В связи с кризисом украинцы начали активно скупать ножи, газовые баллончики и оружие. Повышенным спросом пользуются не совсем легальные немецкие и турецкие пистолеты. Изначально, информация о массовом вооружении поступила в редакцию «Сегодня» из Мариуполя. Но, по словам директора одной из столичных сетей оружейных магазинов Владимира Литвинова, аналогичная ситуация и в других регионах. «Волна вооружений ощущается и в Луганской области и в других. В моих магазинах активно раскупаются газовые баллончики, ножи, охотничье оружие со всеми необходимыми документами. При этом на полках залеживается сертифицированное украинское оружие под разрешение. На сколько мне известно, конкуренцию ему составляет несертифицированное немецкое оружие», — говорит оружейник. Как рассказал один из «серых» продавцов оружия, наибольшим спросом пользуется немецкий RG-88 ( до $300), а также турецкие пистолеты. «К нам их привозят, переделывают под стрельбу резиновыми пулями и продают по более демократичной цене (от $200). Уже вторую неделю работаем по записи — очередь», — говорит торговец. Правоохранители же отрицают, что криминогенная обстановка ухудшилась (хотя даже в Киеве по данным МВД вдвое возросло количество квартирных краж. — ред.), а люди вооружаются. «Это все искусственно нагнетаемая паника. У нас нет данных о резком росте количества выданных разрешений», — заявил начальник ЦОС МВД Донецкой области Игорь Демин. Вооружаются и жители столицы. «На днях купил газовый баллончик для жены, у самого — пистолет. А что? Преступность растет: мне машину «обнесли», знакомым — квартиру. Вдруг на улицах раздевать начнут?», — говорит киевлянин Андрей Овцов. ForUm
середа, 3 грудня 2008 р.
Купити зброю? Запросто! На будь-який смак, колір, до того ж хоч цілий арсенал. І для цього зовсім не потрібно йти на чорний ринок. Якщо легально роздобути пістолет складніше, то купити снайперську гвинтівку — елементарно. Про це подбали наші законодавці. В Україні оборот зброї регламентується відомчими інструкціями. А закону немає! Про ситуацію зі зброєю в нашій країні й про своє захоплення розповіла Олена Львович — юрист по життю, але стрілець у душі. Хто повірить, але ця тендітна киянка спритно обходиться з автоматом Калашникова, стріляє точно в ціль і знає все про пістолети, рушниці й карабіни. Удома в Олени, яка професійно займається практичною стрільбою, справжній рай — збройовий. Правда, вона застосовує свою зброю на практиці тільки лише в тирі, на полігоні й на стрільбищі. Говорить, що не готова вистрілити в людину. — До такого незвичайного для жінки захоплення мене долучив чоловік, —він інструктор з практичної стрільби, — згадує Олена. — У нас вдома є практично всі основні види зброї, дозволені до приватного володіння: помпові й напівавтоматичні гладкоствольні рушниці, автомат Калашникова, австрійська штурмова гвинтівка «АУГ». Є майже всі моделі травматичних пістолетів. Вся ця колекція в нашій родині просто заради захоплення. — Уявляєте, в Україні дотепер немає закону «Про зброю»! Його проект то з'являється, то відхиляється... При цьому в вільному продажі є штурмові гвинтівки, тактичні дробовики, автомати Калашникова... Зброю морської піхоти США в нас можна прикупити за дві тисячі доларів, — розповідає Алена. — Немислимо, але в нашій країні вони прирівнюються до мисливських карабінів. І будь-яка людина старше 25 років може придбати їх на законних підставах! Потрібно лише оформити необхідний пакет документів. Парадокс, але в той же час звичайний пістолет до вільного продажу заборонений. Для одержання дозволу на носіння зброї потрібно небагато: зібрати кілька довідок — про відсутність судимості, про проходження комплексної медкомісії, про закінчення курсів стрільби. І вперед у магазин за стволом. Дозволеної зброї ви можете хоч вагон. Але є особливі вимоги для її зберігання. Якщо ваш арсенал невеликий (від одного до трьох стволів), потрібний спеціальний сейф. А якщо більше, то квартиру доведеться додатково обладнати сигналізацією. Перевіряти наявність сейфа й сигналізації прийде дільничний. Яку зброю може купити проста людина? — з 18 років — газову; — з 21 року — гладкоствольну мисливську; — з 25 років — мисливську нарізну. Пістолети та інші бойові зразки зброї доступні лише співробітникам силових відомств. УНА-УНСО Житомир
В Государственной думе России разработан законопроект о "Карте русского" для граждан Украины. Об этом сообщил автор законопроекта, депутат Госдумы Илья Пономарев (фракция "Справедливая Россия"). По его словам, о сроках принятия законопроекта говорить рано, но уже сейчас идет робота с руководством Федерального агентства по делам СНГ и Администрацией Президента РФ, пишет "УНИАН". "В этом году принять закон о "Карте русского" невозможно по чисто технической причине. Но в этом году возможно внесение этого закона. Если вдруг со стороны Администрации Президента будет "горячая" поддержка, тогда этот закон может быть проведен за полгода. В ином случае потребуется год. А если поддержки вовсе не будет - значит не судьба…", - сказал И.Пономарев. Он сообщил, что "Карта русского" создается в первую очередь для граждан Украины. "Идея этого закона заключается в том, чтобы не совершались те действия, которые столь болезненно воспринимаются любыми государствами, когда их граждане получают еще и российское гражданство. Мы хотим избежать двойного гражданства, запрещенного законодательством Украины", - сказал депутат Госдумы, добавив, что вместо этого людям будут даны гарантии, что никакие сложности в отношениях между нашими государствами не вытолкнут их из российского культурного, образовательного и экономического пространства. По словам И.Пономарева, "Карта русского" гарантирует, что ее обладатели всегда смогут без виз приехать на территорию России, их дети всегда смогут поступить в российские вузы, они смогут найти работу, так же, как это делают российские граждане. "Мы, зная о том, что большое количество граждан Украины по тем или иным причинам хотят получить российское гражданство, предлагаем путь, который позволяет избежать этого, в то же самое время сняв корни этой проблемы. Тем самым можно избежать напряжения между нашими странами. Есть довольно много украинцев, которые хотят найти работу на территории России, а "Карта русского" позволяет это сделать без того, чтобы принимать российское гражданство. Также без российского гражданства можно окончить российский университет. Многие украинцы бояться, что в случае вступления Украины в НАТО между нашими странами появятся визовые или иные барьеры, но, обладая этой картой, мы даем им гарантию, что они не пострадают", - подчеркнул российский политик. Отвечая на вопрос, сколько граждан Украины будут заинтересованы в получении "Карты русского", И.Пономарев предположил, что в восточных и южных областях Украины эти цифры могут составить до половины населения, в центральных областях и Киеве - до 10%, а в западных областях это будет скорее исключением, чем правилом. По его словам, предполагается, что выдачей "Карт русского" будут заниматься консульства на основании личного заявления о том, что человек считает себя принадлежащим к российской культуре, что его родной язык русский. "Скорее всего, ограничимся социально-культурными характеристиками, а не политическими", - добавил депутат Госдумы. PRO-TEST
Президент США Джордж Буш видав розпорядження застрахувати усі торговельні судна під американським прапором від військових ризиків в Чорному морі до березня 2009 року. У Білому домі визнають, що розпорядження пов'язане з подіями в Грузії, куди торговельний флот США доставляє зброю і військову техніку. Деякі експерти припускають, що американці готуються до нової Кавказької Війни, яка дасть привід для прийняття Грузії і України до НАТО. Згідно з розпорядженням, оприлюдненим на сайті Білого дому, Буш доручив міністрові транспорту виділяти кошти для страхування суден зі спеціального держфонду. Робити це наказує «кожен раз, коли міністрові транспорту після консультації з держсекретарем здаватиметься, що страховка, адекватна потребам водної торгівлі Сполучених Штатів, не може бути отримана на розумних умовах і термінах від компаній». Розпорядження наказано донести до всіх операторів суден під американським прапором. «Доручення підготувати цей меморандум було дане президентом Джорджем Бушем ще у вересні, після відомих подій в Грузії, — заявив представник Ради національної безпеки США Бенджамин Ченг. — Страховка від військових ризиків надається урядом США комерційним суднам, що прямують до зони бойових дій або зони іншої нестабільності, в тому випадку, якщо комерційні компанії відмовляються надати судам звичайну страховку, мотивуючи це військовими ризиками. Ми не робимо секрету з того, що підтримуємо уряд Грузії і мають намір стимулювати розвиток комерційних зв'язків між Грузією і США. Одним з способів стимулювання цих зв'язків стало надання компаніям, які ведуть бізнес з Грузією, додаткової страховки», вказав Ченг. Тим часом у вівторок в Брюселі голови МЗС країн НАТО обговорять перспективу прийняття Грузії і України до Альянсу. Заяви про неготовність цих країн до отримання статусу кандидатів практично дезавуюють думкою держсекретаря США Кондолізи Райс про те, що Київ і Тбілісі можуть бути прийняті до альянсу і без кандидатського стажу. Очікування підігріваються розпорядженням міністра оборони України про передислокацію військ із західних кордонів до кордонів Росії і підготовкою угоди України з НАТО про транзит військ альянсу її територією, вказує у зв'язку з цим РБК-Daily. У зв'язку з цим спостерігачі чекають сюрпризів від спільних прес-конференцій генсека НАТО Яапа де Хооп Схефера з президентами Грузії і України, запланованих на середу. В зв'язку з цим деякі російські ЗМІ пишуть, що обстріли Південної Осетії з боку Грузії, які почастішали, можна розцінювати як підготовку до війні. Той же РБК Daily вказує, що взимку російські танки ризикують застрягти на перевалах і в грузинської армії може з'явитися спокуса узяти реванш під прикриттям кораблів США, «чия ППО контролює небо над Грузією, а крилаті ракети здатні долетіти до Москви». За даними видання, у Москві серйозно думають, що нова війна з Грузією може трапитися вже цієї зими. Найближчим часом Міноборони Росії укладе державний контракт з Федерацією альпінізму Росії. Навичкам ведення бойових дій в гірській місцевості навчатимуть 50 тисяч солдатів. Про це журналістам повідомила представник федерації альпінізму РФ Ганна Столбова. КАВКАЗ ЦЕНТР
Фінська або зимова війна точилася 69 років тому, з 30 листопада 1939 і до 13 березня 1940 року. Ця незнаменита у світовій історії складова Другої світової війни продемонструвала, з одного боку, агресивну шаленість Червоної армії, а з іншого боку – свою здатність перемагати тільки за умов багаторазової чисельної і технічної переваги. Офіційно Совєтський Союз із Фінляндією не воював. Він допомагав маріонетковому уряду так званої “Фінляндської демократичної республіки” на чолі з комінтернівцем Отто Куусиненом у боротьбі з “білофінами” (тобто всіма тими, хто волів незалежності і демократії для своєї країни). Зимова війна стала страшною і кривавою. Уже на початку бойових дій, які складалися для совєтських військ невдало, у складі Червоної армії було чимало вояків з України. Були задіяні і цілі з‘єднання. Так, на фронт з Київської військової округи була перекинута уславлена в комуністичній міфології 44-а щорсівська (за офіційною назвою – Київська) дивізія. Про неї й піде сьогодні мова. Дивізія була створена восени 1918 року. Вона брала активну участь у боях проти військ Української Народної Республіки, російської Білої армії та поляків. Одним із її перших командирів був Микола Щорс. У другій половині 1930-х років вона була практично повністю укомплектована особовим складом і технікою; дивізія брала участь у т. зв. “визвольному поході” на Західну Україну восени 1939 року. Оснащення цієї стрілецької дивізії розвіює міф про те, що, мовляв, Червона армія увійшла у Другу світову війну технічно відсталою. Отже, на фінський фронт дивізія прибула, маючи, зокрема: півтори сотні радіостанцій, понад півтисячі автомобілів, 44 танки, понад 100 тракторів, півсотні мотоциклів. Підкреслюємо, це стрілецька, а не механізована дивізія. А от одягу для дій в умовах суворої зими дивізія не одержала. Валянки дали тільки командирам і деяким підрозділам. Частина бійців була перекинута автотранспортом. Інші змушені були йти пішки 245 кілометрів від станції Кем до лінії фронту у благеньких шинелях і брезентових чоботях. Наслідок: по дорозі до фронту обморозилися 10% особового складу дивізії. З 20-х чисел грудня, коли дивізія розпочала бойові дії, практично припинилося постачання її продовольством. Отож бійці стали напівголодними, а потім – і просто голодними. Як відомо, маршал Жуков, якому й сьогодні, на жаль, ставлять пам’ятники був автором “відомої” директиви, що нема сенсу спеціально розміновувати мінні поля перед наступом, адже однаково втрати будуть, бо ж супротивник не очікує наступу червоних по мінному полю. Це був лише один з проявів “копійчаної” вартості людського життя і вартості того, що радянські полководці вміли перемагати, як правило, лише поклавши гори трупів. Першого січня 1940 року фіни атакували один із полків 44-ї дивізії і наступного дня оточили його. Були перерізані комунікації й інших частин. Ударна група, яка намагалася прорватися до оточених, була відрізана він інших підрозділів дивізії. Один з батальйонів, котрий кілька днів не одержував їжі, самовільно залишив позиції. 4 січня дивізія виявилася розділеною на кілька частин. Командувач 9-ю армією, до якої входила 44-а дивізія, Чуйков (майбутній герой Сталінграду) просив у Москви дозволу дивізії відступити. Цей дозвіл Москва дала тільки пізно ввечері 6 січня. Наступного дня почався навіть не відхід, а стихійна втеча частин дивізії. За словами фінського генерала Сиіласвуо, “ліс був повен утікачів...” Багато хто з червоноармійців та командирів замерз під час відступу – адже лютував буран. Поранені були кинуті напризволяще. В результаті фіни захопили 97 гармат, 160 автомобілів, 37 танків, 280 кулеметів, кілька тисяч гвинтівок; уся ця зброя була невдовзі використана в боях проти Червоної армії. Чому ж фінські війська, які не мали жодного танка, в кілька разів менше гармат і кулеметів, змогли вщент розгромити 44-у дивізію? Свою роль зіграли, звісна річ, і недолугість кремлівських стратегів, і вкрай незадовільне постачання військ. Але головне полягало в іншому, вважає історик Владислав Гриневич. Йому слово. «Можна назвати морально-політичний стан особового складу цієї дивізії, адже попри чисельні офіційні мітинги в підтримку СРСР в цій війні, що проводилися по всій Україні, на яких лунали заклики “розчавити як кузьку біло-фінську гадину”, – говорить Владислав Гриневич. – Радянсько-фінська війна посприяла поглибленню кризи довіри до сталінського керівництва і посилила незадоволення зовнішньою і внутрішньою політикою. “ Червона армія знищує цілу державу, розгромлює міста, населені пункти, позбавляє цивільне населення житла і лишає голодними. Те ж саме і виходить у нас. Наші родини ходять дворами і жебракують. Ще трохи пожебракуємо і всі станемо жебраками”, - говорили бійці однієї з радянських дивізій. “Обіцяли визволити фінський народ з-під гніту капіталізму, - відзначав червоноармієць Кондратюк, - а при бомбардуванні знищили мирних мешканців, як тепер буде дивитися фінський народ на СРСР?” Доволі виразно можна було почути і вояків 44-ої дивізії. Останні, так, як і інші, не могли второпати навіщо взагалі ця війна ведеться. “Радянський Союз, мовляв, за визволення фінського Союзу, - розмірковував один червоноармієць, - воюємо десятками тисяч, народ гине та ще стільки ж загине, та навіщо нам це треба? Хліба, м’яса, цукру нема, створюються великі черги, ціни зростають – ось до чого дожили. Україна найбільш хліборобна республіка, а сидить без хліба”. Під час радянсько-фінляндської війни тема голодомору, колгоспів набрала в військах дещо нового звучання. Бійці висловлювали упевненість у тому, що, мовляв, фінський народ тому так уперто чинив супротив Червоній армії, що добре знав про ті муки, які перенесли селяни СРСР під час колективізації. Нарікали українці на падіння внаслідок війни рівня життя Радянського Союзу, звинувачуючи у цьому більшовицьку партію і радянську владу. Так червоноармійці Сидоренко, Крашевський і Дуденко 41-ого запасного окремого стрілецького батальйону, що перекидався залізницею до театру воєнних дій у січні 1940 року ділилися такими думками: “Партія докеру валувалася, що нема в країні ані хліба, ані м’яса і навіть сірників. В Польщі раніше краще жили, ніж після визволення радянською владою. Західні українці скинули ярмо, а хомута натягли. Партія кинула гасла: “Геть війну”, а сама воює за чужі землі”. “Я не знаю за що ми воюємо?, - запитував червоноармієць цього ж батальйону Черняк, - при радянській владі я жив погано, а тих, кого ми визволяємо жили краще, навіщо ж їх визволяти?” “Дома з голоду мруть, а ми йдемо захищати когось і навіщо?” – обурився його однополчанин Мельник. “Нас женуть на убой, нам не треба захищати радянську владу”, - заявив червоноармієць Кожух. В цій самій частині, крім виявлених НКВС антирадянських висловлювань були також зафіксовані погрози командирам. 100 чоловік втекли з ешелону по дорозі на фронт. Такі ж настрої панували і в 44-ій дивізії під час переїзду з Польщі до Фінляндії, точніше, з Тернополя десь близько 100 чоловік також дезертирувало дорогою. Негаразди з рівнем дисципліни в радянських військах і небажання воювати за незрозумілі цілі свідчило те, що по наказах Наркомату оборони і внутрішніх справ від 24 січня 1940 року за 5 діючими на фронті радянськими арміями було розміщувано 27 контрольно-загороджувальних загонів НКВС по 100 чоловік у кожному. А з майже 1800 військовослужбовців засуджено у цей період військовим трибуналом приблизно 40% складали дезертири. Чималу частку було засуджено за антирадянські висловлювання». Після цього командир дивізії Виноградов, начальник політвідділу Пахоменко і начштабу Волков були розстріляні як “зрадники батьківщини”, а дивізія до кінця війни вже не вела активних дій. За два роки перед цим Виноградов командував батальйоном. Маємо типового висуванця 1937 року, який не маючи належної підготовки і освіти мусив посісти місце вище розстріляного командного складу, не гіршого і не кращого за інших радянських командирів. Та й бійці у нього були типові українці на війні за чужу для них, як ми чуємо з реплік, в оперзведеннях НКВС радянську імперію. Владислав Гриневич: «Тільки за період з 1 по 7 січня 1940 року різні ступені втрат складали біля 34% особового складу, тобто біля 5 тисяч чоловік. В тому числі убитими понад 1000, 1400 пораненими, обмороженими і 2500 зниклими безвісти. Більшість зниклих без вісти потрапила до фінського полону. Саме у фінському полоні з бійців українців створювалися різними емігрантськими організаціями, які діяли на Заході так звані групи українського фольклору, хори. До них приїздили такі видатні діячі української еміграції, як, скажімо, колишній міністр закордонних справ Шульгін. На пробудження національної свідомості полонених українців була спрямована широка культурно-освітницька робота, яку проводили українські націоналісти в таборах. Уже після війни за домовленістю з Фінляндією радянські військовополонені за виключенням близько 200 чоловік, які відмовилися повернутися на батьківщину, були передані радянській стороні. 777 з них були визнані такими, які себе скомпрометували та здебільшого були засуджені на різні строки ув’язнення, а 232 з них розстріляно. Решта, майже 4500 чоловік, на яких не було знайдено матеріалів для притягнення до суду, як підозрілих осіб було відправлено до концтаборів». Якщо про Велику Вітчизняну в офіційній радянській міфології говорять, як про війну оборонну, війну визвольну, мабуть, так і сприймала її більшість бійців і учасників, то її прелюдія незнаменита радянсько-фінська війна мала виразно загарбницький характер. Радянський Союз розпочав її, маючи завдання мінімум – відсунути кордон від Ленінграду – завдання максимум, якщо вдасться, то повалити демократичний лад в державі і посадити маріонетково-комінтернівський уряд. Завдання мінімум ціною величезних втрат виконали: радянським став Виборг. Завдання максимум так і лишилося невиконаним, а до незліченного мартирологу українських жертв ХХ ст. вигиблих від голодоморів, розстріляних, безглуздо покладених у різних війнах, належать і забуті майже всіма долі бійців 44-ої стрілецької Київської дивізії, яка загинула взимку в боях, а донизувалася потім НКВСом, коли з частини її бійців, яка повернулася, кожен двадцятий одразу отримав вирок розстрілом. Доля цієї дивізії стала своєрідним попередженням про майбутній 1941 рік – попередженням, до якого в радянському командуванні так і ніхто не прислухався. Політарена
1 грудня, ми поховали Петра Андрійовича. Прощалися у храмі на Аскольдовій могилі. Там яблуку не було де впасти. Поховали на Лісовому. А я й не знала, що він стільки хорошого встиг за життя зробити. І речі свої, майже всі, навіть портрет Євгена Коновальця ( ось цей ) - все роздарував друзям.
Зараз в Інеті багато пишуть про те, що він був націоналістом-кримінальником, "хрещеним батьком" і т.д. А я так думаю: якщо уявити закон у вигляді певної площини, обмеженої двома горизонтальними лініями -
______________________________________________
__________________З А К О Н ______________________________________________
виходить, що у цьому полі "законному" живе більшість з нас. Час від часу ми наближаємось до межі і навіть висовуємо звідти голови і кінцівки, але швиденько повертаємось назад. Поза "законом" теж живуть люди. Причому абсолютна більшість з них перебуває нижче "закону", бо порушує його від власної бидлуватості і відсутності мізків (cп’яну зарубав сокирою тещу і сів у тюрму). Але є люди, які опинилися НАД законом в силу своєї сили. Бо всі закони розраховані на те, щоб захищати посередність, а ці люди більші за їхні рамки. Петро Хмарук належав до тих других. І цим усе сказано. Вічна пам’ять Вам, Петре Андрійовичу. Олена Білозерська
Пять лет назад лучший часовщик старинного Верхнеуральска Михаил Иванович Казанцев оказался не у дел. Горожане отложили в сторону механические часы, обзавелись мобильниками и перестали обращаться к нему за помощью. Погрустив с полгодика без клиентов, Казанцев взялся за кисти, краски и начал писать портреты великих мира сего. И тут кто-то заметил, что у картин Казанцева мощное биополе. «Так вы своими портретами людей лечить можете!» - посоветовали люди добрые художнику. Путем проб и ошибок Казанцев пришел к выводу, что каждое его произведение отвечает за свою область в человеческом организме. - К примеру, портрет Петра Первого спасает от мигрени, - рассказывает художник. - «Царь Николай Второй» снижает давление - прибором проверял. А недавно пенсионер Казанцев нарисовал Путина. Говорит, что карандашный портрет президента за десять минут успокаивает самую сильную зубную боль. - Президент у нас очень сильный, - рассуждает художник-самоучка. - Вон страну из руин поднял. Что ж ему с каким-то флюсом не справиться? Весть о лечебных холстах быстро разлетелась по округе. К дому бывшего часового мастера потянулись люди. Уверяют: помогает - стоит только прислониться к портрету. - Напрокат не даю после того, как одну работу украли, - говорит художник Казанцев. - Вот на моей территории - пожалуйста. А то моду взяли, подъедут на машине: «Иваныч, дай «Путина» на часок, у тещи зуб разболелся...» С НАМИ БОГ! Так МП РПЦ не для паствы работает, а состоит при власти для исполнения госзаказов по одурачиванию масс.Ну и рожа(( От такого изображения зубы, скорее, выпадут, чем боль пропадет.Как любила приговаривать в таких случаях моя бабушка: Никола сятитель - зубной исцелитель. Исцели мои зубы - оставь одни губы! :)На "иконе" у премьера выражение лица, как у педераста.А что РПЦ его ещё не канонизировала? Или надо ждать пока "дух" испустит? А ведь можно бы баш на баш. Он им преференции пролонгирует плюс антикризисный пакетик, а они его к лику святых-равноопостольных. Чем не бизнес?Похоже что"дух" им не очень понравился - это ведь "в здоровом теле здоровый дух" ?)Церковь Святого Абрамовича на чукотке =)Кстати да! Наблюдается сходство! По-другому и быть не может - они же родственники. Не кровные, правда. Абрамович - двоюродный брат жены Путина.Не думаю, т.к. кандидатур больше не вижу. У Вас есть какие-либо догадки?
Путин, Сталин (http://6ott-mit-uns.livejournal.com/1155.html), кто еще? Только, если Ельцин.Чем бы дите не тешилось, лишь бы дрочило втихомолку :)А может быть.... сделать вокруг кремля ритуал, да поднять временно спящих в стене?
Вообще, это жутко, если вдуматься - в центре страны, самом её эпицентре (ведь именно так воспринимается Красная Площадь) лежит труп.В ТСЛ, неподалёку от Маськвы, лежит ещё более несвежий труп - Сергия Радонежского, например. И ничо."По слухам, в Петрищево ужмонумент Зои Космодемьянской замироточил. А на мавзолее выступила изморозь благоуханная"
Брехняяя...)
А про эту "матрону" нужно поискать... Сдается мне, много интересного можно найти...Религия (особенно религия с ерейскими корнями) очень связана с совковотью своим духом. Посему я удивлён что икону сталиа повесили только сейчас а не 70 лет назад.совсем недавно прошла информация, которую в общем то тоже можно воспринимать как знаковую - адамантЪ Православия игумен Евстафий находится в больнице, в коме после сердечного приступа. Врачи опасаются за его жизнь ("комсомольская правда", вроде бы). Незадолго до этого свою "икону" он вынужден был все таки снять. Кто православный - предлагаю всем молиться о здравии игумена, а то так и отправится, не дай Бог, к своему любимому Сталину.Увы, всю свою историю, Русская православная церковь перед любой властью пресмыкалась.
В РПЦ все чаще звучат призывы канонизировать Сталина. В епархиях все более популярным становится мнение, что «он был глубоко верующим и праведным человеком», а некоторые священники даже заказывают иконы с изображением одиозного политика. Так, настоятель храма святой княгини Ольги в городе Стрельна Ленинградской области выставил для поклонения икону, на которой в полный рост изображен Иосиф Сталин. По требованию возмущенных прихожан священник перенес образ в другое, менее доступное для глаз место, но из храма не убрал, пишут «Новые Известия».
В храме святой равноапостольной княгини Ольги в Стрельне настоятель игумен Евстафий (Жаков) выставил икону блаженной Матроны Московской. О ее жизни ходит немало легенд. Одна из них гласит, что «матушка Матрона» имела доверительные беседы со Сталиным, а осенью 1941 года приняла у себя его, очень озабоченного положением в Москве, и успокоила, сказав: «Ты один останешься в городе. Всех отправляй, а город не сдавай. И не сдашь». Так вот, именно эта встреча изображена на иконе. Причем Сталин, написанный в полный рост, с большим портретным сходством, выглядит гораздо внушительней «матушки». Прихожане, отказываясь прикладываться к такому святому образу, высказали отцу Евстафию свое недовольство, после чего он перенес икону в нижний придел храма.
Свою инициативу священник объяснил так: «Чувство, что Сталин – отец народов, что он отчасти и мой высокий отец, – это чувство не покидало меня всю жизнь. У меня было два отца, кроме Отца Небесного: один – мой отец по плоти, а другой отец – это отец народов, который был строг, который судил, который, может быть, ошибался, но который все равно был отцом моей страны. Любые нападки на Сталина и смешны, и отвратительны. Я не хочу слушать этих пуделей демократии, которые лают на мертвого льва, я слушаю мое сердце. Я поминаю Иосифа Виссарионовича на всех службах, где это уместно, особенно в те дни, когда он умирал, в день его рождения, в те дни, когда он праздновал общую Победу нашего народа». На замечание, что Сталин все же был атеистом, отец Евстафий ответил: «А откуда вы знаете? То, что он возглавлял атеистическое государство – так мало ли кто что возглавлял! Я больше верю двум патриархам – Сергию и Алексию I. Они считали совершенно определенно: Сталин был верующим человеком».
Демарш отца Евстафия не получил сколько нибудь внятной оценки руководства РПЦ. «В патриархии нет таких сил, которые могли бы прекратить это страшное по своей сути движение. Эти требования канонизации и то, что мы видим по телевизору, как идут на какие-то демонстрации пожилые женщины и мужчины и несут одновременно портреты Сталина и православные иконы – знак ужасный, знак того, что люди совершенно потеряли ощущение правды, истины», – приводит издание слова настоятеля московского храма царя-мученика Николая протоиерея Михаила Ардова.
Напомним, что вопрос о канонизации Сталина был поднят и коммунистами. Летом этого года, во время нашумевшего голосования в рамках проекта «Имя России», когда в результате флеш-моба Сталин возглавил рейтинг выдающихся россиян, коммунисты заявили, в том числе и в западной прессе о готовности обратиться к Московскому патриархату с просьбой канонизировать Сталина. «Ленин для Церкви был коммунистом, а Сталин был подлинным национальным лидером. Для нас он примерно то же, что для Франции Наполеон», – заявил в интервью The Times лидер петербургского отделения КПРФ Сергей Малинкович. Санкт-Петербург, Ноябрь 26 (Новый Регион, Алексей Усов)
В церкви за Стрельней, близ Питера, появилась житийная икона Матрены Московской, в одной из клейм которой изображена названная святая, благословляющая Сталина на отражение немецкого наступления на Москву (дело происходит осенью 41-го). Матрена с нимбом вокруг головы сидит в своей келейке, а от нее уходит на бой «святой и правый» Сталин – подозрительно рослый, статуеподобный, в шинели, со взором горящим и мощными усами. Конечно, сие знаковое событие. Отец Евстафий, поп из названной церкви, шибко не любящий «этих либералов и демократов», разумеется, держит нос по ветру. Авторитарные тенденции кремля очевидны. Базу исторической легитимности под них призваны подвести патриотические идеологи и РПЦ. Спешно конструируется неосовковый, православно-чекистский миф, ключевая роль в котором отведена культу «великой победы» и мягкой реабилитации Сталина (см. новые учебники истории). В этом смысле икона с питерской окраины – своего рода квинтэссенция. Здесь тебе и «православная духовность», и «великая отечественная война», и Сталин. Полное восстановление «связи времен», чуть было не разорванной треклятыми «демократами» и «власовцами». Чтобы осознать, насколько неслучайно появление такой иконы, заглянем в не столь уж далекое прошлое. Открываем «Журнал Московской Патриархии» за ноябрь 1944 года, читаем: «Великий праздник 27-й годовщины Октябрьской революции, годовщины установления советской власти, Русская Православная Церковь праздновала со всем народом. Во всех храмах совершались торжественные богослужения…». Особо подчеркивается следующее: «…празднуя 27-ю годовщину победы советской революции в нашей стране, мы празднуем совершенство нового строя в России». Вот так. «Совершенство». Ни больше, ни меньше. В том же номере опубликована речь митрополита Николая, произнесенная перед благодарственным молебном в Кафедральном Богоявленском соборе Москвы. В частности, митрополит Николай сказал: «В день нашего народного праздника – 27-летия советского государства – мы предстоим перед Господом, полные чувств особой радости и гордости за нашу страну…». «Гордости», да. А вот «Православный календарь» за 1946 год, издание Московской Патриархии. На январской странице, наряду с праздниками Обрезания Господня и Крещения, мы видим «День памяти В.И. Ленина и 9 января 1905 года». На февральской странице – «День Красной Армии и Военно-Морского Флота». 8 марта РПЦ отмечала «Международный женский день», а 1 мая – «день смотра боевых сил трудящихся». В ноябре РПЦ праздновала очередную годовщину «Великой Октябрьской Социалистической Революции», а декабре – «День Сталинской Конституции»… Итак, сегодня Сталин уже на иконе, правда, пока без нимба. Следующим этапом станут, очевидно, чудесные исцеления от западничества на его могиле у кремлевской стены, а затем, несомненно, будут обретены и нетленные мощи генералиссимуса (тем более, что они в свое время были капитально обработаны советскими мумификаторами). После всего этого более чем уместно ставить вопрос о канонизации Сталина как Святого и Праведного, по типу Александра Невского – тоже знаковой имперской фигуры, подвергающейся регулярным нападкам «клеветиков»… Да то ли еще увидим! По слухам, в Петрищево монумент Зои Космодемьянской замироточил. А на мавзолее выступила изморозь благоуханная. Алексей Широпаев
Вооружаются и жители столицы. «На днях купил газовый баллончик для жены, у самого — пистолет. А что? Преступность растет: мне машину «обнесли», знакомым — квартиру. Вдруг на улицах раздевать начнут?», — говорит киевлянин Андрей Овцов. ForUm
