неділю, 28 лютого 2010 р.

Зустрічі з батьком




5 березня минає 60 років з дня загибелі Головного Командира Української Повстанської Армії генерала Романа Шухевича – Тараса Чупринки. З нагоди річниці пропонуємо читачам спогади про командира УПА його сина Юрія Шухевича-Березинського.



З батьком я жив дуже мало. Це були переважно короткочасні зустрічі. Може тому вони і запали мені в пам'яті.

Перше, що запам'яталося, то було побачення з батьком у в'язниці на Бригідках. Запам'яталось мені, як ми з мамою зайшли в кімнату побачень. То було велике приміщення, в якому давали побачення відразу кільком в'язням. Там уже було багато людей.

Нараз я побачив, як з протилежних дверей увійшов батько в супроводі польського поліціянта. Я добре затямив, що він був у сірому вбранні, усміхнений.

Батько обняв маму. Хотів узяти мене на руки, але я чомусь налякався поліціянта. Той мене успокоював, та даремно.

Тоді батько взяв мене на руки і я заспокоївся.

Наступна наша зустріч відбулася приблизно за рік. У 1938 році. Батько тільки що вийшов з в'язниці. Приїхав до Оглядова, де ми мешкали тоді з мамою.

Він був пристрасним кіннотником. Любив коней, добре їздив верхи. У мого діда Романа Березинського були гарні коні. Були й сідла.

Батько в один з перших днів осідлав коня, щоб проїхатися верхи. Посадив у сідло і мене. Я, малий, не втримався і скотився. Можливо, трохи й перелякався, але то не відбило в мене охоти їздити верхи. З часом я став таким самим аматором верхової їзди, як мій батько і брат матері Юрко Березинський.

Потім було ціле літо на Дністрі, в селі Раківець. Там був парохом отець Руденський - наша далека родина.

Наступного разу мені довелося зустрітися з батьком уже в Кракові, в 1939 році. Тільки що впала Польща. Большевики зайняли Галичину по Буг і Сян. По той бік були німці. Ми з мамою перейшли кордон коло Томашева. І через Ярослав поїхали до Кракова. Приїхали раненько. Ідемо по плянтах коло університету...

Нараз бачу: назустріч іде батько. Я дуже втішився. Кинувся йому на шию. Він повів мене з мамою на нове мешкання, яке щойно підшукав.

Там, на вулиці Урядничій, мешкали ми коло року (який там номер, не пригадую. Наосліп і нині потрапив би).

Життя на Урядничій запам'яталося мені особливо тим, що моя мама тоді поїхала з поворотом до Галичини. Хотіла забрати своїх батьків. Вони не погодилися виїжджати, і вона повернулася назад до Кракова.

Не було її понад місяць. Потім вона поїхала на курси до міста Бресляв (тепер місто Вроцлав). Вчилася там місяців три.

Увесь цей час ми проводили з батьком удвох. Яке то було райське, кавалерське життя!

Ранком ми вставали. Батько готував сніданок. Переважно яєшню і каву, або чай. Потім ми йшли - я до школи, він по справах. Обідали ми в “Українському касині”, що було тоді своєрідним осередком української еміграції в Кракові.

По тому в мене домашні завдання, забави та інше, а в нього праця.

Вечеряли також в касині. Крім тих днів, коли у батька були зустрічі і він затримувався до пізньої ночі. Тоді я вечеряв вдома і залишався на господарстві.

Батько у той час був провідником ОУН на Генеральне Губернаторство. Йому підпорядковувались західноукраїнські землі - Лемківщина, Посяння, Холмщина та Підляшшя.

Він часто їздив туди у справах. В таких випадках залишав мене на пару днів у когось зі знайомих.

В часи того “кавалерського життя” батько привчив мене до двох речей: пунктуальности і зброї. Коли я кудись ходив, то він визначав годину, о котрій я маю повернутися додому. І я не мав права спізнитися ні на хвилину.

У батька була пістоля. Він витягував з неї набої і вчив мене користуватися нею. Пояснював відмінності між різними системами. З того часу у мене з'явилася любов до зброї.

У 1940-му році ми переїхали з Урядничої на Зелену 22. Поруч, в будинку № 20, був Провід ОУН (бандерівців), а в будинку № 26 - Український Центральний Комітет (УЦК). Цей був мельниківський. У тому ж таки будинку (№ 26) знаходилась і Краківська філія мельниківського Проводу Українських Націоналістів (ПУН).

Ми займали велике помешкання на 5-му поверсі. Властиво, у нас була одна кімната. В іншій кімнаті мешкав член Проводу Іван Равлик. Його жінка Мирослава була сестрою у перших моєї мами. Там таки мешкали Ярослав Стецько та Степан Ленкавський.

У нас бували Лебедь Микола, Климишин Микола та інші чільні діячі Проводу. Деколи приходив Степан Бандера. Збиралися в їдальні, вели неофіційні розмови. Переважно на політичні теми.

А то ж були 1940-41 роки. Франція, Бельгія, Голландія, Норвегія... Потім були Югославія і Греція. Відчувалося наближення війни з СССР.

Обговорювалися нинішні і завтрашні проблеми. Я крутився серед них. Слухав ті розмови. Дихав тим повітрям. І хоч мені було 7-8 років, я вперше задумався над політичними проблемами. Для мене то була своєрідна школа. В 10-11 років я вже читав Макіявеллі.

Весною 1941 року зорганізувався Український Легіон. Мій батько став одним із його командирів, і ми досить довго уже не бачилися. За винятком двох короткочасових зустрічей. Тоді, коли він мав перепочинок. Ми не бачилися до Різдва 1943-го.

Тоді розв'язали Легіон. Демобілізували рядових і підстаршин. Старшин Легіону відвезли до Німеччини, Батько зрозумів, що йому не минути арешту як членові Проводу. Тому він, ще в однострої німецького старшини, вийшов з вагону на пероні львівського двірця, пройшов непоміченим коло варти і зник.

По короткім часі він очолив недавно утворену Українську Повстанську Армію. Його головна квартира знаходилась тоді, у 43-му, недалеко від Бібрки коло Львова. Але він часто бував в організаційних справах у Львові.

Я ходив на стрічі з ним. Переважно то були Погулянка і Личаківський цвинтар. Надзвичайно цікаві то були зустрічі. І дали вони мені дуже багато.

На Личаківському цвинтарі була частина, тепер майже зруйнована, яка тоді називалася цвинтарем “оброньцув Львова”. То були поховання тих, що загинули в боях з українцями в листопадові дні 1918 року. А також тих, що загинули у 1920 році в боях з армією Будьонного.

Серед інших там було поховання гарцерів (польських пластунів). Це були ще діти, 14-15 років. Загинули вони в листопадові дні.

Мій батько привів мене до тої могили і сказав, що це є свідчення високого патріотизму поляків, їх молоді. І шкода, що ми у ті дні не мали такого.

Походи на той цвинтар змусили мене задуматися і над проблемою патріотизму взагалі, і подіями того часу. Тим більше, що батько оповідав мені якось, що у ті листопадові дні він плакав гіркими сльозами, що він, 11-річний хлопець, надто малий, щоб взяти до рук зброю...

Прихід совєтів до Галичини на довший час перервав мої зустрічі з батьком. Був арешт цілої нашої родини, дитячі будинки у Чорнобилі та Сталіно (нині Донецьк). Була втеча з Донеччини.

В Галичині я зумів через підпілля встановити зв'язок з батьком. І ось нова зустріч в лісі коло села Підгороддя на Рогатинщині (Івано-Франківська область). Був кінець вересня або початок жовтня 1947 року. Майже цілу ніч ми говорили про нашу родину, її арешт, дитячий будинок, втечу з нього, мандри по Україні та інше.

Тоді, власне, батько мені сказав, що вони, тобто підпілля, борються не за те, щоб помститись за жертви, а за те, щоб подібне не могло більше повторитися. Згодом додав, що я, очевидно, мрію про підпілля, збройну боротьбу, але то тепер не на часі - я повинен вчитися. Бо воно, старше покоління, приречене загинути у цій збройній боротьбі, бути фізично винищеним. Мине час, і ми, моє покоління, маємо піднімати народ на боротьбу за нашу державність. А хто буде це робити, коли ми, такі молоді, будемо знищені? Інша справа, якби склалась така ситуація, що можливе повстання проти окупантів. Тоді він не мав би нічого проти того, щоб я пішов воювати. Він благословив би мене на такий чин і навіть, якби мені довелося загинути в цій боротьбі, то як би йому не було то тяжко, він сприйняв би мою смерть як гідну. Смерть за свій нарід. І знов, хоч і з неохотою, але я попрощався з думкою йти в УПА. Не міг не признати слушности його слів.

Наступна зустріч відбулася у Львові на Замарстинові у помешканні Ярослава Давидовича. Були ми разом кілька годин. Розмовляли про те, що треба буде поїхати і забрати з дитячого будинку у Сталіно мою семирічну сестру Марію. Поговорили й про моє життя-буття, про пляни на майбутнє. Під вечір розійшлися. Було 17 січня 1948 року. Живим батька мені вже не довелось побачити.

...Я був уже досить “старим” в'язнем. Прецінь, відбув два роки у слідчих в'язницях МҐБ. Сидів у той час один. На допити тоді брали вночі. Переважно допитували до 2-3-ої години ночі. Під ранок в'язниця затихала. Змучені допитами в'язні міцно спали.

Спав у ту ніч і я. Спав неспокійно, снились примарні сни. Над ранок прокинувся. Якась невідома тривога мучила мене. Сам не міг пояснити, що то таке. Сів, закурив. Тривога не покидала. Ліг, щоб трошки ще подрімати, але сон не йшов до мене. Та вже й не було часу: шоста година ранку - ранкова зоря. Ми, в'язні, мусимо вставати. Починається звичайна в'язнична метушня.

Минув сніданок, спливло ще 2-3 години, і десь о годині 11-ій за мною прийшли. Повели не на допит у кабінет слідчого, а в приміщення адміністрації. В кімнаті чергового стояв мій слідчий майор Ґузєєв, були ще якісь незнайомі мені ґебісти у цивільному. Від них відрізнявся один в шапці, солдатській тілогрійці, ватних штанах. На ногах кирзові чоботи. Заперезаний широким старшинським ременем, на ньому пістоля. Попри все було видно, що то не рядовий: так одягнені їздили ґебісти на операції, облави. Мені веліли дати руки, закували в кайданки, але не назад. Вивели на подвір'я, посадили до авта. Ґебісти сіли поруч. Ґузєєв дав мені закурити. З Лонцького поїхали в управління

На тому місці тепер нові забудови, а тоді там були гаражі МҐБ. До нас приєднуються інші ґебісти. Цілою групою, приблизно осіб 8-10, заводять мене в гараж.

Іду прямо. Нараз мене повертають наліво. Роблю кілька кроків і мимоволі зупиняюся: в одну мить я зрозумів усе, що сталося. Коло стіни гаражу солома. На соломі лежить людина, накрита цератою. Церата закриває усе тіло, крім ступнів. Одного погляду на ті ступні мені було досить, щоб зрозуміти, що я не помилився. Переді мною лежить батько з його характерним високим підбиттям.

Хтось з чекістів здіймає церату. Батько лежить в білій вишиваній сорочці, в галіфе. Ноги босі. Видно, що його роззули. Бо ноги чисті, не забруднені. Сорочка розіпнена. На грудях спутався ланцюжок медальйону Богоматері. Ліва рука витягнена поздовж тіла. Права лежить на грудях. На сорочці під грудьми вище пояса видніють закривавлені сліди від куль. На правій скроні опалене волосся і на щоці запікся струмок крови. Обличчя спокійне. Без найменшої гримаси болю чи страху. Сірі очі відкриті і задивлені в далечінь.

Я клякаю на коліна. Ґузєєв питає, чи я пізнаю. Відповідаю легким нахилом голови. Чую голоси інших ґебістів: “Видишь, доходился, догулялся!” Я мовчки схиляюсь, щоб поцілувати батькову правицю. Один з ґебістів хапає мене за плече. Я скидаю руку з плеча, і мені дають спокій. Цілую батька в руку. Спазми стискають горло, але стримуюсь, щоб не заплакати. Щоб вони всі тут не побачили моїх сліз. І тут таки відчуваю своєрідну радість: не дався їм живим. Знаю, що то значило б для нього в ті часи. Мене підхоплюють, зводять на ноги, випроваджують...

І ще роками мені снитиметься батько. Молодий, усміхнений, живий, а на правій скроні червоніє струмок крови...



Націоналістичний портал

суботу, 27 лютого 2010 р.

У Львові поховали сестру головного командира УПА Романа Шухевича – Наталію.



26 лютого, у Львові пройшла траурна церемонія поховання сестри Головного командира УПА Романа Шухевича – Наталії Шухевич-Геграєвої. Її поховали у склепі родини Шухевичів


Траурні заходи розпочалися відправою у церкві Андрія, опісля якої процесія пройшлася пішою ходою вулицею Пекарською до Личаківського цвинтаря. У траурній ході взяли участь голова Львівської обласної ради Мирослав Сеник, заступник голови Львівської ОДА Ігор Держко, начальник управління з питань внутрішньої політики Ігор Ожиївський, депутати Львівської обласної ради, культурні та мистецькі діячі, які висловили співчуття родині померлої.

«Сьогодні ми прощаємося з донькою славного українського роду Шухевичів, який все своє життя віддав за Українську державу», – наголосив голова Львівської обласної ради Мирослав Сеник. Він зазначив, що Наталію Шухевич було засуджено на десять років заслання, а все своє життя вона хотіла жити на рідній землі. Одразу після закінчення терміну повернулася на Батьківщину, але тут на неї чекали нестерпні умови життя. «КДБ створило нестерпні умови, і вона знову була змушена виїхати, хоча мріяла жити тільки тут».

«Сьогодні українська земля приймає її, хай вона буде їй пухом. І щоб з роду до роду ми несли пам’ять про славну родину Шухевичів», – додав голова Львівської облради. До цих слів приєднався і заступник голови Львівської ОДА Ігор Держко.

Голова Львівського обласного товариства політичних в’язнів і репресованих Петро Франко, своєю чергою, нагадав, що Наталія Шухевич ще з юних літ співпрацювала з ОУН.


Довідка.




Наталія Шухевич-Геграєва народилася 25 лютого 1922 р. в м. Радехові (Львівщина).

З 50–х років минулого сторіччя Наталія Шухевич мешкала у столиці Кабардино-Балкарії – місті Нальчик, на Кавказі, батьківщині свого чоловіка Муталіфа Геграєва.

Була третьою – наймолодшою – дитиною в сім’ї.

7 вересня 1940 року за співпрацю з Організацією українських націоналістів студентку Львівського медінституту Наталію Шухевич засудили на 10 років каторжних робіт на Уралі і п’ять років заслання в Казахстані.

Згодом термін скоротили, оскільки була неповнолітньою.

У Казахстані вийшла заміж за фельдшера Муталіфа Геграєва з Кабардино-Балкарії, також політв’язня.

У 1956 р., після заслання, оселилася в Глинянах біля Львова.

Згодом, під тиском органів КДБ, подружжя змушене було повернутися на Кавказ і осісти в Нальчику. Жінка навчила чоловіка української мови і в родині вони спілкувалися лише нею.

Залишаючись вірною Української греко-католицької церкви, Наталія Шухевич востаннє відвідала рідне місто Львів 2000 року, щоб відстояти літургію, яку служив Папа Римський Іван Павло II.


ZIK





«Маша – форма не наша»…


У львівському садочку №67 (що на вул. Зеленій, 95) розгорівся мовний скандал. До Міжнародного дня рідної мови депутат Львівської обласної ради від ВО «Свобода», філолог Ірина Фаріон провела у дошкільному закладі «урок грамотності». Місцевий політик у грубій формі відчитала малюків за те, що ті неправильно назвали свої імена.


Українською, за її словами, буде «не Міша, а Михайлик»… «Якщо станеш Альоною, то потрібно пакувати валізи і виїжджати до Москви», - пригрозила Фаріон дівчинці, яка назвалася Оленкою. Присоромила, по суті, принизила, дівчинку Лізу, мовляв, це ім ’я від інфінітива «лизати»…

Як приклад, пані Фаріон зауважила: «Маша – форма не наша. Нехай їде туди, де Маші живуть. У нас вона повинна бути Марічкою. Петя теж повинен звідси виїхати, якщо не стане Петриком. Миколку ніколи не обзивайте Колею, Ганнусю - Аннушкой, а Наталочку – Наташею. Чи можна уявити, щоб Степана Бандеру вдома кликали: «Стьопа, йди їсти борщ?». І наостанок, І. Фаріон сказала: «Я не хотіла образити дітей. Неправильно, коли хтось намагається пристосувати наші імена до російської фонетичної системи»…

Учора я побувала у садочку №67. Завідуюча дошкільним закладом Тетяна Федунець у відпустці. Обов’язки керівника виконує Емма Бубній. Я запитала у пані Емми, чи не зробили, випадково, і їй зауваження за «неправильне» ім’я? «Це німецьке ім’я. Моєму батькові дуже подобалася його вчителька німецької мови. Тому мене так і назвали»…

«До нас зателефонував депутат Іван Гринда зі «Свободи», сказав, що хоче відвідати наш садок, разом із журналістами, - розповідає передісторію мовного скандалу пані Емма. – Провести урок до Міжнародного дня захисту мови. Як ми могли відмовити? Ми святкували Стрітення, діти одягнули вишиванки… А потім пані Фаріон пішла знайомитися із дітьми. Діти називалися. Спочатку назвалася Оксанка. Потім – Міша… З цього усе і почалось».

Усі пам’ятають, скільки було галасу кілька місяців тому, коли одна завідувачка львівського дошкільного закладу відмовилася брати у «свободівців» наліпки з правилами «Як ми говоримо!»… Вихователька Олена Сукневич, яка була присутня на мовному уроці, не ризикнула зупинити депутатку облради… «Політичний діяч дозволила собі надто багато, - каже вона. - Якщо дитину так називають вдома батьки?!»…





Батько, чиї діти-двійнята Міша і Ліза ходять до садочка №67, у коментарі кореспонденту «ВЗ» сказав: «Мої діти шоковані... Вони розмовляють російською, українською, англійською мовами. Якщо філолог так говорить, то це тупиковий шлях… Мій батько закінчив той самий навчальний заклад, що й Ірина Фаріон. Він – львів’янин, знає чотирнадцять мов. Мама – «східнячка». І це ніколи не створювало конфлікту.

Ми розмовляємо і російською, і українською – для нас не має значення. Моя старша донька, Алла, знає чотири мови – українську, російську, іспанську та англійську». За словами батька, разом із його дітьми до цього садочка ходить американка – Пейдж. Це ім ’я її не здивувало»…

Невже пані Ірина Фаріон не розуміє, що такими, м’яко кажучи, нетолерантними методами провокує українофобів до ще більш активного проросійського поступу, дає підстави кричати, що в Україні утискають росіян і російську мову?! Звинувачувати галичан у печерному націоналізмі...

Хоча насправді усі розуміють, що на рівні держави ніхто нікого не утискає, просто завжди знайдеться якась пані Фаріон… До речі, реакція відомих українофобів не забарилася. Ще б пак, їм дали які козирі в руки…

На такі «уроки» депутатки ЛОР відреагував народний депутат України Вадим Колесніченко. Він звернувся до Генерального прокурора України з вимогою притягнути Ірину Фаріон до кримінальної відповідальності за порушення прав дитини (за статтею 161 ККУ України «Порушення рівності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії). На відео, яке розміщене в Інтернеті, І. Фаріон публічно знущається і принижує дітей у дитячому садку, дискримінує їх за мовною і національною ознакою, заявляє про те, що діти, на її думку, з неукраїнськими іменами повинні «пакувати валізи та їхати до Москви». (Відповідно до ч. 1, ст. 161 ККУ – «умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової або релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності...).

Аратта






середу, 24 лютого 2010 р.

Янукович втрачає легітимність

Незабаром в Києво-Печерській Лаврі відбудеться реаліті-шоу під назвою «інаугурація нового Президента України».

Попередні Президенти (при всіх їх плюсах і мінусах) були Президентами України – всієї України – і на їх інаугураціях були присутні керівники всіх основних релігійних конфесій України. Цього ж разу керівників релігійних конфесій навіть не запросили. Але проводити урочисте богослужіння і благословляти Віктора Януковича на президентство буде прибуваючий спеціально для цього Патріарх Московський Кіріл.

І тут виникає цікава колізія. З того самого моменту, коли таке собі «помазаніє на царствіє» здійснює іноземний патріарх – пан Янукович втрачає свою легітимність, як Президент України. З цього моменту всі громадяни України, державні та громадські органи отримують право НЕ ВИКОНУВАТИ накази і розпорядження нелегітимного Президента. Більш того: виконання розпоряджень нелегітимного Президента є державним злочином, за що доведеться відповідати перед судом.

Хто ж був ініціатором цього шоу з іноземним патріархом? Якщо сам Віктор Федорович – то цим він продемонстрував, що йому глибоко чужа Україна зі всіма її духовними, ментальними уявленнями. І Україну він розглядає просто як захоплену територію, на котрій ще проживає якесь незрозуміле населення.

Якщо ж на здійснення такого сценарію благословення була команда із Кремля – то це демонстрація того, що Янукович не є самостійним, а є васалом іноземної держави.

Скоріш за все команду Януковича просто поставили перед фактом, а у «пацанів» не вистачило чи то клепки, чи то сміливості (а можливо і того, і іншого) заперечити.

Навіть якщо зараз вони терміново запросять на інаугурацію керівників українських релігійних конфесій – то вже пізно, інформаційна подія вже відбулася. І для виправлення ситуації треба терміново міняти сценарій, організовувати спільне богослужіння-благословення керівників українських релігійних конфесій, а головне – відміняти приїзд іноземного Патріарха Московського. А це вже скандал з російським керівництвом. Чи ризикне на це Янукович? Дуже сумнівно.

А що ж робити населенню країни, де відсутній легітимний Президент, легітимна влада? Творити свою легітимну владу, свою українську державу.

Нова держава починається з формування українцями сотенно-полкової структури. Тепер кожен українець, що досягнув 18 років, може стати засновником Третього Гетьманату, ройовим, сотником, делегатом Конституційних зборів.

Державотворення вже почалося, в нього включаються найактивніші українці всього світу. Де проживає хоч десяток дорослих українців – має бути чота, де сто – там сотня, три сотні формують полк, який згодом розгортається до тисячі українців.

УНА-УНСО


Дорогие геноциды

вівторок, 23 лютого 2010 р.

ЗАЯВА УНА-УНСО З ПРИВОДУ ЗАПРОШЕННЯ МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХА КІРІЛА НА ІНАВГУРАЦІЮ ЯНУКОВИЧА

З великим обуренням дізналися ми про те, що оголошений переможцем виборів Президента України Віктор Янукович запросив на свою інавгурацію Московського патріарха Кіріла. І не просто в якості почесного гостя – представники російської патріархії вже заявили, що Кіріл має провести у Києво-Печерській лаврі молебень і «помазати» Януковича на президентство.

Як громадянин України, В. Янукович має право сповідувати будь-яку релігію або бути атеїстом. Але отримання благословення на президентство від керівника закордонної конфесії, від російського політика, який вважає Україну частиною «русскава міра», український народ – «сваім народам», відверто зневажає більшість українських конфесій та прагне повернення України під владу Москви – ганьба для нашої держави, яку Янукович збирається очолити. Це – ознака васалітету, підкорення Президента України патріарху Росії, упокорення Києва перед Москвою. Тому УНА-УНСО заявляє рішучий протест з приводу оголошеного наміру Кіріла благословляти інавгурацію Януковича.

В. Янукович говорить про свою перемогу на виборах, про те, що «народ сказав своє слово». Але йому не слід забувати, що більше половини з числа тих, хто прийшов на вибори, проголосували проти Януковича. За нього не голосували 2/3 виборців – а це майже 3/4 населення нашої держави. Він здобув перемогу лише у 2/5 адміністративних одиниць країни та програв вибори у столиці – Києві. Януковичу потрібно працювати над об’єднанням всієї України та консолідацією нації, щоб завоювати авторитет цілої України. Для цього не слід починати свою каденцію з прогинання перед Москвою.

Нагадаємо, що і на інавгурації Кучми в 1999 році, і на інавгурації Ющенка у 2005 р. були присутні глави всіх головних українських конфесій. Обидва вони отримували від них благословення у соборі Святої Софії. Зараз же хочуть, щоби Президента України благословляв неукраїнський церковник. Помічники Януковича, які готують його інавгурацію, вже встигли запросити на неї Московського патріарха, але досі не надіслали запрошень керівникам власне українських Церков! Хіба це – не ганьба?

Ми протестуємо проти цієї ганьби! І якщо Кіріл все ж таки приїде до Києва – ми хочемо свої почуття донести до нього особисто. Ми нагадаємо йому минулорічний візит до Києва. Ми нагадаємо йому, що в Україні ще є патріоти, котрі не допустять закабалення України. Ми покажемо йому, що Київ – не «южная сталіца русскава праваславія», а столиця незалежної і суверенної України.

понеділок, 22 лютого 2010 р.

Померла рідна сестра головнокомандувача УПА


У неділю в місті Нальчик, що в Росії, померла рідна сестра головнокомандувача УПА Романа Шухевича Наталія. Жінка не дожила чотири дні до 88-річчя. Про це радіо “Свобода” розповів Юрій Шухевич, племінник померлої, син головнокомандувача УПА.

Наталія Шухевич народилася на Львівщині 25 лютого 1922 ро­ку, була третьою дитиною в родині Йосипа та Євгенії. Її брати Роман і Юрій були старшими. 7 версеня 1940-го студентку Львівського медінституту Наталію Шухевич заарештували й засудили “на процесі 59 членів ОУН” до десяти років каторжних робіт на лісоповалі на Уралі й п’яти років заслання в Казахстані. Молода дівчина провела сім років у таборах і відбула заслання в Казахстані. Саме там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, якого теж вислали на роботи. 1956 року Наталія Шухевич разом із чоловіком повернулася на Львівщину й оселилася неподалік Львова. Тут отримала диплом ви­пуск­ниці медичного училища. Але нікого з її рідних уже не було серед живих.

Уся родина Шухевичів зазнала переслідувань

Батько помер на засланні в Кемеровську 1948 року, мати –на засланні в Казахстані 1956-го, брата Юрія вбили в червні 1941-го в тюрмі на Лонцького, Роман Шухевич загинув у Білогорщі 1950 року. Радянські спецслужби ретельно стежили за родиною Наталії Шухевич. Сім’я не витримала такого тиску і переїхала в Нальчик (Кабардино-Балкарія, Росія), на батьківщину чоловіка.

Сестра Романа Шухевича у своїх спогадах зазначала, що “востаннє бачила брата Романа 1938 ро­ку. Роман був веселим, компанійським, дотепним, добрим. Грав на фортепіано. Захоплювався спортом. Він і брат Юрко належали до Українського спортивного та до Карпат­ського лещетарського (лижного) клубів.

Роман був дуже гарний, мав кучеряве, золотисте волосся, чудово танцював, любив ходити на бали, хоча не завжди мав можливість, бо вони були платні. Любили його дівчата”.

Він повідомив, що сестру батька поховають у Львові. Про дату наразі не відомо.

Спогади племінника про тітку

Наталія та її чоловік, балкарець, якого в числі інших вислали в Казахстан, мешкали в любові, пригадує племінник Юрій Шухевич. Упродовж чотирьох років, із 1968 року, він мешкав із ними в Нальчику, коли було заборонено проживати в Західній Україні. У сім’ї розмовляли лише українською мовою. Чоловік пані Наталії вільно говорив українською, навіть із галицьким акцентом. Юрій Шухевич розповів, що коли його тітка відбула покарання на Уралі, КДБ у Києві їй пропонувало співпрацю, але вона відмовилась і потрапила в Казахстан. Там на засланні перебувала її мама Євгенія.

Наталія Шухевич разом із чоловіком намагалися жити біля Львова, потім на Волині, але радянська спецслужба їм просто не давала спокою і, вочевидь, мала наміри знову запроторити до в’язниці. Тому вона з чоловіком виїхала в Нальчик, там обоє працювали в медицині. Удвох і дочекали старості.

Тітка була дуже веселою, доброю людиною, життєрадісною, холеричною – пригадує Юрій Шухевич. Вона мріяла повернутися до Львова, але життя склалося по-іншому. Зрештою, ніхто на офіційному рівні її не запросив повернутися до рідної України. Вона часто бувала на Батьківщині, навіть 2000 року спе­ціально приїхала на Літургію, яку відправляв Папа Римський Іван Павло ІІ.

Наталію Шухевич поховають у родинному гробівці на Лича­ків­ському цвинтарі, де спочивають її мама Євгенія, брат Юрій, дружина Романа Шухевича Наталія. До сьогодні не відомо місце вічного спочинку ні головного провідника УПА Романа Шухевича, ні його батька Йосипа.


Львівська газета

пʼятницю, 19 лютого 2010 р.

Ющенко наказав ГПУ порушити справу за дискримінацію україномовних в Україні

Президент Віктор Ющенко вимагає в Генпрокуратури порушити кримінальну справу за фактом дискримінації за ознакою мови і національності проти керівника фракції БЮТ у Павлоградській міській раді Ігоря Слюнькова.

Як повідомила прес-секретар глави держави Ірина Ванникова, у місті Павлоград Дніпропетровської області 18 працівників очолюваного Слюньковим підприємства "БудМайстер" звільнили за те, що вони розмовляли українською мовою .

Президент стурбований тим, що за ініціативи Слюнькова "було звільнено з посад голову правління і понад десятка менеджерів різного рівня лише за те, що вони спілкувалися на робочих місцях українською мовою та позиціонували підприємство як українського виробника", повідомляє прес-служба глави держави.

"На думку глави держави, цей виробничий, на перший погляд, конфлікт містить всі ознаки кричущого порушення основоположних норм Конституції України, коли під виглядом нібито "корпоративних норм" у трудовому колективі впроваджуються нетолерантність та дискримінація за мовною ознакою", - зазначила Ванникова.

"Президент України вважає, що оцінку Слюнькову за його діяльність, пов’язану з дискримінацією за ознакою мови і національності, мають дати і політичні сили та громадськість. Зокрема, президент чекає такої оцінки від Блоку Юлії Тимошенко, штаб якої на виборах очолював Слюньков", – наголосила Ванникова.

На думку Віктора Ющенка, повідомила Ванникова, у цивілізованому суспільстві такі дії мають бути однозначно засуджені, оскільки відкривають шлях до наростання нетерпимості та дискримінації у суспільстві.

До вимоги Ющенка порушити кримінальну справу приєдналась також депутатська група "За Україну!" у Верховній раді. Про це повідомив депутат Андрій Парубій.

"Керівник підприємства видав постанову, якою фактично заборонялося працівникам підприємства використовувати українську мову. В листі до одного з працівників керівник підприємства Ігор Слюньков зазначає, що за використання української мови на робочому місці він буде стягувати штраф в розмірі 1000 грн", - обурився депутат.




ТСН

середу, 17 лютого 2010 р.

Березовский: украинцы, вы выбрали пахана



Беглый российский олигарх Борис Березовский обратился к «окраинному народу» украинцам, которые выбрали «пахана Януковича - гетманом»

Обращение к Окраинному Народу

Я обращаюсь к вам, окраинный народ, ко всем без исключения, кто поддержал Януковича.

Вы выбрали пахана - гетманом. Да еще младшего брата большого брата.

Убежден - ненадолго.

Однако не могу взять в толк: сколько мегалитров рабской крови должно течь в жилах каждого из вас (Чехова не почитаете!), чтобы вы - в век интернета, большого адронного коллайдера, генной инженерии... могли поверить в такое чмо?

Перо в вам в ж... Пикируйте в смердящие "зияющие высоты" прошлого. Ваш генофонд пережил и не такой геноцид.

Но не забывайте в умопомрачительном полете, что пока ваш гетман - пахан, вы будете жить на окраине, а не в Украине.

P.S. Особо хочу обратиться к лидеру демократического мира президенту США г-ну Б. Обаме и идеологу современного русского мракобесия г-ну Жириновскому, хотя они и не принимали непосредственного участия в голосовании, но были в числе первых, поздравивших Януковича с победой.

Господа, я не вижу никакой случайности в вашем солидарном решении признать пахана президентом великой европейской страны.

Осенью 2004 года, во время оранжевой революции, из репортажей Fox News и CNN политический бомонд США с удивлением узнал о существовании в центре Европы независимого почти пятидесятимиллионного государства, и до сих пор почему-то убежден, что демократический Ирак или Афганистан важнее демократической Украины.

Вы, г-н Жириновский, - последовательнее. Вы никогда не признавали Украину независимой.

Я прошу Вас, г-н Обама, и Вас, г-н Жириновский, припомнить фразу Франсуа де Ларошфуко: "Политик в состоянии заглянуть вперед ровно настолько, насколько он в состоянии оглянуться назад". И тогда не будет иллюзий ни относительно "перезагрузки", ни в том, что будущее за украинским, а не за окраинным народом.

Негоже Вам господа, таким умудрённым политикам, пренебрегать историей.

Українська правда

неділю, 14 лютого 2010 р.

Віктора Януковича оголошено Президентом України



Центральна виборча комісія офіційно оголосила лідера Партії регіонів Віктора ЯНУКОВИЧА Президентом України.

Як передає кореспондент УНІАН, на сьогоднішньому засіданні комісія за результатами опрацювання 100% протоколів окружних виборчих комісій встановила офіційні результати повторного голосування з виборів Президента України 7 лютого.

Згідно з результатами, оприлюдненими ЦВК, за В.ЯНУКОВИЧА проголосувало 48,95% виборців, за Тимошенко - 45,47%.

В абсолютних цифрах за В.ЯНУКОВИЧА проголосували 12 млн. 481 тис. 266 виборців, за Ю.ТИМОШЕНКО – 11 млн. 593 тис. 357 виборців.

Таким чином, розрив між двома кандидатами становить 3,48% голосів.

Не підтримали жодного кандидата 4,36% виборців (1 млн. 113 тис. 51).

Визнано недійсними 1,19% (305 тс. 837 бюлетенів).

УНІАН

пʼятницю, 12 лютого 2010 р.

Новодворская: Янукович – это уцененное советское барахло из камеры хранения (видео)



Известный российский диссидент и публицист Валерия Новодворская не понимает, как люди в здравом уме могли голосовать за Виктора Януковича

Об этом она заявила в интервью радиостанции «Эхо Москвы».

«Мне вообще стыдно смотреть в сторону Днепра. Я что-то не понимаю. Ежели украинская общественность хотела восстановления исторической правды, хотела иметь президента прямого, непреклонного, хотела, чтобы антисоветизм наконец победил в некогда советской стране, и под знаменем антисоветизма они бы поплыли к европейским берегам, то здесь надо было выбирать Ющенко», - сказала она

«А вот кто мог голосовать за Януковича и как могло случиться, чтобы люди в здравом уме и в твердой памяти проголосовали за это советское барахло из камеры хранения, уцененное», - добавила Новодворская.

«И неужели лавры Белоруссии кому-то кажутся завидными, что этого президента надо сразу в нафталин, а показывать никому не стоит, потому что неудобно. И как жить, если фамилия твоего президента литературовед Янукович, который читает Чехова, знаменитого украинского поэта, а Ахматову называет Анной Ахметовой. Я не говорю уже обо всем остальном. Мне что-то непонятно, что произошло с людьми», - возмущена Новодворская

«То есть, очевидно славянское братство для большинства не столько агрессивного, сколько послушного и такого занудного и отсталого, оно действительно существует. Вот будут три братских народа, украшенные такими корифеями, как Медведев, Янукович и Лукашенко, и будут как-то жить. Но в лучшем случае я могу сказать, в самом лучшем, оптимальном, развитие Украины будет остановлено на этот президентский срок. Это в лучшем случае. В худшем случае будет откат», - считает российский политик.

Фокус

четвер, 11 лютого 2010 р.

У Москві помолилися за Бандеру, Шухевича і Коновальця

У минулий четвер в Москві (04.02.2010), за три дні до другого туру президентських виборів в Україні, братія Свято-Іосифо-Волоцької громади И.П.Х. молилася за упокоєння душ Вождів Українського визвольного руху СТЕПАНА БАНДЕРИ, РОМАНА ШУХЕВИЧА, ЕВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ, а також всіх вождів і воїнів Української Повстанської Армії (У.П.А.) і 14-ої гренадерської дивізії WAFFEN-SS «Галичина» (1-ої Української). Заупокійну літію відслужив пресвітер братства о. Роман Бичков, який прочитав завершальну молитву українською мовою. Після чого він звернувся до братії з коротким словом:



В ім'я Отця, і Сина, і Святаго Духу!

Існують імена, подібні до «прапора». Родове ім'я Степана Бандери, заупокійну службу по якому ми щойно відслужили, і означає, «прапор». Слово «Бандера» означає «прапор», і це ім'я дійсно прапор; це прапор для всіх, хто пізнав в комунізмі світове зло, з яким потрібно боротися в будь-якому місці, куди це зло дотягло свою кігтисту лапу. Бандера невипадково став символом і прапором антибільшовицького опору на Малій Русі, в Україні. І в тому, що саме тут, у Великоросії, саме російськими людьми поминаються вожді і воїни Української Повстанської Армії, немає нічого невірного, а, навпаки, це гідно і праведно, тому що найбільша духовна пастка, в яку потрапив наш народ, — це нав'язане йому, вірніше більшості нашого народу, ототожнення російського і радянського. Але російське і радянське якщо і пов'язані між собою, то пов'язані тільки так, як вбивця пов'язаний з своєю жертвою. І ми повинні показати, і ми показуємо у тому числі і тим, що поминаємо це славне ім'я в літописі антирадянської збройної боротьби, що ми пам'ятаємо свою спорідненість, ми пам'ятаємо, що Совдеп — це вбивця історичної Росії і будь-хто, хто підняв свою зброю проти влади вбивць, він підняв її не тільки за свою свободу, але і за нашу свободу, не тільки за свободу України, але і за свободу Русі. Тому Бандера — це і наш прапор. Слава героям!

+ + +

Після звершення молебствія в Посольство України в Російській Федерації було подано спеціально підготовлену Заяву, підписану представниками ряду організацій:

З А Я В А
РОСІЙСЬКОЇ ХРИСТИАНСЬКОЇ АНТИКОМУНІСТИЧНОЇ ГРОМАДСЬКОСТI
В ЗВ'ЯЗКУ З ПРИСВОЄННЯМ ЗВАННЯ ГЕРОЯ УКРАЇНИ
СТЕПАНУ АНДРІЙОВИЧУ БАНДЕРІ


Ми, російськи христиани — антикомуністи знаємо, що комуністична ідеология — це противохристианська, людоненависницька, азіатська ідеологія. Ми знаємо, що комунізм знищив десятки мільонів кращих представників російського і українського народів, систематично, десятиліттями винищував та вікорчовував національну культуру та релігію, намагаясь зробити із наших народів сіру масу («радянський народ»), не пам'ятуючий спорідненісті своіх великих предків.
Ми не знаємо, чому ця проклята ідеологія і система досі не осуджена, не віддана анафемі в міжнародному масштабі, на всесвітньому рівні. Ми не знаємо, чому на території Россії, постраждавшей від більшовиків більш з усіх, до сього дня красуються ідоли «героїв» проклятого радянського минулого, іменами котрих відзначені вулиці, державні заклади, і, навіть, міста, чому комуністична партія, як носій цієї ідеології, до сього часу легально існує і намагається впливати на політику держави.
Проте ми з радістю і надією дивимся на наших сусідів, де історична правда торжествує і процес «десовєтізації» не зупиняється, а, навпаки, набирає обороти. І перше місце в ряду безкомпромісних борців з клятим радянським минулим безумовно належить Україні. Недавнє присвоєння звання Героя України Степану Бандері — тому яскраве підтверждення. Степан Андрійович Бандера — палкий патріот своєї країни, відважний борець з радянською системою, мученик, прийнявший смерть за свої ідеали від рук підлих НКВД-ешників, — реабілітація и прославлення цього імені — це гігантський крок в справі десовєтізації і возстановленні історичної справедливості на шляху обретення своєї справжньої національної ідентичності. Ми вітаєм і підтримуєм це мужнє і мудре рішення керівництва України!
В умовах, коли на теріторії РФ реваншистьски сили знову реанімують заклади, риторіку і стиль радянської квазіімперії, наша задача — усіма можливими засобами чинити опір, знов відкриваючи очі суспільству на її людоненависницьку суть. Тотальна десовєтізація — це єдина запорука того, що країни пострадянського простору зможуть мати європеське, христианське, просто гідне майбутнє. Ми висловлюєм надію, що який би не був результат президентських виборів на Україні, той курс на рішучу десовєтізацію своєї країни, що послідовно проводився українським керівництвом в останнї роки, не буде згорнут.

Георгій Боровиков - голова Російського фронта визволення «Пам'ять»
Анатолій Макєєв — староста Опрічного Братства св. прп. Іосифа Волоцького
Іерей Роман Бичков — клірік Російської Катакомбної Церкви І.П.Х.
Ігор Лавриненко — голова організації російських католіков «Російська Фаланга»
Кирилл Монастирский — Антикомуністична Народна Ліга
Осавул Євген Тупікін — Сергієво-Посадська козача станіця ім. Генерала П.Н. Краснова
Сергій Яшин — творче об'єднання «Рівнодення»
Ірина Вольская - Ассоціація «Громадянська гідність»

Відділ моніторингу
КЦ

Президент просить Конституційний Суд роз’яснити положення про розміщення в Україні іноземних військових баз

Віктор Ющенко звернувся до Конституційного Суду з проханням розтлумачити суперечність між пунктом 14 статті 15 перехідних положень Конституції України, де сказано, що «використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди», та частиною 7 статті 17 Конституції, згідно з якою «на території України не допускається розташування іноземних військових баз».

Віктор Ющенко просить суддів розглянути ці законодавчі норми "у системному зв’язку".

У президентському запиті й словом не згадується про конкретний і єдиний приклад іноземної військової бази на українській території - Чорноморський флот Росії. Але те, що йдеться саме про це формування, легко прочитується з міркувань, викладених у документі. "Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України... тимчасово, тобто безумовно один строк", - сказано в конституційному поданні. Якщо Конституційний Суд погодиться з цим висновком, продовжити термін перебування ЧФ РФ у Севастополі буде можливо лише через внесення відповідних змін у Конституцію України. І навіть за великого бажання новий Президент не зможе одноосібно залишити сусідський флот у Криму надовше.

Наразі конституційне подання Віктора Ющенка передали на вивчення до секретаріату КСУ. Безпосередньо на судових слуханнях сторону Президента представлятимуть заступник голови президентського секретаріату Марина Ставнійчук та перший заступник секретаря Ради нацбезпеки і оборони Володимир Огризко.

Україна Молода

середу, 10 лютого 2010 р.

У ЦВК вже говорять про перерахунок голосів



Зміст скарг, які надходять до Центральної виборчої комісії щодо необхідності перерахунку голосів на деяких виборчих дільницях, дають підстави для цього.


Про це повідомила журналістам заступник голови ЦВК Жанна Усенко-Чорна.

Вона зазначила, що сьогодні до ЦВК надійшло кілька десятків таких скарг, але вони ще не розглядалися на засіданні комісії.

«Ознайомлення з першими із них вже дає підстави ставити питання про необхідність доручення відповідним окружним виборчим комісіям про проведення повторного перерахунку голосів”, - сказала вона, констатувавши, що “мають місце випадки, коли з порушенням встановлених законом вимог доставлялася виборча документація до ОВК, була порушена цілісність пакетів із виборчою документацією».

Усенко-Чорна зазначила, що відповідно до закону, окружна виборча комісія повинна в такому разі провести перерахунок голосів виборців.

«В окремих випадках ОВК порушували закон і не лише не приймали таких рішень, а навіть голови окружних виборчих комісій одноосібно вирішували це питання і не виносили на голосування ініційоване членами комісія від іншого кандидата на пост Президента України питання щодо проведення повторного підрахунку голосів на дільниці», - зазначила Усенко-Чорна.

Як повідомлялося раніше, керівник Центрального виборчого штабу кандидата на пост Президента Юлії Тимошенко Олександр Турчинов заявив, що БЮТ вже юридично довів факти фальсифікації з боку штабів іншого кандидата у президенти - Віктора Януковича.

За його словами, штаб Тимошенко передав до ЦВК документи з вимогою про перерахунок голосів на більш як 900-х виборчих дільницях.

Аратта

понеділок, 8 лютого 2010 р.

В Україні показали антиукраїнський фільм про УПА

У Києві презентували російський фільм "Ми з майбутнього-2", який національна комісія не рекомендувала до прокату. Це російський погляд на українську історію. Допрем'єрний показ скандальної картини був напівутаємничений.

Знімати на камери дозволялося лише нейтральні фрагменти фільму. Крамольні моменти автори фільму камеру затуляли спиною, - повідомляє ТСН.

Події стрічки розгортаються на Західній Україні. Туди приїжджають студенти з Росії для реконструкції битви у Бродівському котлі 44-го року. Українці зображені радикальними націоналістами, які воюють тільки на німецькому боці, а російських хлопців називають окупантами.

А росіян іще перед приїздом до України попереджають, мовляв, вас називатимуть лише москалями. На зауваження, що це не зовсім правда, автори кіно повідомили, що це художній фільм, а не документальний.

До російського фільму залучені українські актори. Син та онук Богдана Ступки. Остап Ступка грає досить жорсткого упівця, але з батьком про роль не радився.

Ця стрічка поки що не отримала прокатного посвідчення в Україні і не відомо, чи отримає. Вітчизняна прокатна комісія не рекомендувала його до показу. Автори дивуються забороні, кажуть, фільм у них про любов.

Журналіст із фахом історика Данило Яневський переконаний, співвітчизники нічого не втратять, якщо не побачать цього фільму.

Українці планують відтитрувати всю стрічку достовірною інформацією з архівів, коли вона з'явиться в Інтернеті. А от автори фільму все ж таки сподіваються на прокат. Кажуть, що втрачають гроші, на які сподівалися.


Захід.нет

ЦВК опрацювала 86,66% протоколів

За оперативними даними Центральної виборчої комісії, згідно з результатами опрацювання 86,66% протоколів, за Віктора ЯНУКОВИЧА проголосували 48,58% виборців, за Юлію ТИМОШЕНКО – 45,76%.

Як передає кореспондент УНІАН, такі дані надходять до Центральної виборчої комісії.

Розрив між В.ЯНУКОВИЧЕМ та Ю.ТИМОШЕНКО становить 2,82%.

Не підтримали жодного із кандидатів 4,46% виборців.

УНІАН

Оголошено уточнені результати екзит-полів


Перемагає Віктор Янукович, щоправда в межах статистичної похибки.


За кандидата у президенти Віктора Януковича проголосували 48,5% виборців, за кандидата у президенти Юлію Тимошенко - 45,7%.

Про це свідчать уточнені результати Національного екзит-полу, який проводили фонд «Демократичні ініціативи», Київський міжнародний інститут соціології та Центр Разумкова, щойно оголошені на прес-конференції у Києві.

При цьому не підтримали жодного кандидата 5,6% виборців.

Як зазначив координатор проведення екзит-полу Ілько Кучерів, такі результати отримані після закриття виборчих дільниць, тобто після 20-ї години.

Згідно з остаточними результатами екзит-полу, організованого телеканалом ICTV і проведеного компанією GFK NOP, на виборах Президента України кандидати мають такі результати: Віктор Янукович – 49,3%, Юлія Тимошенко – 45,3%, не підтримали жодного кандидата 5,4%.

Такі дані розміщені на сайті телеканалу.

У рамках екзит-полу було опитано близько 21 645 респондентів на 300 виборчих дільницях України (3 інтерв’ю на дільниці), залучено до роботи 900 інтерв’юерів на місцях, і 40 - у кол-центрі.


Аратта

пʼятницю, 5 лютого 2010 р.

Свіча пам’яті від президентів

З ініціативи Віктора Ющенка глави іноземних держав у Києві відтепер вшановуватимуть пам’ять жертв Голодомору

Відтепер усі глави іноземних держав, які приїздять в Україну з державним візитом, не лише традиційно покладатимуть вінки до могили Невідомого солдата, а й запалюватимуть свічку перед Меморіалом пам’яті жертв голодоморів. Відповідні зміни до положення про державний протокол та церемоніал України вніс Президент Віктор Ющенко.

Власне, більшість високопоставлених гостей України і раніше вшановували пам’ять загиблих у страшні часи голодоморів: спершу покладаючи квіти до пам’ятного знака жертвам Голодомору 1932—33 років на Михайлівській площі, а згодом, після зведення на Печерських пагорбах величної «свічки» Меморіалу, — відвідуючи цей скорботний комплекс. Однак досі така програма державних візитів була зумовлена передусім президентством Віктора Ющенка, завдяки якому іноземні колеги дізналися про трагедію Голодомору. Зрозуміло, що коли на зміну нинішньому Президенту прийде інший (особливо якщо цим іншим буде далекий від визнання Голодомору геноцидом українського народу Віктор Янукович), порядок і перелік об’єктів ушанування може кардинально змінитися...

Аби цього не сталося, чинний глава держави видав указ «Про внесення змін до Положення про державний протокол та церемоніал України», згідно з яким вшанування главою іноземної держави пам’яті жертв голодоморів відтепер передбачено обов’язковою протокольною процедурою нарівні з покладанням вінка до могили Невідомого солдата у Києві. Кожен високий гість, включно з президентом Росії Дмитром Медведєвим, відвідуючи нашу країну з державним візитом, тепер запалюватиме свічку біля Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні й садитиме на пагорбі біля «свічки» кущ калини».

Ушанування меморіалів, які мають визначальне значення в історії країни, передбачене протоколом візитів іноземних високопосадовців фактично в усіх державах.

Україна Молода

вівторок, 2 лютого 2010 р.

В Україні затримали п’ятьох російських шпигунів


В Одеській області 27 січня СБУ затримала п'ятьох офіцерів ФСБ Росії, які намагалися отримати відомості у військовій та оборонній сферах, що становлять військову таємницю.

Як передає кореспондент УНІАН, про це сьогодні на прес-конференції у Києві повідомив голова СБУ Валентин Наливайченко.


За його словами, «на гарячому» було затримано кадрового офіцера спецслужби РФ під час одержання від громадянина України відомостей, що становлять держтаємницю, і передачі винагороди у сумі 2 тис. дол. за надану інформацію.


Як зазначив В.Наливайченко, зустріч з агентом відбувалася за 14 км від державного кордону. При цьому заходи прикриття на другому автомобілі здійснювали ще троє офіцерів ФСБ РФ, військовослужбовець Оперативної групи російських військ (ОГРВ) Придністровського регіону Республіки Молдова.

За діями свої підлеглих, які прикривали шпигунську акцію та забезпечували безпеку розвідника, здалеку спостерігав їхній керівник — підполковник, начальник Відділу військової контррозвідки ФСБ РФ в ОГРВ, який втік з місця події, залишивши своїх підлеглих.

Під час особистого огляду затриманих співробітники СБУ вилучили знаряддя шпигунської діяльності: цифрові диктофони, вмонтовану в авторучку відеокамеру, закамуфльований під брелок для ключів контейнер для зберігання цифрових даних, у тому числі з інструкціями для агента, ноутбук, флешки пам'яті, 2 тис. доларів.

Як зазначив В.Наливайченко, одним із доказів того, що акцію здійснювали офіцери ФСБ РФ, є факт виявлення на карті пам'яті мобільного телефона фотокопії таємної інструкції, що регламентує агентурну діяльність ФСБ РФ. Старший офіцер спецслужби Росії, як з'ясувалося, спеціально прибув із Москви для керування розвідувальною операцією. Усі затримані російські офіцери в'їхали в Україну з Придністров'я.



Встановлено, що кілька місяців тому вони захопили на території Придністров'я громадянина України, доставили його на військову базу, де, погрожуючи його життю та здоров'ю, а також його родині, примусили до співробітництва.

Стосовно старшого офіцера порушено кримінальну справу за ст. 114 (шпигунство) Криміналього кодексу України і за рішенням Шевченківського райсуду Києва для нього обрано запобіжний захід у вигляді арешту. Інші співробітники ФСБ РФ після допитів та отримання від них вичерпних пояснень з приводу виконання розвідзавдань на шкоду безпеці України вислані з території нашої держави із забороною в'їзду на 5 років.

Крім того, про те, що трапилося, у встановленому порядку поінформовані керівництво ФСБ Росії та Посольство Росії в Україні.

Відділ моніторингу
КЦ

понеділок, 1 лютого 2010 р.

Дача Януковича


40 000 га охотничьего рая Вити Януковича в Сухолучье

Янукович обозвал львовян "геноцидами"


Прибывший 31 января во Львов цицерон енакиевской политики (украинской политикой назвать это нельзя ни в коем случае), претендующий на звание "кандидата в президенты" гражданин Янукович В.Ф. поразил собравшихся послушать его публику новыми изысканиями в области словесности.

"Здесь собрались лучшие геноциды страны!", - обратился он к собравшимся на встречу с ним любителям комедии.

"...не геноциды... а генофонд", - поправили его тут же помощники.

"Да, и генофонд тоже", - сориентировался Янукович.

Аудитория взорвалась смехом.

Янукович растаял в умной улыбке.

Следующим пунктом программы, очевидно, должны были стать стихотворения "великого украинского поэта Чехова", но произведенный Януковичем фурор сбил его с толку, и львовяне не услышали, что же нового выучил человек, требующий почему-то, чтобы его называли "кандидатом в президенты" и, что не менее, важно считали "несудимым", "не вором", "не насильником" и "не убийцей".

Визит председателя Партии регионов во Львов проходит тайно. Местные СМИ о нем ничего не сообщают, в случае утечки им рекомендовано писать о "провокации".

В программе - встреча с местными элитами и заранее подготовленными рабочими предприятий Рината Ахметова.

Подготовкой визита, начиная с пятницы, занимался нардеп Юрий Мирошниченко.

Народному депутату Януковичу В. Ф. следует воздать должное - отзываясь о львовской элите, он не прибегнул к просторечным эпитетам негативного толка, а ограничился неприятным, хотя и непонятным ему словом.

В конце прошлого месяца в районном центре Васильков Киевской области участников митинга в его поддержку Янукович, не подозревая о включенном микрофоне, окрестил "дебилами".


http://rupor.info/
Пам’ятай про Крути Молодь пам’ятає Шухевича