суботу, 31 жовтня 2009 р.

Шевченківський суд зняв обвинувачення з українських патріотів

30 жовтня відбулося засідання Шевченківського районного суду м. Києва у справі п’ятьох українських патріотів, які 30 червня цього року намагалися демонтувати пам’ятник міжнародному терористу, організатору Голодомору В.Леніну у Києві на Бессарабській площі. Суддя Кирило Кормушин частково задовільнив скаргу адвоката обвинувачених і скасував постанову про порушення кримінальної справи щодо Миколи Коханівського, Андрія Тарасенка, Олександра Задорожного, Івана Срібного та Богдана Франта, порушену слідчим Шевченківського РУГУ за ч.2 ст.298 КК України (незаконне пошкодженням пам`ятки національного значення). За даною статтею передбачалось покарання до п’яти років позбавлення волі.

Як повідомив адвокат обвинувачених Сидір Кізін, суд прийняв до уваги той факт, що даний пам'ятник ніколи не вносився до Державного реєстру пам'яток національного значення. Крім того, на даний час згідно з Постановою Кабміну № 928 від 03.09.2009 року пам'ятник взагалі знятий з обліку та не підлягає охороні державою.

Разом з тим, суд залишив в силі постанову слідчого про порушення кримінальної справи за ч.2 ст. 296 КК України (хуліганство).

Адвокат Сидір Кізін заявив про намір подати апеляційну скаргу на рішення суду, оскільки в суді було доведено, що обвинувачені діяли з ідейних мотивів, а демонтаж цього пам’ятника передбачений трьома Указами Президента.

Майдан

пʼятницю, 30 жовтня 2009 р.

Степан Хмара: Вершина лицемірства і цинізму







Я думав, що мабуть вже ніщо мене не може здивувати. Та мушу признатися – помилився. Я все таки не уявляв до якого ступеня пігмейства, моральної деградації і продажності можуть опуститися деякі відомі люди від української науки та української культури.

Маю на увазі те шоу, яке відбулося 24 жовтня на Майдані Незалежності, під виглядом нібито відкритого з’їзду БЮТ, яке іміджмейкери Юлії Тимошенко намагалися видати за всенародне висунення її в президенти.

За все своє життя більш лицемірно-огидного дійства я не бачив. Огидного, бо наскрізь фальшивого. Хіба ж можуть викликати інші почуття люди, які говорять про мораль, але для яких такої категорії просто не існує, коли нахабна брехня видається за правду, а незмірне шахрайство – за справедливість.

І страшно і гидко, коли весь цей вулкан брехні і цинізму ще й намагаються освятити Божим благословенням, під звуки божественного гімну "Боже великий єдиний" у виконанні Ніни Матвієнко.

Боляче коли все це освячує прекрасною піснею про Україну Тарас Петриненко. Дивно, коли президент НАНУ Борис Патон – людина розумна і заслужена, виходить і говорить неправду про нібито велике піклування прем’єра Тимошенко про українську науку у той час, як навіть знаменитий інститут електрозварювання, що носить ім’я Патона ледь животіє, не кажучи вже про інші підрозділи і науку в цілому. Дивно, дуже дивно, навіщо цьому вченому на дев’ятому десятку вимазуватися в багнюку!?

Гірко, коли такі люди, як академік Згуровський, який чудово розуміє, що Юля насправді руйнує Україну, опиняються в цьому ж гурті.

Якщо шановні академіки не розуміють, що Тимошенко руйнує Україну, штовхає її до катастрофи то навіщо нам такі академіки. А якщо тільки вдають, що цього не розуміють, то ще страшніше, бо самі стають співучасниками злочину – маємо на увазі політичну оцінку, а не юридичну.

Де ж межа продажності!? Не дивно нашій псевдопатріотичній естраді: ці будуть співати за будь-кого, хто більше заплатить, хоча на щастя є поодинокі винятки і в цьому середовищі.

І нарешті декілька слів про "особливих" людей, поведінка, яких давно ніскілечки не дивує, бо легко прогнозована. Однак, дивує те, як легко ця людина кочує з однієї годівниці до іншої, навіть не соромлячись всієї очевидності процесу.

Цього кадра ми давно знаємо. Мало хто з ним зрівняється в тому, скільки шкоди він завдав Україні. Звичайно – це Леонід Кравчук. І зрозуміло він також нині поряд з Тимошенко. Той самий Леонід Макарович, який вийшов сухим з води і не відповів за злочини проти України. А пригадати є що. І потрібно, бо молоде покоління цього не знає, а старше дуже швидко забуває.

Так ось – це той Кравчук, який дав розпорядження перевести до Москви заощадження наших громадян, які частково повертає Юля за рахунок зовнішніх заборгованостей, за які будуть розраховуватися не Кравчуки, а наші з вами, шановні громадяни, діти і внуки.

Це той Кравчук, який позбавив Україну ядерного статусу і за безпосередньої участі якого було розкрадено найбільше в СРСР Чорноморське морське пароплавство, яке приносило 2 мільярди доларів чистого прибутку.

Це той Кравчук, який віддав Росії 2/3 Чорноморського військово-морського флоту, який згідно договору про розподіл майна СССР між Україною і РФ мав весь належати Україні.

Це він, Леонід Макарович Кравчук освятив своєю владою нечуване розграбування України компартійно-комсомольською мафією під виглядом прихватизації, а українців з кравчучками змусив поневірятись по всіх світах у пошуках куска хліба.

Він ще до проголошення Незалежності поспішив виконати замовлення Москви і витворити маріонеткову антиукраїнську автономію у Кримській області, чим створив на десятиліття проблеми для України.

У 1999 році Кравчук агітував за Кучму, у 2006 очолював медведчуківський блок "Не так!", у 2009 – агітує за Тимошенко. І це лише деякі штрихи його ганебної діяльності. Що ж, безкарність породжує безвідповідальність.

Не будемо тут аналізувати "успіхи" Тимошенко, і куди вона штовхає Україну. Тобто як і заради чого ВОНА насправді працює. Це окрема велика тема.

Тут лише звернемо увагу ось на що: тільки вдумаймося в яку копієчку влетів цей бенкет під час чуми Україні. Адже можна лише уявити скільки коштувало звезти до Києва сотнями автобусів з усіх областей України так званих делегатів на так званий з’їзд на Майдані.

Зрештою, пані Тимошенко ще не зареєстрована кандидатом на пост президента і за такий агітаційний маскарад, який є брутальним і демонстраційним порушенням закону про вибори президента, ЦВК має всі підстави не реєструвати Тимошенко кандидатом.

А скільки коштують продажні естрадні соловейки з серцем, загорнутим у зелені купюри, вже навіть і уявити неможливо, коли нещодавно наш прославлений Скрипка на всю державу заявляв, що його запрошують в тур за Юлію Тимошенко, але він більше не буде агітувати за політиків – не мистецьке це мовляв діло, і що, чи не побачили ми його на Майдані в цьому шоу!?

А ви українці, будьте пильними і не дайте себе завести під дурного хату! Пам’ятайте, Юлія Володимирівна – неперевершений майстер брехні і авантюр.



Національний Альянс

четвер, 29 жовтня 2009 р.

Хроніка подій в Запоріжжі






16 жовтня, п'ятниця. В самому центрі міста - у районі бульвару Шевченка зібралась група молодих українофобів для того, щоб обговорити зрив маршу УПА по головному проспекту міста, що був намічений на 18 жовтня. Запрошення на цю зустріч отримали учасники антифашистської групи в соціальній мережі "Вконтакте". Їх було біля 30 осіб, більшість з яких була в нетверезому стані. Збори закінчились тим, що під кінець з темряви на них напала організована група націоналістів у кількості близько 20 осіб. Те, що відбувалося потім, складно назвати бійкою. Це більше нагадувало побиття. Невідомі звалювали українофобів на землю і били їх руками, ногами. У хід йшли пляшки і заздалегідь підготовлені палиці. В результаті нападу із струсом мозку потрапив до лікарні помічник депутата облради Дмитро П..

17 жовтня, субота. Суд заборонив марш УПА і заодно всі (!) інші заходи по місту, в т.ч. "Партії Регіонів" і КПУ, які знаходяться в Запоріжжі при владі. Проте активісти автономного руху вирішили провести несанкціонований марш вшанування УПА. Співорганізатори маршу (організація "НЕБО") у зв'язку з судовим рішенням відмовились від попередніх планів і вирішили проводити свою акцію окремо.

18 жовтня, неділя. Автономні націоналісти Запоріжжя, гості з області, Херсона, Дніпропетровська, Севастополя, а також представники націоналістичних організацій зустрілися недалеко від місця початку забороненого маршу. Було вирішено провести короткий марш і мітинг, щоб показати системі, що патріотичну молодь не залякати. Перед акцією на мосту було вивішено банер.



Вийшовши на центральну вулицю, близько 50 молодих патріотів розгорнули прапори та банер і почали марш.







Коли націоналісти наблизились до площі Леніна, де планувалося проведення мітингу, стало видно, що на них чекає біля 100 осіб з ПР і КПУ. Підійшовши ближче, організатор акції перейшов дорогу для переговорів з майором міліції. Практично відразу з-за його спини на нього кинулись "регіонали". Міліція практично не робила спроб зупинити цей неочікуваний напад. Один із нападників почав стріляти з травматичного пістолета; в той же момент на колону націоналістів з боку проспекту Леніна напали близько 40 молодих людей у спортивних костюмах, з блакитними стрічками на руках (за уточненими даними, це були спортсмени, найняті ПР за 50 грн. на особу). В цей самий час їх підтримала міліція і прийнялась арештовувати націоналістів. В результаті учасникам маршу не залишалось нічого іншого, як відійти у двори, рятуючи прапори.







Усього забрали в Ленінський РВВС 8 націоналістів, з них 7 були пізніше засуджені за ст. 173 адміністративного кодексу. Троє учасників маршу отримали поранення з травматичного пістолета, інші отримали травми від побиття з боку міліції і нападу найманців ПР. Жоден з червоно-блакитних противників маршу не був затриманий.

Після описаних подій об'єднаними зусиллями націоналістів були написані скарги в компетентні органи, проведена прес-конференція, а також акція під офісом банд-формування "Партія Регіонів":



Головний урок, що можна винести з даної історії, це неочікуванність і неготовність націоналістів до зустрічі такого роду "беспредела", тобто повної злагодженості дій міліції і бандитів. Хоча цього варто було очікувати, враховуючи що влада в Запоріжжі на вищому рівні належить ПР і КПУ, які і виступили противниками маршу.


РЕАКТОР

середу, 28 жовтня 2009 р.

Алексей Широпаев - Украина в опасности





19 октября с.г. появилось интервью президента Украины Виктора Ющенко, данное им бельгийской газете «De Standaart». В. Ющенко, в частности сказал: «Каждая страна, которая развивает свою политику на демократических основаниях, и имеет границы с Россией, будет иметь проблемы с Москвой». В качестве примера он привел российско-грузинскую войну в августе 2008 года: «Это был конфликт между разными системами ценностей. Мы должны быть довольно смелыми, чтобы развивать и защищать демократические ценности. В другом случае мы должны проглотить все спокойно и наблюдать, как основной принцип территориального суверенитета из года в год теряет свое значение».

Конечно, появление такого интервью далеко не случайно. Ющенко прекрасно видит, какие большие надежды возлагает кремль на предстоящие президентские выборы в Украине. Как минимум кремль рассчитывает на победу кандидата, который похоронит политику Ющенко, направленную на превращение Украины в полноценное западное, европейское государство. Но это не все. Политический закат Ющенко может стать закатом суверенной Украины, вплоть до ее распада с возможным присоединением восточных областей и Крыма к Эрэфии.

Незадолго до интервью Виктора Ющенко, 8 октября, на Интернет телеканале Russia.ru появилось выступление прокремлевского политолога Александра Дугина, посвященное проблемам российско-украинских отношений. В нем Дугин заявил, что Украина «вступает в последний этап своего независимого суверенного существования». С нескрываемым удовлетворением Дугин предрек распад Украины на два государства – восточно-европейское, пророссийское и западно-украинское, западенское. Вопрос лишь, как он считает, лишь в том, где пройдет граница между ними и сколько крови будет при этом пролито. Дугин открыто призвал «братьев-украинцев» разодрать Украину надвое: «Коллеги-украинцы, друзья и братья, родственники наши, побыстрее определяйтесь, создавайте восточно-украинское и западно-украинское государства, определяйтесь с границами, постарайтесь пролить поменьше крови, а лучше вообще сделать это мирно». Отметим, что другие аналитики идут еще дальше, предрекая распад Украины минимум на три части: восточные области и Крым, «Киевская Русь» и «Западенщина».

Дугин – это один из тех, кто бежит впереди кремлевского паровоза. А в том, что за подобными политологами движется и сам паровоз – большой и красный – сомневаться не приходится. Вспомним, как на закрытой сессии Совета НАТО, состоявшейся в Бухаресте 4 апреля 2008 года, Путин, тогда еще президент РФ, заявил президенту Бушу:«"Ты же понимаешь, Джордж, что Украина - это даже не государство! Что такое Украина? Часть ее территорий - это Восточная Европа, а часть, и значительная, подарена нами!" И тут он очень прозрачно намекнул, что если Украину все же примут в НАТО, это государство просто прекратит существование. То есть фактически он пригрозил, что Россия может начать отторжение Крыма и Восточной Украины"» ("Коммерсант").

А уже в августе того же, 2008-го, года грянула российско-грузинская война, которую многие аналитики прямо назвали войной кремля за восстановление советской империи. Тогда даже президент Беларуси Лукашенко насторожился: очевидно, представил, как российские танки мчатся к нему в гости по накатанному Минскому шоссе. С тех пор мудрый Лука предпочитает дружить не столько с Москвой, сколько с более близкими, а главное, более адекватными соседями.

19 октября этого года, т.е. в день появления вышеупомянутого интервью Виктора Ющенко, президент Беларуси на встрече в Минске с министром иностранных дел Украины назвал Ющенко честным и искренним человеком, и заверил, что белорусско-украинская дружба будет крепнуть, даже если она «начинает кое-кого волновать». При этом Лукашенко особо подчеркнул, что «все, о чем говорит президент Украины – правда, я ему верю». Стало быть, он разделяет и тревогу Ющенко в отношении Москвы. Да и как не разделять: всего лишь пару месяцев назад, в августе, Медведев опять разговаривал с Украиной на языке ультиматумов. Говорят, подчеркнуто жесткий тон августовского заявления российского президента вызван тем, что в ходе летнего визита в Москву Барак Обама «сдал» Украину, выразив осторожное согласие с перспективой изменения ее границ.

Будущее Украины действительно смутно. Несомненно, что ее дальнейшее становление в качестве современного, европейского государства, преодолевшего колониально-советское наследие, связано с Виктором Ющенко, которого по праву можно считать архитектором новой Украины и украинской нации. Только он вполне сознает задачи, стоящие перед страной. Правдой о Голодоморе, об УПА, неустанной работой по вытравлению советчины Ющенко увековечил свое имя. В случае его поражения на выборах, вряд ли кто-либо еще сможет продолжить осуществление проекта «Украина», а стало быть, в стране вероятна смута, которая сделает Украину легкой добычей имперского реванша Москвы. А это значит, что свободы станет еще меньше и в самой России.


Алексей Широпаев

вівторок, 27 жовтня 2009 р.

Іноземний капітал підтримає і Тимошенко, і Януковича

Іноземний капітал в Україні буде фінансувати двох лідерів президентських перегонів, не псуючи відносини з жодним.

Вплив США буде мінімальним, нинішнє керівництво США не стане втручатись в хід виборів в Україні. Однозначно Обама і його команда не підтримають Ющенка, оскільки ця карта відіграна. Вони вважають, що Україна сама має вирішувати свої проблеми, але віддають карт-бланш Росії, тому що Україна фактично є полем для реалізації інтересів Москви.

Євросоюз, як і США буде виступати за те, щоб вибори в Україні були відкритими, демократичними, прозорими і конкурентними, але ні лідери ЄС, ні влада США напряму не будуть підтримувати ні фінансами, ні іншими можливостями кандидатів в президенти, на відміну від Росії.

Група Медведєва більше підтримує Януковича, група Путіна – Тимошенко, але в будь-якому випадку під час виборчої кампанії з Росії в Україну зайдуть великі гроші. Частково будуть заходити гроші і з Америки, і з Європи, але це будуть гроші різних фінансово-корпоративних груп, які лобіюють ту, чи іншу силу. Є величезні фінансові корпорації, що підтримують донецьку групу. Є ті, що мають зв’язки з Юлею Володимирівною. І є компанії орієнтовані на Ющенка - його міжнародна фінансова мережа.

Для того, щоб побачити хто і кого з кандидатів буде фінансово підтримувати, потрібно проаналізувати, кому наприклад Тимошенко створила найкращі умови для ведення бізнесу, кому навпаки урізала можливості, і т. д.

У пані прем’єра провалився проект продажу ОПЗ, і тепер вона має розраховувати на себе. Але з другого боку зараз іде переструктуризація облігацій «Нафтогазу України» на 500 млн. І якщо Тимошенко вдасться цей антизаконний захід реалізувати, групи, які куплять ці облігації підтримають її на виборах.

Росіянам з ЛУКОЙЛ, ТНК, Альфа-групп, які мають в Україні нафтопереробні заводи, системи заправок, тощо, все одно хто переможе - Тимошенко чи Янукович. Вони домовляться як з одною, так і з іншим. І будуть фінансувати двох лідерів перегонів. Також і Вексельберг, і інші, будуть фінансувати і Януковича, і Тимошенко. Міжнародний космополітичний капітал (як і тютюнові королі, і горілчані) не буде псувати з жодним з українських політичних лідерів відносини.


Блог Олега Соскіна

КОЗАКІЯ. Російські окупанти бояться прагнення козаків до незалежності

Козак А. Темирев повідомив про зростаюче прагнення козаків до свободи і незалежності від ненависної Росії з її росіянами, абсолютно чужими козакам по крові і духу. Він, зокрема, пише:

«Ми всі народилися і живемо в державі репресивній по відношенню до козаків. Все те, що не пов'язане з неприкритими вбивствами, підривом економічної бази народу, слід називати КУЛЬТУРНИМ ГЕНОЦИДОМ. Саме він і практикується зараз.

Примітний один факт. 5 липня цього року, видний діяч грецької громади Дону і крупний підприємець Іван Ігнатович Савіді заклав в місті Ростові-на-Дону фундамент грецького собору. Необхідність вийти з РПЦ - є!

Наявність власної національної церкви, є скрепою громади, міцним духовним бар'єром на шляху повної асиміляції і русифікації. Ми живемо в державі, яка проголошує себе вільною і демократичною (наскільки це так, зараз заглиблюватися не будемо), влада якої зацікавлена в підтримці такого образу, принаймні, в очах світової спільноти. Що це означає?

Це означає те, що вони в принципі, вкрай обмежені в засобах придушення козачого національного руху. Діяти методами 20-х рр. вони не можуть. Зрозуміло чому. Заткнути рот козачим інформаційним ресурсам — проблематично. У відкриту, за допомогою ЗМІ почати вести контрпропаганду, просто страшно, оскільки вона примусить задуматися тих, що не визначилися, а національно-мислячих козаків лише мобілізує.

Неможливо вести «антікозакійськую» пропаганду, не пояснивши при цьому суть «козакійства». Ну а почни пояснювати, для багатьох козаків і козачок, стане очевидною вся вигода і перспективність самостійного національного розвитку. Багато хто захоче повернути втрачену незалежність, і включиться в боротьбу за відновлення козачої держави.

Ще не так давно вороги нашого народу свої надії на сприятливе для них вирішення козачого питання пов'язували виключно зі сходженням у небуття старшого покоління. Як відверто заявив моєму знайомому один достатньо високопоставлений «силовик»: «Ви самі здохнете. Ще років 10–15 і для нас такої проблеми не буде».

Ця розмова відбулася років 5 тому, і як з'ясувалося тепер, козаче питання саме по собі не вирішується. Більш того, за останні роки відмічено значне зростання націоналістичних настроїв серед козаків і неконтрольованість цього процесу турбує російську владу. Саме у зв'язку з цим, а не з якоїсь іншої причини, була створена рада у справах козацтва при президенті РФ.

Саме у цьому контексті слід розглядати недавній візит у наші краї патріарха Кирила. Вояж на Україну, що відбувся раніше , теж мав виключно політичний сенс, але на відміну від нього, відвідини патріархом Присуду майже не висвітлювалися в ЗМІ і це не спроста. Для того, щоб дати тверді вказівки на наш рахунок священству на місцях непотрібний широкий розголос, а для того, щоб сказати козачому народу, що він всяка збігла погань, вона і ні до чого.

Давно вже наші вороги узяли на озброєння практику замовчування козачого питання. З особливою гостротою воно було поставлене на початку 90-х у нас в Ростовській області і тепер ви практично не почуєте по місцевому радіо козачих пісень, не побачите по ТБ програм, присвячених козачій тематиці.

Створюється штучний вакуум, щоб зайвий раз козаки і козачки Дону не замислювалися хто вони такі і як так трапилося, що, будучи законними господарями Присуду, вони нічим не володіють, а їхній голос нічого не означає.

У Москві добре знають, що багато прихильників відродження козачої держави пов'язують свої надії з послабленням і розпадом Росії. На користь влади хоч якось загальмувати розвиток козачого національного руху. Їхній інтерес в тому, щоб до доленосного моменту він підійшов непідготовленим. Від себе скажу, що Росія тут дуже ризикує. Її шагренева шкіра скорочується і без нашої допомоги.

Ситуація давно дозріла, і нерозумна завзятість Росії веде лише до відомих результатів. Адже ми все одно доб'ємося свого. І дуже може бути, що все те, що може, але не хоче дати козакам Росія, ми отримаємо з інших рук».



(ПРИСУД КОЗАЧИЙ — земля призначена Богом (присуджена) у вічне козаче володіння)


КАВКАЗ ЦЕНТР

понеділок, 26 жовтня 2009 р.

Опонентів кандидата Тимошенко побили і здали в міліцію


Групу студентів київських вузів, які 24 жовтня 2009 р. намагалися взяти участь у мітингу з нагоди висування Тимошенко в кандидати в Президенти, побили люди в чорному з беджами „БЮТ”.


Більше сотні опонентів Тимошенко поблизу будинку консерваторії намагалися висловити ставлення до перспективи обрання Тимошенко президентом. Зокрема, вони тримали гасла, які критикували Тимошенко та її прибічників.

Учасники цього пікету були побиті, у них відібрали плакати, листівки та прес-релізи, які ті планували роздавати представникам преси. Мілція, яка появилася пізніше не захистила постраждалих, навпаки – нападники „передали” їх міліціонерам.

За словами Олександра Тищенко, одного з учасників протесту проти висування Тимошенко, «як тільки ми розгорнули перший плакат, юліанські штурмовики накинулися на пікет. Першими повалили на мокрий асфальт дівчат з КПІ, потім дісталося хлопцям з Могилянки. Усе відбулося за лічені секунди. Ми кликали журналістів і вимагали, щоб ці бойовики показали свої посвідчення. Один з „охранки” Тимошенко сказав, що після перемоги Юлі нам світить «вовчий квиток»."

Нагадаємо, що аналогічний інцидент стався під час агітаційного концерту „З Україною в серці” на підтримку Тимошенко у Тернополі. Тільки там побили не студентів, а дідусів та бабусь із „Братства УПА” та „Спілки репресованих і політв’язнів”.


НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ

неділю, 25 жовтня 2009 р.

Відкриття пам’ятника Гонті у Христинівці

24 жовтня, у райцентрі Христинівка, що на Черкащині, відкрили пам’ятник герою українських національно-визвольних змагань, ватажку руху гайдамаків Іванові Гонті.









Більш докладно у блозі Олени Білозерської

суботу, 24 жовтня 2009 р.

Нардепа Андрія Шкіля не пустили до Папи Римського


Під час візиту Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко до Ватикану трапився характерний для сучасної України випадок. Народного депутата від фракції БЮТ не пустили на заплановану офіційну зустріч українського прем'єра з Папою Римським Бенедиктом XVI і виставили його за двері. Справа в тому, що в списку делегації не було імені Андрія Шкіля і депутат добре про це знав. Проте звиклий в Україні до депутатської вседозволеності Шкіль вирішив, що і у Ватикані він може ногою відкривати будь-які двері, які трапляються на шляху депутата. І уявіть собі рівень його обурення, коли з’ясувалося, що Ватикан – це не Україна.


В списках імені Андрія Шкіля не було і, напевно, не мало бути, але хіба це колись зупиняло наших нардепів, коли дуже чогось хочеться? Особливо це стосується тих депутатів, які не одне скликання упиваються владою, котру дає їм депутатський мандат. Шкіль знав, що його немає в списках, але хіба це має бути проблемою. Папа ж, напевно, все життя мріяв познайомитись з політиком з України, який одночасно носить бороду Лева Давидовича Троцького і українську вишиванку під піджак.


Папська охорона, перевіривши те, що Андрій Шкіль є самозванцем і зайвим під час прем’єрського візиту, ввічливо попросила бютівця не прориватись до Папи, що дуже обурило нардепа, який ним став не за прямим народним обранням, а за партійним списком. Тоді прийшлось папській охороні виставити депутата за двері.


Подальша доля Андрія Шкіля на вулицях Риму – невідома. Можна припустити, що він взяв хорошого італійського вина і з горя й від образи на весь католицький світ напився до депутатських чортиків.

Стопком

Сатана править бал: сектанти Швеції дозволили одностатеві «шлюби»


«Шведська лютеранська церква» дозволила одностатевим парам брати «шлюби». Як повідомляє The Local, рішення прийняте на запит ради «церкви».


Відзначається, що тепер у «весільну церемонію» содомітів будуть внесені деякі зміни. Зокрема, даючи шлюб парі збочених нелюдей, замість слів "чоловік і дружина" сектантський шаман скаже «подружжя, що вступає у шлюб».


Швеція стала однієї з перших країн у світі, де шлюби сексуальних збоченців «благословляються» головною «церквою» країни.


Блог Олександра Білецького

пʼятницю, 23 жовтня 2009 р.

«Українську армію знищують навмисне!»

22 жовтня в приміщенні Центру національного відродження відбувся Круглий стіл на тему: «Проблеми обороноздатності України: український погляд». Захід проходив у рамках Програми експертного обговорення «Національна безпека: український погляд».

Організаторами круглого столу виступили Українська Інформаційна Служба та Інститут Національного Державознавства

Доповідачами були Олександр Палій, експерт Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України, Олександр Галака, екс-начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Володимир Цибулько, політолог, Дмитро Панько, директор Агентства Стратегічних Досліджень, Борис Кожин, віце-адмірал ВМСУ, Юрій Юрчина, заступник голови правління Центру воєнної політики та політики безпеки, Андрій Левус, керівник Української Інформаційної Служби. Модератором Круглого столу виступив Михайло Ратушний, голова правління Інституту Національного Державознавства.На Круглому столі було обговорено стан Збройних Сил України, проблеми реформування ЗСУ, оборонна політика держави в контексті нових викликів та позиції кандидатів на посаду Президента України щодо проблем зміцнення обороноздатності країни.

Експерти зійшлися в тому, що стан Збройних сил можна характеризувати як катастрофічний, українська армія на даному етапі є не готовою вирішувати завдання захисту України від внутрішніх та зовнішніх загроз, в когорті яких основне місце посідає Росія.

Увагу доповідачів було сконцентровано не лише на мізерному фінансуванні ЗСУ, але й на проблемі підготовки резерву (за словами В. Цибулька, в Росії таку функцію покладено, зокрема, на козацтво), на проблемі престижності служби в армії, соціальних пільг, житла, гальмування процесів вступу до євроатлантичної системи колективної безпеки (НАТО) тощо.

Основною причиною такого жахливого стану українського війська експерти називають політику керівництва України, за винятком хіба що Президента В.Ющенка. За словами директора Агентства Стиратегічних Досліджень Дмитра Панька, політика діючого уряду може призвести до того, що невдовзі в країні не буде армії як такої.

"Тимошенко свого часу заявила, що для переходу на контракту армію нам потрібно всього лише 5 місяців і 60 млн. грн, тоді як в США процес переходу армію на професійну основу тривав 15 років! Про який ще прояв непрофесіоналізму уряду можна говорити? Мені задється, що така політика спрямована на свідоме знищення армії", - наголосив експерт.

"Однією з причин такого стану наших ЗСУ є те, що в України нема чіткої стратегії і бажання приєднатися до однієї з систем колективної безпеки, що дозволило б модернізувати нашу армію за стандартами одного з військових союзів. У нас зараз нема прийнятих стандартів, під які треба підганяти наше озброєння!", - наголоисв віце-адмірал ВМСУ Борис Кожин.

За словами експерта Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України Олександра Палія, в ситуації, коли українська армія не може з об’єктивних обставни гарантувати територіальну цілісність країни, ми повинні добиватися від провідних держав, в першу чергу – США, гарантій виконання положень Будапештської угоди, а також вимагнати подібних гарантій від блоку НАТО.

"Але в першу чергу ми повинні вирішувати питання, які торкаються політичної площини. Без патріотичного керівництва нам неможливо буде виконати окреслені задачі. Отже, в першу чергу ми маємо привести до влади реальних, а не декларованих патріотів", - підсумував О. Палій

Національний Альянс

«Хасиди нас ґвалтують і відлітають до Ізраїлю»


Українська жіноча організація Femen вимагає від спецслужб захистити жительок Умані від домагань паломників-юдеїв. «Хасиди вважають повіями всіх, хто носить короткі спідниці. Факти зґвалтувань хасидами українок не набувають розголосу», - скаржаться активістки Femen. Про це пише журналіст Шімон Брімон на порталі IzRus.co.il.


«До нас звернулись троє свідків з Умані, котрі розповіли про випадки сексуальних домагань зі сторони хасидів під час паломництва», - заявила порталу голова жіночого руху Femen Ганна Гуцол. З її слів, уманьські жінки щоразу під час напливу юдейських паломників зіштовхуються з їх «неадекватною» реакцією на звичний в Україні стиль жіночого одягу. «Короткі спідниці викликають у них думки, ніби всі місцеві жінки – повії», - відзначила Гуцол.


Місцеві мешканки розповіли їй, що вечорами бояться ходити містом через страх перед нападами євреїв. Мер Умані навіть звернувся до жіночої половини міста із закликом одягатися скромніше під час паломництва хасидів.


Рух Femen зажадав від Служби безпеки України (СБУ) розібратися в ситуації з сексуальними домаганнями хасидів. «Наплив представників ортодоксальної форми єврейської релігії, з особливостями культури і поведінковими стереотипами, тягне за собою певні загрози. Замість того, аби урезонити гостей, місто йде їм на поступки, ймовірно, мотивуючись прибутками від такої кількості приїжджих», - йдеться в заяві жіночого руху.


Представниці руху Femen нарікають: «Аби бути впевненими в безпеці дочок, батькам доводиться одягати їх в одяг «під хлопчика». Жінки вже не можуть вільно гуляти вулицями міста – вони, як злочинниці, повинні сторонитися гостей і сидіти вдома». Найголовніша претензія феміністок до хасидів носить вже кримінальний характер: «Часті факти домагань, нападів і навіть зґвалтувань хасидами українок не набувають розголосу і не розслідуються на догоду псевдо-толерантності та релігійній терпимості».


Гуцол вважає, що завдяки всьому вищевказаному складається вибухонебезпечна ситуація, яка розігріває радикально-націоналістичні та антисемітські настрої. Тим не менш, вона підкреслила, що її звернення до СБУ не пов’язане з якимось упередженим ставленням до євреїв, а має на меті лише захистити місцевих жінок.

Стопком

четвер, 22 жовтня 2009 р.

Коліївщина повертається

У суботу 24 листопада о 14:00 у м. Христинівка Черкаської області за ініціативи керівництва міста відбудеться відкриття пам’ятника видатному Вождю національно-визвольної боротьби українського народу проти недоторканих чужинських виродків уманському сотнику Івану Гонті.


Іван Гонта спільно з Максимом Залізняком у другій половині ХVIII століття очолили Коліївщину - яскраву сторінку вітчизняної історії, про яку й досі лякаються згадувати недоторкані паразити всіх рівнів.

За словами поважних експертів щороку зростаюче зацікавлення трудящих, селян, військових і молоді практичними аспектами Коліївщини свідчить про актуальність і нагальність ефективної нейтралізації ворогів народу в умовах екстремістської українофобської ліберальної тиранії.

Як відомо, Коліївщина розпочалася навесні 1768 року магічним ритуалом освячення ножів у Мотриному монастирі в Холодному Яру на Черкащині.

Творчою вершиною Коліївщини стало взяття Умані 10 червня 1768 року, коли протягом трьох діб люті і безжальні гайдамаки вирізали до 60 000 паразитів разом із сім’ями.

Народний оглядач

середу, 21 жовтня 2009 р.

Чому Яценюк люто ненавидить вояків ОУН-УПА?


16 жовтня 2009 року під час дискусії в програмі “Велика політика з Євгенієм Кисельовим” самопроголошений “рятівник країни” – Арсеній Яценюк, очевидно, за нашіптуванням своїх московських політтехнологів, вдався до цинічних маніпуляцій щодо проблеми визнання Української Повстанської Армії.


З метою забалакати тему відновлення історичної справедливості щодо борців за державну незалежність України, Арсеній Яценюк цинічно ввів в оману аудиторію заявою про те, що УПА не потребує визнання, бо це питання вже вирішене Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Цей потішний генерал невидимого "фронту" у своїй полум’яній промові а-ля Лєв Троцький послався на статтю 6 Закону, в якій учасниками бойових дій визнані "вояки Української повстанчої армії, які брали участь у бойових діях проти німецько-фашистських загарбників на тимчасово окупованій території України в 1941-1944 роках, які не вчинили злочинів проти миру і людства та реабілітовані відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".

Годі видумати більше блюзнірство у ставленні до вояків Української Повстанської Армії та підпільників Організації Українських Націоналістів. Адже Яценюк цинічно послався на статтю, під дію якої, по суті, не підпадає жоден вояк ОУН-УПА. Жоден український повстанець, який до 1944 року зі зброєю в руках воював проти німецьких окупантів, не склав зброї з приходом окупантів московських. В історії не зафіксовано випадків, коли хоча б найменший військовий підрозділ – боївка, тим більше рій чи чота перейшли на бік червоних "асвабадітєлєй". Вояки ОУН-УПА зі зброєю в руках вели боротьбу проти кремлівських агресорів аж до початку 1960 років. Навіть діти та жінки, які допомагали повстанцям і потрапляли до рук большевиків після 1944 року, не підпадають під дію Закону, на який послався Яценюк. Усі вояки, що потрапили у московсько-большевицькі лабета, були піддані нелюдським катуванням, пройшли пекло концтаборів ГУЛАГу, на десятиліття були позбавлені громадянських прав, а їхні родини виселені на сибіри. І сьогодні борці за державну незалежність України не визнані і не вшановані постсовєтською владою незалежної України.

Арсеній Яценюк для визнання вояків ОУН-УПА нічого не зробив, навіть перебуваючи на посаді голови Верховної Ради. Очевидно, у нього інші герої, про яких Яценюк під час передачі промовчав. Так згідно із тим самим Законом "Про статус ветеранів війни…", на який посилається Яценюк, учасниками бойових дій визнано: "військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, а також колишніх бійців винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших осіб, які брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп та інших незаконних формувань на території колишнього Союзу РСР і стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час виконання службових обов'язків у цих батальйонах, взводах і загонах у період з 22 червня 1941 року по 31 грудня 1954 року". Тобто нинішня українська держава надає значну соціальну підтримку карателям, які майже 10 років після закінчення ІІ Світової війни зі зброєю в руках боролись з українськими повстанцями та знищували мирне українське населення, займалися грабунком українців та ґвалтували жінок, чинили інші військові злочини. І незалежна Україна цих злочинців визнає і вшановує(!), а вони відкрито хизуються своїми "подвигами".

Арсеній Яценюк у своєму антиукраїнському проекті, який він чомусь називає "Україна", саме цих нелюдів називає героями. Натомість Яценюк засуджує усіх, хто боровся за Україну проти московських окупантів та погрожує "Нюрнбергом" українцям, які піднімають питання національної справедливості. Позиція самопроголошеного "рятівника країни" – це підмальований большевизм, за яким стоїть реабілітація сталінізму та заперечення права українців на відновлення своєї історичної пам’яті, встановлення історичної та національної справедливості. Не дивно, що гасла Яценюка співпадають з гаслами Сталіна 70-ти літньої давності. Іосіф, як і Арсеній, виступав за "продуктивне село" (колективізацію та Голодомор), "нову індустріалізацію" (концтабірну працю в’язнів ГУЛАГу), "здорових і освічених людей" (навчених прикладом Павліка Морозова). Попередник Арсенія здійснив геноцид української нації. Наступник Іосіфа намагається накинути "проект", в якому також немає місця українцям.

Віримо, що українці дадуть належну відповідь усім, хто заперечує їхнє право боронити вільне життя у своїй, Богом даній країні, як це робили Українська Повстанська Армія та Організація Українських Націоналістів.

АРАТТА

вівторок, 20 жовтня 2009 р.

Кремль продовжує перекидання військ до кордону з Україною

Днями жителі гарнізонного міста Шаталова в Смоленській області були ознайомлені з розсекреченою директивою міністра оборони Росії під номером Д-011 про передислокацію 47-го розвідувального авіаполку на український кордон до Вороніжа.

Авіаполк повинен увійти до складу семитисячної авіабази.

Ні російське міністерство оборони, ні командування гарнізону ніяк не коментують ситуацію. Відеозйомки в містечку суворо заборонені.

Перекидання військ до українського кордону здійснюється несподівано і настільки швидкими, незрозумілими в мирний час темпами, що у Вороніжі нічого не встигли підготувати для прийому авіабази.

За наказом командування до Вороніжа переїхали тільки офіцери, без сімей. Шаталовські льотчики не уявляли, в яких жахливих умовах вони опиняться на новому місці служби. Їх навіть не вийшов зустрічати командир бази.

Льотчиків привезли і показали казарму — голі ліжка, навіть матраців немає. Інших льотчиків загнали в санчастину, де немає ні стелі, ні підлоги», передають російські ЗМІ.

partizan.net.ua

Росіянин і колишній воїн УПА: я пишаюся, коли мене називають бандерівцем


83-річний Володимир Чермошенцев, колишній упівець, каже, що пишається своїм минулим і ніколи б не зрадив тих, з ким "разом хліб їв".

Росіянин за національністю, українець – за власним бажанням, 83-річний Володимир Чермошенцев майже півстоліття приховував правду про своє життя.


Іще підлітком він став вояком УПА. Для цього навіть "накинув" собі два роки.

Володимир Чермошенцев народився на Поволжі. У 33-ому – під час страшного голоду – хлопцеві було 6 років. Рятував степ – їли мишей, ящірок. Батька, який намагався захистити своє майно, вбили на очах у хлопця.

Володимир Чермошенцев згадує: "Большевики убили. Они пришли, забрали все, даже, что было в печи – из печи вынимали, ну он стал сопротивляться".

Хлопець із тіткою та матір'ю вирішили втекти до України. Та замість ситого краю побачили страшне – голод.

Оселилися у родичів з Бахчисарайського району. 42-го Володя йшов Сімферополем, коли фашисти гнали колонну молоді на вокзал. Схопили і його. Вивезли до Німеччини.

Втік, сховався у собачій будці, де жила вівчарка з цуценятами. Кілька днів просидів там, їв разом із собаками. Фашисти схопили підлітка аж біля Дубного.

Знову збиралися відправити у табір, та полонених звільнили українські повстанці. Володимира, який розмовляв винятково російською, хлопці з УПА прийняли за шпигуна. Спочатку підліток дістав стусанів, потім його довго розпитували "хто і звідки". Зрештою повірили, і командир Дубенської сотні УПА Юрій Чуйковський взяв його своїм ординарцем.

Володимир Чермошенцев каже: "Воевала УПА со всеми, кто пришел на Украину не с добром. С советскими войсками не воевали, потому что это ж армия – что с ней сделаешь, а с НКВДистами воевали.

Під час одного такого бою НКВС і схопили Володимира. Катували, вибиваючи інформацію про решту бійців. Поламали ребра, вибили зуби.

Володимир Чермошенцев ділиться: "Вот пальцы, видите, откусанные, вот, вот так вот взял щипцами, сколько сил было, столько и кусал. Где хто находится? Как же я могу сказать, я с ними хлеб ел – я могу сказать, где они, что они? Лучше смерть!"

Володимирові знову вдалося втекти. Добіг аж до Криму, до матері, яка вже кілька років оплакувала сина. Та невдовзі хлопця знову затримали - за крадіжку винограду та ухиляння від служби в армії його посадили на 10 років. Про те, що був в УПА, не дізналися. Інакше – розстріляли би. Аж до смерті Сталіна Володимир валив ліс у Кіровській області.

Володимир Чермошенцев каже: "Я ничуть не жалею, я даже доволен, что я попал в УПА. Потому что отца убили – раз, голодовка, голод – два. Ничего хорошего я не видел при советской власти".

Коли Україна стала незалежною, Володимир Чермошенцев одним із перших заявив, що готовий розповісти правду про УПА. За його спогадами навіть написали книгу.

"Я клятву дал любить Украину, украинский народ. Я даже горжусь, когда меня называют бандеровцем. Да! Это же бандеровец, не хто-нибудь, не какой-то, понимаешь, за кого-то, а за Украину!", каже Володимир Чермошенцев.

Детальніше про росіянина-упівця в сюжеті ТСН .

пʼятницю, 16 жовтня 2009 р.

Всеукраїнський тур зрадників “З грошима в кишені”



Багато в кого ця подія викликала шок, розчарування і злість. Здавалось би звичайний піар-хід, але факт участі у ньому ТАКОЇ кількості зірок, половина з яких на минулих виборах підтримувала інших кандидатів, дуже змінює ситуацію. Розумним людям, які вміють рахувати, зрозуміло в яку кругленьку суму це обійшлось прем'єрці. Порахували? Я вам допоможу - 50 млн.дол. ("Водночас, одразу декілька столичних продюсерських агентств, як пише "Сегодня", зійшлися на одній цифрі витрат на тимошенківський концертний тур - 50 млн дол (для порівняння - цієї суми вистачило б на 100 000 ампул хронічно дефіцитного у наший країні препарату куросурф, необхідного для врятування життя недоношених дітей). "Це і гонорари артистам, і переїзди, й інші витрати. Ніхто з найнятих поп-зірок безкоштовно не працює. Якщо виходити з того, що артисти дадуть 40-50 концертів, то вони обійдуться в середньому в 1 млн. доларів на людину. Тіна Кароль і Могилевська - 800 тис дол- 1 млн дол, Руслана і Пономарьов - 1 млн дол. Потап і Настя на контракті у М1 Баграєва, але їх також навряд чи образять, і десь до мільйона "зелених" вони піднімуть", - розповів один із продюсерів."). А тепер згадайте, що на дворі фінансово-економічна криза. Правда, виникає багато запитань? Організатори ж б'ються в груди кажучи, що всі ці зірки співають безкоштовно, «за спасибі». Ну що тут такого - хочеться їм співати, люблять Україну (дарма, що українською не спілкуються)... Що ж - може хтось й повірить. Співчуваємо цим наївним оптимістам.

Але повернемось до учасників. Отже, Пономарьов і Руслана в 2004 були затятими прихильниками Ющенка, і навіть близькими друзями родини. Але як і інше оточення Президента - зрадили. А от Могилевська клялася, що буде до кінця з професором. За нього ж надривали голос Білик та Ані Лорак (її любов до грошових мішків ми вже знаємо). Що ж до інших, то, мабуть, їх логіка - чом би не заробити... Співи-співами, а агітація на концертах це вже удар нижче пояса. Навіть суто з моральної точки артист не має права користуватись любов'ю своїх фанатів заради особистих цілей, а тим більше чужих і політичних. Завдяки ним Тимошенко раптом стала "сексапільною", "прекрасною мамою", "харизматичною", "найскромнішою", "найддобродунішою" і ще бозна-якою...

Чи виграє леді з косою від цього цирку? Мабуть ні, бо подібні концерти вже не мають колишнього впливу на виборців, та й більшість виборців - люди у віці, які скоріш за все на нього не потраплять. Негативу додає й розчарування фанатів у своїх кумирах, адже тепер всім зрозуміло, що вони далеко не святі. Завтра ми їх легко можемо чекати на концерті типу "Я люблю тебя Малороссия". Думаєте ні? Почекайте:) Гроші роблять дива...і моральних уродів. Сама ж Тимошенко показала народу куди поділися гроші МВФ - себто на її передвиборчу кампанію. І доки наївні громадяни будуть радіти концертам "месії", ВОНА далі буде ПРАЦЮВАТИ... на себе.

Іван Лендєл


Дух волі

понеділок, 12 жовтня 2009 р.

Толерація слабкості



Можливо, зараз я говоритиму непопулярні речі, але ж хтось має сказати це відверто і в голос. Нехай сказане в цій статті сподобається не всім, однак головне - що воно буде істинним. А істина робить нас сильнішими.

«Якщо ідея істинна, то вона належить всім, хто здатний її осягнути. Істинна ідея не може бути новою, оскільки істина не є продуктом людського розуму. Вона існує незалежно від нас, і все, що ми повинні зробити - це постаратися зрозуміти її». (Рене Генон)

Однією з найбільших проблем нашого суспільства, яких на перший погляд не помітно, однак які, натомість, є причиною більшості наших негараздів, є толерація слабкості. Не так фізичної, як духовної. Я маю на увазі лінь, страх, байдужість, слабкодухість, заздрість, хтивість, марнославство тощо. Нам не згадують про наші недоліки, не змушують з ними боротись, взамін отримуючи нашу підтримку та мовчазну згоду на право ЇХ мати ці ж самі недоліки і бути віддзеркаленням суспільства - начебто представляючи наші інтереси. ВОНИ мають всі наші чесноти і недоліки, а що чесноти нині не у фаворі у народу - то вони не притаманні і нашим обранцям. НИМИ керує страх, тому ЇМ вигідно, аби ми деградували - так ми є слабшими, а отже, безпечнішими для НИХ. ВОНИ - нікчемні пігмеї, що швидко плодять собі подібних.
Раніше ВОНИ не могли пройти природній відбір - і помирали ще в дитячому віці. В ті часи, коли над усе цінувались хоробрість, мужність, вправність, наполегливість та фізична сила, кожен, хто не мав цих якостей, автоматично ставав здобиччю спершу диких звірів, а згодом - диких племен чужинців. Спершу ЇХ просто фізично знищували, а потім почали перетворювати на рабів. Можливо, саме це і дало початок культу слабкості, адже раби отримали страх, а рабовласники - лінь. Завдяки людському розуму ми, начебто, зуміли обдурити природу, і слабкі вже не вмирали одразу. Однак, на жаль, це призвело до появи ще глибших проблем. Для поповнення дешевої робочої сили рабовласники змушені були здійснювати нові завоювання, підкорювати все нові і нові народи. Для утримання в покорі завойованих народів їм нав'язувалась окупаційна адміністрація. Так було зламано первинний принцип формування влади - коли плем'я саме обирало свого вождя - кращого з кращих. Для того, щоб стати керівником, вже не обов'язково треба було бути мужнім, сміливим, сильним. Інколи достатньо було догодити і підлеститись до імператора або його підлеглих. Найкраще ж догоджати вміли самі раби. Так, використавши таку слабкість імператора, як марнославство, ВОНИ могли отримати певну владу. Але свідомість їхня залишалась рабською. І, отримавши цю владу, ВОНИ вже думали не про те, як ефективно виконувати свої обов'язки, а про те, як створити видимість їх виконання. Так з'явилась корупція та зловживання владними повноваженнями.
Щоб надалі залишатись при владі, ЇМ необхідно було заручитись підтримкою більшості населення. Таку підтримку ЇМ вдалось отримати, потураючи слабостям народних мас. ВОНИ переконали народ у тому, що йому більш не треба думати, за нього подумають провідники, що всі люди мають бути в усьому рівними, тому необхідно просто «не висовуватись», а задовольнятись тим, що тобі дадуть «мудрі керівники». Так виникла сучасна «демократична» форма правління. Сьогодні рівень виродження суспільства досягнув тієї межі, при якій у «пересічного громадянина» слава викликає не повагу та захоплення, а заздрість, чесність викликає подив, хоробрість викликає страх, а культура, любов до прекрасного - зневагу.
Але для чого ЇМ потрібна ця влада? Для того, аби, використовуючи свої вроджені здібності до управління, примножувати достаток, збільшувати чисельність, розвивати культуру та обороняти всі здобутки своєї нації? Сумніваюсь...
Влада ЇМ потрібна для того, аби вгамувати свої комплекси неповноцінності, страхи та заздрість до тих, хто дійсно має природжений талант до управління.
Погляньмо на інші країни світу - адже при всій своїй зовнішній привабливості, за «тональним кремом» цивілізованості, благополуччя та демократії країн Європи та Північної Америки, ховаються ті самі проблеми, що маємо ми. А свій «тональний крем» вони виготовляють з нашої сировини - тому й поширюють свої «демократичні цінності» на весь світ - завдяки створеному НИМИ ж процесу глобалізації. ВОНИ фінансують громадські організації, що говорять та роблять речі, які ЇМ вигідні. ВОНИ дають нам гасла та ідеї, які розкладають наше суспільство. ВОНИ пропонують нам моделі управління державою, які можуть призвести до зникнення самої держави в принципі.
І сьогодні виявами діяльності такої влади є, на перший погляд, благородні речі. Наприклад, соціальні гарантії та пільги. Це перше і найголовніше джерело будь-якої корупції. Це - механізм формування цивілізації трутнів і гноблення здорових сил у суспільстві. Для того, аби фінансувати всі ці соціальні програми, встановлюється надзвичайно високий податковий тиск в першу чергу на малий та середній бізнес. Це, як наслідок, призводить до ухилення від сплати податків та виникнення тіньової економіки. Для існування тіньової економіки доводиться платити контролюючим органам в обхід держави. Так виникає корупція. Більше того, там, де існують пільги - виникає можливість зловживань через перерахунок коштів на забезпечення «позитивної дискримінації» - адже надану пільгу ніколи не можна точно оцінити в грошових одиницях. Так виникають «відкати». А вся ця «соціалка», насправді, ніколи не доходить до цільової категорії населення.
Та навіть, якщо розглянути теоретичну ситуацію, коли соціальні програми дійшли до своєї цільової аудиторії. Чи принесе це їм користь? Однозначно - ні! Цим держава створює ситуацію, коли вигідніше відноситись до «пільгової категорії населення». Якщо ти маєш посвідчення чорнобильця, сироти чи інваліда - ти менше платиш за квартиру, за проїзд, безкоштовно навчаєшся на престижних спеціальностях у престижних ВУЗах (навіть не маючи відповідних знань та здібностей), отримуєш підвищену стипендію, фінансову допомогу від держави... і зовсім не обов'язково дійсно бути сиротою, чорнобильцем чи інвалідом. Ось іще одне джерело корупції... Однак, якщо ти купуєш собі таке посвідчення, ти не просто робиш аморально і протизаконно - ти даєш установку вищим силам - і вони реалізовують записане у посвідченні - ти стаєш або сиротою або інвалідом...
Справжнім же сиротам та інвалідам ці пільги образливі. Сама їх наявність говорить про те, що держава вважає цю категорію громадян занадто нікчемними, щоб, наприклад, навчатись на рівні з іншими дітьми, або заробляти стільки ж, скільки звичайний працівник. Цим держава ніби нагадує про те, про що ці люди думати не хочуть - про їхнє горе, і позбавляє бажання змагатись за гідне життя в здоровому суспільстві. І вони не змагаються - переважна більшість складає руки і живе за рахунок державних ін'єкцій. Вони звикають, що хтось їм зобов'язаний дати, і для цього їм достатньо просто існувати. При цьому значна частина починає деградувати ще більше - шляхом вживання алкоголю, тютюну, наркотиків або просто - шляхом самогубства.
Те саме стосується різноманітних благодійних організацій та вуличних жебраків. Я розглядаю ці два явища разом - адже вони мають спільну природу. І перше, і друге ґрунтується на одному з найнижчих людських почуттів - на жалості. Це останнє почуття, яке йде після ненависті, презирства та огиди. Однак деякі спритні ділки зуміли, експлуатуючи його, створити вигідний бізнес.
Що змушує дорослу людину з достатньо високим рівнем інтелекту давати гроші чоловіку з пропитою фізіономією та перегаром на пів квартала «на хліб»? При тому, що ця людина точно знає, який «хліб» купуватиме така людиноподібна істота... Невже якийсь благородний порив? Почуття відповідальності за долю людства? Та ні, тут, швидше за все, свою роль грає бажання возвеличити себе в своїх очах. Заспокоїти той самий свій комплекс неповноцінності і підтвердити для себе, що є ще більш неповноцінні, ніж він сам. Але таким жестом ці «благодійники» не вирішують проблему, а лише поглиблюють її. Вони фінансують «робочі місця» працівників соціально-непотрібної сфери - від «акторів-виконавців», до «режисерів-постановників» та «продюсерів», які, зазвичай, залишаються в тіні від людських очей.
Більшість благодійних організацій працюють за тою ж схемою, з єдиною різницею - від їхніх «працівників» не смердить.
Почуття жалості так само безсоромно експлуатує і наша політична псевдо еліта. Досить лишень жалібно та слізно розповісти жахливу історію про те, як безсердечно та несправедливо тебе звільнили з посади прем'єра, як тобі заважають працювати злі тьоті та дяді, як тебе отруїли ворожі спецслужби або як тебе хотіли «пристрелити» яйцем «божевільні» націоналісти - як електоральні симпатії до кандидата стрімко зростають! І можна вже зовсім не розповідати про те, що, в принципі, існує ще й якась там передвиборча програма і історія невиконання попередніх передвиборчих обіцянок... кого це цікавить, якщо «дитятко плаче», що його назвав негарним словом мер Ужгорода... треба його «заколисати» своїми голосами...
Однак батьки знають, якщо виконувати всі забаганки свого чада - воно вилізе вам на голову і ще й ноги звісить! Тому робити подарунки необхідно не через жалість, а за сумлінну поведінку, за успішне виконання домашніх завдань та гарні оцінки.
Ще хотів згадати про питання толерантності та ґендерної рівності. Чому всі західні фонди підіймають ці питання та фінансують проекти, спрямовані на вирішення проблем, яких саме в нашій державі де-факто не існує?
Україна - одна з не багатьох держав, в яких існує максимальна гармонія у стосунках між чоловіком та жінкою. Так склалось історично. Ми ніколи не мали інквізиції, що спалювала жінок на вогнищах, не продавали жінок на ринку, не видавали жінок заміж при народженні. Ми - єдина в світі країна, де дівчина мала право засватати хлопця, що відобразилось і в народних традиціях. Про українських дівчат ходять легенди по всьому світу - як про непереможне плем'я амазонок. Традиції матріархату глибоко вкорінені в нашу свідомість, наш побут і пронизали все наше життя. Насправді, жодна українська жінка не має реальних, а не надуманих, проблем через свою стать. Якщо жінка - професіонал у своїй справі - при бажанні вона зробить успішну кар'єру. Ми бачимо чимало жінок на ключових посадах у державі - як на найнижчому, так і на найвищому рівні.
Те саме стосується ставлення українців до представників інших націй, інших політичних поглядів та інших віросповідань. Всі ми завжди нормально уживаємось тисячі років, і проблеми виникали виключно у вигляді відповіді насильством на насильство з боку якоїсь конкретної етнічної чи релігійної групи. То чому ж нас із усіх сил намагаються переконати, що ми таки маємо ці проблеми?
За розмовами про толерантність та ґендерну рівність, насправді, відбувається спроба протиставити та посіяти ворожнечу між націями, віруючими, статями, реалізуючи принцип «розділяй та владарюй». Нам намагаються довести, що з жінки треба зробити чоловіка, в той час, коли насправді чоловіків необхідно робити з самих чоловіків... суспільство, що збудоване з несправжніх чоловіків та несправжніх жінок - слабке суспільство.
Отже, висновок. Нас хочуть зробити слабшими. І роблять. Цілеспрямовано, впевнено, систематично. Давайте чинити організований опір таким діям, поки ще є кому його чинити... а найкращий захист - це наступ.
Соціальні програми держави мають бути спрямовані на розвиток, а не на деградацію. Створив здорову родину - отримай в подарунок житло. Народили здорову дитину - отримай рахунок на її ім'я. Ведеш здоровий спосіб життя, не вживаєш ніякої гидоти, займаєшся спортом та громадською діяльністю - отримай премію! Бути здоровим та активним має бути вигідно.
Жебрацтво необхідно зробити кримінальним злочином, а почуття жалості - викинути на смітник.
Громадські організації мають займатись не тими проблемами, на які дають гранти, а такими, які дійсно необхідно вирішувати негайно, на які є запит з боку громади!
Отож давайте будемо пильними - необхідно бачити саме коріння проблем - аби можна було їх вирішити. Не дамо себе ослабити!



Дмитро Сінченко


Дух волі

неділю, 11 жовтня 2009 р.

Судилище над Дем’янюком розпочнеться 30 листопада


За повідомленням ВВС, німецький суд у Мюнхені призначив початок слухання у справі українця Івана Дем'янюка на 30 листопада ц.р. Джону-Івану Дем'янюку інкримінують співпрацю з нацистами у знищенні 27,9 тис. осіб у період ІІ Світової війни (раніше ЗМІ повідомляли про пособництво Дем'янюка у вбивстві 29 тис.(!) саме євреїв(!)). У випадку обвинувального вироку суду, 89-ти літньому уродженцю України загрожує 15 років тюрми.

Сам Дем'янюк заперечує висунуті проти нього обвинувачення і, зокрема, те, що він служив у березні-вересні 1943 року охоронцем СС нацистського табору смерті Собібор на території Польщі. Він заявляє, що потрапив в полон під час боїв на батьківщині, після чого утримувався нацистами як військовополонений.

На судові слухання відведено 35 днів і процес, як очікують, продовжиться до травня 2010 року. Головний свідок обвинувачення, колишній в'язень концтабору Собібор Тома Блатт дасть свої покази в період між 19 і 21 січня.
Нагадаємо, що звинувачення були висунуті Дем'янюку 13 липня, після того, як медична комісія мюнхенської тюрми Штадельхайм визнала його достатньо дієздатним. Лікарі, однак, обмежили час допитів до двох півторагодинних засідань в день.
Родина Дем'янюка заявила, що він надто слабкий для участі у судовому процесі, оскільки хворий на рак, артрит, а також страждає захворюванням нирок.
Водночас, в Україні, зокрема у Львові, тривають протести громадськості з вимогою звільнення Івана Дем'янюка: 20 травня і 11 вересня відбулось пікетування Почесного консульства ФРН, а 22 вересня відповідне рішення ухвалила Львівська обласна рада. Львів'яни вважають, що Дем'янюк є не катом, а жертвою. Адже, у 1987 році він вже був засуджений до страти ізраїльським судом, однак, через відсутність доказів у 1993 році Верховний суд Ізраїлю зняв з Дем'янюка усі звинувачення і визнав його не винним. Тому, на думку громадсько-політичних організацій краю і обласних депутатів «справа Івана Дем'янюка є міжнародною змовою з метою дискредитації українців і України в очах світової громадськості. Адже, матеріали цієї справи сфальшовані та сфабриковані ще КГБ, а нині активно підкидаються ФСБ Росії іншим державам, що поспішно ковтають цю про вокативну наживку». До речі, львівські депутати звернулись до Президента України, прем'єр-міністра, Міністерства закордонних справ з вимогою вжити невідкладних заходів правового захисту у тому числі шляхом врегулювання дипломатичними каналами для звільнення І. Дем'янюка. Просять народні обранці втрутитись і Світовий Конгрес Українців. Львів'яни звинувачують канцлера ФРН Ангелу Меркель в антиукраїнській діяльності і вимагають припинити в т.ч. у США багаторічний морально-психологічний терор І. Дем'янюка. (Недарма, побоюючись акцій протесту у Львові, Генеральне консульство ФРН днями відкрили не на Заході, як планувалось, а на Сході України - в Донецьку).
Не погодилась з принциповою і патріотичною позицією львів'ян «п'ята колона» в Україні. Так, Український єврейський комітет (голова О. Фельдман) обурився з приводу захисту Дем'янюка, таким чином, заперечуючи рішення своїх одноплемінників з прабатьківщини і забуваючи про презумпцію невинності будь-кого до рішення суду. Не здивувала позиція Компартії, лідер якої П. Симоненко (Пітер Сіменс - ред.) взагалі вимагає розпустити Львівську облраду, як нацистську.
Антиукраїнські сили не вважають за доцільне розбиратися в суті справи, а головне навішати ярликів та діяти за радянськими штампами. А тим часом, слідство не може відповісти однозначно на ряд питань у справі Дем'янюка. Так, в Ізраїлі вважали, що Дем'янюк служив у концтаборі Треблінка. Німці стверджують, що табір називався Собібор. В США думають, що це Майданек. Проте в Польщі, де знаходились усі зазначені німецькі концтабори, заперечують факт присутності серед табірного начальства особи на прізвище Дем'янюк. Та й сам аусвайс - посвідчення, що Дем'янюк закінчив курси табірних охоронців, яке передане з Москви, є явною підробкою: відсутня дата видачі, вказаний зріст не відповідає дійсності, фотокартка складається явно з декількох частин і кріпиться різними, мало не свіжими, клеями. І все це висновки багатьох експертів - з Франції, Великобританії, США та ін. Відомо також, що німецькі нацисти, які вважали себе арійцями і зневажали інші народи, ніколи б не поставили на відповідальну посаду за знищення в'язнів концтаборів нікого іншого крім німця. А «унтерменші», до яких зараховували і українців, принаймні до 1945 року, і близько не допускались до роботи в таборах смерті. Цікаво також, що у справі Дем'янюка фігурує єдиний свідок 93-річний єврей з Канади, який перебуває в такому стані, що не впізнає по фотографіях навіть рідного батька.
А те, що закордоном не прийнято вказувати національність людини, а щодо Дем'янюка всі ЗМІ наголошують, що він є українцем, ще раз підтверджує, що справа Дем'янюка замовлена, сфабрикована, шита білими нитками і має на меті вигороджувати німців, що до кінця своїх днів мали б спокутувати вину за злочини проти людства у період ІІ Світової війни. Отож найкраще все «повісити» на інші народи, зокрема, українців. А по вулицях німецьких міст і далі вільно шкандибатимуть тисячі нацистських злочинців, до яких нікому немає діла.
«Дух волі» закликає громадськість, зокрема Одеси і Донецька, де розташовані Консульства ФРН, долучатись до акцій на підтримку безневинного глибоко літнього, хворого українця Івана Дем'янюка. Не допустимо наруги над гідністю і честю людини!
Свободу Івану Дем'янюку!


Народний оглядач

Российский офицер украл в жодинском магазине шампунь

6 октября в городе Жодино в магазине «Белмаркет» была зафиксирована кража.

Молодой человек пробовал вынести из магазина шампунь. По сведениям газеты «Наша Ніва», его остановили охранники. Преступник пытался убежать через окно, однако его схватили. Оказалось, что молодой человек – офицер российской армии, который прибыл в Беларусь на учения «Запад-2009». Дальнейшую судьбу нарушителя будет выяснять военная прокуратура.

В магазине, который находится на улице «Им. 50-летия Октября» с журналистами разговаривать отказались. Только сказали, «что писать об этом нельзя».

http://www.charter97.org/ru/news/2009/10/9/22667

суботу, 10 жовтня 2009 р.

Звернення Координаційної Ради ГО «Українська патріотична Асоціація»

Координати: вул. Ярославів вал, 9, м.Київ, 01034, Україна
Тел\ф: +38.044.279-8201 8.0673227116, 80952741704, E-mail: i_lisodid@ukr.net

7 жовтня 2009 року



Звернення
Координаційної Ради ГО «Українська патріотична Асоціація»,
яка об’єднує двадцять п‘ять українських громадських патріотичних організацій
щодо збереження міжконфесійної толерантності, національної єдності, політичної стабільності в державі та прискорення формування Української Помісної Церкви



Українське суспільство, яке тривалий період знаходилося під тиском тоталітарного і антинаціонального, формально комуністичного релігійного вірування залишається в свій основі з стереотипами свідомості, нав‘язаними минулою системою антиукраїнської пропаганди, через що перестало бути толерантним і віротерпимим, легко піддається на провокації.. Перебіг подій як в Україні так і навколо неї вказує, що з відновленням Незалежності України боротьба за її державність не скінчилася, а з кожним роком все більше загострюється. Інерція світоглядних стереотипів використовується противниками державності України застосовують будь-які методи та можливості чи найменші зачіпки для досягнення своєї мети.
Координаційна Рада ГО «Українська патріотична Асоціація» наголошує: для збереження незалежності Української держави та її демократичного розвитку між українцями має бути злагода. До цього мають прагнути влада, Церква, українська громада. Найвищим суддею в наших духовних прагненнях та потребах має бути чинне законодавство, яке визначає права та свободи кожного українця.
Розбрат в нашій українській родині потрібен нашим одвічним ворогам, які готують нові концтабори, щоби примирити нас на лісоповалах Сибіру чи в арміях «визволителів». А нам потрібна злагода й любов до українського й у першу чергу до українця. Історія дала нам гіркий урок, який ми маємо пам‘ятати й скористатися у подальшому житті. Закон окупанта – «Розподіляй й пануй» не повинен живитися вадами нашої недосконалості й викривленої свідомості. Навіть за межами України, навіть з іншим світоглядом українці залишаються нашими братами, які потребують нашої допомоги й підтримки.
У цьому контексті нагадуємо, що 1686 року Православна Церква на східних землях України опинилася під владою Московського патріархату. Невдовзі після укладання Переяславської Угоди, у 1667 р. Московський цар віддав Польщі Правобережні землі України, . Київський митрополит був позбавлений свободи діяння і впливу на свою паству. Спекулюючи на християнській єдності Московії та України у добу Гетьманщини, Москва насаджувала в Україні промосковськи налаштованих гетьманів, що постійно воювали поміж собою за булаву, проливаючи море крові, зруйнувала Запорожську Січ, що унеможливило процес державницького усамостійнення України аж до проголошення у 1917 р. ІV Унівесалу Центральної Ради.
Пізніше використовувалася теорія панславізму, як однієї з форм расизму яка розширювала межі російської імперії й пригнічували опір московському окупантові.
Сьогодні, під впливом Російської Православної Церкви, яка керує в Україні УПЦ Московського патріархату, знаходяться мільйони наших співвітчизників.
Отже, боротьба Московського патріархату за утримання Української Церкви в своєму підпорядкуванні – це не релігійна, не міжконфесійна, а політична боротьба за відновлення Російської імперії: всі розмови про канони – це фарисейське прикриття імперських інтересів, заради яких Московська церква власні релігійні канони завжди грубо порушувала, коли йшлося про повне й остаточне поневолення України.
Служителі РПЦ в Україні (УПЦ Московського патріархату), не зважаючи на церковні догми, що забороняють священнослужителям займатися політикою, але у той же час виконуючи завдання імперської ідеології нинішньої Росії щодо відновлення «єдінаго отєчества», нагородила своїм «відомчим» орденом відомого марксиста-атеїста - Першого Секретаря ЦК Компартії України Петра Симоненка; під час президентських виборів 2004 р., виставляли в церкві, поруч з іконою Богоматері портрет кандидата у Президенти України московської орієнтації - Віктора Януковича. Нещодавно в Одесі знову відбувся молебень, під час якого служителі РПЦ (УПЦ Московського патріархату) закликали парафіян підтримати В.Януковича на чергових президентських виборах 2010 р.
Нині супроти Української Державності ведуть відкриту та «підкилимну» боротьбу спецслужби московських імперо–реваншистів, УПЦ Московського патріархату, як «п’ята колона» Московського імперіалізму в Україні, численні промосковські партії та рухи в Україні: блок лівих партій – вірних прислужників Москви, російські засоби масової інформації заполонили теле - й радіоефір нашої держави.
Отже українські патріотичні та національно–демократичні сили мають спрямовувати свої зусилля не супроти руху рідновірів як окремої релігійної проукраїнській конфесії чи українського православ‘я, а зосередитися на системній праці, спрямованій на захисті Української нації та держави від внутрішніх та зовнішніх антиукраїнських політичних формувань. Маємо утриматися від будь яких зіткнень між прибічниками українського православ’я та рідновірів. Неможна допускатися конфлікту, який явно роздмухують і на який розраховують внутрішні та зовнішні вороги Української Держави з метою використати таку нагоду для подальшого знекровлення українства та приниження авторитету України у світі.
Отже, в умовах незалежного розвитку, маємо консолідуватися для створення Української Помісної Церкви, що сприятиме духовному відродженню українства та становленню національної єдності.
Дороговказом на цьому тернистому шляху для наших сучасників є ідеологічні засади діяльності ОУН і УПА, як найуспішнішого українського визвольного руху ХХ століття.
До боротьби у лавах ОУН долучалися всі українці незалежно від їх приналежності до тієї чи іншої української релігійної конфесії. На перший план чільні діячі руху українського національного опору, висувалися спроможність члена ОУН боротися за ідею здобуття Української Соборної Самостійної Держави, як вищої цінності для всіх її громадян. До ОУН залучалися всі здатні до жертовної, героїчної боротьби за Державну Незалежність України. ОУН на всіх етапах боротьби, усіма засобами, підтримувала усі гілки українського християнства. На етапі збройної боротьби з окупаційними військами гітлерівської Німеччини та СРСР, у загонах ОУН і УПА спільно воювали представники українського православ’я, католики, юдеї, мусульмани та атеїсти. Усіх їх гуртувала спільна боротьба заради досягнення великої мети – здобуття національної та соціальної свободи для всіх поневолених народів.
Позитивний досвід, накопичений ОУН і УПА маємо використати і в процесі побудови Української Держави і в ХХІ столітті.
Для уникнення можливого конфлікту поміж вірними українському православ’ю та прибічниками Об’єднання Рідновірів, збереження міжконфесійної злагоди, ГО «Українська патріотична Асоціація» до 14 жовтня 2009 року пропонує здійснити наступні кроки до порозуміння:
- Лідерам Об’єднання Рідновірів рекомендуємо підготувати до Міністерства Культури і туризму, МВС України та КМДА обґрунтовані пропозиції щодо зарахування скульптурного зображення Перуна, до переліку нерухомих пам’яток культури, що мають національне історико–культурне значення;
- Православній Церкві Київського Патріархату пропонуємо зосередити зусилля на об’єднавчих процесах та створенні Української Помісної Православної Церкви
Всі дії та акції, плани і задумки антиукраїнського та антидержавного спрямування, з якого б боку вони не з’явилися, не будуть залишені осторонь, а будуть зупинені.

Слава Україні!

За дорученням Координаційної Ради
ГО «Українська патріотична Асоціація»

Голова Української патріотичної Асоціації Ігор Лісодід
Член Центрального Проводу ОУН (д) Віталій Матяш
Українська партія Георгій Лук‘янчук
ГО Українська духовна республіка Валентина Бердник-Сокоринська
Звичаєва громада Українського козацтва Євген Петренко
Голова молодіжного крила ОУН(д) Анатолій Левченко
Заступник голови КО СОУ Фелікс Редько
Заступник голови КО КУН Володимир Манько
Всеукраїнська Ліга українських жінок Наталія Осьмак
Київська міська ОУН Анатолій Ціпко
Голова Міжнародної ліги «Матері і сестри
молоді України Галина Яблонська
ВУТ «Просвіта» Микола Оцун
Київське міське відділення ВОВ Олесь Гриб
Собор українських звичаєвих громад Сергій Смірнов
Собор українських звичаєвих громад Валентина Іванішина
Собор українських звичаєвих громад Олександр Глущенко

м. Київ, 7 жовтня 2009 року

СВАРГА

З двох зол… не обирають жодного!


Часто доводиться чути від «пересічних» українців відому приказку про більше і менше зло. Зазвичай її застосовують у контексті виборів до різних органів влади. Але чому ми сьогодні маємо вибір без вибору? Чи маємо ми цей вибір? Навіщо свідомо обирати хоч і «менше», але все ж таки «зло»? І що є тим «злом»?

Сьогодні Україна стала полігоном для змагання між двома світами - західним та східним. Західний світ упевнено перемагає, адже раніше цей полігон пролягав через території Західної та Центральної Європи, і, на сьогодні, значно просунувся на схід. А сама ця боротьба ведеться вже нашими власними руками у нашій державі. І найбільше вона відчувається під час виборів Президента.

Який же шлях обрати нашій країні? Кого підтримати в цій боротьбі? Давайте оцінимо обидві альтернативи.
1. «Західний світ». У цю категорію можна віднести такі країни, як Сполучені Штати Америки, Канада, Австралія, Швейцарія, Ізраїль, країни Євросоюзу та НАТО.
2. «Східний світ». До цієї категорії можна визначити, зокрема, Росію, Китай, Північну Корею, країни Ташкентського договору та більшість мусульманських держав.
У стародавній Індії суспільство поділялось на 5 варн: брахмани, кшатрії, вайші, шудри та «недоторканні». Брахмани презентували духовну частину суспільства - вони були вершиною суспільної ієрархії. Це були філософи, митці, вчителі та священнослужителі. На них рівнялась вся решта людності. Наступною за ієрархією були кшатрії - воїни та керівники. Вони виконували адміністративну функцію у суспільстві. Вайші - це були торговці та виробники. Шудри ж були найманими працівниками - найчисельнішою варною. Всі ці люди були корисні та потрібні суспільству - кожен на своєму місці. Дозволявся і перехід з однієї варни в іншу - у випадку вияву виняткових талантів у людини, народженої не в тій варні. Найнижчою ланкою суспільства були «недоторканні». Це були злочинці, жебраки, раби, безумці, збоченці та інші декласовані елементи. До них було заборонено навіть торкатись.
Хто ж керує Західним суспільством? Брахмани? Ні! Західне суспільство відрізняється надзвичайною бездуховністю. Церква вже давно поступилась своєю панівною роллю світському життю. Західна філософія возвеличує ницість суспільства і виводить всю мотивацію дій людини від сексуального потягу, ненависті та заздрощів. Західна культура потурає тим самим низьким почуттям і тим самим створює морально низький примітивний продукт.
Тоді, може, кшатрії? Навряд! Поняття честі, слави, героїзму вже давно знівельовано в західному суспільстві. Якщо ти маєш інтелект, силу, вроду, сміливість, це аж ніяк не гарантуватиме тобі успіх. На місце цих якостей прийшли лицемірство, пиха, нахабність, підлість, ницість, розпуста та збочення. Конфлікти вирішуються не в чесному бою - обличчям до обличчя, а кулуарно, за лаштунками - шляхом змов та зрад.
Отож, сьогодні ми маємо таку ситуацію, при якій панівною верствою західного світу є вайші. Все купується і все продається. Суспільство виробників і споживачів. Торгівлю піднесено в ранг державної політики. Головне його завдання - отримання найбільшого прибутку при найменших затратах. В жертву такій цілі приноситься все - і духовність, і культура, і мораль, і, що ще гірше - природа. Споживацьке, грабіжницьке ставлення до природних ресурсів вже призводить до невідворотних жахливих глобальних наслідків.
Хто ж керує східною «цивілізацією»? На перший погляд також схоже на вайші. Однак, тут варто вказати на певні особливості. Якщо в західному суспільстві прихід до влади тих чи інших сил відбувався в рамках законів тогочасних держав, то на сході на ці закони ніхто навіть не звертав і не звертає уваги. І прихід до влади, і її утримання там відбувається за рахунок жорстокості і неприхованого насильства. Лідери цих держав, в основному, не мають відповідної освіти та відрізняються низьким рівнем культури. Багато хто з них мав відверто кримінальне минуле. В Україні їх досі, щоправда, дещо з інших причин, називають «недоторканними». Так, цей світ, в результаті різних революційних подій, захопили декласовані елементи, які ним і керують, передаючи владу у спадок собі подібним.
То кому ж ми маємо надати владу? Торговцям, чи криміналітету, що «косить» під бізнесменів? Хто зможе краще і ефективніше керувати? За логікою, начебто, вайші, адже вони знаходяться на вищому щаблі суспільної ієрархії, ніж «недоторканні». Їхня цивілізація досягнула більшого розвитку в економіці, в науці, вона значно багатша від східної. Однак, насправді, саме тим вони і є ще небезпечнішими для світу. Їхня бездуховність розкладає людські душі, позбавляє їх сенсу існування, а споживацьке ставлення до оточуючого середовища робить непоправну шкоду для всієї планети. Не можна довіряти управління державою тим, хто апріорі до цього не здатен.
Насправді, ми маємо всі ресурси та можливості для створення правильного суспільного ладу, де найвищими ланками будуть брахмани та кшатрії. Адже ми сьогодні знаходимось у стані трансформації, де переваги ще не має жодна зі сторін. Наші душі відкриті для сприйняття істинних ідей. Ми маємо вдосталь енергії та бажання здійснити правильні зміни, в першу чергу, в собі.
З двох зол... не обирають жодного! Давайте, врешті-решт, знайдемо, або створимо й оберемо добро!

Дух волі

Єврей став міністром закордонних справ України


Кандидатуру Петра Порошенка таки пропхали на посаду міністра закордонних справ України. 240 депутатів Верховної Ради висловились «за», 200 нардепів - не голосувало, жодного не було «проти» і ніхто не «утримався». Підтримали Порошенка фракції БЮТ, «Наша Україна» та блок Литвина. Партія Регіонів та комуністи дали лише по одному голосу. Петро Порошенко відомий громадськості більше як бізнесмен. У суспільній свідомості він асоціюється з влучною назвою «Шоколадний заєць». Він є власником декількох кондитерських фабрик і, зокрема, знаної торгової марки «Рошен» (подейкують, що це його справжнє прізвище). Вважається одним з найбагатших людей України (недарма Сергій Ратушняк нещодавно заявив, що всі олігархи в Україні євреї).
За освітою Петро Порошенко дійсно економіст-міжнародник. Але після закінчення факультету Міжнародних відносин Київського Національного Університету 20 років тому, він жодного дня не працював по спеціальності. Отож, втратив кваліфікацію, не набувши практичного досвіду.
Політичні переконання Петра Порошенка впродовж десяти років змінювались діаметрально протилежно. То він входив до керівництва СДПУ(о) - «обрізаних» як кажуть в народі, то був одним з лідерів партії Регіонів (зверніть увагу - обидві партії є антиукраїнськими за суттю). То очолює виборчий штаб кандидата у Президенти Віктора Ющенка і стає одним з керівників «Нашої України». Такі метаморфози не викликали б поваги до жодного політика. Але для «любих друзів» це не береться до уваги.
Згадується, коли після успішної виборчої компанії Ющенка, Петро Порошенко між іншим заявив, що він дуже пишається, що його діти вдома і повсюдно розмовляють російською мовою!
То ж чого можна очікувати від нового міністра закордонних справ України? Очевидно всього, що завгодно. Тільки не принципової державницької проукраїнської позиції. Невже у Президента настільки малий кадровий вибір?

Дух волі

пʼятницю, 9 жовтня 2009 р.

Примара близької війни

Перед началом каждой войны, в обществе есть немало тех, кто не верит в ее вероятность. "Все это ерунда! Этого не может быть", – так говорят они. Но грохот взрывов и выстрелов вскоре заставляет их изменить свою точку зрения.

"Война с Украиной начнется в ближайшее время" – листовками такого содержания недавно был обклеен Севастополь от имени российского политэмигранта профессора Михаила Хомякова.

Несмотря на грозные предупреждения, украинские обыватели – от шахтера до исполняющего обязанности министра обороны Украины – не верят в такие перспективы.

Зато в российскую угрозу для Украины верят западные обозреватели. Швейцарская газета Neue Zurcher Zeitung отмечает нарушения Россией международного права, прямые угрозы Москвы Киеву – такие же, как и в отношении Грузии накануне российского вторжения.

Также не скрылась от внимания иностранных обозревателей массовая выдача российских паспортов в Крыму, как и в Абхазии и Южной Осетии, перед конфликтом.

Россия реализует в отношении Украины сценарий, который уже эффективно сработал в Грузии.

В последние несколько лет Россия вложила большие средства в поддержку пророссийских организаций Крыма, Одессы, Донбасса, Харьковщины. Только в 2005 году Москва была готова выделить на дискредитацию идеи вступления Украины в НАТО до 15 миллионов долларов.

Пять лет информационно-пропагандистская машина России не устает возлагать на Украину вину за ухудшение двусторонних отношений. В то же время, в российском обществе достигнуто устойчивое восприятие Украины в качестве врага России – в одном ряду с Грузией.

По некоторым неофициальным оценкам в кругах украинских военных, вероятность войны между Украиной и Россией в ближайшие полгода составляет не 20, и не 50, а порядка 70%!

Период информационных, газовых и дипломатических обострений подходит к концу. Холодное противостояние плавно перерастает в горячий конфликт.

11 августа президент России Дмитрий Медведев своим беспрецедентно жестким заявлением по поводу Украины подорвал веру миллионов украинцев в "дружеские" и "братские" отношения двух государств. Характер и тон заявления не предполагал возможность полюбовного разрешения противоречий между сторонами.

В сентябре Государственная дума РФ утвердила поправки в закон "Об обороне". Теперь Россия может переправлять свои войска за границу для ведения боевых действий.

По закону – с целью отражения или предотвращения агрессии против другого государства и защиты граждан России на территории чужого государства.

Украинские наблюдатели практически упустили из внимания один важный факт. С 1 сентября начал действовать указ президента России о подчинении Черноморского флота (ЧФ) командующему Северокавказским военным округом (СКВО).

Таким образом, черноморские силы России отныне будут действовать в одной связке с 58-й общевойсковой армией – наиболее боеспособным общевойсковым соединением России, которое прошло вторую чеченскую войну и закалку в Южной Осетии.

Очевидно, централизация командования 58-й армией и Черноморским флотом в рамках СКВО необходима для улучшения координации. Что это, как не подготовка к совместной операции?

Теперь, географическая зона ответственности Северокавказского военного округа проходит от Севастополя, Ялты, Симферополя и Феодосии, где в Крыму расположены основные объекты флота, пересекает Керченский пролив, проходит через Новороссийск, Геленджик, Гудауту и далее по территории России.

29 сентября этого года Украинская община Севастополя выступила с заявлением, информация которого подтвердилась также из других источников.

"Как стало известно из источников в ЧФ, штабом Черноморского флота Российской Федерации завершена дежурная плановая рекогносцировка территории крымского полуострова для планирования и подготовки ее захвата воздушным десантом и морской пехотой ЧФ РФ с привлечением части сил Новороссийской воздушно-десантной дивизии с учетом опыта последней войны на Кавказе.

Соответствующими специалистами штаба ЧФ РФ были определены и нанесены на оперативные карты путевые сообщения Севастополь – Ялта – Феодосия, Севастополь – Симферополь – Феодосия – Керчь, а так же учтены все придорожные здания и сооружения с бетонными подвалами, которые, по мнению российских военных экспертов, могут быть использованы украинской стороной в качестве опорных пунктов.

Поступает информация о переброске сил 58-й армии России в непосредственную близость к украинским границам – к Ростову-на-Дону и Таганрогу.

Эксперты не исключают, что её возможное участие в украино-российском конфликте предполагает выход театра боевых действий за пределы Крымского полуострова с возможной оккупацией Восточной Украины.

Военное командование Украины, в отличие от политиков, увлеченных предвыборной кампанией, осознает реальность и близость российской угрозы.

В 20-тых числах сентября по всей Украине прошли широкомасштабные учения. В Крыму учения проходили с условной целью выбить с полуострова русского захватчика, который угрожает территориальной целостности Украины. В них приняли участие более 480 военнослужащих и почти 80 единиц военной техники.

Стоит отметить, что предположительные силы России значительно больше. В составе ЧФ РФ в Крыму помимо 55 боевых кораблей, подводных лодок и катеров находятся 810-тый отдельный полк морской пехоты и 382-той отдельный батальон морской пехоты, береговые подразделения.

Всего – до 25 000 личного состава, 132 ББМ и 24 артиллерийских единиц калибра 100 миллиметров и выше. Также насчитывается 20 самолетов Су-24М и Су-24МР, Ан-26, и до 10 вертолетов Ка-27.

58-я общевойсковая армия России насчитывает около 70 тысяч человек личного состава. В арсенале армии находятся 609 танков, почти 2 тысячи БМП и БТР, 125 миномётов и орудий, 190 установок "Град" и 450 зенитных систем.

Одна только эта армия превышает по количеству основного вооружения все украинские войска, которые находятся в непосредственной приближенности к России и в Крыму.

Бюджетное недофинансирование украинской армии практически поставило ее на колени. Украинским солдатам денег попросту не хватает на одежду, питание и мыло. Но военным запрещено жаловаться на свое положение.

Если в 1991 году Украина владела достаточным потенциалом для обеспечения более чем пятимиллионной армии в течение трех лет войны, то теперь, по экспертным оценкам, Украина не выдержит даже недели полномасштабных боевых действий.

Ситуация в Украине усугубляется политической неразберихой, приближением президентских выборов и практическим безвластием. Вряд ли в Кремле могли мечтать о лучшем моменте для силового решения крымского вопроса.

Безусловно, "силовой вариант" не начнется на пустом месте.

Ему будет предшествовать ряд провокаций – возможно, протесты и бунты пророссийских организаций (при активном участии граждан РФ из числа разных казачьих организаций и лиц с двойным гражданством) в проблемных регионах Украины, вплоть до гражданского кровопролития.

Может ли Украина еще что-то изменить, вопреки плачевному положению дел? Может!

Украинское общество, которое не верит в реальность войны, должно осознать ее раньше, чем об этом заговорят пушки.

Украина должна нанести превентивный информационный удар, предупредив об угрозе мировое сообщество. Единственная возможность сохранить status quo – создать условия, при которых агрессия станет невыгодна России.

Тогда каждый выпад против Украины будет оборачиваться для Кремля пусть даже и победой, но пирровой.

Угроза реальна. А для тех, кто в этом сомневается, стоит напомнить известный разговор Уинстона Черчилля с писателем Андре Моруа, который состоялся еще до начала активных боевых действий на Западном фронте Второй мировой войны.

Черчилль спрашивал, о чем тот пишет. "Вы знаете, я пишу о жизни, о смерти, о любви, о высоком, о вечном", – отвечал Моруа. Черчилль заметил: "А я бы на Вашем месте так не делал, я бы писал только об одном: у Франции нет самолетов".

"Боже мой, какой недалекий человек", – подумал Андре Моруа после встречи с Черчиллем. Но через 70 дней немцы были уже в Париже.


Алексей Толкачев, специально для УП

Росія приводить усю свою армію в повну бойову готовність


Усі частини Збройних Сил РФ з 1 грудня будуть укомплектовані за нормами військового часу, тобто «знаходитися в повній бойовій готовності». Про це повідомив начальник Головного організаційно-мобілізаційного управління Генштабу Збройних Сил РФ Василь Смирнов.

«Це обумовлено формуванням нової зовнішності Збройних Сил РФ. Цей процес знаходиться зараз на завершуючому етапі», — пояснив В.Смирнов, повідомляє Флот2017.

За його словами, «раніше тільки 15–17% від загальної чисельності Збройних Сил РФ становили частини повної бойової готовності».


Український погляд

четвер, 8 жовтня 2009 р.

Ющенко не дозволить Турчинову закрити газету

Президент Віктор Ющенко не допустить закриття у Криму україномовної газети "Флот України".

"Я не дозволю закрити цю газету", - сказав він на прес-конференції в Криму, де відбулися тактичні навчання Військово-Морських Сил ЗСУ, повідомляє прес-служба глави держави.

Ющенко доручив командувачу ЗСУ і в.о. міністра оборони категорично відхилити пропозицію першого віце-прем’єра щодо ліквідації цього видання.
Президент підкреслив, що за всіх обставин, які є у Криму, зокрема, присутності українського флоту, уряд мав би навпаки робити все для збільшення україномовних видань, у тому числі відомчих.

"Це зворотна політика, ніж та, яку проводить президент країни, і якої потребують, переконаний, громадяни України, що проживають у Криму", - сказав Ющенко.

Він висловив переконання, що джерела фінансування газети "Флот України" будуть знайдені поза урядом.

Президент наголосив, що без утвердження в країні державної мови не буде безпосередньо і самої держави.

"Паралель проста: той, хто працює проти мови, працюватиме в опозиції до політики президента, в опозиції до свого народу", - переконаний Ющенко.

За його словами, видання в Криму газети українською мовою є принциповим з точки зору демонстрації української присутності на цій території.

Українська правда
Пам’ятай про Крути Молодь пам’ятає Шухевича