірі їх надходженя на передову. Перестріляли німецькі артилеристи і танкісти перші 100 радянських танків однієї танковорї бригади, Жуков кидає в бій наступні 100 танків, які лише півгодини тому вийшли на рубіж атаки і механіки-водії яких навіть не втигли водички попити. Гинуть і ці 100 танків. А наранок у Жукова - радість - прийшли цілих 200 танків чергової танкової бигади...
      Якби німецькі солдати побачили б перед собою одразу всі 892 танки 8-го мехкорпусу, в одній потужній нестримній атаці, у них сталася відома реакція організму, яка наступає внаслідок сильного раптового переляку. Навіть якщо б вони побачили перед собою лише чотири сотні найновіших Т-34 та КВ організми їхні відреагували б так само.
     Та Жуков дозволив (і навіть у суперечках з іншими генералами наполіг!) аби їх били частинами...


     Наслідки для радянської армії ця битва мала колосально катастрофічні. Можна вважати, що саме тут Вермахт зламав хребет радянським танковим військам, які всемеро переважали його за кількістью танків, які лише новітніх машин мали майже стільки, скільки у Вермахті було всіх танків, включно з старими уродцями Т-І. І якби не поставки США броні й алюмінію, гармат і пороху, якби не американські та англійські допотопні (в порівняні з радянськими) танки, що надходил по Ленд-Лізу, ще питання чи оговталися б бронетанкові війська СРСР. Але це - окрема тема.
      Член Військової ради Південно-Західного фронту (тобто, головний комісар) Микола Миколайвич Вашугін за результатми битви застрелився, не витримавши ганьби. А Жуков сів у літак і втік до Москви. Сталіну він пояснив, що винні а) механіки-водії танків; б) погода; в) генерали, які не так виконували його геніальні накази; в) страшна перевага німців у танках, літаках і живій силі; в) кращими ніж в СРСР танками, гарматами та снарядами; г) загальним становищем на фронті (сусідні фронти теж винні - не допомогали). Отже були винні всі, окрім нього, Жукова.
      Не зрозуміло, чому Сталін не наказав розстріляти придурка одразу. Може, оті брехливі реляції про страшну перевагу гітлерівців і про те, що Жуков, виявляється, не програв, а перемолов всі німецькі танки, зіграли роль. В ті дня суцільний хаос і безлад були такими, що отримати реальну інформацію було практично не можливо, тому, напевне Сталін повірив, що "Георгій-Побідоносець" ледве не втнув щось на кшталт новітнього Ватерлоо. Напевне, якби вождь дізнався про дійсні втрати сторін, Жукова б пристрелили просто в його робочому кабінеті. Бо з`ясувалося (набагато пізніше), що в тій битві Жуков бездарно спалив понад 1200 танків. Німці втратили 150 бойових машин...
    
     А Жуков... Жуков ще цілий місяць перебував на посаді начальника Генерального штабу, і робив неодноразові спроби проводити подібні контрудари вже на інших напрямках, зокрема, в полосі дії Західного фронту. Тут він також проявив повну нездатність до адекватного сприйняття ситуації, нормальної співпраці з іншими командирами і просто феноменальну безграмотність.
      Отож...
      "Войска Юго-Западного фронта, где сам Жуков с 23 июня находился в качестве представителя Ставки ГК, не окружили наступающие группировки, как предполагалось предвоенными планами, хотя и сумели серьёзно замедлить продвижение немецких войск, используя значительный перевес советских войск в бронетехнике, практически полностью потерянной к концу июня. Войска Западного и Северо-Западного фронтов, не имевшие значительного перевеса над немецкими войсками в силах и средствах, при попытке нанесения контрударов понесли серьёзные потери, не достигнув существенных результатов, а Западный фронт, на который пришелся главный удар силами немецкой группы армий «Центр», вскоре был разгромлен.
      В конце июля после ряда тяжелых поражений советских войск на Западном и Северо-Западном направлениях, в частности после того, как 28 июля 1941 года последние советские войска оставили Смоленск (см. Оборона Смоленска 1941), 29 июля 1941 года Жуков был смещён с должности Начальника Генерального Штаба РККА и назначен командующим Резервным фронтом" (http://ru.wikipedia.org/wiki/Жуков,_Георгий_Константинович).

       Кажуть, що Жукова від розправи Сталіна врятував Бєрія, з котрим у "стратега" були тоді непогані стосунки. Пізніше, в 1953 році, вже після смерті Сталіна, Жуков, як відомо, за врятоване життя Лаврентію Павловичу віддячив сповна. У стилі комуністів. Та то вже інша історія...




http://polis-luga.blogspot.com/2013/06/blog-post_23.html

понеділок, 22 квітня 2013 р.

Хто поведе народ штурмувати Межигір'я?




  Межигір’я вкотре опинилось в центрі уваги громадськості і ЗМІ 19 квітня 2013 року, після того, як під резиденцією Януковича вкотре було затримано громадян України – цього разу журналістів телеканалу ТВі, які просто знімали відеосюжет про резиденцію президента України.
Таке безпрецедентне, зухвале застосування репресивного апарату проти всіх, хто насмілиться наблизитись до лігвища Януковича, свідчить про те, що саме цей об’єкт є найуразливішою ланкою правлячого режиму. Саме тут триглавий дракон любить спочивати після того, як український народ в черговий раз пограбовано на мільярди гривень. Саме в цьому місці він найбільш чутливий до будь-яких акцій протесту та й взагалі до присутності будь-кого із представників українського народу. Виглядає так, що цей український народ – щось дуже ненависне для Януковича, адже він настільки не хоче ні бачити, ні чути його, що нацьковує карно-поліцейські органи на будь-кого, хто насмілиться наблизитися до Межигір’я.
Саме тому всі опозиційні партії і громадські організації мають зосередити свою увагу на Межигір’ї. Практика показала, що навіть акції 50 громадян біля барлоги криворізько-єнакіївської гідри набагато ефективніші, ніж багатотисячні мітинги в обласних центрах чи навіть Києві.
Але хто ж поведе українців на вирішальний штурм Межигір’я? Зрозуміло, що в першу чергу це б мали бути народні депутати, обрані в мажоритарних округах Києва та Київської області, а саме Сергій Терьохін, Віталій Ярема, Володимир Яворівський, Віктор Чумак, Андрій Іллєнко, Ксенія Ляпіна, Олександр Бригинець, Володимир Ар’єв, Володимир Бондаренко, Олександр Чорноволенко, Леонід Ємець, Дмитро Андрієвський, Руслан Сольвар, В’ячеслав Кутовий, Павло Різаненко, Сергій Міщенко.
Український народ вас обрав для того, щоб ви відстоювали його інтереси і виконували народну волю. Воля українського народу на сьогоднішній день полягає лише в одному: негайно усунути від влади Януковича, уряд Азарова-Арбузова і весь правлячий режим бандократії від влади. Чому ж ця народна воля не реалізовується тими, кому громадяни довірили виконувати цю місію? Чи свідчить це про те, що вони не достатньо сильні особистості, які не здатні ефективно боротися з правлячим режимом?
А де депутати Галичини, які просто зобов’язані стояти в авангарді демократичних процесів в Україні? Наприклад, де Ігор Васюник, який впродовж всієї виборчої кампанії ходив із пов’язкою «Нас єднає мова», пов’язував себе із народом, виставляв себе, як героя? Ось у нього є можливість відзначитися своїм героїзмом. В протилежному випадку, навіщо брати на себе роль героя, якщо ти не здатен виправдати тієї  довіри, яку надав тобі український народ? Чому мовчать громади, які обирали цих народних депутатів, священики, інтелігенція, бізнесмени, громадські діячі, моральні авторитети? 
OSP-UA.INFO

суботу, 9 березня 2013 р.

Украина без Кучмы 9.03.2001…(Фото, Видео)


9 марта 2001-го года, на Банковой произошло столкновение между оппозиционерами и «Беркутом», в результате которого 16 человек получили сроки от 2,5 до 4 лет. Это был пик протестов, после которого они пошли на спад. Подборка воспоминаний участников Акций.
ПАТРОН ДЛЯ ВЛАСТИ. Боец УНСО Влад Мирончук был одним из тех, кто отсидел за участие в акции. И поскольку был коллекционером оружия, срок ему добавили: «У меня нашли два незарегистрированных охотничьих ружья, артиллерийский снаряд во дворе (без детонаторов, без взрывчатки), немецкий патрон середины ХХ века, который нельзя было использовать в современном оружии. Но срок мне добавили. Правда, Апелляционный суд его скостил, и в 2003 году я вышел из тюрьмы». Спустя год Мирончук стоял на Майдане: «Хотя ни Тимошенко, ни Ющенко не были нашими кумирами. Мы их поддержали ситуативно. Боролись не за них, за себя», — говорит Мирончук. Сегодня он работает охранником в автосалоне, хочет написать историю УНА-УНСО, в политику не рвется, хотя говорит, что акции протеста против власти готов поддержать.
$400 ЗА ОТСИДКУ. Его однопартиец Олег Бойко тоже отсидел за акцию «Украина без Кучмы». «Я даже поджигал себя в зале суда, а Руслан Зайченко (его тоже посадили после акции. — Авт.) иголки глотал в знак протеста, ему потом операцию делали. У жены конфисковали квартиру, она две недели жила на вокзале. Мы то думали, что боремся за демократию, — вздыхает Бойко. — Кстати, трое политзаключенных умерли сразу после тюрьмы еще мальчишками». Бойко был из тех унсовцев, кто изначально поставил на Тимошенко: «Я тогда готов был отдать жизнь за Юлию Владимировну. Мне казалось, что она не простит Кучме ни своей отсидки, ни то, что над ее мужем поиздевались». Но уже теперь он разочаровался и в Леди Ю., и в ее окружении. «Недавно ко мне приходили нардепы, просили взять Луценко на поруки. Я ответил, что он мне ничего хорошего не сделал. Во-первых, он меня сдал. На допросах в суде я говорил, что толком не знаю, кто он и что. А он прямо на меня указал как на куратора акции. А когда я вышел из тюрьмы, мы встретились с Луценко, он дал мне $200 и сказал: «Ты — националист, а я — социалист, нам с тобой не по пути». Еще $200 мне дал Турчинов. Поначалу, когда я вышел из тюрьмы, меня не хотели брать на работу. Я клал асфальт, работал дворником (сегодня работает в жэке. — Авт.). Уже при Ющенко встречался и с Балогой, и с самим президентом, мне обещали дать звание Героя Украины, чтобы я мог вернуть квартиру. Но дали лишь Орден за мужество — он мне даст 50 грн. добавки к пенсии, если я до нее доживу. Позже бютовцы сделали меня депутатом Днепровского райсовета по Киеву — без денег, в качестве благодарности. Я был главой комитета по борьбе с коррупцией. Тогда же с удивлением узнал, что главные коррупционеры — сами бютовцы. И я года три назад передал Тимошенко компромат на ее окружение. Но мне передали, что она сказала: «Я солдат на генералов не меняю». Вот пускай теперь генералы, которые каждый день от нее по 5—7 человек уходят, и борются за нее. Я мог бы много рассказать о ее окружении», — говорит Бойко. «Унсовцы — это была лишь часть активистов, — говорит Владимир Чемерис, один из организаторов акции 2001 года. — Значительно больше было социалистов. Мы сразу договорились, что не будет партийных флагов, не видели лидера. Хотя, конечно, были те, кто поддерживал Ющенко или Тимошенко. Но в основном люди не хотели нового царя. Соцопрос в мае 2001 г. показал, что большинство украинцев были за парламентскую республику. Я вообще считаю, что, когда у движения появились лидеры в 2004 г., оно выдохлось. Все, чего они хотели, — это «Ющенко так». А надо было не просто лидера менять, а систему менять. Поэтому я на Майдане и не стоял. Что касается моего отношения к Ющенко и Тимошенко, то Ющенко до конца поддерживал Кучму и назвал нас фашистами, а Тимошенко так часто меняла свои взгляды, что я могу лишь вспомнить выражение «юлить».
«БЫЛ ПОТЕРЯН ШАНС НА РЕФОРМЫ»
К чему привела акция «Украина без Кучмы»? «Вся эта цепочка акций, начиная с 2000 года, идеологически и психологически готовила Майдан. Но тогда, в 2001-м, для Леонида Кучмы это был определенный реванш. Если до этого оппозиционеры считали, что такими акциями его можно заставить уйти в отставку, то после 9 марта протесты перешли в глухое недовольство, которое через ряд акций и переросло в Майдан-2004. Мы, украинцы, долго запрягаем. Ну а генеральной репетицией «оранжевой революции» стал сентября 2002-го. Это был единственный раз, когда на митинге на Европейской площади собрались вместе коммунисты, социалисты, националисты — там были и Ющенко, и Симоненко, и Мороз, и Тимошенко, и несколько десятков тысяч людей», — говорит политолог Владимир Фесенко.
«Акция «Украина без Кучмы» изменила политику самого президента, — описывает последствия политолог Михаил Погребинский. — Те реформы, которые сейчас проводит власть, — это то, что хотел делать Кучма в 2000 году. В начале его второго срока начался экономический подъем, была возможность реформирования социальной системы, но после «Украины без Кучмы» он стал больше думать, как сохранить власть, чем о реформах. В итоге страна потеряла многие годы». «Но все-таки эти акции изменили власть изнутри, — полагает Вадим Карасев. — Она стала осторожной: понимает, что люди могут выйти на улицы в случае чего. Понимает, что нельзя закрывать политические ток-шоу, хотя то, что там говорят, может и не радовать слух власти. Кроме того, власть решает свои конфликты через прессу, чего в 1990-е не было. А вот понимание того, что с народом надо делиться, к ней так и не пришло».
ШТУРМ ИЛИ ПРОВОКАЦИЯ?
К акции «Украина без Кучмы» подтолкнуло обнародование пленок майора Мельниченко. Плана действий у активистов не было, решили идти по стопам революции на граните 1990 г. 15 декабря установили на Майдане палатки. 19-го декабря провели первую массовую демонстрацию у правительственных зданий. 1 марта палаточный городок снесли. 9 марта, после того, как у оппозиционеров не получилось помешать Кучме возложить цветы к памятнику Шевченко, они направились к Администрации президента, где их и встретили силы МВД. Власти утверждали, что демонстранты предприняли штурм АП, а потому к ним пришлось применить силу. Сами оппозиционеры говорят, что их спровоцировала милиция. Уже к вечеру того же дня было задержано до 500 участников протестов. В декабре 2002 года 16 из них получили сроки. После 9 марта акция «Украина без Кучмы» больше не возобновлялась.
Автор: Рафал Анастасия. Сегодня
Фото: Цензор, Укрправда, panoramio.com
Немного Истории(Укрправда):
15 декабря 2000 года – первые палатки на Майдане, поставленные с целью привлечь внимание к информации, обнародованной Александром Морозом, о причастности высших должностных лиц государства к исчезновению журналиста Георгия Гонгадзе.
19 декабря – первая большая демонстрация к правительственным зданиям.
27 декабря – завершение первого этапа акции, после которого власть оперативно начала реконструкцию Майдана.
14 января 2001 года – начало второго этапа акции, когда палатки стояли уже вдоль Крещатика
Февраль 2001 года – массовые провокации со стороны власти и подконтрольных ей сил.
1 марта 2001 года – снесение палаток демонстрантов по решению Старокиевского суда г. Киева (сейчас учреждение ликвидировано в связи с админреформой в столице)
8 марта – заявления Форума национального спасения (ФНП) о том, что протестанты планируют не пустить президента Кучму возложить цветы к памятнику Шевченко.
Ночь с 8 на 9 марта – парк Шевченко окружает несколько тысяч милиционеров.
Утро 9 марта – Кучма возлагает цветы, демонстранты толкаются с милицией, которая окружила парк.
9:30 – милиция задерживает нескольких демонстрантов.
10:45 – митинг, часть демонстрантов колонной идет на Михайловскую к столичному управлению МВД, туда привозят задержанных и отпускают.
12:00 – продолжение митинга в парке Шевченко, во время которого милиция опять ловит людей
13:45 – марш к МВД с требованием освободить задержанных
15:00 – массовые столкновения с “Беркутом” на подступах к АП
17:00 – учредительный съезд движения “За правду!” в Доме учителя
18:00 – жестокая “зачистка” милицейским спецназом офиса УНСО на улице Димитрова
Вечер и ночь 9 марта – массовые задержания на киевских вокзалах и станциях метро украиноязычных людей и студентов с государственной символикой.
Отголоском событий стало так называемое “дело 9 марта” – в декабре 2002 года судья Голосеевского райсуда Киева Иван Волык осудил по абсурдным обвинениям наподобие “ударил по шлему, в результате чего потерпевший получил повреждение сустава левой ноги” 16 человек (преимущественно членов УНСО) на 2-5 лет заключения.
Михаил Свистович: “Меня схватили за руки, и здесь я слышу голос “Сломайте ему позвоночник…”


понеділок, 4 березня 2013 р.

Як зробити коктейль Молотова


Чомусь усе більше мешканців українського інтернету говорять про коктейлі Молотова. Тож мабуть, буде справедливо, якщо вони знатимуть у деталях про те, про що говорять.
Отже.
Коктейль Молотова: необхідні компоненти; виготовлення; ФОТО І ВІДЕО; за і проти; зауваження.

Що потрібно?
1. Скляна пляшка, 0.5 або навіть 0.7 літра чи 1 літр. Пляшки з тонкими стінками легше розбиваються - а це необхідно для того, щоб коктейль Молотова спрацював. Добре підходять пляшки від горілки радянського типу, гірше - пляшки від вина чи пива.
2. Бензин.
3. Ганчірка. Зазвичай це смуга завтовшки сантиметрів 10-15 і завдовжки 20-35 см. НЕСИНТЕТИЧНА тканина
Щоб коктейль був більш дієвим і горів довше, гарячіше та концетрованіше - потрібно зробити не бензин, а щось на кшталт напалму. В такому разі, потрібні також
3. Ацетон.
4. Пінопласт. Його треба ламати на дрібні шматки. Добре підходить пінопласт, який уже складається з невеликих кульок.
Або замість 3 і 4. Машинне масло.
Якщо процес виготовлення та запуску коктейлю Молотова передбачається безпечним, знадобляться також
5. Корок. Бажано щільний.
6. Скотч.

Виготовлення коктейлю
У найпростішому випадку використовують просто бензин. У цьому разі він швидко вигоряє, не налипає до поверхні об'єкту.
Щоб підвищити час та температуру горіння, а також прилипання запальної суміші до об'єкту, роблять так званий
напалм. Найпростіший спосіб його виготовлення:
В ацетон додають пінопласт і помішують до розчинення. Близько 100 г ацетону для початку достатньо, а пінопласт додають до утворення густого сиропу. Пінопласту може бути потрібно значно більше, ніж здається на перший погляд. Потім до «сиропу» додають бензин у співвідношенні 1:1. Суміш дуже добре і довго горить, налипаючи в місці влучання «снаряду», щільно налипаючи практично до будь-якої поверхні. Деякі види пінопласту краще й рівномірніше розчиняються одразу в суміші бензину й ацетону.

Треба зауважити, що саморобний «напалм» буквально за один день розкладається на шари: більш тяжкі елементи осідають внизу, легші опиняються вгорі. Тоді він перетворюється просто на суміш своїх елементів.

Інші рецепти «напалму»:
Бензин+скипидар (без пінопласту)
Бензин+машинне масло (проблема в тому, що масло все ж дорожче)
Бензин+мазут (проблема в тому, що суміш потрібно підігрівати для розчинення мазуту - виключно на електричній плитці й повільно - а це все ж небезпечно)

Техніка безпеки
Основне: поблизу не повинно бути джерел відкритого вогню. Здається, це очевидно. Друге - випари бензину й ацетону небезпечні для здоров'я. Тому виготовлення рекомендують проводити на відкритому повітрі, у крайньому разі - в провітрюваних приміщеннях. І ще таке. Про процес не повинні знати правоохоронні органи (про це нижче).

Виготовлення «снаряду»


Пляшку заповнюють обраною рідиною - наприклад, приблизно на три чверті. Або менше в разі нестачі суміші.Для зберігання, якщо снаряд не призначено для використання одразу, після цього пляшку щільно закривають корком або металевою кришкою-закруткою. Пластикові кришки не дуже підходять, оскільки суміш може розчинити пластик.

Оскільки зі зберіганням суміш розпадається - з кожною годиною коктейль Молотова стає все менш дієвим.

Виготовлення запалу:
Як уже говорилося, тканина має бути несинтетичною - синтетика може частково розчинитись у запальній суміші. Крім того, просякнута запальною сумішшю, синтетика після запалювання згоряє дуже швидко і може догоріти ще до того, як коктейль долетить до цілі.
Смуга тканини вставляється так, щоб приблизно половина була всередині. Тоді вона просякає сумішшю.Іншу половину слід просякнути тією ж рідиною окремо. В найпростішому випадку, вільний кінець гноту просто звисає і підпалюється.

Техніка безпеки
Для збільшення безпеки того, хто користується снарядом, смуга тканини змочується не повністю. Залишається сухою та частина, що йде біля горла (ручки ;) пляшки.
Змочену ж частину можна примотати скотчем до пляшки, щоб не обпектися при киданні.За наявності, замість гноту можна також використати мисливські сірники - це такі великі сірники, що не гаснуть за будь-якого вітру. Вони також примотуються до пляшки скотчем. Це значно безпечніше, ніж «класичний» простий запал. Саме так виготовлявся свого часу коктейль Молотова фабричним способом.
Не пошкодить готовий «снаряд» обтерти спиртом і дати підсохнути. По-перше, тоді нічого не горітиме прямо на пальцях того, хто використовує коктейль. По-друге, це стирає відбитки тих самих пальців.
І ще таке. Руки після цього варто добре вимити, щоб не пахли бензином. А при використанні вдягати рукавиці.
Для фітіля також використовують просякнуті жіночі тампони.

Як він діє
Тут усе дуже елементарно. Тканина легко запалюється й не гасне на вітрі, тому що її просякнуто запальною сумішшю. (Або тому, що це спеціальний пристрій на кшталт мисливських сірників) Запалювати треба хорошою запальничкою - краще такою, яка не гасне на вітрі.

При попаданні в твердий об'єкт пляшка розбивається й вивільняє енергію 0.5-1 літра суміші. Кидати треба сильно і по твердому. Пляшка повинна розбитися від удару. Бензин вигоряє дуже швидко, розтікається й не прилипає до об'єкту. Саме тому було вироблено кілька рецептів (власне «коктейлю») для підвищення температури, часу горіння, а також в'язкості та зчеплення з поверхнями.

«Плюси» та «мінуси»
Плюси:
- коктейль Молотова насправді доволі безпечний у використанні, за умови дотримання правил безпеки.
- його використання, на відміну від інших форм протесту, важче використати політикам для власного піару. Тобто, цей засіб не кооптується владою.
- за умови виготовлення суміші, здатен знищити техніку.
- водночас, малоймовірне випадкове підпалення будинків: коктейль не здатен завдати значної шкоди (крім естетичної) зовнішнім стінам будинків сучасного великого міста.
- «снаряд» випадково може нашкодити людині не більше, ніж пляшка: при польоті вона об людину не розіб'ється.

Мінуси:
Тут питання іншого характеру - але дуже важливі.
- Настільки радикальні засоби майже ніколи не знаходять громадської підтримки.
Поки залишаються суто ненасильницькі методи - вони є, як правило, більш дієвими у стратегічному плані.

Недоречне застосування надто радикального методу може стати зрадою мети заради засобу.

- І нарешті, виготовлення і тим більше застосування коктейлю Молотова загрожує не тільки адміністративною, але й кримінальною відповідальністю (який сюрприз!)

Так, виготовлення і зберігання може підпасти під ч.1 ст.263 Кримінального кодексу:
Носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної
мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. Власне кажучи, коктейль Молотова не є ані вибуховою речовиною (сам коктейль), ані вибуховим пристроєм («снаряд») - як було вказано вище, він діє як запал. Але ймовірно, доводити це доведеться вже адвокатові ;)

Використання коктейлю може спричинити до ще серйозніших юридичних наслідків, за ч.2 ст. 194 Кримінального кодексу:
Умисне знищення або пошкодження майна ... вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші
тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі на строк від трьох до п'ятнадцяти років.
Тут адвокатові доведеться доводити, що загальної небезпеки не було, а заподіяна шкода не перетнула межу між цивільною й адміністративною та кримінальною відповідальністю... але це може виявитися складним завданням.
Власне, в Україні юридично все виглядає розпливчато. Але те, що нагляд з боку правоохоронних органів забезпечений - гарантовано.

Трішки про назву
Суміш, а потім і «снаряд» іронічно названо «коктейлем Молотова» фінськими партизанами на честь міністра (народного комісара) закордонних справ СРСР Вячеслава Молотова. Під час Зимової війни 1939-1940 за його допомогою фінни боролися проти Радянських військ, які вторглися до Фінляндії.
Молотов у радіозверненнях заявляв, що СРСР не напав на Фінляндію, а допомагає фіннам проти голоду. Тоді фінни стали іронічно називати радянські бомби «продуктовими кошиками Молотова», а основний засіб боротьби з радянськими танками - коктейлями Молотова. Їх навіть промислово виготовляла фінська національна алкогольна компанія Alko. Дані про те, що коктейлі Молотова зупиняли танки, видаються скоріше міфами, ніж правдою.
Втім, вигадали цей засіб не фінни. Імпровізовані запальні снаряди використовували вже під час громадянської війни в Іспанії в 1936-1939 роках. За однією з версій, назва виникла ще тоді - адже інтернаціоналісти, зокрема за наказом Молотова, допомагали республіканцям-анархістам.
А вже в 1941 році й радянський нарком оборони підписав постанову, за якою горілчані заводи перекваліфікувалися на виробництво «Протитанкових запалювальних гранат-пляшок».
А ось листівка, яку в 1980-х розповсюджувало в Нікарагуа американське ЦРУ:
Автор: Артем Чапай

http://molotoff.info/

середу, 20 лютого 2013 р.

"Українці вже готові до повстання" - Коханівський назвав 8 правил для революції


На думку Коханівського, після революції в Україні має запанувати консервативна президентська республіка.
Фото: sd.org.ua
На думку Коханівського, після революції в Україні має запанувати консервативна президентська республіка. Фото: sd.org.ua
                                                                                                                                                                                                                                                                      



"Руйнатор Леніна" націоналіст Микола Коханівський опублікував сьогодні на своїй сторінці у фейсбуці 8 правил для борців за справедливу Україну.
"Кількість силових протистоянь із міліцією зростає. Майже щодня бійка, затримання, новий привід для акції протесту. Відбувається зростання відверто революційних настроїв. Але для загострення ситуації треба міняти методи і тактику протистояння", - написав Коханівський. Далі чоловік виклав 8 правил.
Активіст пише, що влада керує вдень, а націоналісти вночі. За його словами, для акцій прямої дії вночі не потрібні повідомлення до міськради, це безпечніше й ефективніше.
"Частину з цих пунктів я у когось перебрав, частину сам написав, - розповідає Gazeta.ua Коханівський. - Переконаний, що зараз акції протесту повинні бути і публічними, і паралельно підпільними. Наша країна зараз перебуває у режимі внутрішньої окупації. Вчорашні події - це лише підтвердили, що наша влада йде за путінським і лукашенківським сценарієм і намагається нам вказати на місце рабів. Міліція наплювала на Конституцію і грубо побила як простих громадян, так і народних депутатів".
Націоналіст радить уникати безпосереднього контакту з переважаючими силами міліції, переймати досвід європейських акцій, де бійки з поліцією відбуваються лише на відстані. Жодних штовханин.
"Це мій заклик до підпільної боротьби з існуючим режимом, - пояснив він. - Таким чином ми будемо підштовхувати народ до революції, час якої уже настав. Останні два роки я постійно закликаю до повалення цього внутрішнього окупаційного режиму, бо він переростає у прямий окупаційний режим. І якщо влітку Медведчук поведе нас під цей Митний союз, то це вже пряма окупація буде. Хоча ці режими окупації між собою мало чим відрізняються".
На думку Коханівського, народ уже готовий до революції.
"Я постійно спілкуюся з різними людьми й знаю настрої суспільства, - сказав Коханівський. - Усі мої найрадикальніші промови народ зустрічає позитивно. Тому я знаю, що заклик на повалення режиму в народу є, і я думаю, що він отримає позитивну відповідь. Для революції треба зовнішній ворог, який уже є і лідери. Лідерів не вистачає. Але вони можуть з'явитися будь-якої хвилини. Тоді й станеться загальнонаціональне повстання".
Після революції в Україні має запанувати консервативна президентська республіка.
"У країні буде комбінована економічна модель, про яку писав Микола Сціборський у своїй "Націократії", - пояснив активіст. - Влада буде більше у руках президента. Давати стовідсоткову гарантію, що прийдешня людина буде ідеальним правителем не можна, але зараз в України немає іншого шляху. Ми можемо або скотитися в ніщо, мова буде втрачена, нація знищена, або відбудеться революція, після якої прийдуть справжні лідери нації, які наведуть свій порядок у своїй країні. Я за це молю бога".
Решта пунктів від Коханівського:
3. Коли починають усіх "пакувати" і немає можливості допомогти товаришам - виривайся і тікай. Запам'ятай - на волі ти зможеш допомогти ув'язненим, у камері ні! Вирватись і втекти - у цьому більше героїзму, ніж "героїчно" сісти в тюрму.
4. Не давати БУДЬ-ЯКИХ свідчень. Навіть самі безневинні свідчення про себе чи інших учасників події будуть у суді використовуватися проти тебе. 80% кримінальних справ збудовані на свідченнях підозрюваних.
5. Ворог має нести збитки. Хоч мінімальні, але матеріальні втрати. Це має бути завданням акцій прямої дії.
6. Не витрачати час на симуляції. По-перше, це безсенсово. По-друге, на цьому поприщі дуже багато конкурентів, які зазвичай перемагають у цьому жанрі.
7. Проявляй солідарність із Політв'язнями, незалежно від того, з якої вони тусовки. Жертвуй грошима. Якщо українці нарешті зможуть самі фінансово підтримувати власний повстанський рух - це перший крок до перемоги.
8. Будь готовий кинути все і податись у "біга". Заздалегідь продумай надійні варіанти, де можна пересидіти.


Джерело: Gazeta.ua
Джерело:Gazeta.ua
Пам’ятай про Крути Молодь пам’ятає Шухевича