середу, 29 червня 2011 р.

Перемога під Конотопом

Битва відбулася у ході російсько-української війни (1658-1659), під час періоду української історії, який прийнято називати Руїною — добою після смерті Богдана Хмельницького, часу відвертої громадянської війни, інтервенції сусідів України і подальшого знищення залишків надбань минулих років визвольної війни. Протиріччя між Московським урядом, який після смерті Хмельницького посилив своє втручання в справи Гетьманщини, продовжували загострюватися. З приходом до влади нового гетьмана Івана Виговського московські воєводи в багатьох містах, і зокрема в Києві, почали відкрито підтримувати українську опозицію Виговському і фактично сприяли загостреннюгромадянської війни в Україні. В цих умовах Виговський був вимушений укласти Гадяцький договір, за яким Україна отримувала рівноправне місце в Речі Посполитій під назвою Велике Князівство Руське поряд з Польщею таЛитвою, заборонялася Унія та гарантувалися права Православної Церкви. Однак сейм Річі Посполитій у травні 1659 року ратифікував договір лише в урізаному виді, викресливши з нього основні пункти, включаючи створення Великого князівства Руського. Уряд Московії перейшов до збройного вторгнення в Україну восени 1658 року. З'єднавшись з ворогами Виговського — Іваном Безпалимосавулом Вороньком та запорожцями кошового Барабаша, армія Григорія Ромодановського захопила низку українських міст і вирізала не тільки прихильників гетьмана, але також і грабувала мирне населення. Літописець того часу так описує пограбування РомодановськимКонотопа:


"Він зустрів процесією від громадян міста, помолився і перехрестився перед ними по-христіянські, але пограбував місто і його мешканців по-татарськи і сказав « що: винуватого Бог знайде, а війська треба потішити і нагородити за праці, в поході понесені
Така поведінка московського війська схиляла на бік Виговського все більше цивільного населення, козаків. Тим часом велика Московська армія (більш ніж 150 000 чол.)[10] на чолі з Олексієм Трубецьким почала вторгнення в Україну на допомогу Ромодановському навесні 1659 року. До московського війська приєдналися деякі козаки — вороги Виговського в громадянській війні — на чолі з новопризначеним московитами «гетьманом» Безпалим. За деякий час загін Ніжинського полковника Гуляницького напав на обоз армії Трубецького та, відступаючи, зненацька захопив м. Конотоп. Незвжаючи на погрози та умовляння зрадити ВиговськогоГуляницький відмовлявся та з чотирьохтисячним загіном козаків боронив Конотопську фортецю. Велика московська армія вирішила захопити Конотоп перед тим, як просуватися далі вглиб України. Облога Конотопа почалася 21 квітня 1659 року.


Облога Конотопа

Перша спроба захопити Конотоп приступом була невдалою. Укріплення Конотопа були досить міцними, до того ж фортецю в багатьох місцях оточували болота, що заважало використовувати важку кавалерію та артилерію близько від міста. О п'ятій годині ранку 21 квітня, після молебня, князь Трубецькой почав приступ; місто обстріляли з гармат, почався бій. Деяким московським загонам вдалося вдертися в фортецю, але козаки Г. Гуляницькогомужньо боронилися та вибили загарбників з міста з великими втратами.
Після такого фіаско Трубецькой вже не наважувався йти на прямий приступ, а натомість продовжував обстріл міста з гармат та почав засипати землею рів. Проте вночі козаки використовували той ґрунт для укріплення валів фортеці і робили вилазки та зненацькі напади на московські загони навколо міста. Постійні напади козаків вимусили Трубецького перенести табір війська на 10 км від міста в урочище Таборище на південній околиці села Підлипного і таким чином розділити армію між табором і військами навколо Конотопу. За деякими оцінками тільки на облозі Конотопу московські війська втратили близько 10000 чоловік.
Аж до 29 червня, цілих 70 днів, чотирьохтисячний загін Гуляницького утримував фортецю проти багатотисячного війська Трубецького, що надало Виговському змогу організувати свою власну армію, отримати допомогу відПольщі і Криму і навіть залучити найманців. До козаків Виговського приєдналися польські добровольчі кінні загони Потоцького, Яблоновського та піхота Лончинського, також для охорони ставки гетьмана залучили загонисербських та молдавських найманців загальною кількістю близько 3800 чоловік. Було досягнуто домовленності з Кримським Ханом Мухамедом-Ґіреєм IV про допомогу; хан з'явився на початку червня на чолі 30-тисячного війська.

Проект Великого князівства Руського за гадяцькими статтями.


Битва

Konotop battlle 1.png
Армія Виговського включно з Ордою тим часом продовжувала просуватися в напрямку Конотопа. В 24 червня під селом Шаповалівкою був розбитий невеликий передовий загін московитів, і від полонених дізналися, що Трубецькой знаходиться вже не біля Конотопа, і що він не очікував підходу союзників так скоро. На основі цих відомостей було вироблено план дій, за яким татари сховалися в засідці в урочищі Торговиця на схід від села Соснівки — табору Виговського. Сам Виговський, залишивши командування братові Григорія Гуляницького Степанові Гуляницькому, вирушив на чолі маленького загону під Конотоп. Рано вранці 27 червня козаки напали на військо Трубецького і, скориставшись несподіванкою, захопили велику кількість московських коней та вигнали їх у степ. Але, оговтавшись, кіннота Трубецького контратакувала козацький загін і Виговський відступив за річку Соснівку в напрямку свого табору.
Наступного дня, у суботу 28 червня Трубецькой відіслав 30 000 відбірної московської кінноти на чолі з боярином Семеном Пожарським наздогнати Виговського. Пожарський переправився через ріку Соснівку і розбив табір на іншому її боці. Решта 30 000 війська на чолі з Трубецьким залишилися в таборі. Тим часом п'ятитисячний загін Степана Гуляницького зайшов у тил Пожарському, будучи непоміченим захопив міст через Соснівку, зруйнував його і, загативши вночі річку, затопив низину навколо неї.
Рано вранці 29 червня 1659 року невеликий загін Виговського атакував табір Пожарського і після короткої сутички почав відступати, вдаючи втечу. Війська Пожарського, відчуваючи легку здобич, залишили табір і почали його переслідувати. Коли московські війська вступили в село Соснівку, козаки трьома пострілами з гармати та трьома вогневими стрілами дали знак рушати орді та полякам, а самі всією армією розпочаликонтрнаступ на Пожарського. Побачивши пастку, Пожарський спробував відступити, але тяжка московська кіннота та артилерія загрузли у вогкому ґрунті біля річки. В цей час з флангу вдарили татари — московська армія опинилася в оточенні; почалася різанина. Впродовж решти 29 червня були знищені майже всі 30 000 війска Пожарського, а сам він був захоплений у полон разом з князями Львовим, Ляпуновим, Бутурліними, Скуратовим, Куракіним та іншими. Полонених за звичаєм віддали татарам, які майже всіх немилосердно вирізали !!! Поставши зв'язаним перед ханом, Пожарський, за переказами літописців, плюнув йому в обличчя та обматюкав. За це татари миттєво відтяли йому голову і відіслали її з полоненим до табору Трубецького.
Сам Трубецькой, почувши про розгром Пожарського, відкликав Ромодановського з облоги Конотопа та пізно ввечері почав відступ з України. Побачивши розвиток подій, Григорій Гуляницький вийшов з Конотопа і вдарив по арміїТрубецького, що відступала, захопивши багато артилерії; сам Трубецькой ледве не загинув, був двічі поранений і втратив окрім частини артилерії ще бойові знамена, скарбницю й майже увесь обоз. Покінчивши із залишками військПожарського, козаки й татари продовжували переслідувати ворога у його відступі ще протягом трьох днів аж до московського кордону.
Загиблих козаків з обох сторін поховали в одній братській могилі, а на її місці поставили церкву на честь 40-ка мучеників Севастійських. Сьогодні це Конотопський Вознесенський кафедральний собор, який люди за традицією і досі називають Сорокосвятською церквою.


Наслідки та значення

Звістка про поразку під Конотопом дійшла врешті-решт і до Москви. Російський історик XIX сторіччя С. М. Соловйов описує реакцію царя на сумну звістку таким чином:
"Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов царОлексій Михайлович до народу й жах охопив Москву. Удар був тим важчий, що був несподіваним; та ще після таких блискучих успіхів! Ще нещодавно Долгорукий привів до Москви полоненого гетьмана литовського, нещодавно чулися радісні розмови про торжество Хованського, а зараз Трубецькой, на якого було найбільше надій, «чоловік благоговійний і витончений, у воїнстві щасливий і недругам страшний», погубив таке величезне військо! Після взяття стількох міст, після взяття столиці литовської царське місто затремтіло за власну безпеку: у серпні за государевим указом люди всіх чинів поспішали на земляні роботи для зміцнення Москви. Сам цар з боярами часто був присутній при роботах; навколишні жителі з родинами, пожитками наповнювали Москву, і ходила чутка, що государ відїжджає за Волгу, за Ярославль".
Проте хвилювання царя, що Виговський з ханом піде далі на Москву, виявилися передчасними. Тільки-но Виговському вдалося захопити РомниЛохвицю та декілька інших українських міст, які утримували його супротивники, як прийшла звістка з Криму, що козаки Івана Сірка напали на татарські поселення, і це примусило хана з ордою залишити Виговського та вертатися в Крим. Громадянська війна спалахнула з новою силою. Хоч Гадяцький договір з поляками був вигідний для України, ідея союзу з поляками не знайшла підтримки серед більшості козацтва та народних мас. До того ж Виговський нехтував інтересами широкого загалу українського суспільства і спирався переважно на козацьку верхівку, яка постійно його зраджувала перед погрозами або обіцянками з боку Москви чи Варшави.
Конотопська битва залишалася довгий час ледве не забороненою темою в російській та особливо радянській історіографії. Протягом століть інформація про неї замовчувалася, бо правда про події під Конотопом розвінчувала багато великодержавних міфів, особливо про «споконвічне прагнення українців до союзу з Росією». Останнім часом події Конотопської битви також ідеалізуються і в деяких українських колах. Незважаючи на великі сподівання та на героїзм козаків, особливо загону Григорія Гуляницького, Конотопська битва залишається змарнованим шансом і чи не найхарактернішим прикладом виграної битви та програної війни.
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%BF%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B0

неділю, 26 червня 2011 р.

Як у штабі партизанів Другої світової процвітала корупція


«Підприємці» різних рангів партизанського руху розробили схеми, за якими активно збагачувалися… Керівництво активно розкрадало й перепродавало виділені на партизанів продукти й амуніцію…
Пересічного українця в даний час не здивуєш корупцією і фінансовими махінаціями: ми звикли до того, що наша країна в різних міжнародних рейтингах з цього питання посідає чи не останні місця. У своєму житті не раз був свідком, коли люди, які мали гроші, вигравали, здавалось би, безнадійні справи в судах, відкуплялися від служби в армії, купували собі водійські права тощо, тому коли довідуюся зі ЗМІ про чергову корупційну справу чи фінансову оборудку, ловлю себе на думці, що вже й не реагую на це: занадто часто доводиться з цим зіштовхуватися…
Але нещодавно корупційна тема таки здивувала.
Після чергового візиту до Центрального державного архіву Громадських об’єднань України (партійного архіву) мені до рук потрапила справа під назвою: «Рапорти, заяви в ЦК КП(б)У про недоліки в роботі УШПР і довідки з їх перевірки» (Ф.1, оп. 22, спр. 66). Дізнався з неї, що сучасні корупційні проблеми українців були не чужими для наших дідів і прадідів. Виявляється, це зло процвітало навіть в Українському штабі партизанського руху на чолі з Тимофієм Строкачем, що був створений Генеральною Ставкою в червні 1942 року з метою керування діями партизанів, забезпечення їх продуктами, боєприпасами, медикаментами, засобами зв’язку та іншим необхідним спорядженням для боротьби з ворогом.
«Товари для партизанів використовуються не за призначенням»
У той час як рядові партизани мерзли в лісах і, щоб вижити, нерідко, відбирали харчі в простих селян, керівництво УШПР активно розкрадало й перепродавало на ринках виділені на їхні потреби продукти й амуніцію. Судячи з документів, керівники держави про це знали, але ніяк на це не реагували.
«Підприємці» різних рангів УШПР розробили низку схем, за допомогою яких активно збагачувалися. Так, вантажівки штабу використовувалися за документами для перевезення боєприпасів, а насправді, за певну плату, обслуговували торговельні організації Москви (Воєнторг, буфет Ржевського вокзалу, Главктекстильзбут). На базарах радянської столиці в зимовий період активно торгували дровами з УШПР.
Викривши такі махінації, начальник АХО штабу П.Шергеньов звернувся до заступника начальника УШПР, але той порадив нічого нікому не казати. «Одного разу викривши такі махінації, я звернувся до заступника начальника штабу, але він мені заявив: «Не потрібно ніяких розмов. Я доповім Строкачу і вирішимо, що робити», - писав він у рапорті від 29 березня 1944 року на ім’я секретаря ЦК КП(б)У Коротченка. Але минув час, а керівництво не вживало ніяких заходів, та й чи могло воно щось удіяти, якщо за таку роботу отримувало від названих організацій хабарі горілкою, тканинами, шкірою та іншими товарами. «Зайшовши одного разу в комору, - пише далі Шергеньов, – я побачив побитий бутель з кавою. На моє запитання, звідки кава, комірник Шустров, сміючисьЮ відповів, що це не кава, а спирт, який привіз водій Ільїн – 14 бутлів по 3 літри кожна. Спирт роздали: Табулевичу 3 бутлі, Дрожжину – 3, Строкачу – 2. Горілка, окрім роздачі, також ішла на ринок. Мені тоді стало, зрозуміло чому не реагують на мій рапорт».
Далі Шергеньов досить детально розписує Коротченкові, за якими схемами крадуться продукти й текстильні товари зі складів. «У березні 1943 р. з партизанської комори береться 32 кг борошна, 5 кг масла і ряд інших продуктів, усе це отримує секретар 5-го відділу Іванова, нібито для шпиталю, і завозиться до неї на квартиру. У лютому 1943 р. через Наркомторг було виписано для оперативних завдань сукна шинельного для генералів і полковників, габардин, каврекот на цивільні костюми. Замість оперативних цілей було роздано керівництву штабу й керівникам відділів».
Не лишався осторонь цього й Строкач. Так, у доповідній записці від 3 квітня 1944 року комірник М.Клименко повідомляє Коротченку таке: «За час моєї роботи на складі я впевнився, що товари для партизанів використовуються не за призначенням. Так, Начальникові штабу Строкачу була виписана на шкіряне пальто й чоботи шкіра, а списалася за незрозумілим документом як відправлена в партизанське з’єднання. У штабі отримують американське взуття, незабаром воно з’являється у всього керівництва УШПР. На даний час склади штабу стали обмінними коморами – імпортні речі міняють на старі, а потім усе це відправляють партизанам. Також у штабі процвітає «мордобиття» старшими чинами молодших. В основному дістають комірники – бачите, не хочуть іти на поводу в штабних комерсантів».
У листопаді 1943 року від Наркоматів в УШПР надійшло 5 золотих годинників для командирів партизанських з’єднань, проте їх отримали Строкач і його наближені. Більш того, якщо вірити документам, то Строкач за гроші штабу навіть устиг зробити ремонт у трьох своїх московських квартирах на загальну суму 11тис. рублів. Усе оплатив фінансовий відділ УШПР.
Не відставали від УШПР штаби партизанського руху (ШПД), що діяли при Військових Радах фронтів. Ось, що писали 11 березня 1945 року про роботу ШПД під керівництвом полковника Погрибенка при Військовій Раді 4-го Українського фронту в ЦК КП(б)У генерал-майор В.Андрєєв і полковник І.Слинько: «Вибірковою перевіркою фінансової і господарської діяльності штабу встановлено, що система обліку та звітності давала якнайширшу можливість для різного роду зловживань. Документи за 1943 р. повністю знищені без складення ревізії господарської діяльності. Поширеним у штабі є незаконна видача продовольства. Більше всього відпускають спирт у нормах від півлітра й більше, також продовольство понад всякі норми. Має місце незаконна видача речей. Установлено, що тільки за п’ять останніх місяців незаконні видачі завдали збитків державі на 15 тис. рублів».
Магнітні міни без капсул
Звичайно, партизанські ватажки не хотіли миритися з таким станом речей, тим паче що, окрім неякісних продуктів і спорядження, вони нерідко отримували неукомплектовану зброю, непотрібний одяг та пропагандистську літературу, тому писали вищому керівництву партії скарги. Про один такий випадок, що стався в Сумському з’єднанні Сидора Ковпака, розповів керівництву військовий кореспондент газети «Правда» Л.Коробов: «У загоні з радістю кожен раз чекають літака. Усіх цікавлять боєприпаси, але я сам був свідком того, коли в березні викинули з літака вантаж, у ньому було півтора центнера газет «За Радянську Україну» за грудень місяць. Уже тут на аеродромі я запитав, для чого ви прислали таку кількість газет, та ще й старих? Мені відповіли – ми послали для амортизації – це зовсім непотрібно робити! У цьому ж літаку виявилися мішки з шапками, рукавицями, валянками. Там зараз тепло, і теплих речей посилати не потрібно. У них немає карт, а їм присилають старі газети й листівки. При розвантаженні літака також виявили такі пакети, на яких було написано – «Подарок молодому партизану». У кожному пакеті була записана книжка і пам’ятка партизана. Старий (Ковпак. – Авт.), побачивши ці пакети, скипів».
Бачачи такий стан справ тодішній секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов дав розпорядження товаришу Гречусі розібратися з цим. Наказ був виконаний, і 27 червня 1943 року на ім’я Хрущова надійшов рапорт від Гречухи, де він детально описує всі вади в роботі УШПР. У документі, зокрема, ішлося: «Згідно з вашою вказівкою проведено перевірку заяв і скарг, що надійшли в ЦК КП(б)У від партизанів і командирів партизанських загонів. Перевіркою встановлено, що випадки заслання партизанам некомплектного озброєння і боєприпасів справді мали місце. Так, у з’єднання Сабурова були закинуті магнітні міни без капсул. Замість заряджених патронів до ППШ були закинуті 12 тис. патронів до револьвера системи «Наган». У з’єднанні, де командиром Куманьок, весною 1943 р. були прислані запали, але не до РГД, а до протитанкових гранат. Навесні 1943 р. на літо викидали партизанам шапки-вушанки. Замість літератури або боєприпасів закидали блокноти й поштові листівки. Ще більш серйозної уваги заслуговує низка аварій і катастроф, а саме: 28 квітня 1943 р. у з’єднанні Сабурова вибухнув літак з боєприпасами. Усі люди, що перебували на борту, загинули. Вибухнув літак на аеродромі в Липецьку під час завантаження боєприпасів – загинуло 11 чоловік, 4 людини поранені. Нерідко відправлений вантаж для партизанів під час викидання розбивався».
Висновки, яких у своєму рапорті доходить Гречуха мене, мене, м’яко кажучи, вразили.
«Які можна зробити висновки з усього цього? Звичайно, нам не вдалося встановити й довести, що це справа рук ворога, але є підстави сказати, що все це принаймні є результатом безвідповідальності й нехлюйства, що встановилося в штабі. В організації роботи такої доволі серйозної справи, як забезпечення партизанських загонів озброєнням і боєприпасами, панує повна безвідповідальність згори донизу. Установити, хто конкретно упаковував мішки для відправки вантажів, які саме вантажі складено в той чи інший мішок, хто проводив завантаження цих вантажів не є можливим. Усе побудовано на передорученнях – старший начальник передоручає своєму заступникові, заступник – начальнику відділу, начальник відділу – своєму підлеглому, і так до інструктора парашутної справи, який перевірку парашутів передоручає зовсім не досвідченій рядовій робітниці комори».
«Переспав» - нагородив
Однією із основних проблем в УШПР була також сімейственість, розпуста командного складу, який жив з підлеглими жінками, незаконне нагородження медалями наближених до керівництва осіб.
Про це Хрущову також у своєму рапорті повідомляв Гречуха. «Замість попередньої і ретельної підготовки через апарат ЦК КП(б)У матеріалів на подання до державних нагород, тим більше з числа штабних працівників, товариш Строкач самостійно представляв їх до нагород, – писав він. – Узяти хоч б нагородження, проведене Строкачем за наказом від 27 квітня 1943 р. Серед нагороджених медаллю «Партизан Вітчизняної війни» першого ступеня значиться комендант штаба Я.Блисник, другого ступеня нагороджені: помічник начальника фінвідділу А.Кисельов, старша машиністка О.Ростовцева, бухгалтер, шеф-кухар, що є прямим порушенням затвердженого Президією Верховної Ради СРСР від 3 лютого 1943 р. Більше того, будучи в партизанських загонах він узяв із собою один раз 500 медалей, інший – 1000 і там самовільно проводив нагородження на власний розсуд».
Уже згадуваний полковник Погребенко жив із медсестрою Братерською, як писали Кириченко і Андреєв – «жінкою несерйозної і легкої поведінки». У його штабі також мали місце зловживання щодо присвоєння військових звань та подання до нагород.
Наприклад, та ж Братерська, яка формально числилася санінструктором радіовузла, насправді працювала керівником санчастини, не маючи спеціальної медичної освіти. Жінка досить швидко завдяки своєму покровителю отримала незаконно й військові звання. Так, 2 лютого 1944 року полковник своїм указом №037 присвоїв їй звання «старшини», на що не мав права. Справа в тім, що керівники відповідних закладів відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 24 червня 1943 року могли присвоювати звання не вище від єфрейтора. Однак на цьому Погребенко не зупинився і представив її до звання лейтенанта медичної служби, причому вся атестація на Братерську відповідно до перевірки була повністю вигадана. У ній йшлося, що вона перебувала в тилу противника з жовтня 1942 року по лютий 1943-го, де показала себе сміливим бійцем. Насправді в тилу перебувала лише 8 днів. Також була представлена до нагороди «Партизану Вітчизняної війни».
Різниці між діями полковника Погребенка й депутата Верховної Ради СРСР і керівника УШПР Строкача, як бачимо, практично ніякої, ось тільки покарання різні. Якщо після перевірки Погребенка звільнили з посади позбавивши всіх нагород тих, хто отримав їх незаконно, то справа Строкача так і залишилася на папері.
Що тут скажеш? Кому війна, а кому – мати рідна.
Володимир Гінда, історик



УНІАН
Пам’ятай про Крути Молодь пам’ятає Шухевича