вівторок, 9 червня 2009 р.

Олег Ольжич





Народився у Житомирі 8 липня 1907. Батько — поет Олександр Олесь (Кандиба), мати — Віра Свадковська, гімназійна вчителька.

В 1917-23 здобував середню освіту, мешкаючи в Пущій Водиці поблизу Києва, та закінчити її довелося лише в Празі. 1923 року він виїздить разом із матір’ю з України, охопленої чадом класової ненависті, у Берліні нарешті зустрівся з батьком, який ще 1919 вимушений був емігрувати до Чехословаччини та склав обов'язки повпреда УНР у Будапешті. Незабаром родина Кандиб переїхала до Горніх Черношинець під Прагою.

В 1924-29 навчався в Карловому університеті у Празі, на літературно-історичному факультеті Українського Педагогічного Інституту, вивчав археологію в Українському Вільному Університеті. Восени 1930 захистив докторську дисертацію на тему «Неолітична кераміка Галичини». В 1930—1931 — асистент кафедри археології УВУ. Працюючи в археологічному відділі Національного музею, здійснив наукові експедиції по західноукраїнських землях, Німеччині, США і Балканських країнах, брав участь у міжнародних археологічних конференціях. У 1938 читав лекції у Гарвардському університеті. Опублікував ряд праць з антропології та археології. В історичній науці — послідовник школи Л. Нідерле.

З поч. 1930-х рр. О. Кандиба заявив про себе як самобутній і оригінальний поет. Співпрацював у львівських періодичних виданнях: «Літературно-Науковий Вістник», «Вістник», «Обрії», «Напередодні» празьких «Студентський вістник», «Пробоєм».

З молодих літ О. Кандиба став учасником українського націоналістичного руху. В 1929 — член Організації Українських Націоналістів. Виконував ряд відповідальних завдань Проводу Українських Націоналістів ОУН, особисто Є. Коновальця. В 1937 очолив культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів. В кін. 1930-х рр. редагував часопис «Самостійна думка», перетворивши його на орган ПУН. В 1938-39 О. Кандиба брав активну участь у становленні державності Карпатської України та в збройній боротьбі проти угорських загарбників, через що поет потрапив до хортистської в’язниці. Протягом 1939—1941 очолював Революційний Трибунал ОУН, член Проводу Українських Націоналістів.

На початку радянсько-німецької війни 1941—1945 переїхав до України разом з Буковинським куренем, прийняв участь у формуванні місцевої адміністрації та поліції. В 1941—1942 О. Кандиба жив у Києві, налагоджував підпільну мережу ОУН в Україні. В жовтні 1941 О. Кандиба став одним з організаторів політично-громадського центру — Української Національної Ради у Києві.

З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів Кандиба переїздить до Львова. У травні 1942 Почаївська конференція ОУН обрала Олега Кандибу заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях. У січні 1944 після арешту А. Мельника перебрав посаду Голови ПУН ОУН. У Львові одружився з дочкою літературознавця Л. Білецького Катериною (Калиною), та шлюб був недовгим.

25.5.1944 заарештований гестапо у Львові. Був ув'язнений у концентраційному таборі Заксенгаузен. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10.6.1944, закатований гестапівською трійкою (Вольф, Вірзінг, Шульц).

О. Кандиба — автор поетичних збірок «Рінь» (1935), «Вежі» (1940) та посмертно виданої «Підзамче» (1946), перевиданих у збірках «Поезії» (1956) та «Величність» (1969), ряду праць з археології, серед яких «Schipeniz-Kunst und Gerete eines neolitisches Dorfes» (1937).

Вікіпедія

ПІХОТИНЕЦЬ

Душа відділилась від тіла
Ще там, на майдані міськім.
Врочиста така, білокрила,
Літає і в’ється над ним

А тіло, струнке і спокійне,
Ступає в холодних рядах.
Довіку його не обійме
Ні сумнів, ні згадка, ні страх.

І радісно духу дивиться,
Як тіло тяга кулемет,
Стискає гарячу рушницю
І вперто повзе наперед.


* * *

Спраглим серцем жадібно лови
Рокіт сурми, що зове до бою,
Ще пройдуть по вулицях Москви
Наші сотні пружною ходою!

Ще настане невблаганний день,
Коли буде, квилячи, тулиться
До козацьких кованих стремен
І зрадлива Західна столиця.

Тільки душі, тільки стиски рук
Злить в одному дужому хотінні
І осліплять все живе навкруг
Перемоги вії полумінні.

Вірші О. Ольжича

Немає коментарів: