От веселі часи настали! І тижня не мине, щоб якась капость не трапилася, щоб якусь нову свиню регіонали нам не підсунули.
А що було б, якби Юля виграла? Такі самі олігархи і кримінальники захопили б владу, зате на гуманітарному фронті все було б без змін. Ні тобі на мову ніхто не зазіхає, ні на священні тести, ні в союз нєрушимий ніхто не кличе. Благодать!
Як у застояному болоті. А тут же ж усе на поверхні! Тут же ж, що на умі — те й на язиці! Таке враження, що деякі товариші перебувають у стані постійного бодуна. І знаєте? Це мені починає подобатися. З людьми, які на повному серйозі вдають, що не гонять порожняка, справу мати легше. Ось закинув єдінорос Євгеній Фйодоров не без підказки Путіна приманку про єдіную і нєдєлімую Укрросбелію, а наші активісти відразу зашурхотіли і стали питання вивчати. Правда, єдінорос не був оригінальним, бо ще в жовтні 2009 року Арсеній Яценюк видав пасаж про те, що «Україна може і зобов’язана бути ініціатором нового Східноєвропейського об’єднання від Ужгорода до Владивостока з центром у Києві». Після цього рейтинг майстра з розмальовування білбордів фломастерами почав хляпати донизу. Зрадів ідеї єдінороса вірний ленінець Леонід Грач, автор книги «Украина — не Европа». І тут я не сперечаюся. Грач вважає, що «это жизненно необходимая для нашего общего будущего идея, которую можно только приветствовать. Нужно подвинуть наших президентов к конкретным шагам по созданию единого государства». А ще краще копати і штрикати шилом у м’яке місце.
Відгукнувся на нову затію і Володимир Семиноженко, теж вирішив створити союзну державу з Росією. І коли щирий москаль Азаров пропонує Путіну інтеграцію, то я не дивуюсь, я навіть можу похвалити славетного маркшейдера з Калуги за його патріотизм — не забув, видать, Родіну-мать! Так і тягне назад у лоно. І це нормально. Його ж онуків не пошлють чеченців товкти, а, навпаки, такому ініціатору інтеграції ще й ордена дадуть за те, що завдяки союзу підкинув свіжого гарматного м’ясця. А от про людину з козацьким прізвищем Семиноженко я нічого доброго сказати не можу. Чому його тягне в Расєю? Загадка.
Та коли хтось починає злегка підгнивати, то цей процес незворотний. Тов. Семиноженко доручив відповідальним особам, таким як Лавринович, Цушко і Табачнік, вивчити питання подальшого функціонування Інституту національної пам’яті на чолі з Ігорем Юхновським.
Ну, як уміє штурмувати об’єкти Цушко, ми вже знаємо. Тож компанія підібрана ще та. Можна не сумніватися, що Юхновського відправлять на заслужений відпочинок.
А копнув під інститут невтомний Вадим Калєснічєнка: «Керівництво інституту запровадило специфічні пріоритети роботи — ревізія спільної історії України та Росії, перегляд підсумків Великої Вітчизняної війни, героїзація воїнів ОУН—УПА тощо».
І запропонував на місце Юхновського «видатного вченого» Анатолія Чайковського. Кабмін тут же чутливо відгукнувся і звернувся до Державного комітету архівів, чи ті не проти взяти інститут на свій баланс. А комуністка Ольга Гінзбург тільки того й чекала і відрапортувала, що радо візьме інститут разом із коштами, які йому виділяються. Хе! Хто б відмовився?
І тут ви зацікавитесь: а як так сталося, що на чолі Держкомархіву й досі сидить дама, яка відзначилася українофобськими вчинками, усіляко боролася з антирадянськими публікаціями в журналі «Архіви України» та заявляла, що збирається засекретити архівні документи, пов’язані зі злочинами комуністичної влади? Бо таке повернення історичної пам’яті, мовляв, може зашкодити нащадкам...
Як сталося так, що за весь період помаранчевої влади ця дама залишалася у своєму кріслі, хоча не є фахівцем? О. Гінзбург 1981 року закінчила Сумську філію Харківського політехнічного інституту і має диплом інженера-механіка, фах «технологія машинобудування»!!! При чім тут архівна справа?
І це за її урядування відбулися колосальні розкрадання архівів, до яких мав причетність і Табачнік. Це ж тоді прем’єр Янукович подарував Київському національному музею буцімто куплені за кордоном листи Михайла Грушевського. А самі листи підсунув Януковичу нетонучий Табачнік. Той самий, якого Колесников назвав дрібним клерком, котрий здатний лише «тирити архіви».
То чому ж ні Ющенко, ні Тимошенко не поперли цієї дами з її місця? Загадка.
Хоча... Відгадка напрошується сама собою. Дама володіє якимись настільки цінними документами, що може наших полум’яних революціонерів тримати в кулаці.
Кримінальна справа давно заглухла. І хто знає, чи не на клопотання наших демократичних проводирів, яким дама натякнула про досьє.
А щодо так званого великого вченого Анатолія Чайковського, то, ознайомившись із його поглядами, можна тільки скрушно зітхнути. Ученістю там і не пахне. Чого вартує, скажімо, така заявочка про героїчну боротьбу ОУН та УПА: «Я уверен, что в архивах Германии, Англии, США, да и в наших отечественных, имеется достаточно материалов, разоблачающих фальшивость подобных утверждений. Материалов о шпионаже, коллаборационизме, участии в геноциде, терроре и пр.»
Цікаво, чому ж наш учений, котрий, як сам оповідає, не раз бував за кордоном, не скористався з цих матеріалів? Чому, якщо такі матеріали існували, їх ніхто не використав на Нюрнберзькому процесі? Та, зрештою, і після Нюрнберзького процесу не раз піднімали архівні справи і притягували злочинців до відповідальності. Однак жодного разу це не стосувалося бійців УПА, «Нахтігалю» і дивізії СС «Галичина».
Інша маячня «великого вченого» стосується якогось міфічного мартиролога жертв ОУН—УПА, над яким робота «прекратилась в 1991 году». Питається, чому ж цю шляхетну працю не продовжив наш «учений»? Хто йому заважав укладати мартиролог і далі? Влада ж була та, що треба!
А чого вартує його сентенція про Романа Шухевича: «...если документы о деятельности этого фашистского офицера на территории Украины и Белоруссии в 1941—1942 годах «отсутствуют», то это отнюдь не означает, что таковых нет в природе».
А оскільки документів про «фашиста» Шухевича нема, то такий «великий історик» може покликатися і на «художественные произведения, зафиксировавшие события тех лет в эмоциональной форме (вспомните антибандеровские произведения Драча, Павлычко, Яворивского)».
Можна тільки уявити собі, що було б, якби історики Англії чи Данії покликалися не на факти, а на емоційні твори Шекспіра. Рівень цього, з дозволу сказати, історика характеризує і таке висловлювання: «Мне пришлось недавно быть в архиве в Берлине, где сосредоточены персональные учетные карточки на миллионы бывших военнослужащих гитлеровской Германии. Есть там стеллажи и с документами тех, кто служил в 14-й пехотной дивизии СС (тобто СС «Галичина». — Ю. В.) и, в соответствии с приговором Международного военного трибунала в Нюрнберге, считается членом преступной организации СС».
Учений мав би знати, яка різниця між СС і «Ваффен-СС», до яких належала 14-та гренадерська дивізія. І якби за нею числилися якісь злочини, то ніколи б їх Англія не прийняла, а видала б так само, як і власовців та козаків. Далі полум’яний комуніст твердить: «Приговор стал прецедентом, на его базе международное сообщество, в первую очередь ООН, приняло ряд юридических актов, классифицирующих как преступные коллаборационизм, геноцид, признав преступлениями без срока давности многие действия, которые совершались в том числе и структурами ОУН и УПА».
Але ж той вирок жодним чином не стосувався ані ОУН, ані УПА, хоч як совєтські чекісти цього домагалися. То до чого увесь цей словесний фонтан?
Але, як я вже казав, ціле щастя, що круті пацани не завуальовують своїх намірів. А в тому тихому болоті, в якому ми досі жили, як бачимо, мирно собі співіснували і мадам Гінзбург, і проректор Академії управління МВС України Чайковський.
Так і хочеться гукнути: «Агов, пане Луценку! Чи не знали ви, якого кадра мали під боком?» Але ц-с-с-с! Бо, може, той Чайковський теж досьє назбирав?
Миле діло — архів! Скількох людей можна тримати за одне місце, насолоджуючись п’янким вином влади! Невже і справді нам доведеться чекати сорок років, згідно з вченням Мойсея, заки на місце заархівованих вождів прийдуть вожді, на яких нема досьє?
Юрій ВИННИЧУК.
«Вільне життя плюс», №49 (15161) від 30.06.2010 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар