Початок збройного протистояння Грузії та сепаратистського режиму в Південній Осетії спричинив повномасштабну збройну інтервенцію з боку Російської Федерації. Скориставшись елементом раптовості та спираючись на високу бойову підготовку своїх військ, Грузія в короткий строк зуміла суттєво зменшити контрольовану маріонетковим прокремлівським режимом територію, проте зіштовхнулася з регулярними російськими підрозділами. Енергія, з якою вели операції грузинські війська, пояснюється гостротою конфлікту та залученням всіх можливих резервів, тоді як російська військова машина кинула в бій лише частку своєї потуги. Сьогодні після перших успіхів та важких позиційних боїв грузинські сили почали відступати із завойованих позицій. Відлік часу йде на дні, і якщо Грузії не вдасться радикально переламати хід кампанії на свою користь, її існування як самостійної держави опиняється під загрозою.
Якщо на цьому етапі завдання-максимум російських сил полягає у витісненні грузинських військ на позиції, які вони займали до початку операції 7 липня 2008 року, або у виході на адміністративний кордон Осетії з метою створення буферної зони, то стратегічна місія Росії в цьому конфлікті передбачає повалення влади М.Саакашвілі та встановлення проросійського режиму в Тбілісі. До початку активної фази операції російські війська користувалися статусом міжнародних миротворчих сил, проте сьогодні втратили будь-які юридичні та моральні підстави для цього, позаяк розгорнули потужне ударне угруповання на землі та провадили бомбові удари з повітря проти Грузії.
Відкриваючи другий фронт бойових дій з території Абхазії, російська сторона переслідуватиме мету анексії останньої поряд із Південною Осетією, паралельно ліквідовувати нафтотранспортну артерію Баку-Тбілісі-Джейхан, реалізуючи у такий спосіб сценарій імперського поневолення на Кавказі.
Загрозою для національних інтересів України є відкриття росіянами третього морського фронту бойових дій проти Грузії з використанням кораблів Чорноморського флоту, основні сили якого тимчасово дислоковано на території України, проте на даний час виведено в море для активних дій.
Згідно з міждержавною угодою про статус та умови перебування Чорноморського флоту на території України, російська сторона зобов'язана узгоджувати всі переміщення військових кораблів поза межі їхньої постійної дислокації з компетентними органами України. Вихід у відкрите море з Севастопольскої бухти флагману російського флоту ракетного крейсера "Москва" на чолі оперативної групи, що здійснюватиме блокування узбережжя Грузії та потенційно завдаватиме ракетно-артилерійських ударів по грузинській території, є прямим порушенням цієї угоди. Якщо ця операція відбувалася без узгодження з українською стороною, слід визнати зухвале порушення Великого договору та не допустити повернення російських військових кораблів до Севастополя через невиконання умов їх базування всіма наявними засобами ВМС України.
Проте, якщо українські органи влади були повідомлені про передислокацію російських кораблів, залишається визнати, що вище державне керівництво України допустило використання української території та територіальних вод для агресії проти Грузії. Таким чином було поставлено під загрозу національні інтереси нашої держави в регіоні та поставлено під сумнів можливості України контролювати ситуацію на власній території. Сьогоднішня заява українського МЗС з цього приводу є запізнілою, адже російські кораблі спокійно вийшли з бази та розпочали операцію.
Європейська бюрократія продемонструвала світові небажання чітко висловити свою позицію та стати на захист Грузії, яку тривалий час називали реалістичним претендентом на членство в НАТО та ЄС. Цей факт повинен стати жорстким уроком для інфантильно налаштованих євроатлантистів в Україні, які активно пропагували інтеграцію до міжнародних організацій як гарантію національної безпеки держави, підміняючи цим поняття розбудови власних збройних сил для відсічі будь-якому агресору. На разі ключові держави ЄС та НАТО "висловлюють співчуття з приводу конфлікту в Південній Осетії" та "надію на його швидке вирішення", що насправді означає декларацію нейтралітету в тому чи іншому вигляді і відмову від дієвої підтримки Грузії.
Лише президент Сполучених Штатів Америки, що перебуває на завершальному етапі політичної кар'єри і не впливає на довготерміновий зовнішньополітичний курс держави, закликав Росію припинити військові дії. До нього приєдналася низка лідерів малих держав Європи та Польщі, що не мають вирішального впливу на стуктури ЄС. Навіть "екстренна" нарада міністрів закордонних справ держав ЄС очікується..."на початку наступного тижня", що дає російським військам виграш як мінімум на три доби, аби залити Південну Осетію кров'ю без іноземного втручання. Це свідчить про фарисейство та боягузливість лідерів країн Європи, на чиї паперові "гарантії" так розраховує українська влада, сподіваючись на допомогу в разі конфлікту з Росією.
Можна передбачити відсутність будь-яких жорстких дипломатичних та економічних санкцій проти Російської Федерації з боку ключових держав, що входять до так званої "великої вісімки" та пов'язані з Росією стратегічними інтересами в енергетичній та фінансовій сферах. Поміж тим, лише активне та скоординоване втручання з боку США, НАТО та ООН могло б змусити російське керівництво до припинення вогню та початку мирних перемовин із наступним введенням до зони конфлікту справжніх, а не бутафорських миротворців під егідою ООН.
Національним інтересам України відповідає припинення вогню протиборчих сторін для мінімізації втрат цивільного населення та ймовірного потоку біженців і негайне введення до Південної Осетії нового миротворчого контингенту за масштабної участі українських підрозділів.
Єдиною гарантією безпеки та територіальної цілісності України та дружніх нам держав є українські збройні сили, українська авіація та український флот, а не паперові "гарантії"
Немає коментарів:
Дописати коментар