субота, 10 березня 2012 р.

Ігор МАЗУР (Тополя): 9 березня, політв’язні і подвійні стандарти »



300 унсовців налякали “Беркут” настільки, що у багатьох порвалися штани нижче спини (з матеріалів кримінальної справи). Потерпілими у цій справі йшли 72 міліціонери.

Не дивно, що “правоохоронці” через кілька годин після протистояння під адміністрацією президента розгромили наш штаб, почалися арешти всіх і вся – навіть на залізничному вокзалі увечері всім молодим людям віком до 30-ти років, які розмовляли українською мовою, заламували руки, кидали в АвтоЗаки і розвозили по київських райвідділах.

Після цього кілька сотень українців, навіть журналісти, отримали хто добу, хто три, а хто і всі 15 за порушення громадського порядку. А 18 унсовців пройшли через 143 судових засідання, що завершилися вироком – від 2 до 4-ох років за гратами.

Відсиділи, вже 8 років як на волі, не реабілітовані, але вже з погашеними судимостями. Влада змінювалася за ці роки, як фантики на цукерці. Хоча було кілька місяців, коли вірили, що правила гри змінюються. Дарма. Свої залишилися для них своїми, а чужі – 99% громадян України – чужими.

І зараз, коли трублять про подвійні стандарти хочеться спитати лідерів опозиції (януківців питати безглуздо, бо вони навіть на словах проти системи кучмізму не повставали): – “чому ви не змінили правила життя і взаємовідносин між владою і громадянами України? Чому ви самі не творили нове, маючи владу, а послуговувалися тим, що створили Кучма, Кравченко, Бакай та Лазаренко?

42 слідчих СБУ, які ліпили справу проти політв’язнів УБК, не були звільнені новим головою Турчиновим, бо професійно виконали “заказ”.

Суддя Волік пішов на підвищення в Господарський суд, прокурорчик Кузовкін став прокурором Борисполя, а потерпілі “беркутята”, які по райвідділах товкли ув’язнених 9 березня, зараз товчуть демонстрантів під Печерським судом. І будуть товкти, бо вони потрібні цій системі, а ця система потрібна і владі, і так званій опозиції, бо ж вона прийде до влади.

Коли лідери БЮТ заявляють, що справжні політв’язні лише з їх блоку, а унсовці, тризубівці, патріоти… будь-хто інший отримують від влади терміни ув’язнення, щоб лише відволікти увагу від розправи над “священними коровами”, то no comment.

У 2009 році Страсбурзький суд звернувся до уряду Тимошенко з запитаннями: чи справедливі вимоги засуджених за участь в акції “Україна без Кучми”, чи потрібно відшкодувати їм за арешт з побиттям, за вибивання показів, утримання в клітці під час судового процесу, втрату здоров’я (лише на туберкульоз у в’язниці захворіли троє), то відповідь була така: “Уряд не визнає вимоги по жодному з пунктів, всі були засуджені за кримінальні злочини відповідно до чинного законодавства”.

А це законодавство працює сьогодні проти них…

На той час вже на волі померли від хвороб серця Денис Андрусенко (24 роки), і Андрій Косенко (30 років). За останні 2 роки не стало Василя Назара (45 років) і Руслана Зайченка (47 років). Чи це не подвійні стандарти по-європейськи?

Кричати про репресії проти окремих лідерів сьогодні і галопом розглядати їх справи як першочергові і забути про “простих смертних” демонстрантів, бо націоналісти-бандерівці не на часі для Страсбурга.
Європарламентарям цікавий стан здоров’я і умови утримання однієї людини в качанівській колонії і плювати на тисячі інших ув’язнених жінок.

Взагалі наші VIP-політв’язні, згадуючи свою участь в УБК, ані разу під час судових виступів не згадали тих, хто був засуджений кучмівським режимом на роки неволі за свій гайдамацький чин. Вони наголошували лише на тому, що були керівниками УБК.

Хоча міг Юра Луценко згадати краще під час виступу, як приїхав на Харківщину до мене на туберкульозну зону, як “шуршали” полковники, намагаючись догодити нардепу, показували VIP-корпус, де жили в’язні, які співпрацювали з адміністрацією, або платили круглу суму.

Його дивувало, що я в будівельній бригаді, живу в старому бараці, а я пояснив, що у нас в руках ломи, молотки, кувалди і до нас маски-шоу не заходять. І тому ми на цій зоні найвільніші люди і гадів серед нас – немає.

Шкіль, який, ставши нардепом перескочив з УНА-УНСО в БЮТ, приїздив лише до кількох УБКівців в день їх звільнення. Не заходив він і на судовий процес Луценка на відміну від Миколи Карпюка, Володі Горощука, Влада Мирончика і мене – тих, хто “провідував” Юру на засіданнях в Печерському суді.

Це вам ще слова з пісні про подвійні стандарти. Любити і жаліти себе сьогоднішнім політикам, які наразі за гратами, ніхто не забороняє. Але політичні репресії були завжди – і за царя, і за комуністів, і після проголошення незалежності України.

Для кабінетних опозиціонерів певно буде дикістю той факт, що 8 унсовців відбули за гратами хто рік, а хто й більше за участь ще й в анти-лукашенківських акціях опозиції в квітні 1996 року в Мінську. І, уявіть собі, не за гроші! І потім на УБК вони були, і на Майдані в 2004 році. І при помаранчевій владі не прилаштувалися на тепленьке місце…

Біда України в тому, що сьогоднішня молодь бачить свою участь в політичному житті через призму матеріальних благ – 100 гривень за участь в мітингу, 500-1000 – за сидіння в виборчих комісіях, тощо.

Молодь – майбутнє України? Не дивно, коли в нас така політична еліта. Сьогодні лідери партій чи нардепи, незалежно від кольору прапорів, дивляться на “младую паросль”, як на прислугу, чи на “танкістів”, які за скромні гроші організують опонентам проблеми.

Дехто з борців з антинародним режимом депутатствує з 1990 року і вважає, що своє крісло у Верховній Раді може поміняти лише на Байкове кладовище.

Система кучмізму (модернізованого “СОВКА”) живе і, дякуючи так званій політеліті, не збирається здихати. Подвійні стандарти стосуються і помаранчевих, і блакитних. Це боротьба влади і опозиції, яка сама була вчора при владі, і хоче бути нею завтра.

9 березня день народження Тараса Шевченка – поета, політв’язня, прапора нації. Українська земля час від часу народжує таких пасіонаріїв, згустків енергії, величі духу, яких вистачає і для сучасників, і для нащадків на століття вперед.

Коли послухаєш Шевченка у виконанні гурту “Кому вниз”, серце виривається з грудей, а кров героїв, пролита за нашу чорну землю, кличе до бою. Найтемніша ніч – перед тим, як має засяяти перший промінь сонця!

Ігор МАЗУР (Тополя), для «Української правди»
09 березня 2012 р.

Немає коментарів: