У ці липневі дні минає рік, як Україну відвідував Вселенський Патріарх Варфоломій І. До речі, вперше за останніх 350 років. Яке піднесення було тоді серед православних України, які надії покладали на цей візит і Президент, і всі прихильники єдиної Помісної православної церкви в Україні! Яке велелюддя було на київських вулицях і майданах, де відбувалися офіційні заходи.
Але зустрілись Патріарх Константинопольський з Патріархом Московським — і стало зрозумілим: не так просто Україні вирватись із «братніх обіймів» церкви сусідньої держави. Російські засоби масової інформації з радістю повідомляли, що Патріарху Алексію, Царство йому Небесне, вдалося «вирвати» обіцянку Патріарха Варфоломія не приймати жодних рішень щодо української церкви без діалогу з РПЦ. Вселенський Патріарх поїхав, залишивши осад нездійснених сподівань у наших душах. Але серце зігрівала думка: тепер світове православ’я знає про істинні прагнення українців і що Вселенський Патріарх на нашому боці.
І хоч той, річної давності, візит Вселенського Патріарха в Україну мав, швидше, ознайомлювальний характер і не дав жодних практичних наслідків, він, схоже, болючою скалкою вп’явся в монопольні плани РПЦ щодо своєї «канонічної території», якою там вважають Україну. Російські ЗМІ не приховували образи: їхнього Патріарха зустрічали не так велично, як Вселенського, українське керівництво втручається в справи церкви і хоче відірвати її від Москви. Але образи в політиці, в тому числі й церковній, річ невдячна. І з приходом на патріарший престол РПЦ Кирила — давнього противника незалежності Української православної церкви — там вирішили повернути втрачений на якийсь час контроль над Україною. Як пише одна з газет, упродовж півроку, від часу інтронізації, «РПЦ намацувала український грунт». Новообраний Патріарх Кирило заявляв, що перший свій зарубіжний візит він здійснить в Україну. Тоді він саме так сприймав нашу країну — як зарубіжну.
Але в процесі підготовки візиту, вочевидь, мінялись оцінки щодо сприйняття України. Так, на сіті-лайтах до приїзду Патріарха Кирила, якими масово всіяли наші міста, в тому числі й Тернопіль, цитуються слова московського гостя: «Україна сьогодні долає тяжкі випробування. Це наш народ, і я маю бути разом зі своїм народом і у випробуваннях, і в скорботі». Не будемо акцентувати увагу на «випробуваннях» і «скорботі». Для Москви це справді скорбота — прагнення значної частини українців мати свою Помісну церкву, окрему від РПЦ. Але про який «наш народ» говорить Патріарх Кирило? Зважте, не зі своєю паствою, не з вірними своєї церкви прагне бути предстоятель РПЦ, а зі своїм народом, начебто вже всі українці перебувають під її омофором.
До речі, вже перші дні візиту Патріарха Кирила в Україну чітко засвідчують справжню мету його приїзду в нашу країну — показати, хто в домі господар. Чого вартують його заяви, скажімо, про те, що Київ — столиця російського православ’я, що Української помісної церкви хочуть лише українські політики та журналісти, а не український народ.
У понеділок під час зустрічі з Президентом України, Віктор Ющенко зазначив, що найбільше прагнення українського народу — мати свою Помісну православну церкву. І що на те відповів Патріарх Кирило? Що така церква в Україні вже є, вочевидь, маючи на увазі РПЦ. На загальне визнання, російський Патріарх — людина мудра, його називають патріархом-інтелектуалом. І коли він проголошує такі сентенції, то не від незнання чи нерозуміння суті речей. Він просто твердий провідник російської політики щодо України. Тому для нього Росія, Україна та Білорусь — один народ і одна країна, в якій погані й хворі люди звели духовні кордони. І їх, на його переконання, треба зруйнувати.
Їдучи в Україну, Патріарх Кирило не втомлювався повторювати, що його візит суто пастирський, паломницький, а не політичний. Мовляв, він їде помолитися разом зі своєю паствою, а заодно «поразмыслить о нашем общем минувшем и общем будущем». Але «размышлений» поки що не виходить, тільки тверда констатація того, як має бути. Звісно, на московський погляд.
Усі українські церкви толерантно поставились до цього візиту. Так, греко-католики вважають, що Патріарх Кирило приїхав до своєї пастви — і має на це право. А предстоятель УАПЦ митрополит Мефодій взагалі закликав гостинно зустріти Патріарха Кирила. У заяві УАПЦ зокрема наголошується: «Ми молимось, аби ця проща до святої київської землі стала для нового предстоятеля Руської церкви точкою відліку для вироблення нової — вільної від ідеологічних стереотипів — позиції Московського патріархату стосовно українського церковного питання. Ми сподіваємось, що, перебуваючи в Україні та спілкуючись із нашими співвітчизниками, святійший Патріарх Кирило зможе особисто переконатися в тому, що єдиним реальним шляхом подолання розколу є повноцінний між’юрисдикційний діалог та створення в Україні єдиної Помісної православної церкви». Привітав приїзд предстоятеля РПЦ і Патріарх Філарет та побажав, щоб той побачив: в Україні вже є православна церква Київського патріархату, й постарався налагодити з нею міжцерковний діалог. До речі, будучи екзархом України, нинішній Патріарх Філарет брав участь у висвяті Кирила в єпископи. Так що він певною мірою його хрещеник, проте вперто не помічає свого хрестителя.
Треба сказати, що у вітальній телеграмі з нагоди інтронізації Кирила Патріарх Філарет просив його визнати Українську православну церкву Київського патріархату автокефальною. «Знайдіть у собі сили залишити в минулому постанови архієрейського собору РПЦ у липні 1992 та в лютому 1997-го, що роз’єднують Українську церкву, — звертався Святійший Філарет. — Ви маєте усвідомити, що постання Української православної церки — не моя особиста воля і не воля окремих політиків. Такою є воля більшості віруючих українського народу, підтверджене рішенням Собору УПЦ 1-3 листопада 1991 року і самим буттям нашої Церкви».
Але Московська церква вперто не чує цих звернень, називає мільйони вірних Київського патріархату та УАПЦ розкольниками і всі свої зусилля спрямовує не на братню любов і порозуміння, а на навернення «неканонічних» у лоно «канонічної» церкви та на свою експансію в Україну. Чого вартує тільки проведення в Києві — уперше за всю історію — синоду РПЦ. Вочевидь, вона не тільки увірувала, а й на ділі показує, що Київ — столиця, хай і південна, російського православ’я. А як обставлений візит Патріарха Кирила в Україну! Яку потужну його пропаганду провів і проводить телеканал «Інтер»! Яка наочна агітація на вулицях наших міст! Скільки людей звозиться на відправи, в яких бере участь Патріарх Московський! Які шалені гроші викидаються тільки на те, щоб довести зверхність Російської церкви в Україні!
Хоча Патріарх Кирило усе ж не зовсім впевнений, що в Україні він — вдома. Інакше б його не охороняли так потужно. Зокрема, на Володимирській гірці, де він після приїзду в Київ відправляв першу літургію біля пам’ятника хрестителю Руси — Володимиру, зібралось близько двох тисяч віруючих. А охороняло їх аж шість тисяч міліціонерів. Чого так бояться ці люди, що вважають себе тут єдиними господарями? Водночас робиться все, щоб затерти, знівелювати протести представників деяких політичних сил проти імперської політики РПЦ щодо України.
Як прихильниця єдиної Помісної православної церкви в Україні, розумію: візит Московського Патріарха не тільки не наблизить нас до неї, а ще більше віддалить. Якщо врахувати, що перед приїздом в Україну він мав зустріч із Вселенським Патріархом Варфоломієм І і, вочевидь, вони обговорювали й українське церковне питання, і те, як настійно він ігнорує будь-які заклики до міжцерковного діалогу, вкотре підтверджує: цей Патріарх і ця церква не мають наміру благословляти автокефалію Української православної церкви, а, навпаки, ще більше затягуватимуть нашу церкву і наш народ під своє «єдиноначаліє». Але над всіма нами є Бог. І Його волі не може противитись навіть, здавалось би, всесильна РПЦ. Віриться, Господь почує молитви українців і як дав нам 18 років тому незалежну державу, зішле колись і незалежну Українську православну церкву. Тільки більше віри, українці, щирих молитов, взаємної любові, жертовної праці на розбудову свого — Київського патріархату. А його визнання, переконана, то тільки справа часу.
Ганна ЯСІНСЬКА.
«Вільне життя плюс», №60 (15068) від 29.07.2009 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар