Сьогодні минає 60 років від дня загибелі головного командувача УПА
Невеличкий спогад дитинства. Львів, 1951 рік, спекотний літній день. Раптом на багатьох будинках Львова з’явилися відозви, підписані міністром внутрішніх справ Тимофієм Строкачем. Це було звернення до «українських буржуазних націоналістів», учасників підпільної боротьби. Радянська влада закликала членів ОУН і бійців УПА виходити з лісів і схронів. Тим, хто не брав участі у каральних акціях проти військових, працівників міліції, КДБ, партійно-радянського активу, мирного населення, обіцяли амністію. Судячи зі спогадів батьків, чимало підпільників тоді припинили боротьбу...
У багатьох наших сучасників і досі виникає запитання: «А який сенс було так довго чинити опір великій каральній машині, могутній військовій потузі? Напевно ж, попри широку підтримку місцевого населення, розрізнені загони УПА розуміли свою приреченість...».
Є версія, що після проголошеної 1946 року Черчіллем холодної війни вояки УПА сподівалися, що між США і Радянським Союзом спалахне війна гаряча... Чи мав такі надії командувач УПА Роман Шухевич? Виявляється, ні. За спогадами Ольги Гасин (дружини близького друга і соратника Шухевича Олекси Гасина), генерал саркастично висміяв сподівання її чоловіка на радянсько-американську війну. На пропозицію пані Ольги піти на Захід Роман Шухевич відповів із гіркою усмішкою: «На Заході ми нікому не потрібні...». Він відчував свою неминучу загибель: «Я знаю, що загину від ворожої кулі. Старим не буду ніколи... Вмираючи, будемо свідомі того, що станемо добривом української землі...». В іншій інтерпретації ця думка звучить у спогадах Юрія Шухевича про батька: «Це був липень 1947 року. На той час у мене вже визріло переконання, що треба йти у підпілля і вести збройну боротьбу з більшовиками. Батько, відчуваючи це, запитав у мене: «Юрко, ти хочеш іти у підпілля?». Я сказав: «Так». А від нього почув: «Ми, сину, приречені на знищення. Ти не повинен загинути, як ми, а продовжити боротьбу, років через 15-20...».
Роман Шухевич, легендарний генерал Чупринка, загинув 5 березня 1950 року у селищі Білогорща неподалік Львова. Що передувало цьому? Невільною винуватицею провалу конспіративного будинку стала одна зі зв’язкових Шухевича Дарка Гусяк. Її схопили на одній із вулиць Львова 2 березня 1950 року, відібравши зброю і отруту. Вона мужньо витримала катування і нічого не розповіла про місце перебування командира. Але до неї підсадили жінку, агента МДБ – зі слідами «побиття». Жінка сказала, що її відпускають на волю і що може передати записку кому слід... Підпільниця написала фатальну для Шухевича записку... Зазначимо, що на «Вовка» (так чекісти називали у своїх документах генерала Чупринку) полював окремий загін, який становив від 700 до 800 офіцерів і рядових служби безпеки. Тричі доповідали високому керівництву про ліквідацію «Вовка». Цього разу операцією керував відомий чекіст генерал-лейтенант Павло Судоплатов. Шухевич перебував у будинку Ганни Конюшек, у спеціальному сховку, дерев’яному коробі, між поверхами. Двері групі захоплення відчинила зв’язкова Галина Дідик. Один з офіцерів сказав їй: «Передай Романові, щоб не робив глупостей...». Наказ був взяти генерала живим... Роман Шухевич побіг донизу сходами, сподіваючись вирватися з будинку... Є різні версії останніх секунд генерала. В офіційному звіті керівників операції зазначено, що «сержант П-к, який стояв у дворі, підбіг і автоматною чергою вбив бандита...». На думку кількох істориків, зокрема і Юрія Шаповала, версію з сержантом придумали для того, щоб списати на нього провал операції із захоплення Шухевича живим. Швидше за все, поранений генерал покінчив із собою, вистріливши у голову з пістолета «Вальтер». На посмертній фотографії видно кульовий отвір... У той час Юрій Шухевич перебував у слідчому ізоляторі, на вулиці Миру, 1. У цей же день, 5 березня 1950 року, його повезли на опізнання тіла. За свідченням львівського історика Юрія Киричука (вже покійного), тіло Романа Шухевича бальзамували у Львівському медінституті. Не виключено, що це робилося для того, аби завезти тіло до Києва чи Москви і наочно відрапортувати високому керівництву про знищення символу збройного підпілля. За версією Павла Судоплатова, ніхто з учасників не був нагороджений урядовими відзнаками. Є лише офіційний документ служби безпеки про надання відпусток і грошових премій. Максимальна – 1000 рублів... Але є цікавий спогад львівського історика, наукового консультанта нашої газети Кіма Науменка: «Як уже писав «Високий Замок», мій батько у перші повоєнні роки працював головою Щирецького райвиконкому (був такий район на Львівщині). У нас на квартирі жив заступник начальника районного управління МДБ капітан Шеванов. У серпні 1950 року я, будучи курсантом артилерійського училища, приїхав додому на канікули. Мама сказала, що нашого квартиранта перевели до Львова, дала адресу і попросила відвідати його. У помешканні Шеванова я застав компанію офіцерів, які розпивали спиртне. Точно пам’ятаю, вони говорили про те, що обмивають завершення операції з ліквідації Шухевича. Капітан Шеванов отримав звання майора. Він кинув у бокал з горілкою зірочку майора... Вищі офіцери кидали в бокали ордени. Здається, були ордени Бойового Червоного Прапора, Червоної Зірки. Пропонували і мені випити, але я відмовився, боявся, що затримає комендатура...».
60 років рідних Романа Шухевича, його бойових побратимів, істориків, багатьох небайдужих людей мучить питання: «Що сталося з тілом Романа Шухевича, де воно захоронено?». Версій було багато. Після здобуття Україною незалежності Юрій Шухевич просив з’ясувати це питання тодішнього голову СБУ Євгена Марчука. Той пообіцяв, але нічого не зробив... Після Помаранчевої революції науковий консультант голови СБУ полковник Олександр Гнап, посилаючись на спогади кількох ветеранів служби, поширив у пресі розповідь про знищення і захоронення тіла Шухевича, яке нібито спалили на кордоні Тернопільської і Хмельницької областей, а останки скинули у річку Збруч... Першим взяв під сумнів цю версію львівський історик Володимир В’ятрович, який зараз обіймає посаду начальника галузевого архіву СБУ. Виявилося, що це було бажання тодішнього керівництва СБУ «вислужитися» перед новим Президентом... Тоді в Юрія Шухевича промайнула надія. Він не виключав, що доведеться знайти водолазів, які розшукають останки на дні річки, згодом буде проведено генетичну експертизу... А тепер говорить категорично: «Це була «мулька» старих кадебістів...». Львівський історик Микола Посівнич вважає, що у той час практикувалося не спалення тіл відомих діячів ОУН і УПА, а занурення трупів у вапно. Просто – і жодних слідів. Саме так вчинили з тілом вбитого головного пропагандиста УПА Петра Федуна – «Полтави».
Кілька місяців тому Володимир В’ятрович оприлюднив інформацію про те, що Генпрокуратура порушила кримінальну справу за фактом знищення документів КДБ, які стосуються справи Романа Шухевича, зокрема і місця його захоронення. На жаль, пан В’ятрович не надав нам інформації про те, як просувається слідство. Натомість він не раз висловлював думку про те, що така інформація є в архівах ФСБ у Москві. Але Москва наразі не готова співпрацювати у цьому плані з СБУ. Я запитав у Юрія Шухевича, чи вірить він у те, що колись йому стане відомим місце захоронення батька? Пан Юрій відповів дослівно так: «Я вірю, але, думаю, що це станеться нескоро... Багато залежить від того, хто при новому Президентові очолить СБУ...».
Фото з книги «Українська Повстанська Армія. Історія нескорених»
На фото: Будинок у Білогорщі, місце загибелі Шухевича.
Високий замок
Немає коментарів:
Дописати коментар