неділю, 27 березня 2011 р.

Нардеп Гримчак подав заяву про злочин Януковича та Азарова в рамках справи порушеної проти Кучми

Нардепом Ю.Гримчаком написано заяву про злочин Януковича та Азарова в рамках справи порушеної проти Кучми.

---------------
Генеральному прокурору України
Пшонці В.П.

Прокурору міста Києва
Мельнику А.С.

Гримчак Юрій Миколайович,
м. Київ, вул. Грушевського, 26\1,
готель «Київ», кім. 1406,
тел. 044 255 43 73

ЗАЯВА
про скоєння злочину

В матеріалах кримінальної справи, порушеної щодо вбивства Георгія Гонгадзе, маються речові докази, а саме - аудіо записи розмов, на той час, Президента України Л.Д. Кучми з Головою державної податкової адміністрації України М.Я. Азаровим.

Відомості та події, що обговорювалися цими особами, свідчать про участь останніх в діяннях з ознаками низки злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

Так, Азаров М.Я. повідомляє Кучмі Л.Д. про своє втручання в діяльність судових органів Луганської області, маючи на меті притягнення до кримінальної відповідальності окремих керівників банку «Славянський» та про наміри не виконувати рішення Верховного Суду України про стягнення з податкової адміністрації 200 мільйонів гривень. Такі дії, а саме - втручання в діяльність судді з метою добитися винесення неправосудного рішення, містять ознаки злочину, передбаченому статтею 376 Кримінального кодексу (КК) України «Втручання в діяльність судових органів» та, відповідно, статтею 382 КК України «Невиконання судового рішення».

В іншому епізоді, 11 вересня 2000 року Азаров М.Я. розповідає Л.Кучмі про дії, спрямовані на ліквідацію у незаконний спосіб газети «Сільські вісті». Викладені відомості свідчать про наявність в цих діях ознак злочину, який кваліфікується за статтею 171 КК України «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів».

В подальшому, за окремими даними цих записів, очевидним є факт, що Азарову М.Я. були відомі факти незаконного привласнення грошових коштів в особливо великих розмірах Головою правління «Нафтогазу України» Ігорем Бакаєм. Але, як відомо, Азаров М.Я. не звертався до правоохоронних органів з цього приводу. Таким чином є підстави щодо притягнення його до відповідальності за статтею 396 КК України «Приховування злочину».

Крім того, плівки містять епізод розмови Голови Донецької обласної адміністрації В.Ф. Януковича з Л.Д. Кучмою та Генеральним прокурором України М. Потебеньком. У цій розмові повідомляється про незаконні дії зазначених осіб, спрямованні на винесення завідомого неправосудного рішення суддею районного суду міста Донецька стосовно адвоката С.П. Салова. Як відомо, після цієї розмови, у липні 2000 року суддя Куйбишевського районного суду м. Донецька О.Тупицький осудив С.П. Салова на п’ять років позбавлення волі та штрафу.

Згодом, у вересні 2005 року, Європейський суд з прав людини визнав кримінальний процес у справі С.П. Салова несправедливим та невідповідним принципів «верховенства права» і «правової певності».

В даному випадку в діях вказаних осіб очевидні ознаки злочинів, передбачених статтею 376 Кримінального кодексу України «Втручання в діяльність судових органів» та статтею 375 КК України «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови».

Спираючись на викладене та на ст.ст. 2, 4, 97 Кримінально-процесуального кодексу України прошу Вас перевірити вказані факти та, у випадку підтвердження скоєння суспільно небезпечних діянь вказаними особами, притягнути їх до відповідальності за відповідними статтями Кримінального кодексу України.
25 березня 2011 року.

НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ УКРАЇНИ _________ Гримчак Ю.М.


МАЙДАН

У Мельниченка є докази, що вбивство Гонгадзе організував Литвин

В екс-майора Держохорони Миколи Мельниченка є докази того, що вбивство журналіста Георгія Гонгадзе організував нинішній спікер Володимир Литвин.

Відповідаючи на запитання, є чи в нього такі докази, крім опублікованих записів, Мельниченко сказав: "Є. Але розкривати не буду, адже мої супротивники чекають такої інформації, щоб знати, до чого готуватися".

Він також зазначив, що "прекрасно відноситься" до того, що Литвин подав проти нього позов до суду. "А удар я не буду тримати, я буду нападати, адже я подав зустрічний позов на Володимира Михайловича за те, що він протягом 10 років, шляхом обману, залякування, завдав шкоди країні й особисто мені, і буду наполягати, щоб суд був, і був публічним", - додав екс-майор.

Мельниченко також виразив упевненість, що екс-президент Леонід Кучма не наказував убити журналіста.

"Я особисто не вірю, що Кучма віддав наказ зі словами "убити Гонгадзе", він не організовував убивство, він організовував покарання негідників, які нібито про нього погано пишуть, а подальшу спецоперацію, щоб підставити Кучму, убити Гонгадзе й використовувати цю смерть у своїх цілях, я абсолютно переконаний, провів полковник СБУ Литвин Володимир Михайлович", - вважає екс-майор.

Коментуючи, що справу проти Кучми порушили за статтею, строк давності за якою вже минув, Мельниченко сказав: "Ну, статтю в ході слідства можуть і поміняти, і в суд піде справа за іншою статтею, за якою строк давності не минув".

"Хоча я не виключаю, що Пінчук полетить до Хілларі Клінтон, або Квасневського, або до Путіна із проханням надавити на владу в Україні, щоб судового процесу над Кучмою не було", - додав він, не виключивши також, що "Кучма може купити будь-якого суддю в Україні".

Мельниченко також подякував президенту Віктору Януковичу "за те, що справа взагалі порушена". " Це рішучий, безбашений вчинок державного мужа ... І у нас з'явилася надія на те, що в цій країні хтось може розслідувати і таку кримінальну справу", - зазначив він.

Нагадаємо, після порушення кримінальної справи проти Кучми Литвин заявив, що це стало для нього несподіванкою. Пізніше він сказав, що вважає цю справу "травлею" проти себе особисто.


ukranews

четвер, 24 березня 2011 р.

Всеукраїнська гулянка у Великий піст: влада забула про свою набожність?

Починаючи з березня, охочих потруситися на сцені Майдану «регіонали» везтимуть до Києва, а «Інтер» покаже їх у телевізорі. Влада задоволена: з середини березня на Майдані стоятимуть не протестувальники, а ті, кого об`єднає «не політика, а вічне мистецтво танцю».

Ми вже писали про нескінченну низку заходів, спрямованих на те, щоб унеможливити на Майдані акції протесту. Особливо загострилася майданофобія владі після осінніх акцій підприємців. Спочатку згадку про Помаранчеву революцію викинули з нового підручника історії. Потім заходилися боротись власне з площею. Нагадаємо, що після відміни Податкового кодексу 3 грудня, «регіонали» одразу після оголошення президентського рішення, влаштували фейєрверк (гармати для фейєрверку приганяли близькі до влади люди) і розігнали містечко, потім хуткома почали встановлювати ялинку, заливати каток, трохи пізніше вирішили провести ярмарок, концерт творчих колективів, Новорічне шоу, якого світ не бачив. Святкові топтуни, спонсоровані владою, накрили площу, щоб туди не поткнувся ніхто з протестувальників. Це тривало практично весь грудень і весь післяріздвяний період. Потім влада оголосила, що Майдан реконструюватимуть під Гайд- парк – таке собі місце для дискусій.

Перед Днем Соборності Майдан теж закрили, і навіть лякали кровопролиттям.

Тепер нова технологія витіснення Майдану. Вона називається «Майданс».







«Майданс» – наймасштабніше в історії України танцювальне шоу, яке телеканал "Інтер" представляє спільно з Київською міською державною адміністрацією. Це, як пише офіційний сайт «Інтеру», «унікальний, перший в Україні проект, який несе в собі ідею об`єднання талановитої української нації. Її вперше об`єднає не політика, не злободенні проблеми, а прекрасне і вічне мистецтво танцю. У шоу візьмуть участь команди з 12 найбільших міст нашої країни, в кожному з яких сотні людей об`єднаються в танцювальному поєдинку. Під керівництвом видатних хореографів учасники проекту підготують танцювальні постановки, які потім представлять на центральній площі столиці, – Майдані Незалежності. Вони зроблять все, щоб довести: тільки їх місто гідне гордого звання Танцювальної Столиці України»!



Так пише сайт телеканалу. Ситуація проста, як пряник. Приходиш на площу в своєму місті, реєструєшся, беруть всіх охочих, тебе окремо тренують хореографи. А потім, це окремо наголошується на сайті телеканалу, за гроші організаторів везуть до Києва, годують там, возять, щоб ти станцював на радість президентові. Починаючи з середини березня кожні вихідні (цитую) свої «грандіозні танцювальні шедеври представлятимуть два міста». «Всіх учасників проекту з їх рідного міста до Києва і назад доставлять на спеціальному транспорті – проїзд і харчування в столиці в день змагання беруть на себе організатори шоу».



А наприкінці проходить карнавальний хід кожної команди на Хрещатику, індивідуальний танець кожної з команд і спільний танець двох команд (дві команди виступають одночасно під одну музичну композицію). Коли проходитиме фінальний поєдинок, організатори не пишуть. Напевно, це залежатиме від політичної ситуації в країні. Адже Шоу завжди можна продовжити.

Отже: починаючи з березня, охочих на халяву потруситися на Майдані, «регіонали» везтимуть до Києва, а «Інтер» покаже їх в телевізорі. Задоволені всі: центральна влада, оскільки з середини березня на Майдані стоятимуть не протестувальники, а ті, кого об`єднає «не політика, не злободенні проблеми, а прекрасне і вічне мистецтво танцю». Київська міськадміністрація задоволена, оскільки вона одержала легальний привід давати відмови опозиції. (Який мітинг: там же майданз!) Та дехто з народу буде задоволений – на такому безгрішші, хоч на пару доби їжа і видовища.



Цікаво, а куди дивиться «віруючий президент»? Він узяв благословення на проведення таких заходів у Великий піст? Як казав преподобний Феодосій Печерський: чи так вам, князь, буде весело на страшному суді? Князь Ізяслав, щоправда, після такого питання, гулянку розпустив. Але це був справжній князь Ізяслав, син Ярослава Мудрого. Не рівняти з нинішніми. До речі, несхвальна репліка в адресу пісних розваг прозвучала в одному з центральних храмів столиці. Де конкретно – не скажемо, щоб у священика не було неприємностей.



Повертаючись до майдансу як до технології витіснення Майдану. Давайте зробимо ставки, яке місто за наслідками цього шоу стане Танцювальною Столицею України. Я вже зробила.

Наші припущення щодо акції підтверджують і фахівці у сфері суспільних настроїв.

Авторитетний український соціолог Євген Головаха однозначний у своїй оцінці: «Майдан – це певний символічний капітал. Влада хоче переформатувати простір, наповнивши його новим змістом, протилежним тому, чим він був. Привласнити собі символічний капітал – це іноді усвідомлене, а часто неусвідомлене бажання влади. Більшовики, прийшовши до влади, демонтували всі пам`ятники імператорської сім`ї і насадили своїми пам`ятниками. Приватизація символічного капіталу завжди була дієвим механізмом влади. Один з найпоширеніших методів: на площах, названих на честь символічних і важливих, але таких, що відторгаються владою подій, влаштовувати карнавальні ходи.

Денис Богуш, політтехнолог:

Шоу «Майданс» - це щось схоже на регулярні ярмарки біля ЦВК. Як киянин кажу: їх зроду там не було. Але як почали проводити перед останніми президентськими виборами, так і проводять. Майдан непокоїв владу ще з часів Кучми. Після акцій «Україна без Кучми» дали команду його перебудувати... Реконструювали. Але виявилось, після Помаранчевої революції, що навіть з боку сцени там може вміститися до мільйона людей. Тому тепер влада мучиться ідеями, як нівелювати і дискредитувати цю частину Майдану. І, звичайно, підприємницький Майдан зробив її наміри більш ніж серйозними. Хоче вона чи ні, всі майдани в період незалежності мали свій, хай короткостроковий, але результат, - всі вони символізують перемогу. Чи здатна технологія влади витіснити Майдан, як мирну революцію і перемогу, з суспільної пам`яті? Теоретично – так. Якщо багато разів і під різними приводами проводити там подібні заходи. Але річ у тому, що наш народ дуже добре імунізований. Він добре відрізняє шоу з прицілом від реальних шоу і мітинги від проплачених мітингів. Народ, яким 70 років маніпулювали, не так просто провести.

...Ми, у свою чергу, вирішили порадити всім «банківським шуваловим» різноманітити меню для нейтралізації Майдану. Можна проводити там безкоштовну роздачу їжі (дешевше і не так гріховно в Пост), конкурс духових оркестрів, з головним бонусом програми – оркестром Чорноморського флоту. Можна влаштовувати щотижневий військовий парад за участю підрозділів Чорноморського флоту, встановити колесо огляду, проводити конкурс хорів ветеранів війни і праці, огляд вертольотів за участю перших осіб держави, виставки екзотичних звіряток за участю звірів з межигірського вольєра і, звичайно, плодоовочеві ярмарки. Під ЦВК давно такі ярмарки практикують. Виторг такий собі, та зате ніяких тобі наметів.

Маша Міщенко

УНІАН

четвер, 17 березня 2011 р.

Думайте самі.

Хочемо звернути увагу світової спільноти, що землетруси, які в останні дні забирають життя японців і спричинять шкоду вселенських масштабів економіці та екосистемі Японії, ймовірно, мають не природне, як здається на перший погляд, а, виключно, мілітарне походження.Відомо, що армія Російської Федерації має на озброєнні, так звану, тектонічну зброю. Світова спільнота вже спостерігала дію цієї зброї – подія відома під назвою Спітакський (Леніноканський) землетрус 1988 року. Застосуванням цієї зброї Кремль вгамовував вимоги вірмен повернути Нагороно-Карабахську область.
Останні події на Далекому Сході свідчать про «примус до миру» японців, котрі вимагають від Москви повернення чотирьох островів (Ітуруп, Кунашир, Шикотан та Хабомаї), які історично належать Японії.
Ознакою військової агресії Російської Федерації по відношенню до Японії, є той факт, що Москва не бажає вирішувати це питання мирним шляхом в полі норм міжнародного публічного права (власне як і у випадку з Нагороно-Карабахської областю у 80х роках минулого сторічча), а пішла шляхом широкомасштабного посилення присутності військового контингенту в Сахалінській області, про що в лютому місяці цього року повідомили російські ЗМІ.

Українська національна асамблея

Глава Київського патріархату Філарет наголосив, що УПЦ КП підтримає виступ людей проти влади, "якщо це буде потрібно для збереження державності".

Якщо Україна опиниться на порозі народної революції, Київський патріархат підтримає виступ людей проти влади.
Про це наголосив глава Української православної церкви Київського патріархату патріарх Філарет в інтерв'ю виданню "Комментарии".

"Якщо це буде потрібно для збереження державності - так. Так як незалежна православна церква може існувати тільки в незалежній державі", - зазначив він.

Філарет повідомив, що виступає проти того, щоб священики УПЦ КП ставали депутатами місцевих рад, однак "оскільки зараз йде боротьба", підтримка церкві необхідна.

"Наша принципова позиція така: ні єпископат, ні духовенство не повинні втручатися в державні справи. Але оскільки зараз йде боротьба, ми потребуємо підтримки і при будівництві храмів, і при виділенні земельних ділянок під церкви. Тому краще, якщо наші представники, священики, будуть в місцевих органах влади", - зауважив він.

Такожа глава УПЦ КП заперечив інформацію, що "патріарх Філарет нібито зберігає на американських рахунках мільйони".

"Я чув, що Філарет - найбагатша людина в Європі. Ще в дев'яності роки писали, що я пішов в автокефалію, прихопивши з собою мільярди рублів. Все це, звичайно, брехня, так як за радянських часів церква не могла мати ніяких рахунків. Навпаки, у церкви відбирали все і віддавали у Фонд миру", - запевнив глава церкви.

При цьому Філерет не виключив можливе об'єднання в єдину церкву українських православних і греко-католиків.

За його словами, це можливо тільки тоді, "коли вся українська церква стане автокефальною, об'єднається в одну Помісну православну церкву і буде визнана іншими православними церквами".

"Греко-католицька церква виникла тому, що Україна перебувала під католицькою Польщею. Частина тодішнього єпископату, щоб мати рівні права з римськими єпископами, пожертвувала православ'ям і підкорилася Риму. І коли Україна стала державою, головна причина, по якій греко-католики трималися Риму, відпала. Щоправда, за ці роки православні багато в чому стали католиками, але ми рідні по крові", - стверджує патріарх.

TCH

середу, 16 березня 2011 р.

Як біля президента 3 день голодують майданівці

"Я розмовляв з тими дорожними майстрами, що підписали дефектний акт на 212 тисяч гривень за пошкоджену плитку на Майдані. Вони ж навіть не знали, що вони підписали. Думали, що поняті. Повний брєд!" - посміюючись і мружачись на яскравому сонці, розповідає головний обвинувачений майданівець Сергій Мельниченко.

Він на чолі "Коаліції учасників помаранчевої революції" разом з іншими активістами та представниками підприємців розпочав акцію на Майдані в листопаді 2010. Мітингували проти нового Податкового кодексу, який обмежував в першу чергу платників єдиного податку, мілких підприємців.

Через масштабні протести президент Янукович пообіцяв піти на зустріч людям, ветував Закон. 3 грудня Майдан розігнали, а пізніше виявилось, що перемога все ж була не повною і новий кодекс вдарить по підприємцям.

Проти 8 протестувальників міліція завела кримінальні справи по формальним причинам - пошкодження плитки, перекриття Хрещатику і пошкодження авто. Через це активісти почали голодувати і вимагати звільнити міністра Могильова.

Зранку Мельниченко приєднався до голодування під стінами Адміністрації президента. Разом з ним - ще 15 активістів, в тому числі Олександр Місюра, який почав голодувати першим і тримається вже 3 день.

Голодуючі вимагають у президента відставки Міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова (2 дні тому його портрети вимітали і спалювати тут же), а також закриття кримінальних справ проти майданівців.



Між будинками Банкової тихо, майже безвітряно і по-весняному тепло. Протестувальники відігріваються і розбираються з технікою. У них ноутбук, підключений до генератора, через який намагаються встановити веб-камеру в Інтернет. Якщо вдасться, кожен зможе спостерігати за голодуванням он-лайн.

- Чому ви були першим? - питаємо в голови правління Блоку соціального партнерства «Порядок і Достаток» Олександра Місюри.

- Проявив ініціативу, - посміхається вже не молодий активіст, - Взагалі, Мельниченко ж очолює КУПР - Коаліцію учасників помаранчевої революції, багато хто асоціює собі це одразу з політикою. А моя організація не має ніяких таких забарвлень.



- Ви ж тут і ночуєте? Холодно тут вночі?

- Холодно! Особливо вранці, - гірко посміхається Місюра, - але у мене тут каремат, ковдра. Закутуюсь і так ночую.

- Може закликати людей, хай вони вам чай гарячий носять?

- Який чай? Можна тільки воду, - показує пан Олександр на блок з мінералкою.

- Ми йому вже казали, поберіг би себе, - втручається в розмову Мельниченко, - у нього ж і тиск, то ми молоді... Але ні. Жартуємо, що 40 днів будемо голодувати, як піст.



Розпитуємо Мельченко про розслідування його псування Майдану. Він охоче переповідає свої митарства, як детективну історію:

- Ну ви ж знаєте, ми злочинці. Вигадали зі злочинним умислом зіпсувати плитку на Майдані. Я ніби-то створив для цього злочинне угрупування - так вважає слідчий.

З 6 людей, яким я ніби-то наказував забивати прути в Майдан, я знав лише Романа Федчука, з іншими під час протестів був трохи знайомий. Хто такі Заплаткін і Грузінов (один сидить, інший в бігах від слідства зараз) я не маю жодного поняття. В очі не бачив. Багато з них не були під час встановлення, Ігор Гаркавенко взагалі знаходився в Харкові в ті дні.

Дивіться, як ставили намети в ніч з 21 на 22 листопада? Їх привіз координаційний штаб підприємців. Цей великий військовий намет має лише 16 строп - тобто 16 людей мають його натягувати. Плюс тримати опори... Там не менше 30 людей треба для встановлення. Хто були ті люди? Хто тепер вже скаже, якщо мітингували тоді більше 10 тисяч людей.

Уявіть, хтось сидить дома і дивиться новини, як в'яжуть за пошкодження Майдану і думає: і я ж там був з тими прутами...



До речі, прути забивали між плитами, у проміжках. В граніт їх ввігнати неможливо. Я кажу - виставляю ящик шампанського тому, хто знайде хоч одну пошкоджену плитку. Їх там немає, я ходив і дивився.

Я розмовляв з тими дорожними майстрами, що підписали дефектний акт на 212 тисяч гривень. Вони ж навіть не знали, що підписали. Їх привезли 3 грудня на Майдан, вони розповідають - там були невідомі їм люди в формі дорожного управління, що зносили намети. Потім їм дали підписати документи, як понятим. Потім виявилось, що це експертний висновок ніби про вартість ремонту.

- Ви також єдиний, кого звинувачують в перекритті Хрещатику, правильно?

- Так, це тому що я подавав заяву на акцію. Загалом мені загрожує до 10 років тюрми за це. Там взагалі смішно. Я ніби спричинив багатотисячний збиток. По-перше, 237 тисяч гривень ми винні "Vodka-бару" під майданом, у якого після нас ніби почала текти стеля.

Потім порахували мені пошкодження машин "Range-rover", "Тойота" під час перекриття Хрещатику, пошкодження огорожі - опитано було сотні водіїв. Також я маю заплатити за вивезення сміття і відновлення зелених насаджень. Ну, звісно, грудень, зелені насадження. Там десь 7600 виходить.



Цікаво, що до того за тиждень 16 листопада у нас була така сама акція, так само зупинився рух машин, бо було багато народу і так само на мене склали акт про порушення. Але по тій справі я 14 грудня отримав виправдовувальний вирок суду. А тут - 10 років можу отримати.

4 березня вже закінчили розслідування і нас по черзі запрошують знайомитись з матеріалами справи. Мені йти 17 березня. Може одразу підпишу і не буду читати, щоб не було як з Луценко. Чи по швидко, чи повільно...

Ще під час розслідування, щоб мене затримати, підсилали ДАІшників караулити моє авто. Забрали документи без пояснення причин зупинки і тримали більше години, поки я не сказав, що піду писати заяву про грабунок документів. На наступний день ті ж ДАІшники розповідали мені чисто по-людськи, що через мене до ночі сиділи і писали пояснення, як мене відпустили.

Я по рації чув, як їм казали "Найди до чого вчепитись". Вказівка зверху - це взагалі характерний діагноз всіх цих справ проти нас, - каже Мельниченко.

За його словами, 3 день голодування - це тільки початок і звільнити міністра для нього - завдання реальне.

Свідомо

середу, 9 березня 2011 р.

Десята річниця "УНСОвського березня" (фото)

Сьогодні у Києві біля пам’ятника Тарасу Шевченку УНА-УНСО відзначила 10-річницю "9 березня" - кульмінаційного дня акції "Україна без Кучми", коли відбулися сутички між демонстрантами і міліцією, за які 18 членів УНА-УНСО відсиділи по 2-3 роки. Парламентська Асамблея Ради Європи у вересні 2003-го визнала їх політв'язнями.



На акції було людей 300. Це, пояснює Руслан Зайченко, - делегація УНА-УНСО, до якої входило керівництво, ветерани та політв’язні, і трохи молоді, яка тримала прапори.

Виступали унсовці-політв’язні, зокрема, Ігор Мазур (Тополя), Владислав Мирончук і Володимир Горощук, який казав про батьків політв’язнів, співкоординатор "України без Кучми" Володимир Чемерис, комендант наметового містечка Олександр Ротаєнко, соціаліст Микола Лисак, голова КУН Степан Брацюнь, голова УНР Микола Поровський, Віталій Кононов, Андрій Юсов, голова Асоціації дослідників Голодомору Олександр Ушинський, політв’язні радянського режиму Василь Овсієнко і Степан Хмара, капітан І рангу Євген Лупаков від Спілки офіцерів України, Олеся Прийменко від організації "Жіноча січ", Сергій Кузан від МНК, актор Анатолій Паламаренко, журналіст Наталка Чангулі.

Не тільки згадували минуле - а казали багато про сучасну ситуацію, зокрема, про сучасних політв’язнів. Прийняли резолюцію - звернення до Президента як до гаранта Конституції, в якому вимагають негайно звільнити усіх політв"яз’нів і припинити кримінальні справи по них, звільнити із займаної посади українофоба Табачника, оприлюднити імена усіх замовників і справжніх виконавців "Справи 9 березня".




Більше фотографій у блозі Олени Білозерської .

Нове в шевченкознавстві

9 березня 2011 року в Каневі Ніколай Азаров (котрий родом із Калуґи), з превеликою втіхою закликав нас, підвладних йому українців, молити Господа за Вкраїну «в останню, тяжкую минуту». Бо вона вже, на його думку, настала. І сказав, що це такий «Заповіт» Шевченка. Коли ті слова з іншого вірша: «Чи ми ще зійдемося знову?».

У Національній опері «Заповіт» цього року вперше за роки незалежності не співали. Не велено було. Його процезурували: Олексій Паламаренко (боязкий син Героя України Анатолія Паламаренка) пропустив слова:

Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани, і гори –
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися… а до того
Я не знаю Бога.

Бо це, бачите, «розпалювання міжнаціональної ворожнечі». Кримінал. Заклики до насильства над владою, яка відчуває себе ворожою українському народові.

Якщо влада Азарова-Януковича доживе до наступного березня, то «Заповіт» не тільки не співатимуть на офіційних «ушануваннях», а й не читатимуть навіть у такому куцому варіянті. Тоді доведеться Миколі Матусевичу і Мирославу Мариновичу знову прориватися на сцену і заводити «Заповіт», як це вони вчинили у Київській філармонії 1977 року. І 23 квітня заарештовані були як члени Української Гельсінкської Групи.

Нагадаю, що минулого 2010 року Янукович, старанно, по складах читаючи промову на могилі Тараса Шевченка в Каневі, мимоволі зробив відкриття в геометрії:

…Возвеличу
Малих рабів отих німих!
Я на сторонІ кОла їх
Поставлю слово.

У Шевченка досі було «і на сторОжі кОло їх». А сторони доти мали трикутники, чотирикутники, многокутники… Коло сторін не мало.

Що візьмеш із цих чужинців – дрімучих неуків і невігласів, які вперше на своєму віку побачили вірші нашого Шевченка! Вони з іншої культури.

Точніше, вони поза будь-якою культурою взагалі.

Василь Овсієнко. 9 березня 2011 року. 23:10.

----
Коментар з фейсбуку

Мабуть, невдозі тей час, коли в школі вивчатимуть "полікоректні" та оптимістичьні, сповнені віри вірші н/д Болдирєва, як оте вікопомне "Простітутка моя, просітуточька..." , або "... всє ми нємноґо вори..", а Шевченка твори знову заборонять.


МАЙДАН

вівторок, 8 березня 2011 р.

Один з активістів акції «Україна без Кучми» Ігор Мазур (Тополя) — про історичну бійку на Банковій десятирічної давнини, свій тюремний шлях, «псевдовождів», репресії та провокації

Член проводу УНА–УНСО, голова київської організації партії Ігор Мазур на псевдо Тополя міг стати професійним баскетболістом (ще б пак — із першим спортивним розрядом і зростом понад два метри!). Але він обрав шлях воїна. Разом із побратимами Тополя пройшов війни в Придністров’ї та на Кавказі. А рівно десять років тому — 9 березня 2001–го — брав участь у зіткненні зі спецзагонами міліції під адміністрацією Президента, що стало апогеєм акції «Україна без Кучми». Громадянський виступ почався після зникнення журналіста Гонгадзе й оприлюднення «плівок Мельниченка» та вилився у масові маніфестації з вимогою відставки Президента Леоніда Кучми. Тоді Ігор входив до керівництва громадського комітету «УБК», а взагалі унсовці забезпечували охорону в наметовому містечку й під час демонстрацій.
«Нація вийшла на вулицю, і ми були на вістрі цієї боротьби», — згадує Тополя ті часи. Після зіткнення на розі Банкової Мазур разом із 18 унсовцями потрапив за ґрати і згодом був засуджений до трьох років тюрми, які відсидів «від дзвінка до дзвінка». Тоді «справа 9 березня» була на слуху, і за ув’язнених хлопців Президенту Леоніду Кучмі замовляв слово навіть сам Папа Римський Іван Павло ІІ (на що глава держави відреагував: «Суд розбереться»). «Права не дають — їх беруть. Я ні про що не шкодую», — каже Тополя, який і зараз перебуває в перших рядах борців із владним режимом.

«В очах «беркутівців» читався страх»

— Я особисто знав Гію Гонгадзе — ми познайомилися ще 1993–го під час боїв за Сухумі, — розповідає Тополя. — Після початку «касетного скандалу», який викривав роль влади у зникненні Гонгадзе, в багатьох небайдужих з’являлися думки: «щось треба робити». Вирішили виходити на майдан із наметами, як студенти в 1990–му.

Попри численні провокації, наметове містечко розросталося вздовж Хрещатика, залишаючись центром опозиційного руху. Воно простояло із 15 грудня аж до 1 березня, коли його знесли. Багатьох затримали, мене протримали дві доби. Після того я вийшов із дочкою погуляти по зачищеному Хрещатику. «Менти» як стояли, так і лишилися. Казали мені навздогін: «Ну от, нормальна людина, гуляє собі з дитиною…»

— А потім настало 9 березня. Передчуття якісь були в той день?

— Передчуття були — не страху чи невизначеності, а чогось нового, щось мало відбутися.

Коли я вийшов на «Театральній» і підійшов до парку Шевченка, відзначив: було мало людей, зате дуже багато міліції — суцільні щити, маски, шоломи, ніде ні щілинки. Підтягнулися люди і захотіли пройти до пам’ятника. Почався офіціоз — приїхав Кучма. А тут навіть депутатів не пускають. Валентина Семенюк отримала в голову від сержанта. Ми вирішили прориватися. «Беркутівці» гупали кийками об щити — тиснули психологічно…

Жаги крові не було — протистояння почалося, коли правоохоронці намагалися нас роз’єднати — розбивати по квадратах, локалізовувати. Хлопчики із внутрішніх військ відчули владу — почали зі своєї шеренги вириватися. А ми їх відкидали назад. Кілька наших намагалися пробратися до пам’ятника через боковий дах університету. Їх звідти стягли, потовкли й «запакували» в «автозак».

Гідно себе тоді проявили народні депутати й колишні політв’язні, які йшли в перших рядах: Степан Хмара, Левко Лук’яненко, Василь Овсієнко. Складно було сержантові перти проти того ж Лук’яненка, коли значно старша людина каже: «Я політв’язень, відсидів більше 20 років. Що ж ви, хлопці, робите, кого ви захищаєте?» «Беркутівці» мовчали, але по очах було видно, хто «дерев’яний», а на кого діє.

— Що ти відчував у цей момент?

— Було відчуття психологічної переваги над системою. Ти бачиш, що «беркутівці» бояться втратити плече напарника, що в них немає конкретної мети. Вони — просто гвинтики машини і відчувають свою силу, поки разом. Якщо ж їхня колона розривалася, в очах читався страх.

…Міліція розступилася, коли Кучма вже поїхав. І біля пам’ятника почався мітинг. Після Кучми тротуар символічно позамітали віниками. І раптом нам кажуть: хлопців, які пішли пити каву, заарештували автоматники. Ми побігли виручати, але не встигли. Сформували колону і рушили вимагати звільнення затриманих — спершу до міського управління міліції, потім — до МВС. До нас вийшли полковники, котрі запевнили, що всіх звільнили і вони вже на Майдані. І колона вирушила туди по Лютеранській.

— Після цього на Банковій і сталися головні події «УБК». Розкажи про своє бачення.

— Андрій Шкіль (тоді — керівник УНА–УНСО, тепер — депутат від БЮТ. — Ред.). наказав унсовцям іти всередині колони. До адміністрації лишилося метрів 60, коли здійнявся крик: «Бійка почалася!» Ми рвонули вперед. А там уже загородження розтягують, міліція натискає з усіх боків — звужує колону. Не зрозуміло, хто її зупинив, хто спровокував бійку.

За «дивним» збігом обставин турнікети, якими загородили адміністрацію і які раніше неможливо було зсунути, тепер розтягувалися з легкістю. А далі понеслося…

Турнікети, каски, щити, летіла якась арматура… Ніхто нічого вже не контролював: у колону можна було занести й підкинути все, що завгодно. Хтось кричав, що Кучма втік і його генерали повтікали. Ось зараз ми прорвемося, доможемося дострокових виборів… Натовп ошалів! Але дуже швидко стало зрозуміло, що все це спланована провокація. Микола Карпюк, я, Руслан Зайченко намагалися вгамувати людей, але це вдалося лише хвилин за двадцять.

…Вони (ініціатори провокації. — Ред.) усе прорахували: коли людина заведена, то діє на емоціях. Ми не планували 9 березня силової акції — спрацював їхній варіант. Перед тими подіями була нарада РНБО, де (за даними опозиції. — Ред.) затвердили план, за яким 9 березня відбудуться силові акції, сутички, будуть поранені. Працівники «швидкої» мали надавати допомогу, але ніде в документах не фіксувати постраждалих…

Ми думали, що обійдеться лише мітингом. Але ми пішли в ті двері, які спеціально для нас відчинили…

Тоді біля адміністрації нікого не затримали. Ми спустилися на Майдан, де зустрілися з хлопцями, котрих випустили. Відбувся мітинг, після чого всі розійшлися. Ми пішли до свого офісу. Таке емоційне піднесення було — ми ж себе непогано показали, постояли за себе, з голими руками вийшли проти міліції.

«Дружина казала доньці: я в клітці, бо працюю в зоопарку»

— А потім вас затримали?

— Саме так. В офісі (на вулиці Димитрова. — Ред.) ми визначили, які в кого пошкодження. Я пішов з трьома хлопцями в аптеку по «зеленку» й бинти. А нам назустріч — автобуси з «Беркутом», із них посипались спецназівці, почали шикуватися. Забігаю в штаб: «Хлопці, «Беркут», будуть брати!». А вони якраз бутерброди розклали. Шкіль по телефону говорив, я йому: «Андрію, автобусів десять «Беркута»!», — а з вулиці вже: «Стоять!..» Нас — на землю, луплять ногами. Один почав було вже вилазити на диван — хотів стрибати на мене ногами. Але зайшов полковник Савченко й зупинив його: «Не треба! Виводьте їх!».

Заламали руки, ведуть. Один дубцем мені по голові: «Ти мені вже три місяці кров п’єш! Пам’ятаєш, як ти мене на Майдані перед людьми чмирив? Всьо, сядеш!».

Картина ще та: когось із хлопців під парканом б’ють по печінках (потім були й струси мозку, і ребра переламані), когось за ноги по землі волочать до автобусів… Дівчат під стінку поставили, біля мене — Наталка з Троєщини. Почалося брутальне обмацування. Кажу: «Їй же 16 років!». А «беркутівець»: «Та нормальна баба вже!».

Покидали в автобуси на підлогу, дехто ще й на спину хлопцям став. І розвезли по райвідділах, де кидали чоловік 30—40 в одну кімнату, і почали тягати на допити.

— Били й там?

— Вони більше душу відводили. Напевно, розуміли, що ударами нічого не доб’ються. Вони отримали команду: аби ми давали свідчення проти конкретних народних депутатів. Казали: ви — рядовий член акції, дасте свідчення — буде 15 діб, а депутатам кримінальні справи — по два–три роки умовно. Могли й посеред ночі висмикнути на допит — одні й ті самі питання. Кодексом лупонуть по голові, вдарять під ребра. Полковник із тобою говорить наче поважно: «Ну не хочете говорити — піду перекурю». А натомість заходить пара дядьків — бамц! — тебе додолу. Краще зразу встати зі стільця, бо його одразу вибивають. Деколи буває, що молотками, а в нас просто каблуком — по наручниках (Ігор потирає кисть руки, де лишився чималий шрам. — Авт.). Розтовкли добряче — три тижні не стихала.

— І що вам «приписували»?

— Нам казали, що інкримінують статтю, яка передбачає ув’язнення до 15 років. І під час допитів тиснули: «Двоє вбитих міліціонерів, вони — на твоїй совісті! А ви депутатів своїх бережете!».

— Чи в той час чинили тиск на ваші сім’ї?

— У колишньої дружини були проблеми на роботі. Вона працювала тоді в МНС, і їй погрожували, що звільнять, якщо вона поділяє мої погляди. Хлопців виключали з інститутів. Навіть у школі на дітей тиснули: вчителі казали, що їхні батьки — зеки. Нас тоді багато показували по телевізору, і моя трирічна донька все питала, чому тато в клітці. Дружина казала, що я поїхав далеко, працюю в зоопарку, колись повернуся.

Проводили обшуки. У моєї дружини був суто жіночий підхід: вона заховала в першу чергу гроші. А фотокартки з Кавказу, мій архів, списки фан–клубу збірної України з футболу, який я очолював, — усе вилучили. Потім ще й погрожували, що другу кримінальну справу будуть «шити».

— А як батьки відреагували на твоє затримання? Ти якось казав, що вони ніколи не знали про твої війни…

— Моя мама як жінка переживала протягом усієї акції. Коли я телефонував із майдану, завжди казала: «Давай, додому повертайся». Батько взагалі нічого не знав. І коли його викликали на допит, він навіть не вірив, що я міг бути організатором тієї акції.

— За судовим процесом над вами стежила вся Україна…

— Загалом у нас було 149 судових засідань. 42 слідчих вели 19 осіб — мабуть, не мали чим займатися. А судові засідання і справді збирали багато людей: у кінотеатр «Загреб», де проводили слухання, бувало, приходило понад 400 осіб. Ми одягали вишиванки, починали засідання із Гімну України, а закінчували «Реквіємом» Василя Лютого на слова Івана Франка. Судді чекали, «доки ми наспіваємося». Цікаво, що конвоїри часто самі просили нас заспівати.

— Ти чимало часу провів у СІЗО — СБУ та Лук’янівському №13. Які спогади лишилися про ті тюрми?

— Спершу нас завезли в СІЗО СБУ. Там діяли по–хитрому: пішов шантаж уже з приводу моєї участі в подіях на Кавказі, а «трупи міліціонерів» десь зникли. Однак «пришити» вони так нічого й не змогли — не було доказів.

У СІЗО СБУ побутові умови кращі: там навіть у коридорах лежали килимки, «продольні» конвоїри ходили в капцях. Пам’ятаю, один — дядько років 50 — веде по коридору й каже: «15 років тому я тут Хмару водив на допити, тепер він — депутат, а я тебе веду. Ось ти вийдеш, може, теж депутатом станеш, а я так тут і лишуся сидіти». «Так ви ж самі себе сюди посадили», — кажу йому.

У СІЗО ми оголосили голодування з вимогою звільнити нас на підписку про невиїзд — ніхто ж із потерпілих міліціонерів не загинув, у двох правоохоронців були тріщини в пальцях, струс мозку. І на 17–й день голодування мене випустили. Потрапив одразу до лікарні, а потім знову занурився у політичну атмосферу: мав приїхати Папа Римський, ми пообіцяли надати охорону, щоб не було ніяких провокацій з боку «русского міра».

А коли через два тижні я йшов на прямий ефір, мене знову заарештував спецназ СБУ. Кинули в камеру–одиночку. Пройшов тиждень, другий. Я питаю: «Де ж сусіди? Чому я сам?» А мені кажуть: «Знаєте, стільки мало лишилося затриманих. Будете сидіти по одному». Це був відвертий психологічний тиск: коли ти в чотирьох стінах, відеокамера, за тобою постійно слідкують…

— Ви якось тримали зв’язок з іншими ув’язненими?

— Після того, як ми відсвяткували Новий рік, нас перевели на Лук’янівку. Знаходили своїх по «дорогах» — це натягнуті нитки між камерами, якими передають записки. Писали: «Я такий–то в такій–то камері. У вас унсовці є?»

…У Лук’янівці є так звані «прес–хати», де ламають людей. Щодо нас це не застосовували, бо в Європу вже пішла інформація про події «УБК». Але постійно закидали провокаторів, щоб зачепитися, здійняти бійку. Підселяли «курок», які мали «пробити» на душевні розмови.

У Лу’янівському СІЗО я захворів на туберкульоз — через умови утримання: вологість, переповнені камери, брак повітря. Тому після винесення вироку мене відправили на 17–ту туберкульозну зону — у Харківську область.

«На зоні я був мало не легендарною особистістю»

— Багато хто з твоїх товаришів розказував, що на зоні до вас ставилися шанобливо, навіть із захватом. І у вас була окрема «масть» — «унсовець».

— Було таке. Коли ми заїхали в Лук’янівське СІЗО, наступного дня про нас усі знали. Зі мною та деким із моїх товаришів у камері були хлопці з «топ–сервісу», яких обвинувачували у вбивствах. І хоча вони були кримінальні, але й вони ставилися з повагою.

І на зоні про мене вже знали. Пригадую, привезли нас на Харківщину, вивантажили з вагона–«столипіна». Конвоїр каже: «І кого це я тут везу?» Гортає мої документи: «Ні фіга собі, 72 потєрпєвших міліціонера!» За законами кримінального світу це — мало не подвиг. Тож я був легендарною особою (сміється).

У зоні знали, що наша справа на контролі в Києві. Була команда: створити нам суворі умови, але без «безпрєдєлу».

Були ситуації, коли я доводив, що вмію за себе постояти. Бувало, й інших захищати доводилося. Дехто просив через адвоката слово замовити, допомогти написати скаргу, касацію. До мене ставилися як до «еліти зони». «Братва», яка мала свою комірчину — «шушу», — кликала мене на чай, поговорити.

Коли наш барак перетворили на будівельну бригаду, до нас «гоп–команда» не приходила, бо в нас були ломи, молотки, зубила, кувалди.

— Руслан Зайченко розповідав, що в тюрмі особливу увагу викликали ваші вишиванки, а один зек навіть просив тебе її подарувати. Ти і на зоні вбирався у вишиванку?

— Одягнув на День Незалежності. Народ на мене витріщився, як на незрозуміле явище. По–перше, на зоні не дозволяється нічого світлого носити, а в мене біла вишиванка. «Хазяїну» зони повідомили, мене викликав начальник оперчастини й каже: «Скидай». Я відповідаю: «Буду у вишиванці — День Незалежності сьогодні. Хочете — закривайте на ШІЗО». Вони порадилися — і махнули рукою. Правда, у «чорні» списки потрапив. Але після цього до мене з бараку почали всі прибігати — я ж проти адміністрації пішов.

— А як тебе на зоні називали?

— Так само був Тополею. Як після Абхазії прив’язалося, так і лишилося.

— Умови, певно, були далекі від санаторних…

— Не санаторій, точно! Наприклад, на зоні в одному бараці по 300 чоловік. А загалом п’ять бараків. Один із них «титанік» — туди «туберкульозників» відправляли помирати, вони вже кров’ю харкали.

Методи тиску теж були різні: наприклад, у штрафний ізолятор саджали, в «холодну»: кімната, де є лише матрац, дають одну баланду, на ліжко вдень сідати не можна. Гупнути можуть, водою вночі облити. Або на підлогу взимку води з хлоркою линуть — дихай на здоров’я.

Дуже важко було влітку. У Харківському СІЗО, де я був етапом, нас застала страшна спека: кімнатка маленька, усі перуть речі, сушать їх, пітніють, а вікна — з подвійними пакетами. Люди, які мали слабке серце, помирали. Були такі, що різали собі вени, аби їх вивезли на «больнічку». А ще курять усі біля вікна: із 20 чоловіків, які там були, лише я не курив.

До речі, курити я кинув через дев’ять днів після затримання — у день народження, коли мені виповнилося 28. Зробив собі такий подарунок. І от уже буде десять років, як не курю.

Хоча мені передавали цигарки, вони були своєрідною валютою. Якось на день народження передали сигари. Я хлопців пригостив: їдемо в «автозаці», усі — з сигарами, як дядьки (сміється). Тільки в мене слина тече, але тримаюся, щоб не закурити.

«Час у тюрмі був одним із найпродуктивніших періодів мого життя»

— А тобі не прикро за те, що стільки відсидів? Три роки випало з життя…

— «Прикро» — не прийнятне слово для людини, яка «правильно» сиділа. Як казала одна пані, «справедливість є, за неї потрібно боротися». Питання справедливості — так, воно порушене. Але чоловіки ж не ображаються, як відомо, а засмучуються. Як казав відомий кіноперсонаж: «Не за себе прошу. За державу прикро». Нам прикро за тих «вождів», які не виправдали народних сподівань. А щодо тюрми… Я ні про що не жалкую. І нам не соромно за ту акцію. Час, проведений в ув’язненні, вважаю одним із найбільш продуктивних періодів свого життя: я набрався неоціненного досвіду, прочитав понад сотню книжок. Дуже цінний час для того, щоб розібратися в собі, зробити висновки.

— І якщо виникне потреба, підеш знову на барикади?

— Ось учора був (інтерв’ю відбувалося 23 лютого. — Авт.) на акції протесту біля адміністрації Президента на підтримку «тризубівців». Для українців поняття «наших б’ють» повинно діяти завжди. Ми пам’ятаємо 11–ту заповідь Христа — «Не бійся!»

ДОСЬЄ «УМ»

Ігорю Мазуру (псевдо — Тополя) — 37 років.

Народився на Хмельниччині, закінчив Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, за фахом — історик. Зараз — студент 3–го курсу юридичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка.

Активіст УНА–УНСО з 1990–х років, голова київського обкому партії. У 2002 р. був засуджений за участь у бійці під адміністрацією Президента в ході акції «Україна без Кучми» до трьох років ув’язнення.

Тополя нагороджений трьома орденами — державним «За мужність» 3–го ступеня, грузинським орденом Вахтанга Гаргасалі 3–го ступеня, унсовським «Пустельним хрестом».

Одружений удруге. Має 13–річну доньку Олю від першого шлюбу та однорічного сина Ярослава — від другого.

ДОВІДКА «УМ»

У «справі 9 березня» проходило 19 осіб. У СІЗО перебувало 18, які отримали від двох до чотирьох років позбавлення волі.Трьох із них — Василя Назара, Дениса Андрусенка та Андрія Косенка — нині немає серед живих.

В ОЧІКУВАННІ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Унсовці, засуджені у «справі 9 березня», досі не реабілітовані. «Ми подали документи до Страсбурзького суду з прав людини, — розповідає Ігор. — Адже для нас є важливим отримати рішення, за яким наше покарання буде визнано політичними репресіями. Чомусь було ув’язнено представників лише однієї політичної сили. У Європі за таке дають максимум півроку, а для нас прокуратура вимагала десять».

«Ми намагалися провести через парламент закон про нашу реабілітацію. Його вже були прийняли у першому читанні. Але Андрій Шкіль паралельно висунув свій проект. У результаті для ухвалення нашого варіанта не вистачило чотирьох голосів — не проголосувало більше десяти «помаранчевих» депутатів. Згодом Верховний Суд повторно постановив, що нас засуджено законно», — констатує Тополя.

В унсовців є чимало запитань, зокрема, до Юлії Тимошенко, яка начебто заявляла в своєму оточенні: «Країні потрібні політв’язні». «Вона була кілька разів головою уряду, — нагадує Тополя. — А ми відбували покарання за акцію, у якій вона себе вважає «супервождем». То чому ж вона не посприяла тому, щоб пройшов закон про нашу реабілітацію? А коли Юлія Тимошенко була Прем’єром, Кабмін на запит зі Страсбурзького суду щодо нашої справи відповів, що ми є кримінальними злочинцями, засуджені відповідно до чинного законодавства і уряд відкидає всі наші претензії».

ОСОБИСТЕ

«Моя колишня дружина — не декабристка »

— Ігоре, це правда, що твоя перша сім’я розпалася через ті політичні події і твоє ув’язнення?

— Моя колишня дружина — не декабристка. Так. Психологічно було важко. Увесь час я думав: як там моя дитина? кого вона називає татом? А тут ще й однокамерники «досвідом» діляться: все, тепер ти дитину не побачиш… На щастя, ми порозумілися з колишньою дружиною, і зараз я нормально спілкуюся з донькою.

А в ув’язненні мене з рідних навідувала лише мама. Як згадаю, скільки вона витримала — три роки тюрми, СІЗО, поїздки із Хмельницького в Харківську область із важкими сумками. Добиратися потрібно було полями, 3 км від електрички пішки, доводилося і снігами. Що тут скажеш.

Із товаришів на зону до мене приїжджали Руслан Зайченко з Юрою Луценком. Він тоді став уже народним депутатом, і зонівське начальство запопадливо бігало перед ним. Та поїздка поліпшила ситуацію з медобслуговуванням і харчуванням для ув’язнених.

Українська національна асамблея

середу, 2 березня 2011 р.

Рада дозволила продавати сільськогосподарські землі

Верховна Рада України (ВР) не захотіла продовжити мораторій на продаж сільськогосподарських земель, який закінчується в цьому році, ще на три роки – до 1 січня 2015 року.

«За» відповідний законопроект № 7541 від 10 січня 2011 року, ініційований народним депутатом від фракції «БЮТ-Батьківщина» Володимиром Яворівським, проголосувало тільки 117 з 226 необхідних народних депутатів.
Зокрема, жодного свого голосу не дала фракція Партії регіонів та депутатська група «Реформи заради майбутнього». Фракція БЮТ дала 24 голоси, НУНС – 8, КПУ – 24, Народна партія Литвина – 20, позафракційні – 3.

Цим законопроектом «Про внесення змін до пунктів 14 і 15 розділу Х «Перехідні положення «Земельного кодексу України щодо терміну на продаж земельних ділянок» пропонувалося продовжити термін мораторію на внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств і продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення до 1 січня 2015 року.

На думку Яворівського, продовження мораторію необхідно з тієї причини, що до сьогоднішнього дня не прийняті закони про державний земельний кадастр, ринок землі, про реєстрацію земельних ділянок, про облік земель сільськогосподарського призначення і т.д.

Також відсутня достовірна інформація про якісний склад земель (а для цього потрібно кілька років), грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення, тобто ціновий механізм і нормативна оцінка землі. А продовження мораторію дасть можливість реалізувати заходи, пов’язані з організаційним і правовим забезпеченням обороту земель в Україну, а також захистити майнові інтереси власників сільськогосподарських земель.

Як повідомлялося раніше, влада обіцяє розробити в 2011 році аукціонний спосіб продажу с/г земель, який запрацює після набрання чинності Закону «Про ринок земель в Україні».

zik

СУД ЗАХИСТИВ ЗАМОВНИКІВ УБИВСТВА ГОНГАДЗЕ

Апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання про те, що вбивство журналіста Георгія Гонгадзе було замовленим.

Так у середу Апеляційний суд розглянув скарги Мирослави Гонгадзе й постраждалого Олексія Подільського на виключення Генпрокуратурою з обвинувачення екс-начальника департаменту зовнішнього спостереження МВС України Олексія Пукача замовленого характеру вбивства журналіста Георгія Гонгадзе.
Відмовившись задовольнити клопотання, апеляційний суд залишив у силі рішення Печерського суду про законність закриття кримінальної справи щодо Пукача в частині обвинувачення в замовленому характері вбивства Гонгадзе.
Раніше адвокат Мирослави Гонгадзе Валентина Теличенко висловила думку, що прокуратура намагається зменшити провину Олексія Пукача й уберегти від відповідальності замовників убивства Георгія Гонгадзе.

УКРАЇНСЬКА ПРАВДА
Пам’ятай про Крути Молодь пам’ятає Шухевича