Як ми й прогнозували, 9 травня було перетворено владою на бійню. Пролунали перші постріли. Пролилась перша кров.
Замість того, щоб вчепитись в горлянку сучасним окупантам, наші співгромадяни натхненно лупцюють один одного, з`ясовуючи ставлення до окупантів колишніх.
Мета цих маніпуляцій очевидна. Вам бракує хліба? Влада дасть вам такі видовища, від яких ви забудете про свій голод. У вас накопичились негативні емоції? Чому б вам не виплеснути їх один на одного?
Сьогодні, як ніколи, країні потрібне монолітне суспільство. Ми всі сьогодні знаходимось в кількох сантиметрах від прірви. Прірви, якої не вдасться уникнути нікому. Незалежно від територіального або етнічного походження, мови спілкування, ставлення до історичних постатей, статі або віросповідання.
Лише від нас сьогодні залежить, чи вдасться владі досягти необхідного їй розколу. Лише від нас залежить, чи зможемо ми закласти підвалини справжньому громадянському діалогові. Лише від нас залежить, чи зможемо ми зламати їхнє одвічне «розділяй і володарюй», протиставивши йому своє «слухай і розумій».
Мій дід, капітан Червоної Армії, загинув в 1944 році в Карпатах. На вузькій гірській дорозі його накрили німецькі міни. Він похований у братській могилі містечка Сколе. Недалеко від його могили в 1993 році було поставлено хреста загиблим бійцям УПА. Місцеві мешканці доглядають обидва поховання. Це приклад того, як всі ми маємо ставитись до загиблих на тій страшній війні.
Час покласти край цій маячні. Ми зобов`язані залишити історію історикам.
При всій повазі, сьогодні важливіше те, яким буде наше майбутнє, ніж те, яким було наше минуле.
Наші діди могли стояти по різні боки барикад. Важливо, щоб ми сьогодні стояли по один бік.
Олександр Данилюк
Немає коментарів:
Дописати коментар