суботу, 28 травня 2011 р.

«Легко сказати: рушимо армією на Донецьк «викидати синьожопу банду». І при цьому на кошти цієї «банди» існувати»…

Колишній «свободівець» – про подвійні стандарти у партії.
«Легко сказати: рушимо армією на Донецьк «викидати синьожопу банду». І при цьому на кошти цієї «банди» існувати»…
Колишній керівник обласного осередку «Свободи» на Луганщині Дмитро Снегирьов - один із тих, хто відстоює українське на зросійщеному, зрадянізованому сході України. Занепокоєний незрозумілим дрейфом рідної колись партії, він покинув її і нині створює альтернативний націоналістичний рух…

- Дмитре, кілька слів про себе. І найголовніше – поясніть, як на Луганщині могли з’явитися українські націоналісти?

- Мені 39 років. Маю дві вищі освіти. За фахом – інженер-механік, крім того, здобув фах юриста. Прекрасно знаю українську історію, літературу, це плекали у нашій сім’ї змалку. Зі студентських часів брав активну участь у громадській діяльності. Входив у товариство «Меморіал», займався пошуками жертв масових розстрілів у період сталінських репресій. Був серед тих, хто ініціював перейменування Ворошиловграда у Луганськ. Брав участь в акціях «Україна без Кучми», у революційних подіях 2004 року...

А у «Свободу» прийшов, бо побачив в Олегові Тягнибоку харизматичного лідера, який пропонує новий шлях розвитку України. У 2006 році почав розбудову цієї організації на Луганщині.

- Які патріотичні справи можете записати в актив собі й місцевим соратникам?

- За мого керівництва луганська «Свобода» відкрила три українські бібліотеки, два храми Української православної церкви Київського патріархату, дитячий оздоровчий табір на 160 дітей. Все - моїм коштом. Видали три числа першої української газети на наших теренах (згодом «Свобода» її заборонила – бо вона начебто не відповідала партійній ідеології). Накладами 10 тисяч екземплярів видали і безплатно розповсюдили компакт-диски українських героїчних і народних пісень.

Ми досліджували повстанську діяльність на наших теренах у 1918-1924 роках, упродовж яких Луганщина не корилася «совєтам». Встановили пам’ятні хрести на могилі керівника повстанського руху отамана Блохи, у місцях поховань гайдамаків, українських прикордонників. На нашому рахунку пам’ятний знак «Борцям за волю України».

У травні 2008 року впорядкували місце розстрілу членів «Молодої гвардії». Довели, що це було не комуністичне підпілля, а молодіжний рух опору, створений похідними групами ОУН. Незважаючи на те, що Луганщина – «червоний пояс», цей меморіал довго був у занедбаному стані…

У 2009-му наші «свободівці» відновили пам’ятник воїнам Червоної армії, які загинули під час визволення Луганська від фашистів. А поруч встановили пам’ятний хрест українцям з обох берегів Дніпра, які полягли у роки Другої світової війни. Цим вчинком хотіли примирити наших співвітчизників. За таку «самодіяльність» я отримав другу догану від свого партійного керівництва.

До наших досягнень відніс би і те, що луганській владі не вдалося встановити «пам’ятник жертвам ОУН, УПА». У 2008 році він простояв день, вночі ми його демонтували.

Завдяки «свободівцям» Луганськ залишається чи не єдиним містом на сході, де не встановлено пам’ятника Катерині ІІ. І це, незважаючи на те, що уряд Москви за ініціативою Лужкова виділив на цю подію 7,5 млн. грн. Було підготовлено постамент для російської імператриці, реконструйовано парк, але заява про демонтаж пам’ятника налякала владу.

- Чи багато активістів «Свободи» на Луганщині?

- «Свободи» зараз на Луганщині нема. Зате є справжні націоналісти. Не треба плутати людей, які сповідують і втілюють ідеологію українського націоналізму, і «Свободу» з її деклараціями. Ми були потужною структурованою організацією. Навіть при тому, що Тягнибок фактично заблокував нашу діяльність, не зареєструвавши вісім з десяти районних організацій, на останніх виборах нам вдалося провести до представницької влади в області трьох депутатів і одного міського голову. На дільницях, де працювала луганська «Свобода», показник нашої підтримки становив 1,5-3%. Це такий самий результат, який показала «Свобода» на Галичині чотири роки тому…

Ріст нашої популярності на Луганщині пояснювався тим, що ми сповідували «нормальний націоналізм», без дражливих заяв Ірини Фаріон, Юрка Михальчишина. Через це і був мій конфлікт з керівництвом…

- Чи не було тут особистісних моментів?

- Мій вихід зі «Свободи» був не першим. Наші активісти покидали її раніше, пересвідчившись, що дії «Свободи» не відповідають її програмовим засадам. Пригадую російсько-грузинську війну. Незважаючи на те, що «Свобода» виступає з антикремлівською риторикою, вона ніяк не відгукнулася на цю подію. Не дочекавшись реакції Тягнибока, луганська обласна організація сама зробила заяву, засудила дії Росії. Ми почали формувати добровольців для допомоги братній Грузії. За це я отримав догану від вищого керівництва. У моїх колег така «подяка» викликала обурення.

У 2008 році була провокаційна заява нинішнього голови Львівської облради Олега Панькевича про демонтаж пам’ятника радянським воїнам у Стрию. Ми розуміли негатив, який несе вона (це, до речі, збагнули і стрийські депутати, більшість яких не підтримала ініціативу «Свободи»). І започаткували іншу акцію - «Звільни Луганщину від пам’ятників тоталітаризму». Її апофеозом був підрив пам’ятника Леніну у місті Рубіжному. Хлопця, який здійснив цю акцію, заарештували. Я вийшов на Олега Тягнибока і членів політради з проханням надати нашому однопартійцеві юридичну допомогу. Але «Свобода» ніяк не відреагувала на це звернення. Мені заборонили втручатися у цю справу, давати коментарі. Розуміючи, що не можна залишати патріота сам на сам із системою, я зробив відповідну заяву. Ми витягли хлопця із буцегарні - він отримав три з половиною роки умовно. Але запитання до керівників «Свободи» залишаються…

У 2009 році я виходжу з поданням на партійний суд щодо члена політради Швайки. Ця особа займалася юридичним супроводом рейдерських захоплень українських підприємств у Харкові (їхні акції виводили у Нову Зеландію). І це - на фоні «свободівських» заяв про «захист українців»! Я сказав на партійному суді: панове, це жодним чином не відповідає тому, що ви декларуєте!

У листопаді 2010 року я звертався у партійний суд щодо заступника голови партії Мохника. Говорив, зокрема, про крадіжки партійних грошей, точніше, благодійних внесків, які мали би бути перекинуті на луганську «Свободу». Знову не знайшов підтримки.

- Чим поясните таке прохолодне ставлення до луганської організації?

- Воно було таким не тільки до нас. Подібна ситуація у Донецьку, Дніпропетровську, Запоріжжі, в інших обласних організаціях. Вожді «Свободи» взяли владу у трьох західних областях, і цим вдовольняються. Ніхто не хоче підтримувати партійні осередки, які діють на Великій Україні.

А взяти деякі резонансні заяви Ірини Фаріон. Вона колись казала, що всіх російськомовних українців, які не володіють державною мовою, треба засуджувати до тюремного ув’язнення. Згідно з переписом, у Луганську живе 70 відсотків українців, але так сталося, що 90% з них – російськомовні. Замість того, щоб якось підтримати українців на сході, ми чуємо на їхню адресу лише докори, стикаємося з байдужістю до них.

- Якої підтримки ви просили?

- Львівські депутати від «Свободи» мають певні преференції – щомісяця отримують по 10 тисяч грн. допомоги. Якщо враховувати, що «свободівців» у депутатському корпусі Львова 55 чоловік, то набігає півмільйона гривень! Ми попросили львівських колег (а також голову Тернопільської обласної ради, «свободівця» Олексія Кайду): допоможіть з фінансами для придбання статуї Богоматері на православний храм Київського патріархату - вона коштує лише 7-8 тисяч грн. Нема!

Просили організувати авторську виставку у Західній Україні заслуженого художника України, генерал-хорунжого українського козацтва Олександра Дудника. Хотіли, щоб люди побачили, що на сході України є талановиті люди, що тут не повністю все русифіковане. Знову відмова. І таких прикладів багато. Легко виступити у Львові біля погруддя Бандери і сказати, що ми, мовляв, рушимо армією на Донецьк «викидати синьожопу банду». І при цьому - на кошти тієї «банди» існувати…

- Що маєте на увазі?

- Один лише приклад. На Львівщині, Івано-Франківщині, Тернопільщині розвідані значні запаси сланцевого газу, який міг би стати альтернативою російському газу. Але за рішенням цих трьох рад (їх очолюють «свободівці») заборонено розробку цих родовищ. Хіба це зроблено в українських інтересах? Таке рішення працює на російський «Газпром»...


На фото: Дмитро Снегирьов під час «податкового майдану» у Луганську. Фото з домашнього архіву Д. Снегирьова. 


Високий замок

Немає коментарів:

Пам’ятай про Крути Молодь пам’ятає Шухевича