У неділю - Великдень. Наш, справжній Великдень, а не християнський, похідний від Песаха. Сьогодні наші жінки писали писанки, готуючись до неділі. Що ж таке справжня писанка? От і видобув я стару вирізку із газети "Україна Молода" за 14 квітня 2001 року, статтю із якої (журналістки Ліни Кушнір) і викладаю тут.
Соромно зізнатися, але коли я йшла на зустріч із писанкаркою Ольгою Сахно, навіть не підозрювала, що писанка від крашанки відрізняється не просто розмальованим «костюмом». Пізніше переконалася, що мої знайомі колеги мають не більші уявлення. Пофарбовані, як правило, в один колір крашанки здавна були обов'язковою святковою стравою на великодньому столі поряд із традиційними для цього дня короваєм та запеченим м'ясом. Крашанками вітали один одного з Великоднем, цокалися. Зрештою, їх варили і, як будь-яку страву, їли.
А писанки — то вже частина народної магії, справжня таїна, яку сучасному українцеві, нажаль, незбагнути й не осягнути.
Пані Ольга за освітою інженер-технолог. Але так сталося, що замість взуттєвої фабрики юна Ольга Сахно опинилася серед істориків і археологів. Почала вивчати загадкове Трипілля, де вперше познайомилася з писанкою. І чим більше вивчала й вникала, тим сильніше її захоплювала ця наука. Так-так, саме наука бо писанка — це не мистецтво і навіть не ремесло, — каже пані Ольга. — І ніяка вона не традиційна, як зараз полюбляють говорити. Це наука майбутнього, яка вражає своєю глибиною». Писанка — цесправжній ритуал, своєрідний зв'язок людини з Космосом. Усе, в чому людина відчувала потребу, загодовувалося у магічний зміст писанки. Разом зі своєю енергетикою писанкарка доносила таємний зміст розписаного яйця Богам.
Цікаво, що до захоплення писанкою пані Ольга навіть ніколи не малювала. «В писанці не обов'язково має бути довершеність ліній, головне — суть, яка закладена в ній», — каже жінка. Хоча зараз робить і художні писанки, має колекцію зі 116 авторських мініатюр — саме так вона називає писанки, які не є ритуальними. «Яйце взагалі є атрибутом магічності. Навіть чисте, не розписане, — каже писанкарка.—Адже яйцями переляк викачують, за їх допомогою знімають порчу. А розпис — це своєрідний код, який лише підсилює магію яйця».
Помиляється той, для кого мереживо на писанках — просто набір знаків-прикрас. «Ось цей квадрат, розділений на чотири частини з крапками посередині, — житниця, символ засіяного поля. Це оберіг, який охороняє ниву і майбутній врожай, — веде далі пані Ольга. — Перед засіванням поля відбувався спеціальний ритуал, писалася писанка, яку потім закопували в землю. Гілочки — символ дерева життя (дерева для наших предків взагалі були священними, вважалося, що у їхній кроні живуть Боги. Стріли і дубові листочки — символіка Перуна. А ось ці грабельки—символ дощу. Колись писанками з такими знаками наші предки випрошували у Богів живильної вологи для спраглої землі. Хоча зараз до цього ставляться скептично, я чула, що в Канаді один науковець навіть захистив дисертацію на тему, як викликати писанкою дощ. До нього звернувся фермер,який неодноразово проводив такий ритуал з писанкою, а вчений науково обґрунтував його».
Знак схожий на трисуття — це Оранта, символ Берегині. А три язички, розміщені по колу, — символ вогню. Тваринний світ на писанці — олені, коні, корови — символізував багатство і добробут людини. Квітами вшановували богів. Солярний знак (геометрично правильна зірка або квітка) — символ сонця. Спіраль (меандр)— символ нескінченності
світу і душі.«Свогочасу я прийшла до думки, що ці магічні знаки — це живий організм, — говорить моя співрозмовниця. — Якось інтуїтивно це відчувала. А недавно переконалася, що все це й справді значно серйозніше, ніж здається на перший погляд. Я була на ярмарку в Сорочинцях разом з колегою, у якої багато писанок по Трипіллю. Підходять до нас молоді хлопці з Києва і, роздивившись писанки з меандрами, кажуть, що на комп'ютері за допомогою спеціальних формул вони вивчали цей знак і прийшли до висновку, що це... живий організм. Тому я не пишу Трипілля. Бо просто боюсь. Чим більше вивчаєш, тим більше розумієш усю відповідальність того, що робиш». Ось ще один штрих до «портрета» загадкового меандра. У 1698 році швейцарський математик Бернуллі розрізав спіраль навпіл. А коли випрямив залишкові відрізки — отримав гармонійну шкалу, яка піддається математичному аналізу (до речі, розрізану спіраль зустрічаємо на трипільських і античних амфорах). Так народився закон, який потім Леонардо да Вінчі назвав законом «золотого перетину» і який у XIX столітті німецький вчений Цейзинг оголосив універсальною пропорцією природи і мистецтва.
«Маю задум видати збірку символіки з її тлумаченням і розшифровкою,— ділиться планами писанкарка. — Адже символіка, яку ми зустрічаємо на писанках, присутня і у вишивці, і в кераміці, і в різьбі по дереву. Це все не просто складові однієї нашої культури, це обереги. А наші співвітчизники, на жаль, взагалі не орієнтуються в символах. На виставках і ярмарках я маю змогу спостерігати за іноземцями, німці дуже добре знають писанку і вільно «читають» символіку. До речі, писанку першими дослідили саме німці. Цьогоріч мені навіть замовили 13 ритуальних писанок у Німеччину».
Писанка може бути закодована як на позитив, так і на негатив. Тому купувати писанки, не вміючи їх читати, не варто. Тим більше видуті, тобто писані на порожньому яйці. Із заплідненого яйця народжується все живе — від одноклітинного організму до людини. Навіть земна куля за будовою схожа на яйце. А його шкаралупа нічого не варта.
Своє значення мають і кольори. Жовтий - символ сонця і зірок. Червоний - колір радості й повноти духу. Зелений - пробудження природи. Синій символізує небеса. Дуже популярним був коричневий колір у різних відтінках — символ землі, адже українці — землероби.Чорний теж символізував землю, але в більш сумному контексті, адже з писанками також ховали людей.
Отже, писанка не є суто великоднім атрибутом, як більшість гадає. ЇЇ писали протягом року до різних свят, на весілля, дарували на добробут і на пару (її замовляли для самотніх людей або ж дівчата на виданні). Магією писанкарства володіли лише окремі жінки, обов'язково заміжні, які мали повноту: чоловіка, дітей, добробут у хаті, були щасливі у шлюбі. Чоловіки взагалі писанок не писали, вони воїни. А виготовлення оберегів, яким власне і є писанка, було прерогативою жінок-берегинь. «А зараз за писанку беруться всі, кому не лінь, або хто хоче грошей заробити, — обурюється майстриня. — А те, що писанкарство ввели навіть в шкільну програму — це просто святотатство. До мене приводять хлопчиків учитися. Я їм розповідаю про писанку, але не вчу. Бо писати обереги — це свята нагорода жіноцтва». Майже за десять років професійної роботи Ольга Сахно написала тисячі ритуальних писанок, у тому числі й на замовлення. Але писанка з'являється тоді, коли люди знають чого саме хочуть, чого їм не вистачає в житті. Бо деякі замовляють просто цяцьку з гарним малюнком.
Написання писанки — це вже своєрідний ритуал. Пишуть її помившись, у чистій хаті біля вогнища (свічки), коли домочадці полягали спати. Для розпису вибирають
ціле яйце, нетріснуте, бажано домашнє, щоб було запліднене, інакше втрачається його магічна сила. І ні в якому разі яйце не вариться, бо з вареного не буде життя. За
законом писанкарства, оберіг має зберігатися рік, до Новоліття чи чергового Великодня, а потім пишеться нове яйце-райце, адже протягом року в людини щось змінюється у житті, вона прагне чогось іншого, відповідно, замовляє щось нове для себе. Стара писанка закопується в землю. Викидати її чи бити негоже. Коли розбилася ненароком, то її треба поховати. Хоча особливо дорогі писанки, приміром, весільні, можна зберігати скільки завгодно, хоч і сто років. У пані Ольги була писанка «віком» 25 років. На жаль, при переїзді до нового помешкання раритет розбився.
Своє вміння пані Ольга намагається передати 11-річній доньці Богдані. «Їй ще не прийшло це прозріння, а можливо, й не прийде, бо це не кожному дано», — каже писанкарка. Зараз художня виставка Ольги Сахно експонується у Музеї друкарства в Лаврі. «На жаль, ритуальні писанки, зроблені на справжніх яйцях, неохоче беруть на виставки, бояться, що поб'ються. Але моя мета — доносити до людей правдиву писанку, а не порожню цяцьку, яка не несе справжньої суті. Бо то вже не наука, а новостворений вид мистецтва на сферичній формі».
Ліна КУШНІР.
Сварга
Немає коментарів:
Дописати коментар