середа, 13 травня 2009 р.

Іван Дем’янюк — злочинець чи жертва міжнародної змови? Неупереджений погляд із Канади



США екстрадували до Німеччини Івана Дем’янюка, де на нього чекає суд і звинувачення у пособництві німецьким нацистам у вбивстві 29 тисяч євреїв.

Узятися до написання цієї статті мене змусили різні небилиці, які кружляють в Україні та Європі навколо Івана Дем’янюка, — «нацист», «розплата за минуле» тощо. Мені довелося знайомитися з багатьма матеріалами справи Дем’янюка. У 1992 році, коли йому — слідом за нацистським злочинцем Адольфом Ейхманом, організатором концтаборів(!!!) — загрожувала шибениця, мені вдалося передати в Україну кілька примірників мого рукопису під назвою «Судилище триває». І тоді справа Дем’янюка заполонила сторінки багатьох газет. Відтак виник Комітет на захист Івана Дем’янюка, який очолив журналіст, борець за права української національної церкви В. Кательницький. Урешті було видруковано мій есей «Судилище триває» («Каменяр», Львів, 1995 р.), в якому тезисно викладено причини виникнення цієї скандальної історії та перипетії навколо неї. У післямові до есею, зокрема, наголошувалося: «На жаль, через незорганізованість і недієвість провідників діаспори Світового конґресу вільних українців, а згодом через невизначеність позицій вищих урядовців України, справа Івана Дем’янюка не стала тим поворотним моментом, який зупинив би нагнітання у світі антиукраїнської істерії». Підтвердженням останньої тези є новий виток судової розправи над нещасним 89–річним старцем.

Звідки ростуть ноги в «історійки»
У 70–х роках минулого століття перед спецслужбами «імперії зла» було поставлено специфічне завдання: на міжнародному рівні дискредитувати національно–визвольні рухи народів, поневолених Совєтським Союзом. Підтвердженням цього є пошуки так званих воєнних злочинців здебільшого серед українців, естонців, литовців, латвійців. Ізраїль мав свої інтереси: гучним процесом нагадати світові про Голокост, побіжно виховуючи молоде покоління в патріотичному дусі, підтвердити доцільність жорстокої зовнішньої політики тощо.

До політичної оборудки підключилися не тільки зловісний КДБ, посольства СРСР у різних країнах, Центр Шимона Візенталя, міжнародні прокомуністичні організації (спонсоровані ЦК КПРС, зокрема Товариство об’єднаних українців Канади), а й новостворені на північноамериканському континенті урядові структури, завданням яких був пошук нацистських злочинців — OSI (1979 р., Бюро спеціальних розслідувань, США) та комісія Дешена (Канада). Центр Візенталя разом із провідниками прокомуністичних організацій постачали посольства СРСР довжелезними списками переважно українців, підозрюваних у скоєнні воєнних злочинів. Для прикладу, на Канаду в той час набралося аж 1179 українських «злочинців», в основному вояків дивізії «Галичина».

Цікавим є той факт, що в тодішній галасливій пресі не промайнуло жодної згадки про армію генерала Власова, яка не тільки колабораціонувала з нацистами, а й брала участь у придушенні Варшавського повстання.

Дорога до пекла
Уперше в поле зору кадебістів Дем’янюк потрапив у 60–х роках, коли його мати відмовилася від пенсії, яку отримувала за нібито загиблого сина. Відтак почали прослуховувати її телефонні розмови, а під час відвідин вилучили з родинного альбому знімки Івана. У 1975 році редактор комуністичної газети в Нью–Йорку М. Ганусяк передав імміґраційній службі списки 70 українців, що «співпрацювали» з нацистами, серед яких був і Дем’янюк.

Уже в 1981 році у США почалася судова розправа, де цьому українцеві висунули звинувачення в тому, що він нібито був садистом–охоронцем на прізвисько «Іван Грозний» у концтаборі у Треблінці (Польща); в тому ж році його позбавили американського громадянства. Звісно, вирішальну роль зіграла кадебістська фальшивка–посвідчення про закінчення Дем’янюком курсів табірних охоронців, рівно ж — недостовірні особисті дані при заповненні документів для в’їзду до США. Прикро, але нині, як і у 80–ті роки минулого століття, американська влада не хоче усвідомити ганебної підступності ялтинських домовленостей: насильній репатріації на «родіну» підлягав кожен, хто на 1 вересня 1939 року перебував на території Совєтського Союзу. А це означало, що вціліти від примусового повернення у СРСР, тобто не потрапити в концтабори, міг лише галичанин або той «східняк», який подав місцем свого народження будь–який населений пункт Галичини. Отже, Іван Дем’янюк, совєтський військовополонений, вояк запасних українських частин для влиття в армію Власова, поселенець одного з пересильних українських таборів, вибрав останнє...

У 1985 році американський суд вирішив видати Дем’янюка Ізраїлю, відтак його перевезли до тюрми суворого режиму поблизу Тель–Авіва, де він перебував майже вісім років. Звинувачення: злочини проти людства, проти євреїв, воєнні злочини проти переслідуваних. Показове політичне судилище тривало 15 місяців, а 92 судові засідання відвідало 800 тисяч ізраїльтян.

Для помочі родині Івана Дем’янюка українці США й Канади створили спеціальний комітет, який на судові витрати зібрав 1 млн. доларів. Зокрема, до захисту на суді залучили відомого історика, графа Н. Толстого з Великої Британії, професора лондонського університету Дж. Ґрента (його висновок: посвідчення є явною фальшивкою), експерта людської пам’яті В. Ваґенара, американського професора із судової антропології Я. Ісчана, графолога В. Флина зі США (його висновок: посвідчення є підробкою), професора Каліфорнійського університету А. Причард (її висновок: фотографія на посвідченні є монтажем двох знімків), спеціаліста з достовірності документів Е. Робертсон, США (її висновок: посвідчення є фальшивкою — три різні види клею, дірки на фото, підроблені підписи, сліди від пінцета, відсутність дати видачі документа, неспівмірність розмірів чисел на фото й у самому документі). Дещо пізніше авторитетні експерти Німеччини побіжно підтвердили наступне: посвідчення має ознаки фальшування, а також масу відхилень від обов’язкових на той час канцелярійних тонкостей.

Але головний прокурор Ізраїлю М. Шакед не взяв до уваги жодних доказів цих наукових світил, оскільки «ми базуємося на власних експертизах і вважаємо їх переконливими».

А ось цитати, які допоможуть відобразити атмосферу судилища в Ізраїлі. «Хоч суд над Ейхманом був наявним і голосним, але про нього вже забули. Ми потребуємо Дем’янюкового суду, щоб пригадати минуле нашим людям і цілому світові. З цим процесом Голокост знову стане дійсністю», — заявляв колишній суддя високого рангу Т. Терлов. Варто наголосити на тому, що в багатосторінковому документі суду понад сто разів вжито словосполучення «охоронці–українці», тобто на українську націю покладено колективну відповідальність за частину злочинів, учинених упродовж Другої світової війни.

Отже, 25 квітня 1987 року Дем’янюкові винесено судовий вирок: смерть через повішення. Утім 29 липня 1993 року під тиском світової громадськості, а також через відсутність доказового матеріалу Верховний суд Ізраїлю звільнив оскарженого. Він повернувся до США, в 2001 році йому відновили американське громадянство. Однак наступного року почався новий відлік переслідувань: знову позбавили громадянства, мотивуючи тим, що є нові докази того, що він служив охоронцем у концтаборах. Невдовзі Дем’янюка вирішили депортувати зі США на підставі неправдивої інформації, наданої ним імміграційним властям.

Минулого року чиновники Німеччини заявили: вони мають нові докази, що Дем’янюк був охоронцем у таборі Собібор (Польща), особисто супрово­джуючи євреїв до газових камер. Німецька влада видала ордер на арешт Івана Дем’янюка, накидаючи йому звинувачення у причетності до знищення 29 тисяч осіб у трьох нацистських концтаборах на території Польщі. Прикметно, що це звинувачення висунуто всупереч польському Інституту національної пам’яті, який заперечує наявність документів про Дем’янюка як охоронця таборів Майданека, Собібора, Треблінки.

Випадковість чи розправа над оборонцями Дем’янюка?
Багато чого у справі Дем’янюка не піддається логіці. Мабуть, кількість трагедій із його оборонцями підтверджують виняткове значення цієї справи для гравців на міжнародній шахівниці. Однак про трагічне: через суди зазнав фінансового краху історик Ніколай Толстой, республіканець Патрік Бюкенен вимушено зняв свою кандидатуру на президентських виборах США, доктор–історик Руф Окунєва разом зі своїм хворим сином заледве вціліли, втікаючи з Ізраїлю; після загадкового падіння з багатоповерхівки загинув колишній ізраїльський суддя Дов Ейтан; мало не осліп від вихлюпнутої в очі кислоти ізраїльський адвокат Дем’янюка Йорам Шефтель; експерт Аніта Причард зробила спробу покінчити життя самогубством, здійснено ритуальне вбивство голови Комітету захисту І. Дем’янюка в Україні Володимира Кательницького (36 ножових ран) та його старої матері (київська міліція зробила все, щоб ці два жахливі вбивства відійшли в небуття нерозкритими). Стає моторошно...

Думка американського правозахисника Патріка Дж. Бьюкеннен (Patrick J. Buchanan):
Якщо німці хочуть переслідувати когось, хто приймав участь в організацї Голокосту, чому б їм не звернути увагу на помітних на той час нацистів, а не на військовополонених-українців.

Відповідь: Вони не можуть. Тому що німці оголосили амністію для себе в 1969 році. Тепер вони повинні знайти слов'янського солдата, що був захоплений у полон, якого спецслужба СС Генріха Гіммлера примусово зробила табірним охоронцем (якщо він взагалі коли-небудь служив у табірній охороні), - і покарати заради спокутування гріхів Німеччини.


АРАТТА

Немає коментарів: