вівторок, 25 жовтня 2011 р.

Звернення від Спільної Справи







Командир Конституційної Варти Спільної Справи, полковник Станіслав Солодовнік записав відеозвернення до афганців і ветеранів розвідки. У ньому він заявив:

Брати афганці!

Звертається до вас командир 650-го гвардійського празького ордена Олександра Невського розвідувального батальйону. Країна зараз стоїть напередодніі великих перетворень і змін. Ви добре себе показали біля Верховної Ради, але ми мало згуртовані. Багато у всіх областях і районах наших організацій, але не всі афганці там присутні. Тому я хотів звернутися до вас — входьте в наші організації, реєструйтеся. Ви зараз потрібні, як ніколи. Тому що народ почав боротьбу за свої права. Народ почав боротьбу за своє щастя.

І тому необхідно його захистити від незаконних посягань міліції, яка, виконуючи волю керівництва, народу диктує, де їм ходити, де їм не можна ходити, коли ходити, коли не можна ходити… Хоча це його законне конституційне право. Міліція може тільки вас злякатися і не бити народ. Тому, брати, об'єднуйтеся. І якщо є така можливість, то впливайте на родичів міліціонерів, тому що в першу чергу вони потерплять і втратять, коли народ прийде до влади. А ті міліціонери, які розуміють, що це незаконно, — всі їх дії, ті краще зараз хай підуть з органів. Ми їх приймемо потім, коли народ прийде до влади. Але вони не будуть заплямовані ні кров'ю, ніякими своїми підлими справами, на які штовхає вище керівництво.

Особливе звернення моє до ветеранів розвідки України. Ви знаєте, як нам приходив навіть Ющенко — плакався, просив нашої підтримки, але бачивши весь той негатив, який стояв в залі, сказав буквально декілька слів, не зміг, як завжди, вішати людям на вуха те, що називається «локшиною» і втік від нас. Тому що він зрозумів, що нам з ним не по дорозі. Тому ви бачите — Азаров теж до нас приходив, на наш з'їзд. Всі хочуть заручитися нашою підтримкою. Тому, розвідники, теж допоможіть людям. Допоможіть їм свої законні конституційні права відновити. Я не закликаю вас на барикади. Зараз найголовніше — не дати можливість міліції і співробітникам всіх силових структур знущатися з людей. Як вони студентів… діти це, внуки наші… вони їх 2 години навіть в туалет не випускали, а узяли там в кільце між собою. Ось від таких ось ексцесів треба суспільство звільнити. Тому що міліція тільки нас афганців і десантників розуміє.

До десантників теж звертаюся. Коли командував розвідувальним батальйоном в Баграмі, я витягував з «зеленки» нашу роту 375-го парашутно-десантного полку. Тому ми знаємо один одного, принаймні по справах своїх. Воювали і в Пандшері разом, тому, навіть якщо мене в обличчя хтось не знає, багато хто знає мої справи і знає, що таке комбат розвідбату. Це такий самий солдат, який був там же ж в строю. Це не командир дивізії, який по радіо керував. Тому ви можете зрозуміти, що якщо я до вас звернувся — це вже наболіло на душі. Допоможіть захистити нарід!


Особистий блог Олександра Данилюка




1 коментар:

Анонім сказав...

Владимир Горб.
Брат! Когда ты проливал свою кровь в Афганистане, они крали шапки, грабили и насиловали наших сестер, когда мы не видя света дневного по полгода в железных гробах выполняли боевые патрулирования у берегов «загнивающего капитализма», они вместе с партаппаратчиками уничтожили великую страну. Сегодня, захватив власть в стране, они хотят нас превратить в своих батраков, милостиво предоставляя нам работу на украденных у нас же заводах и фабриках. Они хотят наших детей и внуков героев превратить в быдло. Как мы, считающие себя умными людьми, позволили бездарности и ничтожеству поработить себя?
Как можем мы разрешать издеваться над немощными родителями нашими, влачащих нищенское существование? Как мы допустили, чтоб отцы и деды наши отвоевавшие нашу свободу, победившие в страшной войне, заново отстроившие страну нашу, живут хуже, чем побежденные?
Кто мы такие?
Может после страшных войн и голодомором уничтожен генофонд нашего народа. Тогда почему не признаем геноцид. Ведь самые смелые поднимались в атаку и первые гибли. Первыми гибли те, для кого Родина не пустой звук.
Или может мы потомки тех, кто трусливо прятался по щелям, любой ценой сохраняя свою никчемную жизнь? А для чего она нужна нам? Пожрать, поспать, посовокупляться?
Так кто ж мы?
Всем сердцем чувствую – должны ответить себе на эти вопросы НЕЗАМЕДЛИТЕЛЬНО.
Вспомнить все и без прикрас, как на исповеди. Как перед Богом. Как перед предками своими.
Они ждут от нас борьбы за Справедливость. Ждут именно от нас. От живых.