середа, 14 квітня 2010 р.

Смоленський Гібралтар, або гарантоване вбивство


Четвертого липня 1943-го з англійської військової бази «Гібралтар» злетів бомбовик Королівських військово-повітряних сил (RAF) Liberator B-24 C, яким повертався в Лондон глава польської екзильної влади генерал Владислав Сікорський. Шістнадцять секунд — й літак падає в море. Шістнадцять загиблих! Сімнадцятий вижив. Капітан 511-ої ескадрильї RAF Едуард Прхал, який сидів за штурвалом. Чех походженням. Ударною хвилею його викинуло з кабіни, і якби не жакет… А в міжчасі, він ніколи на себе жакета не брав. Завше вішав на бильце пілотського сидіння. Узяв того дня, коли мав загинути генерал Сікорський. А мав таки?! Понад усякий сумнів.



Довідавшись, що сім тисяч поляків знищено в Катині совєтами, генерал розірвав з ними дипломатичні відносини. У розпалі війни! Москва такого не вибачала, не вибачає і не вибачатиме.



А чи так і багато важила національність пілота? У березні 1939-го, коли німецькі війська обсадили Чехію, Польща й собі захопила її східні околиці. Не знати, кого більше ненавиділи в той час чехи — німців чи поляків.



Чи замислювався генерал Сікорський, хто тримає в руках не лише штурвал його літака, а і його власне життя? Ні, він замислювався іншим: як довести англійцям, що Москва не є їхнім союзником. Поведінкою, контактами і настроями капітана Едуарда Прхала мусила замислитись польська служба безпеки. Не англійська, що їй Сікорський «заважав» так само, як і совєтським чекістам.



По гібралтарській катастрофі капітан і далі літав з високопоставленими особами. А се означає, що підпирали його особи не менш високопоставлені. Такі як, скажімо, Кім Філбі, совєтський а’ент в МІ-5, який координував зв'язки лондонської влади з екзильними владами і Польщі, і Чехії.



Десятого квітня 2010-го літак російського виробництва Ту-154 М з президентом Польщі Лєхом Качинським увігнався в землю неподалік російського Смоленська. На жалобних урочистостях в Катині Качинський збирався сказати, що, вбивши двадцять дві тисячі польских інтелігентів, Росія (правонаступниця Соловецького союзу) вчинила геноцид.



Росія, яка не визнала за геноцид винищення семи мільйонів українців, таких заяв не вибачала, не вибачає і не вибачатиме. За її імперськими мірками, польський президент мав і чимало інших «гріхів». Не менше, ніж має сьогодні версій смоленська катастрофа. Версії залишім у боці. З часом їх більшатиме й більшатиме. Стеменно як у випадку з генералом Сікорським.



Чи замислювався Лєх Качинський, чим скінчиться той чи той його політ, коли сходив на російський літак, який перед кількома місяцями капітально полагодили російські інженери й техніки у російській Самарі? Ні, він замислювався тим, як примусити путінську Росію, що вона є спадкоємицею Росії сталінської, визнати свою вину перед польським народом.



Усім іншим мусило замислюватися й опікуватися польське BBN (Бюро Національної Безпеки). А якщо воно дозволило завантажити президентський літак чи не сотнею найвизначніших політичних та військових діячів, якщо не подбало за наявність на летовищі «Сєвєрний» належного навігаційного обладнання, якщо не посадило побіч російського диспетчера (приймає міжнародній рейс і не знає англійської?!?!) свого чоловіка, то десь в її кабінетах затаївся «Кім Філбі».



Нас намагаються переконати: киньте, мовляв, конспіративні теорії: он підполковник КҐБ Путін уклякнув перед труною Качинського. Невелике диво! Сталін, як відомо, міг і не таке утнути. Привітав же колись Рібентропа кніксеном…



Нас намагаються переконати: російські інженери й техніки полагодили літак польського президента — голки не підточиш. А скільки російських кагебістів їх стежило і «консультувало» не повідомляють. Не стежили? У Самарі стоїть літак президента ажніяк не дружньої держави — і не стежили?! А от агенти польського BBN не стежили. Інак би цілий світ вже дізнався. Від росіян.



А що за російським нехлюйськими мірками означає «голки не підточиш»? Виявляється — гарантія на шість років. А погляньмо-но, як пильнує свої літаки німецька Lufthansa. І то ті, на яких літають не президенти, а звичайнісінькі люди. Кожен літак щороку демонтується і поновно складається. А вони — шість років! Бога не боїтеся, панове росіяне.



Микола Шатилов, Прага.

КЦ

1 коментар:

Andriy Bilyy сказав...

Так, паралелі між катинською стратою, авіакатастрофами у Гібралтарі 1943-го і під Смоленеськом 2010-го просто якісь магічні.
Недавно прочитав в українському перекладі сміливі роздуми на цю тему відомого польського політогога Тадеуша Кісєлевського у книзі "Польща — СССР: Ґібралтар і Катинь". — К.: Темпора, 2011. Цей автор багато у чому поділяє Вашу точку зору. Через недоступність документів (хоча, британські архіви уже мали б відкрити) Тадеуш розширив дослідження за рахунок деяких приватних архівів. Але запитань все ж таки залишається більше, ніж відповідей.