вівторок, 28 грудня 2010 р.

У Запоріжжі Сталіну відрізали голову

У Запоріжжі невідомі добродії відрізали голову від пам’ятника кату України і міжнародному терористу Йосипу Сталіну, встановленого у дворі будинку, в якому розташований офіс обласного комітету Комуністичної партії України.



Як повідомили у Центрі громадських зв’язків Запорізького главку міліції, повідомлення про подію на території обкому КПУ надійшло до чергової частини Жовтневого райвідділу міліції сьогодні о 16:50.

Невідомі патріоти вдосконалили погруддя Сталіна, відрізавши від архітектурної форми (у документах пам’ятник оформлений, як "мала архітектурна форма") голову.

Зараз на місці події працює слідчо-оперативна група, вживаються заходи для встановлення осіб, причетних до події. Сам пам’ятник накритий тканиною, і до нього нікого не допускають. Офіційних коментарів від представників КПУ поки що немає.

Разом з тим, сьогодні всеукраїнська організація "Тризуб" імені Степана Бандери розповсюдила повідомлення, в якому сказано, що нещодавно встановлений пам’ятник "кату українського народу і міжнародному терористу Йосипу Джугашвілі-Сталіну сьогодні знищив мобільний підрозділ ВО "Тризуб" ім. С. Бандери".

Нагадаємо, 5 травня у Запоріжжі був встановлений перший за часи незалежності України пам’ятник Сталіну. Пам’ятник у вигляді погруддя Сталіна у військовій формі із Зіркою Героя відкрили біля будівлі Запорізького обкому КПУ в Жовтневому районі Запоріжжя.

неділю, 26 грудня 2010 р.

ГЕНПРОКУРАТУРА ЗАТРИМАЛА ЛУЦЕНКА

У неділю близько 13 години був затриманий колишній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко.

Про це "Українській правді" повідомив його помічник, передзвонивши з телефона Луценка після затримання.

За його словами, затримання відбулося біля квартири Луценка на вулиці Старонаводницькій в Печерському районі Києва.

"Приїхав представник прокуратури та в присутності співробітників СБУ затримав Луценка, як він сказав, у зв’язку з інкримінованими йому статтями", - зазначив помічник політика.

Він додав, що Луценко віддав йому телефон, аби той зв’язався з журналістами, щоб повідомити цю новину.

За словами помічника, після затримання Луценка посадили в автомобіль та відвезли, однак він не знає куди саме.

Свідком затримання Луценка був його син, який розповів про таке: "Батько вийшов з будинку прогулятися разом із собакою. Коли він зайшов за ріг будинку, де не знімають камери спостереження, з мікроавтобусу вискочили співробітники прокуратури та 11 бійців "Альфа" СБУ. Затримавши батька, вони посадили його в мікроавтобус та відвезли. Куди саме мені невідомо".

Українська правда

понеділок, 13 грудня 2010 р.

Керівництво УНА-УНСО почали викликати на допити

Сьогодні, 13 грудня, до ГУ МВС у м. Києві було викликано на допит у справі щодо акцій протесту проти прийняття Податкового Кодексу голову Виконкому УНА-УНСО Руслана Зайченка. На допиті Зайченко відмовився давати свідчення, заявивши, що, як українець він солідарний зі своїми співвітчизниками, котрі піднялися на захист своїх прав. Допит пройшов у рівній невимушеній обстановці.
Руслан проходив по «справі 9 березня» як один із організаторів протестних акцій. Пробув за гратами два з половиною роки, Парламентською Асамблеєю Ради Європи визнаний політв’язнем.


Українська національна асамблея

неділю, 12 грудня 2010 р.

У Тягнибока серйозні проблеми

Екс-керівник луганських "свободівців" Дмитро Снєгирьов звинуватив керівництво "Свободи" у співпраці з владою.

"Свобода" має проблеми: цими днями саморозпустилася Луганська обласна організація партії, один з найбільш активних осередків у Східній Україні. Тамтешні соратники Тягнибока зважилися на такий крок після того, як їхній шеф, Дмитро Снєгирьов, склав зі себе повноваження голови парторганізації і вийшов зі "Свободи".

Центральна прес-служба об"єднання, що пан Снєгирьов покинув партію через тиск на нього влади та правоохоронних органів. Сам же екс-керівник луганських "свободівців" пояснив, що на нього і членів його родини справді чинили неабиякий тиск. Але не це стало причиною демаршу, а організаційні та ідеологічні розбіжності з керівництвом об"єднання. Докладніше про це Дмитро Снєгирьов розповів в інтерв"ю "Експресу".

- Що підштовхнуло вас до виходу з партії Тягнибока?

- Підстав було чимало. По-перше, через підкилимні ігри у вищому партійному керівництві "Свободи" Луганська обласна організація фактично була позбавлена участі у місцевих перегонах. Річ у тому, що очільники партії за рік часу не спромоглися ухвалити рішення про реєстрацію низки районних організацій, хоч мали на руках протоколи їх загальних зборів. Як наслідок – не було можливості висувати кандидатів у депутати.

По-друге, за весь період існування облорганізації не було затверджено жодного профільного заступника її керівника. Притім, що я не раз скеровував подання та особисто зустрічався з керівниками з цього питання. Члени ж політради у присутності голови партії та членів виконкому сміли заявляти, що немає відповідних документів на затвердження профільних заступників.

По-третє, керівництво партії через своє боягузтво відмовилося подати низку моїх заяв на офіційному сайті "Свободи". Зокрема, тих, що містили критику на адресу влади.

- Про які саме заяви йдеться?

- Скажімо, я написав відкритий лист до Президента Януковича з вимогою закрити Російські центри в Україні у відповідь на закриття Федеральної національно-культурної автономії в Росії. Його розмістили на сайті Луганської облорганізації "Свободи", передрукували інші інтернет-видання. Але керівництво не наважилося подати це звернення на центральному сайті партії.

Крім того, було проігноровано моє звернення до генпрокурора України щодо народного депутата від Партії регіонів Рината Ахметова. Я, зокрема, просив перевірити інформацію про те, що картка нардепа Ахметова голосує в парламенті, тоді як він перебуває за кордоном.

Чаша ж мого терпіння переповнилася після того, як відреагувало керівництво на мій виступ під час мітингу-реквієм до річниці Голодомору, що відбувся у Луганську.

- Що, власне, ви тоді сказали?

- У своїй промові я наголосив, що проблема визнання Росією Голодомору як геноциду українського народу полягає в наявності у складі сучасної Російської Федерації етнічних українських земель, а саме Білгородської, Курської областей, частини Воронезької та Кубані. Жертвами Голодомору на цих землях були громадяни Росії, але українці за походженням, які виступали як носії української етнокультури, побуту та звичаїв. Таким чином, визнаючи Голодомор як геноцид саме українського народу, Росія буде змушена визнати наявність у своєму складі історичних українських земель.

Порушив я тоді і тему, яку старанно оминають своєю увагою історики та дослідники Голодомору. Це питання національної належності командного складу каральних органів НКВС. Зокрема, підкреслив, що 80 відсотків з них – представники однієї нації, себто євреї. Відповідно, держава Ізраїль має відповідати за цей злочин та попросити вибачення перед українським народом, як це зробила Німеччина перед євреями за голокост.

- Якою ж була реакція керівництва?

- Олег Тягнибок особисто мені заявив, що треба бути обережним у своїх висловлюваннях та лише натякати на причетність євреїв до Голодомору. Я не розумію, як людина, яка закликала у своїй промові на Яворині вішати автомат на шию і йти боротися "з москалями та жидвою", так швидко могла змінити свої погляди.

Виступ Тягнибока на Яворині був тим поштовхом, який привів мене у лави "Свободи". Але нинішні події та жорстка реакція партії (що вважає себе ультранаціоналістичною!) на мій мій виступ у Луганську, який порівняно з виступом Тягнибока був взірцем толерантності й расової терпимості, дають мені підстави вважати: знаменита промова Тягнибока у 2004 році є нічим іншим, як провокацією, спрямованою на дискредитацію національно-патріотичних сил.

- Після місцевих виборів Олег Тягнибок говорив про те, що "Свобода" набрала на Сході України стільки голосів, скільки чотири роки тому на Заході. Виявляється, могло бути й більше...

- Так, Луганська обласна організація була найбільш структурована не лише на Сході. Деякі міські та районні парторганізації на Луганщині за чисельністю не відставали від осередків на Львівщині. За "Свободу" в Луганську проголосувало людей стільки, скільки за всі решта партії, разом взяті.

Але тенденція до зростання популярності націоналістичної ідеї на Луганщині, яка вважається "батьківщиною" Партії регіонів та її одіозного лідера Олександра Єфремова, злякала не тільки владну партію, а й самого Тягнибока...

- Коментуючи свій вихід зі "Свободи", ви та ваші соратники заявили про те, що не бажаєте боротися з окупаційним режимом за гроші самого режиму. Що мали під цим на увазі?

- Не секрет, що Партія регіонів має намір вивести Олега Тягнибока як єдиного представника націоналістичної сили до другого туру майбутніх президентських виборів і виштовхати Тимошенко на узбіччя політичного життя.

Тому Олегові Ярославовичу надають усіляку матеріальну і моральну допомогу. Зауважу, що на момент останнього приїзду Тягнибока до Луганська не було жодних пікетів ідеологічних противників, саму зустріч з виборцями анонсували у ЗМІ, тобто йому максимально сприяли у робочій поїздці. Щоправда, лідера "Свободи" чекав провал: якщо в січні у Луганську на побачення з ним прийшло 500 симпатиків "Свободи", то тепер – лише 50... До речі, кандидатами на посаду голови Луганської облорганізації партії нині є етнічна росіянка, єврей, комуніст і колишній карний злочинець.

- Як вам досі вдавалося популяризувати "Свободу" на Сході?

- Передусім ми робили реальні справи, а не лише виголошували декларації. Наполягали на тому, що східні території є пріоритетними у розвитку партії. Бо без Великої України неможливе підняття національно-соціальної революції, про яку каже сам лідер Тягнибок.

При цьому відходили від гасел "Слава – нації, смерть – ворогам!", "Україна для українців". Адже наша країна багатонаціональна. Керувалися постулатом Міхновського, який писав, що українець – кожен, хто живе на її теренах і працює на її благо. І не показували звіряче обличчя націоналізму, як це робили на Львівщині.

Погодьтеся, що на Сході України складно було коментувати висловлювання Ірини Фаріон, яка закликала називати дітей не Альонами і Мішами, а Оленками та Михайликами. Щоправда, цю позицію наш філолог зуміла роз"яснити. Але висловлювання Юрка Михальчишина, який у прямому ефірі в розмові з керівником партії "Родина" заявив, що за два роки буде громадянська війна і що ми в ній переможемо, – цілковита дурня. Годі із цим погодитися й важко було це коментувати.

- Помсти тепер не боїтеся?

- Знаєте, не хочу кидати тінь на Олега Тягнибока, але чомусь після виходу з партії зріс інтерес до мене правоохоронних органів. В офісі вже встигли побувати співробітники карного розшуку і прокуратури. Приходять з надуманою проблематикою, яка нічого, крім посмішки, в мене не викликає.

Я не збираюся нікого обливати брудом. Виходячи зі "Свободи", відверто на політраді людям сказав, що вчинки керівників партії не відповідають не лише націоналістичним постулатам, а й принципам загальнолюдської моралі. Якщо прокоментувати їхню поведінку, то буде черговий удар по людях, які вірять "Свободі" як єдиній націоналістичній силі...

З-за спини я не битиму, а казатиму все лиш в обличчя. Якщо є до мене якісь претензії, то хай подають на мене до суду. Буду захищатися. Я ж людина непроста. Пройшов з ними шлях становлення, знаю, звідки беруться гроші, чому Тягнибока часто запрошують на телеефіри, як організовують масові акції на кшталт маршів УПА і хто їх фінансує...

- Якими бачите перспективи українського націоналізму на Сході?

- Нормальними і дієвими. Нині ми ведемо перемовини з усіма побратимами у східних регіонах. Адже та ситуація, яка склалася в Луганській обласній організації, характерна для всіх організацій ВО "Свобода" на Сході України. Щоправда я, як камікадзе, вирішив своїм вчинком привернути увагу керівництва до проблематики розвитку націоналістичного руху. Після мого виходу голови облорганізацій східного регіону також готові покинути "Свободу" – в них ті самі проблеми. Плануємо на перших етапах створити не політичне, а якесь громадське об"єднання, яке згуртує навколо себе всіх здорові націоналістичні сили і захищатиме інтереси українців на Сході.

- Але чи притаманна ідея націоналізму на східних теренах України?

- Авжеж. Націоналізм як ідеологія народилася саме тут. Досить згадати Міхновського, Липу, Донцова, які були вихідцями зі Сходу. Націоналізм – це ідеологія здобуття державності.

На жаль, на 20-му році незалежності у Східній Україні доводиться здобувати українську державність, захищати українську мову, історію й культуру. Для нас націоналізм – це не тільки ідеологія ідей. Це ідея і чин, який відповідає високому званню націоналіста.

Народна правда

понеділок, 22 листопада 2010 р.

СУД ЗАБОРОНИВ МАЙДАН. Його розженуть?


Окружний адмінсуд Києва заборонив проведення мітингів у центрі Києва з 22 по 26 листопада.

Про це УНІАН повідомляє з посиланням на джерело в суді.

Таким чином, суд задовольнив позов Київміськдержадміністрації до низки громадських організацій, які подали заявку на проведення мітингів.

Суд встановив обмеження у вигляді заборони проведення заходів 22-26 листопада в центральній частині Києва.

"Тобто, громадські організації мають звільнити центр міста", - пояснив співрозмовник.

Дивіться фоторепортаж із мітингу тут .


Організатори акцій протесту проти податкового кодексу закликають активістів залишитись на Майдані Незалежності на ніч.

вівторок, 16 листопада 2010 р.

У Хмельницькому підприємці зламали двері до облдержадміністрації

У Хмельницькому в акції протесту проти ухвалення Податкового кодексу взяли участь близько 10 тисяч підприємців. Пікетувальники ще з 9 ранку зайняли майдан біля облдержадміністрації.



Підприємці тримали траснпоранти з гаслами: "Податковий кодекс Тігіпка - Азарова — геноцид підприємців", "Ні — податковому рабству".

Також вони скандували прізвище губернатора Ядухи та вимагали від нього залишити високий кабінет і вийти до народу.

Водночас, ніхто з облдержадміністрації не відреагував на такі дії, тому підприємці вирішили вдатися до крайніх заходів.

Спочатку делегували кількох людей, щоб передати звернення голові облдержадміністрації. Водночас, міліція, яка сховалася у приміщенні облдержадміністрації, їх не пропустила. Тоді розбурханий тисячний натовп ринув до дверей ОДА. Із застосуванням сили вони зламали вхідні двері облдержадміністрації. Далі їх не пустила міліція.

Між тим, з початку акції губернатора Василя Ядуху та ще деяких чиновників було виведено через чорний хід Будинку Рад і ті, за інформацію поінформованих джерел, залишили приміщення.

За словами голови профспілки "Захисту підприємців Хмельницького" Надії Кнець, підприємці обласного центру не будуть виконувати Податковий кодекс, якщо його ухвалить Верховна Рада.

"Ми не будемо виконувати такий ганебний Податковий кодекс до тих пір, поки влада не сяде за стіл переговорів з підприємцями й не врахує наших пропозицій. Я впевнена, що у Президента Януковича є здоровий глузд, щоб заветувати цей документ", - наголосила вона. Пані Кнець додала, що керівництву ОДА недовго залишилося керувати областю. Маса підприємців підтримала її скандуванням "Владу — геть!".

Народний оглядач

неділю, 31 жовтня 2010 р.

Свобода слова від гаранта. Від студентів зажадали розкаятися за календар для Януковича


Студентів, які готували календар для президента Віктора Януковича, викликали до керівництва Київського інституту журналістики і примусили розкаятися.

Як стало відомо сайту "Дуся ", викладачі на чолі з директором інституту Володимиром Різуном були незадоволені, що їм навіть не повідомили про намір випустити календар для Януковича. І дійшли висновку, що активістів треба покарати.

Причому, з чуток, директор не сам здогадався запровадити серед студентів цензуру, а йому натякнули йому про це "згори".

У п'ятницю тим студентам, які не брали участі в акції, на першій парі роздали анкети з питаннями на кшталт "Чи не прикро вам, що однокурсники зробили календар, а вас узяти участь не запросили?" або "А раптом образиться Янукович?".

А студентам-ініціаторам, за даними "Дусі", натякнули, що добре було би вибачитися - кожному особисто написати лист президентові про те, як їм "шкода, дуже шкода".

Коли студенти висловили готовність відповідати за свої слова, розчарований проректор КНУ Володимир Бугров нібито сказав: "Краще б вони роздягнулись, а так - це політичний проект!".

Нагадаємо, студенти Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка презентували календар з 12 запитаннями до президента, наслідуючи приклад своїх російських колег – московських студенток, які створили еротичний календар для Путіна.

Однак у календарі для Януковича дівчата були одягненими, і задали Януковичу досить гострі запитання:

• Коли з'явиться доступне житло для молодих сімей?
• Що робити з президентом, який не виконує своїх обіцянок?
• Коли українські вузи будуть давати практичні знання?
• Де інфраструктура до Євро-2012?
• Коли чиновники нестимуть відповідальність за хабарі?
• Смерть Ігоря Індила - службова недбалість?
• Як забезпечити чесний вступ до вузів?
• Хто вбив Георгія Гонгадзе?
• Чому Україна в рейтингу свободи преси опустилася на 131 місце?
• Скільки ми ще будемо знущатися над Конституцією?
• Чи залишиться українська мова єдиною державною?
• Журналістика - не проституція. Правда?

До речі, в Адміністрації Януковича появу календаря розцінили як ознаку наявності свободи слова в Україні.

"Це свідчить про те, що в Україні є свобода слова, що б там не говорили. Це ознака демократичності українського суспільства", - заявив Денис Іванеско, керівник прес-служби глави держави.




Аратта

понеділок, 25 жовтня 2010 р.

Звернення Ради Сибірського Народу до Українців

Рада Сибірського Народу - політична організація, яка прагне до побудови майбутнього процвітаючого Сибіру і щастя всіх сибірських народів, зокрема українців і сибіряків.

Брати українці!

У цей історичний момент пробудження сибірської нації ми, сибіряки, простягаємо вам руку дружби. Наші народи мають схожу історичну долю. Століттями колонізатори грабували наші землі, забороняли рідну мову, переслідували борців за свободу. Але українці відстояли своє право бути нацією. Сьогодні про свої національні права заявляємо і ми, сибіряки.

Ми прагнемо будувати своє майбутнє в дружбi та співробітництвi з усіма народами, поважаючи право кожної нації на самовизначення. У Сибіру з першої половини XIX століття iснує багатотисячна українська діаспора, є навiть регіони компактного проживання українців, відомі як Сірий Клин і Зелений Клин. Сьогодні всі ці люди позбавлені права навіть на шкільне навчання рідною мовою. Російські власті вважають будь-якого громадянина РФ "русским", нехтуючи права всіх інших народів. У цьому сибіряки і українці Сибіру перебувають в однакових умовах.

Рада Сибірського Народу - політична організація, яка прагне до побудови майбутнього процвітаючого Сибіру і щастя всіх сибірських народів, зокрема українців і сибіряків. Наша програма передбачає захист прав сибірських українців, в першу чергу, права на навчання рідною мовою. І тому ми звертаємося до вас, браття українці, з проханням поширювати інформацію про Раду Сибірського Народу і нашу боротьбу за сибірську націю і вільний Сибір. Повірте, цим ви надасте нам велику допомогу. Якщо хтось із вас хоче взяти активну участь у нашій роботі або зв’язатися з нами з інших питань, просимо писати на адресу sibveche@gmail.com.

Слава Україні! Слава Сибіру! За вашу і нашу свободу!

Бандерівець

вівторок, 19 жовтня 2010 р.

Ліберальна Німеччина сьогодні: учнів німецьких шкіл переслідують за світле волосся та добру німецьку

Німецький міністр у справах родини Крістіна Шредер виступила вчора на державному телебаченні з попередженням про те, що велика кількість дітей з родин етнічних німців піддаються приниженням та дискримінації з боку дітей іммігрантів. Вона визнала, що «німецьких дітей принижують за те, що вони німці».


Збережи свою расу!


«Антинімецькі виступи – це форма ксенофобії та расизму» - підкреслила міністр та пояснила, що «…це дискримінація за приналежність до певної етнічної групи». Шредер додала, що це явище розповсюджено у школах та громадському транспорті

Голова уряду землі Баварія Горст Зеєгофер не задовільнився підтвердженням сумного факту дискримінації тубільного населення, та додав, під час виступу у цей самий день, що Німеччина має зачинити двері перед мусульманськими та арабськими іммігрантами.

Яка причина таких відвертих та різких висловлювань німецьких політиків?

Наприкінці минулого тижня німецька газета BILD та телеканал Das Erste оприлюднили шокуючи матеріали про знущання та побиття німецьких дітей в деяких школах Німеччини, в яких етнічні німці виявилися меншиною

Наприклад, у школах Ессену, де біля 70% учнів є дітьми іммігрантів, панує справжня германофобія.

«З них насміхаються, часто навіть б’ють. У класі з ними ніхто не спілкується, вони забиті, постійно напоготові та рідко висловлюють власну думку. Іншими словами, вони не інтегровані у класі. Гадаєте мова йде про дітей іммігрантів у німецькій школі? Ні, ми говоримо про німецьких дітей в звичайній середній школі – 5-9 класу», - розповідає журналіст.

«Вони, звісно, не погрожують ножами кожен день, але іммігрантські діти поводять себе досить своєрідно, - розповідає директор школи в Ессені. – Наші вчительки змушені працювати з дітьми, які говорять про них до своїх однолітків: «Не розмовляй з нею, це просто німецька шльондра».

«Під час рамадану в школі надзвичайний стан, -розповідає викладач. – В цей рамадан дійшло до того, що вони плювали в їжу товаришам по навчанню. Вважається, що дискримінують іноземців, але в нас якраз навпаки».

У відповідь німецькі діти або б’ються, або намагаються достосуватися до обставин. На перервах вони тиснуться до кутків. «16 річний Себаст’ян відчуває постійну загрозу з боку іммігрантських дітей та часто б’ється. Юлія товаришує з набожним Салехом з Палестини. Вона запевняє, що відчуває себе мусульманкою…»

Не кращий стан справ і в Берліні. Викладачі однієї з берлінських шкіл написали доповідь у професійну спілку вчителів, у якій скаржаться на анти-німецьку поведінку учнів. З учнів знущаються, їм погрожують, а якщо доходить до бійки, на допомогу іммігрантам приходять родичі та друзі.

Вчитель фізкультури Олівер Люк каже, що приниження німецьких дітей - це звичайна справа.

15 річний Доміціан з Берліна-Шарлоттенбурга розповідає кореспонденту BILD, що від самого початку відчував себе аутсайдером у своєму класі, бо в нього світла шкіра та волосся, у нього добра німецька та він з повагою ставиться до вчителів.

В серпні його перевели до іншої школи, бо він мав погані оцінки і його життя стало нестерпним. «Мені весь час дошкуляють за добру німецьку», каже хлопець.

«З 29 учнів у класі, крім мене, був ще тільки один німець, - скаржиться він. – Усі інші араби та турки».

«З першого дня почалися переслідування. Вони запитали, що мені тут треба і чому я розмовляю німецькою без акценту. Усі вони розмовляли сумішшю німецької та інших мов та вимагали цього від мене, але я хочу говорити німецькою». Хлопець почав пропускати заняття, але вчителі не могли нічого зробити. Батьки були змушені перевести його до школи, де є більше німців.

"Ми мусимо захистити існування нашої раси і майбутнє для білих дітей!" (Девід Лейн)


Народний оглядач

суботу, 16 жовтня 2010 р.

У нас была УПА (утро после Марша)

Итак, утро на больничном. Горячий кофе обжигает воспаленное горло, глаза слезятся, кашель такой, что вот-вот соседи начнут стучать в стенку. Все логично: если наспех сбить температуру лошадиной дозой антибиотиков, пару часов прогуляться прохладным октябрьским вечером, время от времени выкрикивая «Слава Героям!» - на утро просто должно стать хреново. Самое время задуматься, а стоило ли? И если да, то почему и зачем?

Почему и зачем восточный украинец, с детства говоривший по-русски, внук красноармейцев, провел вчерашний вечер на Марше УПА?

Сразу вынесем «за скобки» второстепенное.

С одной стороны, было решение Окружного админсуда, который по иску Горадминистрации запретил проведение Марша на Крещатике и Майдане. Я «разбаловался» за 5 лет после Майдана, и не привык, чтобы мне указывали, по каким улицам моего родного города и под какими флагами мне можно ходить, а где и под какими – нельзя. Так что не без того – имела место «красная тряпка», которой режим помахал у меня перед простуженным носом.

Признаться, я и сейчас слегка сожалею, что организаторы Марша прошли исключительно по «санкционированному» маршруту, не попытавшись реализовать свое конституционное право гулять где угодно. УПА, памяти которой посвящен Марш, как-то не спрашивала санкций на маршруты своих рейдов ни у немцев, ни у советов, ни уж тем более у какого-то админсуда… Однако «не суди» - в этот раз не я был организатором, и не мне было решать, вести ли толпу с изрядным процентом стариков и малолеток на прорыв ментовских заслонов. Решение реально не простое, и вероятно, на месте «свободовцев» я бы тоже ограничился прохождением по разрешенным улицам. Что не мешает мне как рядовому участнику об этом слегка жалетьJ

С другой стороны, были аргументы «против». Мне не импонирует «Свобода» Тягнибока, и это еще очень мягко сказано; между тем именно она выступила организатором Марша, и волей-неволей выбор сводился к неучастию в Марше или к прогулке под их флагами. Касательно еще нескольких групп постоянных участников маршей – «автономных правых», конторы с пафосным названием «Патриот Украины» и прочей публики с резкой правой асимметрией мозга, я вообще удержусь от комментариев. При обычных обстоятельствах я едва ли присел бы с ними по нужде в пределах одного гектара. Однако обстоятельства были не вполне обычными – Марш УПА в Киеве был один, и нужно было либо идти всем вместе, либо оставаться дома.

Итак, будем условно считать, что попытка запрета Марша со стороны режима примерно уравновесила мою антипатию к организаторам. В сухом остатке остается собственно Марш. Остается главный вопрос – кем и чем для нас, современных украинцев, является УПА?

Меньше всего хотелось бы сейчас заниматься «историческим ликбезом». На тему реальной, исторической УПА уже написано очень много. Я же сейчас пытаюсь понять скорее другое: чем лично для меня и моих единомышленников является та Легенда, которая осталась от УПА в нашем сознании?

Думаю, ключевое слово – это слово ВЫБОР.

УПА раз и навсегда ломает привычный стереотип «исторической безнадеги», навязываемый нам всеми имперскими версиями истории. Нет страшного мира тоталитарных режимов, в котором отдельно взятый человек ничего не решает. Нет заведомой обреченности. Нет тоскливого выбора между «большим злом» и «чуть меньшим злом», где третьего не дано. В России, увы, было именно так. В Германии было так же, если не хуже.

А у нас была УПА.

А значит – был личный выбор каждого отдельного человека. Выбор не между «большим и меньшим злом», а между Злом и Добром.

Выбор, отказ от которого не замаскируешь знаменитой фразой всех трусов и предателей - «ну, знаете, время было такое, от нас ничего не зависело…». Выбор, за который каждый отвечает сам, перед Тем или чем, в Кого или во что он верит.

Оказывается, можно было не разрываться между сотрудничеством с наци и унылой покорностью коми. Можно было лихо выкрикнуть «Чума на оба ваших дома!» и уйти в лес. Уйти в УПА.

ОБСЕ в 2009 году наконец –то уравняла сталинизм с гитлеризмом. Для простых сельских парней из УПА это было очевидно еще в 1942-м. Тот случай, когда крестьянская простота куда лучше политических мудрствований.

И не важно, были ли шансы на победу. Если не было – тем более ответственным был этот выбор. Если на войну идут, математически оценивая шансы на выигрыш и проигрыш – это военная кампания. Это ремесло генералов. Если идут просто потому, что совесть не позволяет не пойти – это Священная Война. Это – дело Граждан.

У нас была УПА. А значит – были Граждане. Граждане страны, которой еще не было на картах мира. Страны, которой не должно было возникнуть по планам что одних победителей, что других. Страны, у которой не было признанных флага и герба, госапарата, дипслужбы, валюты, регулярной армии, вообще ничего не было. Были только Граждане. И у этих Граждан была своя «самодельная» армия – УПА.

Если у страны есть Граждане – все остальное рано или поздно «приложится». Наоборот – едва ли.

А еще – УПА НИКОГДА НЕ КАПИТУЛИРОВАЛА.

Да, вооруженная борьба в какой-то момент прекратилась, когда все солдаты нашей лесной армии оказались в безымянных могилах или сибирских лагерях. Но капитуляции не было. Не было «мировой» с оккупантами, признания легитимности их режима. Была только вынужденная передышка – пока подрастет новое поколение бойцов. Генералы могут сдаваться в плен со своими регулярными армиями, Граждане не капитулируют.

А еще – УПА ПОБЕДИЛА.

Победила в 56-м, когда советы были вынуждены «амнистировать» выживших повстанцев, чтобы хотя бы прекратить вооруженное противостояние и перестать тратить огромные ресурсы на карательные акции в давно «мирной» стране.

Победила в 60-е, когда требование независимости Украины стали выдвигать будущие диссиденты - юные комсомольцы из Восточной Украины, никогда в жизни не видевшие живого «бандеровца».

Победила в 90-м, когда киевские студенты в своем палаточном лагере запели неведомо кем и как переписанные повстанческие песни, а молодые рок-н-рольные команды стали посвящать УПА свои новые альбомы.

Победила в августе 91-го, когда исконные враги УПА, коммунисты, скрипя зубами были вынуждены проголосовать за независимость Украины, и поднять над своим верховным советом наши флаг и герб. Флаг и герб УПА.

Победила в декабре 91-го, когда на референдуме 92% украинцев поддержали независимость. То есть поддержали программу и цель УПА.

Победила в 2004, когда миллионы людей вышли на улицы защитить свое право выбора. Над ревущим морем киевлян и гостей из всех регионов вместе с национальными флагами, оранжевыми и желтыми флагами нынешних партий, гордо реяли красно – черные боевые знамена УПА. Их держали люди, мало кто из которых может похвастаться дедом – повстанцем. Повстанцы в силу понятных причин редко успевали обзавестись детьми… Но эти люди, чьи деды в большинстве своем тихо тянули лямку законопослушных «совков», все же слышали, что можно было – ИНАЧЕ. Что БЫЛ ВЫБОР. Что были люди, РЕШИВШИЕ САМИ. И именно поэтому их хватило на то, чтобы в нужный момент сделать СВОЙ ВЫБОР, и выйти на Майдан в футболках с портретами Бандеры и Шухевича.

УПА побеждает сегодня, когда модный исполнитель в стиле реп-панк вдруг говорит на концерте, обращаясь к толпе юношей и девушек, для которых не то что Вторая Мировая – для них даже СССР как таковой это уже только строчка из школьного учебника: «Ребята, совсем недавно, в 43-м, в такие же осенние дни сотня бойцов УПА приняла бой с тремя батальонами гитлеровцев, окруженная в руинах старого казацкого монастыря. Не выжил никто, но продержались они целую неделю. Давайте сегодня их вспомним» - и выдает потрясающую рок-балладу памяти повстанцев. И зал, состоящий в основном из совершенно «цивильных», русскоговорящих в повседневной жизни киевских студентов, хором подхватывает припев… Или когда исполнитель любовной лирики вдруг записывает альбом перепетых в современной аранжировке повстанческих песен, восстановленных по оригинальным записям 40-х, и эти песни становятся национальными хитами, и тысячи киевских мальчишек и девчонок, чьи деды в большинстве своем не только не были в УПА, но даже не жили в тех регионах, где УПА воевала, радостно хором орут «Лента за лентой патроны подавай, Повстанец – украинец, в бою не отступай!».

УПА побеждает, когда в ответ на очередные свинства режима сотни людей без призыва какой-либо партии, просто по переписке в ЖЖ и Фейсбуке, молча выстраиваются вдоль Крещатика с сине-желтыми ленточками на рукавах, лацканах, сумочках; приходят под стены Службы Безопасности с «просьбой арестовать себя как носителя государственных секретов»; собираются под Парламентом в день рассмотрения дискриминационного языкового законопроекта…

У НАС БЫЛА УПА.

А ЗНАЧИТ – У НАС ЕСТЬ ВЫБОР.

Если он был у этих парней даже тогда – тем более он есть у нас сегодня. У каждого из нас. И за это стоит воевать.

До встречи на следующем Марше. А если будет нужно – до встречи в новой УПА.

КиевлянинЪ

понеділок, 11 жовтня 2010 р.

В бандитської влади - бандитська міліція!



У Бердянську (24.09.2010р) "податківці" влаштувала "маски-шоу" зі стріляниною по безбройних людях.

В бандитської влади - бандитська міліція!
Може після цього Бердянськ зрозуміє кого обрали у владу...

суботу, 9 жовтня 2010 р.

Хорунжий




Ти повертаєшся в село,
Його неначе не було.
Тут кожне згарище священне.
А в місті розкопали рів,
А там — тіла, і на горі -
Твої батьки і наречена.

Викопуєш і чистиш кріс,
Ідеш з повстанцями у ліс,
Стежею кінно і оружно.
Ракета вгору б'є — «Алярм!»
Оце ж вона — твоя зоря,
Коротка, а яка ж ясна.
Хорунжий, хорунжий.

Пізнаєш шлях, здобудеш ціль.
До сповнення обітниці
Покличе Бог і Україна.
І славний двоколірний стяг
Засяє у твоїх руках
Дороговказом по руїні.

Незримий кулемет заграв
Мелодію нічних заграв,
Життя без помсти осоружне.
І ні Варшава, ні Москва
Не ствердять тут свої права.
За це ти покладеш життя.
Хорунжий, хорунжий.

Нащадок підлого раба,
Який кричить тобі: «Ганьба!»
І марить більшовицьким «раєм»,
Не встигне кинутись назад,
Ти кільцями ручних гранат
З життям заручини зіграєш.

Кохання не заступить шлях,
Тобі роковано в зірках,
Ніхто не втримається поруч.
Самотній легше йде у бій,
Собі лишаючи набій.
До вимаршу вперед
І вгору, і вгору.

В обличчях блазнів грає лють,
І вдови зрадників плюють
При згадці імені твого, надарма.
Їм ріжуть слух твої пісні
І все ввижається вві сні
Прихід московського жандарма.

Та чути крок нових полків,
Юнацькі погляди палкі
Доводять, що не вмерла мужність.
До звіту правді «вправо глянь!»
Герою визвольних змагань,
Повінчаний із майбуттям
Хорунжий, хорунжий.


пʼятницю, 8 жовтня 2010 р.

В Україні суспільство дозріває до бунту

Українці економлять на продуктах і запасаються іноземною валютою, в суспільстві панує тривожний настрій, повідомляють аналітичні центри. Влада обіцяє втримати ситуацію під контролем, але проблема в тому, що дані офіційної статистики реалії вже зараз разюче відрізняються. Розвиваючись, ситуація може призвести до народного бунту на початку весни, допускають політологи.


Настрої суспільства і влади в Україні стрімко розходяться, пише журналіст Тетяна Івженко в статті, яку публікує “Нєзавісімая газета”

Днями три великих українських аналітичних центри оприлюднили результати досліджень, які свідчать про тривожні тенденції. Спільний проект компанії GfK-Україна та Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) виявив обвал індексу споживчих настроїв: понад 60% українців украй негативно оцінюють своє матеріальне становище і роблять небувало песимістичні прогнози на майбутнє. Висновки аналітиків підтвердила Міжнародна організація праці (МОП), яка внесла Україну до списку країн з високим рівнем соціального неспокою.

Керівник програми "Соціальна економіка" МЦПД Максим Борода пояснив, що тривожні настрої в суспільстві викликані різким подорожчанням продуктів, які визначають значну частину витрат пересічних громадян.

"Сумніви в здатності влади забезпечити підвищення добробуту пересічних громадян, що з’явилися, теж негативно позначаються на очікуваннях суспільства", - зазначив експерт.

Про це побічно свідчать і офіційні дані валютного ринку: у вересні українці почали скуповувати іноземну валюту. Обсяг купівлі склав майже 3 млрд. дол. проти 1,3 млрд. дол. обсягу продажу. У серпні ці параметри були приблизно рівні.

Зазвичай громадяни запасаються доларами і євро - поряд з крупами, сірниками, сіллю - в очікуванні різкого зростання цін, знецінення національної валюти, соціальних і економічних потрясінь, зазначають експерти.

Про те, наскільки погіршилося реальне становище українців, можна судити за "індексом борщу" - українському аналогу прийнятого на Заході "індексу Біг-Мака". Західні експерти таким неофіційним, але дієвим методом порівнюють паритет купівельної спроможності в різних країнах, а в Україні агентство "АПК-Інформ" досліджує динаміку цін на основні продукти харчування, які є традиційними інгредієнтами національної страви. Грунтуючись на даних власного щоденного моніторингу, агентство днями повідомило, що середньостатистичний овочевий "борщовий набір" у вересні цього року коштує на 92% дорожче торішніх показників. За даними агентства, подорожчання призвело до зниження на 10-20% обсягів покупок овочів і фруктів населенням.

За даними інших спеціалізованих дослідницьких центрів, м’ясо за цей період подорожчало в середньому на 10-20%, але до зими очікується стрімке зростання цін до 40% через подорожчання кормового зерна. Сало, яке прийнято жартома називати стратегічним продуктом України, на київських ринках продають вже по 5-7 дол. за кілограм, що більш ніж вдвічі перевищує торішні ціни. Ціни на молочну продукцію зросли за останні кілька місяців на 50-100%, так само стрімко дорожчають яйця, крупи, цукор. Днями в Києві приблизно на 10% зросли ціни на соціальні сорти хліба, що викликало паніку в суспільстві. Антимонопольний комітет зажадав від виробників обгрунтувати це підвищення ціни і пригрозив санкціями.

Водночас, перший заступник міністра економіки Анатолій Максюта, намагаючись заспокоїти громадян, заявив, що подорожчання пояснюється спекулятивними тенденціями: "Ми бачимо зростання цін на продтовари і вживемо заходів щодо недопущення значного зростання". Одним з таких заходів має стати розширення імпорту продуктів в Україні, сказав чиновник. Проте його колеги не розділяють цієї думки, побоюючись, що імпорт завдасть нищівного удару по українських виробниках.

Галузеві експерти вважають, що влада зможе утримувати ситуацію під контролем адміністративними заходами максимум до призначених на 31 жовтня виборів до місцевих органів влади, а після голосування зростання цін неминуче відновиться. До речі, днями пропрезидентська більшість у Верховній Раді провалила голосування за розроблений опозицією законопроект, що забороняє подальше підвищення тарифів на газ, електроенергію, послуги ЖКГ для населення. Тому українці, які ще не звикли до 50-процентного подорожчання з 1 серпня найнеобхідніших послуг, готуються до нових етапів зростання цін.

Українська опозиція щосили використовує ці приводи для критики влади. Юлія Тимошенко звинуватила президента, уряд, Національний банк і Держкомстат у змові заради приховування реальної інформації про економічну ситуацію. Вона заявила, що влада безконтрольно друкує гроші, щоб укластися в затверджені МВФ річні показники дефіциту держбюджету. А емісія коштів призводить до зростання інфляції, внаслідок якої "за три останніх місяці кожен громадянин України став втричі біднішим". За її словами, реальна інфляція в сегменті продуктів харчування становить зараз не менше 54%, що ніяк не відповідає даним Держкомстату про менш 3% інфляції у вересні.

На цьому тижні до опозиції приєднався і Національний форум профспілок України, який оголосив про проведення в жовтні соціального експерименту "Життя на прожитковий мінімум". П’ять добровольців у різних містах країни спробують вижити місяць на офіційно встановлений державою розмір прожиткового мінімуму - 907 гривень, що дорівнює майже 115,5 дол. Керівник організації Мирослав Якибчук повідомив, що всі охочі можуть у режимі реального часу спостерігати за учасниками експерименту - де живуть, що купують, яким транспортом користуються, оплачують комунальні послуги.

Причому серед добровольців немає киян, оскільки в українській столиці неможливо не те що вижити, але навіть орендувати житло на зазначену суму. Автори ідеї сумніваються, що доведуть експеримент до кінця і в інших містах країни, оскільки, за їхніми підрахунками, реальний прожитковий мінімум в Україні складає на сьогодні в 2,5 рази більше, ніж офіційний показник. Якибчук пояснив, що мета акції в тому, щоб донести до влади просту думку: "На офіційно встановлений прожитковий мінімум в Україні вже неможливо забезпечити навіть біологічно достатній рівень харчування, не кажучи вже про елементарні соціальні й культурні потреби людини".

Директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін, коментуючи ситуацію, зауважив, що нинішня українська влада поки що не звертає уваги на стан пересічних громадян, на показники "індексу борщу", займаючись у першу чергу посиленням своїх позицій. А суспільство, якому належить пережити небувало важку у фінансово-економічному сенсі зиму, поступово дозріває до бунту.

Народний Оглядач

пʼятницю, 1 жовтня 2010 р.

Конституційний суд скасував політреформу 2004 року і повернув у дію Конституцію 1996 року

Тепер немає жодного легітимного органу – ані Президента, який обирався з іншими повноваженнями, ані парламенту, який також обирався з іншими повноваженнями, ані місцевих адміністрацій, ані уряду, який так само призначений, згідно з рішенням Конституційного суду в нелегітимний спосіб.


Рішення оголосив голова Конституційного Суду Анатолій Головін.

Рішення складається з чотирьох пунктів:

1. Визнати таким, що не відповідає Конституції (є неконституційним) закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.

2. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV втрачає чинність з дня ухвалення цього рішення.

3. Згідно з частиною 2 ст. 70 закону України «Про Конституційний Суд» покласти на органи державної влади обов’язок щодо невідкладного виконання цього рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року №2222-4.

4. Рішення Конституційного суду є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржено.

Таким чином форма правління в Україні перетворюється з парламентсько-президентської на президентсько-парламентську.

«У країні стався державний переворот, порушено Конституцію – Основний Закон країни», – так заступник голови фракції БЮТ Сергій Соболєв прокоментував Радіо Свобода рішення Конституційного Суду про скасування політреформи 2004 року.

«Розділ про внесення змін до Конституції ніхто не змінював, він був і в старій, і в новій редакції. Цей розділ передбачає, що виключно парламент має право змінювати Конституцію», – сказав Соболєв.

Після рішення Конституційного суду про скасування політреформи країна живе за умов, вважає Соболєв, «коли немає жодного легітимного органу – ані Президента, який обирався з іншими повноваженнями, ані парламенту, який також обирався з іншими повноваженнями, ані місцевих адміністрацій, ані уряду, який так само призначений, згідно з рішенням Конституційного суду в нелегітимний спосіб».

Єдиний вихід із цієї ситуації – дострокові президентські і парламентські вибори, вважає Соболєв. «Інакше в країні буде узаконена диктатура і антиконституційна влада», – зазначив Соболєв.

Конституційний Суд своїм рішенням про скасування політичної реформи 2004 року підтвердив, що мали місце порушення процедури при ухваленні Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV. Про це Радіо Свобода заявив керівник Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко.

Конституційний суд визнав закон № 2222 неконституційним з моменту оголошення свого рішення. «З одного боку, він не мав права інакше вирішити, з другого боку, незрозуміло, як тоді у нас понад чотири роки діяла фактично «неконституційна» Конституція», – сказав Ігор Коліушко.

«Я не розумію, звідки взялися повноваження у Конституційного Суду змінювати своїм рішенням чинну Конституцію. З логіки цього рішення випливає, що до сьогоднішнього дня діяла Конституція 2004 року, а з сьогоднішнього дня Конституційний Суд сказав, що всі закони та інші законодавчі акти мають ухвалюватися відповідно до положень Конституції 1996 року. Це означає, що Конституційний суд перевищив повноваження, надані Конституцією», – сказав Радіо Свобода Ігор Коліушко.

Народний оглядач

суботу, 25 вересня 2010 р.

Депутат-«регіонал» попросив СБУ підтримати його українофобство

Депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко просить главу СБУ Валерія Хорошковського перевірити законність проведення фестивалю «Гайдамака.UA».

Про це йдеться у зверненні «регіонала».

«Під час проведення фестивалю організаторами планується низка концертів українських музичних колективів з яскраво вираженою націоналістичної і ксенофобською спрямованістю», - зазначив Колесніченко у своєму звернені.

Також, йдеться у зверненні, плануються «презентації «повстанських книжок», лекції та зустрічі з відомими націоналістично налаштованими музикантами, письменниками, політиками та громадськими діячами, майстер-класи з українських традиційних бойових мистецтв. На думку організаторів саме формат вшанування української повстанської та бойової пісні має стати закликом до дії молодих українців, про що свідчить і афіша заходу», - вважає «регіонал».

За його словами, «музичні групи, виступ яких планується, відрізняються явно ксенофобською і націоналістичною спрямованістю текстів пісень».

«Фестиваль підбором своїх учасників явно спрямований на розпалювання міжнаціональної ворожнечі і людиноненависницьких настроїв», - наголосив Колесніченко.

Він зазначив, що «проведення фестивалю також може бути кваліфіковано як злочин, що підпадає під дію статті 4 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації».

Колесніченко просить Хорошковського «перевірити на предмет законності проведення фестивалю «Гайдамака.UA» і забезпечити дотримання Конституції, законів» та повідомити його про вжиті заходи.

Як повідомляв Тиждень 24 вересня у місті Ірпінь, що під Києвом, стартував фестиваль повстанської та патріотичної пісні «Гайдамака.UA», який організувало творче об’єднання «Остання Барикада». Фестиваль присвячений 20-ій річниці «Студентської революції на граніті» та усім борцям за волю та Незалежність України.

Зокрема на фестивалі виступатимуть Тарас Компаніченко, Тарас Чубай, гурти «Рутенія», «ОтVіntа», «Мертвий півень», «Тартак», «ТНМК», «Гайдамаки», «Плач Єремії», Марія Бурмака та інші.

У літературній частині дійства – поетичний збір Сергія Пантюка, Олега Короташа та Олександра Демченка, казки від Сашка Лірника та сольний виступ Артема Полежаки.

суботу, 11 вересня 2010 р.

ПРИХОДЬ — ЗДАВАЙСЯ!

1937 рік починався з першого стуку в двері, з першого "Гражданін, пройдьомтє", з першого страху "За ким?". Він набирав сили кожної ночі, коли хтось намагався не чути, що прийшли за його сусідом, коли хтось думав "А може, й справді є за що?", набирав сили з кожним полегшенням "Слава богу, не за мною".

І кожної ночі тих "не за мною" ставало все менше й менше. Каток репресій підім'яв під себе спочатку сотні, відтак тисячі, десятки, сотні тисяч. Сотні тисяч, які легко могли зупинити його на самому початку похилої, але були розчавлені поодинці.

Перетворення спецслужби на інструмент репресій стало найстрашнішим, а тому й найціннішим уроком радянського минулого. Уроком, який повинен застерігати від можливостей повторення подібного на багато років. Це щеплення, здавалося, мало б забезпечити вічний імунітет від тоталітаризму, проте його виявилося так багато, що воно перетворилося на отруту, яка вбила пам'ять кількох поколінь.

Тому, можливо, багато хто не хоче помічати у діях теперішньої СБУ жодних сумних аналогій. Знову спрацьовує кляте "Це мене не стосується", яке дуже швидко може перерости у "Слава богу, не за мною".

Втручання в роботу засобів масової інформації, пресування громадських активістів, затримання міжнародних експертів - все це засвідчило, що наліт демократизму та європейськості на Службі безпеки був дуже тонким, його зняло першим же подувом вітру змін. А під ним виявився вічно живий образ "чекіста" - хижака, наділеного владними повноваженнями.

9 вересня о 7.30 шестеро співробітників СБУ без жодних пояснень на вокзалі у Києві затримали історика, директора національного музею "Тюрма на Лонцького" Руслана Забілого. Далі чотирнадцять годин "розмов" (поки навіть не допитів і ще зовсім "бєз прістрастія"), без права на дзвінок (поки ще не "бєз права на пєрєпіску").

Причина такої завзятості нових чекістів, яка вилилася аж у понаднормовий робочий день, вкрай поважна. Забілий везе у комп'ютері державну таємницю. Тобто не те щоб зовсім усю таємницю, але, певно, якусь дуже важливу її частину, яка чомусь захована у документах УПА.

Саме матеріали понад півстолітньої давності виявилися секретом, на захист якого СБУ мобілізувала свої найкращі сили. Напевно, кляті бандерівці наперед знали усю інформацію про атомні об'єкти на території сучасної України, можливо, вони якимось чином отримали дані про її обороноздатність країни у 2010 році, у будь-якому випадку, вони мусили знати щось вкрай важливе саме для сучасної України, аби їхня інформація вважалася таємною.

Адже чинний в Україні закон визначає державну таємницю як інформацію, поширення якої може завдати шкоду національним інтересам України. Де знайшли таку в звітах про бої УПА з німцями та НКВД чи мистецько виконаних антисталінських листівках? Можливо, вона в сотнях кривавих сторінок, які розповідають про придушення визвольного руху?

Але тут у дію вступає ще одна цікава норма - державною таємницею не може бути інформація про порушення прав і свобод громадян, чим саме й були масові політичні репресії.

На жаль, інших документів у комп'ютері історика Забілого немає, тож треба, аби саме ці були видані за державну таємницю. Не особливо збентежив есбеушників той факт, що з цими ж документами можна ознайомитися в інформаційно-довідкових залах тієї ж СБУ у всіх областях.

Напевно, для того, аби вони врахували таку дрібницю, треба було про неї знати, тобто бодай раз відвідати електронний архів. Але думати - "удєл ботаніков", чекісти ж - діють.

Блискавична реакція української спецслужби на загрозу державності вилилася у те, що вже наступного дня після абсолютно неоформленого процесуально затримання і вилучення комп'ютера та жорстких дисків було порушено кримінальну справу.

З повідомлення сайту спецслужби: "Службою безпеки України порушено кримінальну справу за фактом готування до розголошення співробітником СБУ відомостей, що становлять державну таємницю, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 15, ст. 328 Кримінального кодексу України.

Встановлено, що співробітник СБУ Забілий Р. В. з метою передачі третім особам несанкціоновано зібрав відомості, що становлять державну таємницю. 8 вересня 2010 року після прибуття зі Львова до Києва він був затриманий із цими відомостями. Наразі встановлюється коло осіб, яким призначалась зазначена інформація".

Тепер шукатимуть третіх осіб, яким, власне, і призначалася "таємна інформація". Полегшимо слідчим роботу і відкриємо ще один секрет: ця інформація призначалася історикам, журналістам, студентам, жертвам репресій, їхнім дітям, всім, хто цікавиться українським минулим.

Саме на її базі, сподіваємося, станеться колись справжнє переосмислення минулого, яке позбавить нас від рецидивів тоталітаризму у сьогоденні. Тож коло третіх осіб дуже широке - це всі ми з вами.

Тому приходь і здавайся! Чесно скажи есбеушникам: "Забілий віз інформацію для мене!". Хай вони побачать, що "коло третіх осіб" здатне зупинити каток 37-го у 2010-му.

Зустрінемося у середу біля входу в будинок на Володимирській, 33 (чи, може, вже знов Короленка?). Прихопи диск із "таємною інформацію" для СБУ (її можна попередньо звантажити в електронному архіві на Ірининській, 4

Володимир В'ятрович, історик, екс-директор Архіву СБУ

Українська правда

вівторок, 24 серпня 2010 р.

Голі FEMENістки розважились із байкерами і потрапили до міліції


Активістки жіночого руху FEMEN розпочали святкування Дня Незалежності топлес-мотопробігом по центру Києва, а закінчили у міліції - підрозділ Беркута затримав дівчат.


Жіночий рух FEMEN спільно з українськими байкерами провели альтернативне святкування Дня Незалежності України - активістки осідлали потужні байки і прокотилися по центру Києва, стартувавши з Софіївською площі.


Дівчата скандували: "Незалежність - це ми!", "Незалежність - свято вільних!".

Жіночий рух FEMEN вважає, що традиційне святкування із промовами не має нічого спільного з незалежністю української держави. Це пережиток радянського пафосу, який в сучасних умовах виглядає безглуздо і служить скоріше для прикриття зовсім антипатріотичних прагнень влади, стверджують дівчата.

"Незалежність - це свобода слова і волевиявлення, це верховенство права, це рівні можливості, перспективи розвитку. Ми щасливі бачити, що незважаючи на всі репресії, ми, український народ, не опускаємо руки і доводимо свою належність до "козацького роду", а не бандитського кодла. Тіла і душі FEMEN належать тільки незалежній Україні!", - заявила Олександра Шевченко, активістка руху.

Вона наголосила, що активісти її руху вітають українок, з "нашим національним святом Днем Незалежності, святом вільного духу!" .

Опісля дівчат затримали і доставили в Шевченківське відділення міліції. Активісткам інкримінували адміністративне правопорушення за статтею дрібне хуліганство. Однак до суду справа не дійшла і дівчат відпустили з нагоди свята.

ТСН

Розкрито феномен російськомовних бандерівців

В Україні з'явились люди, які у побуті користуються російською мовою, але мислять як західно-українці.

В Україні з'явилась нова категорія людей – російськомовні бандерівці. Про це заявив політолог і письменник Володимир Цибулько.


Як він пояснив, "це люди, які у побуті користуються російською мовою, але мислять як західно-українці".

"Стався дивний феномен, коли мова – це лише спосіб передачі інформації. За роки незалежності виробилась система коректного білінгвізму, коли люди поділяють ті ж цінності і не зважають на мову спілкування. Мова перестає бути кодифікатором ідентичності. Свого чи чужого визначає не мова, а однакові цінності. Комплекс Батьківщини важливіший, ніж те, хто ти на Батьківщині – українець чи росіянин. Ти просто патріот України", - наголосив Цибулько.

Відповідаючи на запитання, чи є ці люди прихильниками поглядів Степана Бандери, політолог відповів, що вони розуміють і можуть пояснити, чому Бандера діяв так.

"Коли постсовок говорить, щоб встановити порядок і справедливість не вистачає Сталіна, то людина української ідентифікації може сказати, що не вистачає Бандери", - зазначив він.

Причиною появи російськомовних бандерівців Цибулько вважає антиімперські настрої і радянську несправедливість до українців і їхньої землі.

"Росіяни, які приїжджали сюди, здатні відчувати спосіб мислення українців. Розуміючи несправедливість системи щодо цілої нації, вони стали спочатку співчуваючими. Потім ці люди вбачали в Україні гаранта ліберального і демократичного суспільства. Це робило нових патріотів", - розповів письменник.

Цибулько також зауважив, що "регіонали" зараз бавляться у пострадянську ідентичність, а вона не виробляє ніяких ідей.

"Ця ідентичність тупо паразитує на російському імперському культурному продукті, але він покликаний обслуговувати російську, а не українську державу. Цей світогляд і спосіб ведення політики приречений на поразку", - підкреслив він.

Появу такої категорії людей політолог назвав "дуже позитивним явищем".


ТСН

суботу, 21 серпня 2010 р.

"Кошерний" гімн України!!!)))



Українські євреї вітають Україну з Днем Незалежності та співають гімн України на рідній мові!

До свята Дня незалежності телеканал Інтер звернувся до 14 діаспор з проханням перекласти гімн України на їх рідну мову.

Україна - рідна Батьківщина для багатьох народів.
Ми різні, але ми єдині!
З Днем народження, Україно!

понеділок, 16 серпня 2010 р.

У Ющенка закликають до загальнонаціонального страйку

Про це повідомили у прес-службі партії «Наша Україна», а речник Президента України 2005-2010 Віктора Ющенка Ірина Ванникова прокоментувала останні події в медіа-просторі України.

За словами Ванникової, вперше в історії України відбувся попереджувальний ефірний страйк трьох телеканалів – «5 каналу», ТВі та ТРК «Чорноморська».

Вперше за останні п‘ять років в Україні зник головний редактор видання, що критикувало владу, – зокрема, українську міліцію: 15 серпня слідчий відділ Дзержинського райвідділу Харківського міськуправління ГУ МВС порушив кримінальну справу за статтею «умисне вбивство» за фактом зникнення головного редактора газети «Новий стиль» Василя Климентієва.

В той же день у Дніпропетровську невідомі побили журналіста Ю. Михайловича. На початку серпня була закрита його програма «Аргументи за та проти», яку він вів на «51 каналі». У зв’язку з цим він планував організувати прес-конференцію і оголосити про те, що керівництво області утискає свободу слова.

«Отже, немає жодного сумніву - війна влади проти незалежних ЗМІ перейшла на якісно новий рівень. Сьогодні йдеться вже не просто про можливість говорити правду в Україні, а про серйозну небезпеку для життя і здоров‘я журналістів, які насмілюються говорити правду», – наголосила Ванникова.

Вона зауважила, що сподіватися на владу, яка сама ж і нацьковує силові структури на ЗМІ, немає сенсу. «Тільки разом ми ще можемо не допустити остаточного знищення незалежних ЗМІ і журналістики в Україні. Тільки разом ми можемо не допустити нових загадкових зникнень чи нападів на журналістів», - підкреслила Ірина Ванникова.


«Самі журналісти також мають у своєму арсеналі достатньо засобів тиску на владу. Час використовувати їх – ігноруванням, бойкотом одіозних діячів, співпрацею у проведенні журналістських розслідувань і публікації їх результатів ставлячи владу на місце», - зауважила вона.

«Сьогодні вирішується майбутнє не тільки вільної журналістики. Сьогодні вирішується майбутнє України. Поки що медіа ще залишаються четвертою владою і тому мають пам‘ятати про свою відповідальність перед суспільством. Ті, хто думає відсидітися у провладних окопах, мають не обманювати себе. Сьогодні владі взагалі не потрібні журналісти. Тому усі, кому дорога Україна, демократія, свобода слова мають підтримати заклик Громадського руху «Стоп цензурі!» до загальнонаціонального страйку», - підсумувала речник Віктора Ющенка



Народний оглядач

суботу, 14 серпня 2010 р.

Ингерманландский повстанческий марш

Сосны рдеют кровью на закате
Ветер вольный мчится над Невой
С москалями на борьбу вставайте,
Чтоб свободным был наш край родной

Припев: Друзья, поднимем флаг наш славный
Нам время верность делом подтвердить
Исполнить долг наш самый главный
родимый Край навек освободить


Седые волны бьются о гранит
И по весне прекрасен яблонь цвет
Тайны веков Угрюмый лес хранит
Встает над Ингрией победный наш рассвет

Припев: Друзья, поднимем флаг наш славный
Нам время верность делом подтвердить
Исполнить долг наш самый главный
родимый Край навек освободить

Пусть небеса прольют огонь возмездья
С кургана витязь нас благословит
От власти зла добьемся избавленья
Господня воля нам благоволит

Припев: Друзья, поднимем флаг наш славный
Нам время верность делом подтвердить
Исполнить долг наш самый главный
родимый Край навек освободить.

Ингерманландия

Російськомовний гімн України обурив севастопольців (відео)

Севастопольці вважають, що телевізійний ролик, в якому росіяни співають гімн України, ображає російськомовне населення.


Лучшее видео на video.tochka.net - Русские поют гимн Украины

З 10 серпня на телеканалі "Інтер" транслюються соціальні ролики до Дня незалежності. За задумом авторів Марка і Ганни Гресь, представники 14 народностей, які населяють Україну, - євреї, вірмени, білоруси тощо - співають гімн України рідною мовою.

"Євреї показані в школі, вірмени за роботою, грузини на танцювальних підмостках, а цигани в полі, з гітарою, у всіх одухотворені, розумні обличчя і правильна мова. А росіяни навпаки - головний герой спить на вулиці, прокидається, чухає низ живота, сам зарослий, у сорочці й морському кашкеті, встає, йому підносять єндову з розсолом. А потім з'являється компанія з гармошкою. Гармоніст у якихось шортах, босоніж, неголений і обличчя в усіх, м'яко кажучи, неодухотворені", - скаржиться голова громадського руху" За єдину Русь "Володимир Тюнін.

Від імені жителів Севастополя організація вимагає від Віктора Януковича припинити трансляцію роликів на телеканалі "Інтер" і почати розслідування за фактом публічної образи національної гідності російськомовної частини України.

tochka

понеділок, 9 серпня 2010 р.

Вогонь вщент знищив базу ВМФ РФ під Москвою. Згоріло 200 літаків


Вогонь лісової пожежі знищив крупну базу Військово-морського Флоту Росії під Москвою. сталося це ще 29 липня, але відомо про це стало далеко не відразу. Першим про інцидент повідомило агентство Life News: за його даними, під Москвою знищено 200 одиниць авіатехніки на суму в 20 млрд рублів.

Сама база площею 100 га згоріла вщент, повідомляє агентство з посиланням на своє джерело.

«За фактом пожежі на базі ВМФ проводиться дослідча перевірка», — прокоментували цю інформацію у Військовому слідчому управлінні по Московському військовому округу, не уточнивши ні номера військової частини, ні розмірів заподіяного вогнем збитку.

Пізніше й ІТАР-ТАРС розповсюдив заяву Міноборони РФ: дійсно, «29 липня верхова пожежа перекинулася на територію однієї з військових частин в Коломенському районі».

«В результаті виник спалах на технічній території, де знаходилося списане майно і автотехніка. В результаті вжитих заходів того ж дня пожежа була локалізована і згашена», — повідомили у військовому відомстві.

«Вогонь охопив територію секретної частини площею у 100 га лише за 10 хвилин», — повідомило джерело Life News. При цьому, за його словами, це не єдине ЧП, від якого постраждали військові.

«Згоріла також одна будівля бази зберігання майна ВДВ. Там збиток на декілька порядків менший — близько мільйона рублів. На цій базі зберігалося майно, яке мали списати», — додав він.

Офіційний представник СКП Володимир Маркин підтвердив, що за фактом пожежі Військове слідче управління по Московському військовому округу проводить дослідчу перевірку. Пожежа відбулася в четвер 29 липня. Вона виникла близько 16 години на базі зберігання авіаційно-технічного майна ВМФ РФ, розташованій поблизу міста Коломни Московської області, сказав Маркин «Інтерфаксу».

Правда про 200 літаків і гвинтокрилів на 20 мільярдів рублів він промовчав, але відзначив, що згоріли штаб, фінансова частина, клуб, два бокси автомобільного парку, 13 сховищ з авіаційним майном різного призначення, 17 відкритих майданчиків для зберігання техніки з автомобілями, що знаходилися на них.

«30 липня вогнища пожежі були локалізовані. В результаті пожежі ніхто не постраждав», — заявив Маркин.

За неофіційними даними, Центральна авіаційно-технічна база (ЦАТБ) ВПС і ППО ВМФ Росії знаходиться на околиці міста Коломни (район Щурово).

Головними завданнями, які стоять перед службовцями військової частини, є приймання, зберігання і обробка авіаційного, гідрографічного і штурманського майна, що поступає від промислових підприємств, авіаційно-технічних частин, військово-карних закладів і ремонтних підприємств Військово-морського флоту.

Впродовж 60 років на забезпеченні ЦАТБ стоять Північний флот, Тихоокеанський флот, Балтійський флот, Чорноморський флот, Каспійська флотилія, Санкт-Петербурзька військово-морська база, частини Військово-повітряних сил ВМФ РФ.

Таким чином, пожежа знищила найбільшу військову базу ВМФ Росії.

За повідомленнями ЗМІ, «вогонь від лісових пожеж» знищив цехи секретного конструкторського бюро машинобудування в Коломні. Йдеться про ФГУП «КБ машинобудування» в Коломні, яке розробило комплекси «Іскандер» і «Голка».

«Вогнище спалаху знаходилося в цехах конструкторських підрозділів підприємства», суперечливо і ухильно передають російські ЗМІ.

Сам характер подачі інформації вказує на те, що пожежа могла бути організована і її причиною не є лісові пожежі.

Збиток, заподіяний банді «російська армія», становить не менше декількох мільярдів рублів.

Секретний об'єкт згорів в четвер, 5 серпня, проте росіяни повідомили про це тільки 8 серпня.

КЦ

неділю, 8 серпня 2010 р.

Ефект айсберга або ймовірний сценарій анексії Криму Російською Федерацією


Характерною рисою сучасної влади в Україні є її дволикість та непрозорість – ефект айсберга. За гарними словами на публіку криються ганебні вчинки «поза кадром». З огляду на це, національна безпека та територіальна цілісність України нині знаходиться під реальною загрозою. Поступливість у царині національних інтересів, що демонструє ця влада, є вкрай небезпечною, адже її наслідки Україна відчує вже у найближчому майбутньому.

Маскуючись зовні гарними та улесливими гаслами про економічну вигоду та соціальне благополуччя, влада намагається приховати справжню руйнівну сутність своїх антидержавних угод, які були укладені з Росією, щодо Криму та Севастополя. Більше того, є всі підстави говорити про свідому участь теперішніх найвищих очільників України у сумісному з Кремлем сценарії по відторгненню Криму від України та приєднанню його до Росії. Власне, свою пасивну роль вони вже майже відіграли, подовживши строк перебування Чорноморського флоту(читай: Росії) у Криму ще на 45 років, тепер їм залишилося пожиттєво отримувати дивіденди від Кремля, нам, українцям, спостерігати, як втрачається частина рідною землі, ну а Москві – активно діяти.

Що, власне, й спостерігаємо впродовж тих декількох місяців, що минули з моменту підписання сумнозвісного харківського пакту: нескінченні вояжі до України та Криму, зокрема, російських «місіонерів», починаючи від самих Медвєдєва та Путіна у купі з чисельною зграєю колишніх персон « нон-ґрата», аж до маргінальних московських байкерів. Ще рік не минув, а в Україну знову припхався «Кіріл». У цей же самий час Москва оголосила про збільшення чисельності Чорноморського флоту і вже доправляє два нові кораблі з Балтики.

Цілком очевидно, що Росія вже почала реалізацію свого сценарію анексії Севастополя та Криму. Цей сценарій вже неодноразово успішно відпрацьований Кремлем на теренах бувшого СССР, зокрема, у Придністров’ї, Абхазії та Південній Осетії. За цією ж схемою вони діятимуть цього разу й в Криму. Тому, ця передбачливість Москви, дає змоги більш-менш точно змоделювати подальший розвиток подій навколо українського півострова.

Отже. Ймовірний сценарій анексії Криму Російською Федерацією:

Крок перший
: Подовження терміну перебування Чорноморського флоту у Севастополі та Криму на невизначений строк. Виконане.

Крок другий : Збільшення кількісного складу кораблів та особового складу Чорноморського флоту у Севастополі та Криму. У процесі.

Крок третій : Витіснення українських ВМС з Севастополя до Одеси. На стадії підготовки.

Крок четвертий : Прихована поступова роздача російських паспортів мешканцям Севастополя та Криму з мовчазного потурання української влади. У процесі.

Крок п’ятий : Доведення відсоткової кількості мешканців Севастополя, що мають російське громадянство, до переважної над громадянами України. У процесі.

Крок шостий : Влаштування з допомогою ФСБ низки терористичних актів у Севастополі, провину у здійсненні яких буде покладено на українських націоналістів. Передбачається.

Крок сьомий : Ініціювання Кремлем звернення промосковської міської Ради Севастополя до уряду Російської Федерації з проханням захистити, переважаючих у місті, російських громадян від терору з боку українських радикалів у зв’язку з нездатністю київської влади зробити це. Передбачається.

Крок восьмий : Офіційний Кремль дає наказ, згідно з Законом РФ «Про захист громадян по за межами Росії» командуванню Чорноморського флоту взяти під свій контроль усю територію Севастопольського регіону. Передбачається.

Крок дев’ятий : До Ради Безпеки ООН Москвою ставиться вимога визнати Севастополь черговою «гарячою точкою» з наданням мандату миротворців російським військам. Передбачається.

Крок десятий : Влада офіційного Києва де-факто вже не розповсюджується на Севастополь. Російські громадяни – мешканці Севастополя ініціюють референдум на якому висловлюються за входження міста до складу Росії. Москва визнає легітимність волевиявлення мешканців Севастополя. Передбачається.

Крок одинадцятий : Реалізація сценарію з Севастополем по відношенні до усього Криму. Передбачається.

Власне, за такою схемою, як уже зазначалося, було відтято від Молдови Придністров’я, а від Грузії Абхазію та Південну Осетію. У тім, що Росія по відношенні до Севастополя та Криму йде за таким самим сценарієм, сумнівів немає.

Нам , українцям, залишається тільки одне – зробити так, аби цього разу російський ненажерливий ведмідь зламав собі шию на українській землі.

Борітеся - поборите!

ОНЗ "Південний Щит"

пʼятницю, 6 серпня 2010 р.

Грузини відзначають другу річницю російської інтервенції

Червоні польові маки стануть символом пам’яті про жертви грузинськоросійської війни за Південну Осетію. Таку ідею запропонували журналісти грузинської англомовної газети «Прайм тайм».

На ніч із 7 на 8 серпня припадає друга річниця нападу Росії на Грузію, який обернувся кривавим конфліктом на Північному Кавказі. Журналісти висунули ініціативу: щороку, починаючи з цього літа, відзначати перший тиждень серпня як "тиждень пам’яті жертв війни з Росією".

Починаючи з 3 серпня, в усіх редакціях грузинських газет, радіостанцій та телеканалів можна придбати штучні червоні маки - кожна квітка має шпильку, щоб її можна було причепити на одяг. "Маки - це квіти, що в багатьох країнах світу символізують кров захисників вітчизни, якою просякла земля", - пояснює журналістка "Прайм тайм" Тако Пхакадзе. Символічна макова квітка коштує 10 тетрі (це близько 40 українських копійок). Усі прибутки від продажу значків підуть на допомогу родинам загиблих у дні російської інтервенції.

Україна Молода

четвер, 5 серпня 2010 р.

«Принуждение» до єдності?

Минає тиждень, як Патріарх Московський Кирило завершив свій візит в Україну. Влягаються пристрасті, вгамовуються емоції, знижується, так би мовити, градус кипіння, що супроводжували його. Натомість у релігійному, експертному, політичному та журналістському середовищах продовжується аналіз цього візиту: що приніс він Україні та якими будуть його наслідки?


Залишимо поза увагою оцінки апологетів Російської православної церкви в Україні: там все однозначно — візит називають не інакше як «історичним», стверджують, що Кирило — «наш патріарх»... Але якщо без цієї патетики, то є над чим поміркувати і задуматись.

Найперше, візит в Україну Патріарха Московського настійно анонсувався як суто пастирський. Предстоятель РПЦ сам стверджував, що їде в Україну «до своєї пастви — Московського патріархату Російської право–славної церкви». І мав на це повне право. Тому й жодна з українських церков не протестувала проти нього. Єдине, про що застерігав московського гостя Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, щоб він не перетворював цей візит у політичний і не займався пропагандою своєї ідеї «русского мира». Але саме це, попри молитви, і робив Патріарх Московський.

Не лише Українська православна церква Московського патріархату, а й влада організували Патріарху Кирилу царський прийом. Найвищі почесті, зустрічі з першими особами держави, почесна варта, потрійне кільце міліції, два дипломи доктора «honoris causa», білі голуби, дорогі доріжки, посипані пелюстками троянд... Вочевидь, до візиту Патріарха Московського Київміськ–рада перейменувала більшу частину вулиці Мазепи, на якій лавра, а Кабмін пообіцяв виселити з території останньої усіх, хто не має стосунку до заповідника і церкви. А яким було інформаційне забезпечення візиту!

І все ж, попри цей ажіотаж, візит Патріарха Московського в Україну не був таким безхмарним, як запевняють. Незалежні експерти відзначають, зокрема, невідповідність очікуваної та реальної участі віруючих у патріарших богослужіннях. Так, в Одесі організатори заявляли, що збереться до двохсот тисяч паломників, а було їх до десяти тисяч, разом із чотирма тисячами міліціонерів, що охороняли богослужіння. Те ж і в Дніпропетровську: заявляли від сорока до вісімдесяти тисяч паломників, а зібралося, за різними підрахунками, від 2,5 до 10 тисяч. І це при тому, що міська рада організувала безкоштовне підвезення людей до місця служби та збільшила кількість транспортних засобів. У Києво-Печерській лаврі, за офіційними даними, молилися разом із Патріархом Московським близько трьох тисяч вірян. Не густо для візиту, який так широко рекламувався і якому було максимальне сприяння владних структур.

Не став цей приїзд Патріарха Кирила і кроком до єдності православних України, як стверджують прихильники Московського патріархату. Навпаки, він ще більше поглибив розкол. Важко не погодитись із львівським релігієзнавцем Людмилою Филипович: якби Патріарх Кирило справді хотів об’єднання, він зустрівся б із представниками інших православних конфесій, вивчав би їхню точку зору. А що ми бачили і чули? Різку критику «розкольників», заклики до вірних РПЦ бути їх «абсолютним антиподом». Предстоятель РПЦ настійно закликав їх повернутися «в лоно Христової церкви». На що УПЦ Київського патріархату вустами владики Євстратія Зорі відповіла: її вірним сумно від того, що «такий відомий богослов як Патріарх Кирило постійно плутає поняття єдності Церкви у Христі і єдності Церкви під владою Московського патріархату». «Ми, Київський патріархат, — сказав єпископ Євстратій, — є частиною єдиної святої соборної апостольської Церкви, не зважаючи на те, що не підпорядковуємось Московському патріархату».

А це оцінка Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета: «Патріарх Кирило поставив собі політичну мету — збудувати нову Російську імперію, але таку, де головним центром буде Московський патріарх, який стоятиме над державами і їхніми президентами. Для цього йому потрібно зміцнювати вплив Росії на Україну». Тому-то в своєму зверненні з нагоди 1022-ї річниці Хрещення Руси-України предстоятель УПЦ КП закликав православних України об’єднатись навколо «першого престолу — Київського патріаршого престолу».

І так, як Патріарх Філарет, думають багато українців. Через те так масово готувалися вони до Києва на Хресну ходу 28 липня, щоб засвідчити: вони аж ніяк не збираються каятися і повертатися в лоно Московського патріархату. В них є свій патріарх — Київський, і вони прагнуть мати свою — Українську — помісну православну церкву, а з Російською, як і з іншими помісними церквами, хочуть жити в християнській любові та злагоді. Але не так просто було вірним УПЦ КП потрапити того дня до столиці. З якогось дива масово відмовлялись перевізники везти людей до Києва, пояснюючи це тим, що їм пригрозили забрати ліцензії. А тих, хто все ж виїхав, по кілька разів зупиняла міліція, а під Києвом довелось годинами стояти і вести безконечні перемовини з людьми в погонах. Паломники були готові на крайнощі — перекрити трасу...

Уже повернувшись додому, православні Київського патріархату, які таки взяли участь у Хресній ході, попри всі дорожні пригоди і втому, захоплено розповідали, яка дивовижна атмосфера панувала там. Складалося враження, що ті тисячі людей, котрі з’їхались з усіх кінців України, були з одного села чи міста. Раділи одне одному, розпитували, хто і звідки, тішились, що їх так багато і що в Україні є вже своя помісна церква. За офіційними даними, в Хресній ході взяло участь п’ять тисяч чоловік, а речник УПЦ КП єпископ Євстратій стверджує, що їх було близько двадцяти тисяч і священиків щонайменше півтори тисячі. Із вірними своєї Церкви йшов і Патріарх Філарет. Він вже дещо подався, вік є вік, але був щасливим, що, попри все, так багато людей зібралось на Хресну ходу. Дуже принципову з огляду на ситуацію, яка розгортається в Україні.

Прикро, що в ті хвилини поруч з українським Патріархом було так мало українських політиків, котрі, принаймні на словах, виступають за Українську помісну церкву. Не було екс-президентів Леоніда Кравчука і Віктора Ющенка, не було Юлії Тимошенко та очільників Комітету захисту України, не було цілого ряду впізнаваних народних депутатів. У колоні наші прочани бачили лише Олега Тягнибока, Миколу Томенка, Лілю Григорович, Петра Ющенка, Василя Овсієнка, а на Володимирській гірці поруч з Патріархом стояв багаторічний політв’язень Левко Лук’яненко. Розумію: літо, відпустки... Хтось піднімається на Говерлу, хтось відпочиває біля моря. Але переконана: є моменти, коли треба полишити все і знайти можливість бути зі своїм народом, зі своїми виборцями, зрештою, там, де передній край захисту України. Уже вкотре народ виявився і прозорливішим, і патріотичнішим за тих, хто часто-густо говорить від його імені.

А попереду представників українських православних церков, схоже, чекають нелегкі часи. «Новим підпалом рейхстагу» назвала одна з газет вибух у храмі УПЦ МП у Запоріжжі. Президент України зібрав керівників силових відомств і зажадав знайти й покарати винних і дати відповідь, «який мотив цього злочину, що бандити хотіли сказати цим вибухом». Колишній заступник голови СБУ Олександр Скипальський схиляється до версії, що «вибух є нічим іншим як провокацією, щоб виставити церкву Московського патріархату в ролі жертви...» О. Скипальський наголошує: «У цьому контексті дуже важливо, щоб українці зрозуміли: вибухи почали лунати після зміни влади в країні, з переорієнтацією держави саме в бік Москви, зі зміною курсу нашої держави. У свою чергу, чинна українська влада теж має усвідомити, що дехто намагається кинути Україну на смугу нестабільності, й замислитися над тим, кому це вигідно».

На тлі резонансного вибуху в Запоріжжі майже непоміченою пройшла інформація УПЦ МП, що на Вінниччині до неї перейшло кілька священиків з Київського патріархату разом із храмами та паствою. Натомість УПЦ КП стверджує, що ці храми просто захопили. Скільки ще таких переходів-захоплень буде попереду? Адже переговорна комісія між двома найбільшими українськими православними церквами перестала працювати. В ній уже немає потреби, принаймні для однієї з них. Але ж РПЦ не відмовляється від ідеї єдності українського православ’я — з нею і на її умовах. Отже, в хід підуть інші засоби. Мимоволі виникає асоціація: нас постараються примусити до єдності, як Грузію примушували до миру. «Принуждение» (так звучить це слово російською) було й залишається незмінним «аргументом» у стосунках із сусідами як Російської держави, так і, на жаль, російської церкви.

Ганна ЯСІНСЬКА.

«Вільне життя плюс», №59 (15171) від 04.08.2010 р.

суботу, 24 липня 2010 р.

РПЦ. Правозахисники розповіли про російське православ’я

Правозахисний сайт «Щоденний журнал» розповів про те, чим насправді є російське російське православ'я і в першу чергу його сучасний варіант в особі ФСБ-РПЦ. Правозахисники вказують:

«Після того, як Петро I залізним чоботом розчавив, розмазав об державний поріг хребет православ'я, перетворивши його — відтоді інваліда — на міністерство пропаганди, церква лише у 1917 році спробувала стрепенутися в інстинкті самозбереження, але дуже швидко перетворилася на Тричі Червонопрапорну двічі ордени Леніна Російську Православну Церкву. Тобто на різновид відділу ідеології ЦК КПРС.

Проте, саме радянський період для російського православ'я був зоряною годиною. Влада тільки під час війни згадала про РПЦ, заголосивши з переляку «брати і сестри», але в мирний час справедливо бачила в релігійній утопії лише конкурента для утопії комуністичної. Це розлучення з владою було ковтком повітря для РПЦ, яким вона, на жаль, не скористалася, тримаючись за архаїчну традицію покори і, як вогню, побоюючись конкурентів і реформ.

Сьогодні в Росії смішно говорити про розквіт православ'я, скоріше — про православне мракобісся. Навіть якщо не перераховувати священиків, що мають або мали посади в НКВД-КГБ-ФСБ, не згадувати про тютюново-алкогольний бізнес, який пов'язують з нинішнім патріархом, не звертати уваги на демонстративно панський і нехристиянський спосіб життя з розкішним годинником на зап'ястях ієрархів, РПЦ все так само грає на боці темних сил.

Відверта клерікалізация офіційного православ'я, що рветься до мирської влади і давно стало молодшим партнером режиму Путіна-медведєва в процесі позбавлення громадян (пастви) прав заради збільшення прав все тієї ж влади. Всі ці заклики до імперського патріотизму, вся ця антизахідна риторика, продукування нетерпимості до іновірства й інакомислення, пропаганда конфесійної і національної переваги, спроби прорватися в школу і армію, тобто в суспільство, щоб рулювати на користь церкви Путіна, Медведєва, Лужкова та ін.

У тій версії православ'я, яка нав'язується сьогодні суспільству, перш за все дуже мало саме християнської толерантності, проте дуже багато великодержавної пихи і візантійського лукавства».

Відділ моніторингу
КЦ


неділю, 18 липня 2010 р.

Чорний вівторок


18 липня, об 11 годині, після літургії у Володимирському соборі, Синод УПЦ КП приймає рішення про поховання Патріарха на території собору святої Софії. Траурна процесія з тілом Патріарха вирушила вздовж бульвару Шевченка, щоб повернути на вул. Володимирську в напрямку Софійського майдану. Проте Володимирська була перекрита щільними рядами міліції, які ніяк не реагували на прохання церковних ієрархів та народних депутатів пропустити процесію. Тільки завдяки втручанню УНА-УНСО вдалося прорвати міліцейський ланцюг.

14 липня 1995 року на 70-му році життя, від четвертого інфаркту помирає Патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир (в миру Романюк Василь Омелянович).

Похорон Святішого Патріарха Володимира був трагічним. Історія не знає такого знущання над похоронною процесією. Коли у Львові, за пів століття до описуваних подій, ховали Митрополита Української Греко-Католицької Церкви Шептицького, то на його похоронах були присутні навіть перші секретарі ЦК КПУ. В день похорон Патріарха Володимира у Києві “за старшого” залишили щойно призначеного віце-прем’єром з економічних питань Романа Шпека, який не міг вирішувати питання, що не входили до його компетенції. А питання полягало у виділенні місця під поховання такої визначної особистості. Священний Синод і Вища Церковна Рада УПЦ КП звернулися до Кабінету Міністрів України з проханням поховати Патріарха на території Видубицького монастиря і забезпечити супроводження траурної процесії до цього місця. Уряд не задовольнив прохання Церкви і запропонував місце на Байковому кладовищі, тим самим, демонструючи свою зневагу щодо Української Церкви і її вірних.

18 липня, об 11 годині, після літургії у Володимирському соборі, Синод УПЦ КП приймає рішення про поховання Патріарха на території собору святої Софії. Траурна процесія з тілом Патріарха вирушила вздовж бульвару Шевченка, щоб повернути на вул. Володимирську в напрямку Софійського майдану. Проте Володимирська була перекрита щільними рядами міліції, які ніяк не реагували на прохання церковних ієрархів та народних депутатів пропустити процесію. Тільки завдяки втручанню УНА-УНСО вдалося прорвати міліцейський ланцюг. При цьому працівники “Беркуту” використовували спецзасоби – сльозоточивий газ і гумові кийки. Підійшовши до стін св. Софії, учасники процесії побачили, що вхід до собору зачинений, а всередині повно міліції. В цей час народні депутати гарячково намагалися когось знайти з керівництва держави, щоб переконати в необхідності поховання Патріарха в соборі св. Софії, враховуючи його заслуги перед українським народом. Проте все було марно.


О 16 годині 30 хвилин учасники похоронної процесії: народні депутати, священики, члени УНА-УНСО розпочали копати яму на тротуарі, праворуч брами дзвіниці Софійського собору. Цього від них ніхто не чекав. Міліція була не готовою до такого повороту подій і чекала вказівок від свого керівництва, а те, в свою чергу, шукало виходи на керівників держави. Не відомо, хто дав наказ бити учасників похоронної процесії, але те, що такий наказ був наданий – це точно. У таких випадках міліція самостійно ніколи не приймає рішення.

О 19.20, коли робота по копанню могили була завершена, перший заступник начальника ГУ МВС в м. Києві В. Будніков дає розпорядження загонам “Беркуту” розігнати процесію. Хтось скомандував: “Натовп бити – унсовців калічити!” Відчинилась брама дзвіниці і з неї вискочило кілька сот розлючених “беркутівців”. Деякий час стрільці УНСО разом зі священиками своїми тілами стримували натиск “Беркуту”, поки інші намагалися засипати землею могилу. За короткий період площа була заповнена міліцією, яка добивала лежачих, шматувала українські державні прапори. Дісталося і народним депутатам. Внаслідок злочинних дій міліції багато людей отримали серйозні травми.

Близько 22 години працівники міліції зняли кордон навколо могили. Учасники похорону засипали її землею і відслужили молебень. Неподалік від майдану в приміщенні Шевченківського РУВС, працівники міліції цілу ніч катували унсовців, затриманих під час побоїща.

В кінці травня 1996 року прокуратурою м. Києва було закінчено розслідування кримінальної справи про події 18 липня 1995 року. В результаті розслідування слідство дійшло висновку, що В. Будніков “діяв в рамках наданих йому повноважень” і “його дії не містять ознак посадового злочину”, а “тілесні ушкодження, що отримали учасники похорону внаслідок сутичок з працівниками міліції, не є результатом умислу останніх, оскільки їх дії були спрямовані не на заподіяння ушкоджень, а на запобігання порушення закону і захист свого здоров’я. При таких обставинах у відповідності зі ст.6 п.2 КПК України прокуратура закрила кримінальну справу.”



Винних у побитті людей до сих пір “не знайдено”, хоч вони є і чудово себе почувають. Рано чи пізно все стане відомо, і винні понесуть заслужене покарання. А справжньою причиною побиття віруючих була спроба ліквідувати Українську Православну Церкву Київського Патріархату, яка становила загрозу існуванню УПЦ Московського Патріархату. Недаремно, коментуючи журналістам трагедію, що сталася на Софійському майдані, митрополит Смоленський Кирил (Гундяєв) заявив, що “причиною побиття людей був розкол у Церкві”. Російський митрополит, “нічтоже сумяшеся”, перекладає вину на віруючих УПЦ КП, на прихильників, незалежної від Москви, національної Церкви. Проте позиції УПЦ КП в суспільстві значно зросли. Зріс і авторитет УНА-УНСО.

Події 18 липня засвідчили, що українська влада, як була, так і залишилась залежною від Москви. А єдина політична сила, здатна протистояти режимові – УНА-УНСО.


УНА-УНСО
Пам’ятай про Крути Молодь пам’ятає Шухевича