Російський ведмідь відкрив нову сторінку своїх військових «звитяг». Танки на чужій території, авіабомбардування суверенної Грузії, сотні вбитих мирних грузинських громадян, масована пропагандистська атака, замішана на брутальній брехні, — так виглядає перша війна Росії у ІІІ тисячолітті. Війна Росії й Грузії — хто міг подумати, що таке можливе? Але в тоталітарній Росії Путіна, яка прагне знову стати супердержавою і поновити статус імперії, можливо все. Тож давайте називати речі своїми іменами: другою війною Росії в цьому тисячолітті може бути війна проти України.
Власне, війна в Осетії тривала віддавна, зараз вона лише перейшла в активну фазу відкритого конфлікту. Так само віддавна — фактично, з 1991 року — триває російська агресія щодо Криму, Севастополя, флоту. Поки що лише здоровий глузд і стримана політика Києва утримує Кримську автономію від повторення бойових «подвигів» Південної Осетії, хоча, по суті, політика Кремля в обох регіонах — дуже схожа: і там, і там представлені так звані «російські миротворці» (в нас — у вигляді Чорноморського флоту), і в АР Крим, і в Цхінвальській області існує й живиться підтримкою Москви «п’ята колона», що не бажає визнавати зверхність, відповідно, Києва й Тбілісі. До речі, в Криму, й особливо в Севастополі, теж вистачає власників російських паспортів. А саме захист громадян Росії назвав формальною причиною нападу на Грузію президент Медведєв та його патрон Путін. Лідери тієї Росії, яку я ненавиджу. Тієї Росії, котра силкується придушити будь–які прояви свободи та непідлеглості Кремлю в його колишніх вотчинах. І грузинів, і нас, і балтійців намагаються впокорити за схожими схемами: різким підняттям цін на енергоносії, відмовою імпортувати вино, молочні й м’ясопродукти, цукерки, тепер от дійшло до бомбових ударів.
Прибалтам як більшим європейцям і пощастило більше — їхні унітарні країни та, що головне, керівні еліти не роздирають протиріччя у ставленні до загарбницької політики Москви. Країни Балтії вчасно вступили до НАТО, тож повторення грузинського сценарію на їхній території неможливе в принципі, хоч би як били себе в груди яструби на Луб’янці, в Черьомушках та Солнцеві. Напад на маленьку Естонію означав би напад на весь Північноатлантичний альянс. А навіть зараз, коли не йдеться про якісь воєнні загрози для прибалтів, повітряний простір цих маленьких країн, що не мають достатніх ЗС, ВПС і ППО, патрулюють військові літаки НАТО.
Якби Грузія встигла приєднатися до Альянсу раніше — над нею зараз було б мирне небо. Події на Кавказі — ще один доказ на користь того, яким життєво необхідним є для України вступ до НАТО.
Грозовий фронт, який насувається зі Сходу, має назву — виведення з України Чорноморського флоту Росії, й дату — 2017 рік. Уже зараз Росія не дотримується угод з Україною, утримуючи під своїм контролем не лише флотські об’єкти та влаштовуючи показові стрільби в Севастополі з будь–якого приводу. І вже тепер російські очільники говорять про небажання виводити ЧФ у 2017 році, як це вимагають двосторонні документи. До «часу ікс» лишається рівно дев’ять років. Навряд чи за цей час апетити Кремля зменшаться — радше, навпаки. А спроба офіційного Києва в теплому серпні 2017–го взяти під свій контроль уже навіть де–юре не орендовані Росією військові об’єкти цілком може обернутися неадекватною, дикунською реакцією кремлівської воєнщини на кшталт тієї, що мала місце минулих вихідних у Грузії.
Тому, хоч як це банально звучить, нам слід зробити все до того, щоб українське суспільство і влада згуртувалися навколо національних інтересів, щоб до 2017 року Україна підійшла як член НАТО, як країна з модернізованою економікою, котра була б менш залежна від газпромівської «голки», країна з сучасною армією.
У 2017 році, цілком може бути, Україні буде потрібен свій Саакашвілі. Хто стоятиме на чолі держави в той час? Янукович? Тимошенко? Ющенко–2? Яценюк? Гриценко? Нове обличчя?.. Визначаючись із підтримкою конкретних політичних сил, уже зараз слід враховувати «чинник–2017». Із проросійськими елементами Партії регіонів усе зрозуміло. Водночас показовими є чутки про те, що Юлія Тимошенко в обмін на її підтримку Москвою на президентських виборах готова поступитися багатьма українськими позиціями, в тому числі — й обіцяти пролонгацію перебування в Криму Чорноморського флоту. Та й сьогоднішні публічні заяви деяких БЮТівців на тему російсько–грузинського конфлікту свідчать про північно–східні вітри в головах представників цієї політичної сили.
Тож будьмо пильними. Нам потрібна незалежна Україна — така, якої не хоче Росія. http://www.vox.com.ua/Автор: Дмитро ЛИХОВІЙ
Немає коментарів:
Дописати коментар